Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі (Переклад Ольги Сенюк) : Частина 18

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі (Переклад Ольги Сенюк):Частина 18

 

загрузка...

До околиці від центру треба було їхати кілька миль у південному напрямку, і належала вона до тієї категорії, що їх експерти міністерства комунального господарства називають звичайно «районами самознесення».

її забудовано в пору житлової кризи: навколо автобусної зупинки й так званого ділового центру симетрично розставлено тридцять висотних будинків. Тепер автобусний маршрут скасували, і майже всі крамниці позачинялися. Просторий брукований майдан обернувся на кладовище машин, а будинки були заселені хіба що на двадцять відсотків.

Єнсен насилу знайшов потрібну адресу, спинив машину й вийшов із неї. Будинок мав п'ятнадцять поверхів, тиньк місцями обсипався, місцями почорнів від вологи. Бруківка перед входом була всіяна скалками з розбитих шибок, а дерева й кущі підступали вже до самого бетонованого підмурка. Видно було, що незабаром їхнє коріння порозлупує бруківку.

Ліфт не працював, і Єнсенові довелося пішки підійматись на дев'ятий поверх. Сходи були холодні, неприбрані й погано освітлені. Подекуди двері стояли відчинені так, як їх лишили колишні мешканці, і крізь них видно було засмічені, зі шпарами на стелі й на стінах кімнати, де гуляв протяг. Із тих помешкань, яких господарі ще не кинули, тхнуло кухонним чадом і долинали гучні голоси з телевізорів - саме передавали ранкову програму. Мабуть, стіни й перекриття не мали ніякої звукоізоляції.

Після шостого поверху Єнсен уже засапався, а коли дійшов до дев'ятого, груди йому здавило й закололо в правому боці. Минуло кілька хвилин, поки він віддихався. Потім дістав свій службовий знак і постукав у двері.

Господар відчинив зразу й здивувався:

- Поліція? Я вже кілька років цілком тверезий.

- Я Єнсен, комісар шістнадцятої дільниці. Веду слідство в справі, що стосується вашої колишньої посади й місця роботи. [64]

- І що?

- Маю до вас кілька запитань.

Чоловік здвигнув плечима. Він був худорлявий, охайно вбраний, з погаслим поглядом.

- Заходьте,- сказав чоловік.

Помешкання було стандартне, і меблі також. На стіні висіла полиця з десятком книг, а на столі лежали хліб, масло, сир та газета і стояла чашка з кавою.

- Прошу, сідайте.

Єнсен озирнувся довкола. Помешкання дуже нагадувало його власне. Він сів і вийняв ручку й нотатника.

- Коли ви пішли з роботи?

- Торік у грудні, якраз перед різдвом.

- За власним бажанням?

- Так.

- Ви довго працювали в концерні?

- Так.

- Чого ви пішли?

Чоловік надпив кави, тоді глянув на стелю.

- То довга історія. Навряд чи вона вас зацікавить.

- Чого ви пішли?

- Ну гаразд. Я не маю секретів, але важкувато буде пояснити що й до чого.

- Спробуйте.

- Насамперед те, що я пішов за власним бажанням,- не зовсім правда.

- Поясніть.

- Навіть якби я пояснював кілька днів, то ви, мабуть, однаково не зрозуміли б. Тож я можу тільки поверхово викласти перебіг подій.

Він помовчав.

- Але спершу я хотів би довідатись, навіщо це вам. Мене в чомусь підозрюють?

- Так.

- Ви, звичайно, не скажете, в чому?

- Ні.

Господар підвівся й підійшов до вікна.

- Я перебрався сюди, як цю околицю тільки почали заселяти. Не так і давно. А невдовзі після того я перейшов працювати в концерн, можна сказати, мене туди привів нещасливий випадок.

- Нещасливий випадок?

- Доти я працював у іншому журналі, ви його, мабуть, не пам'ятаєте. Його видавали соціалістична партія і об'єднання профспілок, і то був останній великий журнал у країні, Що не залежав від концерну. Він мав свої амбіції, зокрема З•2" [65] культурні, хоч уже тоді становище на цьому фронті почало гіршати.

- Культурні амбіції?

- Авжеж, журнал захищав справжнє мистецтво й поезію, друкував літературні твори тощо. Я не фахівець у тих речах, сам я репортер і мав справу з політичними та соціальними проблемами.

- Ви були соціалістом?

- Я був радикалом. Чи, краще сказати, належав до крайнього лівого крила соціалістів, але сам про те не здогадувався.

- Ну?

- Справи наші йшли не найкраще. Журнал майже не давав прибутку, але й збитків не мав. У нього було чимале коло читачів, що вірили йому. І взагалі він був єдиною противагою журналам концерну, боровся з ними, чинив опір концернові й видавництву не тільки на своїх сторінках, а вже самим своїм існуванням.

- Як?

- Полемічними статтями, передовими й критичними виступами. Чесно й відверто. Господарі Дому, звичайно, ненавиділи його й відплачували йому по-своєму.

- Як?

- Випускали ще більше безликих масових серій і розважальних тижневиків, а крім того, спритно використовували нахили сучасної людини.

- Які нахили?

- Краще дивитися на малюнки, аніж читати, а як уже читати, то цілком порожню писанину, а не статті, що змушують думати, хвилюватися, ставати на чийсь бік. На жаль, уже й тоді так стояли справи.

Господар і далі стояв коло вікна, спиною до відвідувача.

- Це явище зветься розумовими лінощами. Кажуть, що це неодмінний наслідок телевізійної доби,- хвороба, якою треба перехворіти.

Над будинком загув літак. За кілька миль на південь від будинку був аеродром. Звідти щодня вилітали великі групи людей провести за кордоном свою щорічну відпустку у спеціально виділених на це й відповідно устаткованих місцях. Ті подорожі були приступні з усіх поглядів. Єнсен і сам раз був зважився на таку мандрівку, але вдруге він нізащо не поїхав би.

- Це було в ті часи, коли багато хто й далі вважав, що послаблення статевої активності пов'язане з радіоактивними опадами. Пам'ятаєте?

- Так. [66]

- Ну, а з нашими читачами концерн не міг дати собі ради. Хай то було й не дуже ішіроке коло, але згуртоване. Воно складалося з людей, яким журнал був потрібен. Для них він був останньою продухвиною. Мабуть, видавництво найдужче ненавиділо нас саме через це. Але нам здавалося, що вони не здолають нас.- Він обернувся й глянув на Єнсе-на.- Далі буде ще складніше. Я ж казав, що так просто цього не можна пояснити.

- Розповідайте. Що було далі?

Господар ледь усміхнувся, вернувся до канапи й сів.

- Що було далі? Таке, що ніхто не сподівався. Вони просто купили нас гамузом. Геть з усім: з персоналом, ідеологією та іншим мотлохом. За гроші. Чи, як поглянути на це інакше, партія і об'єднання профспілок продали нас ворогові.

- Навіщо?

- чНу, це ще важче пояснити. Ми опинилися на роздоріжжі. Гармонійне суспільство набувало вже видимих обрисів. То давня історія. Знаєте, що я думаю?

- Ні.

- Саме тоді соціалізм у інших країнах, подолавши тривалу кризу, зумів згуртувати людей у громаду, як я її уявляю, вернув їм гідність, зробив їх вільнішими, впевненішими й духовно дужчими, показав їм, чим для людини має стати праця, збудив у них потяг до активної діяльності, виховав почуття відповідальності... Ми, зі свого боку, і далі переважали їх за рівнем матеріального виробництва Наближалась хвилина, коли слід би було використати на практиці наш спільний досвід. А сталося зовсім інакше. Розвиток пішов не в тому напрямку. Вам не важко слідкувати за ходом моїх думок?

- Анітрохи.

- Тут усі були такі засліплені своєю перевагою, так непохитно вірили в успіх так званої практичної політики - по-простому кажучи, вважали, буцімто нам пощастило примирити, майже поєднати марксизм із плутократією,- що соціалісти визнали себе зайвими. А втім, реакційні теоретики давно вже це передбачали. Тоді почала також мінятися програма партії. З неї просто викреслили розділ, де мовилося про те, яку загрозу ховає в собі гармонійне суспільство. Так крок за кроком партія відмовилася майже від усіх своїх основних засад. І водночас слідом за цим одур-маненням прийшла духовна реакція. Ви розумієте, до чого я веду?

- Не цілком.

- Тоді й зроблено спробу зблизити крайні погляди на з [67] окремі питання. Може, то була не така вже й безглузда думка, але методи, якими вони хотіли її здійснити, зводилися тільки до замовчування суперечностей і труднощів. Кожну проблему вони обсотували брехнею. Від них ховалися за ненастанним підвищенням матеріального рівня, їх розчиняли в порожній балаканині радіо, газет і телебачення. їх прикривали тим, що нині називають «невинними розвагами», сподіваючись, що коли хворобу замовчувати, то з часом вона щезне сама Та вийшло зовсім інакше, особистість відчула, що фізично її вдовольняють, але морально над нею поставили опіку, політика й суспільство зробилися якимись туманними, незрозумілими уявленнями, все було цілком приступне й водночас анітрохи не цікаве. Як реакція на це, настала розгубленість, що помалу обернулася на байдужість. А на самому дні причаївся безпричинний страх. Авжеж, страх. А перед чим - я й сам не знаю. А ви знаєте?

Єнсенів погляд не промовляв нічого.

- Може, як і завжди, страх перед життям. І най.абсурд-ніше було те, що зовні життя ненастанно поліпшувалося. На цілий протокол якихось три мізерні ляпки: пияцтво, збільшення числа самогубств і зменшення дітонародження. Але вважають, що про це непристойно заводити мову, так було й так буде.

Господар замовк. Єнсен теж не озивався.

- Одна з думок, що наскрізь просякла гармонійне суспільство, хоч її ніхто чітко не висловив і не сформулював, полягає в тому, що все повинне давати користь. І найдиво-вижніше те, що саме ця доктрина й спонукала партію та об'єднання профспілок запродати нас тим, кого ми тоді вважали своїми найлютішими ворогами. Отже, причина цілком проста: нас продали задля грошей, а не щоб спекатись нашої відвертості й радикалізму. Подвійну користь із тієї угоди вони збагнули вже аж пізніше.

- І це вас озлобило?

Господар начебто не зрозумів запитання:

- Але навіть не це найдужче вразило й принизило нас. Найгірше, що все робили без нашого відома, на вищому рівні, через наші голови. Ми собі гадали, ніби відіграємо якусь роль, ніби все, що ми казали й що ми собою являли, а разом і ті люди, голосом яких ми були, хоч щось та важили, принаймні стільки, щоб нас повідомили, що з нами збираються зробити. А вийшло, що ні. Справу владнали шеф концерну і голова об'єднаних профспілок, два бізнесмени за круглим столом. Тоді про угоду доповіли прем'єр-міністрові й партії, щоб вони залагодили деякі практичні [68] деталі. Тих, хто був відомий, і тих, хто посідав чільні посади, порозтикували по різних синекурах у правлінні концерну, а решту віддали на додачу. Найдрібніших просто повиганяли. Я належав до проміжної категорії. Он як воно тоді вийшло. Таке самісіньке могло статися і в добу середньовіччя. І взагалі за всіх часів - історія вже не раз таке бачила. Це довело нам, працівникам журналу, що ми нічого не важимо й ні на що не здатні. І це було найгірше. Це було вбивство. Вбивство ідеї.

- І це вас озлобило?

- Швидше зломило.

- Але ви ненавиділи своє нове місце праці, концерн і його шефів?

- Анітрохи. Якщо ви так подумали, то не зрозуміли мене. Вони ж бо вчинили зі свого погляду цілком логічно. Чого б бони мали відмовлятися від такої легкої перемоги? Уявіть собі, що генерал Міаха(1) зателефонував би Франко й сказав: «Чи не купили б ви мою авіацію? Надто вона багато жере бензину». Таке порівняння вам щось каже?

- Ні.

- А втім, воно не зовсім вдале. В кожному разі я можу просто відповісти на ваше запитання. Ні, я не відчував ненависті до видавництва ні тоді, ні потім. Там до мене добре ставилися.

- І все ж таки звільнили?

- Не забувайте, що на гуманних умовах. До того ж я сам їх спровокував на це.

- Як?

- Я навмисне надужив їхньою довірою, як у них звичайно кажуть.

- Яким чином?

- Восени мене послали за кордон збирати матеріал до серії статей. Вони мали висвітлювати ціле людське життя, шлях людини до успіхів і багатства Ішлося про одного все-світньовідомого телевізійного артиста, одного з тих, якими напихають глядачів у кожній програмі. Бо я попередні роки тільки те й робив, що писав гладенькі, прикрашені біографії відомих людей. Але це вперше мене задля такої мети послали за кордон.

Він знову ледь усміхнувся й затарабанив пальцями по столі.

- Той славетний артист, якого я мав вихваляти, випадково народився в соціалістичній країні, в одній із тих, що їх

' Командувач республіканськими військами під час громадянської війни в Іспанії; згодом перейшов на бік Франко. [69]

уперто не помічають. Я навіть думаю, що наш уряд і досі її не визнав.

Він поглянув на Єнсена пильно й сумно.

- Знаєте, що я зробив? Я написав серію статей і в них докладно й прихильно проаналізував політику й культурний рівень тієї країни, порівнюючи їх з нашими. Звичайно, моїх статей не опублікували, та, власне, я інакшого й не сподівався.

Він на мить замовк, насупив брови, а тоді повів далі:

- Найкумедніше те, що я й досі не знаю, навіщо так зробив.

- На злість?

- Можливо. Але відтоді - а минуло вже чимало часу - я ні з ким не розмовляв про це. Та й, зрештою, не знаю, навіщо так зробив. Я, здається, про таке ніколи й не думав. Попрацювавши з півмісяця у видавництві, я втратив цікавість до всього на світі й далі вже сидів і писав усе, що вони хотіли, аркуш за аркушем. Спочатку вони ще, мабуть, вважали, що я здатен на більше, ніж було насправді. Потім побачили, що я цілком безпечний і можу стати гвинтиком у їхній велетенській машині. Раніше вони навіть намірялися перевести мене в спеціальний відділ. Ви, певне, про нього й не чули?

- Ні, чув.

- Його ще звуть тридцять першим відділом. У них його вважають одним із найголовніших. А чому, я не знаю. Про нього рідко згадують і тримають його у величезній таємниці. Він працює над якимись проектами. Нашим професійним жаргоном його називають «підкидною групою». І ось мене вже були мало не перевели туди, але потім, видно, похопилися, що я ні на що більше не здатний, тільки продукувати гладенькі й приємні життєписи відомих людей. Та й, зрештою, вони мали слушність.

Він неуважно провів пальцями по чашці з кавою.

- І раптом я встругнув оту штуку. Господи, як же вони здивувалися!

Єнсен кивнув.

- Я, бачите, відчув, що більше вже нічого не зможу написати,- раптом злякався, що останні мої рядки будуть солоденькою, нудною брехнею про якогось пройдисвіта, вихвалянням негідника, який розгулює по світу й зчиняє бешкети в кишлах для педерастів.

- Останні рядки?

- Авжеж. Я виписався. Вже й раніше знав, що мені край, що більше я нічого не втну. Те відчуття пойняло мене якось раптово. Згодом я знайду собі іншу роботу, байдуже [70] яку. То, певне, буде нелегка справа, бо ми, журналісти, властиво, нічого більше не вміємо. Але якесь воно буде, в нашу добу не обов'язково щось уміти.

- Аз чого ви живете?

- Видавництво повелося зі мною дуже ласкаво. Вони сказали, ніби самі бачать, що я виписався, дали мені платню за чотири місяці наперед і зразу відпустили.

- І, крім того, вручили диплом? Господар здивовано глянув на Єнсена.

- Еге ж. Смішно, га? А ви звідки знаєте?

- А де він?

- Та ніде. Я міг би, звичайно, набалакати, що порвав його на дрібні клапті й викинув із тридцятого поверху. Але, як сказати правду, я цілком прозаїчно пошпурив його в сміття, як мав іти.

- Ви його зім'яли?

- Авжеж, а то він не вліз би в кошик. Він, пригадую, був величенький. А чому ви питаєте?

Єнсен поставив йому ще чотири запитання.

- Ви тут мешкаєте постійно?

- Я вже казав, що мешкаю тут відтоді, як цей будинок заселили, і маю намір прожити в ньому, аж поки вимкнуть електрику та воду. По-своєму тепер тут навіть стало краще, ніж було раніше. Нема сусідів, і майже не помічаєш, що в будинку не зроблено звукової ізоляції.

-- Чому той відділ звуть тридцять першим?

- Він міститься на тридцять першому поверсі.

- А хіба є тридцять перший поверх?

- Так, на горищі, над редакціями масових видань, під самим дахом. Туди ліфт не доходить.

- Ви там були?

- Ні, не був ніколи. Більшість працівників про нього навіть не чули.

На прощання господар сказав:

- Шкода, що я так розбалакався. Коли перескакуєшь з одного на друге, все виходить наївно й заплутано. Але ви наполягали... І ще одне: ви й далі підозрюєте мене в чомусь?

Єнсен був уже на сходах і не відповів. Господар усе ще стояв у дверях. На обличчі в нього не помітно було тривоги, тільки байдужість і безмежну втому.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170