Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Памела Ліліан Треверс - Мері Поппінс (Скорочений переклад Є. Горевої) : КУЛЬКА КУЛЬЦІ НЕ РІВНЯ

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Памела Ліліан Треверс - Мері Поппінс (Скорочений переклад Є. Горевої):КУЛЬКА КУЛЬЦІ НЕ РІВНЯ

 - Мері Поппінс,- сказала одного ранку місіс Бенкс, вбігаючи до Дитячої,- чи не знайдеться у вас часу дещо купити?

І вона улесливо й заразом нерішуче всміхнулася, так наче не була дуже певна, що дістане згоду.

Мері Поппінс обернулася до господині від каміна, де саме гріла сукеночку найменшенького дівчатка Аннабел. Мала недавно народилася.

- Може, й знайдеться,- почала Мері Поппінс не дуже люб'язно.

- Ох, розумію,- сказала місіс Бенкс ще нерішучіше, ніж перед тим.

- А може, й не знайдеться,- скінчила Мері Поппінс, старанно стріпнувши вовняну курточку й вішаючи її на ґратки каміна.

- Ну, якщо знайдеться, то ось список і ось вам фунт стерлінгів. І, якщо лишиться здача, можете потратити.

Місіс Бенкс поклала гроші на краєчок комода.

Мері Поппінс не сказала нічого. Вона тільки засопіла.

- Ох, іще одне! - згадала місіс Бенкс.- Близнятам доведеться сьогодні [144] йти пішки, Мері Поппінс. Робертсон Ей уранці сів у візок. Подумав, що то крісло. Тепер візок треба лагодити. Чи ви зможете без нього... І з Аннабел на руках?

Мері Поппінс розтулила і відразу ж знов стулила рота.

- Я,- промовила вона гостро,- зможу все що завгодно й навіть більше, коли схочу.

- Я... я знаю! - сказала місіс Бенкс, боком посуваючись до дверей.- Ви просто скарб... просто рідкісний скарб... чудовий і незрівнянний для всіх приклад...- Кінця не було чутно, бо вона доказувала його вже на сходах.

- І все-таки... все-таки... іноді мені хочеться, щоб вона не була такою бездоганною! - сказала місіс Бенкс до портрета своєї прабабусі, стираючи порох у вітальні.- 3 нею я роблюся наче мала, дурна дитина. А я не дитина! - Місіс Бенкс труснула головою і змахнула порох з рябенької корови, що стояла на каміні.- Я тут не абихто, я - мати п'ятьох дітей! Ось про що вона забуває!

І місіс Бенкс далі робила своє діло, думаючи про все те, що б вона хотіла виказати Мері Поппінс, xоч сама добре знала, що ніколи на таке не зважиться.

Мері Поппінс поклала список і фунт стерлінгів у сумочку, і не минуло й хвилини, як вона, пришпиливши на голові капелюшок, квапливо вийшла з дому з Аннабел на руках. Джейн з Майклом бігли позаду. Вони тримали за руки Близнят і якомога силкувалися не відстати від Мері Поппінс.

- Ворушіться веселіш, будь ласка! - підохотила вона, обернувшись і суворо глянувши на них.

Вони додали ходи і ще швидше потягли за собою бідолашних Близнят, зовсім не зважаючи на те, що ноги Джона й Барбари ледве човгали по тротуару, а руки мало не уривались. Джейн із Майклом думали тільки про те, щоб не відбитися від Мері Поппінс і побачити, що ж вона зробить із здачею, яка залишиться від фунта стерлінгів. [145]

- Два пакунки свічок, чотири фунти рису, три - цукру піску й шість - цукрової пудри, дві бляшанки томату і щіточку для каміна, гумові рукавички, півстовпчика сургучу, пакунок борошна, запальничку, дві коробки сірників, дві головки цвітної капусти і в'язку ревеню! - вичитувала зі списку Мері Поппінс у першій же крамниці за Парком.

Продавець, гладкий, лисий і засапаний, миттю взявся все записувати.

- Пакунок гумових рукавичок,- проказав він, зопалу слинячи не той кінець олівця-недогризка.

- Борошна, я сказала! - гостро нагадала Мері Поппінс.

Продавець почервонів, як жар.

- Ох, пробачте! Я не хотів, повірте. Чудовий сьогодні день, еге ж? Помилився, буває. То пакунок гу... борошна.

Він похапцем записав це й повів далі:

- Дві коробки щіточок для каміна...

- Сірників! - процідила Мері Поппінс. У продавця дрібно затремтіли руки.

- Ох, ну звичайно ж... Це все оцей олівець - так і стрибає, щоб записати не те. Доведеться купити новий. Звичайно, сірників! І ще, ви сказали...

Він швидко підвів очі і відразу знову втупився в недогризок олівця.

Мері Поппінс розгорнула папірець і нетерпляче прочитала все спочатку.

- Дуже мені прикро,- сказав продавець, коли вона скінчила,- але ревеню немає. Може, візьмете сушених слив?

- Звичайно, ні. Пакунок тапіоки.

- Ох, ні, Мері Поппінс, не треба тапіоки! Ми ж її їли минулого тижня! - втрутився Майкл.

Вона тільки поглянула - спершу на нього, а потім на продавця - і обидва зрозуміли, що даремні сподівання: тапіока буде. Продавець, почервонівши ще дужче, подався по неї.

- Нічогісінько не залишиться, як вона стільки [146] всього накуповує,- стиха сказала Джейн, дивлячись, як усе вищає гора на прилавку.

- Може, лишиться на крробочку льодяників та й годі,- похмуро озвався Майкл, зиркаючи, як Мері Поппінс витягає з сумочки фунт стерлінгів.

- Дякую,- сказала вона, коли продавець простяг їй здачу.

- Вам спасибі,- промовив він чемно, зіпершись руками на прилавок і всміхаючись, на його думку, люб'язно.- А надворі ж гарно, правда? - повів він далі, так, начебто це саме він подбав, щоб надворі зробилося отак гарно - зумисне для неї.

- Дощу треба! - відповіла Мері Поппінс і замкнула водночас рота й сумочку.

- Атож, атож,- підхопив продавець, боячись, щоб вона часом не образилася.- Дощ - то приємна річ!

- Не дуже-то! - відрубала Мері Поппінс, зручніше вмощуючи Аннабел у себе на руках.

У продавця пересмикнулося обличчя. Хоч що він казав, усе було не до ладу.

- Гадаю,- озвався він за мить, ввічливо відчинивши перед нею двері,- що ви ще завітаєте до нас.

- Бувайте здорові! - кинула Мері Поппінс уже за дверима.

Продавець зітхнув.

- Постривайте,- сказав він до Джейн і Майкла, квапливо порпаючись у ящику біля дверей.- Ось візьміть. Я й не думав нікого образити, повірте. Я хотів як краще.

Діти простягли руки, і він поклав Майклові на долоню три, а Джейн дві шоколадні цукерки.

- По цукерці вам обом і тим двом меншим, а одну,- він кивнув головою .услід Мері Поппінс,- їй!

Вони подякували і кинулись навздогін за Мері Поппінс, смокчучи цукерки.

- Що це ви там їсте? - спитала Мері Поппінс, глянувши на Майклові вимащені шоколадом губи.

- Шоколадки. Продавець нам дав усім по одній. [147]

І вам одну.- Він простяг їй останню цукерку, вже добре липку.

- Бачили таке нахабство? - сказала Мері Поппінс, але цукерку взяла й з'їла одразу - здалося навіть, що вона їй неабияк смакувала.

- А здачі багато лишилося? - занепокоєно спитав Майкл.

- Скільки як треба.

Вона метнулася до аптеки й вийшла звідти з бруском мила, стосиком гірчичників і тюбиком зубної пасти.

Джейн і Майкл, що тим часом стояли з Близнятами, побачивши це, тяжко зітхнули.

Тепер вони вже напевне знали, що фунт стерлінгів увесь розтанув.

- Хіба, може, лишилося на одну марку, але що в ній цікавого! - сказала Джейн.

- А тепер до містера Тіппа! - розпорядилася Мері Поппінс, вимахуючи сумочкою в одній руці, а другою міцно тримаючи Аннабел.

- О, а що ж. нам у нього купувати? - розпачливо сказав Майкл, бо в гаманці в Мері Поппінс вже не дуже-то бряжчало.

- Дві з половиною тонни вугілля,- промовила вона, поспішаючи вперед.

- А почому одна тонна?

- По два фунти стерлінгів.

- Але ж, Мері Поппінс! У нас нема стільки грошей!

- Ми його візьмемо в кредит.

Джейн і Майклові враз полегшало. Вони аж застрибали поруч неї. Джон із Барбарою потяглись за ними.

- І вже все? - спитав Майкл, коли вони щасливо відбули містера Тіппа.

- Кондитерська! - сказала Мері Поппінс, заглянувши в список, і пірнула в темні двері. Крізь вікно вони бачили, як вона вказала на купу мигдалевого печива. Продавець подав їй великий пакунок.

- їв десяток не вбереш! - зажурилася Джейн. [148]

Іншим разом вони б хтозна-як зраділи, побачивши те печиво в крамниці, та сьогодні їм хотілося, щоб його взагалі на світі не було.

- А тепер куди? - спитав Майкл, з нетерплячки скачучи з ноги на ногу,- так йому кортіло довідатись, чи лишилося хоч трохи грошей. Він, звичайно, був певний, що де там, а все-таки сподівався: може...

- Додому,- сказала Мері Поппінс.

Джейн з Майклом зовсім зів'яли. Виходить, навіть нещасного пенні не залишилося, бо вона б щось їм купила... Але якось обізватись вони не наважилися - не таке було в Мері Поппінс обличчя. Приткнувши пакунок з печивом на груди Аннабел, вона йшла попереду. Джейн з Майклом ішли й мовчки думали про те, як вона їх гірко підвела і що вони їй цього ніколи не подарують.

- Додому ж не сюди! - раптом пробурчав Майкл, навмисне якомога дужче човгаючи ногами по тротуару.

- Виходить, нам додому вже не через Парк, чи як, цікаво мені знати? - гнівно обернулася до нього Мері Поппінс.

- Через Парк, тільки...

- А через Парк додому не одна дорога! - урвала вона і завернула кудись туди, де вони ще ніколи не були.

Тепло гріло сонце. Високі дерева черкалися віттям огорожі й шелестіли листям. Угорі на гілці два горобці билися за соломину. На кам'яну балюстраду вистрибнула білка і, сівши на задні лапки, стала просити горіхів.

Але сьогодні усе це не тішило Джейн з Майклом. їм було до всього байдужісінько. Вони думали тільки про те, що Мері Поппінс витратила весь фунт стерлінгів на казна-що, не залишивши нічого на щось путнє.

Потомлені й розчаровані, вони потюпали до виходу з Парку.

Цієї брами діти ніколи не бачили. Над нею здіймалася [149] висока кам'яна арка, прегарно оздоблена барельєфами лева і єдинорога. А під аркою сиділа стара-старенна бабуся з темним, як сам камінь, обличчям, таким зморшкуватим, як горіх. На її сухеньких старечих колінах було дечко з чимось схожим на барвисті стьожки гуми, а над головою в неї, міцно прив'язана до Паркової огорожі, гойдалася й підскакувала ціла в'язка надувних кульок.

- Кульки! Кульки! - закричала Джейн і, висмикнувши свою руку з липких пальчиків Джона, кинулася до Бабусі. Майкл з підскоком подався за нею, покинувши малу Барбару напризволяще серед тротуару.

Ну, мої писклятонька! - сказала Бабуся з Кульками старечим хрипкуватим голосом.- Яку вам? Вибирайте! Та не кваптеся! - Вона нахилилася вперед і потрусила перед дітьми своїм дечком.

- Ми тільки подивимось! - повідомила Джейн.- У нас немає грошей.

- Е-е-е, яка вам радість тільки дивитись на кульку? Кульку треба взяти в руки, обмацати, перевірити! А то - тільки подивитися? Яка вам з того користь?

Голос Бабусин раптово зламався, мовби, тріснувши, згасла іскра. Старенька похитнулась на своєму стільчику.

Джейн з Майклом безпорадно дивились на неї. Вони знали, її правда. Та що ж вони могли вдіяти?

- Коли я була маленька,- повела далі Бабуся,- отоді-то люди розумілися на кульках. Вони брали їх, еге ж, та як брали! Вони не ходили тільки подивитись. Жодна дитина не проходила в цю браму без кульки в руці. Вони б не зважилися так образити Бабусю з Кульками - прийти, щоб тільки подивитись!

Вона підвела голову й поглянула на барвисту в'язку над собою.

- Ох ви ж мої любі-милі! - гукнула вона до кульок угорі.- Тепер ніхто нічого в вас не тямить, [150]

[151-152 сторінки відсутні]

- Ох, моя голубонько, а хіба ж я не казала, що кулька кульці не рівня, а ці й зовсім незвичайні?

- Але ж це ви понаписували на них, як нас звуть? - допитувався Майкл.

- Я? - захихотіла Бабуся.- Де там!

- А хто ж тоді?..

- Спитай про щось інше, мій голубоньку! Я знаю тільки, що там це написано, й край! У світі кожен має свою кульку, аби лиш зумів її знайти.

- І Мері Поппінс має?

Бабуся схилила голову набік і поглянула на Мері Поппінс, якось дивно всміхаючись.

- Хай-но сама перевірить,- сказала вона, гойднувшись на стільці.- Ну ж бо шукай, не квапся! Вибери й побачиш!

Мері Поппінс самовдоволено пирхнула. її рука на мить завмерла над дечком із кульками, тоді опустилась і взяла одну - червону. Мері Поппінс витягла руку, і діти вражено побачили, що кулька в неї на долоні надимається сама собою, робиться дедалі більша й більша, стає завбільшки як Майкл, та й після того ще росте, аж поки робиться утричі більша за найбільшу надувну кульку на світі.

А на ній золотими літерами написано двоє слів: МЕРІ ПОППІНС.

Червона кулька підскочила, а Бабуся вхопила її, прив'язала нитку і, стихенька засміявшись, повернула Мері Поппінс.

. Чотири надувні кульки загойдалися у мерехтливому повітрі. Вони так застрибали в руках, мов хотіли вирватися і полинути у вільне небо. Вітер підхопив їх і завертів на всі боки - вперед і назад, на північ і на південь, на схід і на захід.

- Кулька кульці не рівня, мої пискляточка! Для кожного є своя, аби тільки він гаразд вибрав! - весело вигукнула Бабуся.

Тієї миті до брами підійшов Літній Добродій у циліндрі. Він подивився довкола і вглядів надувні кульки. Раптом діти побачили, що ним так і підкинуло. Він одразу метнувся до Бабусі з кульками. [153]

- Почім вони? - вимовив він, забряжчавши грішми в кишені.

- По сім з половиною пенсів. Та гарненько ж вибирайте!

Він вибрав собі брунатну, і коли Бабуся надула її, то стало видно, написане зеленими літерами: Високошановний ВІЛЬЯМ ВЕЗЕРІЛЛ УЇЛКІНС.

- Моя ненечко! - скрикнув Літній Добродій.- Моя ненечко, це ж я і в!

- Добре вибирав, мій голубоньку! - мовила Бабуся.- Бо кулька кульці не рівня.

Літній Добродій усе дивився та й дивився на свою кульку, що весело вистрибувала на ниточці.

- Дивовижно! - сказав він нарешті й гучно шморгнув носом.- Сорок років тому, коли я був малим хлоп'ям, мені схотілося купити собі отут кульку. Та мені не дозволили. Сказали, що на кульки нема грошей. Відтоді минуло сорок років, і весь цей час оця кулька чекала на мене. Просто дивовижно!

І він побіг уперед і ввігнався в арку, бо не зводив очей з кульки. І враз діти побачили, як він з підскоком відірвався від землі і поплив у повітрі.

- Дивіться! Подивіться! - гукнув Майкл, бо Літній Добродій нестримно здіймався догори, все вище й вище.

Але тієї ж миті Майклова кулька сіпнулася, нитка натяглась, і він відчув, як його ноги відірвались від землі.

- Ого-го! Оце так! І моя, і моя!

- Кулька кульці не рівня, мій голубоньку! - сказала Бабуся і раптом знову зайшлася своїм глухуватим старечим сміхом - вона побачила, як Близнята, вхопившись удвох за ниточку однієї кульки, підскочили й знялися в повітря.

- І я лечу, і я! - заверещала Джейн, несподівано відірвавшись від землі.

- Додому, будь ласка,- промовила Мері Поппінс.

Червона куля вмить шугнула догори й понесла [154] за собою Мері Поппінс. Вона то спускалася нижче, то знов поривалася у височінь з Лннабел і купою пакунків на руках. Червона куля стрілою пролетіла в браму й знялася над Парковою доріжкою, але навіть капелюшок Мері Поппінс не збився набік, волосся анітрохи не розкошлалося і ноги так само впевнено черкалися повітря, як вони звикли торкатися землі. Джейн з Майклом і Близнята, підскакуючи й гойдаючись у повітрі разом із своїми кульками, летіли слідом за нею.

- Ох, ох, ох! - гукала Джейн, вихором пролітаючи понад плакучою вербою.- Як мені чудової

- Я наче сам увесь із повітря! - гукав Майкл, стукнувшись ногами об Паркову лаву і знов здійнявшись угору.- Отак треба завжди повертатися додому!

- О-о-о! І-і-і! - верещали Близнята, вертячись на всі боки, гойдаючись і підскакуючи.

- Ану швидше, будь ласка, не лінуйтеся,- сказала Мері Поппінс, суворо глянувши на дітей через плече, так ніби усі вони спокійнісінько йшли по землі, а не летіли в повітрі на надувних кульках.

Ось вони минули Паркову сторожку й полетіли над Липовою алеєю. Літній Добродій підскакував на своїй кульці попереду.

Майкл швидко обернувся і глянув назад.

- Дивися, Джейн, дивись! - закричав він.-? Усі з кульками! ;

Джейн оглянулася. Віддалік літав цілий гурт людей з кульками в руках.

- І Морозивник з кулькою! - гукнула Джейн, задивившись туди і мало не налетівши на статую.

- Еге, і Сажотрус! О! А он, дивись! То ж міс Жайворон!

Над моріжком гойдалася знайома постать у капелюшку й рукавичках, тримаючись за нитку кульки з написом: ЛЮСІНДА ЕМІЛІ ЖАЙВОРОН.

Задоволено всміхаючись, вона з гідністю поколивалась до Вербової алеї і зникла за Парковим фонтаном. [156]

О цій порі в Парку вже було повно людей, і кожний, узявши до рук надувну кульку з власним ім'ям, здіймався в повітря.

- Агов, попереду! Слухай мою команду! Ну, разом! Якір підняти! Дорогу Адміралові! Де мій портвейн? Ну, гуртом, налягли! - залунав могутній, загартований у морі голос, і вгорі заколивався Адмірал поруч із місіс Бум. Обоє трималися за нитку, прив'язану до великої білої кулі, на якій синіми літерами були написані їхні імена.- Фок і бізань! Молюски і креветки! Роздайсь, море! - гримів Адмірал, спритно минаючи великого дуба.

У повітрі над Парком було вже аж тісно від людей із кульками. Майже все небо цвіло веселками з барвистих кульок. Джейн з Майклом пильно стежили за Мері Поппінс, яка гордовито пропливала своєю дорогою, і якомога поспішали слідом, а за ними підскакували в повітрі Джон із Барбарою.

- Ой лишенько! Ой лишенько! Моя кулька не злітає! Мабуть, я не гаразд вибрала! - почувся раптом чийсь голос просто під ліктем у Джейн.

Унизу на доріжці стояла старомодно вбрана жінка в капелюшку з пером і боа на шиї. Біля її ніг лежала фіолетова кулька з написом: ПРЕМ'ЄР-МІНІСТР.

- Що мені робити? - бідкалася вона.- Бабуся біля арки сказала мені: «Вибирай гарненько, не квапся, голубонько!» Я так і зробила. А вибрала не ту кульку! Хіба ж я Прем'єр-Міністр?

- Даруйте, але це саме я! - озвався поряд чийсь голос, і до неї підступив високий, вишукано вбраний джентльмен із парасолькою.

Жінка обернулася.

- О, то це ваша? А може, тоді у вас моя?

Прем'єр-Міністр, що теж ніяк не міг злетіти, показав їй кульку, на якій був напис: ЛЕДІ МЮРІЕЛ БРАИТОН-ДЖОНС.

- Звичайно, це моя! Ми з вами помилилися! - скрикнула вона і простягла Прем'єр-Міністрові його кульку, а в нього взяла свою. [157]

Обоє вмить знялися вгору й полетіли поміж верховіттям дерев, розмовляючи удвох.

- Ви одружені? - почули Джейн і Майкл, як леді Мюріел спитала Прем'єр-Міністра.

А він відповів:

- Ні. Мені все не трапляється дама середнього віку... знаєте, не молодесенька і не стара, і весела на вдачу, бо я собі дуже вже поважний.

- А може, я буду вам до пари?:- промовила леді Мюріел Брайтон-Джонс.- Я дуже люблю сміятись!

- Авжеж. Здається мені, що й до пари, й до вподоби,- відповів Прем'єр-Міністр, і, побравшись за руки, обоє пірнули у веселу юрму людей з кульками.

Тепер над Парком кишіло людьми. Джейн з Майк-лом раз у раз стукалися об когось,- стільки надувних кульок розкупили цього дня у Бабусі під аркою. Ось пролетів високий чоловік з довгими вусами, у синьому мундирі і шоломі. На кульці в його руках був напис: ІНСПЕКТОР ПОЛІЦІЇ. За ним виринув інший, тримаючи в руці кульку з написом: ЛОРД МЕР, - опасистий, кругленький, у трикутному капелюсі, широкому червоному плащі, з великим мідним ланцюжком на грудях.

- Швидше, будь ласка! Не товптеся! Дотримуйте правил! Сміття кидайте тільки в урни! - порядкував Парковий Доглядач проштовхуючись крізь натовп на невеличкій, вишневого кольору кульці з написом: Ф. СМІТ.

Помахом руки він вказав дорогу двом собакам - бульдогові, що тримав у зубах кульку з написом: КЮ, і фокстер'єрові, чиє ім'я, як свідчила кулька, було АЛЬБЕРТІНА.

- Не займайте моїх собак! Бо запишу ваш номер і поскаржуся! - гукнула дама, на чиїй кульці СТОЯЛО: ГЕРЦОГИНЯ МАИФІЛДСЬКА.

Але Доглядач не зважав. Він вигукував:

- Собак узяти на повідки! Не товптеся! Курити над Парком заборонено! Дотримуйте правил! [158]

- А де Мері Поппінс? -. схаменувся Майкл і майнув ближче до Джейн.

- Он! Попереду! - відповіла вона, вказуючи на гордовиту ошатну постать під найбільшою на весь Парк кулькою.

Діти заквапилися за нею.

- Кулька кульці не рівня, мої пискляточка! - гукнув позаду хрипкуватий голос.

І вони, обернувшись, побачили Бабусю. Дечко в її руках було порожнісіньке, і біля неї навіть близько діти не вгляділи жодної кульки,- а все ж таки вона летіла в повітрі, мов її несли аж сто невидимих надувних куль.

- Усі розпродала! - тоненько гукнула вона, наздогнавши їх.- Бо кожен знайде свою кульку,- аби вмів шукати! Усі добре вибирали, не квапились! І я попродала геть-чисто все! А кулька ж кульці не рівня!

Вона пролетіла біля них, тільки монети забряжчали у неї в кишенях. І Джейн з Майклом дивилися, як її малесенька сухенька постать замигтіла поміж рухливими кульками, випередила Прем'єр-міністра і Лорд-Мера, перегнала Мері Поппінс з Аннабел, усе меншаючи й меншаючи, аж поки зовсім зникла в далині.

-- Кулька кульці не рівня! - востаннє долинуло до них далекою, ледь чутною луною.

- Ворушіться, будь ласка! - сказала Мері Поппінс.

Вони, всі четверо, скупчились довкола неї. Аннабел, заколисана гойданням кулі Мері Поппінс, щільніше пригорнулася до неї і заснула.

Хвіртка Будинку Номер Сімнадцять була відчинена, надвірні двері стояли навстіж. Мері Поппінс, злегенька підскакуючи і погойдуючись, гордовито пролетіла аж на сходи, що вели в Дитячу. Четверо дітей з підскоком улетіли слідом. Аж перед дверима Дитячої чотири пари ніг гучно загупотіли об підлогу. Мері Поппінс опустилася плавно і зовсім нечутно. [159]

- Ох, Який же був чудовий день! - сказала Джейн і кинулася обіймати Мері Поппінс.

- Зате ти зараз далеко не чудова. Зачешись, будь ласка. Не люблю опудал,- загадала Мері Поппінс.

- Я й сам зараз неначе та кулька! - весело похвалився Майкл.- Увесь такий тонесенький-легесенький! Як фея!

- Не заздрю феї, хоч трохи схожій не тебе! - промовила Мері Поппінс.- Піди помий руки. Сажотрус!

Коли діти повернулись, чисті й чепурні, чотири надувні кульки спочивали під стелею, міцно прив'язані до цвяшка за картиною, що висіла вгорі над каміном.

Майкл не міг надивитися на них: на свою власну- жовту, на синю кульку Джейн, на рожеву - Близнят і на червону кулю Мері Поппінс. Тепер вони були такі непорушні. Ані похитнулися. Легесенькі і яскраві, вони спокійно висіли під стелею.

- Цікаво! - стиха, ніби сам до себе, обізвався Майкл.

- Що тобі цікаво? - запитала Мері Поппінс, розкладаючи пакунки.

- Цікаво, чи було б таке без вас? Мері Поппінс пирхнула.

- А от мені цікаво, чи ти коли будеш не такий дуже цікавий?

Цим і довелося Майклові задовольнитись.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2013

Контакти:

317197170