Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Економічна теорія. Політекономічний аспект : Розділ 35. Економічна теорія як підґрунтя економічної політики

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Економічна теорія. Політекономічний аспект:Розділ 35. Економічна теорія як підґрунтя економічної політики

 

загрузка...

Частина VIII. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ І ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
Розділ 35. Економічна теорія як підґрунтя економічної політики
§ 1. Сутність і цілі економічної політики
$ 2. Взаємозв'язок економічної теорії і економічної політики
§ 3. Національно-економічні інтереси - вихідний пункт визначення національної економічної політики
§ 4. Моделі ринку і економічної політики

Розділ 35
ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ЯК ПІДҐРУНТЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
§ 1. Сутність і цілі економічної політики
Головне питання політики - це питання про владу. Не є виклю-ченням з цього правила і економічна політика. Для неї найважливі-шим є питання про економічну владу та її використання для досяг-нення довгострокових та поточних цілей в економіці, реалізації пев-них економічних інтересів.
Історія економічної політики така ж давня, як й історія самої економіки, історія держави. Незалежно від типу економічної сис-теми головним суб'єктом економічної політики є держава. Тому економічна політика - це завжди державна економічна політика. Її цілі, механізми та інструменти найтісніше пов'язані із загальни-ми функціями держави, характером держави, типом економічної системи, конкретним станом національної економіки, кон'юнкту-рою світового ринку, міжнародним становищем.
Певний тип державного устрою завжди невід'ємний від певного типу економічної системи. Вони взаємозалежні та коригують один з одним. Звідси, економічна політика, яку проводить держава, зазнає впливу як суто економічних факторів, так і політичних та ідеологіч-них. Проте в різних економічних системах вплив і значення цих фак-торів неоднакові. В ринковій економічній системі переважне значен-ня мають економічні фактори, які впливають на економічну політи-ку, в командно-адміністративній переважає вплив політичних та іде-ологічних факторів. Однак незалежно від цього можна дати загальне визначення економічної політики як взаємопов'язаної системи дов-гострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, поста-нов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнен-ня цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.
Кінцеве призначення економічної політики держави - сприяти природному еволюційному економічному розвитку, запобігати зло-вживанням економічною владою з боку окремих осіб, груп, під-приємств, а також кризовим явищам, підтримувати господарський порядок.
Залежно від конкретних обставин цілі економічної політики мо-жуть і повинні змінюватись, гнучко реагувати на фактичний стан економіки, її проблеми та протиріччя. Можна сформулювати кіль-ка загальних бажаних цілей економічної політики в ринковій еко-номічній системі.
1. Мета економічного зростання. Це загальна кінцева мета для кожної національної економіки і національної економічної політи-ки в ринковій та перехідній до ринку економіці. Вона конкретизу-ється в обсягах виробництва ВНП, рівні життя населення країни. Заходи економічної політики, спрямовані на досягнення цієї мети, можуть бути різноманітними, проте їх поєднує націленість на акти-візацію найважливіших факторів економічного зростання, серед яких - інвестиції капіталу, реструктуризація економіки,, ефектив-на зайнятість і зростання продуктивності праці, достатній плато' спроможний попит населення тощо. Використовуються заходи структурної політики загалом.
2. Мета ефективної зайнятості. Як правило, вона поєднується, з першою і передбачає активну економічну політику держави.
3. Мета зростання економічної ефективності. Своєрідна "над-мета" ринкової економіки, досягти яку можливо заходами еконо-мічної політики, що мають достатньо довгострокове і стратегічне значення для національної економіки і передбачають розвиток на-уково-технічного прогресу, освіти, науки, використання своєрід-них переваг національного характеру, національної економіки в системі міжнародного поділу праці. Використовуються заходи про-мислової політики.
4. Мета стабільного рівня цін. В розвинутій ринковій економіці досягається переважно заходами грошово-кредитної та бюджетної політики, що мають антиінфляційну спрямованість. Як правило, в короткостроковий термін ця мета вступає в протиріччя з метою найбільшого рівня зайнятості та стимулювання економічного зрос-тання. В перехідних до ринку умовах пріоритетне місце в напрямі досягнення даної мети має належати загальній економічній полі-тиці з підтримки національного товаровиробника.
5. Мета захисту і підтримання конкурентного господарського порядку, принципів економічної свободи. Досягається заходами ан-тимонопольної політики, контролю за використанням економічної влади, захисту прав людини та інституту приватної власності. Всту-пає в певне протиріччя з принципами активної державної еконо-мічної політики економічного регулювання.
6. Мета соціальної безпеки і стабільності. Досягається засоба-ми збалансування економічних інтересів роботодавців та найма-них працівників, політики соціального страхування та забезпечен-ня, ефективної зайнятості, професійної підготовки та перепідго-
товки, сприяння малому бізнесу, а також засобами прогресивного оподаткування особистих доходів, оподаткуванням нерухомого май-на тощо.
7. Мета рівноваги зовнішньоторговельних-операцій і платіжно-го балансу, ефективного курсу національної валюти. Досягається заходами зовнішньоекономічної політики, політики центрального (національного) банку щодо курсу національної валюти тощо.
Економічна політика має реагувати на кон'юнктурні коливан-ня. В умовах, коли ринкова економіка розвивається циклічно, ві-дображаючи зміни в попиті і пропозиції, важливим загальним за-вданням економічної політики є завчасна (своєчасна) реакція на можливі зміни економічної кон'юнктури, стану національного і сві-тового ринків. В умовах, коли економіка зростає, економічна полі-тика повинна запобігати можливому підвищенню "економічної тем-ператури", тобто проводити заходи, сутність яких протилежна економічному зростанню. І навпаки, коли з'ясовується близьке еко-номічне "гальмування", економічна політика "включає" стимулю-ючі заходи щодо інвестицій та ділової активності в цілому.
.Одночасно досягти всі основні цілі економічної політики прак-тично неможливо. Тому економічна політика завжди постає перед проблемою вибору пріоритетів. Цей вибір зумовлюється впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, орієнтацією економічної політики На певні економічні доктрини та теорії, економічні інтере-си певних 'соціально-економічних груп населення. Заздалегідь дуже важко визначити, чи буде" вибір пріоритетів ефективним з точки зору кінцевих результатів того чи іншого варіанта економічної полі-тики. На. це запитання відповідає практика. Проте певне об'єктивне співвідношення між реальною економічною ситуацією, загальним станом Економіки і пріоритетами економічної політики завжди існує. Серед фундаментальних загальнонаціональних критеріїв цього ви-бору можна назвати критерії економічної ефективності (раціональ-ності) і відповідності пріоритетів національно-державним економіч-ним інтересам, а також необхідності загальноекономічної рівноваги.
Загальноекономічна рівновага має різні аспекти. Проте можна сформулювати два головних.
Перший - рівновага сукупного попиту і пропозиції. Другий - збалансована реалізація цілей економічного зростан-ня, високого рівня зайнятості, стабільного рівня цін, рівноваги тор-говельного 'балансу. Цей аспект Має умовну назву "магічного чо-тирьохкутника", що означає величезну складність одночасної реа-лізації цих чотирьох цілей та здійснення відповідних заходів еко-номічної політики.
Важливим є визначення впливу на економічну політику різних суб'єктів економічного процесу. Держава є головним суб'єктом економічної політики. Однак формування курсу економічної по-літики відбувається також під впливом інших суб'єктів економічно-го процесу:
а) вплив монополій - це найзагрозливіший фактор для еконо-мічної політики;
б) вплив великого промислового і фінансового капіталу, що може мати як позитивне, так і негативне значення. Позитивне пов'язане з інвестиційними можливостями великого капіталу, негативне - з монополістичними тенденціями;
в) вплив профспілок, який залежить від їх політичної ваги, орга-нізованості та має неоднакове значення в різних країнах. Політика заробітної плати формується великою мірою залежно від діалогу "уряд - роботодавці - профспілки";
г) вплив політичних партій і об'єднань. Кожна партія має свою економічну програму (платформу) і пропонує певні цілі економіч-ної політики, на яких вона зосередить увагу у разі отримання по-літичної влади. Якщо уряд сформований на однопартійній або ба-гатопартійній основі, його рішення відбивають погляди правлячої партії або блоку партій, представники яких були запрошені до уряду.
§ 2. Взаємозв'язок економічної теорії і економічної політики
Економічна теорія виконує позитивну функцію і відповідає на питання "що" і "чому" відбувається в реальній економіці. Еконо-мічна політика виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання "що треба зробити", щоб досягти певних цілей економіч-ного і соціального розвитку. Однак дати відповідь на питання "що треба зробити" економічна політика не може без залучення еконо-мічної теорії.
Дії урядовців, політиків, бізнесменів більшою мірою залежать від економічної теорії, ніж це здається на перший погляд. Можна зробити висновок, що економічні теорії приховано панують над нами незалежно від того, чи знаємо ми що-небудь про них, чи ні. Той чи інший захід економічної політики завжди можна віднести до певного напряму економічної теорії так само, як ці теорії мають сукупність властивих саме їм уявлень про інструменти і механізми економічної політики.
Наприклад, класична економічна теорія вважає найкращою еко-номічною політикою таку, яка передбачає мінімально можливе втручання держави в економіку. За цією концепцією (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Мілль, ф. Еджуорт, А. Маршалл, А. Пігу) краща економічна політика - це економічна політика державного невтру-чання.
Кейнсіанська економічна теорія, навпаки, розглядає втручання, що спрямоване на стимулювання сукупного попиту, життєво необ-хідним для функціонування ринкової системи, яка, за Дж. М. Кейн-сом, втратила властивості саморегулювання. Основу кейнсіанської концепції макроекономічної політики становила ідея поєднання бюджетного регулювання з кредитно-грошовою політикою. Пріо-ритетні цілі - повна зайнятість, стабілізація економічного циклу, сталі темпи економічного зростання. Державний бюджет викорис-товується як найважливіший інструмент економічної політики. Кредитно-грошова політика розглядається як важіль, що виконує допоміжну по відношенню до бюджетної політики функцію. Дефі-цитне фінансування державних видатків є засобом стимулювання сукупного попиту.
На думку прихильників кейнсіанської концепції макроекономіч-ної політики, внаслідок дефіциту бюджету утворюється ефект роз-ширення .сукупного попиту і зростання виробництва. При цьому робилось важливе припущення, що реальні темпи зростання ви-робництва перевищуватимуть темпи зростання цін. Проте інший ефект полягає в тому, що державний попит заміщує приватний, скорочує приватні інвестиції, що негативно впливає на реальне виробництво. Протидіяти цьому повинна політика низьких відсот-кових ставок з метою стимулювання приватних інвестицій.
Неоліберальна концепція економічної політики спирається на фундаментальні цінності ринкової економіки і класичної традиції в економічній теорії, відстоює принцип невтручання держави безпо-середньо в господарський процес і одночасно принцип втручання держави в процес формування і захисту "конкурентного господар-ського порядку". Головні цілі економічної політики - забезпечення державою умов для економічної свободи всім суб'єктам господарю-вання, недопущення формування монополій, децентралізація еко-номічної влади, протидія процесам її концентрації, державний за-хист і підтримка конкурентного порядку, регулювання соціальних проблем. Один із фундаторів неоліберальної концепції В. Ойкен у своїй праці "Основні принципи економічної політики" (1950р.) зробив висновок, що політика невтручання з часом провокує пере-хід до політики інтервенціонізму, тобто до безпосереднього втру-чання держави в господарський процес, внаслідок чого зростає за-лежність самої держави від владних економічних угруповань. Холи держава не регулює господарський порядок, первісна економічна сво-бода для всіх перетворюється в реальну економічну владу для неба-гатьох, в кінцевому рахунку в монополію і, при певних умовах, в диктатуру, або в загальну групову анархію, державне безвладдя.
Праця В. Ойкена - це наочний приклад того, як безпосередньо пов'язані економічна теорія і економічна політика. Займаючись проблемами економічної політики, В. Ойкен, врешті-решт, прийшов до нових нестандартних теоретичних висновків, а саме, що прин-цип невтручання держави в господарський процес повинен обов'яз-ково доповнюватись регулюванням конкретних форм ринку, які за-безпечують конкурентний господарський лад. Більш чи менш дер-жавності - така постановка питання проходить поза суттю про-блеми. Йдеться не про кількісну, а про якісну проблему. Звідси випливає важливий висновок для економічної політики в умовах перехідної економіки: економічна політика держави повинна бути спрямована не на абстрактну мету "переходу до ринку" (що дуже подібне до такої ж самої абстрактної мети "переходу до комуніз-му"), а на створення конкретних форм ринку, які грунтуються на реальній конкуренції та недопущенні монополізації економічної влади.
Неоконсервативний напрям економічної теорії кореспондує з монетаристською концепцією макроекономічної політики, яка концентрує увагу на антиінфляційних заходах економічної політи-ки, регулюванні обсягу грошової маси, відокремленні бюджетної та кредитно-грошової політики, забезпеченні бюджетної рівнова-ги. Важливою функцією держави є контроль за темпом зростання пропозиції грошей, який повинен відповідати темпам реального економічного зростання і очікуваній інфляції.
Монетаристська концепція відкидає можливості використання грошової політики для фінансування бюджетного дефіциту, якщо цей дефіцит призводить до таких коливань грошової маси, які пе-ревищують реальний темп економічного зростання.
§ 3. Національно-економічні інтереси - вихідний пункт визначення національної економічної політики
Національні економічні інтереси об'єднують економічні інтереси кожного громадянина, кожної сім'ї, різних соціально-економічних груп населення, регіонів, держави в цілому. В самому загаль-ному, концентрованому виразі вони зводяться до намагання кожної країни забезпечити високий життєвий рівень народу, стійке економічне зростання, якість життя, що відповідає стандартам ви-сокорозвинутих країн. Вирішення цього завдання потребує вели-чезних зусиль всіх громадян, ресурсів і часу. Високий життєвий рівень, спосіб життя, які народ хотів би взяти за взірець, завжди досягалися і формувалися поступово. Проте сучасний стан розвит-ку світової економіки, можливості використання кожною держа-вою досягнень науково-технічної революції і переваг міжнародного поділу праці, залучення до розвитку економіки як національних ресурсів, так і міжнародних інвестицій, знань і досвіду, формування національного ринку як складової світового ринку, проведення послідовної та виваженої економічної політики, що відповідає на-ціональним інтересам, - все це дає змогу значно скоротити час перебування економіки в перехідному стані. Сьогодні ціла низка країн, які ще відносно недавно вважалися слабко-, або середньо-розвинутими, впевнено увійшли до групи країн з високим рівнем доходів і споживання.
Слід розуміти, що це сталося не завдяки якомусь "диву", пода-рунку або зовнішній допомозі, а в результаті загальнонаціонально-го єднання навколо мети економічного піднесення, добробуту і дер-жавності, формування ефективного ринкового господарства, більш-менш справедливої соціальної політики.
Формування української державності, становлення сучасної на-ціональної економіки тісно пов'язані з усвідомленням і реалізацією загальнонаціональних економічних інтересів. Кожна держава в тяжкі часи об'єднується навколо єдиної мети, акумулює всі свої внутрішні сили, економічний і інтелектуальний потенціал, можли-вості держави "для подолання негараздів, поступового національно-го .відродження і піднесення. ;
Сьогодні народ України переживає саме такі часи, коли вкрай необхідне загальнонаціональне єднання заради подолання кризи суспільства, збереження державної незалежності, виживання і під-несення в нових умовах;
Історичні обставини склалися так, що формування української державності було перервано на кілька століть саме тоді, коли у більшості країн Європи були створені національні держави. Знахо-дячись в конкретному географічному, геополітичному і економіч-ному просторі, на перехресті державних амбіцій та інтересів кіль-кох імперій, український народ не зміг утвердити свою держав-ність.
Створення СРСР юридичне гарантувало суверенітет України як національної держави. Однак з утвердженням монополії однієї партії і адміністративно-командної системи в Україні залишились лише деякі зовнішні, формальні ознаки державності. Її економіка була підпорядкована інтересам так званого "єдиного народногосподар-ського комплексу". Саме питання про реальну державність та власні економічні інтереси народу України підлягало суворій забороні і трактувалось як "український націоналізм".
Після проголошення в серпні 1991 р. державної незалежності Україна одержала можливість скористатися законним правом на реалізацію національних економічних інтересів власними силами, спираючись на свій економічний потенціал, зусилля свого народу. І для цього були об'єктивні підстави. Україна створювала близько 17 відсотків валового внутрішнього продукту (ВВП) колишнього СРСР. На сільське господарство України припадав 21 відсоток ство-рюваного в цій галузі ВВП, а по виробництву багатьох видів про-дукції у натуральному вираженні - близько 25 відсотків.
Однак процес формування держави і переорієнтації економіки на власні інтереси виявився значно складнішим, ніж уявлялось. Він збігся з кардинальними змінами у економічних взаємовідносинах з колишніми республіками Союзу, пошуком свого місця і своєї влас-ної політики в Співдружності Незалежних Держав і в європейському просторі, швидким сповзанням до стану безвладдя і хаосу в економіці.
Довгострокова невизначеність економічної політики, непослідов-ність і нерішучість у здійсненні економічних реформ, заполітизова-ність процесу прийняття рішень з економічних питань на вищому рівні призвели до цілої .низки стратегічних помилок і прорахунків у внутрішній і зовнішній економічній політиці. Це було зумовлено не лише фактичним усуненням держави в перші роки незалеж-ності від регулювання ринкової трансформації економіки, а й тим, що народ, який має власну державу, робить лише перші самостійні кроки, йде шляхом проб і помилок, вибираючись з-під уламків "єди-ного народногосподарського комплексу", де йому не було права на власні економічні інтереси.
Слід враховувати реальність: національна економіка України ще не є єдиним сформованим комплексом, що функціонує як складова світового господарства.
Це суттєво гальмує реалізацію національних економічних інте-ресів, які вимагають:
припинення спаду, досягнення стабілізації економіки і умов для подальшого економічного піднесення;
технологічної модернізації економіки; включення національної економіки до міжнародного поділу праці;
формування власної грошово-фінансової системи;
прискореного формування національного ринку та вітчизняно-го підприємництва;
досягнення економічної незалежності та добробуту нації. Державний суверенітет відкрив можливості визначення і досяг-нення національних економічних інтересів, реалізація яких, в свою чергу, сприятиме зміцненню державності. Зміцнення державності як об'єднуюча загальнонаціональна ідея дуже важлива. Проте вона повинна спиратися на міцні економічні підвалини. Кризова еконо-міка - вогнище соціального напруження. Затягування з реаліза-цією національних економічних інтересів розвіює надії народу на пристойне життя. Зростає частка населення з надто низькими гро-шовими доходами, яка в змозі забезпечити лише наймінімальніші потреби в продовольчих товарах, а то не в змозі забезпечити й їх.
Провали попередніх програм виходу з кризи, падіння рівня життя посилили ідею, що здобуття тільки зовнішніх державних атрибутів не забезпечує задоволення необхідних потреб. Народ втрачає віру в те, що, здобувши державність, зможе реалізувати свої національні економічні інтереси повніше. Ностальгія по колишньому Союзу стає реальністю у значної кількості збіднілого населення. Саме це ста-новить найбільшу загрозу для молодої Української держави.
Виходячи з цього, Україні необхідно в стислі строки завершити формування державності, сконцентрувати зусилля на досягненні загальнонаціональних цілей в економіці. Останнє є необхідною умо-вою зміцнення національної самосвідомості, почуття національної
гідності.
Внутрішнім фактором реалізації корінних національних інтере-сів є національне багатство та економічний потенціал України.
Реальна оцінка національних ресурсів та економічних можли-востей країни - нагальна необхідність. Відсутність такої оцінки вже призвела до необгрунтованих рішень. Ресурси і потенціал еко-номіки - необхідна, проте ще недостатня умова для забезпечення корінних національних економічних інтересів. Головне - ефективне використання цього потенціалу, що забезпечують саме ринкові механізми і стимули.
Аналіз якісного стану національного багатства та економічно-го потенціалу країни свідчить про розвиток і накопичення протя-гом багатьох років негативних тенденцій, які набрали, інерційної сили.
По-перше, погіршується якість відтворення і розвитку "людської складової" національного багатства і економічного потенціалу України. Катастрофічне погіршується середній рівень здоров'я на-ції, збільшується кількість тяжких захворювань в працездатному віці. В результаті зменшується чисельність населення. Посилюють-ся процеси, які негативно впливають на інтелектуальний потенціал нації. За загальними показниками рівня освіти населення криється кризовий стан освіти і науки. Постійне недоінвестування в ці, без перебільшення, стратегічно важливі для розвитку нації галузі призвело до падіння престижу інтелектуальної праці в країні, втра-ти роками накопичених здібностей до інновацій. Проте саме ос-танні забезпечують прогрес сучасної економіки. Побудувати су-часне ринкове господарство на застарілій технологічній основі неможливо.
По-друге, погіршується стан найважливішої складової національ-ного багатства - землі. Землезабезпеченість населення України знизилась протягом останніх років до 0,8 га, в тому числі ріллі - до 0,6 га. Площа порушених земель досягла приблизно 200 тис. га. Слід Чорнобиля залишився на 3,5 млн га земель. Із загальної площі земель 75 відсотків використовуються в сільськогосподарському ви-робництві, частка ріллі досягла 80 відсотків.
По-третє, виробничий потенціал економіки технічно та техно-логічно застарів. Економіка України в цілому характеризується:
величезною неоднорідністю технологічного і технічного базису народного господарства;
вкрай деформованою і нееластичною структурою виробництва з надмірною часткою підприємств ВПК;
наявністю переважно монопольних і одержавлених "ринків";
приватним сектором переважно тіньового типу;
дефіцитним споживчим ринком і низьким попитом населення;
несформованою фінансово-грошовою системою;
посиленням інвестиційного "шоку";
масштабним прихованим безробіттям;
неспроможністю забезпечити мінімально необхідні, соціальні гарантії населенню.
Дійсні ринкові реформи, початок стабілізації та економічного зростання в Україні стануть незворотною реальністю тоді, коли вони відповідатимуть національним економічним інтересам, визна-ченим у преамбулі Конституції України: забезпечення прав і сво-бод людини та гідних умов її життя, зміцнення громадської злагоди на основі розвитку і зміцнення демократичної, соціальної правової держави. Держава має створювати сприятливі умови для економіч-ної активності населення, які б посилювали стимули до високопро-дуктивної праці, інвестицій, особистих і сімейних нагромаджень. Ринкові реформи повинні дати кожній українській сім'ї можли-вості збагачення відповідно до закону і власних інтелектуальних, трудових, підприємницьких зусиль. Якщо достаток сім'ї успадкову-ється і примножується наступним поколінням, то це відповідає й інтересам сім'ї як власника багатства і національним економічним інтересам.
Первинною ланкою ринкової економіки є саме сім'я, її власність, її економічна ініціатива, доходи, витрати, нагромадження та інвес-тиції. Ця проста істина поки що мало усвідомлюється політиками, економістами, урядовцями. Вона ще не стала дійовим фактором економічної політики, хоч і відповідає менталітету українців, ще не втраченим традиціям їхнього' економічного життя.
Зміцнення власності та добробуту сім'ї - необхідна основа для успіхів в національній економіці. Саме в такому контексті приватний економічний інтерес може розглядатися як вираження національних економічних інтересів у економічній політиці найближчих років.
Економічна політика, яка здійснювалась у перші роки незалеж-ності в Україні, характеризувалася відсутністю обгрунтованих уяв-лень про зміст та напрями формування нової економічної системи,
місце та роль держави в здійсненні ринкової трансформації адмі-ністративно-командного господарства і, як наслідок, прийняттям суперечливих рішень законодавчою і виконавчою владами.
Практика свідчить, що за тим чи іншим курсом і конкретними заходами економічної політики завжди приховуються певні еконо-мічні інтереси. Протиріччя між ними- об'єктивна реальність, яку треба враховувати, формування міцної державної влади - необ-хідна умова збалансування економічних інтересів різних соціаль-но-економічних груп населення з загальнодержавними інтереса-ми, а останніх - з інтересами інших країн. Недостатня увага до цього питання призводить, з одного боку, до паралічу державної влади, а з іншого - до неможливості здійснення чіткого курсу економічної політики, який відповідав би національним інтересам.
Досягнення реальної економічної незалежності країни - загаль-нонаціональний економічний інтерес. Проведення відповідної еко-номічної політики дається Україні дуже нелегко^ Діють ^і, внутрішні, і зовнішні фактори, які гальмують цей процес. Один з них - не-правильне розуміння чи свідоме перекручення змісту цього інтере-су. Економічна незалежність в сучасних умовах- це не автаркія народного господарства, а насамперед:
самостійне визначення і проведення Україною власної еконо-мічної політики з урахуванням внутрішніх і зовнішніх політичних і економічних реалій, в яких вона знаходиться;
створення умов, за яких нав'язування Україні ззовні рішень, що суперечать корінним національним інтересам, стає неможливим;
поєднання національних економічних інтересів з інтересами інших країн в системі міжнародного економічного співробітництва.
Корінні національні економічні інтереси України пов'язані з її економічною безпекою, із спроможністю народного господарства за рахунок поєднання власних ресурсів і раціональних міжнарод-них економічних зв'язків задовольнити хоча б в основному базові потреби народного господарства та населення. Це насамперед інте-реси забезпечення: ,
критичних потреб народного господарства в паливно-енергетич-них ресурсах;
потреб населення в продовольстві, промислових товарах і по-слугах першої необхідності;
кількості робочих місць для працездатного населення на рівні мінімальної соціальної достатності;
стабільного функціонування галузей загальнодержавної вироб-ничої та соціальної інфраструктури;
експортного потенціалу, достатнього для покриття за рахунок валютних надходжень потреб критичного імпорту та обслуговуван-ня зовнішнього боргу;
достатньої обороноздатності та державної безпеки відповідно до статусу держави, що не володіє ядерною зброєю і приєднується до міжнародних стандартів щодо прав людини.
Реалізація корінних економічних інтересів дає змогу в більшій мірі спрямовувати економічну політику на забезпечення страте-гічних національних інтересів. Це передусім інтереси:
збереження і поліпшення генофонду нації;
розвитку її інтелектуального потенціалу;
прискорення технологічного прогресу;
забезпечення екологічної безпеки;
ефективного використання світових досягнень науково-техніч-ного прогресу;
здатності національної економіки швидко реагувати на зміни в світовій економіці.
§ 4. Моделі ринку і економічної політики
Американська, або ліберальна, модель ринку у своєму класич-ному вигляді існувала з початку XX ст. аж до кінця 20-х років (еко-номічної кризи 1929-1933 рр.). Ця модель була модифікована в ході реалізації "нового курсу" Ф. Д. Рузвельта та широкого вико-ристання кейнсіанських методів регулювання після другої світової війни. Риси ліберальної моделі ринку збереглися й досі, що пов'язано з наявністю величезного внутрішнього ринку, провідних позицій американських монополій на світовому ринку, слабкістю профспіл-кового руху соціально-демократичного напряму і рядом інших фак-торів.
Характерними рисами американської моделі ринку можна на-звати такі: регулювання економіки здійснюється за залишковим принципом, тобто регулюються ті аспекти відтворення, які не під-даються ефективному регулюванню на основі вільної конкуренції. Залишковий характер має також соціальна політика, яка повинна поповнити те, що не може зробити ринок, сім'я для задоволення соціальних потреб громадян. Для американської моделі ринку ха-рактерна значно менша частина держбюджету у ВВП і менша час-тина соціальних витрат. По-перше, це пов'язано з іншою функцією податкової системи: податки беруться не тільки для перерозподілу доходів, а скоріше для впливу на рівень цін для зміни структури пропозиції та попиту (наприклад, американська система екологіч-них податків). По-друге, це пов'язано з іншою структурою держав-них витрат: більш низький рівень державних інвестицій (за винят-ком інвестицій у ВПК, аерокосмічну промисловість та ін.), вищий рівень державних закупок і витрат на підтримку стабільності ва-лютної системи. До особливостей американської моделі ринку на-
лежить яскраво виявлений антициклічний, антиінфляційний харак-тер втручання держави в ринкову економіку.
Посилення державного регулювання після другої світової війни суттєво модифікувало ліберальну модель ринкової економіки у євро-пейських країнах. Ці процеси були пов'язані не тільки з потребами самого ринку, а й з особливостями класових відносин, необхідністю великих трансформацій у виробництві та рядом інших економіч-них і політичних факторів.
Німецька, або неоліберальна, модель ринку. Державне регулю-вання, згідно з цією моделлю, спрямоване на усунення перешкод вільної конкуренції, передусім таких, які створюються самою віль-ною конкуренцією. Тут наявний відхід від залишкового принципу регулювання ринку, оскільки визнається необхідність свідомої під-тримки відтворення умов вільної конкуренції та заперечується сти-хійний характер відтворення подібних умов. Під умовами вільної конкуренції крім приватної власності на фактори виробництва і товари розуміють таку ситуацію, коли розширення ринку здійсню-ється у зв'язку із зростанням кількості господарських одиниць і поглибленням суспільного поділу праці на основі структурної пе-ребудови економіки.
Автори німецької моделі, враховуючи давні і вагомі позиції соці-ал-демократії в країні, виходили з наявності суспільних інтересів товаровиробників. Останні виражені не через концентрацію час-тин сукупного доходу в руках держави, а швидше через зростання ринку для всіх. Поняття "ринок для всіх", "добробут для всіх" озна-чають таке зростання ринку, тобто таке зростання суми товарних вартостей, які протистоять одне одному як еквіваленти, що супро-воджується зростанням доходів більшості суб'єктів ринку і зрос-танням купівельної спроможності грошової одиниці. На думку Л. Ерхарда, концентрація капіталу і доходів у руках окремих суб'єк-тів, врешті-решт, завдає шкоди зростанню ринку, оскільки підри-ває інвестиційні процеси в інших галузях та обмежує купівельну спроможність населення. Дійсно, концентрація капіталу і доходу як результат конкуренції перетворюється в суттєве гальмо для роз-витку ринку, що наочно чітко виявилось у кризі 1929-1933 рр., спровокованій значною мірою ціновою політикою монополій. Нагромадження капіталу у формі зростання господарських оди-ниць та вирівнювання структури економіки містить більше переду-мов для зростання ринку, ніж нагромадження капіталу у формі зростання розмірів господарських одиниць при незмінній струк-турі економіки. Нагромадження капіталу у формі зростання кіль-кості господарських одиниць і регулярних перебудов в економіці припускає відділення нових капіталів із старих, що неможливо без розвинутої банківсько-кредитної системи, яка забезпечує концентрацію і перелив капіталів, вільних від продуктивного використан-ня. Кожний товаровиробник не лише виробляє окремий товар та бореться за місце на ринку, а й сприяє виробництву інших товарів, оскільки збуджує потреби в інших суб'єктів ринку, примушує їх більше виробляти, оскільки здійснює нагромадження чи за межа-ми своєї господарської одиниці, чи у формі диверсифікації вироб-ництва в межах свого підприємства. Отже, конкуренція виступає не тільки як боротьба за місце на ринку, а й як взаємодія різних ланок суспільного поділу праці, яка дає поштовх зростанню ринку. Підтримка цієї (другої) сторони конкуренції і є предметом регулю-вання у рамках німецької моделі ринку.
Відмінністю німецької моделі є регулювання економіки через кредитно-грошову політику, а не бюджетно-фінансову, що пов'язано з традиційно вищою організацією фінансового капіталу в Німеч-чині порівняно із США. Вплив на рівень цін, структуру попиту і пропозиції здійснюється не через податкову систему (американ-ська модель), а скоріше через підтримку оптимального поєднуван-ня між величиною сукупного позичкового капіталу та величиною капіталу, зайнятого у промисловості та торгівлі і пов'язану з цим величину відсотка. .
Важливим каналом регулювання ринку за німецькою моделлю є валютно-фінансове регулювання. Останнє здійснюється через за-охочення експорту як джерела валюти і сприяння такому імпорту, який через насиченість внутрішнього ринку і зміцнення купівель-ної спроможності марки забезпечує сприятливий валютний курс для марки. Підтримка курсу марки неможлива без підтримки пози-тивного торгового і платіжного балансу.
Специфіка німецької моделі виявляється також в бюджетно-по-датковій політиці. Розміри податків і держбюджету узгоджуються із зростанням економіки. Держава вилучає ту частину доходів, яка не може бути ефективно реалізованою на ринку без "перегріву" кон'юнк-тури і посилення інфляційного тиску. Податкова політика спрямова-на на стримування надмірного зростання у рамках складеної неефек-тивної структури економіки і ставить безпосереднім завданням не перерозподіл доходів, а заморожування інфляційних доходів.
Особливе місце в німецькій моделі займає політика доходів і зайнятості. Держава заохочує доходи всіх виробників (власників і найманих працівників), які роблять внесок у зростання ринку, вклю-чаючи його експортну частину, прогресивні структурні зрушення в економіці. Зростання доходів населення в цілому і окремих його груп пов'язується із збільшенням купівельної спроможності марки наоснові зростання продуктивності праці і насиченості внутрішньо-го ринку. Ведеться систематична боротьба з надмірною диферен-ціацією у рівнях" доходів як фактора обмеження ринку.
Німеччина займає середнє місце серед розвинених країн по частці держбюджету у ВВП і коефіцієнту Джині, який характеризує ди-ференціацію населення за рівнем доходів. Зайнятість розглядаєть-ся як результат своєчасних структурних перебудов на основі ефек-тивності економіки і швидких темпів її зростання, підтримки ста-більності німецької марки. Спостерігається більш високий рівень зайнятості, ніж у США (до кінця 70-х років), проте менший, ніж у Японії і Швеції.
Англійська, або європейсько-кейнсіанська, модель ринку була найпоширенішою у повоєнній Великобританії, Франції, Італії, У міру розвитку західноєвропейської інтеграції у 60-80-ті роки XX ст., уніфікації господарських механізмів відбувався процес розмиван-ня цієї моделі і посилення рис німецької моделі ринку.
Для англійської моделі характерна наявність значної за масшта-бами і часткою державної власності, здійснення державних за-купок у великих розмірах,: значні державні інвестиції для під-тримки зайнятості, вирішення соціальних завдань. Державний бюджет виконує значною мірою функції концентрації попиту в руках держави, яка отримує доходи через виробництво і реаліза-цію товарів і витрачає їх на монопольне установлених умовах. Звідси виникає схильність до інфляції як результат державного регулю-вання.
У рамках американської і німецької моделей ринку держ-бюджет-це фактор впливу на структуру і обсяг пропозиції, ос-кільки податки, дотації, субсидії, податкові кредити, держкре-дити збільшують рівень цін на одні товари і знижують його на другі, крім того, держбюджет повинен заморожувати інфляційні доходи.
В англійській моделі держбюджет виступає Як фактор впливу на попит шляхом концентрації, перерозподілу доходів, які змінюють структуру попиту і впливають на ціни через зміну попиту.
Характерною рисою англійської моделі ринку є державна влас-ність на підприємства капіталоємних і малорентабельних галузей, продукція яких істотно впливає на рівень витрат в інших галузях, особливо експортних. Розвиток інтеграційних процесів у Західній Європі супроводжувався згортанням економічно неефективних ви-робництв, що привело до скорочення масштабів державної влас-ності. Такі виробництва, які необхідні для нормального процесу відтворення, виносяться в країни, що розвиваються та переходять до ринку.
Необхідно відзначити, що вплив на рівень цін шляхом концент-рації попиту в руках держави - це ринковий метод регулювання ринку, несумісний з методами адміністративного розподілу товарів і пов'язаний з цим адміністративним установленням цін. Проте в економічній політиці Великобританії, франції і ряду інших країн останні методи були поширені під час війни та в повоєнні роки.
Шведська модель ринку була поширена у Скандинавських краї-нах, зустрічалась на окремих етапах реформи в Іспанії, Португалії, Греції. Для цієї моделі характерне переважання соціал-демократич-ного підходу до економічної політики. За шведською моделлю ре-гулювання ринку здійснюється передусім через регулювання тру-дових відносин на загальнонаціональному рівні (наприклад, вста-новлення тарифних ставок) і через державну власність на підприєм-ствах, які забезпечують відтворення робочої сили і формування величини вартості робочої сили.
Характерною рисою шведської моделі є сильна соціальна полі-тика, яка забезпечує найменшу диференціацію населення за рів-нем доходів, і високий рівень зайнятості, який припускає державні витрати на перекваліфікацію робітників і підтримку чисельності робочих місць. Порівняно з США частка витрат на перекваліфіка-цію робітників в держбюджеті вища, ніж частка витрат на допомо-гу по безробіттю. Порівняно з Великобританією зайнятість підтри-мується більшою мірою через перекваліфікацію робітників, ніж через підтримку чисельності робочих місць. Соціальна політика забезпечує високий рівень задоволення соціальних потреб через трансфертні платежі (безкоштовні послуги чи послуги за пільгови-ми цінами).
Для шведської моделі характерні протиріччя між підтримкою зайнятості реалізацією соціальних програм, з одного боку, і забез-печенням високих темпів зростання, підвищенням ефективності, боротьбою з інфляцією - з другого боку. Загострення цих проти-річ виявляється в розмиванні деяких корінних рис шведської мо-делі. Зокрема, мав місце перехід до укладання трудових договорів на рівні окремих галузей і підприємств, здійснювалась приватиза-ція частки комунального майна і підприємств держсектора, відбу-валось скорочення ряду трансфертних платежів та пільг тощо. Роз-виток виробничої демократії дав змогу організаціям працівників вирішувати самим деякі питання, які пов'язані з організацією праці, порядком прийому на роботу та звільнення з роботи, участі в робо-ті правління компаній.
Розвиток інтеграційних процесів в Західній Європі, залучення в нього шведського капіталу (відплив капіталу з країни, створення спільних підприємств), посилення іноземної конкуренції і нестабіль-ності крони сприяли перегляду економічної політики шведськими соціал-демократами у 80-х роках.
Японська модель ринку. В цій моделі основним суб'єктом є кор-порація зі специфічною внутрішньою структурою. Власником кор-порації є юридична особа, представлена фізичними особами, які
привласнюють доход у вигляді не підприємницького прибутку, а заробітної плати за виконання специфічних функцій (розрив у рів-нях максимальної та мінімальної -заробітної плати становить не біль-ше 5-6 разів,<на відміну від США, де такий розрив досягає 10-11 разів) і у вигляді дивідендів по акціях, причому частка доходів у вигляді дивідендів по акціях невелика.
Для японських корпорацій характерні особливі методи закріп-лення робочої сили за підприємством: патерналізм на рівні корпо-рації, довгострокові трудові угоди, сприяння корпорації у вихованні своїх працівників, отриманні ними кваліфікації та освіти, набір пільг, створення умов для професійного розвитку і творчості.
Перелив капіталу між корпораціями здійснюється через рух бан-ківського капіталу: частка позичкових засобів значно перевищує частку засобів, які отримують від продажу акцій. Звідси більше значення має регулювання через банківсько-кредитну систему і менше - через бюджетно-податкове регулювання.
Для японського ринку характерне групування дрібного і середньо-го бізнесу навколо корпорацій, які закуповують продукцію цих під-приємств.
Провідні позиції Японії у світовій торгівлі дають змогу підтриму-вати стабільність єни за допомогою експортно-імпортних опера-цій, які формують сприятливе для неї співвідношення цін товарів, .які виражені у єнах, та цін товарів, які виражені у будь якій іншій валюті.
За японською моделлю ринку використовуються також і адмі-ністративно-економічні методи регулювання. (наприклад, встанов-лення строків і розмірів оновлення устаткування конкретним кор-пораціям із зазначенням штрафних санкцій за невиконання, прий-няття державних рішень про перенесення підприємств тощо).
Моделі ринку в нових індустріальних країнах, що розвиваються, характерні для повоєнного розвитку таких країн, як Бразилія, Мек-сика, Аргентина, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Кувейт, Об'єд-нані Арабські Емірати, Індонезія, Єгипет та ін. Характерна риса цих моделей полягає у зламі традиційних структур і формуванні ринково-підприємницьких відносин на основі створення підприємств новітньої технології та включення в міжнародний поділ праці на цій основі. Ці процеси здійснюються за рахунок державних ресур-сів, які управляються безпосередньо державою чи передаються в тій чи іншій формі національним підприємцям, а також за рахунок залучення іноземного капіталу. Такі країни показують приклад рин-ку, який створюється самою державою за власний рахунок. Дер-. жава створює комбінацію підприємств, що можуть самостійно гос-подарювати, бути джерелом валютних доходів чи ринком збуту для інших підприємств. Значна частка державних інвестицій визначає державний кон-троль за різними сторонами відтворення, включаючи ціни на деякі товари. Інфляційні тенденції пов'язані з значними державними інвес-тиціями і державним регулюванням. Проте вони частково паралі-зуються зовнішньоекономічною активністю, яка притягує в країну стійку іноземну валюту, забезпечує завантаження потужностей, структурний маневр національних економік і пов'язані з цим ви-сокі темпи економічного зростання. Ефективність цих моделей пов'язана також з невеликими територіями таких країн, як Тай-вань, Сінгапур, Південна Корея, високою щільністю населення, Моделі ринку в нових індустріальних країнах відрізняються від мо-делей ринку тих країн, що розвиваються, де підприємницька фор-ма власності взаємодіє з традиційними формами власності, підко-ряє їх своєму руху, проте не витискує їх з економіки, а також різко відрізняються від моделей ринку тих країн, що розвиваються, де підприємницька форма власності співіснує з нетрадиційними при слабкій взаємодії з ними, що виражає "анклавний характер" роз-витку підприємництва.
Різні моделі ринку можуть бути згруповані за формами влас-ності та механізмом регулювання. Питання про частку державного бюджету у ВВП виражає кількісну сторону регулювання. Якісна сторона регулювання виявляється через механізм регулювання. Порівняльний аналіз різних механізмів регулювання дає змогу ви-ділити такі ознаки: по-перше, об'єкти регулювання (вплив на про-позицію, тобто на структуру і обсяги сукупного виробництва, вплив на попит як результат зрушень у розподілі доходів); по-друге, еко-номічні способи регулювання (бюджетно-податковий, грошово-кре-дитний, валютно-фінансовий, інвестиційний, адміністративно-еко-номічний), які виражають способи впливу на пропозицію і попит;
по-третє, неекономічні способи регулювання (правовий, мораль-ний, політичний механізми).

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170