Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі (Переклад Ольги Сенюк) : Частина 2

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі (Переклад Ольги Сенюк):Частина 2

 

загрузка...

На вісімнадцятому поверсі підлоги були встелені блакитними килимами. Єнсен побачив дві великі моделі кораблів у вітрині й вестибюль з кріслами та довгастим низеньким столиком. [6]

У кімнаті зі скляними стінами сиділо, нічого не роблячи, троє молодих жінок. Одна з них зиркнула на відвідувача й запитала:

- Вам чого?

- Моє прізвище Єнсен. Маю нагальну справу.

- Нагальну?

Жінка підвелася й повільно, з добре засвоєною байдужістю рушила по килимові до дверей. А відчинивши їх, сказала:

- Прийшов якийсь Єнсен.

Вона мала гарні ноги й тонкий стан, але вбрана була без смаку.

З дверей визирнула ще одна жінка, трохи старша. Русява, з правильними рисами і майже стерильною зовнішністю.

Навіть не глянувши на свою помічницю, вона відразу мовила:

- Прошу. На вас чекають.

Наріжна кімната мала шестеро вікон. Унизу лежало місто, неприродне й мертве, мов рельєфна карта. Хоч сонце сліпило очі, все було чітко видно. День був ясний і холодний. Барви кімнати теж були чисті й холодні: дуже ясні стіни, такого самого кольору покриття на підлозі й меблі з крицевих трубок.

У заскленій шафі між вікнами стояли на гарних дерев'яних підставках блискучі хромовані келихи з вигравіювани-ми віночками з дубового листя. Більшість їх зверху була вкоронована стрільцями з лука або орлами з розгорненими крильми.

На письмовому столі були апарат внутрішнього телефону, велика попільничка з нержавкої криці й кістяна гадюка.

На шафі стояв червоно-білий настільний прапорець з хромованим держальцем, а під столом - пара жовтих сандалій і порожня алюмінієва скринька на сміття.

Посеред столу лежав лист.

У кімнаті було двоє чоловіків.

Один стояв з вужчого боку столу, спираючись пучками пальців на поліровану стільницю. Він був у темному, добре випрасуваному костюмі, чорних черевиках ручної роботи, білій сорочці й сірій шовковій краватці. Обличчя в нього було гладеньке, улесливе, чуб зализаний, а очі за великими окулярами в роговій оправі - по-собачому віддані. Єнсен часто бачив такі обличчя, а надто в телевізійних передачах.

Другий, що здавався трохи молодшим, був у шкарпетках [7] з жовтою лямівкою, ясно-брунатних териленових штанях і білій розстебнутій сорочці навипуск. Він стояв коліньми на стільці коло вікна, впершись підборіддям у долоню, а ліктями - в біле мармурове підвіконня. Він був русявий, з блакитними очима.

Єнсен показав свій службовий знак і ступив крок до столу.

- Ви шеф видавництва?

Чоловік у шовковій краватці похитав головою і відійшов від столу, легенько вклоняючись та жваво показуючи в бік вікна. Усмішки його не можна було витлумачити.

Русявий зсунувся з стільця, легкою ходою підійшов до Єнсена й потис йому руку міцно й коротко. Тоді кивнув на стіл і мовив:

- Ось він.

Конверт був білий, звичайний, угорі наліплено три марки, а в нижньому лівому кутку стояв червоний штемпель з написом «терміновий». Усередині лежав згорнутий учетверо аркушик паперу. І адреса й текст листа були складені з наліплених літер, певне, вирізаних з якоїсь газети. Папір був дуже високої якості, і його формат здавався нестандартним. Єнсен почав читати листа, тримаючи його пучками: «щоб помститися за вбивство яке ви вчинили в будинок закладено потужний заряд із годинниковим механізмом що має вибухнути рівно о чотирнадцятій годині двадцять третього березня дайте змогу врятуватися невинним».

- Вона, звичайно, схибнута,- сказав русявий.- Просто-таки божевільна.

- Авжеж, ми дійшли такого висновку,- додав чоловік у шовковій краватці.

- Або це неймовірно дурний жарт,- мовив русявий.- Та ще й банальний.

- Авжеж, може й таке бути,- погодився чоловік у шовковій краватці.

Русявий байдуже позирнув на нього і сказав:

- Це наш директор. Перший директор видавництва.- І, трошки помовчавши, додав: - Мій найближчий помічник.

Усмішка в директора поширшала, і він схилив голову. Може, з вдячності, а може, заховав обличчя з якоїсь іншої причини. Наприклад, зі скромності, пошани чи гордощів.

- У нас є ще дев'яносто вісім директорів,- пояснив русявий.

Комісар Єнсен глянув на свого годинника: 13.19.

- Мені здалося, що ви, пане шефе, сказали «вона». Ви маєте підставу допускати, що листа послала жінка?

- Мене звичайно називають видавцем,- поправив русявий. [8]

Він обминув стіл, сів у крісло і закинув на бильце праву ногу.- Ні, звичайно, ні. Просто мені так здалося. Хтось же мав його послати.

- Авжеж! - сказав директор.

- І мені цікаво: хто? - закінчив русявий.

- Так: хто? - й собі докинув директор.

Усмішка вже зникла з його обличчя, натомість на переніссі з'явилися глибокодумні зморшки.

Видавець закинув на бильце й ліву ногу. Єнсен знову поглянув на годинника: 13.21.

- Треба евакуювати будинок,- мовив він.

- Евакуювати? Неможливо. Це означало б припинити працю. Може, й години на дві. Ви розумієте, що це означає? Хоч приблизно уявляєте, скільки це нам коштуватиме?

Він обернувся разом з кріслом і вимогливо глянув на свого найближчого помічника. Той миттю наморщив чоло ще трішечки глибше за свого шефа і, щось мурмочучи, почав вираховувати на пальцях. Чоловік, який хотів, щоб його звали видавцем, холодно подивився на директора, тоді крутнув крісло назад.

- Щонайменше три чверті мільйона,- сказав він.- Розумієте? Три чверті мільйона. Щонайменше. Або й удвічі більше.

Єнсен ще раз прочитав листа, тоді глянув на годинника: 13.23.

- Ми видаємо сто сорок чотири журнали,- повів далі видавець.- Усі вони друкуються в цьому будинку. їхній загальний наклад сягає понад двадцять мільйонів примірників на тиждень. І для нас головне - вчасно надрукувати їх і розіслати без затримки.

Обличчя його змінилося. Блакитні очі аж засяяли.

- У кожній господі нашої країни кожна родина чекає на свій журнал. Вони однаково цікаві для всіх-для принцеси й для дружини лісоруба, для громадського діяча, якби в нас такі були, для найзлиденніших, найупослідже-ніших - геть для всіх.- Він хвилю помовчав, тоді додав: - І для малих дітей. Для всіх малих дітей.

- Для малих дітей?

- Так. Дев'яносто вісім наших часописів призначені для дітей, для малих дітей.

- Серійні видання,- пояснив директор.

Русявий несхвально скинув на нього оком, і обличчя його знову змінилося. Він роздратовано крутнувся на кріслі й пильно глянув на Єнсена.

- Ну то як, комісаре?

- Незважаючи на всю мою повагу до цих доказів, я [9] все-таки вважаю, що людей треба евакуювати,- відповів Єнсен.

- Більше ви нічого не можете порадити? Що ж тоді роблять ваші люди?

- Шукають.

- А якщо бомбу справді підкладено, вони її знайдуть?

- То досвідчені люди, але часу дуже мало. Вибухівку важко знайти. Практично вона може бути схована де завгодно. Як тільки мої люди щось помітять, то відразу мені повідомлять просто сюди.

- Вони ще мають три чверті години. Єнсен поглянув на годинника.

- Тридцять п'ять хвилин. Але навіть якщо вони знайдуть бомбу, їм потрібен буде певний час, щоб знешкодити її.

- А якщо взагалі немає ніякої бомби?

- То однаково я б радив вивести людей з будинку.

- Навіть за найменшого ризику?

- Так. Покладімо, що погроза може не здійснитися, що нічого не станеться. Та, на жаль, відомі й протилежні приклади.

- Звідки?

- З історії криміналістики.

Єнсен заклав руки за спину й гойднувся на передках.

- Така моя думка як фахівця,- сказав він. Видавець зміряв його довгим поглядом.

- За яку суму ви могли б змінити свою думку? - спитав він.

Єнсен здивовано глянув на нього. Видавець, мабуть, скорився долі.

- Звичайно, я пожартував,- понуро буркнув він.

Він спустив ноги з билець, повернув крісло назад, поклав руки перед собою на стіл і сперся чолом на стиснутий лівий кулак. Тоді враз випростався.

- Треба порадитися з моїм кузеном,- заявив він і натиснув кнопку внутрішнього телефону.

Єнсен помітив час: 13.27.

Чоловік у шовковій краватці нечутно рушив з місця, опинився поруч з Єнсеном і зашепотів:

- З шефом, з самим шефом, шефо'м цілого тресту, головою концерну.

Видавець щось промимрив у трубку і, почувши шепіт, холодно глянув на них. Тоді натис іншу кнопку, нахилився до мікрофона і сказав діловито й швидко:

- Директор будинку? Вирахуйте, скільки часу забере пожежна тривога. Разом із швидкісною евакуацією. Даю вам три хвилини. Доповісте просто мені. [10]

До кімнати зайшов шеф. Він був такий самий русявий, як і його кузен, але років на десять старший. Обличчя в нього було спокійне, вродливе й поважне, плечі широкі, постава рівна. Одягнений він був у брунатний костюм, простий, але вишуканий. Коли він озвався, голос у нього виявився низький і приглушений.

- Скільки років тій новенькій? - неуважно спитав він, ледь помітно, наче з великої ласки, кивнувши на двері.

- Шістнадцять,- відповів його кузен.

- Ага.

Директор видавництва відступив до шафи. Здавалося, він аж зіп'явся навшпиньки, хоч стояв цілою ступнею.

- Це чоловік з поліції,- сказав видавець.- Його люди шукають, але нічого не знайшли. Він каже, що треба евакуювати будинок.

Шеф підійшов до вікна, подивився, помовчав.

- Уже весна,- мовив він.- Ох, як гарно!

У кімнаті запала тиша. Єнсен поглянув на годинника: 13.29.

- Переженіть наші машини,- сказав шеф краєчком рота.

Директор кинувся до дверей.

- Вони стоять коло самої стіни,- лагідно додав шеф.- Ох, як гарно!

Ще тридцять секунд тиші.

Почулося деркотіння, і на апараті внутрішнього телефону блимнула лампочка.

- Слухаю,- сказав видавець.

- Вісімнадцять - двадцять хвилин, якщо використати сходи, безперервні й швидкісні ліфти.

- Усе враховано?

- Усе, крім тридцять першого.

- А з... Спеціальним відділом?

- Далеко довше.- Голос в апараті трохи прив'яв.- Кручені сходи дуже вузькі.

- Я знаю.

Клацнула кнопка. Мовчанка. 13.31.

Єнсен підійшов до одного з вікон. Далеко внизу він побачив майданчик, де стояли машини, й широку, на шість рядів, рівну вулицю, тепер зовсім порожню. Побачив також, що його люди перекрили рух, поставивши жовті стовпці десь за чотириста метрів від будинку, й що один поліцай завертав машини в бічну вулицю. Хоч відстань була чимала, Єнсен чітко бачив зелену форму поліцая і білу паличку, якою той орудував, спрямовуючи вбік машини.

З майданчика рушило дві дуже великі чорні машини.Вони від'їхали трохи далі в південному напрямку, а за ними назирці ще одна, біла, певне, директорова.

Сам він устиг вернутися до кімнати й стояв тепер коло стіни. Усмішка в нього була тривожна, а голова похилена під тягарем турбот.

- Скільки в будинку поверхів? - спитав Єнсен.

- Тридцять над поверхнею,- відповів видавець.- 1 чотири під землею. Ми звичайно рахуємо тридцять.

- Мені вчулося, ніби ви згадували про тридцять перший?

- То з неуважності.

- А скільки у вас службовців?

- Тут? У Домі?

- Так.

- Чотири тисячі сто в головному корпусі і близько двох тисяч у бічних.

- Отже, разом понад шість тисяч?

- Так.

- Я наполягаю на їхній евакуації.

Мовчанка. Видавець крутнувся на кріслі навколо його осі. Шеф стояв, заклавши руки в кишені, й дивився надвір. Нарешті він повільно повернувся до Єнсена. Його обличчя з правильними рисами було дуже поважне.

- Ви справді вважаєте, що в будинок закладено бомбу?

- У кожному разі треба враховувати таку можливість.

- Ви комісар поліції?

- Так.

- У вашій практиці були вже такі випадки? Єнсен хвилину подумав.

- Цей випадок особливий. Але досвід показує, що погрози, які містяться в анонімних листах, на вісімдесят відсотків справджуються чи принаймні спираються на факти.

- Це доведено статистикою?

- Так.

- Ви знаєте, скільки нам коштуватиме евакуація?

- Знаю.

- Наше підприємство вже тридцять років бореться з економічними труднощами. Збитки ростуть рік у рік. На жаль, це теж доведено статистикою. І тільки завдяки великій особистій жертовності нам щастить далі провадити свою справу.

Голос його прибрав нового відтінку - гіркого й жалісливого.

Єнсен нічого не сказав. Було вже 13.34.

- Наша діяльність - щирий ідеалізм. Ми не бізнесмени. Ми книгарі. [12]

- Книгарі?

- Авжеж, свої журнали ми трактуємо як книжки. Бої, задовольняють ті потреби, яких давнім книжкам ніколи не щастило вдовольнити.

Він виглянув у вікно й промурмотів:

- Чудово! Сьогодні я йшов парком і бачив, що вже з'явилися перші квіти. Проліски й ряст. Ви любите свіже повітря?

- Не надто.

- Всі люди повинні любити свіже повітря. Воно робить життя наше багатшим. Ще багатшим.

Він знов обернувся до Єнсена

- Ви розумієте, що ви від нас вимагаєте? Витрати величезні. В нас тяжке становище. Навіть в особистому житті. В мене дома після того, як востаннє підбито бухгалтерські підсумки, вживають тільки великі коробки сірників. Я кажу це для прикладу.

- Великі коробки?

- Так, з ощадливості. Ми мусимо ощадити на всьому. Великі коробки багато дешевші. Це здорова ощадливість.

Видавець тим часом уже вмостився на столі, поклавши ноги на бильця крісла. Він дивився на свого кузена.

- Якщо тут справді закладено бомбу, теж може вийти здорова ощадливість,- сказав він.- Дім стає затісний.

Шеф докірливо глянув на нього.

- Страхування покриє наші збитки,- сказав видавець.

- А хто покриє збитки страхової компанії?

- Банки.

- А банківські? Видавець не сказав нічого.

Шеф знов переніс свою увагу на Єнсена.

- Я вважаю, що з службового обов'язку ви повинні мовчати.

- Звичайно.

- Начальник поліції порекомендував нам саме вас. Сподіваюся, він знав, що робить.

Єнсен не знайшов, що на це відповісти.

- Думаю, ви не виставили перед Домом поліцаїв у формі?

- Ні.

Видавець підтяг ноги і склав навхрест, мов кравець. Єнсен скоса зиркнув на годинника: 13.36.

- А якщо справді підкладено бомбу? - озвався видавець.- Шість тисяч людей... Скажіть, пане Єнсен, який би відсоток склали втрати?

- Втрати? [13]

- Так, у людях.

- Цього не можна передбачити. Видавець промурмотів начебто сам до себе:

- Ще знайдуться такі, що скажуть, ніби ми навмисне дали їм висадитись у повітря. Це питання престижу,- І, звертаючись до кузена, спитав:- А ти подумав про втрату престижу?

Шеф спрямував притуманений погляд сивих очей на місто _ осяйне, чисте, кубістське. Літак виписував візерунки на весняному небі.

- Евакуювати,- сказав він краєчком рота. Єнсен зазначив час: 13.38.

Видавець поклав руку на внутрішній телефон, нахилився до мікрофона. Голос його був рівний і чіткий.

- Навчальна пожежна тривога Провести швидкісну евакуацію. За вісімнадцять хвилин у будинку не повинно бути нікого, крім спеціального відділу. Починайте рівно через дев'яносто секунд.

Червона лампочка згасла. Видавець підвівся й пояснив:

- Працівникам тридцять першого краще сидіти спокійно у своєму відділі, аніж гасати по сходах. Струм вимкнуть тієї самої миті, як останній ліфт спуститься вниз.

- Хто може нам бажати такого лиха? - скрушно мовив шеф.

Він вийшов з кімнати.

Видавець почав узувати сандалі.

Єнсен залишив кімнату разом з директором.

Не встигли за ними зачинитися двері, як у директора кутики уст опустилися, обличчя заклякло й прибрало бундючного виразу, а погляд став гострий і колючий. Коли вони переходили кімнату секретарок, ті миттю посхиляли голови над своїми столами.

Рівно о 13.40 комісар Єнсен вийшов з ліфта й перетнув вестибюль. Він дав знак своїм людям іти за ним і штовхнув обертові двері.

Поліція покинула Дім.

Позаду чути було гучні слова команди, що відлунювали від бетонових стін.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170