Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі (Переклад Ольги Сенюк) : Частина 28

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі (Переклад Ольги Сенюк):Частина 28

 

загрузка...

Не встиг він сісти до столу, як задзвонив телефон. Він узяв трубку й за давньою звичкою глянув на годинника: 13.08.

- Єнсене!

- Слухаю.

- Вони щойно отримали листа, як ви й передбачали.

- Так?

- Мені тільки що телефонував головний редактор. Він стурбований і не знає, що робити. [121]

- Чого стурбований?

- Як я вже вранці казав вам, шеф концерну й видавець виїхали за кордон. Отже, на нього лягла вся відповідальність, а він не дістав від них щодо цього ніяких вказівок.

- Щодо чого?

- Що йому робити. Його, очевидно, не повідомили, що може прийти такий лист. І для нього це було, так би мовити, як вибух бомби. Мені здається, він навіть не знав, що винного спіймали.

- Розумію.

- Він кілька разів перепитував мене, чи можемо ми гарантувати на сто відсотків, що в Домі нема вибухівки. Я йому відповів, що принаймні великого ризику нема Але гарантувати щось, та ще й на сто відсотків... Ви можете?

- Ні.

- Так чи так, а він просить послати йому про всяк випадок кілька чоловік. Цього ми не можемо йому відмовити.

- Розумію.

Начальник поліції відкашлявся.

- Єнсене!

- Слухаю.

- Вам нема потреби їхати туди особисто. По-перше, тому, що ви й так мали тяжкий тиждень, а по-друге, тому, що це вже випадок буденний. А крім того...

Коротка мовчанка

- Крім того, директор видавництва аж ніяк не прагне знов зустрітися з вами. Не будемо з'ясовувати чому.

- Так.

- Пошліть ті самі сили, що й минулого разу. Ваш безпосередній помічник утаємничений в усе. Нехай він і командує.

- Ясно.

- Якщо хочете, то, звичайно, можете керувати операцією по радіо. Тут я даю вам цілковиту волю.

- Ясно.

- Я зовсім не хочу вас дезавуювати. Гадаю, що ви мене розумієте. Але нема причини не піти директорові назустріч, коли можна

- Розумію.

Даючи вказівки начальникові патруля, Єнсен ввімкнув гасло тривоги.

- Тримайтеся не на очах. Не привертайте до себе уваги.

- Слухаю, комісаре.

Єнсен поклав трубку і прислухався до дзвінків у вартівні. [122]

Через одну хвилину тридцять секунд машини виїхали з подвір'я. Годинник показував 13.12.

Єнсен посидів кілька хвилин, намагаючись зосередитися. Тоді підвівся й спустивсь до апаратної. Черговий поліцай схопився з-за контрольного столика й козирнув. Комісар сів на його місце.

- Де ви тепер?

- За два квартали від майдану Профспілок.

- Вимкніть сирени, коли переїдете майдан.

- Зрозумів.

Голос у Єнсена був спокійний, як завжди. На годинника він не дивився, бо й так міг вирахувати час до секунди. До Дому начальник патруля під'їде о 13.26.

- Минаємо майдан. Я вже бачу Дім.

- Жоден поліцай у формі не повинен заходити в Дім або наближатися до нього.

- Зрозумів.

- Збільшіть відстань між машинами.

- Слухаю.

- Далі робіть те саме, що минулого тижня.

- Зрозумів.

- Повідомте мене, як тільки оціните обстановку. Я чекатиму тут.

Єнсен лишився сидіти, мовчки дивлячись на пульт.

Дім належав до найвищих будівель у країні, та ще й стояв на такій верховині, що його видно було з усіх кінців міста. Він завжди бовванів перед очима, і хоч би звідки хто їхав, здавалося, що Дім стоїть у кінці шляху. Він мав квадратову основу і тридцять поверхів. На кожній стіні було чотириста п'ятдесят вікон і білі дзиґарі з червоними стрілками. Облицьований Дім був глазурованими плитками, синіми від основи, а що вище, то яснішими. Крізь вітрову шибку начальникові патруля Дім видавався велетенською колоною, що виростає з землі просто в холодне, по-весняному безхмарне небо. Дім розростався, заслоняючи собою обрій.

- Я приїхав. У мене все.

- У мене також.

Комісар Єнсен глянув на годинника: 13.27.

Радист повернув важілець.

Єнсен не повернувся й не відвів очей від годинника Стрілка швидкими порухами відзначала секунди.

У кімнаті було зовсім тихо. Обличчя в Єнсена напружилося, зіниці звузились, а навколо очей зібралися мереживом зморшки. Радист допитливо дивився на свого начальника 13.34... 13.35... 13.36... 13.37... [123]

В апараті затріщало. Єнсен не поворухнувся.

- Комісар?

- Так.

- Я бачив листа. Безперечно, його склала та сама людина. Такі самі літери і все таке саме. Тільки папір інший.

- Далі.

- Той, із ким я розмовляв, директор видавництва, дуже нервусться. Певне, тремтить зі страху, аби чогось не сталося, поки шефів нема.

- Ну?

- Вони евакуюють будинок, так самісінько, як і минулого разу. Чотири тисячі сто чоловік. Уже почали.

- Де ви тепер?

- Перед головним входом. Ну й люду пре.

- Пожежники?

- Викликані. Одна машина. Гадаю, що досить. Перепрошую... Треба перекрити вулицю. Потім доповім.

Єнсен чув, як начальник патруля давав комусь наказ. Потім стало тихо.

13.46.

Єнсен і далі сидів у тій самій позі. На виду він теж не

змінився.

Радист здвигнув плечима й ледве стримався, щоб не

позіхнути.

13.52. В апараті знов затріщало.

- Комісар?

- Так.

- Натовп порідшав. Цього разу вони впоралися швидше. Уже виходять останні.

- Яка обстановка?

- Усе гаразд. Під'їзди до будинку перекриті на сто відсотків. Пожежна машина вже прибула. Одне слово, порядок.

Начальник патруля здавався спокійним і впевненим. Голос його бринів розважно, майже заспокійливо.

- Господи, скільки того люду! Як маку. Тепер уже всі вийшли.

Єнсен стежив за секундною стрілкою, що бігала кружка.

13.55.

Радист позіхнув.

- Щастя, що нема дощу,- зауважив начальник патруля.

- Не вдавайтесь до... [124]

Єнсен здригнувся й трохи підвівся зі стільця. __ Усі вийшли з будинку? Кажіть негайно!

- Так, крім невеличкого спеціального відділу. їм там нічого не загрожує, та й не виведеш їх за такий короткий...

Перед Єнсеном постало інше видиво. Він побачив усе так ясно, ніби в спалаху магнієвої блискавки. Не дослухавши, що каже начальник патруля, він опустився на стілець.

- Де ви?

- І далі перед...

- Негайно до вестибюля! Чуєте?

Блискавка не гасла. Єнсен уже знав, яка думка сяйнула йому на коротку мить, коли сьогодні вранці він розплющив очі.

- Я у вестибюлі...

- Мерщій до будки сторожа. До телефону. Наберіть номер тридцять першого відділу. Там є список усіх телефонів.

Тиша. 13.56.

- Телефон... він не працює. Номер...

- А ліфти?

- Електричний струм скрізь вимкнено. І телефони, і все...

- А якщо сходами? Скільки треба часу? -- Не знаю. Десять хвилин...

- У будинку хтось ще є?

- Двоє наших, але не вище за п'ятий поверх.

- Покличте їх. Не відповідайте. Нема часу.

13.57.

- Вони спускаються.

- Де пожежна машина?

- Перед входом. Мої люди вже спустилися.

- Нехай пожежники під'їдуть за ріг бокового крила.

- Виконано.

13.58.

- Відійдіть у безпечне місце. За крило. Бігом. Важкий тупіт і засапаний віддих.

- Дім порожній?

- Так... крім... тридцять першого...

- Знаю. Притисніться до стіни в кутку, щоб на вас щось не впало. Розтуліть рота. Розпружте м'язи. Глядіть, щоб не прикусили язика. Я кінчаю. [125]

13.59.

Єнсен вимкнув апарат.

- Дайте гасло тривоги,- звелів він черговому поліцаєві.- Не забудьте про службу вертольотів. Справа негайна

Єнсен підвівся й пішов до свого кабінету. Він сів до столу й налаштувався читати. Він сидів зовсім тихо й подум-ки прикидав, чи вибух буде чутно аж сюди.

Попереднє питання | Змiст |

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170