Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Економічна теорія. Політекономічний аспект : Розділ 44. Друга класична ситуація: епоха мікроекономічної

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Економічна теорія. Політекономічний аспект:Розділ 44. Друга класична ситуація: епоха мікроекономічної

 

загрузка...

Частина IX. ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ В КРАЇНАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Розділ 44. Друга класична ситуація: епоха мікроекономічної
§ 1. Теоретичні засади неокласичної доктрини
§ 2. А. Маршалл і початок неокласичного аналізу
§ 3. Розробка Л. Вальрасом теорії загальної економічної рівноваги

Розділ 44
ДРУГА КЛАСИЧНА СИТУАЦІЯ: ЕПОХА МІКРОЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
§ Теоретичні засади неокласичної доктрини
Остання третина XIX ст. ознаменувалась настанням другої кла-сичної ситуації в економічній теорії. На той час з розвитком рин-кового господарства і продуктивних сил перед економістами постали питання, на які традиційна класична доктрина не могла дати ви-черпної відповіді. Соціально-економічні висновки та узагальнення ортодоксальної теорії виявились недостатніми для аналізу ринко-вого підприємництва, що швидко розвивалося. Особливої актуаль-ності набуло питання індивідуальної поведінки суб'єктів господа-рювання, тобто проблеми мікроекономіки, і економічний аналіз почав розвиватись саме в цьому напрямі. І хоча один з фундаторів неокласичної теорії А. Маршалл вважав, що нові доктрини лише доповнюють старі, розширюють, розвивають, іноді виправляють їх, часто надають їм іншої тональності, по-новому розставляють акцен-ти, але дуже рідко спростовують їх і що неокласична теорія є лише деталізованою чи осучасненою версією класичної доктрини, все ж період розвитку мікроекономічного розвитку економічної науки виявився дуже плідним з погляду відкриття нових методів дослід-ження, аналізу функціонування та порівняльної ефективності рин-кової, чи цінової, системи розподілу ресурсів, дослідження впливу різних форм організації економіки на ціни, попит, пропозицію тощо.
Неокласична доктрина успадкувала від своїх попередників - ортодоксів - такі принципово важливі постулати механізму функ-ціонування ринкового господарства, як саморегульованість економіки, ефективність цінової інформації, тотожність умов заощадження та інвестування.
Проте наприкінці XIX ст. цей перелік було доповнено ще двома, яких не знала класична теорія: абсолютна гнучкість цін та швидка їх реакція на порушення рівноваги і розподіл доходів відповідно до граничної продуктивності факторів виробництва (земля, праця, капітал).
Однак найголовнішим було те, що на зміну глобальним пробле-мам економічного зростання, збільшення та розподілу національ-ного багатства між класами, що були центральними в роботах кла-сиків (від А. Сміта до Дж. Ст. Мілля), друга класична ситуація при-несла дослідження ціноутворення товарів на окремих ринках та найважливіших чинників, що впливають на нього: закономірно-стей формування споживчого попиту; варіювання пропозиції з точки зору поведінки окремих фірм у різних ринкових умовах; співвідно-шення попиту та пропозиції залежно від різних форм ринків; функ-ціонування ринків факторів виробництва і механізму розподілу ре-сурсів та доходів.
Теоретичними засадами неокласичної доктрини є мікроекономіч-ний аналіз і маржиналізм. ;
Мікроекономічний аналіз бере свій початок у працях французь-ких економістів А. Курно та Ж. Дюпюї.
Августу Курно (1801-1877) належить заслуга відкриття закону попиту, який стверджує, що попит є функцією ціни: D = f(P) (де D - попит, P - ціна). Зміна величини попиту відбувається під впли-вом зміни цін при умові, що всі інші детермінанти залишаються постійними. Економічний аналіз Курно грунтувався на емпірич-них спостереженнях і фактах, в результаті узагальнення яких він дійшов висновку і графічно показав, що крива попиту пов'язує в часовому відрізку об'єм продажу і ціну, за якою товар було реалі-зовано.
А. Курно на основі свого методу розробив різноманітні моделі поведінки фірми, фундаментом яких була саме крива попиту. Най-більш відомими є його монопольна та дуопольна моделі. А. Курно аналізував монополію як чистий випадок і визначав криву попиту D = f(Р), функцію сукупного доходу R = Рf(P)та функцію гранич-ного доходу М = f(Р) + Рf(Р), де f(Р) < 0, як об'єктивно задані для монополіста. Потім ці функції він зіставляв з функціями гранич-них та сукупних витрат, щоб довести, що доход максимізується, коли МС = МR, де МС - граничні витрати, а МR - граничний доход.
Як стверджував Курно, будь-яке ймовірне розширення вироб-ництва буде припинене виробником, коли збільшення витрат пере-вищує збільшення прибутку.
Заклавши основи теорії чистої монополії, А. Курно розробив також концепцію дуополії, яка стала фундаментом таких важливих в економічному аналізі ідей, як модель недосконалої конкуренції та теорія ігор.
Теорія дуополії (два продавці) виходить з конкуренції і полягає в тому, що покупці оголошують ціни, а продавці пристосовують свій обсяг випуску продукції до цих цін. Кожний дуополіст оцінює функ-цію попиту на продукцію і лише потім встановлює кількість для продажу, допускаючи при цьому, що обсяг випуску конкурента є незмінним.
Жюль Дюпюї (1804-1866), як і Курно, прийшов до висновку про обернену залежність між цінами та кількістю товарів, на які є попит. Проте, на відміну від останнього, він розглядав функцію попиту як функцію граничних корисностей: функція попиту нахи-лена негативно (низхідна), оскільки додаткова корисність, отрима-на від купівлі додаткових одиниць того самого товару, завжди зни-жується.
Ж. Дюпюї проаналізував проблему цінності суспільних благ, дійшовши висновку, що вона може бути вищою, ніж це відобра-жає фактично сплачена за них ціна, оскільки переважна біль-шість людей готова заплатити за ці послуги більше, ніж платять насправді.
Ще у 1844 р. Ж. Дюпюї в роботі "Про вимірювання корисності громадських робіт" дав свою інтерпретацію взаємозв'язку гранич-ної корисності та попиту, а також запропонував рівняння для кри-вої споживання.
Отже, вже в середині XIX ст. були розроблені мікроекономічні засади формування ціни, відповідно до яких процес урівноважен-ня цін і кількостей продукції розглядався як результат ринкового обміну.
Ще одна теоретична засада неокласичного аналізу - маржина-лізм - сформувалася в останній третині XIX ст. Його поява знаме-нувала поворот економічної теорії в бік потреб і корисності як ос-новного фактора цінності, в бік граничного аналізу. Цей поворот мав глибоке коріння. Ще у XVIII ст. французький економіст Р. Кон-дільяк та італієць Ф. Галіані висловили принципово нову ідею про суб'єктивний характер цінності та залежність величини цінності речі від інтенсивності потреби в ній. Однак спроби побудувати тео-рію цінності на основі корисності наштовхувались на серйозну перешкоду - відомий "парадокс Сміта", який полягав у тому, що блага з високою споживною вартістю (наприклад, природні вода, повітря тощо) можуть мати малу мінову вартість або не мати її зовсім і навпаки (наприклад, діаманти, прикраси з дорогоцінних металів тощо).
Безпосереднім попередником маржиналістів був німецький еко-номіст Г. Госсен, який першим сформулював закони психологічної оцінки благ. Зміст його концепції можна коротко сформулювати так: блага мають цінність для суб'єкта лише в тому випадку, коли їх кількість менша за необхідну, і ця цінність зменшується з додан-ням кожної додаткової одиниці.
У 70-і роки XIX ст. ці ідеї були доповнені та вдосконалені за допомогою граничного аналізу ("marginal analysis"), який дав назву цій течії економічної думки.
Існувало кілька гілок маржиналізму: австрійська, англійська, швейцарська, американська та ін. Усіх їх об'єднувало не лише гра-ничний аналіз та оперування граничними величинами, а й ряд ме-тодологічних постулатів: неприйнятність ідей молодої історич-ної школи про відсутність загальних економічних законів та хибність абстрактно-логічного методу дослідження; прагнення до ідеологічної нейтральності аналізу; примат обміну над виробни-цтвом; трактування економічних суб'єктів як однорідних та рів-ноправних.
Виходячи з примату обміну над виробництвом, маржиналісти вивчали так звану "чисту економіку". Вони поставили перед собою питання: які так звані внутрішні закони визначають утворення цін-ності та ціни, а також розподіл доходів, якщо уявити, що людина керується в своїй діяльності "принципом гедонізму" (що в перекла-ді з грецької означає насолода), тобто виходить з прагнення до задоволення свого інтересу. Відповідаючи на це питання, маржи-налісти відкрили так звані універсальні закони граничної корис-ності та граничної продуктивності.
Представники австрійської суб'єктивної школи стверджували, що цінність визначається граничною корисністю, що цінність "вироб-ничих благ" (засобів виробництва) обумовлена цінністю продуко-ваних ними споживчих благ, що доходи -це ціна факторів ви-робництва, отже, вони підпорядковуються загальному закону цін-ності.
Л. Вальрас (Лозаннська школа) стверджував, що на ринку абсо-лютно вільної конкуренції ціна залежить від інтенсивності тієї ос-танньої потреби, яка повинна бути задоволена. Це робить можли-вим урівноважити пропозицію та попит, і в цілому економіка чис-тої конкуренції забезпечує рівновагу ціни продукту та факторів його виробництва.
Оскільки маржиналізм, як вважали його представники, вивчає універсальні закони, а також не залежить від ідеології, предмет його має бути "вічним", тобто це повинна бути така проблема, яка не змінюється з розвитком суспільства і не зачіпає чиїсь класові інтереси.
Маржиналісти дійшли висновку, що предметом їх дослідження має бути проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів, позаісторична за своеюсуттю. У. Джевонс, представник англійського маржиналізму, дав таке визначення предмету економічної теорії:
"Дано: певне число людей з різноманітними потребами та вироб-ничими можливостями, котрі володіють землею та іншими джере-лами сировини; необхідно визначити: спосіб використання їхньої праці, що максимізує корисність продукту".
Маржиналізм вперше поставив на наукову основу інтуїтивне уявлення, згідно з яким цінність блага має бути прив'язана до ко-рисного ефекту. Це рішення грунтувалось на такому міркуванні:
в теорії цінності мова не повинна йти про всю сукупність потенцій-ної корисності будь-якого блага в цілому, а лише про конкретну корисність, яку приносить певна кількість даного блага.
У цьому розмежуванні сукупної корисності блага (тобто корис-ності усього запасу чи усієї доступної даному індивіду кількості блага) і його граничної корисності (тобто корисності останньої оди-ниці з цього запасу чи з цієї доступної кількості) - головне кон-цептуальне нововведення, привнесене у теорію цінності маржина-лізмом, зокрема Австрійською школою граничної корисності.
В умовах масового розвитку виробництва споживних вартос-тей, цінноостей маржиналізм намагався відкинути трудову тео-рію вартості, як і всі інші теорії, що розглядали цінність, вартість з боку витрат, пропозиції, виробника. Категорично стверджува-лося, що в оцінці блага не можна брати за вихідну величину вит-рати суспільної праці, а слід виходити з його корисності та рід-кості. Цінність, на думку представників Австрійської школи, за-лежить виключно від корисності і ніяк не може визначатись витратами виробництва. Такий нігілізм стосовно виробництва був явно надмірний і піддавався справедливій та аргументованій критиці.
Наприкінці XIX ст. стало очевидним, що для побудови струн-кої та логічної теорії цінності корисність може слугувати не менш плідним відправним пунктом, ніж праця. Проте теорія граничної корисності виявилась такою самою недостатньою та однобічною, як" і витратна теорія вартості, до якої зводили трудову теорію вар-тості.
Для вирішення проблеми цінності необхідно було поєднати ко-рисність із суспільними витратами, створити загальну теорію зістав-лення результатів та витрат.
Лише після того, як це було зроблено фундаторами сучасного неокласичного аналізу А. Маршаллом та Л. Вальрасом, нова теорія здобула практично загальне визнання.
§ 2. А. Маршалл початок неокласичного аналізу
Значення теоретичного здобутку англійського економіста А. Мар-шалла (1842-1924) виходить далеко за просторові та часові рамки його життя та діяльності. Загальновизнано, що запропоновані ним ідеї лягли в основу одного з найважливіших розділів сучасної еконо-мічної теорії - мікроекономіки, визначили її структуру, постулати та категоріальний апарат. А. Маршалл спрямував економічний аналіз на розробку розгорнутої теорії ціни, дослідження факторів, що фор-мують попит та пропозицію, забезпечують їх рівновагу.
Вирішуючи ці проблеми, А. Маршалл вводить в економічну тео-рію поняття еластичності попиту на споживчі товари та вторинно-го попиту на фактори виробництва, надлишку споживання, репре-зентативної фірми, квазіренти, надлишку попиту, економій та інші, які вплинули на подальший розвиток понятійного апарату еконо-мічної теорії.
А. Маршалл по суті обмежився вивченням проблеми ціноутво-рення з позицій окремих підприємств (а саме, стосовно представ-ницької фірми, під якого він розумів фірму із середніми галузеви-ми характеристиками). Таким чином він заклав основу мікроеко-номічного аналізу, в якому закономірності ціноутворення цілком зводились до дослідження функціональних зв'язків між попитом та пропозицією товарів і факторів виробництва.
В цілому плідність підходу А. Маршалла полягає в тому, що він створив засади розвитку мікроекономічного розділу сучасної еко-номічної теорії, що займається передусім вивченням проблем ціно-утворення стосовно окремих товарів, підприємств і ринків.
Вирішальне значення для формування методології неокласичної теорії мало введення А. Маршаллом фактора часу в економічні до-слідження, а також широке застосування ним частково-рівноваж-ного підходу та функціонального аналізу.
В аналізі ціни А. Маршалл надавав виключного значення факто-ру часу. Він перший обгрунтував відмінності у взаємозв'язку між витратами та ціною залежно від того, який підхід (коротко-, се-редньо- чи довгостроковий) покласти в основу аналізу. А. Маршалл сформулював правило, згідно з яким ціна у короткостроковий пе-ріод рівноваги попиту та пропозиції значною мірою залежить від попиту, тоді як при продовженні періоду рівноваги зростає вплив витрат виробництва, а ціна товару завдяки внутрішній та зовніш-ній економії знижується до певного "нормального рівня". А. Мар-шалл використовував фактор часу не тільки в аналізі ціни, а й попиту, пропозиції, доходів тощо.
Збагаченню методології економічного дослідження сприяв роз-роблений і широко використаний А. Маршаллом частково-рівно-
важний підхід, який полягає у застосуванні у своїх узагальненнях припущення сєіегіз рагіЬиз або "при інших рівних умовах", тобто він припускав, що всі інші фактори, за виключенням тих, які він в даний момент розглядає, залишаються незмінними. Такий метод спрощував процес аналізу шляхом виділення впливу того фактора, який досліджується.
Представники класичної школи в своїх наукових пошуках за-стосовували причинно-наслідковий аналіз. Розробляючи теорію цін-ності, вартості, А. Сміт, Д. Рікардо та інші намагалися віднайти її "джерело", щоб показати, як вона випливає з дії якогось одного абсолютного економічного закону.
На противагу причинно-наслідковому аналізу А. Маршалл за-стосував функціональний аналіз, який оперує не "абсолютними", а відносними категоріями, тобто він аналізував економічні явища не за принципом руху від "фундаментальних причин" до "поверхових явищ", а за принципом взаємозалежності, взаємного визначення та взаємного впливу.
Відштовхуючись від розвинутої ним теорії цінності як мінового відношення виробника та споживача через механізм взаємозв'яз-ку вартості та корисності, А. Маршалл підійшов до створення влас-ної теорії ціни як результату зіткнення на ринку ціни пропозиції з боку продавців (з їхньою орієнтацією на витрати виробництва) та ціни попиту з боку споживачів (з їх орієнтацією на граничну ко-рисність). Звідси ринкова ціна визначалась як рівноважна функ-ціональних залежностей попиту та пропозиції.
Отже, А. Маршалл відділив проблему цінності (вартості) від про-блеми ціноутворення, відмовився від моністичного пояснення цін-ності (як це робилось до нього класиками та маржиналістами). Він пояснював ціни цінами, тобто ринкову ціну цінами попиту та про-позиції. При такому підході до проблеми зникли причинно-наслід-кові зв'язки, і на перше місце висунулись зв'язки функціонального характеру.
Доробок А. Маршалла в розвитку методів економічного аналізу полягає в тому, що саме йому вдалося остаточно поєднати дослі-дження в галузі економічної теорії з математичним апаратом, дати "зелене світло" подальшому бурхливому і плідному розвитку мате-матичної економіки, що дістала назву економетрики, та пов'язаних з нею дисциплін та напрямів.
Слід також відмітити внесок видатного українського економіста Є. Слуцького (1880-1948), який започаткував такі відгалуження економетрії, як теорія поведінки споживача і аналіз числових ря-дів, завдяки чому звільнив функцію корисності від чисто суб'єк-тивного трактування, від розповсюдженого на той час уявлення про можливість визначення ступеня корисності благ.
У 1915 р. Є. Слуцький опублікував в італійському журналі "Сіог-паїїе аедіі есопотізц геуізіа" працю "До теорії збалансованого бюд-жету споживача", в якій поставив під сумнів гедоністичну концеп-цію маржиналізму. Застосувавши ординалістський підхід (пізніше його використовували такі видатні економісти, як Дж. Хікс, Р. Ал-лен, П. Самуельсон), Є. Слуцький сформулював корисність у вигля-ді чисто емпіричного поняття, зв'язав цю функцію з рухом цін і до-ходів.
Використавши категорію "віддання переваг споживачам", він зро-бив вдалу спробу звільнити функцію корисності від суто суб'єктив-ного трактування, переніс акцент із безперспективної у методоло-гічному плані проблеми визначення ступеня корисності благ на проблему порівняння відносних рівнів корисностей різних благ. Таким чином, був зроблений серйозний крок у напрямі звільнення теорії попиту і пропозиції від жорсткої прив'язки до поняття "суб'єк-тивна цінність", поєднання аналізу функції корисності з грошови-ми доходами і споживчим бюджетом.
§ 3. Розробка Л. Вальрасом теорії загальної економічної рівноваги
Формування неокласичної теорії завершилось розробкою сис-теми загальної економічної рівноваги та її математичною інтерпре-тацією, здійсненою швейцарським економістом Л. Вальрасом (1834- 1910). Ця теорія акцентує увагу на наявності широкої та складної системи взаємозв'язків у сучасній економіці. Вона контрастує із спробами У. Джевонса та теоретиків Австрійської школи знайти просту причинну залежність між граничною корисністю та цінами споживчих і виробничих благ. Крім того, теорія контрастує і з част-ково-рівноважним аналізом А. Маршалла, який ігнорував взаємо-зв'язки всієї економічної системи, фокусуючись на специфіці ок-ремих фірм та ринків.
І хоча попередники Л. Вальраса (Ф. Кене, А. Курно) розуміли, що економіка складається з багатьох взаємопов'язаних частин і що для вирішення якихось проблем певної частини економічної систе-ми необхідно проаналізувати всю систему та її взаємозв'язки, про-те вони або не займалися математичною інтерпретацією мікроеко-номічних відносин (Кене), або вважали проблему економічної рів-новаги недосяжною для математичного аналізу (Курно).
Л. Вальрас оволодів проблемою; передбаченою його попередни-ками, і продемонстрував, що ця проблема вирішується, принаймні в принципі.
Модель загальної рівноваги Вальраса відзначається насамперед широтою охоплювання економічних процесів. Він використовував
систему моделей. Переходячи від простого до складного, Вальрас поступово включав у систему загальної рівноваги все нові компо-ненти: теорію обміну, теорію виробництва, теорію капіталізації.
Математична інтерпретація системи загальної економічної рів-новаги Вальраса показує, що всі змінні величини системи пов'язані відносинами функціональної залежності, тому їх значення повинні бути встановлені одночасно, тобто одномоментно повинні бути вста-новлені всі ціни рівноваги і відповідні їм урівноважені кількості виробничих послуг і готових продуктів.
Більшість економістів вважають, що теорія економічної рівнова-ги Л. Вальраса, досконала за своєю математичною формою, є до-сить обмеженою за змістом. Вальрас не здійснив широкого статис-тичного дослідження, необхідного для забезпечення конкретних рішень кожного з рівнянь системи. В дійсності тут існують великі проблеми в специфікації відповідних рівнянь точними термінами та в зборі даних такого великого об'єму.
Можна зазначити й те, що система Вальраса має яскраво вира-жений статичний характер: стан рівноваги на всіх ринках, обумов-лений даними перевагами споживачів, даною кількістю виробни-чих ресурсів і фіксованими виробничими коефіцієнтами, встанов-люється на певний момент.
Дж. Хікс, лауреат Нобелівської премії, відмічає, що Вальрас "не підійшов до законів формування змін його системи загальної рів-новаги. Він міг сформулювати умови, які торкаються цін, встанов-лених з урахуванням даних ресурсів і даних переваг, але він не пояснив, що станеться, коли смаки чи ресурси зміняться".
Однак наявність цих проблем не означає приниження важли-вості внеску Л. Вальраса у розвиток економічної теорії. На відміну від А. Маршалла Л. Вальрас все ж продемонстрував здатність аналі-зувати складну економічну проблему саме з допомогою математич-ного інструментарію. Більше того, він зумів показати, що рівновага домогосподарств і ринків споживчих товарів узгоджується з рівно-вагою фірм і ринків факторів виробництва. Подальші пошуки еко-номічно змістовного вирішення цієї проблеми призвели до серйоз-них позитивних нововведень в методах економічного аналізу.
Становлення і розвиток другого класичного стану, як і першого, в різних країнах відзначалися національною специфікою і відбива-ли її. В Україні ця специфіка виявилась у тому, що, по-перше, кла-сичний стан настав дещо пізніше порівняно із Західною Європою. По-друге, маржиналізм і неокласичний напрям в економічній теорії були менше поширені. Таке становлення супроводжувалося більш гострим протиборством з іншими теоріями (особливо марксизму та історичної школи). По-третє, пошук консенсусу серед економі-стів виявився в оригінальних спробах поєднання теорій трудової вартості та граничної корисності, граничної продуктивності факто-рів виробництва Дж. Б. Кларка і М. І. Туган-Барановського, а та-кож виникненні такого специфічного явища, як "легальний марк-сизм"*.
Серед українських економістів - представників маржиналіз-му - виділяються, окрім Є. Є. Слуцького, професори Київського університету Д. І. Піхно (1853-1913), О. Д. Білімович (1876-1963), професор Новоросійського університету Р. М. Орженцький (1863- 1923). Вони були не лише добре знайомі з економіко-математични-ми працями західних вчених, а й самі здійснили оригінальні дослі-дження, які справили значний вплив на розвиток світової еконо-мічної думки XX ст.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170