Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі (Переклад Ольги Сенюк) : Частина 1

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі (Переклад Ольги Сенюк):Частина 1

 

загрузка...

Тривога почалася рівно о 13.02. Начальник поліції особисто зателефонував до шістнадцятої дільниці, а через одну хвилину тридцять секунд залунали дзвінки у вартівні й службових приміщеннях нижнього поверху. Вони ще не стихли, коли Єнсен, комісар шістнадцятої дільниці, вийшов зі свого кабінету. То був чоловік середнього віку, середнього зросту, з буденним, невиразним обличчям. На останній приступці кручених сходів він спинився й перебіг очима по вартівні. Тоді поправив краватку й подався до машини.

Машини заливали вулиці, поблискуючи шибками, і з їхнього потоку міські будинки здавалися рядами колон зі скла й бетону. Тут, у світі рівних площин, люди на тротуарах справляли враження якихось неприкаяних і нещасних. Вони були гарно вбрані, але дивовижно скидалися одне на одного, і всі кудись поспішали. Вони сунули нервовим плавом, збивалися купою перед червоним світлом і блискучими хромованими автоматами, ненастанно озиралися довкола і м'яли в руках течки й торбинки.

Поліційні машини, ввімкнувши сирени, пробивалися крізь тісняву.

Комісар Єнсен сидів у передній. То була звичайна поліційна машина, синя з жовтою смужкою. За нею їхав сірий автобус із заґратованим віконцем у задніх дверях і прожектором на даху, що під час руху обертався навколо осі.

Начальник поліції озвався по радіотелефону:

- Єнсене!

- Слухаю.

- Де вже ви?

- Посеред майдану Профспілок.

- Сирени ввімкнуті?

- Так.

- Вимкніть їх, коли минете майдан. [4]

- Дуже великий рух.

- Що вдієш. Вам не можна привертати увагу.

- Однаково нас підслухують репортери.

- За це ви не відповідаєте. Я маю на думці людей. Тих, що на вулицях.

- Розумію.

- Ви у формі?

- Ні.

- Добре. Скільки вас там?

- Я і четверо патрульних у цивільному. А в пікеті десять поліцаїв. Уже у формі.

- Заходити до будинку чи бути близько коло нього можна тільки тим, хто в цивільному. А пікет нехай висадить половину людей за триста метрів перед будинком, тоді помине його й зупиниться на чималій відстані.

- Буде виконано.

- Перекрийте головну вулицю й бічні, що ведуть до неї.

- Буде виконано.

- Якби хто спитав, навіщо, скажіть, що через нагальну дорожню роботу. Наприклад...

Начальник замовк.

- Тріснула труба тепломагістр&чі?

- От-от.

Якусь хвилю в апараті полускувало. Тоді знов:

- Єнсене!

- Слухаю.

- Ви ж не забудьте, як до них звертатися.

- Тобто?

- Я гадав, що це всім відомо. Там їх не називають директорами.

- Ясно.

- Вони дуже вразливі в цьому питанні.

- Розумію.

- Думаю, вам не треба ще раз нагадувати, що... що це справа делікатна?

- Ні.

Механічний шум. Ніби зітхання, глибоке, металеве.

- Де ви тепер?

- З південного боку майдану. Якраз перед монументом Робітника.

- Вимкніть сирени.

- Вимкнуто.

- Збільшіть відстань між машинами.

- Збільшено.

- Я викличу по радіо додатковий радіопатруль. Він чекатиме вас на стоянці машин. Тримайте його в резерві. [5]

- Ясно.

- Де ви тепер?

- На виїзді з північного боку майдану. Я вже бачу Дім.

Вулиця була рівна й широка, на шість рядів машин і з вузькою білою вісьовою лінією. За високою крицевою огорожею ліворуч починався узвіз, а внизу видніла гавань для суден далекого плавання з товарною пристанню, сотнями складів біля вантажних причалів. Поміж них сновигали люди, здебільшого вантажники й шофери в білих комбінезонах і червоних кашкетах.

Дорога пролягала узбіччям пагорба і йшла вгору. Зі східного боку її захищав мур із гранітових брил, скріплених цементом. Мур той був сірий, з прямовисними іржавими патьоками від арматурного заліза. Далі стриміли верхівки негустих дерев з голим віттям. Знизу, з дороги, не видно було будівлі за деревами, але Єнсен знав, що вона там є, і знав, яка вона на вигляд. Там містилася психіатрична лікарня.

На вершині нагорба дорога ледь повертала праворуч. Саме там й стояв Дім, одна з найвищих будівель у країні, та ще й винесена на таку верховину - тож її видно було з усіх кінців міста. Він завжди стримів перед очима, і хоч би звідки їхати, здавалося, що Дім стоїть у кінці шляху.

Дім мав квадратову основу і тридцять поверхів. На кожній стіні було чотириста п'ятдесят вікон і білі дзиґарі з червоними стрілками. Обличкований він був поливаними плитками, синіми від основи, а що вище, то яснішими.

Єнсенові крізь вітрову шибку Дім видався велетенською колоною, що виростає з землі просто в холодне, по-весняному безхмарне небо. Він і далі тримав коло вуха трубку радіотелефону. А Дім розростався, затуляючи обрій.

- Єнсене!

- Слухаю.

- Я покладаюся на вас. Тепер вам самому треба з'ясувати обставини.

Запала коротка мовчанка: в апараті потріскувало. Потім начальник непевно мовив:

- У мене все.

| Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170