Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі (Переклад Ольги Сенюк) : Частина 4

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі (Переклад Ольги Сенюк):Частина 4

 

загрузка...

- Це нечуваний злочин,- сказав начальник поліції.

- Але ж бомби там не було. І взагалі нічого не сталося. Через годину пожежній тривозі дали відбій, і люди знову стали до роботи. Ще не було й четвертої, як усе вже йшло звичайною колією.

- А проте це нечуваний злочин,- ще раз сказав начальник поліції.

Голос його звучав наполегливо, проте не дуже впевнено, ніби начальник весь час хотів переконати не тільки свого співрозмовника, але й самого себе.

- Злочинця треба спіймати,- сказав він.

- Звичайно, ми провадимо далі пошуки.

- Вважайте, що це справа особлива. Ви мусите знайти винного.

- Так.

- Слухайте мене уважно. Я, звісно, й гадки не маю критикувати ваші методи...

- Я вибрав єдиний можливий шлях. Надто великий був ризик. Ішлося про життя сотень людей, а може, й більше. Коли б будинок охопила пожежа, з нас би була невелика поміч. Драбини досягають тільки до сьомого чи восьмого поверху. Пожежники товклися б унизу, а полум'я тим часом повзло б угору. Крім того, висота будинку сто двадцять метрів, а пожежні помпи вище як на тридцять не дістають.

- Авжеж, я все це розумію. І не критикую вас, як уже сказав. Але вони страшенно обурені. Затримка коштувала їм понад два мільйони. Шеф особисто зв'язався з міністром внутрішніх справ. Він не те щоб скаржився, але...

Мовчанка. [16]

- Дякувати богу, ні на кого не скаржився,- знов озвався начальник поліції.

Єнсен промовчав.

- Але був дуже обурений, як я вже згадував. І через збитки, і через підступи, жертвою яких він став. Він так і сказав: «підступи».

- Так.

- Вони вимагають, щоб ми негайно спіймали злочинця.

- На це потрібен час. Крім листа, в нас нема жодних слідів.

- Я знаю. Але злочинця треба знайти.

- Так.

- Це дуже делікатна справа і, як я вже сказав, термінова. Відкладіть усе інше. Хоч які там у вас справи, вважайте їх другорядними.

- Розумію.

- Сьогодні понеділок. Я даю вам рівно тиждень, не більше. Сім днів, чуєте?

- Чую.

- Візьміться до цієї справи самі. Можете користуватися всім нашим технічним персоналом, але нікому не звіряйте, в чому полягає справа. А як треба буде про щось порадитись, то звертайтеся просто до мене.

- Мушу сказати вам, що цивільний патруль уже знає, в чім річ.

- Дуже шкода. Накажіть їм мовчати.

- Добре.

- Усі важливі допити вам треба провадити самому.

- Розумію.

- І ще одне: слідство не повинне їм заважати. Для них час дуже дорогий. Якщо вам конче треба буде якогось пояснення, то вони воліють давати його через шефа-вико-навця, першого директора видавництва.

- Зрозумів.

- Ви вже знайомі з ним?

- Так.

- Єнсене!

- Слухаю.

- Нехай вам щастить. У цьому зацікавлені' ви самі. Комісар Єнсен поклав трубку, сперся ліктями на зелене

сукно столу й опустив голову на руки. Коротко підстрижений сивий чуб колов йому пальці, мов щітка. Робочий день Єнсена почався п'ятнадцять годин тому, тепер була вже десята вечора, і він почував себе дуже стомленим.

Він підвівся з-за столу, випростався, вийшов у коридор і спустився крученими сходами до вартівні. Приміщення [17] мало старосвітський вигляд, усе в ньому було пофарбоване в той самий яскраво-зелений колір, що й двадцять п'ять років тому, коли Єнсен був постовим поліцаєм. Через цілу кімнату тягся дерев'яний бар'єр, а за ним - прикріплені до стіни стільці й ряд кабін для допитів із заскленими віконцями й точеними дужками на дверях. Того дня у вартівні було не дуже людно. Кілька запеклих п'яниць і виголодже-них повій, усі середнього віку або й старші, сиділи на стільцях, чекаючи, коли їх покличуть на допит. За бар'єром простоволосий поліцай у зеленому полотняному кітелі чергував біля телефону. Час від часу долинав гуркіт машин, що заїздили на подвір'я.

Єнсен відчинив залізні двері в стіні й спустився до підвалу. Приміщення шістнадцятої дільниці було давнє, чи не єдина стара будівля, що лишилася ще в тому кварталі, і про неї не дуже дбали. Зате камери обладнали наново. Стеля, підлога й стіни - все було пофарбоване в білий колір, а гранчасті двері аж блищали від різкого, непритьмареного світла ламп. -~

Коло брами стояв сірий поліційний автобус з відчиненими задніми дверцятами. Кілька поліцаїв у формі виводили звідти п'яниць. Вони з ними не дуже панькались, але Єнсен знав, що причина цьому не так бездушність, як велика втома.

Єнсен пройшов через приміщення, де записували п'яниць, оглядаючи дорогою їхні бляклі, понурі обличчя.

Хоч за пияцтво на вулицях карали з кожним роком суворіше, хоч уряд видав новий закон, що забороняв зловживання алкоголем навіть удома, поліція просто знемагала від надмірного навантаження. Вона щовечора затримувала від двох до трьох тисяч осіб більше чи менше п'яних, і десь половина з них були жінки. На той час, коли Єнсен був ще постовим поліцаєм, вважали, що триста чоловік, затриманих у суботній вечір,- дуже багато.

Поряд із автобусом стояла санітарна машина, а біля неї молодик у спортивній шапочці та білому халаті. То був поліційний лікар.

- П'ятьох треба відвезти до лікарні промити шлунок,- сказав він.- Я не зважусь залишити їх тут. Не можу взяти на себе таку відповідальність.

Єнсен кивнув.

- Чортзна-що виходить,- повів далі лікар.- На міцні напої накладають величезний податок - п'ять тисяч відсотків, тоді створюють умови, що штовхають людей на пияцтво, а після всього цього деруть з п'яних величезні штрафи. В самому нашому місті триста тисяч щоденно.

- Краще тримайте язика на припоні,- порадив йому комісар Єнсен.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170