Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В.Д. Баран, Д.Н. Козак, Р.В. Терпиловський - Походження слов'ян : Археологічні культури

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

В.Д. Баран, Д.Н. Козак, Р.В. Терпиловський - Походження слов'ян:Археологічні культури

 

загрузка...

28

Визначивши в попередньому розділі загальну схему розвитку слов'янського етносу і його культури, дамо їх більш детальну характеристику.
Розпочнемо з тих культурних угруповань, утворених слов'янами на території між Віслою й Дніпром на рубежі та в першіій чверті І тис. н. е.— зарубинецької, пшеворської-верхньодністровської, пізньозарубинецької й зубрицької.
Зарубинецька культура охоплювала східний регіон давньослов'янського масиву в басейнах верхньої і середньої течії Дніпра. За підрахунками Є. В. Максимова [1982], зарубинецькі пам'ятки розташовані на площі близько 500 км², що дорівнює території сучасних європейських держав — Франції або ФРГ. Територія зарубинецьких племен не залишалася незмінною, вона збільшувалася або зменшувалася в різні періоди свого існування в залежності від умов соціально-економічного розвитку.
Протягом раннього періоду (кінець III—І ст. до н. е.) до складу зарубипецької території входили Середнє і Верхнє Подніпров'я та Прип'ятське Полісся (рис. 1).
Населення розміщувалося близько одне від одного, як правило, в межах видимості, гніздами. Кожне таке гніздо складалося з 10—15 поселень і відповідало племені. В Середньому Подніпров'ї Є. В. Максимов нарахував три пов'язані між собою племені (між Стугною та Ірпенем, Стугною — Россю — Тясьмином). За межами племінних територій відомі лише поодинокі, як правило, невеликі поселення і могильники, їх необхідно, ймовірно, розцінювати, як сліди розселення зарубинецького населення в результаті природного росту його чисельності.
У другий хронологічний період розвитку (друга половина І ст. до н. е.—середина І ст. н. е.) зона проживання зарубинецьких племен дещо розширилася за рахунок освоєння басейнів рік Ірпінь, Рось, Стугна та Тясмин.
З кінця І ст. н. е. більшість областей проживання зарубинецьких племен опинилася в зоні воєнної експансії сарматів. Основна маса зарубинців відійшла на південний схід у Верхнє Подніпров'я, Подесення, а також на південний захід, у Південне Побужжя. Зарубинецьке населення, яке залишилося у Середньому Подніпров'ї значно змінює характер власної культури: місця проживання, поховальні звичаї, одяг. Лише частина матеріальної культури попереднього часу (окремі форми домашнього посуду, житлобудівництво) продовжує свій розвиток в симбіозі з іншими культурними елементами: балтськими, сарматськими, пшеворськими. Змінюється напрям торгових зв'язків, міжплемінних контактів. Вони пов'язані в основному з західним культурним масивом через посередництво і при прямій участі споріднених з зарубинецьким населенням племен зубрицької групи, а через дакійців — з римськими провінціями. Всі ці змішані пам'ятки Подніпров'я кінця І—II ст. н. е. об'єднані в так звану пізньозарубинецьку культурну групу. Вони відбивають процес інтеграції давніх слов'ян з іншими етнокультурними спільностями регіону. Дослідження пам'яток цієї групи лише почалося.
До середини І ст. н. е. спустіло й Прип'ятське Полісся. Слов'яни з цих місць рушили на південь і, просуваючись по річкам Горинь, Случ, Стир, розселилися по Волині і Подністров'ю (рис. 2).
Розвиток західної частини слов'ян проходив, як вже зазначалося, в ареалі пшеворської культури. Територія пшеворської культури II ст. до н. е.— початку V ст. займає межиріччя Одри й І Вісли в Центральній та Південній Польщі. Верхньодністровський варіант пшеворської культури займає територію між Віслою і Саном па заході, Горинню на сході, обмежуючись Прип'яттю на півночі й Збручем на півдні [Козак, 1984].
Дослідження цієї форми давньослов'янської культури, що проіснувала з І ст. до н. е. до середини І ст. н. е. і яка займає посереднє становище не лише в територіальному, а й культурному відношенні між германцями й слов'янами, почалося лише у 70-х роках. Вже сьогодні відомо понад 30 пам'яток, які охоплюють територію близько 60 тис. км². Вони розташовані в чотирьох районах (верхів'я Західного Бугу, Стиру, Горині, Стоходу). Відстань між гніздами значна, між пам'ятками вона становить 3—6 км. Ймовірно, подібно до зарубинецьких племен, розміщення поселень відбиває племінну структуру пшеворського населення
У другій половині І ст. н. е. пшеворську культуру замінили пам'ятки зубрицької групи. Ці пам'ятки відкрито в останнє десятиліття Д. Н. Козаком. Вони належали західному відгалуженню венедського масиву. Поширення зубрицьких старожитностей обмежено на півночі Прип'яттю, на сході Горинню, на півдні охоплює північну й середню частини Подністров'я, на заході — східну частину Люблінщини і Посання. Освоєння середньодністровських земель слов'янами, зайнятих дакійцями і бастарнами, проходило, ймовірно, не лише мирним шляхом. Тацит пише, що венеди «ради грабунку рискають» на землях між певкінами (бастарнами) та фенами і озброєні щитами рухаються з великою швидкістю. Зараз дослідникам відомо понад 50 поселень, які розташовані 10 гніздами. Шість з них розміщено на території Волині, чотири — в прилягаючому Подністров'ї.

31

Походження давньослов'янських культур рубежу нової ери ще до кінця не з'ясоване. Це, зокрема, стосується зарубинецької культури. Дослідники (Є. В. Максимов, К. В. Каспарова, С. П. Пачкова) вважають, що зарубинецька культура виникла в результаті руху різних європейських племен, які наприкінці III — початку II ст. до а. е. досягли басейнів Вісли, Дніпра й Дністра, втрутившись у внутрішній розвиток автохтонного населення.
Зарубинецька культура чітко поділяється на три локальні варіанти: прип'ятський, верхньодніпровський та середньодніпровський. Відмінності між ними визначено різним складом автохтонного населення. Прип'ятське Полісся в дозарубпнецький час було заселене групами носіїв пізньолужицьких та поморсько-кльошових пам'яток, а також носіями милоградської культури. Роль останньої у створенні нової культури, на думку Є. В. Максимова, незначна. Основним компонентом зарубинецької культури в Поліссі стали прийшлі носії пізньопоморської та підкльошової культур [Максимов, 1982].
Інше співвідношення культурних елементів у Верхньому та Середньому Подніпров'ї. У Верхньодніпровському регіоні зарубинецькі пам'ятки мають виразні риси милоградської культури, у середньодніпровському — культури місцевих племен пізньоскіфського часу. Що стосується прийшлих елементів, то в останньому регіоні крім поморсько-кльошових тут простежено ще й риси пізньолатенської культури балкано-дунайського регіону.
Отже утворення зарубинецької культури було складним процесом, який мав в кожному з регіонів властиві лише їм особливості, обумовлені специфікою культурної спадщини автохтонів та їх взаємодії з пришельцями. Саме поморсько-кольошові культури дали забарвлення найважливішим елементам культури різних груп зарубинецьких племен, особливо їх керамічному комплексу [Максимов, 1982].
Ще дискусійнішим є питання генези пшеворської культури на території Польщі. Наприкінці XIX ст. вважалося, що пшеворська культура походить від кельтів. До сьогодні існує думка про германські коріння носіїв цієї культури. Більшість польських дослідників у повоєнні роки (Ю. Костшевський, К. Яжджевський, В. Гензель) дотримувалися думки, згідно якої пшеворська культура є наступним етапом розвитку слов'янства на даній території. Основним доказом слов'янського походження пшеворських пам'яток польські дослідники вбачають в генетичному зв'язку між пшеворськими, пізньолужицькими і поморсько-кльошовими пам'ятками, безперервний розвиток культури, а значить, незмінність населення у Вісло-Одерському межиріччі протягом всього латенського часу (від IV ст. до н. е. до І ст. н. е.). Така точка зору нібито узгоджується з даними лінгвістики. Слов'янські коріння пшеворських племен признаються і багатьма радянськими вченими (Б. О. Рибаков, І. П. Русанова, В. В. Сєдов).
У 70-х роках точка зору на походження пшеворської культури знову різко змінюється. Панівною стає думка щодо належності

32

цих памяток германському союзу племен, відомих в писемниа джерелах під назвою лугіїв.
Найновіші дослідження пшеворської культури польськими археологами показали неабияку складність її формування. Виявилося, що пшеворські пам'ятки виникли на території Вісло-Одерського межиріччя раптово, на рубежі III—II ст. до н. е., а не як наслідок розвитку місцевих поморських і підкльошових племен, як це вважалося. Польські дослідники А. Невенгловський, Т. Домбровська та інші прийшли до висновку, що пшеворська культура була привнесена на територію Вісло-Одерського межиріччя у сформованому вигляді східними германцями. Пам'ятки цієї культури існували посмужно з пам'ятками місцевої людності. Лише через століття спостерігається процес включення місцевого компоненту (напевне слов'янського) у пшеворську культуру.
На цих нових даних грунтується і гіпотеза щодо походження верхньодністровського варіанту пшеворської культури. Пам'ятки цієї культури з'явилися у Подністров'ї й на Волині, у сформованому вигляді в І ст. до н. е., тобто саме тоді, коли на території Польщі спостерігається процес змішання прийшлої, германської за походженням і місцевої поморсько-кльошової культур. Помітний поморсько-кльошовий компонент в пшеворських пам'ятках волино-дністровського регіону може свідчити про те, що сюди переселилися змішані племена. Певна ізоляція від основного пшеворського (в цілому германського) масиву, вплив частково спорідненого місцевого поморсько-кльошового населення, а дещо пізніше — сусіднього зарубинецького з Прип'ятського Полісся, призвели до того, що у пшеворців Подністров'я та Волині перевагу отримала «поморсько-кльошова» (давньослов'янська) лінія етно-культурного розвитку. На відміну від цього у Вісло-Одерському межиріччі пшеворські племена, серед яких було, судячи за останніми даними археологів, і давньослов'янське населення, перебували під постійним впливом західних і північно-західних германських культур.
Зубрицька та пізньозарубинецька культурні групи виникли внаслідок етнокультурних процесів, що протікали на території України в I ст. н. е. Саме в цей час розпалися культури латенського циклу — пшеворська, зарубинецька, поянешти-лукашівська. Знову наступає міграція племен. Зарубинецьке населення, що населяло Прип'ятське Полісся, пересунулося, як згадувалося, па територію Подністров'я, зарубинці Середнього Подніпров'я перемістилися в Подесення і північніші райони, а також Південне Побужжя (Поділля). З іншого боку носії пшеворської культури переміщуються на південь і схід, сягаючи Дніпра. З півдня в Український Лісостеп проникають дакійські племена, що принесли липицьку культуру, а також сармати. Спільне проживання на близькій території різних племен, що перебували приблизно на однаковому рівні соціально-економічного розвитку, створило передумови для процесів етнічної інтеграції, асиміляції та консолідації. Саме ці процеси між племенами пшеворської культури

33

і прийшлими з Полісся групами зарубинецького населення стали тлом, на якому утворилися пам'ятки зубрицької групи. Широкі дослідження дали можливість простежити деталі цього історичного явища. З'ясувалося, що зарубинці йшли на Волинь та Подністров'я невеликими, ймовірно сімейними групами. Вони не створювали на цій території власних поселень, а розміщувалися на вже існуючих, пшеворських, змішуючись з проживаючими на них сім'ями і привносячи елементи своєї культури. Так па пшеворських поселеннях з'явилися нові, бікультурні комплекси.
Значно збільшилася кількість людей на поселеннях. Тому наступила необхідність відселення вже симбіозних пшеворсько-зарубинецьких сімейних общин, які влаштували нові селища. Це відбилося на археологічних матеріалах. Кількість пам'яток Вол-ні і Подністров'я другої половини І—II ст. н. е. у порівнянні з попереднім часом зросла в 2—3 рази. Збільшилася площа поселень, щільність забудови. Якщо, наприклад, на пшеворських поселеннях рубежу ери одне житло розміщувалося па площі приблизно 1100 м², то на зубрицьких селищах — вже на площі 432 м². Ці дані підтверджують різкий зріст кількості населення Волині й Подністров'я у другій половині І ст. н. е.
Зарубинецьке населення вплинуло на зміну планової структури нових поселень. На них з'явилася велика кількість ям-погребів, розташованих на окремій ділянці. Прийшле населення почало будівництво квадратних напівземлянок, виготовляти традиційний посуд. Еклектизм матеріальної культури на зубрицьких селищах, що відбиває різноплеменність жителів, спостерігається до кінця І ст. н. е. В подальшому часі оформлюються вже сталі, в основі синкретичні риси матеріальної культури зубрицьких племен. Своє остаточне завершення процес пшеворсько-зарубинецької інтеграції отримав в пам'ятках черняхівського типу цього регіону.
У Верхньому та Середньому Подністров'ї у формування пам'яток зубрицької групи було втягнуто дакійські племена липицької культури, їх вклад у створення нової культури незначний, але помітний. В подібних складних умовах інтеграції різних етнокультурних елементів проходив процес формування пізньозарубинецької культурної групи. Дослідникам відомо кілька типів пам'яток І—II ст. н. е. у Середньому Подніпров'ї та Південному Побужжі, де зарубинецькі елементи поєднуються з іншими етнокультурними елементами: тип Рахни (зарубинецько-пшеворський), тип Грині-Почеп (зарубинецько-балтський), тип Тернівки (зарубинецько-сарматський). Ширші дослідження, можливо, доповнять кількість пам'яток з різними варіантами культурних елементів. В результаті взаємодії всіх цих типів пам'яток наприкінці II—IIIІ ст. викристалізовується нова так звана київська культура.
Незважаючи на низку спільних елементів у зубрицькій та пізньозарубинецькій культурах, які дозволяють говорити про їх генетичний зв'язок, між ними є й певні відмінності, зумовлені різними контактами і впливом субстратного населення. Якщо дав-

34

ньослов'янське населення Подніпров'я вступало в асимілятивні процеси, в основному з балтським (носіями юхнівської культури та культури штрихованої кераміки) та іраномовним (сармати) населенням, то давні слов'яни Подністров'я і Волині контактували з дакійськими (носіями липицьких пам'яток) та германськими ( носіями пшеворської культури) групами населення.
У Другій половині II ст. н. е. сусідні з Волинню землі Мазовії і Підлясся, на яких жили східно-германські племена, а також, ймовірно, групи слов'янського населення, були захоплені готами. Готи були войовничим і добре організованим народом, який у І ст. н. е. переселився з Ютландії в Повіслення. Судячи з того, що в цей час припинили існування майже всі пам'ятки пшеворської культури Мазовії і Підлясся, готське завоювання, на думку польських дослідників, супроводжувалося винищенням людей.
В останній чверті II ст. н. е. готи, навколо яких об'єдналися й інші германські племена, в тому числі бургунди, вандали, а потім і гепіди, рушили на Волинь. Жах, який, мабуть, опереджував рух самих германців — носіїв так званої вельбарської культури, примусив волинських слов'ян покинути домівки. Вони переселяються на південь в Подністров'я, а також в Середнє Подніпров'я, де беруть участь в формуванні нової так званої київської культури слов'ян.
Дані археології підтверджують, що в останній чверті II ст. припинили існування всі слов'янські поселення Волині. На них з'являється шар вельбарської культури — культури германців. Зате у Подністров'ї наприкінці II ст. н. е. спостерігається різке збільшення кількості нових поселень і розширення вже існуючих. Підрахунки свідчать, що населення Подністров'я збільшилося в цей час в 2,5—3 рази. Нові археологічні дані засвідчують, що пам'ятки, дуже близькі до зубрицьких, з'являються далеко на півдні, у Буджацькому степу (вони отримали назву етулійських) [Гудкова, 1987].
На пам'ятках Подністров'я елементи вельбарської культури відсутні повністю. Ймовірно, численні слов'янські племена цього регіону зуміли зупинити дальше просування вельбарців на південь. Сліди германців губляться на території Малого Полісся — болотяного і сьогодні району, що відокремлює Волинь від Поділля. Можливо, саме Мале Полісся було на той час тією смугою, що розмежовувала дві різні етнічні групи.
Готи змушені були повернути на схід у Південне Побужжя та Середнє Подніпров'я з більш розрідженим населенням, та рушили до Азовського й Чорноморського узбережжя. Через Подністров'я з території Посання в напрямі Подунав'я проникли лише озброєні військові загони вершників. На думку дослідників, то були вандали, потиснуті у верхів'ях Вісли готами. Свідченням цього є поява у Подністров'ї, головним чином між гирлами Золотої Липи і Збруча, поховань із зброєю (Кам'янка Велика, Добростани, Твірж, Рудки, Іване-Золоте, Репужинці тощо). Всього відомо близько 20 таких пам'яток. Селища відсутні.

35

А це означає, що через Подністров'я пробивалися лише окремі дружини вандалів. На характері матеріальної культури слов'ян ці пересування не відбилися. Ніяких територіальних або демографічних зрушень тут в цей час не спостерігається.
Отже, археологічні матеріали демонструють складний процес становлення давньослов'янського етносу на рубежі та в першій чверті І тис. н. е. Він йшов шляхом взаємодії з сусідніми групами населення, вбирання елементів їх культури і, відповідно, зміни власної.
Цей процес продовжувався і в наступний період.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170