Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Алан. А. Мілн - Вінні-Пух (Переклад: Леоніда Солонька) : ПРИГОДА ОДИНАДЦЯТА, У якій на Пуховій Галявці ставлять хатку

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Алан. А. Мілн - Вінні-Пух (Переклад: Леоніда Солонька):ПРИГОДА ОДИНАДЦЯТА, У якій на Пуховій Галявці ставлять хатку

 

загрузка...

Одного разу, коли Пухові робити було зовсім нічого, він подумав, що слід було б усетаки щось та зробити. І він надумався піти до Паця подивитися, що робить його друг.

Ішов сніг, і Вінні-Пух чалапав білою-білою лісовою стежкою, міркуючи про те, що, мабуть, оце зараз Паць сидить собі біля грубки та вигріває ніжки; але, на превеликий подив, він побачив, що двері Пацевої хатки розчинені, і що довше Пух зазирав усередину, то більше переконувався, що Паця там немає.

- Він кудись пішов,- сумно сказав Пух.- Ось у чому річ. Через те його й немає вдома! Доведеться самому тут погуляти та все як слід обміркувати. А шкода!

Але передусім, щоб остаточно упевнитись, Пух вирішив усе-таки голосно-голосно постукати... Чекаючи на Пацеву відповідь, він підстрибував, аби зігрітися, і раптом йому в голові зазвучала пісенька, і вона здалася Пухові такою гарною, що напевне сподобається й вам:

Оце-то сніг
(Тірлім-бом-бом), [134]
Аж валить з ніг
(Тірлім-бом-бом),
Іду вперед
(Тірлім-бом-бом),
Не бачачи дороги.

І хтозна,
ЧОМ?
(Тірлім-бом-бом),
Не знаю,
ЧОМ?
(Тірлім-бом-бом),
У мене
ЧОМ?
(Тірлім-бом-бом)
Так мерзнуть ноги?

- Тоді я ось що зроблю,- сказав Вінні-Пух.- Я зроблю так: просто зараз піду додому та подивлюся, котра година, і, може, вдягну шалика, а тоді навідаюсь до Іа-Іа і заспіваю йому цю пісеньку.

Пух підтюпцем подався додому і по дорозі був такий заклопотаний новою пісенькою (яку ще треба було трішки довершити, перш ніж заспівати Іа), що, коли він зненацька побачив Паця, який зручно вмостився в його найкращому кріслі, то спромігся лише почухати потилицю й поринути в глибоку задуму: до чиєї ж він хатки втрапив? [135]

- Привіт, Пацю,- сказав Пух.- А я гадав, тебе немає вдома.

- Ні, Пуше,- сказав Паць.- Це тебе немає вдома.

- Може, й так,- сказав Пух.- Принаймні я певен, що когось із нас вдома таки немає.

Він зиркнув на годинника, котрий уже багато тижнів підряд показував за п'ять одинадцяту.

- Диви, вже майже одинадцята! - радісно мовив Вінні-Пух.- Ти прийшов дуже вчасно: мені саме час підкріпитися,- і Пух застромив голову в буфет.- А тоді - чуєш. Пацю? - ми підемо гуляти і заспіваємо Іа пісеньку.

- Яку пісеньку, Пуше?

- Ту саму, якої ми хочемо заспівати Іа,- пояснив Пух.

Годинник усе ще показував за п'ять одинадцяту, коли Пух та Паць за добрі півгодини вийшли надвір.

Вітер ущух, і сніг, якому набридло крутитися, щоб упіймати самого себе за хвоста, тихенько спадав униз, і кожна сніжинка сама знаходила собі місце для відпочинку. Часом тим місцем виявлявся Пухів ніс, а часом щось інше, і трохи згодом у Паця навколо шиї виріс білий-білісінький шарф, а за вухами стало так сніжно, як ще ніколи в його житті.

- Пуше,- сказав Паць, трішки соромлячись, бо йому не хотілося, аби Пух подумав, [136] ніби він слабодухий.- А що, як зараз ми підемо додому та повчимо як слід твою пісеньку, а вже тоді заспіваємо її Іа? Скажімо, завтра... або... або там іншим разом, коли принагідне його здибаємо?

- Це дуже слушна думка, Пацю,- сказав Пух.- Ми зараз же, дорогою, й вивчимо цю пісеньку. Але йти додому й вивчати її там не слід, бо це Спеціальна Дорожня Пісенька для Снігової Погоди, і її треба співати дорогою, коли йде сніг.

- Обов'язково? - стривожено запитав Паць.

- Та ти сам побачиш, коли послухаєш, бо вона починається так:

Оце-то сніг
(Тірлім-бом-бом)...

- Тірлім що? - спитав Паць.

- Бом-бом,- сказав Пух.- Я вставив це, щоб вона була дзвінкіша.

Аж валить з ніг
(Тірлім-бом-бом)...

- А хіба ти не сказав "оце-то сніг"?

- Сказав, але то було попереду.

- Попереду тірлім-бом-бома?

- Та то ж був інший тірлім-бом-бом,- сказав Пух, відчуваючи, що його зовсім збито з пантелику.- От не перебивай, я проспіваю все до кінця, і тоді ти зрозумієш. [137]

І він заспівав спочатку:

Оце-то сніг
(Тірлім-бом-бом),
Аж валить
з ніг
(Тірлім-бом-бом),
йдемо вперед,
(Тірлім-бом-бом),
не бачачи дороги.
І хтозна,
ЧОМ?
(Тірлім-бом-бом),
Хто скаже,
ЧОМ?
(Тірлім-бом-бом),
У мене
ЧОМ!
І в тебе
ЧОМ!
Так мерзнуть ноги?

Він проспівав, пісеньку трохи по-новому, від чого вона стала ще кращою, а скінчивши, замовк і став чекати, коли Паць скаже: "Так, Пуше-Пампуше, з усіх Спеціальних Пісеньок для Снігової Погоди, які мені доводилося чути, ця - найкраща".

Але після довгих і глибоких роздумів Паць сказав зовсім інше. [138]

- Пуше,- сказав він урочисто,- по-моєму, не так ноги, як вуха.

На цей час вони вже майже наблизилися до Сумного Урочища, де жив Іа-Іа. А що в Паця за вухами й досі було дуже сніжно і йому це починало надокучати, вони завернули до паркану, що обгороджував сосновий гайок, і посідали на хвіртці. Тепер сніг на них не падав, але холод усе ще дошкуляв. Тому, щоб зігрітися, вони шість разів підряд проспівали Пухову пісеньку від початку до кінця. Паць співав усі тірлім-бом-боми, а Пух - усе інше, й обидва в потрібних місцях вистукували паличками по штахетах.

Скоро їм стало значно тепліше, і вони змогли продовжити розмову.

- Я оце зараз думав,- сказав Пух,- і подумав я ось про що: я подумав про Іа.

- А що ти подумав про Іа?

- Те, що бідному Іа ніде жити.

- Що ніде, то ніде,- погодився Паць.

- Ти, Пацю, маєш хатку, і я маю хатку, і це, що не кажи, дуже гарні хатки. І Крістофер Робін має хатку, і Сова, і Кенга, і Кролик мають хатки, і навіть усі Кроликові Родичі та Знайомі мають свої хатки чи якийсь дах над головою, а бідний Іа не має нічого. От я й надумав: давай-но збудуємо йому хатку.

- Це пречудова думка! - сказав Паць.- А де ми її збудуємо? [139]

- Ми збудуємо її тут,- сказав Пух,- біля оцього гайка, бо тут не буває вітру і тут я про це подумав. Ми назвемо цю місцинку "Пухова Галявка". І ми поставимо на Пуховій Галявці хатку Іа для ослика Іа.

- До речі, отам, за гайком, лежить ціла купа всяких палиць,- сказав Паць.- Я сам бачив. Багато-багато. Ну просто навалено цілу гору.

- Дякую, Пацику. Те, про що ти сказав, стане нам у великій пригоді, і за це я міг би назвати оцю місцину Пухово-Пацевою Галявкою, якби Пухова Галявка не звучала краще. А звучить вона краще тому, що вона пухнаста, а не пацикаста. А тепер - до діла.

Вони позлазили з хвіртки й подалися по палиці та інші деревини.

...................................

Крістофер Робін цілий ранок був зайнятий удома. Він подорожував до Африки й назад і щойно зійшов з корабля та подумав: "Цікаво, яка зараз надворі погода?", коли це раптом до нього у двері постукав не хто інший, як сам Іа.

- Привіт, Іа,- сказав Крістофер Робін, відчиняючи двері та виходячи на подвір'я.- Як ся маєш?

- Сніг,- понуро мовив Іа.

- Еге, сніг.

- І мороз. [140]

- Невже?

- Авжеж,- сказав Іа. - Хоча,- додав він трохи жвавіше,- хоча останнім часом землетрусів у нас не було.

- А що скоїлося, Іа?

- Нічого, Крістофере Робіне. Нічого важливого. Ти, звісно, не бачив десь тут поблизу хати чи чогось такого подібного?

- Якої хати?

- Звичайної хати.

- А хто в ній живе?

- Я живу. Точніше, я думав, що живу. Але, виходить, я там не живу. Ну що ж, зрештою, не в кожного, мабуть, має бути хата.

- Ой Іа, я ж не знав! Я завжди думав...

- Хтозна, у чім тут річ, Крістофере Робіне, але через увесь цей сніг і таке інше, не кажучи вже про бурульки, зараз у полі годині о третій ранку не так гаряче, як дехто гадає. Ніяк не скажеш, що там спекотно, якщо ти второпуєш, до чого я веду. Ні, ні, на спеку скаржитись не випадає. Де там! Одверто кажучи, Крістофере Робіне,- голосно прошепотів Іа,- але це між нами і про це нікому нічичирк - там холодно.

- Ой Іа!

- І я сказав собі: адже інші вельми засмутяться, коли я зовсім замерзну. Щоправда, ні в кого з них немає розуму, адже в голові в них сама лише тирса, та й та потрапила туди помилково; [141] всі вони не вміють думати, але якщо сніг ітиме ще тижнів із шість, а чи й довше, то навіть хтось із них може сказати собі: "А бідолашному Іа зараз, мабуть, не дуже й спекотно в полі о третій годині ранку". Тоді цей Хтось захоче це перевірити. А ще згодом йому стане сумно.

- Ой Іа! - сказав Крістофер Робін, якому тут-таки зробилося дуже сумно.

- Я не мав на увазі тебе, Крістофере Робіне. Ти не такий. Одне слово, все це я веду до того, що я збудував собі хату біля свого маленького гайка.

- Справді, збудував? Та це ж просто диво!

- Справжнім дивом,- сказав Іа-Іа найпонурішим голосом,- справжнім дивом мені здається те, що, коли я йшов звідти вранці, вона там стояла, а коли я повернувся, її там не було. Взагалі це цілком зрозуміло, адже там усього тільки й було, що хата якогось Іа. Однак мене трохи дивує...

Та Крістоферові Робіну ніколи було дивуватися. Він хутенько заскочив до себе в хатку і ще хутчіше надяг на голову свого водонепроникного капелюха, взув свої водонепроникні чоботи й одягнув своє водонепроникне пальто.

- Ми зараз же підемо і все з'ясуємо,- гукнув він Іа.

- Часом буває,- сказав Іа-Іа,- коли якісь хтосі заберуть чиюсь хату, то там зостається [142] кілька трісочок, які тим хтосям не потрібні і які вони охоче віддадуть колишньому господареві, якщо ти розумієш, до чого я веду. Отож, якщо ми нагодимося...

- Ходімо,- сказав Крістофер Робін.

І вони швидко-швидко пішли, і тому швидко-швидко прийшли на ту галявку за сосновим гайком, де вже не було хати Іа.

- От бач! - сказав Іа.- Не зосталося жодної палочки! Звісно, скарги тут ні до чого, бо зостався увесь цей сніг, з яким я можу робити все, що завгодно.

Та Крістофер Робін не слухав Іа. Він прислухався до чогось іншого.

- Ти чуєш? - спитав він Іа.

- А що там таке? Хтось сміється?

- Слухай!

Вони прислухалися разом... і почули буркотливий басок, який співав про сніг, що аж валить із ніг, а він іде вперед, не бачачи дороги, та чийсь тоненький голосок, який поміж "сніг" та "валить з ніг" устигав тірлім-бомбомкати.

- Це Пух! - радісно сказав Крістофер Робін.

- Можливо,- сказав Іа-Іа.

- І Паць! - схвильовано сказав Крістофер Робін.

- Можливо,- сказав Іа-Іа.- Але хто нам зараз і справді потрібен, то це добрий собаканишпорка. [143]

Слова пісні раптом перемінилися.

- От вже й готовий новий дім! - співав басок.

- Тірлім-бом-бом, тірлім-пш-пім! - підтягував йому тоненький голосок.

- Не хатка, а прегарний дім!
- Тірлім-бом-бом, тірлім-пім-пім!
- Я сам охоче жив би в нім!
- Тірлім-бом-бом, пім-пім!

- Пуше! - закричав Крістофер Робін.

Співаки біля хвіртки, що вела в сосновий гайок, замовкли.

- Це Крістофер Робін,- зрадів Вінні-Пух.

- Він гукає звідти, де ми брали палиці,- сказав Паць.

- Біжімо,- сказав Пух.

Вони злізли з хвіртки й помчали на той бік гайка, а Вінні-Пух цілу дорогу радісно гукав до Крістофера Робіна.

- Ого, Іа теж тут,- сказав Пух після міцних обіймів із Крістофером Робіном.

Він штурхнув ліктем Паця, а Паць штурхнув ліктем його, і обидва разом подумали, який чудовий і несподіваний дарунок вони підготували для ослика.

- Доброго здоров'ячка, Іа!

- Тобі так само, ведмедику Пуше, - понуро мовив Іа,- і вдвоє кращого - щочетверга.

Не встиг Вінні-Пух запитати: "Чому щочетверга?", [144] як Крістофер Робін почав розповідати сумну історію про зниклу хатку Іа.

Пух та Паць уважно слухали, проте їхні очі дедалі круглішали та круглішали.

- А де, ти кажеш, вона стояла? - спитав Пух.

- Якраз отут,- сказав Іа-Іа.

- Її було збудовано з палиць?

- Так.

- Ох! - сказав Паць.

- Що? - сказав Іа.

- Я просто сказав "Ох",- скоромовкою відповів Паць і, щоб не виказати себе, кілька разів безтурботно тірлімбомбомкнув.

- А ти певен, що то була хатка? - спитав Пух.- Я хочу сказати, чи певен ти, що хатка стояла саме тут?

-Авжеж, певен,- сказав Іа й пробурмотів сам до себе.- У декого з них ані крапельки глузду.

- А що скоїлося, Пуше? - спитав Крістофер Робін.

- Та бачиш, - сказав Пух, - скоїлося не скоїлося...- сказав Пух.- А справа в тім...- сказав Пух... - Ну, як би вам пояснити?..- сказав Пух.

І тут, мабуть, щось йому підказало, що він не дуже зрозуміло пояснює справу, тому він знову штурхнув ліктем Паця.

- Ну, як би вам пояснити,- квапливо сказав Паць.- Адже там тепліше,- додав він після глибоких роздумів. [145]

- Де тепліше?

- По той бік гайка, де стоїть хатка Іа.

- Моя хатка? - спитав Іа-Іа. - Моя хата стояла тут.

- Ні,- впевнено сказав Паць,- вона по той бік гайка.

- Бо там тепліше,- додав Пух.

- Але я мушу знати...

- Ходімо й подивимось, - просто сказав Паць, запрошуючи всіх іти за ним.

- Не могло ж у тебе бути дві хати,- сказав Пух. - Та ще й так близько одна від одної.

Вони вийшли на галявину, і там стояла хатка Іа - гарна, мов лялечка.

- Ось твоя хатка,- сказав Паць.

- Усередині не гірша, ніж зовні,- гордо сказав Пух.

Іа зайшов до хатки, і... вийшов назад.

- Диво дивне,- сказав він.- Це моя хатка, і я сам збудував її там, де я казав. Мабуть, її сюди здуло вітром. Мабуть, вітер підняв її просто над гаєм і опустив тут. От вона й стоїть тепер тут, ціла-цілісінька. І місце тут навіть краще, ніж там.

- Значно краще, ніж там,- в один голос сказали Пух і Паць.

- Ось вам наочний приклад того, що можна зробити, коли не лінуватися,- сказав Іа-Іа. - Тобі ясно, Пуше? Тобі ясно, Пацику? [146] По-перше, Кмітливість, а по-друге - Сумлінна Праця. Наслідок - перед вами. Ось як треба будувати хатку! - гордо закінчив Іа.

Всі попрощалися із щасливим господарем нової хатки, і Крістофер Робін зі своїми друзями - Пухом та Пацем пішли обідати. Дорогою друзі розповіли йому про Жахливу Помилку, якої вони допустилися. І коли Крістофер Робін досхочу насміявся, усі троє бадьоро заспівали Пухову Похідну Пісеньку для Снігової Погоди і співали її до самого дому, причому Паць, який досі ще був трохи не в голосі, лише тірлімбомбомкав.

- Ага, то тільки здається, що тірлімбомбомкати легко,- сказав Паць сам до себе,- але це зуміє не кожен. Ні, ні!.. [147]

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170