Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі (Переклад Ольги Сенюк) : Частина 15

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі (Переклад Ольги Сенюк):Частина 15

 

загрузка...

- З'ясуйте адресу цього чоловіка. Негайно. Начальник патруля клацнув закаблуками й пішов. Комісар Єнсен узявся вивчати список, що лежав перед

ним на столі. Він висунув шухляду, дістав лінійку й рівненько перекреслив троє прізвищ. Тоді перенумерував решту, від першого до дев'ятого, позирнув на годинника й чітко вивів зверху: «Четвер, 16 год. 25 хв.».

Потім вийняв із шухляди чистого нотатника, розгорнув його на першій сторінці й написав: «Номер 1. Колишній завідувач відділу передплати, 48 років, одружений, пішов на пенсію достроково через хворобу».

За дві хвилини повернувся начальник патруля з адресою. Єнсея переписав її, згорнув нотатник, сховав його у спідню кишеню й підвівся.

- Добудьте відомості про решту,- мовив він.- Приготуйте їх до мого повернення.

Він поминув центр міста з установами й крамницями, проїхав повз Палац профспілок і разом з потоком інших машин подався в західному напрямку. Машини мчали рівною широкою автострадою, що пролягала через промисловий район та житлові масиви, де одноманітними колонами височіли будинки, в які люди приїздили тільки ночувати.

В ясному сяйві призахідного сонця чітко вирізнялася сіра хмара фабричного диму. Вона була метрів п'ятнадцять завтовшки й висіла над містом, немов ядучий туман.

Уже кілька годин тому Єнсен випив дві склянки чаю і з'їв чотири сухарі. Тепер у нього знов боліло в правому боці під ребрами, тупо, набридливо, ніби хтось повільно свердлив тіло. Та, незважаючи на біль, йому й далі хотілося їсти.

Ще через кілька миль почалися старіші й занедбаніші будинки. Вони стирчали, немов стовпи, серед буйної, здичавілої зелені, місцями тиньк із них поодпадав, оголюючи нерівні, вивітрені бетонові панелі, в багатьох вікнах не було шибок. Відтоді як уряд десять років тому зумів розв'язати житлову кризу завдяки будівництву типових висотних будинків з однаковими стандартними квартирами, давні околиці спорожніли. Тепер вони здебільшого були заселені ледве на третину. Решта помешкань стояли порожні, вони руйнувались, як і самі будинки. Відколи вони стали нерентабельні, ніхто не піклувався про них, не лагодив їх. А що вони й збудовані були погано, то занепадали швидко. Багато закладів збанкрутувало й перестало існувати, інші будинки власники просто залишали,а як ще й статистика довела, що в [49] кожного має бути своя машина, то вже ніякий комунальний транспорт не сполучав цих околиць з містом.

У буйних кущах навколо будинків валялися поламані частини машин і целофанові обгортки. Міністерство соціального забезпечення вважало, що ті будинки поступово заваляться, і околиці автоматично, без зайвих витрат, почали обертатися на смітники.

Єнсен звернув з автостради, переїхав через міст і опинився на довгастому, зарослому листяними породами дерев острові. Вздовж берега на ньому було повно басейнів, тенісних майданчиків, доріжок для верхової їзди і білих вілл. За кілька хвилин він зменшив швидкість, завернув ліворуч, проминув дві чавунні високі брами, заїхав перед будинок і спинився.

Вілла була велика й розкішна, її скляна передня стіна, бездоганно чиста, ще дужче посилювала враження пишноти. Коло входу стояло три машини, одна з них велика, сріблястого кольору, була закордонної марки, остання модель року.

Єнсен піднявся східцями і, поминувши фотоелемент, почув у будинку мелодійний дзвінок. Двері зразу відчинила молода жінка в чорній сукні й білій накрохмаленій мереживній наколці. Вона попросила Єнсена зачекати, а сама зникла в будинку. В передпокої і там, куди ще Єнсен міг досягти оком, панувала модерна безликість. Така сама холодна вишуканість, як і в кабінетах дирекції видавництва.

У передпокої, крім Єнсена, був ще якийсь юнак років дев'ятнадцяти. Він сидів у кріслі з крицевих трубок, ви-тягши ноги й тупо дивлячись поперед себе.

Той, задля кого Єнсен приїхав сюди, виявився засмаглим, блакитнооким чоловіком з бичачим карком, пихатим виразом обличчя і вже видимими ознаками майбутньої огрядності. Він був у спортивних штанях, сандалях і елегантній куртці з якоїсь пухнастої тканини.

- У чім річ? - непривітно спитав він.- Відразу вам кажу, що я зовсім не маю часу.

Єнсен підступив до нього й показав свій службовий знак.

- Я Єнсен, комісар шістнадцятої дільниці. Веду слідство в справі, що стосується вашої колишньої посади й місця роботи.

Постава й обличчя господареве змінилися. Він неспокійно хитнувся, мало не впавши, і тривожно забігав очима по передпокої.

- На бога,- промурмотів він,- не тут. Не тут, при... Ходімо до мене... або в бібліотеку... так, краще в бібліотеку.- [50] Він непевно махнув рукою, ніби хотів відвернути Єн-сенову увагу, й додав: - Це мій син.

Молодик у кріслі невдоволено глянув на них.

- Ти не хочеш покататися, випробувати свою нову машину? - спитав господар.

- Чого б то?

- Ну, дівчата, і взагалі...

- Пхе,- сказав молодик, і очі в нього знову потьмянішали.

- Не розумію теперішньої молоді,- мовив господар, розгублено всміхаючись.

Єнсен нічого не відповів, і усмішка відразу згасла.

У бібліотеці, ясній, просторій кімнаті з кількома шафами й низькими кріслами, не було жодної книжки. На столі лежали тільки газети.

Господар щільно зачинив двері і благально глянув на відвідувача, що й далі був поважний і незворушний. Потім, нервово тремтячи, підійшов до однієї шафи, взяв склянку на зельтерську воду, налив у неї вщерть горілки і випив одним духом. Тоді знов налив, знов позирнув на комісара Єнсена й промимрив:

- Тепер уже однаково. А ви часом не хочете?.. Ну, звісно, ні... перепрошую... Ви мене розумієте... нерви.

Він повалився в крісло, Єнсен, і далі стоячи, витяг з кишені нотатника. На обличчі в господаря заблищав піт. Він ненастанно витирався згорненою хусточкою.

- Господи,- простогнав він,-- я так і думав. Увесь час сподівався цього... Знав, що ті собаки вгородять мені ножа в спину, тільки-но скінчаться вибори. Але я боротимуся! - запально сказав він.- Звісно, вони все в мене відберуть. Але я знаю дещо, таке, що вони й не...

Єнсен пильно дивився на нього.

- Багато чого знаю,- вів далі господар.- Цифри, які їм буде дуже важко пояснити. Знаєте, який вони платять податок? А знаєте, яку платню дістають їхні юристи? Знаєте, де, властиво, ті юристи працюють? -• Він нервово поторсав себе за рідкого чуба й понуро сказав: - Перепрошую... Я не хотів... Знаю, що це тільки на шкоду мені буде, але...- Раптом у голосі його забриніла впертість: - А, власне, чого ви допитуєте мене в моєму домі? Ви ж, мабуть, і так усе знаєте. Чого ви стоїте? Чому не сядете?

Єнсен і далі стояв. Він не озивався, і господар вихилив Ще одну склянку, з розмаху поставивши її назад на стіл. Руки в нього тремтіли.

- Ну що ж, починайте,- покірно сказав він.- Виходить, нікуди не дінешся. Доведется все це залишити. [51]

Він підвівся, знов підійшов до шафи й знов понишпорив між пляшками.

Комісар Єнсен розгорнув нотатника, взяв ручку й спитав:

- Коли ви пішли з роботи?

- Восени. Десятого вересня. Я того дня ніколи не забуду. І попередніх тижнів. То були страшні тижні, такі самі, як нинішній день.

- Ви достроково пішли на пенсію?

- Авжеж. Вони змусили мене. З доброго ставлення, звісно. Я навіть отримав лікарський висновок. Вони про все подбали. Вада серця, мовляв. Переконливо, правда? А я був здоровий, як дуб.

- А яка у вас пенсія?

- Місячна платня, я й досі її отримую. Господи, для них це мідяки порівняно з тим, що їм доводиться платити своїм податковим інспекторам. До того ж вони коли завгодно можуть скасувати пенсію. Я ж підписав папір.

- Який папір?

- Пояснювального листа, як вони його називають. Визнання, ви ж його, мабуть, читали? І відмову від цього будинку та від грошей. Вони запевняли мене, що то тільки задля форми, що ним ніколи не скористаються, хіба в крайній потребі. Я, звісно, й не мав ніяких ілюзій. Тілки не сподівався, що крайня потреба настане так швидко. Тривалий час я намагався переконати себе, що вони не чіпатимуть мене, не зважаться на скандал, на публічний суд. Вони мають мене на гачку,- він обвів рукою навколо шиї,- і це компенсує їхні затрати, хоч би які вони здавалися великі.

- А які саме?

- Десь близько мільйона Скажіть, невже я конче повинен усе це згадувати? ...і саме тут... у мене вдома?

- Усе готівкою?

- Ні, приблизно половину. Та й їх розкладено на багато років. А решту...

- Чим?

- Решту матеріалами, здебільшого будівельними, транспортом, робітниками, папером, конвертами. Той диявол усе порахував, я певен, що порахував, навіть скіпки, тасьму до папок і клей.

- Хто?

- Той дідько, що спік це діло. їхній улюблений пес, директор видавництва. Самих їх я не бачив. «Не хочуть поганити рук»,- пояснив той негідник. І ніхто нічого не взнав. «Це завдало б концернові величезної шкоди»,- сказав він. Це було якраз перед виборами. Я здогадувався, що вони почекають, поки минуть вибори. [52]

Господар ненастанно втирав обличчя хусточкою, і вона вже геть посіріла й змокла

- Що... що ви гадаєте зі мною зробити?

- Коли ви йшли з роботи, то не отримали ніякого диплома? Ніби подяки за роботу? Господар стрепенувся.

- Отримав,- глухо промовив він.

- Будьте ласкаві, покажіть мені його.

- Зараз-таки?

- Атож, зараз.

Господар підвівся, непевно тримаючись на ногах, спробував прибрати спокійного виразу і вийшов. За кілька хвилин він повернувся з дипломом, оправленим під скло в позолочену рамку. На ньому стояли підписи шефа й видавця.

- Мав бути ще один аркушик, чистий. Що ви з ним зробили?

Господар розгублено втупив очі в Єнсена

- Не знаю. Мабуть, викинув. Я, здається, відрізав його, як замовляв рамку.

- А точніше не скажете?

- Ні, але, мабуть, таки викинув. Пригадую, що я його відрізав.

- Ножицями?

- А чим же ще? Звичайно, ножицями. Він глянув на диплом і похитав головою.

- Яке ошуканство,- промурмотів він.- Яка облуда, яка відверта підлість.

- Авжеж,- погодився Єнсен.

Він згорнув нотатник, сховав його до кишені й підвівся.

- До побачення.

Господар вражено витріщив очі.

- А коли... коли ви знов прийдете?

- Не знаю,- відповів Єнсен.

Молодик у передпокої сидів так само, як і перше, але тепер уже вивчав гороскопи в одному журналі і навіть виявляв ознаки зацікавлення.

Коли Єнсен їхав назад, було вже поночі. Серед занедбаних околиць стриміли будинки, немов ряди чорних примар у дрімучому лісі.

Він не заїхав на дільницю, а подався просто додому. Дорогою він спинився біля кав'ярні-автомата І хоч знав, чим Це закінчиться, з'їв три бутерброди й випив дві чашки чорної кази.

Скінчився четвертий день. [53]

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170