Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Памела Ліліан Треверс - Мері Поппінс (Скорочений переклад Є. Горевої) : КАРУСЕЛЬ

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Памела Ліліан Треверс - Мері Поппінс (Скорочений переклад Є. Горевої):КАРУСЕЛЬ

 

загрузка...

Стояв тихий ранок.

Не один перехожий у Вишневій Вуличці, заглядаючи за огорожу Будинку Номер Сімнадцять, чудувався:

- Що за диво? Тихо, як у вусі!

І навіть сам Будинок, який звичайно мало з чого дивувався, тепер занепокоївся :

- Ой господи! Ой господи! - примовляв він нишком.- Хоч би там не сталось нічого лихого!

Унизу, в кухні, місіс Брілл, з окулярами на кінчику носа, дрімала над газетою.

Місіс Бенкс удвох з Елін прибирали в комоді й лічили простирадла.

Нагорі, в Дитячій, Мері Поппінс неквапливо стирала зі столу після сніданку.

- Я сьогодні така добра і така слухняна! - сонно сказала Джейн, простягтись на залитій сонцем підлозі.

- Чи надовго? - пирхнула Мері Поппінс.

Майкл витяг останню шоколадну цукерку з коробки, яку подарувала тітка Флоссі на минулому тижні, коли йому сповнилося шість років.

«Може б, віддати її [183] Джейн? - розмірковував він.- Чи Близнятам? Або Мері Поппінс?»

Ні, вирішив він нарешті: адже це був його день народження, а не їхній.

- Кінець - усьому вінець! - швиденько сказав він і вкинув цукерку в рот.- Шкода, що більше немає! - додав він із жалем, зазираючи в порожню коробку.

- Усе гарне зрештою кінчається,- суворо озвалася Мері Поппінс.

Майкл схилив набік голову і поглянув на неї.

- Тільки не ви,- відважно сказав він.- А ви ж гарна.

Обличчя її осяяла вдоволена усмішка і миттю зникла.

- Побачимо,- промовила вона.- Вічного нема нічого.

Джейн приголомшено озирнулася: якщо вічного нема нічого, то тоді й Мері Поппінс...

- Нічого? - злякано перепитала вона?

- Анічогісінько! - наголосила Мері Поппінс.

І, ніби вгадавши, що було у Джейн на думці, підійшла до каміна і взяла свій великий градусник. Потім витягла з-під розкладного ліжка сумку й по-< клала його туди.

Джейн умить підхопилася.

- Мері Поппінс, нащо ви це робите? Мері Поппінс якось дивно глянула на неї.

- На те,- згорда мовила вона,- що мене завжди вчили бути охайною.

І- вона засунула килим'яну сумку назад під ліжко Джейн глибоко зітхнула. Серцю її зробилося но в грудях.

- Чогось мені так тяжко стало,- прошепотілa вона до Майкла.

- Це, мабуть, ти дуже наїлася пудинга! - сказав він.

- Ні, зовсім не те,- почала була вона й замовкла, бо саме тієї миті у двері постукали.

Стук! Стук! [184]

- Заходьте! - озвалася Мері Поппінс.

у дверях, позіхаючи, з'явився Робертсон Ей.

- Ви знаєте що? - сонно проказав він.

- Ні, а що саме?

- У Парку - Карусель!

- Це не новина для мене! - пирхнула Мері Поппінс.

- Що? Ярмарок? - аж підскочив Майкл.-

І гойдалки там є? І летючі кораблики?

- Ні,- повагом сказав Робертсон Ей і похитав головою.- Тільки Карусель. У Парку. З учорашнього вечора. Я думав, вам це цікаво.

Він спроквола повернувся й вийшов, причинивши за собою двері.

Джейн аж заскакала з нетерплячки, забувши свою тривогу.

- Ой, Мері Поппінс, можна, й ми підемо?

- Скажіть: «Можна», Мері Поппінс, скажіть «Можна»,- підхопив Майкл, аж танцюючи круг неї.

Вона обернулася від столу. Таця з тарілками й чашками гойднулася в неї в руці.

- Я піду,- промовила вона спокійно,- бо я маю на квиток. А про вас не знаю.

- У мене в скарбничці є шість пенсів! - радісно сказала Джейн.

- Ох, Джейн, позич мені два пенси! - благально мовив Майкл. День перед тим він потратив усі свої гроші на солодцеву паличку.

Обоє подивилися на Мері Поппінс: що скаже вона.

- Ніяких позичок у цій Дитячій, коли ваша ласка! - невблаганно сказала вона.- Я візьму кожному з вас квиток проїхатися один раз. І буде з вас.

Вона метнулася через усю кімнату з тацею в руках.

Діти розгублено перезирнулись.

- Що ж це таке? - стривожився навіть безжурний Майкл.- Вона ніколи ще не платила за нас із своїх грошей!

- А ви сьогодні себе добре почуваєте, га, Мері [185] Поппінс? - стурбовано спитав він, коли вона квапливо забігла в Дитячу.

- Краще й не треба! - згорда труснула вона головою.- І була б тобі вельми вдячна, якби ти не стояв, видивляючись на мене, неначе в паноптикумі! Ідіть збирайтеся!

Вона дивилася так суворо, її сині очі так гнівно блищали, а голос бринів так сердито, що дітям од-лягло від серця, і вони побігли збиратися.

І враз де й ділася вранішня тиша - застукали двері, залунали голоси, затупотіли ноги.

- Ну ось! Ну ось! Аж легше стало! Бо я вже був не на жарт стривожився! - мовив сам до себе Будинок, слухаючи, як Джейн з Майклом і Близнята залопотіли ногами, збігаючи вниз по сходах.

Мері Поппінс на хвилину спинилася в передпокої й поглянула на себе в дзеркало.

- Ой, ходімо вже, Мері Поппінс! Усе на вас гаразд! - нетерпляче скрикнув Майкл.

Вона рвучко обернулася до нього.

Обличчя її було сердите, обурене й здивоване водночас.

Оце сказав! Усе гаразд! Усе гаразд та й тільки - коли на ній її синій жакет із срібними ґудзичками, на шиї золотий медальйон, а під пахвою парасолька з головою папуги на кінці держачка!

Мері Поппінс пирхнула.

- Чого ж від тебе й сподіватись? Це й так диво! - різко промовила вона. Видно було, що Майклове зауваження не справило їй аж ніякої приємності.

Але Майкл був такий заклопотаний своїм, що нічого не помітив.

- Ходімо, Джейн! - вигукнув він, аж пританцьовуючи з нетерплячки.- Я вже просто не можу! Ходім швидше!

Вони удвох побігли вперед, не дочекавшись, поки Мері Поппінс умостить Близнят у візок.

Ось вони вибігли за хвіртку й подались туди, де мала бути Карусель. Від Парку долинула приглушена [186] химерна музика - так, ніби там, далеко, вертячись, дзижчала незвичайна дзига.

- Добрий день! То як наше здоров'ячко? -- привітав їх пискливий голос міс Жайворон. Вона вела Вуличкою своїх собак.

І, не чекаючи на відповідь, міс Жайворон повела далі:

- Напевне, біжите на Карусель? Ми з Ендрю й Віллебі оце вертаємося звідти. Така чудова розвага! Так усе пристойно, чисто! І така чемна обслуга!

Міс Жайворон побігла далі. Собаки обіч неї аж перекидалися з радощів.

- Щасливо! Щасливо! - гукнула вона, ще раз озирнувшись, і зникла за рогом.

- Команда, всі до помп! Налягай, хлопці! - долинув від Парку добре знайомий голос, і в брамі показався Адмірал Бум. Увесь розчервонілий, він завзято витанцьовував матроський танок.

- Йо-го-го - і плящина рому! Адмірал проїхав-ся на Каруселі! Роздайсь, море! Креветки й молюски! Мов тобі далеке плавання! - привітав він дітей.

- І ми - на Карусель! - радісно гукнув Майкл.

- Що? І ви також? - Адмірал хтозна-як здивувався.

- Авжеж! - заявила Джейн.

- То, може ж, хоч не назовсім? - Адмірал якось чудно поглянув на Мері Поппінс.

- Прокатаються, ласкавий добродію,- манірно мовила вона.

- А! Он як! Ну, щасливо! - сказав Адмірал несподівано лагідним голосом.

І раптом, на превеликий подив дітям, він виструнчився, приклав руку до кашкета і хвацько віддав Мері Поппінс честь.

- Уу-уу-ум! - тут-таки просурмив він у хустину.- Вітрила напинай! Якір підняти! І - прощавай, миленька, прощавай!

І, помахавши рукою, він вихилясом подався по тротуару, голосно виспівуючи: [187]

Кожна дівчинонька любить моряка:

- А чому він сказав: «Прощавай!» і назвав вас «Миленька»?-спитав Майкл, ідучи поруч Мері Поппінс і збентежено дивлячись услід Адміралові.

- Бо для нього я - Людина, Гідна Шани! - відрізала Мері Поппінс.

Але очі її дивилися ніжно і замріяно.

Джейн знов чомусь стало сумно і тяжко на серці.

«Ну що, ну що може статися?»-занепокоєно питалася вона сама себе. Потім торкнулася руки Мері Поппінс, яка везла візок, і відчула полегкість - така тепла і надійна здалася дівчинці та рука.

«Яка ж я дурненька! - нишком сказала собі

Джейн.-Нічого лихого не може статися!»

І вона, вже спокійніше, заквапилася поруч із візком до Парку.

- Постривайте хвилинку! Постривайте! - пролунав позаду задиханий голос.

- О! - сказав, обернувшись, Майкл.- Та це ж міс Персіммон!

- А от і ні! - засапано вимовила міс Персіммон.- Це - місіс Перук!

І вона, зашарівшись, подивилася на містера Перука. Він стояв поруч неї, сором'язливо всміхаючись.

- Сьогодні хіба п'ятниця? - раптом спитала

Джейн.

- Та ні! На щастя, ні! - квапливо сказав містер і Перук.- Ми..; е-е-е... просто прийшли по... Ох, Мері, і добрий день! |

- О, дядьку Альберте! Добрий день! | Всі троє потисли одне одному руки. ;.'і

- То ти зібралася на Карусель? - спитав містер ;

Перук.

- Атож. Ми всі туди.

- Усі? - брови містера Перука підскочили аж до чуба - так він здивувався.

- Нехай і вони прокатаються! - кивнула Мері Поппінс на дітей.- Сидіть спокійно, будь ласка! - [188] підняла вона голос на Близнят, які мало не вистри бували з візка.- Ви ж не Миші з Цирку!

- О, розумію! А тоді... зійдуть? Ну... Бувай, Мері, і - bon voyage! Містер Перук дуже церемонно підняв над головою капелюха.

- На все вам добре, і... дякую, що прийшли! - сказала Мері Поппінс, зграбно вклонившись містерові й місіс Перук.

- А що це - bon voyage? - запитав Майкл, озираючись через плече, як даленіли постаті пухкого, кругленького містера Перука й випростаної, тонкої місіс Перук.

- «Щасливої подорожі». Якої не буде в тебе, коли ти не підеш швидше! - пояснила йому Мері Поппінс Він прискорив ходу. Музику стало чути дужче, загриміли барабани, кличучи всіх до себе. Мері Поппінс майже побігла і ось уже завернула візок у Паркову браму. Та несподівано побачила перед собою на асфальті малюнки і зупинилася.

- Чого це ми стали? - сердито прошепотів Майкл.- Так ми ніколи не доїдемо!

Художник саме скінчив малювати кольоровою крейдою натюрморт із фруктів: яблуко, грушу, сливу й банан - і якраз підписував унизу: «Візьми покуштуй!»

- Е-гм! - тихесенько кашлянула Мері Поппінс. Чоловік умить зірвався на рівні ноги, і Джейн

з Майклом побачили, що то великий приятель Мері Поппінс - Художник, Змушений Продавати Сірники.

- Мері! Нарешті! Я чекаю тут цілий день! Мері Поппінс здавалася і засоромленою і щасливою водночас.

- Знаєш, Берте, ми - на Карусель,- сказала вона, зашарівшись. Він кивнув головою.

- Я знав, що ти неодмінно прийдеш. А вони поїдуть з тобою? - спитав він, показуючи на дітей. [189]

Мері Поппінс загадково похитала головою.

- Прокатаються тільки,- відповіла вона.

- О! - Він скривився.- Розумію.

Майкл був зовсім спантеличений. «А що ж усі роблять на Каруселі, коли не катаються!» - не міг він збагнути.

- Який чудовий натюрморт у тебе вийшов! - захоплено сказала Мері Поппінс.

- Пригощайтеся! - весело підхопив Продавець Сірників.

І раптом, на очах у вражених дітей, Мері Поппінс нахилилася, взяла з асфальту намальовану сливу й надкусила трохи.

- А ти не покуштуєш? - обернувся Художник до Джейн?

Вона тільки дивилася на нього.

- Хіба в мене вийде?

їй здавалось, що це взагалі неможливо.

- А ти спробуй!

Джейн нахилилася до яблука, і воно так і скочило їй у руки. Вона надкусила його червоний бік. Яблуко було дуже смачне.

- Як ви це робите? - приголомшено спитав Майкл. ;

- Це не я,- сказав Художник.- Це - Вона! - Він кивнув на Мері Поппінс, яка, гордовито випроставшись, стояла біля візочка.- Це буває тільки тоді, коли схоче вона, ось у чім річ!

І він нахилився, взяв з асфальту намальовану грушу й подав Майклові.

- А ви? - завагався Майкл: хоч йому й кортіла груша, та він намагався бути чемним.

- За мене не турбуйся,- сказав Художник.- Я собі завжди можу намалювати ще!

І з цими словами взяв банан, розломив його навпіл і простяг обом Близнятам.

їх невідступно кликала дзвінка, весела музика.

- Ну, Берте, нам час! - заквапилася Мері Поппінс, поклавши кісточку з сливи поміж стовпчиками Паркової огорожі. [190]

- Тобі неодмінно треба йти? - засмучено спитав Берт.- Ну, що ж, бувай, моя голубко! І нехай тобі щастить!

- Та ви ж іще побачитеся з ним, правда? - спитав Майкл, пробігаючи слідом за Мері Поппінс у Паркову браму.

- Може, побачуся, а може, й ні,- коротко сказала вона.- Це справа не твоя!

Джейн оглянулася.

Продавець Сірників стояв біля своєї коробки з кольоровою крейдою, прикипівши очима до постаті Мері Поппінс, що вже увійшла в браму.

- Якийсь дивний сьогодні день! - насуплено промовила Джейн.

Мері Поппінс пильно глянула на неї.

- І що ж у ньому такого дивного?

- Ну... всі тільки й кажуть «Бувай!» і так якось чудно на вас дивляться!

- Казаному краю нема! - урвала її мову Мері Поппінс.- І дивитись нікому не заборонено, так чи ні?

Джейн промовчала. Вона ж добре знала: дарма розпитувати про щось Мері Поппінс - однаково нічого не допитаєшся.

Дівчинка зітхнула. А що вона й сама не знала, чому зітхає, то раптом кинулась бігти,- переганяючи Майкла, й Мері Поппінс, і візочок,-- туди, де грала музика.

- Зачекай на мене! Зачекай на мене! - гукнув Майкл, поспішаючи за нею.

А за ним чимдуж покотився візок, який везла Мері Поппінс.

На галявині, оточеній липами, стояла Карусель. Вона була нова-новісінька, уся так і сяяла, так і виблискувала, а коники на мідних стоячках так і поривались уперед. На вершечку лопотів смугастий прапорець, та й уся Карусель була оздоблена золотими візерунками з срібним листям, барвистими пташками й зірочками. Одне слово, вона була така, як казала міс Жайворон, навіть краща. [191]

Коли вони підійшли, Карусель закрутилась повільніше і зупинилася. Парковий Доглядач, ніби він був тут начальник, притримав її за один з мідних стоячків.

- Проходьте сюди, сюди! Три пенси один тур! - поважно гукав він.

- Я знаю, на якого мені коня сісти! - сказав Майкл і кинувся до синьо-червоного коника, у якого спереду на золотому пасочку було написане його ім'я - Прудконогий. Майкл видерся йому на спину і вхопився за мідний стоячок.

- Смітити заборонено! Дотримуйте правил! - метушливо загукав Доглядач, коли Джейн пробігала повз нього.

- А моя - Стріла! - крикнула Джейн і вилізла на баского білого коня, ім'я якого стояло на червоному пасочку у нього на грудях.

Мері Поппінс узяла з візочка Близнят і посадила Барбару поперед Майкла, а Джона позаду Джейн.

- Які вам квитки - на пенні, на два, на три, на чотири чи на п'ять? - спитав Карусельник.

- По шість пенні! - сказала Мері Поппінс, подаючи йому чотири шестипенсовики.

- Смітити заборонено! - гукнув Доглядач, позирнувши на квитки в руках у Мері Поппінс.

- А ви з нами не поїдете? - крикнув Майкл до Мері Поппінс.

- Тримайся як слід, будь ласка! Тримайсь мідніш! Я поїду другим разом! - буркнула Мері Поппінс.

Пролунав свисток. Знов заграла музика. І коники поволі-поволеньки рушили.

- Тримайтесь, будь ласка, добре! - суворо наказала Мері Поппінс.

Вони послухалися. Дерева попливли повз них. Мідні стоячки заходили то вгору, то вниз. Призахідне сонце облило дітей сліпучим промінням.

- Дужче тримайтеся! - знов почули діти голос Мері Поппінс.

Вони вхопилися за стоячки ще міцніше. [192]

Дерева закрутилися швидше - Карусель розгаялася. Майкл міцніше обхопив руками Барбару. ,жейн сягнула рукою назад і добре тримала Джоа. І - поїхали, все швидше й швидше. Вітер маяв кнім волоссям і холодив щоки. Невтомно мчали Ірудконогий і Стріла з дітьми на спинах, і весь Іарк, хилячись і гойдаючись, закружляв-замигтів цовкола них.

Здавалося, вони ніколи вже не спиняться, здаваюся, зник час, зник цілий світ - було тільки ясне кружало світла і прудкі барвисті коники.

Сонце зайшло, і на землю злетіли сутінки. А діти все мчали дедалі швидше, аж поки земля в їхніх очах злилася з небом в одне ціле і шалено завертілася круг них, гудучи, мов велетенська дзига.

Ніколи Джейн і Майклові, Джонові й Барбарі вже не відчути так близько від своїх сердець велетенського серця світу, як під час цієї незабутньої поїздки. І вони ніби якимось чином знали це.

Ніколи! Вже більше ніколи!»-неначе співало щось у їхніх душах, під дзвінке кружляння землі й неба, у дедалі глибших сутінках.

І несподівано діти помітили, що дерева довкола - то вже не суцільна зелена смуга, бо з неї проступили стовбури. Небо вже відділилось від землі, і Парк уже не мигтів перед очима. Тихше й тихше посувались коні. Аж ось Карусель спинилася.

- Сюди! Сюди! Три пенси за тур! - гукав десь віддалік Парковий Доглядач.

Всі четверо позлазили з Каруселі, затерплі від довгого катання. Але очі їхні сяяли і голоси тремтіли від щастя.

- Ой, яка краса, яка краса, яка краса! - гукала Джейн, садовлячи Джона у візочок і дивлячись на Мері Поппінс променистими очима.

- Якби можна було отак кататись, і кататись, і кататись! - вигукнув Майкл, посадивши Барбару у візочок біля Джона.

Мері Поппінс поглянула на них. Очі її в сутінках здавалися напрочуд лагідними й добрими. [193]

- Усе гарне зрештою кінчається! - промовила вона вже вдруге цього дня.

Тоді труснула головою і поглянула на Карусель.

- Тепер я! - весело сказала вона, зупинилася на мить і щось дістала з візочка.

Потім випросталась і постояла ще якусь хвилину, дивлячись на дітей тим своїм дивним поглядом, який неначе сягав у саму душу й читав найглибші думки.

- Майкле,- промовила вона, легенько торкнувшись рукою до його щоки.- Будь добрим хлопчиком!

Він стривожено підняв на неї очі. Що це вона робить? У чому річ?

- Джейн! Доглядай Майкла і Близнят! - сказала Мері Поппінс. І, взявши руку Джейн, поклала її на ручку візка.

- Сідайте! Сідайте! - загукав Контролер. На Каруселі засвітилися вогні.

Мері Поппінс повернулася.

- Іду! - гукнула вона, махнувши парасолькою з головою папуги на кінці держачка.

Вона метнулася крізь смужку темряви, що пролягла між дітьми й Каруселлю.

- Мері Поппінс! - скрикнула Джейн тремтячим голосом. Бо їй раптом, не знати чому, зробилося страшно.

- Мері Поппінс! - закричав і Майкл, зненацька й собі злякавшись.

Але Мері Поппінс ніби й не чула того крику. Вона легко скочила на платформу і, сівши на сірого в яблуках коня, що звався Карамель, гордо випросталася на сідлі.

- В один кінець чи й назад? - запитав Контролер.

Вона, здавалось, хвилину зважувала. Поглянула

на дітей, тоді на Контролера.

- Хтозна,- промовила вона задумливо.- Ану ж згодиться? Давайте туди й назад.

Контролер пробив дірочку в зеленому квитку [194] і подав його Мері Поппінс. Джейн з Майклом помітили, що він не взяв з неї грошей.

Знову заграла музика, спершу тихенько, а далі голосніше, впевненіше, переможніше. Барвисті коники повільно рушили.

Мері Поппінс, гордовито випростана, задивлена вперед, проїхала повз дітей. Під пахвою в неї була парасолька з головою папуги на кінці держачка. Руками в рукавичках вона трималася за мідний стоячок. А перед нею, на спині в коня...

- Майкле! - скрикнула Джейн, ухопивши брата за руку.- Ти бачиш? Вона, мабуть, була у візку. її сумка!

Майкл придивився.

- Ти думаєш?..- прошепотів він. Джейн кивнула головою.

- Але ж... медальйон на ній! Ланцюжок цілий!

Я добре бачив!

Близнята у візочку позад них запхикали, та Джейн з Майклом не звернули на них уваги. Очима, повними тривоги, вони прикипіли до Каруселі.

А Карусель уже розігналася. Діти більше не розрізняли, де Прудконогий, а де Стріла. Все для них злилося в рухливе кружало яскравого світла,- усе, крім темної, гордовито випростаної постаті на тому кружалі, яка то наближалася до них, то знов зникала.

А музика грала усе голосніш, усе шаленіше.

І Карусель кружляла усе швидше й швидше. Ось знову до дітей наблизилася темна постать на сірому в яблуках коні. І цього разу, коли вона порівнялась з ними, щось ясне, блискуче зсунулося в неї з шиї, полетіло донизу і впало біля їхніх ніг.

Джейн нахилилася і підняла його'. То був золотий медальйон на уривку ланцюжка.

- То це справді, справді! - Майкл зайшовся плачем.- Ох, відкрий його, Джейн!

Вона тремтячими пальцями натиснула на замочок, і медальйон розщібнувся. Мерехтливе світло від Каруселі впало на скло, і діти побачили під [195] ним намальовані власні обличчя, що обквітчали гордовиту голову з рівним чорним волоссям, суворими синіми очима, рум'яними щоками і трохи задертим, наче в дерев'яної ляльки, носом.

- Джейн, Майкл, Джон, Варбара та Аннабел

Бенкс

і Мері Поппінс,-

прочитала Джейн підпис унизу.

- То он у ньому що було! - жалібно сказав Майкл, коли Джейн закрила медальйон і поклала в кишеню. Тепер він твердо знав, що сподіватись більше нема на що.

Вони обернулися до Каруселі. Очі їм засліпило світло, у голові запаморочилося від шаленого кружляння Каруселі. Коники вже просто літали, а не бігали, а музика лунала на всю силу.

І раптом сталося щось дивовижне. Під оглушливі звуки сурм, набираючи дедалі більшого розгону, Карусель зненацька відірвалась від землі! Все вище й вище підіймалася вона, все дужче літали кружка барвисті коні, і між ними Карамель з Мері Поппінс на спині. Вертке світло золотило листя вже на вершечках дерева.

- Полетіла! - сказав Майкл.

- Ох, Мері Поппінс, Мері Поппінс, верніться, верніться! - загукали діти, здіймаючи до неї руки.

Але вона не дивилася на них і, здавалося, не чула їхніх голосів.

- Мері Поппінс! - востаннє відчайдушно гукнули вони.

Але відповіді не було.

Карусель знялася вже аж геть понад дерева і, кружляючи, летіла кудись у зоряне небо. Вона все даленіла й даленіла, все меншала й меншала, аж поки постать Мері Поппінс стала ледве помітною темною цяточкою на світляній плямі.

Аж ось і Карусель зробилася просто маленькою [196] мерехтливою плямкою на небі - ніби незвично великою зіркою.

Майкл шморгнув носом і почав шукати хусточку.

- У мене шия затерпла,- пояснив він.

Але коли Джейн на мить відвернулася, він похапцем витер очі.

Джейн тільки стиха зітхнула, дивлячись у небо. Потім стала дивитись в інший бік.

- Час додому,- промовила вона, згадавши, що наказувала їй Мері Поппінс.

- Сюди проходьте! Три пенси квиток!

Доглядач, що відносив позбиране сміття, знов підійшов ближче. Він поглянув на те місце, де щойно стояла Карусель, і на мить остовпів. Потім озирнувся і тільки рота роззявив. Тоді задер голову, і очі його полізли на лоба.

- Гей, слухайте! - загаласував він.- Це не дозволяється! Тут тобі була - й тут тобі зникла! Це - порушення правил! - Він щосили посварився кулаком у небо.- Я ще зроду такого не бачив! Навіть як був малим! Я напишу рапорт! Я Лорд-Мерові поскаржуся!

Діти мовчки рушили геть з Парку. Від Каруселі не залишилося ані сліду на траві, ані ямочки на землі. Ніде не було нікого видно, тільки Доглядач Парку стояв серед безлюдного зеленого моріжка і викрикував свої погрози в небо.

- Вона взяла квиток назад,- озвався Майкл, тихо ступаючи обік візочка. Як ти думаєш, виходить - вона ще повернеться?

Джейн подумала хвилинку.

- Може. Якщо ми дуже на неї чекатимемо,- повільно промовила вона.

- Так, може!..- сказав Майкл, тихенько зітхнувши, і за цілу дорогу додому не озвався більше й словом.

- Оце новина! Оце новина! Оце новина! Містер Бенкс від хвіртки побіг бігом і ввірвався в передпокій. [197]

- Гей! А де ви всі? - гукнув він і метнувся нагору, перескакуючи по три східці зразу.

- Що сталося? - вибігла йому назустріч місіс Бенкс.

- Найбільше диво в світі! - вигукнув він і рвучко відчинив двері до Дитячої.- З'явилася нова зірка! Я почув про це дорогою додому. Найбільша з Усіх Відомих Досі. Я позичив у Адміргла Бума підзорну трубу, щоб ви всі подивилися на нову зірку. Ось погляньте!

Він підбіг до вікна і приставив підзорну трубу до очей.

- Бачу! Бачу! - аж підскочив він.- Он вона! О диво! О краса! О чари! О самоцвіт! Сама поглянь! - Він простяг підзорну трубу місіс Бенкс.

- Діти! - гукнув він.- З'явилась нова зірка!

- Я знаю...- почав Майкл.- Тільки то не

справжня зірка. То...

- Ти знаєш? Ня справжня зірка? Що за вигадки?

- Не зважай. Він ще дурненький! - промовила місіс Бенкс.- Ну, то де ж вона, та твоя зірка? О, бачу, бачу! Яка ж гарна! Мабуть, найясніша на все небо! І звідки вона взялася? Ідіть подивіться, діти!

Вона подала підзорну трубу Джейн, а потім Майклові, і кожне з них виразно побачило барвистих коней у кружку, мідні стоячки, темну пляму, яка ще кілька разів майнула по колу перед їхніми очима й знову зникла.

Діти мовчки поглянули одне на одного. Вони знали, що та темна плямка - то ошатна струнка постать у синьому пальті з срібними ґудзичками, солом'яному капелюшку на голові і знайомою парасолькою під пахвою. Вона спустилася з неба і туди ж відлетіла. Нічого цього Джейн з Майклом не могли нікому пояснити, бо знали: в Мері Поппінс було щось таке, чого взагалі не поясниш. У двері постукали.

- Вибачте, пані,- сказала місіс Брілл, влетівши до кімнати з розчервонілим обличчям,- але, я гадаю, [198] вам треба це знати. Ця Мері Поппінс знов пішла собі.

- Як-то пішла? - не повірила місіс Брілл.

- Геть зовсім! - переможно сказала місіс Брілл.- Не сказавши й слова на прощання. Точнісінько, як і минулого разу. З розкладним ліжком і отією своєю сумкою! Навіть альбома з листівками не покинула на згадку. Отак!

- О господи, господи! - озвалась місіс Бенкс.- Така морока! Така легковажність, така... Джордже! Мері Поппінс знов пішла від нас!

- Що? Хто? Мері Поппінс? Та нехай собі! Зате он на небі нова зірка!

- Нова зірка не купатиме й не одягатиме дітей! - сердито сказала місіс Бенкс.

- Зате вона вночі дивитиметься у їхнє вікно! - безжурно сказав містер Бенкс.- А це трохи більше важить, аніж умивання й одягання.

Він знову взявся до підзорної труби. Джейн з Майклом підійшли і, притулившись до нього, задивились у вечірнє небо

Попереднє питання | Змiст |

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170