Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Грошово-кредитні системи зарубіжних країн - Шамова : Грошова система Німеччини.

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Грошово-кредитні системи зарубіжних країн - Шамова:Грошова система Німеччини.

 

загрузка...

Грошовою одиницею Німеччини є марка, але не завжди німецька грошова одиниця мала саме таку назву. Більш давня назва - пфеніг. Він перебуває в обігу як розмінна монета вже десять століть. Починаючи з другої половини XIX ст. пфеніг став дорівнювати одній сотій марки. А колись пфеніг був срібним, потім бронзовим та з нікелю/міді. Сьогодні пфеніг - найдрібніша монета. Але відповідно до народної прикмети знайдений на вулиці пфеніг приносить щастя. Мало того, монетку в один пфеніг тримають в гаманці як талісман.
Улюбленою срібною монетою в середні віки був "грошен". у XIII-XIV ст. грошени випускалися в багатьох європейських країнах. Сьогодні в Німеччині грошен - це простомовна назва десятипфенігової монети.
Інша грошова одиниця - геллер (Heller), чеканився ,в XII ст. у місті Schwebisch-Hall, звідси його назва. У XIII ст. його почали чеканити в Західній і Південній Німеччині зі срібла, пізніше геллер став дрібною мідною монетою. Геллер зник з обігу в Німеччині після введення загальноімперської грошової системи наприкінці ХІХ ст.
Тривалий час був в обігу талер - срібна монета, її почали чеканити з 1518 р. Найбільшого поширення XIX ст. набув прусський талер, що після реформи 1871 р. був прирівняний до трьох золотих марок. У 1907 р. назва монети "талер" узагалі зникла з офіційного вживання.
Починаючи з XV й аж до XIX ст. на території Німеччини і сусідніх країн використовувалась така грошова одиниця, як гульден. Сьогодні гульден - грошова одиниця Голландії. Срібний гульден існував у Південній Німеччині до введення загальноімперської грошової системи в 70-х роках XIX ст. Після франко-прусської війни 1870-1871 pp. у Німеччині була здійснена грошова реформа. Єдиною грошовою одиницею стала золота марка. Назву свою вона дістала за назвою старої міри ваги - "марка", Що відповідала півфунта срібла. Марка перебуває в обігу і на сьогоднішній день. А незабаром її замінить єдина європейська грошова одиниця - євро.
До 70-х років XIX ст. на території сучасної Німеччини розміщувалася 21 держава, які користувалися різними грошовими системами. Вони базувалися, як правило, на срібному монометалізмі, лише в Бременській системі основою був золотий талер. В обігу також використовувалися банкноти та паперові гроші.
У І871-1873 р. під керівництвом Отто Бісмарка було здійснено політичне об'єднання німецьких земель та створено єдину німецьку державу, а на її основі - шляхом проведення грошової Реформи 1875 р. - єдину грошову систему. Карбування срібних монет заборонялося. На всій території держави вводилася єдина валюта - рейхсмарка із золотим вмістом 0,358423 г золота.
В обіг було впроваджено золоті монети - 5, 10 та 20 марок. Це означало перехід до золотого монометалізму, чому значною мірою сприяла контрибуція на суму 5 млрд фр., отримана від Франції внаслідок її поразки у франко-прусській війні 1870-1871 pp. В обігу поряд із монетами також були кредитні гроші - банкноти, еквівалентні 100 та більше маркам. За законом їх емісія не могла перевищувати більше ніж у 3 рази їх золоте забезпечення.
З початком Першої світової війни розмін банкнот Рейхсбанку на золото було припинено. Грошова система Німеччини в цей період активно використовувалась як джерело фінансування війни. Під час війни та особливо після її закінчення у великих обсягах здійснювалась грошова емісія, що викликало гіперінфляцію у країні. Німеччина опинилася на межі економічної катастрофи. Напередодні 1923 р. промислове виробництво в країні скоротилося до 40% рівня 1913 р. Зростання інфляції було пов'язане з проблемою репарацій. На вимогу країн Атланти сплатити репарацію (132 млрд марок) золотом або іноземною валютою Німеччина відповіла свідомим посиленням інфляції, унаслідок чого вона мала найбільшу інфляцію за період після Першої світової війни. У 1923 р. обсяг паперових грошей в обігу становив 496 квінтіліонів марок, грошова одиниця знецінилась в 1,6 трлн раза порівняно із довоєнним рівнем. Швидкість знецінення грошей була такою, що їх намагалися позбутися, тобто обміняти на товар. Гіперінфляція викликала "грошовий голод", бо темп зростання цін випереджав темп зростання емісії грошей. Казначейство не встигало друкувати гроші, тому проставляло червоний штемпель на старих банкнотах, підвищуючи їх номінал.
За таких умов США та Великобританія згідно з "планом Дауеса", що був затверджений Лондонською конференцією країн-переможниць у 1924 p., надали Німеччині репараційну позику на суму 200 млн дол., з яких 110 млн було розміщено в США. "План Дауеса" забезпечив різке збільшення іноземних позик Німеччині. "Золотий дощ" американських доларів сприяв відродженню Німеччини.
У 1924 р. у Німеччині проводиться грошова реформа: нова рейхсмарка обмінювалась на 1 трлн старих. У результаті реформи відбувся перехід до золотодевізного стандарту. Нова рейхсмарка забезпечувалась на 40% золотом та іноземною валютою. Золотодевізний стандарт у Німеччині було скасовано у 1931 р. у зв'язку зі світовою економічною кризою, установлювалася система нерозмінних на золото кредитних грошей.
У зв'язку з великими державними витратами у роки Другої світової війни, що значною мірою здійснювалися за допомогою грошової системи, почалася інфляція. Ще законом 1939 р. Рейхсбанку дозволялось здійснювати емісію банкнот під забезпечення казначейських векселів. Під час війни кількість грошей в обігу зросла майже в 7 разів. Крім того, в обіг були випущені так звані "окупаційні марки" на суму 84 млрд марок, які були законним платіжним засобом на окупаційних територіях.
Стан, у якому після війни перебувала країна, був критичним. Над нею зависла реальна загроза голоду та епідемій. Територія країни являла собою 400 млн м2 руїн. До злиднів місцевих жителів додалися поневіряння сотень тисяч біженців та вигнанців зі східних територій - переважно жінок та дітей, усе майно яких уміщувалося в рюкзаку чи на ручному возику. Близько 12 млн солдатів та офіцерів вермахту, а також цивільних осіб опинилися в полоні.
На думку військової адміністрації, вивести країну з катастрофічного стану можна було лише одним шляхом: управління економікою повинна взяти в свої руки сильна держава. У перші повоєнні роки в німецькій економіці панувала система розподілу, успадкована від військової адміністрації третього рейху. Найважливіші харчові продукти можна було отримати лише за продовольчими картками. Поряд з цим існував широко розгалужений "чорний ринок", на якому, наприклад, за американські сигарети можна було придбати що завгодно. Рейхсмарка врешті-решт знецінилась, німці перейшли до натурального обміну.
У 1947 p., коли протистояння двох таборів призвело до загострення "холодної війни", тодішній міністр іноземних справ США Джордж К. Маршалл так оцінював ситуацію: "Якщо Сполучені Штати не допоможуть Європі, то досить легко може статися, що дуже потерпілі від війни країни потраплять в обійми комунізму". Ця точка зору стала рятівною для німецької економіки, що переживала занепад. З метою перетворення Старого Світу в потенційного торговельного партнера з ініціативи Д. К. Маршалла була розроблена програма доларової допомоги при відбудові Європи, в яку була включена і Західна Німеччина. Цілком зрозуміло, що програма передбачала допомогу передусім тим країнам, економічні структури яких відповідали американським уявленням, тобто були у своїй основі структурами капіталістичними. І, таким чином, усі плани щодо централізації та перетворення Німеччини в аграрну країну були назавжди відкинуті. Водночас американська та британська військові адміністрації вирішили поєднати окуповані ними регіони Німеччини в одну економічну зону, передавши управління економічними процесами "економічній раді". Одним з директорів ради став Людвиг Ерхард, символ німецького "економічного чуда" 50-х років.
У 1948 p. саме під його керівництвом було здійснено грошову реформу, яка економічно поділила Німеччину на дві частини. Ця реформа стала частиною загальної господарської реформи.
Згідно з реформою в обіг було введено нову грошову одиницю - німецьку марку. Реформа розпочалася в неділю, 20 червня, коли всі громадяни дістали можливість обміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші. Пізніше було обмінено ще 20 марок. Пенсії, заробітна та квартирна плата повинні були виплачуватись новими марками. Готівку та половину приватних збережень обмінювали за співвідношенням 1:10, другу половину було "заморожено", а згодом ці гроші обмінювались за курсом 1:20. Безготівкові кошти було перераховано за курсом 1:10. Реформу було проведено таким чином, що монополії не лише не втратили, а навіть збільшили свої капітали. Отже, в цілому переоцінка грошей відбулася у співвідношенні 6,5 нових марок до 100 старих. Під час реформи було анульовано 93,5% грошових рахунків і готівки, що перебували на руках у населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг.
Архітектор цих реформ Л. Ерхард добре розумів, що грошова реформа сама собою не забезпечує оздоровлення економіки, вона створює передумови для її успішного розвитку. Адже лише стійка і надійна валюта робить можливим повне використання праці, капіталу, матеріальних ресурсів. Вона забезпечує збалансування купівельної спроможності і товарної маси, упорядкування валютно-фінансових відносин і створення фінансових установ, відповідальних за стабільність грошової системи.
Заслуга Л. Ерхарда полягала у тому, що він відкинув чимало пропозицій щодо оздоровлення грошової системи через те, що вони мали однаковий недолік - не забезпечували стимулів розвитку виробництва та обмежувалися адміністративним регулюванням цін та заробітної плати. І всупереч цьому зробив усе, аби відновити заінтересованість у праці через оплату її грошима, забезпечити помітне зростання продуктивності праці, завоювати довіру до нової валюти, забезпечити розвиток товарообороту і припинення бартерних угод тощо.
Реформа дала швидкі позитивні результати. Якщо на початку 1948 р. обсяг промислового виробництва в західних зонах становив лише 53% від рівня 1936 p., то вже в другій половині того самого року ця цифра сягнула до 73%, а в листопаді 1949р. досягла 100%. У листопаді 1950 р. обсяг промислового виробництва збільшився на третину порівняно з попереднім роком. Після реформи знову з'явилась заінтересованість у праці, яка оплачувалася грошима. Помітно зросла продуктивність праці, виростала довіра до нових грошей, до нового економічного укладу. Безробіття швидко пішло на спад, і вже з другої половини 1950 р. виявилась стійка тенденція до зростання зайнятості. Дедалі ширші верстви населення стали на собі відчувати позитивні результати економічного піднесення.

Обіцянка прийти через соціальне ринкове господарство до "добробуту для всіх", дана Л. Ерхардом, почала набувати реальності. Щоправда, у зв'язку з дуже великим попитом на товари широкого вжитку незабаром з'явилися інфляційні тенденції, які похитнули авторитет соціальної ринкової економіки та її творця Л. Ерхарда. Та вже через кілька місяців виробництво стало на ноги.
У травні 1949 р. після прийняття Конституції Федеративної Республіки Німеччини (ФРН) у країні відповідно до вимог Бреттон-Вудської системи було встановлено золото-доларовий стандарт, курс німецької марки до долара становив 3,33 марки за долар США. Але вже у вересні того самого року в період масової девальвації валют німецька марка була девальвована, її курс був знижений до 4,2 марки за долар США. У 1953 р. ФРН вступила до Міжнародного валютного фонду, який зафіксував золотий вміст марки в 0,211588 г золота.
У 50-ті та у першій половині 60-х років марка ФРН була найстабільнішою валютою, платіжний баланс зводився з активним сальдо, зростали золото-валютні резерви. ФРН першою із західноєвропейських країн запровадила часткову конвертованість своєї валюти в 1958 р.
Порівняно низькі темпи інфляції, майже стабільний платіжний баланс та стабільне валютне становище в умовах заборони на виробництво та купівлю озброєння стимулювали зовнішньоторговельну експансію концернів ФРН та неодноразову ревальвацію марки (у 1961,1969,1971 та 1973 pp.). Західнонімецька марка займала лідируючі позиції в Європейській валютній "змії" (1971 p.), на базі якої в 1979 р. була створена Європейська валютна система, на марку припадало 33% валютного кошика екю.
Першого липня 1990 р. відбулося валютне об'єднання двох німецьких держав - ФРН та НДР. Порожні полиці магазинів у колишній НДР за одну ніч наповнилися товарами - як це було в 1948 р. у Західній Німеччині. Але на відміну від 1948 р. реформу цю не можна назвати успішною. Ніякого "економічного чуда" цього разу не відбулося. Президент Федерального банку Отто Пель назвав валютний союз двох німецьких держав одним англійським словом "disaster" - нещастя - і наприкінці липня 1991 р. подав у відставку. Реальне ринкове співвідношення двох валют було таким: одна німецька марка дорівнювала п'яти маркам НДР. Однак, ураховуючи політичні обставини, влада ФРН вирішила перерахувати заробітну плату, пенсії і банківські заощадження в межах до 6000 марок за курсом 1:1, а інші рахунки - за курсом 2:1.
По суті, це означало різке підвищення зарплати без відповідного йому зростання продуктивності праці. На думку деяких експертів, саме це рішення відіграло фатальну роль у долі східнонімецької промисловості, що так і не змогла подолати кризу, яка настала після об'єднання обох країн.
Нині в обороті в Німеччині перебувають купюри номінальною вартістю 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 і 1000 марок; монети - 1, 2, 5, 10, 50 пфенігів, 1, 2, 5, 10 марок. У 1975 р. з обігу були вилучені срібні п'ятимарочні монети - останній символ забезпечення національної валюти дорогоцінними металами. Звичайно, і досі марка реально забезпечувалася не запасами золота і срібла в підвалах Бундесбанку, а гарним станом німецької економіки. Понад 2/3 паперових грошей припадає на 100- і 1000-марочні купюри. Останні через свою компактність користуються особливою популярністю у тіньовому готівковому обороті. А фальшивомонетники марку не люблять. Складну технологію виготовлення німецької валюти відтворити непросто.
Сьогодні німецька марка посідає друге місце після американського долара, у міжнародних валютних резервах її частка становить 25%. Так само, як і американський долар, німецька марка відіграє велику роль у міжнародній економічній політиці, хоча в основному інтереси Німеччини сфокусовані на її соратників по Європейському Союзу.
З 1 січня 1999 р. Німеччина увійшла до числа країн Європейського Союзу, що запровадили до безготівкового обігу спільну європейську валюту "євро". Передбачається, що з 1 липня 2002 р. німецька марка повністю припинить своє існування, поступившись "євро". Останнім часом сильний вплив на курс марки здійснює введення євро, що пов'язано із домінуючою роллю Німеччини в ЄС.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170