Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ерік Амдруп - У чиїх руках був ніж (Переклад Ольги Сенюк) : Частина 3

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Ерік Амдруп - У чиїх руках був ніж (Переклад Ольги Сенюк):Частина 3

 

загрузка...

Начальник поліції Гольм був дуже ввічливий, але дотри мувався офіційної дистанції. Він при кожній нагоді наго лошував на своїй безсторонності й не хотів ні в що втручатися. На допомогу їм він дав свого помічника Карлсена. Т( був меткий молодик, син тутешнього торговця мануфакту рою, який добре знав містечко. Його явно тішила співпраці з такими фахівцями, і він намагався справити на них гарн< враження.

- У цю пору наше містечко мертве,- пояснював він коли вони їхали до помешкання Елли Гансен.- Зате вліт ку в нас людно. До моря кілометрів п'ять, берег чудовий Гарна вода, повно літніх будиночків, та ще й збудувал» великий готель. Так, улітку в Алькюбіні цікаво.

Лікарня стояла на околиці, а ще за кілометр уздов» головної вулиці починався квартал новобудов - ряди притулених один до одного будиночків з окремими входами й подвір'ями.

- їх побудував муніципалітет,- пояснив Карлсен,- і винаймає переважно медсестрам та молодим лікарям Але тут мешкають не тільки медичні працівники. В кожному будиночку - дві квартири. Хто мешкає на першому поверсі, той має ще й маленький садочок. Квартири, звичайно, дорогі. Але ж усі, хто їх винаймає, отримують доплату Ось ми й приїхали. [146]

Помешкання Елли Гансен було на другому поверсі. Вони піднялися прибудованими зовні сходами на балкон, спільний для цілого поверху. Над ним нависав дах, захищаючи його від сонця й від дощу. З балкона був вхід до маленького передпокою, праворуч від нього містилася досить велика вітальня, а за нею спальня. Проти вхідних дверей були двері до кухні й до ванної кімнати. Карлсен показував їм усе, наче агент, що продає нерухоме майно.

- Коли ці будинки ще тільки побудували, тут мешкала моя сестра. Тепер вона переїхала до столиці.

Вітальня була гарна, хоч надто заставлена меблями. В невеличкій спальні найперше впадало в око широке ліжко. Там було неприбрано, на стільці висіла спідня білизна, двері вбудованої шафи стояли прочинені. Кухня виявилась довгою і вузькою. На столі лишилася кухонна дошка зі шматком надрізаного м'яса, листки салати й помідори.

- Отам вона лежала,- сказав Карлсен.- Ми нічого не чіпали, тільки забрали тіло. Начальник поліції не хотів, щоб ми щось робили, поки ви приїдете. Пресі ми теж нічого не казали. Всі, звичайно, знають, кого ми ув'язнили. Відомо, як то буває: одне одному на вухо, і пішло. Але офіційно ніхто нічого не довідався, ані найменшої дрібниці.

Тюге кивнув головою.

- Елла Гансен була тільки в купальному халаті поверх коротеньких штанців. її вдарили кухонним ножем спереду. Лезо пройшло просто під грудиною й розітнуло велику артерію біля хребта. Мабуть, вона відразу померла. На ножі не залишилося відбитків пальців. Ганчіркою, яку знайшли біля трупа, вбивця, видно, стер сліди з колодочки. На ній є сліди крові вбитої, але більше немає нічого, що нам знадобилося б.

Тюге заглянув у шухляди і в шафу. Там усе стояло на своєму місці. Поульсенові не важко було прибрати зі столу одне накриття. Вони повернулися до вітальні. Невеличкий столик, накритий білою скатертиною, з одного кінця,- тарілка, виделка з ножем, чарка, кошичок з нарізаним батоном, пляшка червоного вина, відкоркована, але не чіпана. І ніби навмисна порожнеча з другого кінця. Він, певне, попересував накриття. Нетреба великої уяви, щоб помітити: вечерю готували на дві особи. На цьому стільці, мабуть, сидів Поульсен. Його запросили, і двері були не замкнені... а все ж таки? Треба бути дуже близьким знайомим, щоб °так просто зайти й сісти. Тюге спробував уявити собі, що б зробив він сам. Якби, скажімо, його запросив до себе Брант. Він би трохи походив біля будинку, тоді ще раз [147] повернувся б. Тюге, дивуючись, похитав головою. Потім підійшов до програвана й надів окуляри. Платівка й досі лежала на диску, а обгортка з неї - на підлозі. Скрябін. Третя симфонія. «Божественна поема».

- Тобі відома ця річ, Нільсе?

Тюге не захоплювався музикою, але знав, що Брант її любить. І досі ще бігає на концерти!

- Відома. Я її чув колись.

Це вже добре. Брант оглянув платівку й наморщив лоба.

- Дивно, що така платівка є в новомодному помешканні. Скрябіна мало грають. Це один із росіян, що жив на зламі сторіч. Партійне керівництво якийсь час вважало його надто романтичним, але все-таки вирішило прийняти його. Бачиш, це російське виконання. Московський державний оркестр.

Він підійшов до етажерки в другому кінці кімнати, де було чимало книжок і з півсотні платівок. Брант зняв їх на підлогу і всі докладно переглянув.

- Чуєш, Тюге, виходить казна-що, тут сама поп-музика, добір класики не сягає далі за увертюру до «Летючої миші».

В Бранта затріщало в колінах, коли він підвівся. Тюге подивився на нього.

- Якого біса вона грала цю платівку?

Брант похитав головою. Тюге підійшов до вікна й визирнув надвір. Вулиця між будинками була порожня. В садку якась невисока жінка в облізлому хутрі зривала біля низької огорожі проліски. Поульсен казав, що платівка крутилася, коли він зайшов. Він зняв голку і вимкнув програвач, як платівка дограла до кінця. Запис розрахований не більше, як на двадцять хвилин...

- Треба пошукати відбитків пальців на платівці й на обгортці,- мовив Тюге, хоч міг цього й не казати: Брант ніколи такого не забув би.

Він задумливо потер носа. Чому вона вибрала саме цю платівку, чому? Випадково? Може. Але речі повинні узгоджуватись одна з одною. Тюге не любив випадковостей, не вірив у них, все повинне мати якийсь сенс. Він знову глянув на жінку в садку.

- Це та жінка впізнала Поульсена, коли він тікав? Карлсен визирнув з-позад його плеча.

- Та,- сказав він. [148]

- Я піду до неї,- промурмотів Тюге.- А ви тим часом зробіть тут усе, що треба, Нільсе.

Брант похмуро кивнув головою. Нічого не вдієш, буденну роботу треба теж робити, де ж вона дінеться.

Сходи з кухні виявилися вузенькими й стрімкими, вони спускалися аж до підвалу, який тягся під цілим будинком. Надвір вели інші двері й кілька східців у кінці підвалу. Коли Тюге вийшов ними, то опинився з боку головної вулиці. Він похитав головою. Дивно, що Поульсена хтось побачив, якщо він ішов сюдою. Почав сипати сніг. Тюге повернувся назад уздовж фасаду й подзвонив у двері пані Асмусен. Двері відразу відчинилися. Мабуть, вона чекала на нього в передпокої. То була низенька, згорблена, зморщена бабуся років за вісімдесят. В очах у неї світилася жвава цікавість. Вона зустріла Тюге, мов приятеля, за яким давно знудилася, й відразу посадовила його на канапу. Вони перемовилися кількома банальними словами про страшний випадок, що привів його сюди. Пані Асмусен, здавалося, була швидше збуджена, ніж нажахана. Вона заходилася пригощати Тюге кавою й тістечками.

- Ви, мабуть, добре знали пані Гансен?

- Панну Гансен,- ущипливо поправила стара.- Наскільки я знаю, вона не виходила заміж, але сина має. Милий хлопчик. І як можна віддати дитину .в інтернат! Але як не віддаси, якщо хочеш утішатися життям. Я її рідко бачила- В голосі пані Асмусен забринів докір.- Зате чула. її гостей, її страхітливі платівки! Тут крізь стіни все чути. Правда, вона була привітна, як часом зустрічала мене. І подзвонила лікареві, поклала мене до лікарні, коли в мене був бронхіт. Літо цього року виявилося погане.

Тюге співчутливо похитав головою - так, хвороба вимучує людину. У винагороду за це стара налила йому ще одну чашку кави.

- Пані Асмусен, ви дали важливе свідчення. Ви бачили головного лікаря Поульсена, коли він виходив із цього будинку десь о шостій вечора позавчора, правда? Він підтвердив ваші слова

Вона напружено вислухала його й суворо кивнула головою.

- Я й сподівалася, що він підтвердить їх. Не така я жінка, щоб плескати язиком!

Тюге заспокійливо підняв руки: мовляв, ніхто про неї такого не подумав би. Але свідки часто бувають неуважні й ненадійні. Тому приємно зустріти таку спостережливу людину. [149]

- Я тільки хотів сказати, що навряд чи буде потрібно викликати вас до суду.

Його слова, видно, трохи розчарували стару. Вонанапевне була не проти того, щоб ще раз зіграти в житті активну роль. Але зраділа, коли Тюге нахилився до неї і довірливо сказав:

- Поліція арештувала доктора Поульсена. Я кажу вам це неофіційно, таке часом доводиться робити, щоб полегшити слідство, навіть коли сам вважаєш, що затриманий не винен.

Стара ледь помітно всміхнулася.

- Я дуже добре розумію вас.- Вона засунула руку під журнальний столик і витягла звідти «Алькюбінські вісті».- Тут теж написано, що не треба нічого базікати й судити, поки не ухвалено вироку. Чудова стаття. Редактор Якобсен завжди гарно пише. Я з ним цілком згодна. Не треба судити!

Вона поважно кивнула головою. Тюге довелося ще раз прочитати допис К. Я. і похвалити, що він написаний справді гарно.

- Я зрозумів з ваших слів, що ви лежали в лікарні. То, мабуть, знаєте доктора Поульсена?

Стара похитала головою.

- Я його, звичайно, бачила, але лікувалася в доктора Яльтесена Він просто винятковий лікар. Потім я зверталась до доктора Л аре єн а. Адже він учився в Яльтесена. Цей новий напевне чудовий лікар, але надто неприступний. Не всі пацієнти можуть звикнути до нього.

Стара вмочила тістечко в каву й почала поволі їсти.

- Вам нічого не впало в око, коли ви побачили доктора Поульсена?

- Ще б пак,- почала розповідати вона- Я стояла в кухні, чистила картоплю й думала собі про своє, коли він раптом вигулькнув з льоху, немов якась примара. Він розгублено кинувся в один бік, тоді в другий. Та воно й не дивно, коли згадаєш...

В її очах блиснула цікавість. Тюге кашлянув.

- Так, не дивно. Адже він щойно побачив пані Гансен мертву, вбиту. Звичайно, він був розгублений.

Видно було, що пані Асмусен подобалось говорити про це.

- Я вже стара, мені вісімдесят два роки, якщо казати точно...

Тюге не забарився висловити очікуваний подив. Пані Асмусен усміхнулася.

- Так, від старості нікуди не дінешся. Колись, у часи моєї молодості, справді було б дивно, якби головний лікар [150] прийшов сам, без нікого, в гості до медсестри... Якщо він одружений і користується повагою в людей. Але часи міняються, пане Свенсене. Зі слів «доброзвичайність» і «моральність» тепер глузують. Справді щось дивне діється. її сувора міна свідчила, що вона далеко не схвалює теперішньої моди. Тюге співчутливо погодився з нею.

- Ви кажете щиру правду. А часто траплялося, що доктор Поульсен відвідував пані Гансен?

Стара знов нагадала, що її сусідка панна, а не пані, бо не була одружена.

- Сказати «часто» було б забагато, але інколи траплялось таке. Я, звісно, можу говорити лише про ті випадки, коли бачила його, як сиділа біля вікна. Я рідко виходжу надвір, але дивитися в садок можу завжди, сідаю біля вікна й милуюся ним звідси.

Тюге похвалив і її садок, і тістечка. Мовляв, тільки вкусиш - і відразу відчуваєш, що вони спечеш вдома.

- А він же одружений,- повела далі пані Асмусен.- Я так дивлюся на подружжя: коли вже ти стаєш перед вівтарем і присягаєш перед богом дотримуватись вірності, то не треба ламати присяги. Так я вважаю, проте молоді іншої думки. Теревенять про десятирічний контракт. Авибпо-вірили, що я була заміжня сорок два роки, і ми з моїм покійним чоловіком... Певне, що не завжди нам було легко, але присяги...- Вона зітхнула, поринувши в спогади.

Тюге обвів очима кімнату й зупинився на фотографії над комодом. Видно, то був покійний пан Асмусен. Лагідне безвільне обличчя, пригнічений погляд.

- Я нічого не мала проти панни Гансен як людини,- знов озвалась пані Асмусен.- Вона була ввічлива І послужлива. Але як вона поводилась!.. У мій час поважна жінка повинна була спілкуватися з жінками свого рівня й становища, а не з чоловіками. Атож, на жаль, доктор Поульсен був не єдиний її приятель. Та я мовчу. Я не з тих, що пле-щуть язиком.

Допитатися в старої, хто ж іще приходив до її сусідки, так і не вдалося. Але, може, гЛщастить наступного разу, подумав Тюге, підіймаючись сходами на другий поверх. Він сумно визнав, що Брант не сподобається пані Асмусен, а вона йому. Єдина втіха, що в неї справді смачна кава.

У помешканні вбитої Брант із Карлсеном не знайшли нічого вартого уваги. Карлсен був дуже розчарований. Він сподівався чогось цікавішого, коли за роботу візьмуться [151] справжні експерти. З поліційної дільниці повідомили, що куратор лікарні, директор школи Могенсен хотів би зустрітися з Тюге. Брант простяг йому альбом. Тюге заходився гортати його. Там були переважно фотографії якогось хлопчика, мабуть, її сина. Але він натрапив і на кілька її знімків. Елла Гансен була кругловида, чорнява, з дуже гарними зубами. Тюге довго роздивлявся на неї, тоді відклав альбом.

- Пора снідати. Де тут можна попоїсти, Карлсене?

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170