Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Економічна теорія. Політекономічний аспект : Розділ 20. Підприємство в умовах ринкового господарювання

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Економічна теорія. Політекономічний аспект:Розділ 20. Підприємство в умовах ринкового господарювання

 

загрузка...

Частина IV. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ
Розділ 20. Підприємство в умовах ринкового господарювання
§ 1. Маркетинг і менеджмент. Функціонування підприємства як товаро-виробника
§ 2. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці. Роль маркетингу
§ 3. Сутність і функції менеджменту підприємства

Розділ 20
ПІДПРИЄМСТВО В УМОВАХ РИНКОВОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ. МАРКЕТИНГ І МЕНЕДЖМЕНТ
§ 1. Функціонування підприємства як товаровиробника
Мікроекономіка охоплює діяльність підприємств та їхніх об'єд-нань. Завдання економічної науки - вивчати підприємство не як технічну одиницю, а як організаційну первинну ланку економіки, і це вимагає досконалих знань цієї економічної категорії, основних організаційно- та соціально-економічних характеристик підприєм-ства.
Підприємство - це юридична особа і одночасно господарська та фінансова одиниця.
Закон України "Про підприємства в Україні" дає таке визначен-ня підприємства: "Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)".
З економічної точки зору, підприємство самостійно здійснює індивідуальне відтворення, тобто організовує виробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали, напівфабрикати в інших підприємств, платить за це готівкою або бере у кредит, ко-ристуючись безготівковим оборотом, свої товари продає чи тимча-сово складеє. Шляхом інкасування готівки або занесення на бан-ківський рахунок своїх претензій (заявок на права володіння) підприємство перетворює продукцію у ліквідні засоби, якими спла-чує борги чи тримає її як ліквідний резерв для покриття нових закупок. Так здійснюється повторення процесу виробництва, і кру-гооборот починається знову.
Одночасно поряд з організаційною формою господарювання, про що йдеться у цьому розділі, підприємство є певним майновим ком-плексом, що складається з основного та оборотного капіталу (до-кладніше про це див. розд. 19).
Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на отри-мання прибутку після реалізації товару, об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес вироб-ництва, тобто відтворення. Факторами виробництва його є робоча сила і виробничі фонди.
Як економічне явище підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, воно має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювати випуск продукції. Підприємство також характеризується певною організацією виробничого процесу, спрямованого на досягнення економічної ефективності.
По-друге, підприємство - це певна підсистема виробничих від-носин. Засоби виробництва можуть бути в різних формах влас-ності: різних видів приватної та державній. Відносини власності на рівні підприємства реалізуються безпосередньо через працю та управління. На рівні підприємства реалізуються суспільна форма праці та різноманітні форми її організації: спеціалізація, коопера-ція, зміна праці, комбінування, усуспільнення тощо. Відносини роз-поділу конкретизуються в розподілі за вартістю робочої сили, за працею і за власністю. Подолання викривлень командно-адміні-стративної системи і створення сприятливих умов для ринкової діяльності підприємств-товаровиробників можливі тільки за наяв-
ності різних видів підприємств з різними формами власності на засоби виробництва.
За часів єдиного народногосподарського комплексу, коли все було монополізовано в економіці державою, підприємства як част-ки цього комплексу були економічно однотипними, тобто: не були власниками майна, оскільки воно належало державі; не спрацьову-вали виробничий, фінансовий, іноваційний менеджмент, маркетинг, менеджмент персоналу, оскільки усі параметри економічного бут-тя підприємства декларувались згори державою через відповідні державні органи і плани (що виробити, в які строки, в якій кіль-кості, кому і за якими цінами продавати, за якими тарифами спла-чувати робітникам зарплату тощо); панували єдина власність і єди-ний критерій оцінки результатів діяльності підприємства - вико-нання директивних планів.
Фактично підприємства були лише організаційною ланкою єди-ного державовласницького комплексу, а не самостійною економіч-ною одиницею. Тому за таких умов економічна теорія командно-адміністративних часів, за окремими винятками, не вивчала мікро-економічний рівень господарювання. Дійсно, була єдина власність, єдина мета, єдиний основний економічний закон, єдиний інтерес тощо. Все зводилось до дослідження цього "єдиного", і частка його нічим за своєю економічною суттю не відрізнялась від єдиного ком-плексу.
Докорінно інша економічна ситуація в ринковій економіці, де за наявності різноманітних форм власності, видів підприємств, форм організації господарювання власник чи менеджер підприємства вирішує долю свого підприємства на ринку у боротьбі з конкурен-тами, де все визначається пануванням закону попиту та пропозиції.
У ринковій економіці підприємство не може легковажно відно-ситись до свого майнового, фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться у кризовому стані чи навіть збанкрутує.
Налагодити ефективне функціонування підприємства у ринко-вій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає:
всебічне знання свого конкретного ринку, споживача, конкрет-них цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається маркетин-гом підприємства;
чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіх факторів ви-робництва, внутрішньофірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом підприємства;
постійну увагу та контроль за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства;
повсякчасне забезпечення діяльності підприємства оптимальною кількістю найманих робітників, що мають відповідні якості та профе-сійну підготовку. Це досягається менеджментом з персоналу під-приємства;
поточний і періодичний контроль за станом ліквідності (спро-можності у будь-який час виконати свої зобов'язання перед будь-яким контрагентом: споживачем, постачальником, банком, бюдже-том держави, податковою установою тощо). Це досягається менедж-ментом обліку та контролю підприємства.
Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки під-приємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.
Економіка країни складається із взаємодії первинних ланок. Чим досконаліше організована ця ланка, тим вищий ефект функціону-вання економіки в цілому. Форма організації господарювання на мікрорівні за такою теоретичною доктриною є самостійним факто-ром економічного зростання, економіки взагалі.
Маючи у своєму розпорядженні достатню за якістю та кількіс-тю робочу силу, матеріально-технічну забезпеченість, підприємст-во організацією господарювання може бути приведене до процві-тання або доведене до банкрутства.
Матеріальна відповідальність підприємства в командно-адміні-стративних умовах за незбереження індивідуального відтворен-ня, за тримання зайвих робітників, надлишкових запасів устатку-вання, оборотних засобів тощо, тобто за неефективну організацію господарювання, не мала ніякого сенсу, бо майно було чужим і збитки покривались державою за рахунок інших підприємств. Були навіть планово збиткові підприємства, які в плановому поряд-ку перекривали свої збитки за рахунок прибутків інших підпри-ємств. В ринкових умовах такі збиткові підприємства стають бан-крутами.
Існування збиткових підприємств в умовах ринкового господа-рювання - нонсенс.
Налагодити ефективну організацію господарювання - це при-значення менеджменту, тому в ринковій економіці підприємства потребують кваліфікованих професіоналів-менеджерів, про що йти-меться у § 3 цього розділу.
Сучасна наука про підприємства, тобто продукуюче господарю-вання на мікрорівні, вивчає традиційні виробничі фактори - пра-цю, землю, капітал - і як самостійний фактор - організацію гос-подарювання, керівництво господарською діяльністю.
Організація господарювання у різноманітних формах дає змогу:
застосовувати виробничі фактори у певній пропорції, що відпові-дає вимогам індивідуального виробництва; задовольняти попит;
досягати позитивних результатів господарської діяльності під-приємства.
У ринкових умовах господарювання майно не продається під-приємству і не закріплюється за ним для оперативного управління під час господарювання. Тут майно є власністю господарюючих суб'єктів (фізичних та юридичних осіб різноманітних видів). Май-но - це реальний капітал. Крім того, підприємства мають грошо-вий капітал.
Організовуючи господарську діяльність, суб'єкти господарювання ставлять за мету створити нові капітали або принаймні відновити існуючі. Як це вдається здійснити підприємству, можна дізнатись з розд. 19.
Вклад грошового капіталу в підприємство з метою утримання у справності засобів виробництва, їх нарощування або поліпшення, збільшення капіталу економічною наукою розуміється як інвестиції (від лат. і'луе5(о - одягаю). В цілому інвестиція - це довгострокове вкладення капіталу (коштів) в економіку.
Інвестиційні можливості підприємств обмежені, тому завдання організації господарювання полягає у постійному аналізі та розра-хунку доцільності інвестування капіталу. Це можливо, якщо під-приємством керуватимуть досвідчені менеджери, що мають відпо-відні фахові знання.
Підприємства нагромаджують свій капітал власними силами, і це розглядається в економічній науці та практиці як самофінансу-вання.
Розрізняють інвестиції-брутто та інвестиції-нетто.
Не всі можливі фактори виробництва підприємства одночасно використовують у господарюванні. Частину з них зберігають на складі - це складські інвестиції; частину вкладають у нові спору-ди, нове устаткування - це споруджені інвестиції. Разом вони роз-глядаються економічною наукою як інвестиції-брутто. Якщо від інвестицій-брутто відняти знос основного капіталу (амортизацію), отримаємо інвестиції-нетто.
Підприємства отримують власний доход, прибутки шляхом рин-кового (непримусового) обміну своїх товарів чи послуг за певну плату від споживачів. Частину цього доходу, прибутку суб'єкти спла-чують у вигляді податків державі у формі узаконеного обов'язку.
Максимально задовольняючи потреби споживачів, господарник відповідною організацією господарювання домагається економії виробничих факторів, зменшення зайвих втрат, тобто здійснює раціональне господарювання. Цього бракувало підприємствам командно-адміністративної системи, які намагались отримати у своє оперативне управління якомога більше сировини, матеріалів устат-кування тощо про всяк випадок, бо все це було чуже і раціонально його використовувати не було сенсу. Така економічна реальність, на жаль, сформувала майже повсюдне порушення керівниками та робітниками норм соціальної моралі, що призводило до крадіжок, розкрадання чужого (державного) майна. Крадіжка у самого себе - це безглуздя, якого позбавлене підприємство ринкової економіки. Проте безгосподарність, низький рівень організації господарюван-ня - це вкрай негативні явища - можуть бути і в ринковій еконо-міці, що є одним з факторів банкрутства підприємств (хоча причин цього багато і на мікро- і макроекономічному рівнях господарю-вання) .
Економічна наука, спираючись на практику діяльності підпри-ємств, розробила системи показників щодо оцінки їх господарю-вання на мікроекономічному рівні.
В командно-адміністративній системі підприємствам згори "спус-кали" планові показники, рівень виконання яких одночасно пе-ретворював їх у оціночні показники господарювання. Це такі, як валова продукція, товарна продукція, прибутковість тощо. За та-кою формою господарювання підприємства командно-адміністра-тивної системи мали одну мету - отримати якнайнижчі планові показники і якнайбільше їх перевиконати. За це підприємство і його робітники отримували винагороду (чим більше перевиконан-ня планових показників, тим більша винагорода) і їх не хвилювали ні потреби споживачів, ні доля їх продукції, ні якість продукції чи послуг тощо.
У ринковій економіці інша природа оцінки результатів діяль-ності підприємств - купив чи не купив споживач продукцію чи послугу. Це навіть можна назвати критерієм результатів їх діяль-ності. Показниками ж можна вважати прибуток чи втрати, продук-тивність, прибутковість тощо.
За умов ринкової економіки кожен господарюючий суб'єкт об-числює показник ступеня раціональності, або господарності, за такими формулами:

ф.23
Різниця між можливим і фактичним визначає ступінь господар-ності.
Господарність реалізується у двох напрямах:
1) за допомогою ресурсів, що є, осягнути найбільший ефект;
2) визначеної мети домогтися мінімальними витратами.
Зумовлюється вона, як уже зазначалось, ринковими відносина-ми - купівлею і продажем.
Господарність, на відміну від показників продуктивності, при-бутковості тощо, не залежить у цифровому вираженні від коливан-ня цін на ринку, господарність не оцінюється через капітал.
Підприємство з високим ступенем господарності може працю-вати неприбуткове, якщо не знаходить для своєї продукції чи пос-луги відповідного збуту. Динаміка господарського життя підприєм-ства багато в чому зумовлюється зовнішнім середовищем господа-рювання, макроекономічними процесами.
Господарська діяльність підприємств має певні особливості за-лежно від розміру (велике, середнє, мале), форми власності (дер-жавне чи приватне), оренди, акціонування тощо. На це звернули увагу і науковці, і керівники усіх рівнів господарювання, коли з переходом до ринкових відносин державні підприємства почали роздержавлюватись, структурно перебудовуватись, акціонуватись, орендувати майно у власників тощо.
З'явилась певна кількість малих підприємств. В Україні відповід-но до обсягів господарського обороту і кількості працівників (неза-лежно від форм власності), до малих підприємств у промисловості та будівництві належать підприємства з кількістю працюючих до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери - до 50; в галузі науки та наукового обслуговування - до 100; у невиробничій сфері - до 25; у роздрібній торгівлі -до 15 чоловік.
Малі підприємства (як і кооперативи) належать до сфери малого бізнесу, тобто за організацією господарювання - це підприємницькі структури.
За даними на 1995 р., частка сектора малого бізнесу в країнах з розвинутою ринковою економікою в загальній кількості господа-рюючих суб'єктів становить 80-90 відсотків, в країнах централь-ної Європи і Балтії - 60-70; в Україні - 25 відсотків. Частка зай-нятих у малому бізнесі до загальної чисельності зайнятих відпо-відно 50-60; 30-40; 5 відсотків. Кількість малих підприємств на 1000чол. населення відповідно 50-60; 30-50; 25 відсотків. Вклад малого бізнесу у валовий національний продукт відповідно 50; 30;
10 відсотків.
Чисельність малих підприємств в Україні дорівнювала у 1990 р. - 1 тис. од., 1991 р. - 20; 1992 р. - 50; 1993 р. - 74; 1994 р. - 79;
1995 р. - близько 100 тис. одиниць.
Світова ринкова практика вже давно довела, що малі підприєм-ства мають певні переваги перед іншими організаційними формами, оскільки вони більш гнучкі й швидше переорієнтовуються на конкретного споживача, не потребують великого апарату менедже-рів, великих капіталів, швидко створюють додаткові робочі місця, здійснюють швидку окупність авансованого капіталу, сприяють послабленню монополізму в економіці тощо.
Проте малі підприємства беззахисні перед потрясіннями ринко-вої економіки, вони потребують всілякої підтримки держави, гро-мадських об'єднань, союзів, асоціацій тощо.
Неабияку роль у ринковій економіці відіграють різноманітні гос-подарські товариства, акціонерні підприємства і об'єднання.
Відповідно до чинного законодавства в Україні діють такі орга-нізаційні форми господарських товариств: акціонерні, з обмеже-ною відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні і ко-мандитні.
Господарськими товариствами є підприємства, організації, ус-танови, створені на засадах угоди юридичними особами і громадя-нами об'єднанням їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Акціонерні товариства - це юридичні особи. Вони мають свій капітал, вкладений у акції, статут, що регулює всі внутрішні питан-ня організації господарювання товариства.
АКЦІЯ для господарюючих суб'єктів має значення в різних ас-пектах. Це:
частка основного капіталу акціонерного товариства;
документ про членство в певному акціонерному товаристві;
цінний папір, що надає право брати участь в управлінні акціо-нерним товариством чи лише отримувати певний доход - диві-денд.
Усі інші господарські товариства дуже нагадують акціонерні товариства. Їхні члени входять до товариств зі своїм капіталом. То-вариства є юридичними особами, мають власне майно, статут та ін. Проте ці товариства - з обмеженою відповідальністю, з додатко-вою відповідальністю, повні, командитні - не мають акцій, а його члени не є акціонерами, а пайовиками. Пай - не цінний папір, ним торгувати на біржі (як акцією) не можна.
Акціонера не можна усунути з акціонерного товариства, якщо він цього не хоче і залишається власником акції. Пайовик же може бути виключений з господарчого товариства, якщо він, на думку інших пайовиків, діє на шкоду товариства.
Підприємства з метою поліпшення організаційних умов госпо-дарювання можуть створювати будь-які об'єднання чи входити до діючих.
В Україні відповідно до чинного законодавства підприємства можуть об'єднуватись в:
асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втру-чатись у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учас-ників;
корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднан-ня виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуван-ням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і бан-ківського капіталу для досягнення спільної мети;
концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;
інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими прин-ципами.
У багатьох країнах XX ст. існували і подекуди існують такі фор-ми господарських об'єднань, як:
картель - об'єднання самостійних підприємств заради встанов-лення єдиних цін, розподілу ринків збуту. Кожне підприємство має угоду щодо своєї частки в загальному обсязі виробництва тощо;
синдикат -- об'єднання підприємств, які зберігають свою юри-дичну і виробничу самостійність, проте об'єднують свою комерцій-ну діяльність, мають єдині маркетингові служби, що займаються
збутом продукції;
трест - господарські об'єднання, в яких повністю встановлена єдина система менеджменту виробництва, маркетингу, фінансів
тощо.
Господарські форми об'єднань підприємств спроможні призве-сти до виникнення монополізму в економіці. Запобіганню цьому служить антимонопольна політика держави.
§ 2. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці. Роль маркетингу
Формою індивідуального відтворення підприємства є відтворен-ня його основних виробничих фондів, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці - будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення підприємства в умовах ринкової еконо-міки забезпечується за рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок ви-робництва і реалізації товару (розширене відтворення).
Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії.
Ці коливання називаються кон'юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон'юнктурні цикли.
Рух індивідуального відтворення підприємства від авансування до авансування характеризується кругооборотом основних вироб-ничих фондів, про що йшлося в розд. 16 і 19.
У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, орга-нізаційної структури, форми власності та господарювання тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо), як мінімум, і з приростом, як максимум.
Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова части-на вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді аморти-заційних відрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивіду-ального виробництва, забезпечуючи його збереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використання частини при-бутку. Рух усіх виробничих фондів (основних - засобів праці та оборотних - предметів її) супроводжується їхнім зношенням, ви-користанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах. Водно-час оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції має не тільки по-вернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників.
Завершується виробнича діяльність підприємства маркетинго-вою функцією, оскільки задоволення потреб споживача - голов-ний і єдиний спосіб досягнення прибутку.
За довгу історію свого існування західна економічна наука роз-робила багато концепцій ринкової діяльності підприємства: удос-коналення виробництва (кінець XIX- початок XX ст.); удоскона-лення товару та інтенсифікація комерційних зусиль, які передують маркетингу, і власне маркетинг (50-і роки XX ст.); соціально-еконо-мічного маркетингу (70-і роки XX ст.).
Маркетинг підприємства формується завдяки взаємодії ринко-вих елементів регулювання виробничого процесу. До його складу входять: концепція, стратегія, план і програма маркетингу, підпри-ємництво, вибір ринку і його сегментів, структура, організація мар-кетингу, маркетинговий контроль. Кількість цих елементів може збільшуватись чи зменшуватись залежно від обсягу ринкової діяль-ності підприємства.
Концепція маркетингу - це орієнтована на споживача підпри-ємницька доктрина, завдяки якій задовольняється споживчий попит
у межах певного ринку. Вона є основою бізнесу підприємства, а також планового керівництва виробничим процесом, дає змогу узго-дити, збалансувати можливості виробництва з можливостями реа-лізації товарів і задоволення попиту споживачів. Ця концепція зу-мовлює вибір системи управління підприємством та формування ор-ганізаційної структури виробництва.
Стратегія маркетингу - це прогнозування довгострокової рин-кової діяльності підприємства відповідно до змін попиту спожива-чів на певні товари. Вона передбачає здійснення маркетинговими підрозділами підприємства таких функцій, як вивчення споживача та ринку збуту товарів, стратегічне планування, планування марке-тингу, вироблення тактики виконання планів, маркетинговий кон-троль.
Стратегічне планування передбачає збалансування цілей підпри-ємства та потенційних можливостей досягнення їх. Воно спираєть-ся на чітке формулювання програми підприємства, визначення до-поміжних завдань, планів розвитку і стратегію зростання.
Узагальнення досвіду маркетингової діяльності фірм у країнах розвиненої ринкової економіки свідчить про те, що стратегічне планування забезпечує досягнення кожним підрозділом своєї мети, яка виходить із загальних завдань компанії, стимулює координа-цію зусиль різних функціональних напрямів.
План маркетингу - це тактика ринкової діяльності. Підприєм-ства розробляють довгострокові (від 5 до 15 років), середньостро-кові (від 2 до 5) і короткострокові (на один рік) плани. У практиці вони комбінуються.
На відміну від директивного планування плани маркетингу яв-ляють собою гнучку програму дій і розробляються щонайменше в трьох варіантах: мінімальному, оптимальному, максимальному.
План маркетингу підприємства-товаровиробника містить такі розділи: контрольних показників щодо потреб підприємства; по-точної ситуації на ринку, становища на ньому підприємства, даних щодо конкурентів тощо; тактичних дій на ринку, механізму освоєння нових сегментів ринку; бюджету підприємства; порядку контролю за виконанням плану.
Невід'ємною рисою маркетингової діяльності підприємства в ринковій економіці є підприємництво.
Підприємницька діяльність підприємств грунтується на таких принципах: вільний вибір її видів; залучення на добровільних заса-дах майна та коштів юридичних осіб і громадян, а також матеріаль-но-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ре-сурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законо-давством; самостійні формування програми діяльності та вибір по-стачальників і споживачів вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; вільне розпорядження прибутком, який залишається після внесення пла-тежів, установлених законодавством; самостійне здійснення під-приємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності;
використання будь-яким підприємцем належної йому частини ва-лютної виручки на свій розсуд.
Підприємництво - це і наслідок, і умова самостійної господарсь-кої діяльності товаровиробника, успішної маркетингової діяльності. В умовах ринкової економіки воно дає змогу підприємству забез-печити себе достатньою кількістю ресурсів для вирішення завдань індивідуального відтворення, економічного і соціального розвитку тощо.
§ 3. Сутність і функції менеджменту підприємства
Сучасний етап науково-технічного прогресу значно посилив потребу в раціональному управлінні підприємством і відповідно у висококваліфікованих спеціалістах в галузі організації та управлін-ня. Для ринкової економіки характерна управлінська модель, яка спирається на розвинені ринкові відносини і ринкову інфраструк-туру. Вона дістала назву менеджмент (від англ. management - ке-рування, управління).
Менеджмент є, по-перше, теорією управління виробництвом, а, по-друге, практикою управлінської діяльності. Як економічна тео-рія менеджмент вивчає систему організаційних відносин впливу на виробництво. Досліджуються такі аспекти управління, як організа-ція діяльності підприємства, використання робочої сили, стимули та умови праці, інженерно-економічні рішення тощо. Практичний менеджмент - функціональна реалізація вимог його в діяльності підприємств-товаровиробників.
Діяльність підприємств-товаровиробників передбачає вишукуван-ня величезної кількості можливостей з розв'язання повсякденних і стратегічних завдань закупівлі сировини, матеріалів, енергії, залу-чення робітників, вирішення фінансових проблем, налагодження взаємозв'язків з іншими підприємствами, фірмами, організаціями, регіонами, виробництва товарів і пошуку споживачів, визначення ринку підприємства та його сегментів тощо.
Це зумовлює появу менеджменту як особливої, відносно відок-ремленої діяльності підприємства щодо організації виробництва і збуту товарів.
Отже, менеджмент - це цілеспрямований організаційний вплив на діяльність підприємства в умовах ринку для досягнення цілей, поставлених перед підприємством, і одержання прибутку.
Менеджмент підприємства можна класифікувати так:
система організаційних відносин;
особливий вид розподілу людської праці, що характеризує ді-яльність щодо організації виробництва і збуту товарів;
відокремлена діяльність щодо впливу на підприємства-товарови-робники і споживачів у певних ринкових умовах.
Менеджмент зумовлює необхідність відповідних фахівців з ор-ганізації виробничого і збутового процесів - менеджерів.
Звичайно, управляти, керувати, впливати потрібно на будь-який процес, що відбувається в суспільстві, державі, регіоні тощо. А ме-неджер - це не пересічний керівник, а тільки той, хто цілеспрямо-вано впливає на виробництво, організовує його, вивчає ринок за допомогою маркетингу, добре знає кон'юнктуру та динаміку попи-ту, спрямовує діяльність підприємства на задоволення потреб спо-живачів з урахуванням вимог ринку.
Менеджери як творча сила організації виробництва на підпри-ємстві відіграють особливу роль. Їхня діяльність відбиває тенденцію економічної децентралізації управління суспільним виробництвом в умовах високих темпів наукового прогресу, широкого розвитку ма-лого бізнесу, венчурних (пошукових) фірм тощо. Зростання акціо-нерних форм підприємства посилює роль менеджерів у суспільному виробництві. З розвитком менеджменту і зростанням ролі менедже-рів в управлінні підприємствами змінюються не тільки організацій-но-економічні, а й соціально-економічні відносини. Власники капіта-лу все більше втрачають безпосередній контроль над підприємством.
Менеджмент підприємств відрізняється від інших видів управ-ління (уряд, політичні партії, церква, громадські організації) тим, що він організаційними діями ринкової спрямованості забезпечує реалізацію мети підприємницької діяльності товаровиробників.
Фахівець з менеджменту спроможний організувати діяльність підприємства будь-якої галузі, у будь-якому регіоні й місці, якщо він володіє теоретичними основами менеджменту.
Менеджмент - це досить складна система впливу, всебічне до-слідження якої потребує різноманітних підходів. Зокрема, теорія і практика менеджменту передбачає визначення суб'єктів і об'єктів управління.
Суб'єкти управління - це ті ланки менеджменту, які здійсню-ють організаційний вплив на робітників, виробничий процес, жит-тєвий цикл підприємства тощо.
Суб'єктами управління є менеджери різних рівнів управління (директори підприємств, начальники цехів, відділів, майстри, бри-гадири). До суб'єктів управління належать також апарат управлін-ня підприємства (економісти, бухгалтери, маркетологи), колегіальні органи управління (колегії, правління фірм, різні ради, президії).
Певною мірою суспільство регламентує правові засади форму-вання і діяльності суб'єктів управління на підприємстві. Зокрема, законодавство України відповідними законами про підприємства, господарські товариства визначає загальні принципи управління підприємством, самоврядування трудовим колективом, систему та посадових осіб управління в різноманітних товариствах: акціонер-них, повних, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відпові-дальністю, командитних.
Оскільки всі підприємства діють згідно з статутом, суб'єкти уп-равління відповідно до чинного законодавства визначаються в ста-тутних і засновницьких документах підприємств.
Об'єкти управління - це ланки організаційного впливу менедж-менту, що безпосередньо виробляють продукцію, виконують робо-ти і надають послуги. Вони становлять трудовий колектив підпри-ємства і його підрозділів.
Світова практика засвідчує, що менеджмент підприємства ви-значається кількома рівнями управління об'єктами:
вищий рівень - top management, невелике коло менеджерів ке-рівної ланки (президенти і віце-президенти фірм, директори, їхні заступники та ін.), що забезпечують стратегію фірми;
середній рівень - middle management, керівники підрозділів, філіалів, відділів, цехів, що забезпечують менеджмент виконання планів, програм стратегії фірми;
нижній рівень - lower management, менеджери, які забезпечу-ють безпосередньо організацію виробничого процесу, управління виробниками (трудовим колективом).
Взаємодія суб'єктів і об'єктів управління утворює ринковий прос-тір функціонування менеджменту підприємства, створення умов для зміцнення його позицій на ринку, досягнення мети тощо.
Практичний менеджмент передбачає необхідність реалізації на рівні підприємства таких основних функцій управління: стратегіч-ного фірмового планування (бізнес-план) та його реалізації; фор-мування організаційної структури управління; комплектування штатів; управління працівниками через мотивацію праці та її конт-роль (передбаченість результатів, превентивний (попередній) конт-роль тощо); управління маркетингом; координації та кооперування виробництва тощо.
Менеджмент як управлінська діяльність має справу з складними соціально-економічними системами і процесами, що зумовлює не-обхідність прийняття управлінських рішень відповідно до умов і обставин розвитку життєвого циклу підприємства.
Рішення в менеджменті означає вибір з багатьох (як мінімум, з двох) альтернатив стратегії й тактики діяльності підприємства (ви-робництва) .
Рішення обумовлює ефективний, оптимальний режим функціо-нування підприємства і залежить від особистості менеджерів, їхньої теоретичної підготовки, практичного досвіду, таланту, культури тощо.
Менеджмент підприємства передбачає прийняття рішень з най-різноманітніших питань діяльності підприємств: фінансових, мар-кетингових, постачальницьких, інноваційних, збутових, виробни-чих, кадрових, регіональних тощо.
Менеджмент значною мірою зумовлює політику підприємства, його філософію, культуру, втику, інноваційну спрямованість. Ці проблеми досліджують відповідні розділи єдиної науки управління (менеджменту).

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170