Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ерік Амдруп - У чиїх руках був ніж (Переклад Ольги Сенюк) : Частина 10

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Ерік Амдруп - У чиїх руках був ніж (Переклад Ольги Сенюк):Частина 10

 

загрузка...

Після смерті Шміта Поульсен перебрав на себе всі складніші операції. Йому асистували молоді лікарі. Антон Ларсен обмежувався банальними випадками. Здебільшого це були ті, кого він сам клав до лікарні. Молоді воліли допомагати Ларсенові. Він був веселий, і операція посувалася швидко. А Поульсен не здатен був пришвидшити свій темп. І, коли працював, не міг водночас провадити розмову. Він стояв, зціпивши зуби, й зосереджував увагу на хворому від першої до останньої хвилини. Справи його йшли непогано, він був задоволений, але лікарня забирала багато часу. Вони з Доріт дедалі рідше розмовляли. Вона вночі погано спала й не вставала вранці разом із ним. Він більше розмовляв з Лісою й Еллою, ніж з Доріт.

- Ти чув, що дочка Альс-Єнсена їздила до столиці? - якось запитала Ліса.- В неї була пухлина в грудях. Виявилося, що доброякісна.

То й добре,- промурмотів він без ніякого зацікавлення.

Ліса скоса позирнула на нього.

- Ти чув, що я сказала? Вона зверталася там до спеціаліста.

Поульсен почухав потилицю. Шапочка з'їхала йому на чоло. Яке його діло? Ліса дивилась на нього поглядом, що завжди його непокоїв.

Це ж не той випадок, що тоді, коли ти домагався перевезення пацієнта до столиці, бо не міг його тут обстежити як слід. З цим ми й самі легко могли впоратись. Але ж ні, вони, бач, можуть звертатися туди, де, по-їхньому, отримають певніші аналізи. [205]

По її спині видно було, яка вона нездоволетіа. Ельмо похитав головою. Як їіа нього, то хай собі звертаються, до кого хочуть.

Десь із тиждень вечори й ночі були спокійні, та потім на них раптом звалилося несподіване. Молоді лікарі мали нормований робочий день і отримували багато вихідних за чергування. Поульсен був не лише керівником, а й лікарем, ці його обов'язки, як правило, зливалися, тож йому доводилось робити все. Він підтримував себе морем чорної кави і зрідка годинним перепочинком у кабінеті. Таке страхітливе навантаження не могло не скінчитись погано.

Перед тим вони майже дві доби оперували. То були не якісь складні операції, апендицити, тощо, але все-таки операції. Асистували йому два студенти, взяті на роботу на час відпусток. На третій день до лікарні поклали директора електростанції. У його блювотинні було трохи крові, але це в них не викликало тривоги. Надвечір кровотеча збільшилась. Вони звичайно одержували кров зі складу консервованої крові центральні' лікарні, але в нього була рідкісна група, тож їм довелося самим шукати донорів. У такому випадку вони дзвонили до в'язниці, де тримали молодих j злочинців. В'язні радо погоджувалися. Поїздка в лікарню | все-таки була для них якоюсь розвагою. Там їм давали по пляшці пива, до того ж можна було глянути на дівчат. Поки ! Поульсен почав операцію, у приймальні було вже повно хлопців, які простягали одну руку до столу, де брали кров, а другу по пляшку. На допомогу прийшли сестри з відділень. Мешканці містечка, почувши, що потрібна кров, теж захотіли допомогти своєму сусідові. З'явився й Могенсен. У нього була не та група крові, але як добрий організатор він виявився на своєму місці. Ларсен також почув про спільний внесок мешканців містечка і прийшов асистувати. Він асистував добре, видно було, що мав до цього навичку.

Робота посувалася планомірно, і коли вони скінчили, директорові електростанції стало легше. Вже був досвіток, перший подих нового дня, знайомий лише тим, хто працює вночі. В'язнів повезли назад до в'язниці, міські добровольці розійшлися додому. Залишився тільки Могенсен. Він організував каву і був справді у своїй стихії.

- Хіба не приємно пережити таку єдність? Йшлося про кров звичайній людині, старому чоловікові. А з'явилися всі, друзі і знайомі, навіть чужі, в'язні, а ви, ви справді зробили діло, яким можете пишатися. Таку ніч варто пережити. Подумати тільки, що її можна було проспати! [206]

Він сидів між Рагного і Нетою. Було видно, що вони обидажали ного дуже симпатичним. Ельмо мало не засинав.

Йому здавалося, ніби він відчуває свій мозок як тверду масу, що стукається об череп, коли він повертає голову. Це була не та подія, яку хочеться гучно святкувати, та ще й там де таке відбувається щодня. Хоч Яльтесен виголосив би промову, зійшов би вниз і підняв прапор. А Поульсен сидів і заливав себе чорною кавою.

- І хлопці з в'язниці також прийшли,- вів далі Могенсен. - Дивишся на них і думаєш: хіба вони не схожі на нашу найкращу молодь?

Елла підсунула Ельмо в'язничний протокол. Його склали, щоб можна було зробити записи, в кого взято кров. Всі вони були злочинці. Вбивство, грабунок із застосуванням сили, ґвалтування і т. ін. Він згорнув його без жодних коментарів.

- Ку, друзі, дякую за день, чи, краще сказати, за ніч. Могенсен підвівся. Ельмо провів його вниз до вестибюля.

- Приємно тепер буде лягти в ліжко, правда, Поульсе-не? В мене тут є машина. Підкинути тебе?

Ельмо глянув на годинник.

- Ні, дякую. Вже сьома. Нема сенсу їхати додому. Ми ж починаємо о восьмій.

Могенсен зупинився.

- Але ж, голубе... Хіба тут нема кому тебе замінити? Ні, все й так ясно.- Він чомусь почервонів.- То постарайся піти додому трохи раніше, добре? - Він поплескав Ельмо по плечі.- Ми пишаємось тобою, Поульсене, щоб ти знав. Бувай, у мене теж повно роботи. До зустрічі.

Він повернувся до операційної. З'явилася панна Мадсен. Вона невдоволено ходила, дивлячись на нелад навколо. Краще б прибрали після себе замість сидіти й пити каву. З дівчат хтось хворів. Еллі довелося залишитись.

- У тебе кепський вигляд, Ельмо. Може, відкладемо операцію?

Він похитав головою. Попросивши, щоб п'ятихвилинку провели без нього, він прийняв ванну і трохи підбадьорився. Нанкова операція минула без ніяких пригод. Він ще лише огляне кількох хворих, і можна буде йти додому спати.

- Ельмо, ходи-но сюди!

Елла стояла у дверях санітарної кімнати. Він зайшов туди за нею. Вона розтинала вирізану матку. Так він і думав: мюметозні вузли на стінках. Проте в заглибині сидів плід, маленький, десь, може, тримісячний, але справді плід, помилки не могло бути. Ельмо дивився на нього порожнім глядом. Щелепа в нього почала тремтіти. Він помацав [207] плід, потім провів рукавицею по підборідді, розмазуючи кров.

- Але ж цього не може бути,- мовив він.

Безглузді слова.

- Хіба проба була негативна? - запитала Елла.

- Я не брав проби. їй же, в біса, сорок п'ять років!

Ельмо захитався і, щоб не впасти, сперся на край умивальника. Зайшов молодий лікар. Елла накрила препарат серветкою.

- Дзвонили з приймального покою,- мовила вона через плече.- Щось невідкладне. Спустися туди й поглянь, що там таке.

Ельмо й досі немов бачив усе те й чув Еллин голос:

- Це ж не рак, ні? Цей препарат може згубитися, якщо медсестра не дуже ретельна. Господи боже, Ельмо, кожен може помилитися. Вона вже має троє дітей, це для неї не . лихо, а навпаки, щастя. Безглуздо було б зчиняти бучу. Я подбаю, щоб препарат десь дівся. Ти нічого не пиши про це.

Елла пішла до операційної. Він повернувся назад до свого кабінету.

- Так, ви натомилися цієї ночі,- мовила Ліса.

Вона була невдоволена, він почув це з її голосу. Часом на Лісу таке нападало, і тоді з нею не було ніякої ради. Та, ще навіть не зрозумівши до кінця, який у секретарки настрій, він устиг продиктувати їй опис операції: розтин виявив те, чого й сподівалися. Дурницю зробив, звичайно. Пані Нільсен, яку він оперував, була розважна жінка, треба було просто їй усе сказати. Навряд чи йому була б якась неприємність. Але він тоді був надто втомлений. Не сприймав уже простих речей. Та й боявся Антона. Хтозна, чи той не скористався б його помилкою. Елла діяла твердо й була така певна, що він не мав сили повестись інакше, просто дозволив їй командувати собою.

Чому він не згадує всього того доброго, що теж було в лікарні? Привітних людей, які дякували йому, коли виписувались додому, або просто вважали, що після лікування все, звичайно, має бути гаразд. Адже таке було щодня, а ті дурні, гнітючі неприємності траплялися коли-не-коли. Проте саме вони зринали в його пам'яті.

Того дня він рано повернувся додому. Доріт страшенно здивувалася, коли побачила його.

- Ти вже прийшвв? Ну, то будеш снідати? - Його [208] оихід не влаштовував її.- В мене сьогодні збирається оток. Лона, консультантка з соціальних питань, ти знаєш її розповість про дуже цікаве дослідження. Як одноманітна робота руйнує в людини психіку.

Він сподівався спокійно поснідати з нею, тому кинув якесь сердите зауваження щодо теми майбутньої лекції.

- у тебе цікава робота, Ельмо. Може, інколи її забагато. Але вона різноманітна й цікава. Не забувай про це. Подумай, що було б, якби ти стояв біля конвейєра.

Усе це так, але чому вона каже про це сьогодні! Він дістав з холодильника два бутерброди і пляшку пива. Приємно було так посидіти в кухні, навіть якщо він заважав.

Доріт сіла біля нього.

- Дзвонила Тове два дні тому, але ж не було коли поговорити про це. Вона перевтомилася в тій школі. Може, хай би зробила на рік перерву?

У ньому щось наче надірвалося. Була межа, до якої він міг терпіти. Він стукнув кулаком по столі. Пляшка перекинулась.

- Це чортзна-що! Вона ходить до гарної школи, ми найняли їй дорогу квартиру, та й кишенькових грошей у неї не бракує. Такого зухвальства я ще не чув! Чого вона хоче?

Доріт докірливо, повільно витерла стіл і забрала пляшку.

- Вибач,- сказав він.

Вона нічого не відповіла. Підійшла до шафки й дістала коробку з тістечками.

- Я сьогодні трохи не в гуморі,- додав він винувато.

- Та бачу, можеш мені цього не казати.- Доріт похитала головою, ще й цим показуючи, як він її розчарував.

- Але мені справді здається... Вона перебила його:

- Якщо тобі так важко зрозуміти її... ну то що ж, я скажу, що батько не хоче, щоб вона робила перерву.

Звичайно, вона домоглася того, що хотіла. Багато її приятельок домоглися цього, то хіба вона гірша?

Він не мав сили залишитись удома й зустрітися з приятельками Доріт, тому пішов блукати по околиці. Вкрадений вільний день. Можна було робити все, що йому хотілося. Роздивлятися навколо. Море, поля, надвечірнє сонце, в промінні якого блищали краплі на гілках дерев. Старий мурований міст. Бетон подекуди викришився. Дорога звузилася, дві машини на ній уже не могли б розминутися. Та вони тепер і не користувалися нею, воліли їздити гостинцем, а [209] міст цей залишився як пам'ятка минулого. Колись селяни їздили цією дорогою на базар. Але залізничну колію використовували й далі. Він простежив за нею поглядом. Сюдою ходили поїзди не в далекі екзотичні країни, а тільки до містечка. Він виліз на широке поруччя. Таке широке, що можна було спокійно сидіти на ньому, вимахувати ногами й чекати на поїзд, наче зараз поїдеш ним. Поїзд було добре чути і видно в чистому повітрі. Ельмо нахилився вперед, упершись у поруччя підборами й тримаючись за нього руками, і простежив очима за поїздом. А що якби стрибнути поперед нього, поперед цю гуркітливу червону масу? Він заплющив очі. Та ось поїзд зник, залишилася тільки колія. Голова в нього паморочилася, він весь спітнів. Чого лише не спадає на думку, коли людина стомлена. Вертатися додому було ще рано. Можна було ще пройтися. Він швидко подався вузенькою стежкою через поле в напрямку гостинця, що вів до містечка.

Ельмо впізнав її здалека. Він не хотів ні з ким зустрічатися. Та куди дінешся? Елла зіскочила з велосипеда.

- Ельмо, що ти тут робиш?

Він щиросердо відповів, що вийшов погуляти.

- Та я бачу. Слухай, то правду кажуть, що ти вічно ходиш і думаєш про щось?

Він мовчки кивнув головою. Елла наморщила лоба.

- Ти дурний, Ельмо. Чому б тобі не сприймати все таким, як воно є? Нащо вічно журитися чимось?

Він здвигнув плечима. Мабуть, не годилося стояти отак на стежці й вислуховувати повчання медсестри. Але йому потеплішало на душі від того, що вона цікавиться ним. Це його приголомшило. Очі в нього защеміли. Він закліпав повіками й пошукав хусточку, та її не виявилося в кишені. Елла й далі дивилася на нього. Ласкаво дивилася.

- Я мешкаю тут поблизу. Ходи, вип'єш чогось. Справді, ходи! Тобі вкрай треба чогось випити. П'ятнадцятий номер у Липках. Я поїду попереду. А ти просто заходь. Двері будуть відчинені.

Звертаючи з дороги, вона помахала йому рукою і зникла між будинками. Він ще не був у цій частиш містечка. І взагалі мало його знав. До першого поверху будинку прилягав маленький садок. Якась літня жінка зацікавлено глянула на нього, кивнула головою, навіть вийшла на тротуар і простежила за ним поглядом, поки він підіймався сходами. Він зайшов до помешкання не подзвонивши. Мабуть, ця сама жінка бачила його й того дня... Він її не пам'ятав. Йому [210] казали, що вона лежала в лікарні. Певне, одна з Ларсено-вих пацієнток.

- Скидай пальто.- Елла вийшла з кухні із пляшкою та чарками. Наливши їх по вінця, вона підморгнула йому: - Будьмо здорові.

У помешканні було затишно. Елла поставила на програвач платівку. Він відпружився, йому стало гарно. Елла сказала, іцо директор електростанції почуває себе добре й що цієї хвилини в лікарні немає тяжко хворих. Вона уважно слухала, коли він мимоволі почав розповідати про свої труднощі, навіть домашні. Елла була приємною слухачкою, вона вмостилася в нього біля ніг, узяла його руку з чаркою й долила ще. Він дедалі дужче жалів себе. Але тут, в Елли, він знайшов слова розради. Він пробув у неї допізна.

Так це почалося. Жодне з них не зраджувало їхніх стосунків на роботі. Принаймні так вважав Ельмо.

Але він не так уже й рідко скрадався до її маленького, затишного помешкання, завжди домовившись наперед. Вона визначала умови їхньої дружби. Ельмо визнавав, що вона має слушність і приймав ті умови. Але в нього серце стискалося з ревнощів до того її життя, в якому він не міг брати участі. А іншим разом, коли вдома йому велося краще, його мучило сумління. Елла завжди була до нього однакова. Співчувала йому й зігрівала душу, втішала його. Вони друзі, казала Елла. Сподівалася взаємності, дрібних послуг, які він тепер мав їй робити. Невеличка платня, за яку вона ретельно віддячувалась. Тоді стало відомо, що панна Мад-сен хоче йти на відпочинок. Спочатку Елла була рада і сповнена надії, певна, що стоїть поза конкуренцією. Вони з Ельмо багато говорили про те, що треба змінити, й тішилися майбутньою співпрацею. Жодне з них не звертало уваги на чутки, що ходили по лікарні. Але перед тим проклятим днем... Ліса вже пішла. Ельмо сидів у кабінеті, саме скінчивши розмови з родичами пацієнтів.

Елла ввійшла не постукавши й сіла на стілець бліда й ніби аж змарніла.

Вони хочуть обдурити мене, Ельмо. Я розмовляла з Карлом Йоганом... тобто з Могенсеном. Вони беруть іншу, -зроби щось, Ельмо!

Він був такий самий приголомшений, як і Елла. Почав запевняти її, що зробить усе можливе.

- Справді? - вона скептично глянула на нього.

Він кивнув головою, щиро обурений тим, що почув. Як [211] так можна? Елла багато років була першою асистенткою і виконувала свою роботу добре.

- Я хочу одержати це місце,- сказала вона- Не тільки через гроші, хоч і гроші мені не завадять. Не так легко утримувати хлопця. Це ж просто несправедливо. Я змарнувала тут десять років свого життя і весь час сподівалася... Думала, що Карл Йоган... Він віддавна вже мій приятель, такий, як і ти. Навіщо ж тоді друзі, коли на них не можна покластися? Це відіб'ється на його політичній кар'єрі, якщо випливе на світ, хіба ні? Та й твоя дружина не зрадіє, коли довідається, що в нас було з тобою. Так, я кажу неприємні речі, правда ж, Ельмо? Але самими приємними речами не завжди обійдешся. Я так дивлюся на це: друзі повинні допомагати одні одним. Я б нічого не вимагала, якби ви відмовили мені тому, що я не маю відповідної кваліфікації. Але тут ідеться про захист своїх прав, і я захищатиму їх. Ти мені повинен допомогти, Ельмо! Подзвони зараз-таки, як тільки я піду, Карлові Йогану.

Він ще довго сидів після того, як за нею зачинилися двері. Йому було гидко від думки, що треба втручатися в цю справу, але водночас його брала лють, що Могенсен посідав у її житті таке саме місце, як він. Тут, на самоті, він чітко уявляв собі їхні зустрічі. Він був не вельми красномовний, коли нарешті присилував себе подзвонити до Могенсена. Але той вислухав його не перебиваючи й відповів на диво покірним голосом.

- Почекай хвилиночку, я зачиню двері,- сказав він.- То Елла розповіла тобі... Це цілком невинне знайомство, розумієш. Вона мила, розумна дівчина, з нею цікаво побути. Я інколи обговорюю з нею якісь проблеми, люблю вислухати її міркування про них. Часом цікаво знати й сторонню думку. Я добре зважив цю справу, Поульсене, і спинився на Бенедикті Йогансен. У неї така сама освіта, як і в Елли, і вона дуже здібна, старанна, мила дівчина, з доброї родини. Тобі вона сподобається, Поульсене.

У кабінеті було темно. Настільна лампа освітлювала тільки край столу з купою історій хвороб і листів, що чекали на відповідь.

- По-моєму, це ще гірше, Могенсене. Ти сам кажеш, що в неї така сама освіта, як і в Елли. Якби ти вибрав когось із вищою кваліфікацією! Тоді Елла, мабуть, змирилася б. Але з такими самими даними!

- Я не хочу брати нікого з великого міста,- відповів Могенсен так, наче прагнув заспокоїти його.- Нам потрібна людина, що знала б нашу тісну громаду. Ця жінка знає її. І Елла також знає. Але я скажу тобі одну річ. Під секретом, [212] але я довіряю тобі, старий. Елла комуністка, член партії. Таке не важко дізнатися, якщо маєш добрі зв'язки. Тепер ти бачиш, що її не можна брати.

В Ельмо затремтіли руки. Він не зміг стриматись.

- Ти падло, Могенсене, я весь час знав про це, відколи приїхав сюди. Яке наше в біса діло, чию політичну вона визнає, твою чи чиюсь іншу! Ти гидке, смердюче падло, хай тобі чорт!

Тиша дихнула крижаним холодом. Відповідь була повільна, добре виважена.

- Що це означає, докторе Поульсен? Тобі лишилося ще півроку іспитового терміну, забув? Ти ж не будеш заперечувати, що нам з тобою важко співпрацювати. Ти знаєш як я вболіваю за лікарню. Мушу визнати, Поулсене, що вона мене турбує. Боюся, що ти не та людина, яка нам потрібна.

Трубку поклали.

Другого дня Елла назвала його ганчіркою. Bін вирвався від неї, втік. Робочий день доплазував до кінця. Він почував себе, наче мокрий тампон, коли йшов знайомою дорогою. В канавах лежав брудний сніг і скачив на нього.Він ішов назустріч своєму приниженню. Карл Йоган Могенсен лежав на тому самому ліжку, що й він. Мав із нею акі самі стосунки, що й він, дивився на неї, слухав її. Він хвилину повагався перед дверима, перше ніж подзвонив.

Біля дверей хтось стояв. Мабуть, він спав. Був ранок, крізь віконце під стелею пробивалося світло. Виявилося то в'язничний вартовий.

- З вами хоче бачитись комісар, докторе.

Він весь час звертався до нього так шанобливо, щоб Ельмо забув, де він опинився. Коридори, схоАи' двеР1' які за ним старанно замикали. Кабінет, де він і пері^°.г Р ^ зустрічався зі столичними фахівцями. Комісар підвівся. Його лисина блищала проти світла, що падало з ?},кі1 скронях і на потилиці кучерявився темний чуб. 0"лИЧ4 нього було поважне й сумовите. Його помічник лиі^и.' Ціти. Очі в нього були в червоних прожилках, на правому виднів синець.

- Будь ласка, сідайте, докторе Поульсен, Гюге.

Ельмо опустився на стілець. Комісар лишивсь стояти. Він дивився на нього не сердито, але суворо.

- Ви нас дурили, докторе Поульсен. Ви заперечували, [213] що мали інтимні стосунки з убитою Еллою Гансен. Виходить і навпаки. Ви її дуже добре знали. Були її дуже близьким! приятелем, правда? Навіщо ви її вбили? Вам не здається, що нам пора закінчувати цю справу?

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170