Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В.Д. Баран, Д.Н. Козак, Р.В. Терпиловський - Походження слов'ян : Матеріальна культура

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

В.Д. Баран, Д.Н. Козак, Р.В. Терпиловський - Походження слов'ян:Матеріальна культура

 

загрузка...

Коротко зупинимося на особливостях і найхарактерніших рисах матеріальної культури давніх слов'ян цього часу.
Зарубинецьке населення вибирало місця поселень на важкодоступних останцях плато, або на високих місцях (Пирогов, Ходосівка, Монастирьок, Бабина Гора, Сахнівка, Пилипенкова Гора). Обов'язковою умовою при виборі місця для поселення була наявність поблизу водного джерела, чистого потічка або річки. Характерною рисою масових зарубинецьких поселень Середнього Подніпров'я є присутність оборонних споруд у вигляді земляних валів та ровів. Необхідність будувати такі оборонні конструкції виникла у І ст. до н. е., коли почала збільшуватися загроза з боку сарматів. В цей час у Середньому Подніпров'ї з'являються поселення в заплаві та на перших терасах річок. Дослідники пояснюють виникнення подібних поселень активізацією господарської діяльності.
На початку такі поселення розміщувалися поблизу укріплених городищ, що в разі небезпеки могли дати притулок людям. Пізніше відкриті поселення виникають і далі від городищ. Зарубинецьке населення Прип'ятського Полісся й Південного Побужжя мешкало на відкритих поселеннях.
Розміри поселень невеликі: площа найбільших—до 1,5 га.
Забудова селищ нерідко мала продуманий характер, інколи будівлі розміщалися без видимого порядку. Так, виявлені на городищі Пилипенкова Гора 28 жител і понад 100 ям-погребів, розміщувалися групами. В кожній групі житла будувалися по колу діаметром до 30 м. Площа всередині правила за господарський двір. Ями-погреби на поселеннях розміщувалися біля стін жител або на околицях, де не було жител. В першому випадку, характерному для всього Середньодніпровського регіону, поблизу кожної домівки знаходилося по 3—5 таких ям-погребів. Це свідчить про певну господарську автономію малої (індивідуальної) сім'ї, яка займала житло та примикаючий до нього господарський комплекс [Максимов, 1982].
Волинський і Дністровський слов'янський регіони за цими рисами культури мало чим різнилися від дніпровського. На етапі існування пшеворської культури, синхронній другому етапу розвитку зарубинецької культури, для поселень вибиралися піщані миси та підвищення заплави або край першої надзаплавної тераси. Пізніше, у І—II ст. н. е., коли оформилася зубрицька культу-

36

ра, топографія поселень змінюється: вони займають більш високі місця на схилах балок й високих берегах річок на чорноземних грунтах. Характерною рисою зубрицьких поселень, як і зарубинецьких, є наявність великої кількості ям-погребів. На кожне житло припадає в середньому 6—10 таких ям.
Традиційною для окремих періодів слов'янської культури була форма житла. На рубежі ери панувала овальна форма споруди з стовпово-плетневою системою будівництва стін. В перших століттях нашої ери набувають поширення прямокутні та квадратні житла. Така форма основи дозволяла застосувати при будівництві досконаліший зрубний та каркасно-стовповий спосіб зведення стін. Прямокутні житла-напівземлянки характерні для зубрицької групи, квадратні — зарубинецьких племен. В результаті культурного впливу зарубинців на населення Подністров'я та Волині тут також поширюються квадратні споруди.
Стіни обмазувалися глиною з зовнішньої, а інколи й внутрішніх боків. Двосхилий дах на кривався наявним у землеробів матеріалом: хмизом, очеретом, соломою.
Внутрішній інтер'єр давньословянського житла був простим. Посередині долівки у невеликому заглибленні влаштовувалося вогнище, уздовж однієї або кількох стін будувалися дерев'яні лави-лежанки. Поруч з житловими будівлями зводилися приміщення господарського призначення: комори, хліви, ями-льохи, ремісничі майстерні.
Не меншу, якщо не більшу, етнічну специфіку, ніж поселення, має поховальний обряд того чи іншого народу. Всі групи слов'ян ховали своїх небіжчиків через спалення. Цей обряд проводився за межами могильника, очевидно, у спеціально визначеному для цього місці. Поховання здійснювалися у невеликих ямках у верхній частині материкового шару. Ями мали округлу, овальну, видовжено-овальну, а інколи квадратну форму. Над могилами зводилися невеликі насипи із землі, вибраної з поховальної ями. Деякі поховання позначалися невеликими каменями. У зарубинецькій культурі зафіксовано незначну кількість поховань із слідами невеликого вертикального стовпчика.
Залишки кремації в могилі розміщувалися у різний спосіб: в урні; зсипалися на дно могильної ями; інколи кальциновані кістки лежали частково в урні, а частково — на дні могильної ями. Для слов'янської культури рубежу та перших століть нашої ери властиві так звані ямні поховання. При цьому обряді кальциновані кістки зсипалися на дно ями. Незначний відсоток становлять і урнові поховання, причому їх кількість збільшується в західному напрямку.
При урновому захороненні кальциновані кістки складалися в горщик, миску чи іншу посудину, яку ставили в поховальну яму. Антропологічні дослідження кісток з могильників Прип'ятського Полісся показали, що найбільшу кількість поховань становили жіночі у віці від 20 до 40 років. На Верхньому Подніпров'ї найбільше дитячих поховань.

37

Захоронення супроводжувалися великою кількістю поховаль-ного інвентаря, їглиняним посудом, прикрасами, предметами побуту, знаряддями праці, зброєю. Найчастіше зустрічається посуд — він міститься в 80—96 % поховань. Це не дивно, оскільки посуд відігравав роль стравниць. В поховання клався найкращий посуд, який був у домівці. Певна категорія посудин спеціально виготовлялася для ритуальних цілей.
В поховання клалися також прикраси. Для поліських могильників найвластивішими є намиста, ритуальні підвіски з солярними знаками, різноманітні ланцюжки. В середньодніпровських могилах найчастіше трапляються обручки, пронизки та спіральки; у верхньодніпровських — бляхи, пряжки-сюльгами, голки, сокири, ножі, наконечники списів. Західна частина слов'ян, пов'язана тісно з германським культурним комплексом, виділяється за цією рисою обряду. Тут в могилу найчастіше клали зброю, знаряддя праці, предмети домашнього вжитку. Прикраси трапляються рідко.
В поховальному обряді західної частини слов'ян пануючими є поморсько-кльошові традиції. Чітко простежуються також риси поховальної обрядності кельтів й германців. Походження поховального обряду зарубинців викликає поки-що дискусії. Найдавнішою є думка про місцеві коріння основних рис поховальної обрядності зарубинецьких племен. На Поліссі та Верхньому Подніпров'ї їх виводять від милоградських племен, а в Середньому Подніпров'ї — від місцевих лісостепових племен пізньоскіфського часу (Л. Д. Поболь, Є. В. Максимов). Ю. В. Кухаренко висунув тезу, що основою зарубинецької культури в цілому і поховальних звичаїв зокрема були пізньолужицькі й пізньопоморські пам'ятки Полісся та Волині.
На жаль, нам ще не відомі поховальні звичаї племен зубрицької групи. Дуже скупо ми можемо говорити щодо поховального ритуалу середньодніпровських і південнобузьких слов'янських племен І—II ст. н. е. — носіїв пізньозарубинецьких пам'яток. Відомі нам нечисельні поховання цього часу є надзвичайно бідними і простими. Залишки трупоспалення зсипалися у невеликі округлі ямки. Замість ритуального набору-посудин і багатого інвентаря поховання супроводжувалися кількома черепками.
Важливим елементом культури давніх суспільств, у тому числі й слов'янського, є набір речей, який оточував людей в їх повсякденному житті, праці, відпочинку. Це керамічний комплекс, знаряддя праці, частини одягу, прикраси тощо.
Посуд для господарства вироблявся зарубинецькими і пшеворськими племенами ручним способом з глини і обпалювався на відкритому вогнищі. Набір посуду досить широкий: корчаги для зберігання припасів, горщики та сковорідки для приготування їжі, миски, кухлики, чарки, друшляки, покришки. Зарубинці й пшеворці майже не орнаментували посуд. Основними прикрасами були пролощений рівчачок під шийкою, наліпні валики або напівмісяцеві наліпи на плічках і дуже рідко лисковані геометричні лінії по тулубу. Окремі екземпляри горщиків та мисок мають оберегові знаки у вигляді хреста або рівчачка на денці
У другій половині І—II ст. н. е. в процесі формування давньослов'янських пізньозарубинецької та зубрицької культур, нового вигляду набуває і керамічний комплекс. В Подніпров'ї частина посуду зберігає в дещо модифікованому вигляді традиції зарбинецької культури. Другу частину складають нові форми горщиків та мисок, пов'язаних з традиціями пшеворської культури, а

39

також культури балтських племен. Якість кераміки різко погіршується. Значно менше виготовляється столового глиняного посуду. Він, ймовірно, замінюється дерев'яними посудинами.
В Подністров'ї та Волині також значно зменшується кількість дбайливо виготовлених лощених та рустованих посудин. Як і у Подніпров'ї, тут змінюється кількісний склад видів та асортимент кераміки. Пануючими стають кухонні горщики, форми яких стають більш різноманітними. Частина з них ще має риси пшеворської кераміки, а близько 50 % — зарубинецької. Разом з формою горщиків зарубинці принесли на Волинь і Подністров'я плоскі округлі диски, які використовувалися як сковорідки, та покришки. Саме на основі цих виробів у ранньому середньовіччі виникли дуже характерні для слов'ян Південно-Східної Європи сковорідки (рис. 3 2, 4).
Крім ліпного і дерев'яного посуду слов'янські племена на, рубежі і в першій чверті І тис. н. е. користувалися в невеликій кількості імпортними посудинами. Найбільшою насиченістю таких посудин, в основному античних амфор, рідше мисок, відзначаються райони Середнього Подніпров'я, особливо правобережного Дніпра, а також Південного Побужжя. Саме тут, по березі Дніпра і Бугу, йшла торгівля слов'янського населення з купцями від античних міст Північного Причорномор'я. Амфори виготовлялися на острові Кос, в Родосі, Синопі та інших античних центрах. В них купці привозили вино та олію. До слов'ян зрідка потрапляли також столові кружальні посудини з Ольвії, Херсонеса, Боспора.
Виробничий інвентар включає в себе вироби, пов'язані а сільським господарством, виробництвом, різноманітними ремеслами. Зазначимо, що, не дивлячись на відносно високий рівень землеробства у слов'янських племен, сільськогосподарського інвентаря знайдено дуже мало. Це пояснюється, на думку дослідників, цінністю заліза і тому дуже бережливим ставленням до залізних знарядь праці, а також тим, що, ймовірно, більшість сільськогосподарського інвентаря виготовлялася в цей час ще з дерева. Нам відомий лише один залізний наральник із поселення зубрицької групи в Майдані Гологірському, кілька кіс, серпів, розтирачів й зернотерок із зарубинецьких пам'яток.
Починаючи з II ст. н. е. слов'яни Подністров'я почали застосовувати ротаційні жорна. На поселенні Пасіки-Зубрицькі поблизу Львова виявлено, як вже згадувалося, спеціальну споруду, що призначалася для розмолу зерна на жорнах.
До сільськогосподарських знарядь відносяться також сокири — інструменти, необхідні для ведення підсічного землеробства. Вони відомі по всьому ареалу поширення слов'янських культур.
Ремісничий інвентар представлено ножами, зубилами, теслами, молотками, свердлами, пробійниками, цвяхами, напильниками. Ці інструменти призначені для столярних робіт. З ливарним виробництвом пов'язані знахідки глиняних тиглів, лячок, а також залізних пінцетів.
Досить велика кількість знахідок свідчить про існування ткацтва у слов'ян: прясла, що використовувалися як важильці для веретен при витягуванні ниток з пряжі; глиняні грузила для вертикальних ткацьких станків; шпульки для ниток, шила, голки, проколин для виготовлення одягу.
Знаряддя для рибальства репрезентують гачки та остроги, для мисливства — наконечники від списів і дротиків, стріл.
Широким спектром знахідок представлено побутовий інвентар: односкладові та трьохскладові кістяні гребені, ключі, ножиці, кресала, бритви, кам'яні оселки.
Поширеною прикрасою і одночасно частиною одягу населення Європи в римський час, в тому числі й слов'ян, були застібки-фібули. Вони різноманітні за способом виготовлення, формами, окремими деталями. Деякі типи були спільними для багатьох культур Європи, походячи з одного ремісного центру, а деякі — специфічними лише для певної етнокультурної групи. Так, у зарубинецького населення була своя, специфічна форма фібули, так званого зарубинецького типу. Вони виготовлялися з бронзи і мали характерну широку трикутну спинку. Населення Волині й Поділля користувалося фібулами, виготовленими в ареалі пшеворської культури та в римських провінціях (рис. 4).
Специфічними прикрасами зарубинецьких племен, особливо на Поліссі, були бронзові шпильки. На початку І ст. н. е. вони використовувалися і зубрицьким населенням. Не менш поширені різноманітні підвіски, намиста, браслети.
У пшеворській та зубрицькій культурах у широкому вжитку були металеві частини пояса: різноманітні пряжки, скріплення частин поясів, окуття кінців пояса тощо. Зарубинецький пояс не мав металевих частин.
Стосовно зброї, то вона через велику цінність та бережливе ставлення трапляється на археологічних пам'ятках дуже рідко. Це поодинокі екземпляри наконечників стріл, списів, дротиків. Більше зброї відомо у пшеворських племен, оскільки за поховальним звичаєм до могили воїна клали його військове спорядження. Це мечі, наконечники списів, умбони від щитів, шпори, кинджали. У І ст. н. е. збільшується кількість поховань із зброєю у східному ареалі слов'ян, зокрема у Верхньому Подніпров'ї, що пояснюється впливом поховальної обрядності пшеворських племен.
Підсумуємо вищесказане.
В останніх століттях до нашої ери і на початку нашої ери предки ранньосередньовічних слов'ян були об'єднані в рамках чітко відмінних зарубинецької і частини пшеворської культур. Причому самобутній розвиток слов'ян проходив, напевно, лише в рамках зарубинецької культури в той час, коли слов'янські племена західного регіону знаходилися під значним впливом східно-германської культури.
У І—II ст. н. е. на великій території Лісостепу Південно-Східної Європи між Віслою, Прип'яттю і Подесенням проходить процес синтезу матеріальної культури слов'ян на базі зарубинецької. і пшеворської культурно-історичних спільностей (рис. 1).
За свідченням аналізу археологічних джерел, в цей процес на Дністрі та Південному Побужжі було залучено гето-дакійське і,

42

можливо, частину прикордонного германського населення на північній Волині, балти на Подніпров'ї та ймовірно якусь частину нащадків скіфо-сарматських племен. На цьому етапі слов'янської історії центр культурно-історичного розвитку переноситься на Волинь та Поділля, вцілілих від наскоків кочовиків.
Саме у І—II ст. н. е. відбувається, можливо, перша в історі культурно-етнічна консолідація основного слов'янського масиву. Налагоджувалися торгово-економічні й культурні зв'язки між окремими слов'янськими племенами та регіонами, формувалися етнічні кордони слов'ян. Важливого значення для культурного розвитку слов'ян мало встановлення контактів з римськими провінціями, де в цей час почала зростати зацікавленість в торгівле з варварським світом для отримання хліба, худоби, іншої сільськогосподарської продукції. Відкривалися, якщо висловлюватися сьогоднішньою термінологією, хороші перспективи для економічного і політичного зросту слов'янської людності. Сміємо висловити думку, що історія давньоруської державності розпочалася б на кілька, якщо не набагато віків раніше, якщо б цей процес не був перерваний наприкінці II ст. н. е. навалою з території північно-східної Польщі германських племен — готів. Зайнявши Волинь, Південне Побужжя та Середнє Подніпров'я, вони на довгий час поділили слов'янські племена на дві частини: верхньодніпровську і дністровську

Попереднє питання | Змiст |

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170