Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Економічна теорія. Політекономічний аспект : Розділ 23. Макроекономічний рівень господарювання і система націо-нальних рахунків

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Економічна теорія. Політекономічний аспект:Розділ 23. Макроекономічний рівень господарювання і система націо-нальних рахунків

 

загрузка...

Частина V. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МАКРОЕКОНОМІКИ І СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ
Розділ 23. Макроекономічний рівень господарювання і система націо-нальних рахунків
§ 1. Система вимірів господарювання на макрорівні
§ 2, Регулювання річного потоку товарів, послуг і доходів на макроекономічному рівні

Розділ 23
МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ РІВЕНЬ ГОСПОДАРЮВАННЯ І СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ
§ 1. Система вимірів господарювання на макрорівні
Для аналізу економічних явищ і процесів, складних господар-ських взаємозв'язків необхідна система надійних взаємозумовле-них показників. В економічній теорії та у господарській практиці використовують різні форми виміру суспільного продукту. Різно-манітність форм і способів виміру результатів народногосподар-ської діяльності зумовлена різними теоретичними підходами до ха-рактеристики суспільного виробництва, різною методикою статис-тичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу.
Останнім часом статистичні органи країн СНД здійснюють перехід від системи балансу народного господарства (БНГ), яка була запроваджена в 20-х роках XX ст., до нової системи національних рахунків (СНР), ухваленої Статистичною комісією 00Н у 1993 р.
Свого часу система БНГ дала змогу отримати достатньо повну, агреговану інформацію про механізм сукупного відтворення, ос-новні пропорції та взаємозв'язки в народному господарстві, темпи економічного зростання тощо. Однак ця система мала суттєві не-доліки, основними з яких є:
обмеженість тільки кількісними зв'язками в економіці, мате-ріально-речовими потоками;
неспрацювання в умовах порушення макроекономічної рівнова-ги і прогнозування динамічних змін;
обмеженість суспільного відтворення тільки матеріальним ви-робництвом, недооцінки процесів і особливостей нематеріальної сфери;
залишення поза увагою впливу на відтворення багатьох видів діяльності: фінансових підойм, кредитних ресурсів, руху доходів, зовнішньоекономічної діяльності;
включення проміжного споживання, подвійного рахунку.
СНР як статистична модель ринкової економіки, сукупність між-народних стандартів і сучасних параметрів економічного розвитку певною мірою долає обмеженість системи БНР, хоча також вико-ристовує балансовий метод. Перевагами СНР є те, що вона врахо-вує всі види діяльності господарських суб'єктів (як юридичних, так і фізичних осіб, як вітчизняних, так і іноземних бізнесменів), пов'яза-них з виробництвом матеріальних і нематеріальних благ і послуг;
являє собою найбільш важливі та загальні аспекти економічного розвитку: виробництво і споживання продукції, розподіл і перероз-поділ доходів, формування національного багатства; досліджує три види взаємопов'язаних операцій - товарно-виробничих, спожив-чо-розподільчих, доходно-фінансових.
Головною метою СНР є інформаційне забезпечення комплекс-ного і всебічного аналізу процесу створення та використання націо-нального продукту та національного доходу. Ця система покликана полегшити можливості співставлення економічних показників різ-них країн з метою усунення труднощів та перепон у прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному та національ-ному рівнях, пов'язаних із суттєвими відмінностями існуючих у різних країнах систем рахунків. СНР - це узгоджена система збо-ру, опису та ув'язки основних потоків статистичної інформації, ві-дображених у макроекономічних показниках, що характеризують найважливіші результати і пропорції економічного розвитку.
Центральне місце в СНР займає показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певного пе-
ріоду, за виключенням вартості їх проміжного споживання. Інши-ми словами, йдеться про виключення подвійного рахунку при кіль-кісному обчисленні ВВП, про вимогу при розрахунку враховувати тільки кінцеву продукцію і не враховувати проміжну.
Суть ВВП розкривають його загальні риси:
є найбільш загальним показником кінцевого результату еконо-мічної діяльності в цілому в національній економіці;
характеризує єдність взаємопов'язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розпо-діл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг;
охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць: підприємств, організацій та установ як сфери матеріаль-ного виробництва, так і сфери послуг; особистих підсобних госпо-дарств населення; окремих осіб, зайнятих бізнесом;
є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва;
має кількісний, часовий вимір.
Кінцева продукція - товари та послуги, які купують споживачі для кінцевого використання, а не для перепродажу.
Проміжна продукція - товари і послуги, що проходять подаль-шу переробку або перепродаються кілька разів, перш ніж попасти до кінцевого споживача.
Урахування проміжної продукції при підрахунках макроеконо-мічних показників призводить до спотворення реальної величини виробленого валового продукту, оскільки таким чином не можна уникнути багаторазового подвійного рахунку. Наприклад, залізна руда, видобута з надр землі, перш ніж перетворитись у продукт кінцевого споживання - автомобіль, проходить кілька стадій об-робки: 1) збагачення руди; 2) виробництво чавуну; 3) виробництво сталі; 4) виробництво прокату; 5) виробництво автомобіля. Якщо, наприклад, ціна звичайної руди становить х одиниць, то ціна збага-ченої руди дорівнюватиме (х + n} одиниць; чавуну - (х + n) + т;
сталі - {х + n + m) + р; прокату - (х + n + m + р) + k;
автомобіля - (х + n + m + р + k) + q одиниць. Із наведеного прикладу видно, що ціна залізної руди в процесі її обробки та пере-робки п'ять разів враховується в структурі витрат проміжного про-дукту; збагаченої руди - чотири рази, чавуну - три і т. д. Реальна ж вартість, яка створюється на кожній із стадій обробки та перероб-ки руди, є доданою вартістю до тієї, яка була створена на попе-редній стадії. Тому ВВП ще визначають як суму доданої вартості, створеної всіма виробниками і резидентами (особами, що прожи-вають на території даної країни, крім іноземців, що приїздять до неї на строк менше одного року) за певний період часу. В нашому прикладі вона становить х + n + m + p + k +q..
Додана вартість (ДВ) розкладається на:
вартість спожитого основного капіталу (амортизацію);
заробітну плату до сплати податків з нарахуваннями на соціаль-не страхування;
прибутки підприємств;
відсоток на позиковий капітал;
ренту;
непрямі податки на бізнес.
Якщо всю заново створену продукцію розподілити на проміжну і кінцеву, то ВВП можна визначити як суму доданої вартості про-міжної та кінцевої продукції або як валову вартість кінцевої про-дукції, виробленої на території даної країни. Вітчизняна кінцева продукція використовується на:
споживання на внутрішньому ринку;
нагромадження;
експорт.
У процесі виробництва та нагромадження, що здійснюються в межах національної економіки, використовують не тільки вітчиз-няні товари, а й імпортні. Тому вартість ВВП можна визначити як суму витрат на споживання, нагромадження та експорт за вираху-ванням вартості імпорту, тобто:

ф.32
Слід зауважити, що при розрахунку ВВП вилучають непродук-тивні угоди, що мали місце протягом року. До них належать фінан-сові угоди та продаж уживаних товарів.
Фінансові непродуктивні угоди утворюють:
трансфертні платежі з державного бюджету ветеранам, безро-бітним, інвалідам та ін., оскільки вони (платежі) не беруть участі в примноженні суспільного продукту;
приватні трансфертні платежі (субсидії, що отримують студенти від батьків, передача в спадок грошей, майна тощо, оскільки вони є результатом передачі коштів від однієї приватної особи до іншої);
операції з цінними паперами, оскільки вони за своїм змістом є не що інше, як обмін паперовими активами і не означають зрос-тання виробництва.
Стосовно продажу уживаних товарів (старих будинків, автомо-білів тощо), то їх не враховують у структурі ВВП у зв'язку з тим, що вони не є частиною виробництва поточного року.
Якщо до вартості ВВП додати різницю між факторними дохода-ми, що надійшли від закордонного виробництва даної країни, і факторними доходами, отриманими зарубіжними інвесторами в даній країні, то отримаємо валовий національний продукт (ВНП).
Кількісно вартість ВНП відхиляється від вартості ВВП не більше ніж на один відсоток.
В основу обчислення об'єму ВВП та ВНП покладено тезу про рівність виробленого і реалізованого кінцевого суспільного про-дукту, яка означає, що внаслідок купівлі-продажу кінцевого про-дукту одні господарські одиниці отримують доходи від продажу продуктів, інші ж несуть витрати на його придбання. Тому ВВП і ВНП можуть бути обчислені двома методами:
як сума витрат на купівлю всього обсягу виробленої в даному році продукції (метод кінцевого використання);
як сума доходів, отриманих від виробництва всього обсягу про-дукції даного року (розподільчий метод).
Метод кінцевого використання (за витратами) грунтується на тому, що весь кінцевий продукт купується домогосподарствами, бізнесом, державою та закордонними споживачами. За методикою 00Н, кінцеве використання ВВП складається із:
споживчих витрат населення С;
валових приватних інвестицій у національну економіку І;
державних закупок товарів і послуг G;
сальдо експортно-імпортних операцій (чистий експорт) Xn .
Отже,

ф.33
До споживчих витрат населення на особисте кінцеве спожи-вання належать:
витрати домогосподарств і приватних некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, на споживчі товари коротко- та довгострокового користування і послуги (соціальні та комунальні на некомерційній основі);
ринкова вартість послуг, отриманих ними як доход в натураль-ній оплаті;
умовна плата за житло, яким користується сам власник.
Валові приватні інвестиції у національну економіку - це:
кінцеві закупки машин, обладнання, верстатів підприємцями;
усе будівництво;
зміни у виробничих запасах.
Включення в структуру валових інвестицій житлового будівництва пояснюється тим, що житлові приміщення здаються (або можуть здаватися) в оренду і приносять доход. Зміни ж у запасах можуть бути використані для виробництва товарів і послуг у майбутньому.
Державні закупки товарів і послуг - державні витрати на ви-робництво товарів і послуг (електроенергія, загальне управління, оборона, освіта, охорона здоров'я тощо) та на всі види прямих за-купок ресурсів, включаючи робочу силу, з боку держави.
Сальдо експортно-імпортних операцій (чистий експорт) - пе-ревищення експорту над імпортом.
Розподільчий метод (за доходами). Визначений за цим методом ВВП виступає як винагорода власників робочої сили та капіталу. ВВП тут обчислюють як суму первинних доходів, створених у про-цесі виробництва товарів і послуг, а також витрат і платежів, не пов'язаних з виплатою доходів.
Первинні доходи мають таку структуру:
заробітна плата найманих робітників з нарахуваннями на со-ціальне страхування;
доходи від власності:
а) рента - доход від здачі в оренду ресурсів;
б) позиковий відсоток - доход, що сплачує приватний бізнес за позику грошового капіталу. Відсоткові платежі, здійснювані державою, вилучаються з відсоткових доходів;
в) доход від власності некорпорованого підприємницького сек-тора;
г) прибутки корпорацій до сплати податків, куди входять диві-денди, нерозподілений прибуток, податки на прибутки корпора-цій, списання запасів.
Витрати і платежі, не пов'язані з виплатою доходів - це від-рахування на споживання капіталу та непрямі податки на біз-нес:
відрахування на споживання капіталу - амортизаційні відраху-вання. Вони не пов'язані безпосередньо із виплатою доходів. Це відрахування на створення грошового фонду, що відшкодовує знос основних фондів, які беруть участь у створенні ВВП;
непрямі податки на бізнес утворюють загальний податок з про-дажу, акциз, податок на майно, ліцензійні платежі, мито. Вони вхо-дять у структуру витрат виробництва, додаються до ціни товару, перекладаючи тягар цих податків на споживачів. Оскільки непрямі податки мають сплачуватися державі раніше, ніж будуть оплачені факторні доходи, то цей вид витрат належить до тих витрат, які не пов'язані з виплатою доходів.
Важливе значення при вимірюванні обсягів ВВП має рівень цін. Якщо вартість ВВП вимірюється в поточних цінах, то маємо його номінальну вартість. Такий розрахунок не дає уяви про те, чи змінився фізичний обсяг товарів і послуг, чи відбулося зростання внаслідок інфляційного процесу. Тому для виявлення динаміки ВВП його визначають у незмінних цінах базового року, кожні 10-15 ро-ків. При цьому фізичний обсяг кожної групи товарів, вироблених у поточному році, множать на ціни базового року. Отриманий ре-зультат утворює реальний ВВП. Зв'язок між реальним та номіналь-ним ВВП називають дефлятором:

ф.34
Незважаючи на те що показник ВНП є головним у системі націо-нальних рахунків, він не в змозі віддзеркалити реальний стан еко-номічного розвитку в повному обсязі. Так, ВВП як вимірювач рин-кової вартості обсягів виробництва не враховує:
витрат, пов'язаних з доглядом за дітьми та хворими, що вихову-ються та лікуються дома;
витрат на написання вченими безоплатних наукових праць;
продукт, вироблений у тіньовій економіці;
бартерний обмін;
оплату чайових тощо.
Недоліком показників ВВП і ВНП є те, що реальний обсяг річно-го виробництва в них завищений на величину амортизаційних від-рахувань та непрямих податків. Для виміру того обсягу, який сус-пільство додало в результаті своєї річної економічної діяльності до добробуту, використовують показник чистого національного про-дукту (ЧНП):
ЧНП = ВВП - Амортизаційні відрахування.
Цей показник відбиває ринкову оцінку кінцевої продукції та послуг, що йде у споживання після заміни списаного устаткуван-ня. Іншими словами, цей показник можна визначити як такий, що показує розмір доходів від власності на землю, робочу силу, капі-тал, підприємницькі здібності, за допомогою яких був створений ЧНП.
Якщо від вартісної оцінки ЧНП відняти суму непрямих податків, отримаємо показник національного доходу (НД).
Національний доход - зароблений доход, оскільки він не вклю-чає в себе ні непрямі податки, ні субсидії і означає чистий приріст продуктів та послуг за рік до добробуту нації. На практиці розріз-няють вироблений і спожитий національний доход.
Вироблений НД - це заново створена нацією вартість усіх това-рів і послуг за рік.
Використаний НД - це вироблений НД за вирахуванням вели-чини втрат від стихійного лиха, технічних аварій, зовнішньоторго-вельного сальдо тощо.
Важливим макроекономічним показником у СНР є особистий доход. Він показує кількість грошей, що надійшли в особисте спо-живання. Для визначення особистого доходу слід від вартості ЧНП відняти прибутки підприємств, непрямі та податкові платежі до державної системи соціального страхування, відсоткові платежі за межі сектора "населення" та додати трансфертні платежі, що надійшли до цього сектора.
Якщо від особистого доходу відняти прибутковий податок, то будемо мати доход, що йде на використання населенням.
Американські економісти У. Нордхауз та Дж. Тобін у 70-х роках висунули ідею про необхідність введення показника чистого еко-номічного добробуту (ЧЕД), який покликаний відбити не тільки результати, відображені в структурі ВНП, а й результати тіньової економіки, працю домогосподарок, а також міру і спосіб викорис-тання вільного часу для підвищення освіти, виховання дітей, фізич-ного та духовного розвитку, стан природного навколишнього сере-довища, наслідки урбанізації та ін. Кількісно визначити ЧЕД досить складно, оскільки багато чинників, що його зумовлюють, оціню-ються довільно. І все ж доцільність його запровадження в систему макроекономічних вимірів зумовлена тим, що рівень і спосіб жит-тя нації залежать не тільки від рівня виробництва товарів і послуг, а й від стану довкілля, наявності вільного часу та способу і якості його використання.
В загальних рисах СНР має вигляд сукупності рахунків, укладе-них подібно до бухгалтерських балансів. Кожний запис роблять двічі: за статтею витрат і за доходною статтею, що дає можливість відобразити в рахунках процес створення та використання націо-нального продукту.
СИР охоплює більше 500 стандартних рахунків, які доповню-ються 26 допоміжними таблицями. Усі рахунки цієї системи поді-ляють на три класи:
І клас (консолідовані рахунки) - характеризують основні мак-роекономічні пропорції:
рахунок валового внутрішнього продукту та витрат на нього;
рахунок національного доходу і його розподілу;
рахунок фінансування капітальних витрат;
рахунок зовнішніх операцій.
Рахунки II класу створюються на основі рахунків І класу стосов-но виробництва, споживання та капіталоутворення окремих про-дуктів і послуг. До них належать:
рахунки для ринкових продуктів та послуг;
рахунки для інших (неринкових) продуктів та послуг;
рахунки для галузей, що виробляють товари;
рахунки для виробників, послуг приватних некомерційних орга-нізацій, що обслуговують домогосподарства;
рахунки для обслуговування одних домашніх господарств іншими.
Рахунки III класу - це рахунки доходів, витрат і фінансування капітальних вкладень. Вони включають:
рахунки для нефінансових корпоративних та напівкорпоратив-них підприємств;
рахунки для фінансових установ;
рахунки для органів державного управління;
рахунки для приватних некомерційних організацій, що обслуго-вують домогосподарства;
рахунки для домогосподарств, а також приватних нефінансових некорпоративних підприємств.
Для розуміння суті моделі СНР досить розглянути логіку побу-дови балансових таблиць, що розкривають найвищий рівень агре-гації економічних показників на макрорівні. У такий спосіб СНР може бути подана у вигляді чотирьох балансових таблиць, де запис кожного показника здійснюється двічі - за ресурсами (кредит або надходження) і використанням (дебет або витрати).
У спрощеному вигляді вони можуть бути подані так:

ф.35
Перша балансова таблиця показує взаємозв'язки та пропорції між надходженням та розподілом ВВП; друга- використання до-ходів, отриманих у процесі виробництва; третя виявляє джерела фінансування капітальних вкладень; четверта відбиває структуру торгового балансу.
Даючи загальне уявлення про СНР 00Н, слід зазначити, що значна частина показників цієї системи ще не запроваджена в ста-тистику країн СНД, зокрема України. Так, для аналізу доходів і заощаджень СИР використовує такі типи господарств:
домогосподарства осіб, що працюють за наймом;
домогосподарства підприємців;
домогосподарства самозайнятих (особи вільних професій, дрібні фермери тощо);
домогосподарства осіб, що живуть на трансферти (пенсіонери, студенти та ін.);
домогосподарства осіб, що живуть на доходи від власності (від-сотки, дивіденди, орендна плата).
Проте ця класифікація не запроваджена ще в жодній із країн СНД.
Крім того, методологія підрахунку деяких показників у СНД не узгоджена з тлумаченням їх в СНР. Наприклад, заощадження в СНР розглядають у взаємозв'язку з інвестиціями і визначають як частину доходу, що не використаний на кінцеве споживання, тоді як в країнах СНД їх визначають як суму заощаджень у формі вкла-дів у банки, нагромаджень готівкою, цінних паперів та іноземної валюти, що робить ці показники незіставними.
Практично в СНД відсутня належна інформація щодо тіньової економіки тощо. Неспроможність зібрати різноманітні інформа-ційні дані для комплексного ведення СНР, запровадженої 00Н, свідчить про те, що для України сьогодні ця система ще не реаль-ність, а орієнтир для вдосконалення національного обліку.
Перехід України на СНР буде мати велике значення для соціаль-но-економічного розвитку країни. Цей процес:
а) забезпечить більш широку і орієнтовану на ринкову еконо-мічну систему макроекономічну інформацію, необхідну для розробки виваженої економічної політики органами державного управління;
б) сприятиме налагодженню міжнародного економічного спів-робітництва країн СНД, їх входженню в міжнародний поділ праці, інтеграції в систему світових економічних зв'язків;
в) за допомогою запровадження універсальної стандартної ста-тистичної мови вирішить проблему подання даних в міжнародні економічні організації;
г) підвищить рівень статистичного аналізу і економічного про-гнозування, міжнародного співставлення соціально-економічних параметрів.
§ 2. Регулювання річного потоку товарів, послуг і доходів на макроекономічному рівні
Сучасна західна економічна думка розглядає безперервність виробництва в масштабах суспільства через модель економічного обороту продуктів і доходів (рис. 26).
У ринковій економіці всі блага, що здійснюють економічний оборот, мають двояку форму: натурально-речову та грошову. Ці форми співіснують і водночас суперечать одна одній. Вони мають різну спрямованість руху: грошова - за стрілкою годинника, нату-ральна - проти.
Вихідним пунктом в економічному обороті благ є домогосподар-ства, які для того, щоб мати їжу, житло, одяг, пропонують на ринку ресурсів землю, працю, капітал, підприємницькі здібності. Вони ж сплачують державі прямі податки, а отримують від неї заробітну плату (якщо працюють у державному секторі), трансфертні пла-тежі.
Підприємства сплачують державі прямі та непрямі податки, а отримують від неї дотації, субсидії, субвенції, якщо підпадають під дію системи пільг. Між підприємствами і домашніми господарст-вами можуть існувати безліч посередників. Це модель економіч-ного обороту закритої національної економіки. На практиці вона ускладнюється взаєминами з іншими країнами, які впливають на функціонування різних економічних суб'єктів, у тому числі й дер-жави, ринкову кон'юнктуру як на ринку ресурсів, так і на ринку товарів.
Отже, наведена модель замкнутого кругового потоку ділової ак-тивності доводить:
єдність натурально-речових і вартісно-грошових макроекономіч-них пропорцій;
взаємозв'язок і взаємообумовленість сфер і потоків відтворення руху ресурсів, товарів і доходів;
необхідність узгодження економічних інтересів та потреб про-давців (виробників) і покупців (споживачів);
врівноваженість сукупної пропозиції та сукупного попиту, зу-мовлену діалектичною єдністю виробництва і споживання (без ви-робництва немає споживання, без споживання немає виробництва);
одночасність функціонування і обороту капіталу в трьох фор-мах: продуктивно-ресурсній, товарній, грошовій.
Ринкова економіка передбачає узгодження, урівноваженість між витратами та доходами, попитом і пропозицією як в межах окре-мих галузей та секторів економіки, так і в масштабах усього сус-пільства. Макроекономічний аналіз рівноваги потребує ретельні-шого розгляду такого економічного явища,
РИС.26
як сукупний попит, який
РИС.27
набуває форми споживчого (витрати на споживання) та інвести-ційного (витрати на капітальні товари). Тому докладніше розгляне-мо такі поняття, як "споживання", "заощадження", "інвестиції", які мають досить суттєве значення для аналізу рівноваги та чинни-ків, що впливають на зростання національного доходу та інших узагальнюючих показників господарської діяльності країни. Найза-гальніший взаємозв'язок цих процесів зображено на рис. 27.
Споживання - це вираження загального споживчого чи плато-спроможного попиту. Іншими словами, споживання являє собою загальну кількість товарів, куплених та спожитих протягом певно-го періоду. Рівень споживання залежить від суб'єктивного та об'єк-тивного чинників. Суб'єктивний чинник включає психологічну схильність людей до споживання; об'єктивні - рівень доходу, його розподіл, рівень цін, норму відсотка тощо.
Зрозуміло, що між рівнем споживання та рівнем доходу існує прямий зв'язок. Проте на рівень споживання крім доходу впливає також гранична схильність до споживання. Щоб зрозуміти остан-ню, розглянемо середню схильність до споживання ССС, яку виз-начають як психологічний чинник, що впливає на бажання людей купувати споживчі товари. Схильність до споживання розрахову-ють як відношення частини національного доходу, що іде у спожи-вання С, до всього національного доходу У, тобто

ф.36
Гранична ж схильність до споживання ГСС - це відношення будь-яких змін у споживанні до будь-яких змін у рівні доходу, який викликав зміну у споживанні, тобто

ф.37
Виходячи з "головного психологічного закону" Кейнса, гранич-на схильність до споживання коливається в межах від 0 до 1, тобто

ф.38
Проте людина прагне не тільки споживати, а й заощаджувати. Заощадження являє собою частину доходу, яка не споживаєть-ся. Заощадження означають скорочення споживання. Вони - основа інвестицій.
Середню схильність до заощаджень ССЗ визначають як відно-шення заощадженої частини національного доходу 5 до всього до-ходу У, тобто

ф.39
Гранична схильність до заощадження ГСЗ - це співвідношення будь-яких змін у заощадженнях до тих змін у доході, які спричини-ли названі вище зміни, тобто

ф.40
Якщо сукупний доход У розподіляється на споживання С і за-ощадження S, то ?С + ?S = ?Y. Це означає, що за умови зростан-ня доходу певна його частина використовується на збільшення спо-живання ?С, а інша - на зростання заощаджень ?S, а загальні обсяги зростання споживання та заощадження повинні дорівню-вати приросту обсягу доходу. Математично цей зв'язок можна зоб-разити так:

ф.41
Гранична схильність до заощадження ГСЗ із вищенаведеної фор-мули дорівнює різниці між одиницею та граничною схильністю до споживання: ГСЗ = 1 - ГСС і, навпаки, гранична схильність до споживання дорівнює різниці між одиницею та граничною схиль-ністю до заощадження: ГСС = 1 - ГСЗ.

рис.28
В економічному житті суспільства явище заощадження знахо-диться в досить тісному зв'язку з явищем інвестування. Заоща-дження є основою інвестицій I. За натурально-речовою структу-рою доход набуває форми споживчих і капітальних товарів. Перші йдуть у невиробниче споживання, другі - у виробниче.
Загальний обсяг капітальних і виробничих товарів називають реальними інвестиціями, або інвестиційними попитом. Який же зв'язок існує між заощадженнями та інвестиціями? Дж. М. Кейнс довів, що заощадження та інвестиції завжди однакові, оскільки фак-тичні заощадження та інвестиції дорівнюють різниці між доходом і споживанням.
Якщо капіталовкладення зростають, то доход зростає в такій мірі, щоб довести заощадження до рівня капіталовкладень. І навпаки, якщо капіталовкладення виявились меншими, ніж заощадження, то доход зменшиться настільки, щоб заощадження зрівнялись з інвестиціями. Це означає, що економіка знаходиться у стані рівно-ваги в точці, де заощадження та інвестиції врівноважуються. Зобра-зимо взаємозв'язок між національним доходом, заощадженнями та інвестиціями графічно (рис. 28).
Якщо припустити, що незалежно від обсягу доходу можливості інвестування з року в рік залишаються сталими, то лінія II буде характеризувати незмінний обсяг інвестицій (така ситуація пере-дбачає певний рівень абстрагування з метою спрощення побудови відповідних моделей).
Динаміка та характер процесу заощадження зображені лінією SS. Із графіка видно, що при зростанні національного доходу У крива заощаджень SS піднімається вгору. Далі у точці перетину
рис. 29
кривих заощаджень SS та інвестицій II економічна система знахо-диться у рівновазі. Якщо ж, наприклад, система буде рухатись у напрямі зростання національного доходу правіше точки К, то лінія заощаджень SS пройде вище кривої інвестицій II. Зростання за-ощаджень зменшить споживання. Уповільниться процес реалізації товарів і послуг, зростуть товарні запаси. Скоротиться обсяг ви-робництва, зросте безробіття. Це призведе до зниження рівня на-ціонального доходу (рух вліво), і система повернеться до рівноваги у точці К.
Розглянемо тепер, як зміна обсягу інвестицій / впливає на вели-чину національного доходу (рис. 29).
Припустимо, що це свідчить про зрушення кривої інвестицій II вгору I'I'. Тоді точка економічної рівноваги К переміщується в точ-ку K'; в якій відбиваються приріст заощаджень і приріст національ-ного доходу. Із графіка видно, що приріст національного доходу більший, ніж приріст інвестицій. Коефіцієнт перевищення зрос-тання доходу над інвестиціями Дж. М. Кейнс назвав мульти-плікатором. Суть мультиплікатора полягає в тому, що в умовах ринкової економіки збільшення обсягів інвестицій сприяє зростан-ню розміру національного доходу, проте це зростання відбувається швидше, ніж зростання інвестицій.
Мультиплікаційний ефект поширюється також на заощаджен-ня. Якщо крива заощаджень переміститься вгору, то точка рівнова-ги К' зміститься вліво від точки К, що є свідченням падіння рівня національного доходу (рис. 30). Це пояснюється тим, що зростання схильності до заощадження веде до скорочення споживання. Ос-таннє ж спонукає підприємців відмовитись від інвестування капіталу у виробництво, оскільки можливості реалізації звужуються. Ско-рочення інвестицій призводить до скорочення національного ви-робництва і національного доходу.
рис.30
Викладене свідчить про те, що мультиплікатор діє двояко. З одного боку, зростання інвестицій сприяє мультиплікаційному зростанню національного доходу, а з другого - скорочення інвестицій при-зводить до різкого зменшення національного доходу. Рівновага ж в економіці може забезпечуватись і при низькому рівні інвестицій, але при значному рівні безробіття або при високому рівні інвести-цій порівняно із заощадженнями, але при інфляційному зростан-ні цін.
Досліджуючи розглядувані залежності, Кейнс довів, що рівнова-га між інвестиціями та заощадженнями у точці К досягається у процесі саморозвитку економічної системи без будь-якого втру-чання держави в економічне життя суспільства. Проте, на його думку, рівновага у точці К не відповідає потребам суспільства, ос-кільки вона передбачає наявність значного рівня безробіття. Сус-пільство ж повинно дбати про те, щоб створити такі економічні передумови, за яких рівень інвестицій зростав би, а точка рівнова-ги між інвестиціями I та заощадженнями S наближалась до точки F, в якій створюється національний доход, достатній для забезпе-чення повної зайнятості. Створити такі передумови, на думку Кей-нса, здатна тільки держава за допомогою впливу на сукупний по-пит через державні витрати, які характеризують попит держави (рис. 31),

рис.31
Модель, що відбиває взаємозв'язок між національним доходом і сукупними витратами, називають ще "кейнсісінським хрестом". Ця модель грунтується на тому, що національний доход використову-ється як на споживання, так і на інвестування, тобто

ф.42
де С + I - сукупні витрати суспільства.
Із графіка видно, що в умовах стагнації точка рівноваги К0 інвес-тицій I та заощаджень S знаходиться значно нижче точки, де дося-гається повна зайнятість F. Стимулювання процесу зростання на-ціонального доходу відбувається шляхом додавання до особистого споживання С інвестицій у підприємницькі структури. Тоді крива С займе положення кривої (С + І), а точка (К0 ) переміститься в точку К, наблизившись певною мірою до точки Р, але не досягнув-ши її. Щоб домогтися переміщення точки К в точку К1, держава не повинна обмежуватись стимулюванням приватних інвестицій, вона сама має виступати інвестором державних програм, збільшуючи обсяги інвестицій і сукупного споживання. Така діяльність держа-ви сприяє переміщенню кривої сукупного попиту вгору від (С + I) до (С + I + G), а точки К до точки К', суттєво наблизивши її до бажаної точки F, яка є рівноважною для інвестицій і заощаджень.
Ефект, отриманий від державного інвестування економіки, роз-глядається в економічній теорії як мультиплікаційний ефект. Як зазначав Дж. М. Кейнс, мультиплікатор означає, що зростання за-гального обсягу інвестицій приводить до зростання обсягів націо-нального доходу на величину, яка в k разів більша, ніж приріст інвестицій. Математично цю залежність можна відобразити так:

ф.43
Приріст доходів ?У, в свою чергу, поділяється на приріст спо-живчих витрат ?С та приріст інвестицій ?I, тобто ?У = ?С + ?І. Звідси ?I = ?У - ?С. Підставивши значення ?I у формулу

ф.44
Поділивши чисельник та знаменник на ?У, отримаємо формулу

ф.45
Із виведеної формули видно, що мультиплікатор К дорівнює одиниці, поділеній на різницю між одиницею та граничною схиль-ністю до споживання, або дорівнює величині, зворотній граничній схильності до заощаджень. Якщо, наприклад, гранична схильність до споживання становить 3/5, то мультиплікатор

ф.46
При зростанні інвестицій на 10 000 од. загальний приріст націо-нального доходу становить 25 000 од.
Із теорії мультиплікації можна зробити висновок, що чим вища схильність до споживання, тим більший мультиплікатор, тим суттє-вішою є різниця між первинною інвестицією та загальним збіль-шенням сукупного попиту, а отже, і зростання, врешті-решт, націо-нального доходу. При цьому слід зазначити, що первинне зростан-ня інвестицій примножує приріст доходу в спадній геометричній прогресії. Це означає, що якщо гранична схильність до споживан-ня ГСС становить 3/5, то первинна витрата на інвестування прине-се 2,5 од. приросту доходу, оскільки кінцева сума прогресії дорів-нює 2,5, тобто де n- кінець мультиплікаційного процесу.

ф.47

Дія мультиплікатора припиняється тоді, коли приріст заощаджень зрівнюється з приростом доходу, тобто ?S = ?У.
Для того щоб побороти затухання, необхідно певним чином сти-мулювати інвестиційний процес. Цю проблему вирішує акселера-тор - коефіцієнт, який відбиває взаємозв'язок між інвестиційним і споживчим попитом. Математично цей зв'язок можна зобразити так:

ф.48
де а - коефіцієнт акселерації; I t , зростання нових інвестицій у періоді t; Уt - величина доходу за період t; Уt-1 - величина доходу за період, що передує періоду t; Уt - Уt-1 , - приріст доходу за період t.
Акселератор, як і мультиплікатор, може діяти двояко: з одного боку, приріст споживчого попиту стимулює інвестиційні витрати, а з другого - падіння темпів зростання попиту на споживчі товари призводить до загасання інвестиційного попиту.
Економічною наукою доведено, що для певного періоду часу можна знайти таке поєднання процесів мультиплікації та акселе-рації, яке і забезпечить незагасаюче зростання.
На взаємозв'язок процесів інвестування і споживання значний вплив мають такі чинники, як очікування споживачів (покупців) і виробників (продавців), тип ринкової конкуренції, сприятливість ринкової кон'юнктури, фаза економічного циклу тощо. Крім суто економічних явищ та процесів, існують безліч соціальних, політич-них, морально-психологічних, демографічних, природних та інших аспектів, дія яких позначається на особливостях руху складових національного доходу. Все це, врешті-решт, відбивається на темпах економічного зростання, стабільності макроекономічної рівноваги, Наприклад, у західній економічній думці широко відома модель зростання Солоу, що виявляє механізм впливу заощаджень, збіль-шення населення і зростання науково-технічного прогресу на рі-вень життя та його динаміку. "Золоте правило" моделі зростання Солоу визначає оптимальну норму заощаджень, за якою встанов-люється стан стійкого зростання економіки з максимальним рів-нем споживання на кожного робітника, або максимальний рівень споживання на ефективну одиницю робочої сили.
Це свідчить про те, що на сучасні макроекономічні процеси знач-но впливають взаємопереплетені соціально-економічні, техніко-ор-ганізаційні, природно-демографічні, морально-психологічні та по-літичні аспекти.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170