Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Памела Ліліан Треверс - Мері Поппінс (Скорочений переклад Є. Горевої) : СЕРЕДА -НЕЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Памела Ліліан Треверс - Мері Поппінс (Скорочений переклад Є. Горевої):СЕРЕДА -НЕЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ

 

загрузка...

Цок-цок! Цок-цок!

Маятник годинника на стіні в Дитячій гойдався туди-сюди, неначе то стара бабуся хитала головою.

Цок-цок! Цок-цок!

Потім цокання примовкло, годинник задзижчав і захрипів, спочатку тихо, а далі голосніше, мовби в нього десь боліло, і так затремтів, аж камін увесь задрижав. Порожня банка з-під варення підскочила й захиталася, Джонова щіточка для волосся, яку там забули звечора, затанцювала на своїх щетинках. Великий гарний Таріль, подарунок на хрестини місіс Бенкс від її двоюрідної бабусі Керолайн, посунувся так, що троє намальованих на ньому хлоп'ят, які гралися в коней, стали на голови.

І аж по всьому тому, коли вже здавалося, що годинник ось-ось вибухне, він став видзвонювати години.

Раз! Два! Три! Чотири! П'ять! Шість! Сім!

На останньому ударі Джейн прокинулася.

Сонячне проміння лилося в щілину поміж завісами і золотими смугами падало на ліжко. Джейн сіла на постелі і озирнулася по Дитячій. З Майклового [161] ліжка не було чути й звуку. Близнята в своїх літ жечках смоктали пальчики й глибоко дихали.

- Тільки я не сплю,- задоволено сказала Джейн сама до себе.- Усі в світі сплять, тільки я - ні. Можу собі полежати і про все-все-все подумати. »

Вона підтягла коліна до підборіддя і вмостилася, неначе в теплому гніздечку.

- Тепер я пташка,- сказала вона собі.- Я щойно знесла семеро гарненьких біленьких яєчок і накрила їх крильцями - висиджую пташенят. Квок-квок! Квок-квок! - тихесенько спробувала вона квоктати.- А через довгий-довгий час, може, аж за півгодини, щось ледве чутно писне-«Пі!» і стукне в шкаралупу, а тоді й усі шкаралупки розскочаться, і з них вилупляться семеро писклят: троє жовтеньких, двоє коричневих і двоє...

- Час уставати!

Мері Поппінс, хтозна й звідки взявшись, смикнула ковдру з плечей Джейн.

- Ой, ні, НІ! - запищала Джейн, знов натягаючи на себе ковдру.

Вона страх як розсердилась на Мері Поппінс за те, що та все їй зіпсувала.

- Я не хочу вставати! - затялася Джейн, ховаючи обличчя в подушку.

- Та невже? - сказала Мері Поппінс спокійно, ніби її анітрохи не цікавили бажання Джейн, і скинула ковдру геть з ліжка. Джейн довелося підхопитися на ноги.

- Ой господи,- запхикала вона,- і чого це завжди мені та й мені вставати першій?

- Ти найстарша - ось чого!

Мері Поппінс підштовхнула її до ванної кімнати.

- А я не хочу бути найстарша! Чого Майкл хоч трохи не побуде найстаршим?

- Тому що ти народилася раніше, зрозуміла?

- А я не просилась! Мені надокучило народжуватися раніше! Я хочу подумати!

- Будеш думати, як чиститимеш зуби.

- Тоді я вже думатиму не про те. [162]

- Ну, а хто ж хотів би думати все про одне?

- Я!

Мері Поппінс кинула на неї швидкий, осудливий погляд.

- Годі вже, доволі!

І з її голосу Джейн зрозуміла, що вона не жартує. Мері Поппінс пішла будити Майкла. Джейн відклала зубну щіточку й сіла на краєчок ванни.

- Це несправедливо! - бурчала вона, штурхаючи ногою лінолеум.- Все, що гірше, робити мені, бо я найстарша! Не буду чистити зуби!

їй аж самій було дивно з себе. Вона завжди раділа, що старша за Майкла й Близнят. Бо це означало, що вона найголовніша і ніби важливіша за них. Та сьогодні... чому ж це сьогодні все її так сердить і дратує?

- Якби Майкл народився раніше, я б устигла висидіти своїх пташенят! - пробубоніла вона сама до себе й подумала, що день почався погано.

На лихо, далі все пішло не краще, а ще гірше. За сніданком Мері Поппінс виявила, що рисових баранців одному з дітей не вистачає.

- Що ж, доведеться Джейн їсти кашу з рисового борошна,- сказала вона, ставляючи на стіл тарілки, й сердито пирхнула, бо не любила варити кашу з борошна, яке неодмінно збивалося в грудочки.

- Чому це? - завела Джейн.- Я хочу баранців! Мері Поппінс сердито глянула на неї.

- Бо ти найстарша!

Що, знов? Знов це ненависне слово? Джейн під столом щосили застукотіла ногою по стільці,- їй хотілось, щоб лак облупився,- а тоді взялася до своєї каші - так повільно, як тільки насмілилась при. Мері Поппінс. Поклавши ложку каші в рот, вона довго-довго жувала, намагаючись ковтати якомога менше.

Ото нехай знають! Умре вона їм з голоду, тоді ще пожалкують! [163]

- Який сьогодні день? - весело спитав Майкл, вибираючи рештки свого рису.

- Середа! - сказала Мері Поппінс.- Не про-шкреби тарілки, будь ласка!

- То це ми сьогодні йдемо на чай до міс Жайворон?

- Як будете слухняні,- сказала Мері Поппінс похмуро, ніби не вірила, що це можливо.

Але Майкл був собі сьогодні напрочуд веселий і не звернув на те уваги.

- Середа! - гукнув він, вибиваючи ложкою об стіл.- Джейн народилася в середу.

А хто в середу родився, Тому вік сумний судився.

Через те їй і припало їсти кашу з рисового борошна, а не баранці з молоком! - піддрочив він. Джейн насупилася і налагодилась добре штурхнути його попід столом, та він ухилився, швидко прийняв ногу і зареготався.

Народився в понеділок - Будеш гарний, мов барвінок. А в вівторок,- то такий,- Наче ласочка, гнучкий!

Він захихотів.

- І це правда! Близнята гнучкі, неначе ласочки, бо вони народилися у вівторок, а я в понеділок - от я й гарний, мов барвінок!

Джейн зневажливо засміялася.

- А от і гарний! - не вгамовувався він.- Я чув, місіс Брілл казала! Вона сказала Елін, що я такий гарнесенький, як півкронова монетка!

- Ну вже й гарний! - пирхнула Джейн.- Он ще й ніс кирпатий!

Майкл ображено подивився на неї. І знову Джейн сама собі здивувалась. Іншим разом вона охоче згодилась би з Майклом, бо й їй він [164] завжди здавався дуже гарненьким хлоп'ям. А тепер вона злісно сказала:

- І ноги в тебе криві! Криволапко, криволапко! Майкл кинувся на неї.

- Ну, все, годі! - сказала Мері Поппінс, сердито поглянувши на Джейн.- І якщо в цьому Будинку є хто справді гарний, то це...- Вона урвала й задоволено всміхнулася, поглянувши в дзеркало.

- Хто? - разом спитали Майкл і Джейн.

- Не той, чиє прізвище Бенкс,- відрізала Мері Поппінс.- Отаке-то!

Майкл поглянув на Джейн, як бувало завжди, коли Мері Поппінс говорила щось чудне. Але Джейн удала, нібито не помітила його погляду. Вона одвернулася і взяла з шаховки свою коробку з фарбами.

- Не хочеш гратися в поїзд? - спитав Майкл якнайпривітніше.

- Ні, не хочу. Я хочу бути сама собі.

- Ну, дітоньки, як ви тут? - мовила місіс Бенкс, вбігаючи до кімнати й похапцем цілуючи їх. Вона завжди була така заклопотана, що ходити не мала часу.

- Майкле,- сказала вона,- тобі потрібні нові капці - у тебе вже он пальці вилазять. Мері Поппінс, мабуть, Джона треба вже постригти. Барбаро, сонечко, не смокчи пальчика! Джейн, побіжи вниз і скажи місіс Брілл, нехай сливовий пиріг буде без цукрового сиропу.

Ну ось, їй знову не дають хвилинки вільної! Як тільки візьмешся до свого діла, вони неодмінно тобі переб'ють!

- Ой, мамо, а чого це я, чого це Майкл не може? Місіс Бенкс здивувалася.

- Мені здавалося, що ти зрадієш! Адже Майкл завжди забувається, по що його посилають. До того ж, ти найстарша. Біжи, біжи.

Джейн якнайповільніше рушила сходами вниз. Вона нишком сподівалася, що поки дійде до місіс Брілл, то та вже встигне намазати пиріг сиропом. [165]

А сама все дивувалася з себе: чому це вона сьогодні так поводиться? Ну, мовби в ній сидів хтось інший, негарний з обличчя і лихий на вдачу, і робив її такою вередливою.

Вона переказала місіс Брілл бажання матері і дуже зажурилася, довідавшись, що прийшла ще й завчасно.

- Ну, то хоч менш буде мороки,- промовила місіс Брілл.- І слухай, голубонько,- повела вона далі,- побіжи-но, будь ласка, в садок і скажи цьому Робертсонові, що він забув нагострити ножі. Мої ноги вже підтоптані, та й не встигну я всюди сама.

- Я не можу. Мені ніколи.

Місіс Брілл так само здивувалась, як перед цим мама.

- Ну, будь чемненька, я ж ледве стою, де там мені ще бігати!

Джейн тільки зітхнула. Чого вони не дадуть їй спокій?

Ногою вона захряснула кухонні двері й попленталася в садок.

Робертсон Ей спав на стежці, схилившись на садову лійку. Його довгий м'який чуб то підлітав, то спадав - у такт парубійковому хропінню. Робертсон Ей мав неабиякий талант - міг спати де завгодно і коли завгодно. Правду кажучи, він взагалі дужче любив спати, ніж не спати. І звичайно, коли він спав, діти якомога дбали, щоб дорослі його тоді не побачили. Та сьогодні все виходило інакше. Тій лихій істоті, що засіла в Джейн, було однаковісінько, що там станеться з Робертсоном Еем.

- Я всіх ненавиджу! - сказала вона і щосили заторохтіла по лійці.

Робертсон Ей умить прокинувся.

- Рятуйте! Ґвалт! Горить! - закричав він, несамовито вимахуючи руками.

Тоді протер очі і вглядів Джейн.

- О, та це ти! - сказав він розчаровано, так, наче сподівався побачити щось куди цікавіше. [166]

__ Зараз же йди нагостри ножі! - звеліла вона.

Робертсон Ей повагом звівся на ноги і струснувся.

- Ох,- сумно сказав він,- щоразу тобі якась морока! Як не те, то те! Треба ж колись хоч крихту спочити. А тут тобі ні хвилиночки спокою!

- Овва! - безжально сказала Джейн.- Ти тільки й знаєш спочивати! Одно спиш!

На обличчі в Робертсона Ея відбились така образа й докір, що іншого разу вона б неодмінно засоромилася. Та сьогодні вона анітрішки не збентежилась.

- Отакого наказати! - журно мовив Робертсон Ей.- А ще найстарша! Ніколи я від тебе не сподівався, зроду-віку!

І, ще раз смутно глянувши на неї, повільно почвалав до кухні.

Джейн подумала, що він, мабуть, ніколи їй цього не подарує. І, наче у відповідь на це, лиха істота, що засіла в ній, зневажливо сказала: «А мені байдуже, нехай не дарує!»

Вона труснула головою і поволі подалася назад у Дитячу, дорогою черкаючи спітнілими пальцями об щойно вибілену стіну, бо це завжди заборонялося робити.

Мері Поппінс пір'яною мітелочкою змітала пил з меблів.

- На похорон зібралася? - спитала вона, коли Джейн увійшла.

Джейн сердито подивилася на неї і нічого не відповіла.

- Хтось тут вишукує клопоту на свою голову. А хто шукає, той знайде!

- Ну й нехай!

- Нехай - недобрий чоловік! Нехая усі люди занехаяли! - піддрочила Мері Поппінс, кладучи мітелочку.- А зараз,- вона застережливо подивилася на Джейн,- мені треба піти пообідати. А ти доглянь Близнят. І якщо я почую хоч Одне Слово...- вона не скінчила, тільки виразно, погрозливо пирхнула і вийшла з кімнати. [167]

Джон з Барбарою підбігли до Джейн і вхопили її за руки. Але вона випручала пальці і сердито відштовхнула дітлахів.

- От якби я була одиначка! - гірко сказала вона.

- То візьми та втечи з дому,- підказав їй Майкл.- Може, тебе хтось прийме за дочку.

Джейн вражено підвела голову.

- Тобі ж буде за мною сумно!

- Ні,- відважно сказав Майкл.- Не буде, як ти завжди сердитимешся. Зате я тоді візьму твої фарби.

- А от і не візьмеш,- жадібно сказала Джейн.- Я їх заберу з собою!

І, тільки аби показати, що фарби її, а не його, вона повитягала пензлики й альбом і розклала на підлозі.

- Намалюй годинника,- підказав Майкл.

- Ні!

- Ну то он Таріль.

Джейн поглянула на Таріль. Там троє хлоп'ят бігли зеленим лугом. Іншим разом вона б залюбки взялась їх малювати, та сьогодні їй нізащо не хотілось нікого послухатись.

- Не хочу! Малюватиму, що мені треба!

І вона заходилась малювати свій власний портрет: як вона, сама собі, висиджує пташенят.

Майкл, Джон і Барбара посідали на підлозі й почали дивитись. Джейн так захопилася, малюючи яєчка, що майже забула свій поганий настрій.

Майкл схилився над малюнком.

- А тепер намалюй курку - отут-о!

Він показав білу латочку на малюнку і при цьому ненароком штовхнув Джона. Джон так і перекинувся набік і, зачепивши ногою склянку з водою, перевернув її. Підфарбована вода вилилась і залила малюнок.

Джейн скрикнула й підхопилася на ноги.

- Ой, я вже не можу! Ох ти ж, одоробло таке! Ти все зіпсував! [168]

І, кинувшись на Майкла, вона так штовхнула його кулаком, що й він теж перекинувся і впав на Джона. Обоє Близнят заверещали в один голос від болю й від страху; та найдужче лементував Майкл.

- Ой, голову зламала! Що ж я тепер робитиму! Поламала голову! - заводив він.

- Ну то й що? Подумаєш! - кричала Джейн.- Ти не давав мені спокою і ти мені зіпсував увесь малюнок! Я тебе не зношу! Не зношу! Не...

Двері рвучко відчинились.

Мері Поппінс гнівним поглядом спостерігала кінець усієї сцени.

- Що я тобі сказала? - спитала вона Джейн таким спокійним голосом, аж страшно стало.- Що коли я почую бодай Одне Слово... І ось що я бачу! Ти ні кроку не ступнеш сьогодні з цієї кімнати,- хіба що я буду китайцем!

- А я й не хочу нікуди! Краще сидітиму тут.- Джейн заклала руки за спину й безжурно подалася по кімнаті.

Вона анітрішечки не каялась.

- Дуже добре.

Мері Поппінс говорила рівним голосом, та в ньому чулося щось моторошне.

Джейн дивилася, як вона одягала менших.

Коли всі були вже вбрані, Мері Поппінс вийняла з коробки свій найкращий капелюшок і дуже мило - трішечки, набік - надягла його на голову. На шию вона почепила свій золотий медальйон, а потім зав'язала картатий червоно-білий шарф, який подарувала їй місіс Бенкс. З одного кінця на ньому були вишиті великі білі літери: М. П., і Мері Поппінс, ховаючи їх перед дзеркалом, усміхнулася сама до себе.

Потім вона взяла з шафи парасольку з головою папуги на кінчику держачка, затиснула її під пахвою і квапливо повела дітей до сходів.

- А ти матимеш тепер час подумати! - насмішкувато сказала вона і, голосно пирхнувши, зачинила за собою двері. [169]

Джейн довго сиділа, дивлячись просто перед собою. Вона спробувала думати про свої семеро яєчок. Та чомусь вони тепер стали їй нецікаві.

«Що вони зараз роблять у міс Жайворон,- подумала вона.- Мабуть, граються з її собаками і слухають, як вона розповідає, що в Ендрю чудовий родовід, а Віллебі - наполовину ердель, наполовину гончак, і обидві половини гірші. А тоді всім, навіть собакам, подадуть до чаю шоколадне печиво і горіховий торт».

- Ой лелечки!

Думка про те, що їй нічого цього сьогодні не бачити, розхвилювала її, а коли вона згадала, що сама ж і винна, то розсердилася й не сказати як.

- Цок-цок! Цок-цок! - голосно приказував годинник.

- Ох, мовчи хоч ти! - розлючено гукнула Джейн і, підхопивши з підлоги коробку з фарбами, щосили жбурнула в нього. Коробка стукнулася об скло і, відскочивши, вдарилась об Таріль.

Бррязь! Таріль посунувся й упав, зачепивши годинник.

Ой лишенько! Що ж вона наробила!

Джейн заплющила очі, не наважуючись навіть глянути.

- Слухайте, мені боляче!

В кімнаті виразно озивався чийсь докірливий голос.

Джейн вражено розплющила очі.

- Джейн! - знову сказав той самий голос.- У мене коліно розбите!

Вона швидко повернула голову. В кімнаті нікого не було.

Вона кинулася до дверей і відчинила їх. Теж нікого!

Раптом хтось засміявся.

- Ось де я, дурненька! - утретє озвався той же , таки голос.- Ось угорі!

Вона поглянула вгору на камін. Там лежав великий Таріль з чорною розколиною якраз посередині, [170] і, на превеликий подив собі, Джейн побачила, що один з намальованих на ньому хлопців упустив з рук віжки і стояв зігнувшись, тримаючись руками за коліно. Решта двоє, обернувшись, співчутливо . дивились на нього.

- Але ж...- сказала Джейн чи то до себе, чи до того чужого голосу.- Я не розумію...

Хлопець на Тарелі підвів голову і всміхнувся до дівчинки.

- Не розумієш? Ну, звичайно. Це може бути. Я вже помітив, що ви з Майклом часто не розумієте навіть найпростішого, хіба ж не так?

Він, сміючись, обернувся до братів.

- Авжеж,- сказав один з них.- Вони навіть Близнят забавити не вміють.

- Або до ладу намалювати пташине яйце. У неї вони всі вийшли кривобокі,- підхопив другий.

- Звідки ви знаєте про Близнят і про яєчка? - зашарівшись, спитала Джейн.

- Отакої! - сказав перший хлопець.- Невже ти думаєш, що ми, відколи вже вас бачивши перед очима, не знали б усього, що діється в цій кімнаті! Нехай уже ми не заглядаємо у спальню чи у ванну... Скажи, якого кольору там стіни?

- Рожевого,- сказала Джейн.

- А в нас - блакитного з білим. Хочеш подивитися?

Джейн завагалася. Вона просто не знала, що й казати з дива.

- Ходімо! Вільям з Еверардом будуть тобі кіньми, коли хочеш, а я візьму батіжок і бігтиму поруч. Між іншим, мене звати Валентайн. Ми всі - Трійнята. І ще є Крістіна.

- Де Крістіна?

Джейн обдивилася весь Таріль. Але побачила тільки знайомий зелений луг, та невеличкий вільховий гайок, та Валентайна з Вільямом і Еверардом.

- Ходімо, й побачиш! - наполягав Валентайн, простягаючи їй руку.- Адже ж інші пішли собі й розважаються в гостях! А ти йди сюди, до нас! [171]

Це її переконало. Ото нехай Майкл і Близнята знають, що не тільки їм ходити в гості! Будуть вони ще їй заздрити, будуть жалкувати, що так з нею повелися!

- Гаразд! - сказала Джейн, подаючи Валентайнові руку.- Я піду!

Валентайнова рука міцно вхопила її й потягла.

І враз вона, замість непривітної Дитячої, опинилась на просторому сонячному лужку, замість витертого килима, під ногами в неї вгиналася м'яка травиця, всипана стокротками.

- Уррра! - гукнули Валентайн, Вільям і Евер'ард, витанцьовуючи круг неї.

Вона помітила, що Валентайн припадає на ногу.

- О! - сказала вона. Забула! У тебе ж нога поранена!

Він усміхнувся до неї.

- Нічого! Це все через ту розколину. ^Я знаю, ти не хотіла мене вдарити.

Джейн узяла свою носову хустинку й перев'язала йому коліно.

- От і полегшало! - сказав він чемно і передав їй віжки.

Вільям- з Еверардом, крутячи головами й форкаючи, так і полетіли лугом, а Джейн ззаду видзвонювала в дзвіночки на віжках.

Поруч неї, припадаючи на ногу, біг Валентайн.

Біг і співав:

Ти, люба-мила, ніжний квіт, За всі ніжніший квіти. Візьму на груди ніжний квіт І буду вік любити.

- І буду-у-у вік люби-и-и-ти! - підхопили Вільям з Еверардом.

Джейн подумала, що це досить старомодна пісня; та, зрештою ж, у цих Трійнят усе було старомодне: і їхнє довге волосся, і незвичне вбрання, і вишукана мова. [172]

«Як дивно!» -подумала вона. Але відразу ж їй подумалося і про те, що тут краще, ніж у гостині в міс Жайворон, і що Майклові буде заздрісно, коли вона йому все розкаже.

А коники все бігли вперед, і Джейн бігла й бігла за ними, далі й далі від Дитячої.

Нарешті Джейн натягла віжки, засапавшись, і оглянулася назад. На траві послався довгий-довгий слід від їхніх ніг. Там десь, аж на тому кінці лугу, виднівся край Тареля. Він здавався таким далеким, ледь-ледь мрів.

І тоді щось ніби підказало їй: пора вертатись.

- Мені вже час додому,- сказала Джейн, пустивши з рук дзвінкі поводи.

- О, ні, ні! - закричали Трійнята, тісно обступивши її.

Аж тепер щось у їхніх голосах збудило в ній тривогу.

- Дома за мною турбуватимуться. Мені неодмінно треба йти,- сказала вона.

- Ще дуже рано! - заперечив Валентайн.- Вони, певно, ще в міс Жайворон. Ходімо. Я покажу тобі свої фарби.

І Джейн спокусилася.

- А в тебе є біла? - спитала вона, бо серед її фарб саме білої не було.

- Є, ще й у срібному тюбику. Ходімо!

І, мов проти власної волі, Джейн пішла за ним. Вона подумала, що, мовляв, тільки погляне на ті фарби і мерщій додому. Навіть не попросить, щоб їй дозволили щось намалювати.

- А де ж ваш будинок? На Тарелі його немає.

- Ну, чого ж! Є! Тільки його не видно, бо він за гаєм.

Тепер вони вели її попід темним гіллям вільх. Сухе листя шаруділо під ногами, і раз у раз з гілки на гілку пурхали голуби, лопочучи крильми. Вільям показав Джейн гніздо вівсянки в купі хмизу, а Еверард зламав гнучку гіллячку і обвив їй кругом голови. Та, хоч які вони здавались привітні, Джейн [173] було страшно й неспокійно на душі, і вона дуже зраділа, коли гай нарешті скінчився.

- Ось наша домівка! - сказав Валентайн, махнувши рукою.

І Джейн побачила перед собою величезний кам'яний будинок, повитий плющем. Він був старіший від будь-якого з тих старих будинків, що вона бачила досі, і, здавалось, лиховісно хилився на неї. Обабіч сходів принишкли два кам'яні леви, ніби от-от мали стрибнути.

Джейн здригнулася, коли тінь будинку впала на неї.

- Я не можу баритися,- сказала вона стурбовано.- Уже пізно.

- На п'ять хвилиночок! - благально мовив Валентайн і повів її в передпокій.

їхня хода лунко віддавалася на кам'яній підлозі. Довкола не видно було й душі живої. Здавалося, в будинку, крім неї й Трійнят, зовсім нікого немає.

- Крістіно! Крістіно! - гукнув Валентайн, ведучи її сходами нагору.- Вона тут!

Той гук луною пішов по всьому будинку, і кожна стіна ніби похмуро повторила:

ВОНА ТУТ!

Почулися швидкі кроки, двері рвучко відчинилися, і невеличка дівчинка, трохи вища за хлопців-Трійнят, убрана в старомодну квітчасту сукенку, кинулася на шию Джейн.

- Нарешті, нарешті! - переможно кричала вона.- Хлопці підстерігали тебе вже хтозна-відколи! Та все ніяк не могли спіймати, аж поки... Ви всі були такі щасливі!

- Спіймати? - вимовила Джейн.- Не розумію! її знову обняв страх і каяття, що вона пішла за Валентайном.

- Прадідусь тобі пояснить,- сказала Крістіна, якось чудно сміючись, і потягла Джейн до якоїсь кімнати. [174]

- Ге! Ге! Ге! Що там сталося? - запитав чийсь пискливий, деренчливий голос.

Джейн поглянула і сахнулась назад. У глибині кімнати, на кріслі біля каміна сиділа якась постать, що наганяла острах. Полум'я каміна освітлювало старезного діда, який більше скидався на тінь, аніж на живу людину. Круг тонких губів поп'ялись ріденькі сиві волосинки, і, хоча він був у попелястій кепочці, Джейн помітила, що він лисий, як коліно. Вбраний він був у старомодний халат з бляклого шовку, а сухі, мов скіпки, ноги тонули у вишитих капцях.

- Он що! - мовив дід-примара, вийнявши з рота довгу, закручену люльку.- Джейн нарешті прибула.

Він підвівся й підійшов до неї, похмуро всміхаючись, а очі його блищали сталевим блиском.

- Сподіваюсь, мандрівка була приємна, голубонько? - прокаркав він. І, сухорлявою рукою притягнувши Джейн до себе, поцілував її в щоку.

Від дотику його бороди вона скрикнула.

- Ге! Ге! Ге! - зареготався він хрипким старе чим сміхом.

- Вона перейшла з хлопцями увесь вільховий гай, Прадідусю! - сказала Крістіна.

- О! А як вони її спіймали?

- Вона розсердилася, що найстарша з дітей у родині. І жбурнула коробку з фарбами на Таріль і розбила Валентайнові коліно!

- Отак? - прохрипів бридкий старечий голос.- Розвередувалася, еге ж? Ну, ну...- він тоненько засміявся.- У нас ти будеш наймолодша. Наймолодша моя Правнучка. Але вередувати тут я не дозволю! Ге! Ге! Ге! Ні, гоЩбонько! Ну, йди сюди, сідай ближче до каміна. Хочеш чаю чи, може, вишневої наливки?

- Ні, ні! - не стерпіла Джейн.- Це, мабуть, якась помилка. Мені вже час додому. Я мешкаю в Будинку Номер Сімнадцять на Вишневій Вуличці. [176]

- М є ш кала - скажи! - переможно виправив Валентайн.-Тепер ти мешкаєш тут.

- Ні, ви помиляєтеся! - розпачливо скрикнула Джейн.- Я не хочу тут жити! Я хочу додому!

- Дурниці! - каркнув Прадідусь.- Сімнадцятий Номер - це жахливий будинок, задушливий і огидно-новомодний. До того ж, тобі там погано. Ге! Ге! Ге! Я знаю, як-то воно бути найстаршим,- вся робота на тобі, а розваги ніякої. Ге! Ге! Ге! А в нас,- він махнув люлькою,- у нас ти будеш нашою Пестієчкою, нашою Голубонькою, нашим Золотком і не повернешся додому ніколи.

- Ніколи! - луною озвалися Вільям з Еверар-дом, танцюючи круг неї.

- Ох, мені треба йти, я хочу додому! - закричала Джейн, і на очі їй набігли сльози.

Прадідусь усміхнувся своєю прикрою беззубою усмішкою.

- Ти гадаєш, ми тебе пустимо? - спитав він, блиснувши очима.- Ти розбила наш Таріль. І ти мусиш це відшкодувати. Крістіна, Валентайн, Вільям і Еверард хочуть, щоб ти була їм за сестру. Я беру тебе за свою наймолодшу Правнучку. І не забудь, ти розбила Валентайнові коліно!

- Я йому якось віддячу. Я віддам йому свої фарби.

- У нього є фарби.

- Ну, то обруч.

- Він завеликий гратись обручами.

- Ну, то...- Джейн затнулася.- Я вийду за нього заміж, як виросту.

Прадід зайшовся реготом.

Джейн благально обернулася до Валентайна. Той мовчки похитав головою.

- Мабуть, запізно,- сумно сказав він.- Я дав-но-давно виріс.

- А чому ж тоді?... А що ж тоді?.. Ох! Я не розумію. Де я? - заплакала Джейн, з жахом озираючись довкола.

- Далеко від дому, дитино, дуже, дуже далеко,- [177] каркав Прадід.- Ти потрапила в Минуле, в ті часи, коли Крістіна й хлопці були кожне на шістдесят років молодші.

Джейн бачила крізь сльози, як горять його старечі очі.

- А як же тоді?.. Як мені потрапити додому? - прошепотіла вона.

- Це неможливо. Ти будеш тут. У тебе немає вибору. Пам'ятай, ти повернулася в Минуле. Близнята й Майкл, і навіть твої батько з матір'ю ще не народилися. Будинку Номер Сімнадцять ще не збудували. Ти не можеш повернутися додому.

- Ні, ні! - скрикнула Джейн.- Це неправда! Такого не може бути!

Серце її стрепенулося в грудях. Ніколи не побачити ні Майкла, ні Близнят, ні тата з мамою, ні Мері Поппінс!

І враз вона закричала - так, що луна пішла кам'яними коридорами:

- Мері Поппінс! Пробачте мені, що я вередувала! Ох, Мері Поппінс, рятуйте, рятуйте!

- Мерщій! Тримайте її! Не пускайте! - пролунав суворий наказ Прадіда. Джейн відчула, що всі четверо дітей обступили її.

Джейн міцно стулила очі.

- Мері Поппінс! - закричала вона знову.- Мері Поппінс!

Чиясь рука схопила її й потягла геть від Крісті-ни, Валентайна, Вільяма і Еверарда.

- Ге! Ге! Ге! - лунав по кімнаті хрипкий Прадідів сміх.

Невидима рука ще дужче затиснула руку Джейн і ще рішучіше потягла кудись дівчинку. Джейн не наважувалася розплющити очей, боячись палючого погляду Прадіда, тільки шалено випручувалась з тієї руки.

- Ге! Ге! Ге! - знову почувся хрипкий сміх, а рука тягла її вже по кам'яних сходах і лунких порожніх коридорах.

Джейн уже не сподівалася на добре. Десь позаду [178] завмирали голоси Крістіни й Трійнят - голоси тих, хто їй не допоможе. Вона відчайдушно впиралася в сходи, а сходи нестримно летіли назад.

Аж ось, не розплющуючи очей, вона ніби відчула над головою темні тіні, а під ногами вогку землю.

Що з нею? Куди, ох куди її ведуть? Ох, нащо тільки вона вередувала!

А впевнена рука все тягла її вперед. І раптом Джейн відчула на щоках дотик сонячного проміння, черкнулась ногами об різучу траву. Тієї ж миті чиїсь дужі руки міцно підхопили її й підняли в повітря.

- Рятуйте! Рятуйте!

Вона кричала й щосили звивалася, випручуючись із тих рук. Ні, так просто вона не піддасться! Вона відбиватиметься, й відбиватиметься, й відбиватиметься...

- Я буду тобі щиро вдячна, якщо ти згадаєш,- промовив знайомий голос у неї над вухом,- що це моя найкраща сукня і я маю носити її ціле літо!

Джейн розплющила очі. Просто на неї невблаганно дивилися гнівні сині очі.

Руки, що так міцно її тримали,- то були руки Мері Поппінс, і ноги, по яких Джейн так одчайдушно била своїми, теж належали Мері Поппінс...

- Ох! - промимрила Джейн.- Це ви! А я думала, що ви мене не чули, Мері Поппінс! Я думала, що мене звідти ніколи-ніколи не випустять. Я думала...

- Є люди,- сказала Мері Поппінс,- які занадто багато думають. Я впевнена. Утрися, будь ласка!

Вона вклала в руку Джейн свою голубу хустинку і заходилася стелити постелі.

Джейн дивилася на неї, витираючи сльози на обличчі великою голубою хустинкою. Дівчинка розглянулася по такій знайомій кімнаті. Витертий килим і шаховка з іграшками, і розкладний стільчик Мері Поппінс - все було, як завжди, на звичних місцях. І від цього їй стало спокійно, тепло й затишно. [179] Вона слухала, як Мері Поппінс порається в кімнаті, і недавній страх швидко минався. її залила хвиля щастя.

- Невже це я була отак розвередувалась? - аж сама не вірила вона.- Ні, це, мабуть, був хтось інший.

Мері Поппінс підійшла до комода і вийняла свіжі нічні сорочечки Близнятам. Джейн підбігла до неї.

- Давайте я нагрію їх біля каміна. Мері Поппінс пирхнула.

- Дякую, не турбуйся. У тебе ж, певно, стільки свого діла. Я попрошу Майкла, хай він мені допоможе, як ось прийде знизу. 9

Джейн зашарілася.

- Будь ласка, дозвольте мені,-сказала вона.- Я люблю допомагати. І... я ж найстарша.

Мері Поппінс взялася руками в боки і якусь мить задумливо дивилася на Джейн.

- Гхм! - промовила вона нарешті.- Тільки не спали їх, гляди! Мені й так є що латати.

І вона віддала сорочечки Джейн.

- Такого ж не могло бути насправді! - насміхався трохи згодом Майкл, коли Джейн розповіла йому про свої пригоди.- Ти он яка завбільшки, а Таріль який!

Джейн якусь мить подумала. І справді, тепер, коли вона про все це розповідала, воно здавалося неймовірним.

- Може, й так,-погодилася Джейн.- Але тоді все було мов насправді.

- Та все ти вигадала! Ти завжди любиш задумуватися й вигадуєш казна-що! Ото щоб більше не думала!

Майкл відчув свою перевагу над нею: сам він ніколи не думав.

- Відійдіть лишень, глибокодуми! - сердито сказала Мері Поппінс, відсунувши їх і кладучи Близнят у ліжечка.- А тепер,- сказала вона, дбайливо [180] підіткнувши малятам ковдри,- може, я матиму вільну хвилинку.

Вона вийняла шпильки з свого нового капелюшка й кинула його в коробку. Розщібнула медальйон і дбайливо поклала в комод.

Потім скинула пальто, струснула його й повісила на гачок біля дверей.

- О, а де ж ваш новий шарф? - спитала Джейн.- Ви що, загубили його?

- Чого б це? - сказав Майкл.- Вона прийшла в ньому, я бачив.

Мері Поппінс обернулася до них.

- Будь ласка, робіть собі своє,- сердито сказала вона,- і дайте мені робити моє!

- Я ж тільки хотіла допомогти,- почала була Джейн.

- Я сама дам собі раду, дякую,- пирхнула Мері Поппінс.

Джейн одвернулась і поглянула на Майкла. Але він дивився зовсім в інший бік. Він утупився вгору на камін, так ніби не вірив власним очам.

- Що з тобою, Майкле?

- Виходить, ти не вигадала?! - прошепотів Майкл, показуючи.

Джейн глянула. Там лежав великий Таріль, тріснутий якраз посередині, з намальованим зеленим лугом, з вільховим гаєм і трьома хлоп'ятами, що гралися в коней,- двома попереду і одним позаду, з батіжком у руці.

Тільки тепер на нозі в погонича була зав'язана невеличка біля хустинка, а на траві, так ніби хтось загубив його на бігу, прослався картатий червоно-білий шарф. І з одного краю на ньому були вишиті літери...

- То он де вона його загубила! - сказав Майкл, догадливо покивавши головою.- Скажемо їй, що ми знайшли його?

Джейн озирнулася. Мері Поппінс защібувала на собі фартух з таким виглядом, ніби її цілий світ навіки образив. [181]

- Краще не треба,- сказала дівчинка.- Здається мені, вона знав.

Якусь мить Джейн стояла, розглядаючи тріснутий Таріль, хусточку на нозі в хлопця й шарф.

І раптом кинулась через усю кімнату й припала до постаті в накрохмаленому білому фартусі.

- Ох,- хлипала вона,- ох, Мері Поппінс! Я більше ніколи не вередуватиму!

Ледве помітна усмішка майнула по обличчі Мері Поппінс, коли вона розгладжувала на собі зім'ятий фартух.

- Гхм! - тільки й сказала вона.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170