Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Памела Ліліан Треверс - Мері Поппінс (Скорочений переклад Є. Горевої) : МІСІС КОРРІ

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Памела Ліліан Треверс - Мері Поппінс (Скорочений переклад Є. Горевої):МІСІС КОРРІ

 

загрузка...

- Два фунти ковбасок, із свинини, найвищого гатунку,- сказала Мері Поппінс.- І швидше, будь ласка, нам ніколи.

Різник, у великому фартусі в синю й білу смужку, був гладкий і привітний чоловік. Не тільки фартух, а й сам він був великий, до того ж червоний і дуже скидався на одну з ковбасок. Він сперся руками на прилавок і захоплено втупився в Мері Поппінс. Тоді весело підморгнув Джейн і Майклові.

- Ніколи? - перепитав він Мері Поппінс.- Шкода! А я думав, що ви просто зайшли побалакати »трохи. Бачите, ми, різники, любимо товариство. Та й не часто трапляється нагода погомоніти з такою славною, чарівною леді, як ви...- Він раптом замовк, побачивши, яке в Мері Поппінс обличчя. На ньому було написано щось таке жахливе, що Різник мимоволі побажав собі в крамниці мати льох, в який би зараз-таки можна було провалитись.- Ну, та гаразд,- сказав він і зробився ще червоніший, як був.- Якщо вам ніколи, то звісно... Отже, два фунти? Будь ласка... [52]

І він квапливо підчепив на гак довгу низку ковбасок, навішаних по всій крамниці, мов намисто, відрізав добрячий шмат - зо три чверті ярда, скрутив їх віночком і, загорнувши спершу в білий, а тоді в рудий папір, посунув через прилавок до Мері Поппінс.

- Може, ще щось? - сказав він з надією, досі червоний.

- Усе,- тільки пирхнула Мері Поппінс, швидко обернула візок і повезла його з крамниці з таким виглядом, що Різник відразу збагнув, як страшенно він її образив.

А проте, вийшовши з крамниці, вона не забула позирнути у вітрину, де віддзеркалювалися її новенькі черевички.

Вони були ясно-брунатні, лайкові, з ґудзичками - дуже гарненькі.

Джейн із Майклом тупали за нею слідом і розмірковували, чи скінчиться коли-небудь список усього того, що вона мала покупити, але в неї було таке обличчя, що спитати діти не наважилися.

Мері Поппінс подивилась на обидва боки вулиці, немовби щось пильно обмірковувала, а тоді, неначе раптом зважившись, коротко сказала:

- Риба!

І покотила візок до сусідньої крамниці.

- Морський язик, півтора фунта палтуса, пінту креветок і одного омара,- промовила Мері Поппіне так швидко, що тільки хтось здавна звичний до таких наказів міг її зрозуміти.

Рибник на відміну від Різника був довготелесий, худий чолов'яга, такий тонкий, що в нього, здавалося, зовсім не було переду, а тільки два боки, і з таким сумним обличчям, ніби він або щойно плакав, або ось-ось заплаче.

Джейн гадала, що, мабуть, у нього на серці ще якесь горе, а Майкл вважав, що, певно, Рибникова мати змалечку тримала його на хлібі й воді, і він ніяк не може цього забути.

- Може, ще щось,- сказав Рибник таким безнадійним [53] голосом, наче заздалегідь знав, що дарма й питати.

- На сьогодні все,- мовила Мері Поппінс.

Рибник сумно похитав головою, ніскільки не здивувавшись, наче тільки цього й сподівався.

Стиха зітхаючи, він загорнув і зав'язав куплене й поклав у візок.

- Ну й погода,- сказав він і втер очі рукою.- Не віриться, що колись буде літо, хоч, правду сказати, його й не було ніколи. І у вас не дуже-то квітучий вигляд,- подивився він на Мері Поппінс.- Та й хто тепер квітучий...

Мері Поппінс труснула головою. - Себе глядіть! - сердито сказала вона і метнулася до дверей, так штовхнувши візок уперед, що він стукнувся в ящик з креветками.- Довго думав! - уже надворі пролунав її невдоволений голос,- вона саме розглядала у вітрині віддзеркалення своїх нових черевичків. То це в новесеньких брунатних черевичках з ґудзичками у неї не дуже-то. квітучий вигляд?! - ніби підслухали діти її думки.- Ну, вже й сказав!

На тротуарі вона зупинилась, переглянула свій список і зазначила галочками, що вже куплено. Майкл переступив з ноги на ногу.

- Мері Поппінс, а додому ми не підемо ніколи? - розвередувався він.

Мері Поппінс обернулась і поглянула на нього мало не з огидою.

- Побачимо, як там буде,- коротко промовила вона.

І Майкл, угледівши, як вона згорнула список, подумав, що краще було б йому не озиватись.

- Як хочеш, то вертайся додому,- невдоволено кинула вона.- А ми підемо купувати коржики з імбиром.

Майклове обличчя витяглося. Ох, якби ж він був не озивався! Аби ж він був знав, що в кінці списку - коржики з імбиром!

- Тобі - туди,- сухо сказала Мері Поппінс, кивнувши [54] в бік Вишневої Вулички.- Та гляди не заблудися,- додала вона.

- Ох, ні, Мері Поппінс, будь ласочка, ні! Я ж тільки так сказав, я... Ох, будь ласка, Мері Поппінс!

- Нехай він піде з нами, Мері Поппінс,- попросила й Джейн.- Я везтиму візок, тільки дозвольте, хай Майкл піде з нами!

Мері Поппінс пирхнула і сердито сказала: - Якби сьогодні не п'ятниця, ти б тільки мелькнув додому! Так би тільки й мелькнув!

Вона рушила вперед, котячи візка. Джейн із Майклом, зрозумівши, що над ними зглянулись, пішли слідком, міркуючи, що означає «тільки б мелькнув». І враз Джейн помітила, що вони йдуть кудись не туди...

- Але ж, Мері Поппінс, ви ж наче сказали, що ми йдемо купувати коржики з імбиром, а це ж зовсім не та дорога, кудою ми завжди по них ходимо,- почала була вона, та вмить урвала, спіймавши на собі погляд Мері Поппінс.

- Хто має все покупити - я чи ти? - запитала

Мері Поппінс.

- Ви,- сказала Джейн дуже сумирним голосочком.

- Невже? А я думала - навпаки! - насмішкувато промовила Мері Поппінс. , Вона злегка крутнула візок, повернула його за ріг

і зненацька зупинила.

Джейн з Майклом і собі раптово спинилися позад нього і несподівано побачили, що стоять перед крамничкою. Чуднішої крамнички вони зроду не бачили. Вона була дуже маленька і дуже занедбана. У вітринах висіли злинялі стрічечки барвистого паперу, а на полицях стояли облуплені коробочки з шербетом, хтозна-колишні солодцеві палички і дуже давні, дуже тверді яблучка в ірисі. Між вітринами були низенькі темні двері, куди Мері Поппінс і повезла візок, а Джейн з Майклом рушили за нею. [55]

У тьмяній крамничці діти все ж розгляділи засклений прилавок, що тягся вздовж аж трьох стін, і під склом унизу лежали рядками коржики з імбиром. Вони були так густо всіяні позолоченими зірочками, що від того вся крамничка ніби аж світилася.

Джейн із Майклом озирнулися, дуже цікаві побачити, хто їх обслужить. І неабияк здивувалися, коли Мері Поппінс гукнула:

- Фенні, Енні, де ви?

Голос її ніби відбився луною від усіх стін тьмяної крамнички. І ледве він пролунав, як за прилавком з'явилися дві жінки небачено великого зросту й потиснули Мері Поппінс руку. Тоді перехилилися обидві над прилавком, нечувано гучними голосами промовили до дітей: «Доброго здоров'я!»-і потиснули їм руки.

- Доброго здоров'я, міс!..- Майкл замовк, силкуючись угадати, котру з них як звуть.

- Мене звати Фенні,- промовила одна з велетенських жінок.- А здоров'я... Дякую вам... Ревматизм не попускає.

Голос у неї був дуже сумний, начебто вона не вірила, що це її так чемно вітають.

- Який сьогодні гарний день,- ввічливо сказала Джейн до другої сестри, що вже з добру хвилину тримала руку дівчинки в своєму здоровенному кулаці.

- Я - Енні! - сумно повідомила вона.- А взагалі-то людей міряють не по словах, а по ділах.

Джейн з Майклом подумали, що в сестер досить-таки чудна звичка розмовляти, але довго чудуватися дітям не довелося, бо міс Фенні та міс Енні потяглися велетенськими руками до візка, і кожна урочисто потиснула ручку одному з Близнят.

Малі з несподіванки зайшлися плачем.

- Ну-ну-ну-ну! А чого, чого ви? - озвався десь із глибини крамнички пискливий, тоненький, деренчливий голосок. Почувши його, міс Фенні та міс Енні наче ще дужче посумніли. Обидві були якісь перелякані [56] й мов самі не свої. І Джейн з Майклом подумали, що, мабуть, сестрам-велеткам дуже хотілось стати малесенькими й^ не такими помітними.

- А що це я чую? - Химерний тонесенький голосок лунав десь близько.

І ось з-поза скляного прилавка виринула та, що говорила. Не диво, що вона мала такий тонісінький голосочок: вона й сама була крихітна й тендітна. І здалася вона дітям старою, як світ,- з манісіньким жмуточком кіс на голові, тонесенькими, мов патички, ніжками й сухеньким зморшкуватим личком. А проте вона підбігла до них так легко й весело, як молоденька дівчина.

- Ну-ну, оце несподіванка Господи, та це ж Мері Поппінс з Джоном і Барбарою Бенкс! Що - і Джейн з Майклом тут? Ну, яка ж бо й справді люба несподіванка для мене! Такої я не зазнала, відколи Христофор Колумб відкрив Америку, правду вам кажу!

Вона захоплено всміхалась їм, і її ноженята в невеличких м'якеньких черевичках аж пританцьовували.

Ось вона підбігла до візочка, злегка погойдала його і швидко-швидко заворушила перед носом у Джона й Барбари своїми сухенькими, кривими, старенькими пальчиками. Малі відразу перестали плакати і почали всміхатись.

- Отак краще! - мовила вона і весело захихотіла. І зненацька зробила щось дуже чудне. Вона відламала в себе на руці два пальці і простягла один Джонові, другий Барбарі. Та найдивовижніше з усього було те, що замість відламаних пальців умить виросли нові,- Джейн з Майклом добре бачили це.

- Просто цукор собі, їм не зашкодить,- сказала старенька до Мері Поппінс.

- Все, що, дасте їм ви, місіс Коррі, може принести їм тільки користь,- відповіла Мері Поппінс напрочуд люб'язно. [58]

- От шкода! - не втерпів Майкл.- Якби це були м'ятні цукерки!

- Ну, часом виходять і м'ятні цукерки,- радісно сказала місіс Коррі,- ще й до того дуже смачні! Я сама частенько їх смокчу, як не можу вночі заснути. Дуже добре на шлунок.

- А що з них вийде наступного разу? - спитала Джейн, з великою цікавістю дивлячись на пальці місіс Коррі.

- Отож! - підхопила місіс Коррі.- У тому-то й штука! Я ніколи не знаю заздалегідь, на що вони обернуться. Іду на ризик, як сказав колись Вільгельм Завойовник своїй матері (я сама чула), коли вона умовляла його не братися завойовувати Англію.

- Ви, мабуть, дуже старі! - сказала Джейн, заздро зітхаючи, як подумала, чи знатиме вона хоч коли-небудь стільки, скільки знає місіс Коррі.

Місіс Коррі закинула назад свою маленьку голівку з жмутиком сивих кіс і зайшлася пискливим сміхом.

- Стара! - вигукнула вона.- Та я просто пискля проти своєї бабусі. Ото таки справді стара жінка, як хочете знати! Ну, але й сама я пожила на світі чималенько. Як-не-як, а коли світ робився,- пам'ятаю, я ж бо тоді була вже далеко не дитина. Ох і веремія ж тоді зчинилася, леле!

Вона несподівано урвала і так і вп'ялася в Джейн із Майклом своїми маленькими оченятками.

- Ой лишенько, я собі розбалакую, а вас ніхто не обслуговує! Напевне, голубонько,- звернулась вона до Мері Поппінс так, як звертаються до дуже давніх добрих знайомих,- напевно ж, ви всі прийшли по коржики з імбиром?

- Щира правда, місіс Коррі,- чемно відказала Мері Поппінс.

- Це добре! Фенні й Енні вже дали їх вам? - Кажучи це, вона дивилася на Джейн і Майкла.

Джейн похитала головою.

З-за прилавка почулися два боязкі голоси. [59]

- Ні, мамо,- насилу вимовила міс Фенні.

- Ми саме хотіли...- злякано прошепотіла міс Енні.

Почувши це, місіс Коррі випросталась на весь зріст і розлючено подивилася на своїх здоровил-дочок. А тоді промовила тихеньким, лютим, моторошним голосом:

- Саме хотіли? Он як! Це цікаво! А ти не скажеш мені, Енні, хто дозволив тобі роздавати мої коржики з імбиром?..

- Ніхто, мамо! Та я ж і не роздавала, я тільки подумала...

- Ти тільки подумала! Зробила мені ласку! Ну, то ось! Зроби мені ласку, не думай! Я сама подумаю про все, як буде треба! - сказала місіс Коррі тим самим тихим, моторошним голосом. Тоді засміялася коротким, деренчливим сміхом:-Поглянь на неї! Ти тільки поглянь на неї! Плаксійка-тюхтійка! Ревуня-манюня! - пищала вона, показуючи на дочку своїм вузлуватим пальчиком.

Джейн з Майклом, обернувшись, побачили, що по велетенському зажуреному обличчі міс Енні котиться здоровенна сльозина, але сказати нічого не сказали, бо місіс Коррі, хоч яка була невеличка на зріст, наганяла на них неабиякий страх. Та як тільки вона на мить відвернулась, Джейн крадькома подала міс Енні свою хустину. Велетенська сльозина вмить змочила її наскрізь, і міс Енні, вдячно поглянувши на Джейн, викрутила її, перш ніж віддати дівчинці.

- Ну, а ти, Фенні, також думала, га? - Цього разу пискливий голосок був звернений до другої дочки.

- Ні, мамо,- тремтячи, вимовила міс Фенні.

- Гм! Твоє щастя! Відсунь лишень скло! Тремтячими, неслухняними пальцями міс Фенні

відсунула на прилавку скло.

- Ну-бо, милі мої,- зовсім інакшим голосом сказала місіс Коррі до Джейн з Майклом. Вона усміхалась і кликала їх так привітно, що обох [60] аж сором узяв за свій острах перед нею. Вони подумали: «Яка ж вона й славна!»

- Чи не хочете, голуб'ятонька, поклювати чогось смачненького? Сьогодні їх приготовано особливим чином - цей спосіб я знаю від Альфреда Великого. З нього був чудовий кондитер, я добре це пам'ятаю, хоча якось коржики в нього пригоріли. Скільки вам?

Джейн з Майклом поглянули на Меррі Поппінс.

- Кожному по чотири,- сказала вона.- Отже, всього дванадцять.

- Візьміть тринадцять! - весело мовила місіс Коррі.

І Джейн з Майклом набрали аж тринадцять - просто цілу гору - чудових, темних, величезних коржиків з імбиром, і на кожному блищала золота паперова зірка.

Майкл не втерпів і відкусив ріжечок одного з них.

- Добрі? - писнула місіс Коррі, і, коли він ствердно кивнув, вона з тієї втіхи підхопила руками сукню і пішла в танок.- Ура, ура, пречудово! - гукала старенька своїм тонесеньким, дзвінким голосочком.

Та ось вона спинилася і вмить споважніла.

- Одначе затямте: я не роздаю їх дарма. Я беру за них плату! Кожний з вас платить три пенси.

Мері Поппінс розщібнула гаманець і дістала звідти три монетки по три пенси. Вона дала по монетці Джейн і Майклові.

- Ну ж бо,- сказала місіс Коррі,- приліпіть мені їх на сукню. Там їхнє місце.

Вони аж тепер придивились до її темної довгої сукні і раптом побачили, що вона вся всипана монетками в три пенси, як маскарадне вбрання яскравими блискітками.

- Мерщій-бо! Приліпіть! - знову сказала місіс Коррі, потираючи руки з радісної нетерплячки.- Вони не впадуть, самі побачите!

Мері Поппінс перша ступнула до неї і приліпила монету на комір сукні місіс Коррі. [61]

На диво Джейн і Майклові, монета пристала.

Тоді й вони приліпили свої - Джейн - на праве плече місіс Коррі, а Майкл - на облямівку сукні спереду.

- Просто диво! - сказала Джейн.

- Яке ж тут диво? - захихотіла місіс Коррі.- Принаймні не найбільше з див.- І вона по-змовницькому підморгнула Мері Попише.

- Мабуть, нам уже час іти, місіс Коррі,- сказала Мері Поппінс.- У нас на другий сніданок має бути запіканка, тож треба мені встигнути самій зробити її. Бо ця місіс Брілл...

- Куховарка абияка? - жваво підхопила місіс Коррі.

- Абияка? - зневажливо сказала Меррі Поппінс.- Це не те слово.

- Ага! - Місіс Коррі приклала палець до носа й прибрала мудрого вигляду. Тоді сказала:-Ну, люба моя міс Поппінс, для мене це були дуже приємні відвідини, і я певна, що й мої дівчатка також щиро вдоволені.- Бона хитнула головою на своїх сумних здоровенних дочок.- І сподіваюсь, що ви скоро знов прийдете, еге ж? - усі: і Джейн, і Майкл, і маленькі! А коржики ви донесете? - звернулася вона до Джейн і Майкла.

Вони ствердно кивнули. Місіс Коррі підступила до дітей ближче і подивилася на них якимось загадковим, поважним і допитливим поглядом.

- А ось що мені цікаво,- повільно мовила вона.- Що ви зробите з паперовими зірочками?

- О, ми їх ніде не дінемо,- сказала Джейн.- Ми складаємо зірочки. ,

- Ах, он як, складаєте? А де ж ви їх держите? - Очі місіс Коррі були приплющені, але дивилися ще гостріш, як досі.

- Ну,- почала Джейн,- я свої - під носовими хусточками у верхній лівій шухляді комода.

- А я в шафі, на нижній полиці, в коробці з-під черевиків.

- Верхня ліва шухляда в комоді і коробка з-під [62] черевиків у шафі,- повагом промовила місіс Коррі, ніби запам'ятовуючи це. Потім вона перевела погляд на Мері Поппінс і легенько кивнула їй головою. І Мері Поппінс ледь помітно кивнула у відповідь.

Вони ніби мовчки про щось змовилися.

- Ну,- весело сказала місіс Коррі,- це страх як цікаво. Ви й не здогадуєтесь, яка це для мене втіха, що ви збираєте зірочки. Я це запам'ятаю. Мушу вам сказати, я пам'ятаю все, навіть - щoб Гай Фокс їв на обід кожної другої неділі місяця. А тепер бувайте здорові. Приходьте якнайскоріше. Я на вас чекаю!

Голосочок місіс Коррі лунав дедалі тихіше, все завмираючи, а тоді зовсім затих,- незчувшись, як і коли, Джейн з Майклом опинилися на вулиці: вони йшли за Мері Поппінс, що знов читала свій список. Діти озирнулись назад.

- Слухай, Джейн,- здивовано сказав Майкл,- її й сліду немає!

- Отож я й дивлюся,- розгублено озвалася Джейн.

І справді, крамнички не було. Вона десь зникла.

- Дивина! - сказала Джейн.

- А то ні? - підхопив Майкл.- Ну, зате коржики добрі!

І вони обоє так узялися до коржиків - заходились вигризати з них чоловічка, квітку, чайничок,- що незабаром забули, як та крамничка дивно зникла.

Та їм довелося згадати про все це вночі, коли давно вже погасили світло і вважалося, що діти міцно сплять.

- Джейн, Джейн,- зашепотів Майкл.- Хтось наче скрадається сходами, ось послухай!

- Ц-с-с! - цитьнула з свого ліжка Джейн, бо й вона чула чиюсь ходу.

Та ось двері відчинилися, ледь рипнувши, і хтось увійшов до кімнати. Це була Мері Поппінс у пальті [63] й капелюшку - готова до виходу. Вона швидко, але дуже легесенько, сторожко перейшла кімнату. Джейн з Майклом завмерли в ліжках і стежили за нею напівзаплющеними очима.

Ось вона підбігла до комода, витягла шухляду і зараз же засунула. Тоді навшпиньки підійшла до шафи, відчинила її і щось туди поклала чи щось узяла звідти,- діти не побачили. Шух! Дверцята шафи умить зачинилися, і Мері Поппінс швидко вийшла з кімнати.

Майкл сів у ліжку.

- Що вона робила? - лунко прошепотів він до Джейн.

- Не знаю. Може, забула рукавички або черевики, або...- Джейн раптом замовкла.- Майкле, чуєш?

Знизу, так ніби з садка, вони почули чиїсь голоси: там стиха, дуже поважно й захоплено про щось перемовлялися.

Джейн миттю скочила з постелі й поманила Майк-ла. Вони босоніж підкралися до вікна і визирнули надвір. Внизу у Вуличці перед їхньою хвірткою стояла одна невеличка і дві здоровенні постаті.

- Місіс Коррі з міс Фенні й міс Енні! - пошепки сказала Джейн.

І то справді були вони. Така кумедна трійця! Місіс Коррі заглядала крізь хвіртку Будинку Номер Сімнадцять. На велетенському плечі міс Фенні гойдалися дві довжелезні драбини, а міс Енні тримала в одній руці здоровенне відро із чимось таким, ніби клей, а в другій - величезну малярську щітку.

Дітям, що стояли біля вікна, сховавшись за завісою, було виразно чути голоси внизу.

- Вона бариться! - сердито й занепокоєно сказала місіс Коррі.

- Може,- несміливо почала міс Фенні, зручніше примощуючи на плечі драбини,- може, хто з дітей захворів, і їй ніяк було...

- ...вийти вчасно,- неспокійно закінчила замість сестри міс Енні. [64]

- Тихо! - грізно озвалась місіс Коррі, і Джейн з Майклом, почувши, як вона прошепотіла щось про «недолугих жираф», одразу збагнули, що то вона про своїх сердешних дочок.

- Ц-с-с! - цитьнула раптом місіс К9ррі і прислухалась, перехиливши голову набік, мов пташеня.

Тихесенько відчинились і знов зачинилися надвірні двері, і на доріжці до хвіртки почулася чиясь хода. Місіс Коррі заусміхалася й замахала рукою, побачивши Мері Поппінс, що підходила до них з кошиком у руці. А в кошику вона несла щось таке, від чого, здавалось, розходилося тьмяне таємниче світло.

- Мерщій, мерщій, нам треба квапитися, часу обмаль! - сказала місіс Коррі і взяла Мері Поппінс під руку.- Ворушіться жвавіш, ви, недотепи!

І вона кинулася вперед, а за нею рушили міс Фенні й міс Енні. Вони видимо намагались ворушитися якнайжвавіше, але це в них не дуже виходило.

Обидві незграбно плентались позаду матері та Мері Поппінс, зігнувшись під своєю ношею.

Джейн з Майклом побачили, як усі четверо пройшли Вишневою Вуличкою, тоді звернули трохи ліворуч і вийшли на пагорб. Там, нагорі, де вже не було будинків, а тільки росла трава й конюшина, гурток зупинився.

Міс Енні поставила додолу відро з клеєм, а міс Фенні скинула з плеча драбини й поставила їх сторч. Потім сама вона взялась тримати одну, а міс Фенні другу.

- Що це вони збираються робити? - не втерпів Майкл. Він аж рота роззявив з дива.

Але Джейн навіть не довелось йому відповідати, бо наступної ж миті він і сам усе побачив.

Тільки-но міс Фенні та міс Енні прилаштували драбини так, що вони одним кінцем стояли на землі, а другим уперлися в небо, місіс Коррі, підхопивши однією рукою кінчик сукні, а другою відро з клеєм, ступнула на нижній щабель однієї драбини [65] й побралася догори. Мері Поппінс із кошиком у руці полізла вгору другою.

Далі Джейн з Майклом побачили щось небувале. Вибравшись на вершечок драбини, місіс Коррі вмочила щітку в клей і мазнула по небі. А Мері Поппінс узяла з кошика щось блискуче і приліпила на те місце.

Коли ж вона прийняла руку, діти побачили там зірку з імбирного коржика...

Як тільки зірка опинялася на небі, вона починала яскраво мерехтіти, кидаючи на всі боки блискотливе золоте проміння.

- Це ж наші! - від зворушення ледве вимовив Майкл.- Це наші зірки! Вона думала, що ми спимо, й забрала їх.

А Джейн мовчала. Вона, не змигнувши оком, дивилася, як місіс Коррі все мазала небо клеєм, Мері Поппінс ліпила туди зірки, а міс Фенні й міс Енні пересували драбини далі, щоразу коли один клапоть неба був увесь заліплений.

Аж ось вони й скінчили. Мері Поппінс помахала кошиком, показуючи місіс Коррі, що там більше немає зірок. Тоді обидві спустились додолу, і весь гурток рушив з пагорба вниз. Міс Фенні несла на плечах драбини, а міс Енні стиха бряжчала відром з-під клею. На розі вони спинилися і з ,хвилину про щось гомоніли. Тоді Мері Поппінс потиснула всім руки і побігла Вуличкою додому. Місіс Коррі подалася в інший бік, підібравши сукню і легенько пританцьовуючи малими ніжками в м'якеньких черевичках, а слідом за нею важко почалапали її дочки.

Унизу стукнула хвіртка. На доріжці почулася хода. Потім стиха рипнули надвірні двері. І ось діти почули, як Мері Поппінс вийшла сходами нагору, навшпиньки перебігла їхню кімнату і зайшла до другої, де вона завжди спала поміж ліжечками Джона й Барбари.

Коли її кроки стихли, Джейн з Майклом перезирнулися. Тоді, не промовивши й слова, разом кинулися [66] до комода й заглянули у верхню ліву шухляду.

Там лежала тільки купка носовичків Джейн.

- Я ж тобі казав! - промовив Майкл.

Потім вони підбігли до шафи й витягли коробку з-під черевиків. Вона була порожня.

- Як же це? Чому? - тільки й сказав Майкл, сівши на краєчок ліжка і дивлячись на Джейн.

Але Джейн не сказала нічого. Вона розгублено сиділа біля нього, обхопивши руками коліна.

Нарешті вона труснула головою, відкинула з чола коси, випросталась і звелася на ноги.

- Мені цікаво одне,- сказала вона,- чи то зірки - з золотого паперу, чи золотий папір - із зірок?

Відповіді на своє питання вона не дістала. Та вона й не сподівалася на це. Вона знала, що відповісти їй міг би тільки хтось куди мудріший за Майкла.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170