Одного дня, коли сонце знову завітало до Лісу й принесло з собою духмяні пахощі травня, коли всі лісові струмки щасливо задзюрчали, радіючи з того, що знову стали прозорими й гарними, коли вода в маленьких сонних озерцях уже лиш мрійливо згадувала про ті бурхливі справи, які вона звершила, коли в лісовім безгомінні закувала зозуля, вивіряючи відлуння свого голосу і дослухаючись, чи подобається він Лісові, коли повсюди лагідно й ніжно затуркотіли дикі голуби: "Не моя пр-р-ровина. Не моя пр-р-р-ровина. Але дар-р-р-ма. Але дар-р-р-рма",- цього чудового дня Крістофер Робін заклав два пальці в рота і свиснув так, як тільки він умів свистіти, і на його свист із Дрімучого Пралісу прилетіла Сова й запитала, навіщо він свиснув.

- Сово,- сказав Крістофер Робін,- я хочу влаштувати свято.

- Он як! Невже свято? - здивувалася Сова.

- І це має бути особливе свято! - сказав Крістофер Робін.- Урочисте свято на честь Вінні-Пуха, який зробив те, що він зробив, аби врятувати Паця від потопу! [122]

- О! Бач яке то буде свято! А він щось зробив? - спитала Сова.

- Так, зробив. А тепер, Сово, лети якомога швидше та сповісти про це Пуха й усіх-усіх, бо свято відбудеться завтра.

- О! Таки відбудеться, справді? - здивувалася Сова, силкуючись придумати Крістоферові Робіну якусь корисну пораду.

- Ну, чого ж ти баришся, Сово? Лети!

Сова ще подумала-подумала, але, не придумавши нічого розумного й мудрого, полетіла виконувати доручення.

Першим, кого вона зустріла, був Вінні-Пух.

- Пуше,- сказала Сова,- Крістофер Робін влаштовує свято.

- Ого! - сказав Пух. І, помітивши, що Сова чекає, аби він ще щось сказав, Пух додав:

- А там будуть такі маленькі тістечка з рожевим кремом?

Сова вважала за негідне для себе встрявати в розмову про якісь там тістечка з рожевим кремом, тому вона лише переказала Пухові слівце в слівце розмову з Крістофером Робіном і полетіла до Іа-Іа.

"Свято на мою честь? - подумки здивувався Пух.- Оце-то шту-у-ка!"

І він почав думати, як здивуються всі, коли дізнаються, що це не просто собі свято, а спеціальне свято на честь його - Пуха, і як вони здивуються ще дужче, коли Крістофер [123]

Робін розповість їм про "Плавучого Ведмедя" та про "Пухову Мудрість", про ці чудові кораблі, що він їх винайшов і плавав на них. А далі він подумав, як буде шкода, коли раптом усі забудуть про свято або ж не знатимуть, на чию честь воно влаштоване. І що довше він думав про своє свято, то глибше воно полонило його уяву - немов чарівний сон, у якому все, як насправді. І цей сон непомітно й помаленьку почав виливатися в пісню. І це була

НЕТЕРПЛЯЧА ПУХОВА ПІСНЯ

- Ура йому й слава!
- Кому це?
- Йому!
Хай кожен послуха...
- Про кого?
- Про нього!
Про нашого Пуха,
Розумного Пуха,
Хай кожен послуха,
Наставивши вуха.
- Гай-гай! Отакої!
А що ж він накоїв?
- Учора він став славнозвісним героєм!
Він друга свого від води врятував!
- Кого врятував?
- Я про Пуха казав!
- Та він же і плавать не вміє ніяк! [124]
- А плавав як справжній хоробрий моряк!
Тож слава йому!
- За віщо й кому?
- Якщо ти не чуєш -
Продми собі вуха!
Йде мова про Пуха,
Про Мудрого Пуха,
Що вийшов героєм із моря води!
- Героєм із чого?
Із меду смачного!
- А мед тут до чого?
- Бо Пух до смачного
Був ласий... Він мед свій хутенько поїв,
А з глека зробив корабель з кораблів!
ідтак, не вагаючись жодної хвилі,
убовснув із дерева просто у хвилі,
Хоч сам би любіше скупався у меді,
Ніж морем пливти на "Плавучім Ведмеді".

Тож, нумо, всі разом його привітаймо
І щастя йому у житті побажаймо,
Щоб він не товстів, а міцнів повсякчас
І щоб не пішов він ніколи від нас.
Ура йому й слава!
- Кому це?
- Йому!
Хай кожен послуха...
- Про кого?
- Про нього!
Хай кожен послуха, [125]
Наставивши вуха,
Про Доброго, Мужнього, Мудрого Пуха!
Щоб він був щасливий і весело жив!..
- Я згоден, скажіть тільки:
Що ж він зробив?

Поки ця пісня бриніла в Пухових грудях, Сова вела розмову з Іа-Іа.

- Іа,- сказала Сова,- Крістофер Робін влаштовує свято.

- Цікаво, дуже цікаво,- сказав Іа-Іа.- Мабуть, мені пришлють опісля недоїдки, що попадали під стіл. Оце-то увага, оце-то турбота! Перекажи їм, що я наперед вдячний за їхні клопоти.

- Але ж тобі є запрошення!

- Що, що?

- Запрошення!!

- Не кричи, я все добре чую. А з чим його Їдять?

- Запрошення не щять. Запрошенням запрошують у гості. Ось і тебе запрошують на гостину. На завтра. На свято.

Іа спроквола похитав головою:

- Ти сплутала мене з Пацем. Щоправда, він маленький, але в нього теж довгі вуха. Певна річ, мовилося про Паця. Я йому все перекажу.

- Ні, ні! - сказала Сова, починаючи нервувати.- Мовилося саме про тебе! [126]

- Ти певна?

- Авжеж, певна. Крістофер Робін сказав:

"Скажи усім-усім!" Розумієш, усім-усім!

- Усім, за винятком Іа?

- Ні, всім без винятку! - сердито сказала Сова.

- Ага, - сказав Іа. - Звісно, помилка. Та все одно, я прийду. Тільки не виніть мене, коли знову вперіщить дощ.

Але дощу не було.

Крістофер Робін зробив із довгих-предовгих дощок довгий-предовгий стіл, щоб за тим столом помістилися геть усі.

Сам Крістофер Робін сів з одного кінця столу - як Господар, а Пух сів із другого кінця столу - як Перший Гість, а поміж ними ліворуч сіли Сова, Іа-Іа та Паць, а поміж ними праворуч сіли Кролик, Крихітка Ру та Кенга, а довкола них, уже просто на траві, розмістилися всі Кроликові Родичі та Знайомі і терпляче ждали, може, хто-небудь до них озветься або щось упустить, або хоч спитає, котра година.

Це було перше свято, на яке потрапив Крихітка Ру, і тому він страшенно розходився. Тільки-но гості посідали, він почав усіх зачіпати.

- Привіт, Пуше! - пропищав він.

- Привіт, Ру! - сказав Пух.

Ру підскочив кілька разів на своєму місці й почав знову: [127]

- Привіт, Пацику! - пропищав він.

Паць привітно помахав йому лапкою, бо був дуже зайнятий і не міг говорити.

- Привіт, Іа-Іа! - пропищав Ру.

Іа понуро мотнув йому головою і сказав:

- Скоро піде дощ - от побачиш, піде, коли вже не йде.

Ру поглянув на небо, але дощу й близько не було, тому він пропищав:

- Привіт, Сово!

- Привіт, маленький мій друже,- доброзичливо відповіла Сова і знову почала розповідати Крістоферові Робіну про те, як з одним її другом, якого він, Крістофер Робін, не знає, трохи не стався нещасний випадок.

А Кенга сказала Крихітці Ру:

- Ну, любий мій, випий спершу свою моню, а тоді розмовлятимеш.

Крихітка Ру, який саме пив молоко, хотів сказати, що він може робити водночас і те й інше, але раптом похлинувся, і його довелося довгенько попліскувати по спині, аби він віддихався.

Коли всі добре собі пригостилися, Крістофер Робін постукав ложкою по столу, і всі миттю замовкли й приготувалися уважно слу^ хати - усі-всі, за винятком Крихітки Ру, який і досі не позбувся гикавки, а тому силкувався удати, ніби то гикає не він, а хтось із Кроликових Родичів та Знайомих. [128]

- Це свято,- сказав Крістофер Робін,- є святом на честь того, хто зробив Героїчний Вчинок, і всі ми знаємо, хто наш герой, і тому це його свято, і я приготував йому Великий Подарунок! Ось він.

Тут Крістофер Робін помацав біля себе руками й прошепотів:

- Де ж він?

Тим часом, поки Крістофер Робін мацав та розглядався, Іа значливе кахикнув і заговорив.

- Друзі! - сказав він.- Дорогі гості (в тому числі й непрохані), мені дуже приємно, точніше, мені було надзвичайно приємно бачити вас на моєму святі. Те, що я зробив,- пусте. Кожен із вас - за винятком Кролика, Сови та Кенги - міг би вчинити те саме. Ага, ще за винятком Пуха. Звісно, моє зауваження не стосується Паця та Крихітки Ру, бо вони ще замалі для будь-яких вчинків. Зате решта з вас - кожен із решти - міг би вчинити те саме. Одначе сталося так, що зробити Героїчний Вчинок випало саме мені. І нема потреби говорити, що я зробив його не заради того, що оце зараз шукає Крістофер Робін.- Тут Іа приклав копито до рота й голосно прошепотів: "Пошукай під столом", - а тоді знову звернувся до всіх: - Я зробив цей Героїчний Вчинок тому, що кожен із нас повинен робити те, на що він здатен. І я вірю, що всі ми...

- Гик! - не стримався Крихітка Ру. [129]

- Ру, любий, ну як тобі не сором,- із докором сказала Кенга.

- А хіба то я? - здивовано спитав Крихітка Ру.

- Про що говорить Іа? - прошепотів Паць до Пуха.

- Не знаю,- сумовито відповів Пух.

- Я думав, це твоє свято,- сказав Паць.

- Я теж так думав. Та бач, виходить, що не моє.

- Краще б воно було твоє, ніж його,- не вгавав Паць.

- Я теж так гадаю,- скромно відказав Пух.

- Гик! - знову не стримався Крихітка Ру.

- Як я вже сказав,- голосно й суворо повторив Іа-Іа,- як я вже сказав перед тим, як мене перебили якимось незрозумілим гиканням, я вірю, що всі...

- Знайшов! - радісно вигукнув Крістофер Робін.- Передайте, будь ласка, оцей Великий Дарунок нашому любому Пухові. Це - для Пуха!

- Для Пуха? - перепитав Іа-Іа.

- Авжеж, для Пуха. Для найкращого у світі ведмедя!

- Я так і знав,- сказав Іа-Іа.- А втім, скаржитись не доводиться: все йде, все минає...

Але його ніхто не слухав. Усі кричали:

- Швидше розпаковуй, Пуше!

- Що там таке, Пуше? [130]

- А я знаю, що там!

- Ні, не знаєш! - і так далі й таке інше.

Тим часом Пух і без підказок квапився розпакувати свій Дарунок. Проте він не розрізав, а обережно розв'язав мотузочку, якою Дарунок був перев'язаний, адже ніколи наперед не вгадаєш, навіщо тобі може знадобитися шматок мотузки.

Нарешті пакунок було розгорнуто, і коли Пух глянув, що там лежить, він ледве не впав від щастя!..

У пакунку лежала Спеціальна Скринька із чудовим набором олівців! Там були олівці, позначені літерою "В" - на честь Вінні-Пуха, а ще олівці, позначені "НВ"- на честь Найхоробрішого Вінні, а ще олівці, позначені "ВВ" - на честь Визволителя Вінні, бо це ж він визволив Паця з біди. А ще там була Машинка для загострювання олівців, а ще Червона Гумка, яка чудово стирає все, що ви неправильно написали, а ще Лінійка, якою можна зміряти все у себе вдома й надворі, і Сині Олівці, й Червоні Олівці, й Зелені Олівці, якими можна малювати і небо, і вогонь, і ліс. І всі ці речі мали своє окреме місце у Спеціальній Скриньці, яка до того ж іще й клацала, коли ви зачиняли накривку. І все це віднині належало Пухові.

- Ого! - сказав Пух.

- Ого, Пуше! - сказали всі, за винятком Іа. [131]

- Дякую! - сказав схвильованим басом Пух.

А Іа-Іа пробурмотів:

- Е, якесь начиння до писанини... Олівці та інші витребеньки. Сама морока, сказав би я вам. Нічого путнього.

Пізніше, коли на землю зійшов золотавий вечір і всі попрощалися з Крістофером Робіном та подякували йому за гостину, Пух та Пацик разом почвалали додому.

Вони йшли тихо, мовчки, і кожен із них думав про щось своє.

- Путе,- нарешті озвався Паць,- коли ти прокинешся завтра вранці, про що ти найперше подумаєш?

- Я подумаю: що в мене буде на сніданок? - сказав Пух.- А ти про що?

- А я подумаю,- сказав Паць,- а що цікавого буде сьогодні?

Пух глибокодумно кивнув головою:

- Це ж те саме... - сказав він.



- І що ж було цікавого? - спитав Крістофер Робін.

- Коли?

- Наступного ранку.

- Не знаю.

- А ти можеш пригадати й розповісти нам із Пухом про це іншого разу?

- Якщо вам цього дуже хочеться, то... [132]

- Пухові дуже хочеться,- сказав Крістофер Робін.

Він глибоко-глибоко зітхнув, узяв ведмедика за задню лапу і попрямував до дверей, тягнучи Пуха за собою.

На порозі він озирнувся й сказав:

- Ти прийдеш подивитися, як я купаюся?

- Охоче,- відповів я.

- А Пухова скринька для олівців була краща за мою?

- Вона була точнісінько така сама,- сказав я.

Крістофер Робін кивнув і вийшов... А за хвилину я почув, як Вінні-Пух підіймається сходами слідом за ним - бум, бум, бум! [133]