Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі (Переклад Ольги Сенюк) : Частина 19

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі (Переклад Ольги Сенюк):Частина 19

 

загрузка...

Кілька хвилин комісар Єнсен сидів у машині й проглядав свої нотатки. Тоді перегорнув сторінку й написав: «Номер 3. Колишня головна редакторка, 48 років, неодружена, звільнена [71] з посади за власним бажанням і з повною пенсією».

Третій номер була жінка.

Сяяло сонце, біле й нещадне. Була субота, годинник показував без одної хвилини дванадцяту. Лишилося рівно тридцять шість годин. Комісар Єнсен ввімкнув мотор, і машина рушила.

Він не слухав радіо і, хоч проїздив центром, навіть не подумав заглянути на свою дільницю.

Зате спинився біля кав'ярні-автомата й довго вивчав три рекомендовані на сьогодні сніданки. Меню складали в спеціальному відділі міністерства охорони здоров'я. Готували страви централізованим способом - в одному з великих харчових синдикатів, і в усіх закладах громадського харчування вони були ті самі. Комісар Єнсен так довго стояв перед автоматом, що якась жінка позад нього почала вже нервуватися.

Врешті він натиснув на ґудзика, отримав тацю, заставлену тарілками, й прилаштувався коло якогось столика.

Тут він пильно оглянув те, що приніс: молоко, морквяний сік, кілька мелених котлеток, кілька листів білої капусти і дві розварені картоплини.

Він був дуже голодний, але боявся здатися на свій шлунок. Тому після тривалого вагання він відщипнув шматочок котлети, довго його жував, запив морквяним соком, тоді підвівся і вийшов.

Вулиця, яку він шукав, містилася в східній частині, зовсім близько від центру, в тому районі, де завжди мешкали представники вищих класів, що дивом збереглися. Будинок був новий, і споруджували його не за типовим проектом. Він належав концернові, і, крім квартир; у ньому були кімнати для гостей, конференц-зали та велика студія з терасою і скляним дахом.

Йому відчинила низенька гладка жінка Біляві коси її були вигадливо поначісувані на чоло, а фарба на рожевих щоках лежала так густо, що обличчя скидалося на кольорову ілюстрацію. Вона була вбрана в рожевий з блакитним халат із легкої тонкої матерії, а взута в хатні червоні капці на високому підборі, прикрашені золотою мережкою і чудернацькими різнобарвними китицями.

Єнсенові згадалося, що він бачив такий самісінький убір на кольоровій вклейці в одному із ста сорока чотирьох журналів.

- О, до нас завітав чоловік,- мовила, захихотівши, жінка.

- Я Єнсен, комісар шістнадцятої дільниці. Веду слідство [72] в справі, що стосується вашої колишньої посади й місця роботи,- одноманітно відтарабанив він і показав свій службовий знак.

А сам тим часом устиг повз жінку оглянути помешкання.

Кімната була велика, простора і багато вмебльована На тлі витких рослин і драпування пастельних тоніз стояли низькі меблі з ясного дерева Вся кімната скидатіася на непомірно збільшений будуар дочки американського мільйонера, перенесений сюди просто з промислового ярмарку.

На канапі сиділа ще одна жінка, чорнява, багато молодша На одному столикові стояла пляшка вишнівки, чарка і сиділа кішка якоїсь заморської породи.

Жінка в халаті впурхнула до кімнати й вигукнула:

- Ох, як цікаво! До нас завітав детектив! Єнсен рушив за нею.

- Еге ж, серденько, справжній детектив з якоїсь спеціальної контори, чи дільниці, чи як там у них воно зветься. Чисто тобі як наше оповіданнячко в малюнках.

Вона обернулася до Єнсена й защебетала:

- Сідайте, любий. І будьте в моєму гніздечку як дома Може, вип'єте чарку вишнівки?

Єнсен похитав головою і сів.

- Ох, я забула, що я не сама. Це одна з найулюбленіших моїх співробітниць, із тих, що перебрали стерно, як я вже зійшла на берег.

Чорнява глянула на Єнсена швидко й байдуже, потім чемно, улесливо усміхнулася до жінки в халаті. Господиня опустилася на канапу, схилила набік голову й заморгала, як дівчинка Тоді раптом спитала холодно й діловито:

- Чим можу стати у пригоді? Єнсен вийняв нотатника й ручку.

- Коли ви пішли з роботи?

- Перед новим роком. Але прошу, не кажіть «робота»! Журналістика - це покликання, таке саме священне, як праця лікаря чи священика. Ні на хвилину не можна забувати, що читачі - твої брати, майже духовні пацієнти. Так уживаєшся в ритм свого журналу, думаєш тільки про читачів, віддаєш їм себе гегь усю.

Молодша жінка дивилася на свої черевички й кусала спідню губу. Куточки вуст її тремтіли, ніби вона намагалася стримати крик чи сміх.

- Чого ви пішли?

- Я залишила видавництво, бо вважала, що моя кар'єра досягла вершини. Я здійснила свою мету і двадцять років вала свій журнал від перемоги до перемоги. Авжеж, я не [73] перебільшу, коли скажу, що створила його власними руками. Коли я прийшла туди, вій не мав ніякої ваги, аніякісінької. І за короткий термін я зробила з нього найбільший жіночий журнал у країні, а ще за якийсь час він узагалі став найбільшим журналом серед усіх. І таким лишився й досі.

Вона позирнула на свою чорняву приятельку й ущипливо повела далі:

- І як я цього домоглася? Тільки працею, тільки самопожертвою. Треба жити лише метою, що стоїть у тебе перед очима, треба думати ілюстраціями і шпальтами, чуйно дослухатися до голосу читачів, щоб...- На хвилю вона замислилась.-¦ Щоб задовольнити їхнє справедливе прагнення позолотити будні чудовими мріями, ідеалами, поезією.

Вона пригубила чарку й крижаним тоном повела далі: •- Щоб досягти цього, потрібне те, що ми звемо чуттям. І в стосунках зі своїми співробітниками теж слід виявляти таке чуття. Але не кожен його мас. Часом доводиться не жаліти себе, щоб якнайбільше дати іншим.

Вона заплющила очі й залебеділа ніжним голосом:

- І все задля однієї мети: журнал і читачі.

- Задля двох,- поправив комісар Єнсен.

Чорнява швидко глянула на нього зляканими очима. Господиня ніяк не зреагувала.

- Ви, мабуть, знаєте, як я зробилася головним редактором?

- Ні.

Голос її знов змінився - став замріяний.

- Це наче казка. Я й досі бачу все те перед собою, як справжню новелу в ілюстраціях. Ось як воно було...

Чергова зміна голосу й виразу обличчя. ¦- Я походжу з простого роду й не соромлюся цього. Тепер голос уже агресивний, кутики вуст опущені, ніс - задертий.

- Он як.

Швидко, підозріливо глянувши на відвідувача, вона діловито мовила:

- Шеф концерну - геній. Не менше як геній. Велика людина, більша за Демократа(1).

* Тобто Демокріта (близько 460-370 pp. до н. є.) - видатного давньогрецького філософа-матеріаліста.

- За Демократа?

Вона защебетала, похитуючи головою:

- Ох, я завжди плутаю імена' Звичайно, я мала на думці когось іншого. Всіх не втримаєш у пам'яті. [74]

Єнсен кивнув.

- Шеф узяв мене з дуже скромного місця і відразу ж передав мені журнал. То була нечувана сміливість. Уявіть собі: молода дівчина - і раптом завідує великою редакцією! Але в мені були саме ті соки, що їх потребував журнал. За три місяці я цілком змінила обличчя редакції, розігнала ледарів, а за півроку журнал став для жінок найулюбленішим з усього, що вони читають. І такий самий лишився й досі.

Вона знов змінила голос і звернулася вже до чорнявої:

- Не забувайте, що вісім шпальт гороскопів, кіноновел в ілюстраціях і розповіді з життя матерів великих людей ввела я. І завдяки тим введенням ви маєте успіх. А ще зображення домашніх тварин у чотири фарби.

Вона легенько повела рукою блиснувши каблучками на пальцях, і скромно мовила:

- Я це не для того, щоб хвалитися чи напрошуватись на компліменти. Достатньою винагородою мені були сотні тисяч листів від вдячних читачок, листів, що зігрівають серце.

Вона трохи помовчала, простягнувши руку вперед і схиливши набік голову, ніби задивилася вдалину.

- Не питайте, як мені пощастило досягти цього,- скромно мовила вона.- Таке просто відчуваєш, але відчуваєш напевне, як, наприклад, знаєш, що кожна жінка мріє хоч раз у житті спіймати на собі чийсь погляд, сповнений палкого бажання...

У чорнявої вихопилося з уст якесь придушене булькання.

Господиня насторожилась і глянула на неї з відвертою ненавистю.

- Звичайно, так було в наші часи,- сказала вона твердо й зневажливо,- коли ми, жінки, ще мали палке серце під білизною.

Обличчя її раптом змарніло, і навколо очей та вуст проступило ціле мереживо зморщок. Вона роздратовано почала кусати ніготь на лівій руці - довгий, гострий, полакований перламутром.

- Вам дали диплом, як ви пішли з журналу?

- Аякже. Неймовірно гарний.- На її обличчі знов розцвіла грайлива дівчача усмішка, очі засяяли.- Хочете поглянути?

- Так.

Господиня легко, граційно звелася і випурхнула з кімнати. Чорнява нажахано дивилася на Єнсена.

Господиня повернулася, притискуючи до грудей диплом. [75]

- Ви тільки уявіть собі: всі значні особи поставили тут своє прізвище, навіть одна принцеса

Вона розгорнула диплом. Чиста ліва сторінка була вся змережена підписами.

- Я вважаю, що це найдорожчий із цілих сотень подарунків, які я дістала з усіх усюд. Показати вам?

- Не треба,- сказав Єнсен. Господиня розгублено всміхнулася.

- То скажіть, чого ви, комісар поліції, приходите й випитуєте мене?

- Я не вповноважений пояснювати це,- відповів Єнсен.

На обличчі господині за секунду відбилася ціла гама найрізноманітніших почуттів. Врешті вона плеснула руками, безпорадно, по-жіночому, й покірно сказала:

- Що ж, нехай і так...

Комісар Єнсен вийшов разом з чорнявою. Тільки-но ліфт рушив, вона хлипнула й сказала:

- Не вірте жодному її слову. Вона підступна, страшна жінка, справжня потвора Про неї ходять найогидніші чутки.

- Так?

- Вона втілення підлоти й цікавості. І вона й досі тримає в руках усі нитки, хоч з видавництва її пощастило випхати. Тепер вона змушує мене шпигувати для неї. Щосереди й щосуботи я маю приходити до неї і розповідати геть про все. Вона хоче бути в курсі справ.

- Навіщо ж ви погоджуєтесь?

- Господи! Навіщо? Та ж вона може роздавити мене за десять хвилин, як гниду. Ні на мить не завагається. І весь час знущається з мене. Ох, боже...

Комісар Єнсен нічого не відповів. Коли вони спустилися вниз, він скинув капелюха й відчинив перед нею двері. Чорнява боязко глянула на нього й вибігла на вулицю.

Рух помітно зменшився. Була субота Годинник показував п'ять хвилин до четвертої. У правому боці зноз защеміло.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170