Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ерік Амдруп - У чиїх руках був ніж (Переклад Ольги Сенюк) : Частина 5

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Ерік Амдруп - У чиїх руках був ніж (Переклад Ольги Сенюк):Частина 5

 

загрузка...

Після сніданку, чекаючи на візит Могенсена, Тюге використав цей час, щоб розпитатися в Карлсена про містечко. Брант узяв таксі й поїхав до лікарні. Вона була розташована на північній околиці Алькіобіна, з самого її краю,- за нею вже починалося поле, що похило тяглося до моря. Можна було навіть учути його шум. Звідти подимав холодний, пронизливий вітер. На вулиці лежав розквашений сніг, та коли Брант висів з таксі, в обличчя йому сипнуло дощем. Довга двоповерхова будівля з кабінетами, залою для відвідувачів, амбулаторією, приймальним покоєм на першому поверсі й палатами на другому. Дерева навколо будівлі низенькі, їх нещадно шарпає вітер. Брант поквапився зайти досередини. Поульсенова секретарка, Ліс а Томсен, жінка років тридцяти з дуже білявим волоссям і рожевою шкірою, була в халаті, накиненому поверх светра й довгих жіночих штанів. На обличчі в неї від щедрого, але не дуже ретельного фарбування лишилися плями. Блакитні, короткозорі очі за великими скельцями окулярів дивилися стримано, і вся вона здавалася неприступною. Вона зустріла його у вестибюлі й повела до Поульсенового кабінету. її постать випромінювала холод. Кабінет був просторий і гарно вмебльований. Секретарка сіла на канапу й запалила сигарету. Брант опустився в крісло навпроти неї. Було ясно, що стілець за письмовим столом вона вважала недоторканним.

- Мабуть, відразу перейдімо до справи,- почав він.- Доктора Поульсена підозрюють у вбивстві однієї з медсестер хірургічного відділення. Ми тут чужі, не знаємо ані міста, ані лікарні і з вдячністю приймаємо всі відомості, які нам щастить отримати. Ви допоможете йому і нам, якщо розкажете все, що знаєте, про доктора Поульсеиа та інших працівників лікарні і про їхні взаємини. Все, що для нас може бути цікаве.

Обличчя й шия в секретарки почервоніли, плями на шкірі стали ще помітніші.

- Це якась помилка,- сказала вона,- Він зовсім не такий. Не можна собі уявити, щоб...- вона похитала головою й опустила очі.

Брант очікувально мовчав. На столі лежали листи, дбайливо розкладені на рівні купки. Велика фотокартка русявої жінки з неприродною усмішкою, На стінах - полиці, повні книжок. Спішки книжок свідчили, що більшість із них були давні й навряд чи їх часто розгортали. [162]

- У нього було дуже багато роооти. понад людські сили. Стільки від нього всього вимагали!

Ліса Томсен замовкла, видно, не знала, що ще сказати. Брант коротко підсумував її слова

- Вона будь-що хотіла отримати посаду панни Мад-сен.- Ліса запалила нову сигарету.- Стільки було всяких розмов. Старі медсестри, доктор Ларсен і адміністрація не хотіли її. Тому вона й напосілася на Ельмо, наче в нього було мало свого клопоту.

Брант почекав, чи не скаже вона ще чогось. У простінку між вікнами висіла невеличка фотокартка молоденької дівчини, дуже схожої на Поульсена. Оскільки секретарка не квапилася щось додавати до сказаного, Брант запитав:

- А чому вона вважала, що доктор Поульсен підтримає її? Вони були особливо близькими співробітниками?

Досі секретарка сиділа рівно й дивилася просто перед собою, а тепер сердито спрямувата на нього свої короткозорі очі.

- Чогось такого, як ви гадаєте, взагалі не було. Гидко, що люди завжди думають... Ельмо дуже добрий, от йому, певне, й здалося, що це робота для неї. Вона працювала тут уже десять років, мала великий досвід.- Ліса прикусила губу. Тоді змусила себе говорити далі: - Елла була дуже здібна й сповнена чару. Більшості чоловіків вона подобалась, якщо в них не було з нею сутичок як із працівником профспілки. Тоді вона могла бути досить гостра.

Брант кивнув головою.

- Зрозуміло. Це тому доктор Ларсен не хотів її рекомендувати на цю посаду?

Вона стріпнула головою.

- Ні, я не знаю, чому Ларсен був проти неї. Він ладнав тільки зі старими сестрами. І ще було одне... колись Елла допомагала йому під час приватних консультацій, коли його дружина лежала хвора.. І відтоді вони більше не могли працювати разом.

Над канапою висіла велика фотокартка. Літній чоловік із суворими рисами обличчя. Очі дивилися на відвідувача крізь скельця пенсне по-інквізиторському. Мабуть, це й був колишній шеф.

- Ви були секретаркою в Яльтесена, правда? Ви й доктор Ларсен працювали з ним багато років. Як тут було тоді?

Брант даремне пробував спіймати її погляд.

- Головний лікар Яльтесен був солідний чоловік, дуже сильний і дуже певний у своїй силі.

Вона глянула на годинника. [163]

- Дужче, ніж його наступник. - пожартував Брант, уявивши собі тоненького, соромливого Поульсена.

- Ельмо ставиться критичніше до своєї роботи. Йому важче спинитися на чомусь. Яльтесен робив усе так, як сам вважав за потрібне, а Ельмо оглядається на всі боки.

Брант не виймав записника з кишені і підсумовував усе почуте подумки.

- їм добре працювалося разом? - запитав він.

- Яльтесен узяв Ларсена на роботу багато років тому. Л аре єн не мав доброї освіти й ніколи нічого не робив самостійно, працював у лікарні тільки зранку як помічник Яльтесена. А після обіду вів приватну практику. Ельмо спершу думав, що Ларсен кращий лікар, ніж він був насправді. І через це виходили деякі ускладнення.- Вона похитала головою.- Ельмо було дуже важко. Молоді лікарі без ніякого досвіду, і Ларсен, що насправді нічим йому не допомагав.

Ліса Томсен давала свої свідчення дуже неохоче. Більше нічого від неї не пощастило довідатися. Вона не приховувала, що їй аж полегшаю, коли Брант нарешті зібрався йти далі, й сама подзвонила до хірургічного відділення, щоб хтось прийшов по нього й повів його туди. За кілька хвилин з'явилася дівчина в білому халатику. її чорні коси були пов'язані косинкою з марлі.

- Це ти той, що з поліції? - запитала вона, всміхаючись.

Ліса Томсен сердито глянула на неї з-за друкарської машинки, за яку сховалася, коли Брант перестав докучати їй запитаннями.

- А хіба ти бачиш тут іще когось?

Брант переводив погляд з. однієї на другу. Дівчина, що зайшла, вже всміхалася на весь рот. Вона кивнула головою на двері.

- Ходімо, я тебе проведу. Він рушив за нею до ліфта

- Ну, тепер ти знаєш, який чудовий Ельмо,- глузливо мовила дівчина- Вона стерегла його, мов дракон. Не було права зайти до нього з якимось запитанням. Закохана стара дівка - справжнє страхіття.

Самій дівчині було десь років двадцять п'ять. Вона була струнка й сягала Брантові по плече. Він скоса глянув на неї. Вона здалася йому незвичайно вродливою.

- Мені треба поговорити зі стачшою сестрою. Та спершу я хотів би дещо записати. Де б мені сісти? [164]

Дівчина завела його до маленької кімнатки поряд з операційною.

- Наша роздягальня,- пояснила вона.- Але в цю пору сюди ніхто не загляне. Тобі кави?

Брант кивнув головою і заходився писати. Він мав чудову пам'ять, зміг відтворити майже слово в слово розмову з Лісою Томсен.

- Мене звати Оса,- мовила дівчина.

Брант також відрекомендувався. Вона зацікавлено дивилася на нього.

- Собака взяв слід. Цікаво, мабуть,- сказала дівчина, коли він сховав записника до кишені.

- Це моя робота. Звикаєш до неї, як до всякої іншої. Твоя робота теж цікава, правда?

Вона скривилася.

- Ти так гадаєш? Може, цікава, але не в Алькюбі-ні. Боронь боже, тут ніколи нічого не стається.

Брант, усміхаючись, глянув на неї.

- Не думаю, мені здається, тут дещо сталося. У неї були карі очі й темні, ледь рудаві коси.

- Якраз тепер сталося, але за кілька днів ви поїдете, і знов буде така сама нудьга. Тільки люди збоку можуть помітити в Алькюбіні щось приємне. А ми...- Вона зітхнула.

- Ти можеш кудись поїхати,- сказав він.

- І таки поїду, щоб ти знав. Як мені тут залишатися після цього всього? Але тобі треба до старої Мадсен, правда? Ходімо, це сюди.

На дверях був напис: «Заходити заборонено». Брант завагався, проте Оса перша зайшла і придержала двері.

- Ну, тримайся, це не жарт іти в гості до ігумені. Он туди.

Вона показала на двері поряд зі столиком. Брант рушив до них. Кабінет старшої сестри. Перше ніж постукати, він озирнувся назад. Дівчина стояла й дивилася йому вслід. Біле вбрання личило їй.

Панка Мадсен з допомогою Рагни Єнсен прибирала папери з письмового столу. Стара курила міцну сигару. Стримані, холодні, досвідчені жінки, одо звикли діяти. Вони вміють наказувати і вміють вихонузати накази. Бранта збентежила їхня азторитетиа впевненість. Було видно, що вони трактують його як чужого, що ввірвався в їхній замкнутий світ. Вони розуміли, ідо він повинен був прийти до них, та однаково їм важко було змиритися з цим. Не змовляючись, [165] вони в один голос заявили, що Поульсен не може мати нічого спільного з тією гидотою. Панна Мадсен стулила губи. Панна Гансен мала життя й поза лікарнею. Цього не треба забувати! Було видно, що старій це не подобалося. Саму її, крім роботи й тих, із ким вона працювала, ніколи ніщо не цікавило. Колись давно не було межі між робочим і вільним часом, люди жили там, де працювали, й жили тільки для своєї праці. На стільці, де тепер розсівся цей безцеремонний молодик, раніше сидів Яльтесен. Він з'являвся після вечірнього обходу, і вона вже мала на той час готову каву. Вони сиділи самі, ніхто з молодих не смів у цей час поткнутись у володіння керівництва. Панна Мадсен розказувала шефові, як почувають себе пацієнти, прийняті до лікарні останніми днями, і кого готують до операції на наступний день. А він часом розповідав навіть про свої сумніви, якими ніколи не ділився з іншими. Вона була його повірницею. Вона зверталася до нього тільки на «ви», а він її знав просто Мадс. Від тих часів тепер нічого не лишилося. Вона рада, що йде з роботи. Новий головний лікар, звичайно, старається, але він не такий, як був Яльтесен, звертається до сестер на «ти», і вони теж кажуть йому «ти». Дякувати богу, їй він ще виявляє пошану. Ларсен?.. Стара глибоко зітхнула й запалила нову сигару. Він із давніх кадрів, Яльтесенів помічник, і знав своє місце... Тепер він також запишався. Панна Мадсен мала його за ніщо, але їй явно подобалося, коли він часом заходив до неї після візиту Яльтесена. Цього вона не сказала Брантові, але й так було видно. Найбільше вона нарікала на теперішні часи.

- Молоді?.. Вони хочуть працювати до години й не довше, навіть перша асистентка...- Вона скосила очі на Ратну Єнсен.- Нахапалися чужих ідей, усі одне думають і одним живуть, як тепер заведено казати.

- Як я зрозумів, Елла Гансен добре знала свою роботу і, видно, була цікавою жінкою. її навіть обрали до лікарняної ради, правда?

Брант говорив покірним, невинним голосом. Панна Мадсен непривітно поглянула на нього:

- Елла була непогана працівниця, але їй бракувало систематичності. До лікарняної ради? Так, вона була в ній. Але я її не об прала.

Вена відхилилась на спинку стільця, показуючи, що пора б у;ке кінчати.

- А доктора Поульсена люблять у лікарні? Стара глянула на нього крізь хмару диму.

- У нього були труднощі. Всі ж бо звикли до Яльтесена. Не так легко звикати до нового керівника. Раніше в лікарів [166] під час їхньої спільної праці не виникало ніяких проблем, але доктор Ларсен був помічником колишнього шефа, тож йому не так просто було прийняти нового головного лікаря, який не мав тих якостей, що попередній. Почалися непорозуміння. Мені про них ніхто нічого не казав, але ж я могла багато чого побачити й почути.

Рагні Єнсен довелося розповісти про події, що сталися два дні тому. Вираз обличчя панни Мадсен ясно свідчив, що вона не схвалювала зустрічей медичного персоналу, які відбувалися без її відома. Медсестра, що чергувала до вечора, поспішала на поїзд. Елла обіцяла прийти раніше, але не з'являлася. На телефонні дзвінки вона також не відповідала. Тож одна з дівчат поїхала до неї додому на велосипеді і знайшла її...

- Та сестра сьогодні на роботі? - запитав Брант.

- Люнд не сестра, а доглядачка. Поклич її, Рагно!

Панна Мадсен помішувала ложечкою каву. Брантові вони кави не запропонували. її помічниця негайно вийшла, але зразу ж повернулася.

- Панна Люнд уже пішла,- стиха мовила вона, тоді швидко додала: - Вже минула четверта.

Стара й далі помішувала каву.

- Так, можна було наперед здогадатися, що її вже немає в лікарні. Оса Люнд не затримається тут ані хвилини після своєї зміни.

Мабуть, це та мила дівчина, що привела його сюди, подумав Брант і запитав, де б він міг її побачити.

- Вона сусідка Елли Гансен,- відповіла Ратна Єнсен. Панна Мадсен скривилася.

- Вдома ви її напевно не застанете,- мовила вона.- В Оси Люнд такі самі звички, як були в Елли Гансен.

Вони не запропонували провести Бранта, ате послужливий санітар показав йому, як пройти до Ларсенового кабінету. Виявилося, що це точна копія кабінету Поульсена. З-за письмового столу підвівся плечистий чоловік і рушив йому назустріч, простягти руку. Сивуватий чуб, уже поріділий, був начесаний на червоне обличчя. Голос у чоловіка був низький і на диво м'який, очі за окулярами сірі, оолнччя без зморщок. Вік його важко було визначити.

- Жахливо, правда? Просто щось незбагненне. Щоб тут, у нашій невеличкій громаді, таке сталося. Сідайте, пане слідчий. Чим вас пригостити, пивом? [167]

Він приніс пиво з холодильника в кутку, вщерть заставленого пляшками.

- Це все вдячні пацієнти,- всміхнувся Ларсен, помітивши Брантів погляд.- Отак ми тут живемо. Правда, чудова лікарня? Не те, що велетенські фабрики, де через конкуренцію авторитетів і брак гуманності людина губиться. Все тут - справа рук старого Яльтесена. Так, я допомагав йому, скільки міг, без жодних претензій. Ото була людина, скажу я вам. Так і помер в операційній. Та, мабуть, ви вже знаєте це?

Ларсен провів рукою по очах і допив своє пиво. Його начебто щиро розчулила згадка про колишнього шефа. Брант кивнув головою.

- Дозволю собі відразу перейти до справи, яка, думаю, вам відома. Ваш колега, делікатно кажучи, повівся дивно, але він заперечує все, та й важко знайти причину, з якої він міг би вбити Еллу Гансен.

Ларсен звів очі до стелі й задумався.

- Тут на нього багато всього звалилося. По-перше, він прийшов після Яльтесена, а по-друге... гм, тут справді багато роботи, і навіть такої, в якій Поульсен не має досвіду. Він... як би це сказати... надто старанний.- Ларсен обережно добирав слова.- Хотів робити все сам, навіть те, в чому краще було б порадитись із досвідченішими колегами. Ох, вибачте.- Ларсен, зітхнувши, квапливо приніс нову пляшку пива Колір його обличчя свідчив, що він здатен випити його чимало.- І вдома йому було не легко. Я кажу все відверто. Адже ні Ельмо, ні ви не заслужили на те, щоб ховати голеву в кущі. Кожен бачив, що пані Поульсен тут не почувала себе добре, а дочка взагалі не поїхала з ними. Мені їх щиро шкода.

У нього був такий вигляд, наче він справді жалів Поульсена. А проте, мабуть, його цілком влаштовувало, що молодший, але вищий за нього посадою колега попав у таку біду.

Брант мовчки оцінював його. Він справляв враження людини досвідченої і такої, що вміє викликати довіру до себе. Якщо це не тільки зовнішнє враження, а він справді такий, то Поульсен, певне, не раз опинявся в незручному становищі.

- Що собою являла Елла Гансен? - запитав він, коли потік Ларсенового красномовства на мить спинився.

- Вона була добра працівниця й далеко не дурна, проте...- Ларсен уперше завагався.- Про мертвих не годиться говорити погане, але в цьому випадку слід. Вона була чудова медсестра, поки Яльтесен тримав її в шорах. Та не встигли [168] його спустити в могилу, як вона почала домагатися, щоб у нас створили лікарняну ргіду і всі ті модні витребеньки. Звісно, молоді підтримай:! її. Еллу обрали до лікарняної ради, і я ладен поручитися, що їй тільки цього Й треба було.- Він сердито крутнув головою.

- У Поульсена з нею були якісь непорозуміння?

Ларсен здвигнув плечима.

- З самого початку було одне... Вона хотіла показати новому шефові, хто тут порядкує. Але потім вони сталії добрими приятелями. Кажуть, що...

Він замовк з такою міною, наче жалкував, що в нього вихопилися ці слова.

- Що кажуть? - перепитав Брант, намагаючись піймати його погляд.

- Багато всього кажуть. Завжди ходять різні плітки, як щодня товчешся разом. Може, ще пива?

Брант похита.з головою.

- Коли би плес почали, докторе Лорсспе, то, будь ласка, кінчайте. То що кажуть?

Чи б нього на губах не майнула вдоволена посмішка?

- Ку, хіба важко уявити, що саме? Кажуть, що Поульсен цінував Еллу більше за інших медсестер, навіть за дружину. Авжеж, якщо бути щирим, то Доріт Поульсен не вельми принадна жінка. Такі ходять чутки. Я їх ніколи не слухаю, в одне вухо влетить, а з другого вилетить.

Брант вирішив змінити тему.

- А вам із ким як працювалося? Добре? Ларсен на мить задумався.

- Певна річ, у нас різні погляди, люди ж не однакові, і ми з Поульсеном також. У нас різниця у кваліфікації, в освіті... і, звичайно, у віці. Та коли зважити на все це, то нам працювалося непогано. Мені його бракуватиме.

Брант вражено глянув на нього.

- Що ви маєте на угазі? Би не вірите, що він повернеться? Вважаєте, що вбивцею був Поульсен? Так я маю вас розуміти?

Ларсен уперше на мить розгубився, але відразу опанував себе.

- Ні, я цього не думгя... мені тільки здалося... ну, поліція ж ув'язнила його, то я й вирішив, що була підстава. Звичайно, це в мене вихопилося несамохіть... Вибачте г.зені, папо слідчий. Ви мене дуже збентежили, але мені так здалося... і я собі уявив... Поульсен був перевтомлений, знервований, часом просто дратузався.- Ларсен нахилився до Бранта. Голос у нього був низький, скрадливий.- Я сказав Дурницю. Забудьте про це. Я справді шкодую, що ляпнув [169] таке. Але бачите, я думав, що коли його затримали... от і розгулялась уява. Він, безперечно, приємна людина, викликає до себе довіру, в ньому є щось поважне, солідне.

- Ми не знаємо нічого напевне,- холодно мовив Брант.- Тому й збираємо всі свідчення.

Він підвівся й попрощався. Ларсен сказав, що він завжди буде до його послуг. Жінка в приймальні пообіцяла викликати таксі. Була вже майже п'ята година. Вітер подужчав і став просто крижаний. Із темних хмар ось-ось мав сипнути сніг. Позад Бранта хряснули двері. Це Ліса Томе єн зібралася додому.

- Вже кінець роботи? - запитав Брант.- Я чекаю на таксі. Може, підкинути вас додому?

Вона почервоніла й нічого не відповіла, але стала поряд із ним, а коли прибула машина, сіла на заднє сидіння.

- Він щось сказав? - тихо запитала вона.

Мабуть, вона навмисне чекала на нього, хотіла довідатися, що сказав Ларсен.

- Нічого особливого. Хіба він щось знає? - відповів Брант.- Він певен, що Еллу Гансен убив Поульсен,- за хвилю додав він.

Ліса Томсен сиділа в самому кутку, відсунувшись якнайдалі від Бранта. Обурено пирхнувши, вона сказала;

- Я так і думала.

Шкода, що вона так мазюкається. Пудра не приховує її рум'янців, тільки надає їй вульгарного вигляду. Але треба надягати якусь маску, коли виходиш на люди. Зрідка та маска спадає під натиском роздратування й люті. І що тоді видно? Часом нічого, але часом таку пристрасть, ненависть, заздрощі, яких годі було й сподіватися під нею.

- Поки не знаєш Ларсена, то здається, що він дуже добрий. А він ставився до Ельмо просто гидотно. Він волів би іншого начальника, такого, якого б знав наперед. А чого він вважає вбивцею Ельмо?

- Сказав, начебто ходять чутки, що Елла була його коханкою.

Обличчя Ліси затуляла тінь, Брант швидше відчув, ніж побачив, як воно почервоніло.

- Який жах! Таких чуток взагалі не було. Ельмо не з тих!

Ліса Томсен була розлючена, тож кожної миті в неї могло вихопитися таке, чого вона не хотіла казати.

- Може, в Елли Гансен був хтось інший? Таксі зупинилося. Вони вийшли.

- Я чула, що були, але сама про це нічого не знаю,- промурмотіла вона.- Вам треба запитати в тієї доглядачки, ПО

що вас приводила. В Оси Люнд. Вони з Еллою були сусідки і близькі приятельки. Можуть знайтися й такі, що знають її по «Зеленому Оленю». Кажуть, що Елла ходила туди кожної п'ятниці. В неї було багато знайомих поза лікарнею. Немає ніяких підстав шукати винного неодмінно серед працівників лікарні.

Вона замовкла, кивнула Брантові й зайшла до свого будинку. А він коболі рушив у напрямку готелю «Принц». Почав іти сніг.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170