Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ерік Амдруп - У чиїх руках був ніж (Переклад Ольги Сенюк) : Частина 8

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Ерік Амдруп - У чиїх руках був ніж (Переклад Ольги Сенюк):Частина 8

 

загрузка...

Це було через кілька місяців після його приїзду. Він підписував лікарняні листи. Ліса вкладала їх у конверти. Вони обоє аж здригнулися, коли до кабінету ввірвалась Елла. Вона щільно зачинила за собою двері і, відсапуючись, сказала:

- Ельмо, Ларсен оперує Флемінга Шміта, ти знаєш, того, з профспілки. Ти б не міг заглянути до операційної ніби випадково? Мабуть, випадок важкий. Він близький приятель Карла Якобсена. Той просив, щоб я трохи його підтримувала.

Ельмо глянув на Лісу, але вона відвернулась до нього [194] спиною. Тож він підвівся, зайшов до операційної і підступив до Ларсена.

- Слухай Антоне, там дзвонить Карл Якобсен, хоче знати як справи. Вони близькі приятелі, наскільки я зрозумів.

Ларе єн повернув до нього спітніле обличчя.

- Складний випадок,- мовив він і знов нахилився над хворим.

Ельмо підійшов до столу й зазирнув через його плече. Ларсен накрив серветкою розтин, обернувся й простяг руки, щоб йому сполоскали їх.

- Складнуватий випадок,- ще раз сказав він.- Але все буде гаразд. Передай йому тільки це.

Видно було, що він чекав, аби Ельмо пішов.

- А в чому там складність?

Елла витерла Ларсенові спітніле чоло. Він невдоволено глянув на свого колегу.

- Тут рак. Я його виріжу.

Він знов узявся до роботи, кинув ножиці в руки асистентові так, що вони впали на стіл, і занурив свої кулачиська в розтин. Ельмо навшпиньки стояв позад нього й заглядав через плече. Нічого важкого там не було. Чого це Елла зчинила такий переполох? Кожен хірург міг би з цим упоратися.

- Я не маю якоїсь нагальної роботи, може, допомогти тобі?

Навіть по Ларсеновій спині видно було, що він не хоче його втручання. Ельмо скосив очі на Еллу. Та жзаво кивнула головою.

- Я залюбки допоможу.

У Ларсеиа почервоніла потилиця.

- Все йде чудово, і, щиро казати, краще, як я оперуватиму сам. Але дякую за пропозицію,- додав він, коли Ельмо відступив до дверей.

- Як там справи? - запитала Ліса.

- Дуже добре. Не знаю, чого Елла так хвилюється. Це було десь у жовтні, він пригадував, що листя на дереві якраз під вікнами вже пожовкло, але ще не опало.

- Ларсен ніколи сам не оперував, коли тут був Яльте-сен. Старий робив усе сам. Ларсен тільки допомагав йому.

Ці слова ніби повисли в повітрі.

- Що ти кажеш?

Ліса почервоніла й відвернулася.

- Він ніколи нічого самостійно не робив, поки ти не прийшов.

Ельмо заплющив очі. [195]

- А хай йому біс! Чому ж мені ніхто про це не сказав?

- Ларсен брався тільки за всякий дріб'язок. Звичайно, коли в його пацієнтів було щось поважне, він завжди знаходив виправдання: казав, що операції робить Яльтесен. Ми думали, що ти знаєш,- мовила секретарка.

Поульсен підійшов до вікна. Он вони поспішають до амбулаторії, і пішки, й на велосипедах, чекають, що отримають тут найкращу медичну допомогу. Він підбігом подався до операційної.

- Як там, Антоне?

Ларсен підвів голову й усміхнувся крізь пов'язку.

- Добре, ми вже закінчуємо.

Молоді асистенти намагалися допомагати йому. В обох це була перша робота після екзаменів. Ельмо скосив очі на Еллу. Вона пройшла разом з ним повз кабінет панни Мадсен до санітарної кімнати.

- Елло, це правда, що каже Ліса? Що коли тут був Яльтесен, Ларсен тільки допомагав йому?

Вона стурбованно глянула на нього.

- Він оперував грижу й таке інше, а переважно справді допомагав Яльтесенові. Той завжди хвалив Ларсена, але всі складні операції робив сам. Я про це якось не подумала. Ти ж йому дозволив оперувати, правда? Отож мені й здалося, що все гаразд.

Того дня Поульсен пішов додому багато раніше, ніж звичайно. Доріт була на засіДанні якогось гуртка. На той час вона ще захоплювалась такими речами. Він приготував собі яєчню і випив пляшку пива. Тоді ліг на канапу. Сон довго не приходив, а коли він нарешті задрімав, подзвонив телефон.

- Це Карл Якобсен. Ти сьогодні рано повернувся додому.

Поульсен підвівся і промурмотів, що він стомлений.

- Як там мій приятель Флемінг? Ельмо переклав трубку в другу руку.

- У нього рак.

Він забув докладніше розпитати Антона про Шміта. Просто втік від нього й від лікарні.

- Важка була операція? - запитав Карл Якобсен.

- Його оперував Ларсен.

Ельмо здавалося, що мовчанка тривала цілу хвилину.

- Я не знав, що йому довіряють таке. Звичайно, він купу років пропрацював з Яльтесеном, але ж не має відповідної освіти. То це він оперував його! - голос Карла Якоб-сена десь віддалився. [196]

- Але ж Шміт - його пацієнт.

Знов довга мовчанка.

- Так, хворим здається, що найкраще попасти до когось із шефів. Ну, дякую.

Трубку поклали. Ельмо вже не зміг заснути. Він повернувся до лікарні. Ларсен пішов давати приватну консультацію. Шміт іще не прокинувся після наркозу.

Доріт була на зустрічі в бібліотеці. Одна письменниця читала свої твори, а потім відповідала на запитання.

- Але ж ти не слухаєш, Ельмо.

Він здригнувся й винувато глянув на неї. Він не зміг повторити те, що вона йому розповідала.

- Це якраз по-твоєму. Ти цікавишся тільки своїми справами і завжди був такий. Всі ми повинні були досто-совуватись до тебе. Завжди думати про твої справи. Тобі було байдуже, що я все тупішаю і тупішаю. А я теж склала іспити на атестат зрілості, і, до речі, краще за тебе!

Доріт заплакала. Коли в нього бувають такі пацієнтки, він каже їм якусь дурницю про перехідний вік і дає гормони, щоб позбутися їх. Як можна допомогти комусь наздогнати роки, якщо вони вже минули? Він почав пояснювати їй це.

- От бачиш. Тільки ти та й ти. Ніколи ні про кого іншого не згадуєш. Якби ти дужче завантажив Ларсена й тих ледачих хлопців, то мав би хоч трохи, хоч краплину часу на домівку. Була така цікава зустріч. А ти все зіпсував. Я йду спати.

Поульсен прийшов на міст зарано. Він довго стояв і чекав. Плювок був влучний, упав якраз перед поїздом. Та однаково це не допомогло. Додому він ішов поволі й сумно.

Другого дня Шміт мав підвищену температуру, проте загалом був цілком справний. Так пожартував на п'ятихвилинці Ларсен. Пацієнт надто багато курив і дістав бронхіт. Але третього дня йому погіршало, і ніяк не можна було визначити, через що саме. Ларсен і далі був настроєний оптимістично, молоді лікарі нічим не могли допомогти, і Ельмо теж визнавав, що не знає причини його стану.

- Слухай, Антоне, мені зовсім не подобається Шміт. Щось із ним негаразд, тобі не здається?

Вони стояли біля Ларсенового кабінету. Ларсен мовчки відчинив двері, запалив сигару й сів до столу. [197]

- Трохи погіршало, але минеться.- Він заспокійливо всміхнувся.

- Я не такий оптиміст, як ти,- мовив Ельмо.- Що там було складне? Коли під час операції виявляються якісь складнощі, а потім виходять кепські наслідки, то причини треба шукати в тих складнощах. Так нас завжди вчив Клем.

Ларсен заглибився в технічні подробиці. Розповідь його звучала якось дивно: наче він відтарабанював розділ із підручника, а не описував операцію, яку сам робив.

- У нього поганий стан, Антоне, і картина дуже неясна, тому мені здається, що нам не можна ще раз оперувати його, Може, попросимо Клема прийняти його до себе?

Ларсен затягнувся сигарою, підвівся й підійшов до вікна. Його широка тінь упала на Ельмо.

- Ми раніше ніколи не робили такого. Яльтесен ніколи не відсилав з лікарні своїх пацієнтів. І я не бачу, чого б наа мала спіткати біда. Я багато разів був присутній при таких операціях.

Голос в Ельмо тремтів, коли він запитав:

- А сам ти їх робив?

Запала тиша. У приймальні задзвонив телефон. Боні обидва почали дослухатися до голосу секретарки, не влов люючи окремих слів. Утеча. Усунення неприємності, що ма же статися. Нарешті Ларсен обернувся до нього.

- Мені здається, ти мав би запитати про це мене самого, а не слухати всілякі балачки. Так би наче годилося зробити. Я багато разів асистував Яльтесекові під час таки: операцій. Він нікому їх не доручав, тож я не можу сказати що й сам оперував. Але асистувати такому лікареві, як вії було однаково, що оперувати самому. Та я не втручаюся твої справи, боронь боже. Відтепер Шміт - твій пацієнт. Рс би з ним, що хочеш. Але хай я більше про нього не чуі Він повернувся до столу й почав переглядати пошт

- Я зовсім не те мав на думці, Антоне. Чому б нам, задля хворого...

Ларсен не підвів голови.

- Я розумію, роби, як хочеш. Ти ж тут шеф, не Б'єрн опустив очі на стіл і затарабанив пальцями і бильцю стільця.

- Я справді не знаю, що й сказати, докторе Поул сен. Це щось незвичайне. Ви хочете розписатися в тому, і неспроможні тут, у лікарні, надати необхідну допомогу і цієнтові. Ми часом відсилали хворих, коли Ларсен був cs [198] але це зовсім інше. Відсилали тому, що нам бракувало одного лікгіпя. А тепер, коли вас двоє...

Ельмо співчував Б'єрнові: в нього, безперечно, було важке становище. Але саме ця їхня спільна слабкість дратувала його. Завідувач лікарні був наче віддзеркаленням його самого. Він стукнув кулаком по столі.

- Це чисто медичне питання. Ви тільки заповніть папери, а все решту я беру па себе. Я, властиво, тільки з чемності звернувся до вас. Пацієнтові не зроблено того, що треба було.

Б'єрн стояв на своєму. Не відводячи погляду від столу, він похитав голевою.

- Я не можу розв'язати цього питання. Побалакайте з Могексеном.

Той вислухав мовчки Гїоульсенове пояснення.

- Я заскочу до тебе. Ти в себе в кабінеті?

Ліса скоса глянула на Ельмо і принесла йому кави. За півгодини з'явився Могенсен. Він тепло привітався, поплескав Лісу по щоці, а Поульсена по плечі. Тоді затягнув його в кабінет і сам зачинив двері від приймальні, де сиділа Ліса.

- Я нічого не розумію, Поульсене. Мене ці балачки про Шміта просто спантеличили. Невеличка температура завжди буває, хіба ні? Операція вдала, як завжди в тебе.- Він люб'язно усміхнувся.

- Його оперував Ларсен. Могенсен здвигнув плечима.

- Вік же теж блискучий хірург. Школа старого Яльте-сена. Що може бути краще. А це не тому... не тому ти хочеш відіслати пацієнта, що його оперував Ларсен? Може, ви не спрацювалися з ним?

Щелепа в Ельмо почала тремтіти.

- Не тому. Просто з пацієнтом щось негаразд, а в нас немає потрібної апаратури, щоб обстежити його як слід.

Могенсен сердито звів брови:

Ну знаєш, ви отримали її чимало, відколи ти прийшов. Дорогої апаратури, якої Яльтесен ніколи не просив. Ги не можеш сказати, що ми тебе не забезпечили як слід. Відділення професора Клема, звичайно, має більші можливості, ніж ми. Але та його апаратура призначена для досліджень, а не для лікування людей. Для лікування ми маємо »се, що можна побажати. Ти сам знаєш, Ельмо. А що каже Ларсен? Нам треба запитати його, оскільки це його па-пєнт.

Могенсен сам звелів Лісі покликати Ларсена.

Ельмо знає, що я не згоден з ним. Якщо ти питаєш [199] мене, Могенсене, то я скажу, що не бачу ніяких підстав відсилати Шміта. Але це тільки моя особиста думка. Могенсен поплескав Ларсена по плечі.

- А вона якраз і важлива. Ще б пак, думка такого досвідченого, старого фахівця! Чуєш, Ельмо? Не суши собі голову хтозна-чим.

Могенсен уже почав підводитися.

- Я його відішлю,- мовив Ельмо.

Могенсен знов опустився на стілець. Ларсен кинув на Ельмо погляд, не позбавлений пошани. На хвилю всі троє замовкли.

- Якщо були всілякі інші...- почав Могенсен, підшукуючи слова. Він не дивився на жодного з співрозмовників.- Ви ж розумієте, Шміт тут відома людина. І знаєте, які підуть розмови. Буде більше, ніж прикро, якщо ви не зможете долікувати його до кінця. Одного з наших громадян, який справді боровся за побудову лікарні! Так, я вам щиро кажу, як є. Я забороняю відсилати його. Забороняю! Хоч раз особисті інтереси повинні поступитися громадським.

Шміт помер через три дні. Вони так і не дізналися, що в нього було. Поульсен і Ларсен більше ніколи про це не говорили, але добрі стосунки між ними скінчилися. Ларсен уже навіть не прикидався, як спочатку. Ельмо виразно відчував, що він чекає, аби й його спіткала невдача, і що йому не буде прикро, коли таке станеться.

Ельмо зіщулився на лежаку. Вечорами камера вихолоджувалась, а ковдра була тонка. Мабуть, йому дали б ще одну, якби він попросив. Але він не хотів нікого турбувати. Він узяв піджак і накрив ним ноги.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170