Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Алан. А. Мілн - Вінні-Пух (Переклад: Леоніда Солонька) : ПРИГОДА СЬОМА, У якій Кенга та Крихітка Ру з'являються в лісі, а Пацеві нежданно-негадано намилюють шию

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Алан. А. Мілн - Вінні-Пух (Переклад: Леоніда Солонька):ПРИГОДА СЬОМА, У якій Кенга та Крихітка Ру з'являються в лісі, а Пацеві нежданно-негадано намилюють шию

 

загрузка...

Здавалося, жодна жива душа не знала, звідки вони взялися і як опинилися тут, у Лісі, - мама Кенга і Крихітка Ру.

Коли ж Пух спитався Крістофера Робіна: "Як вони сюди потрапили?", Крістофер Робін сказав:

"Звичайним шляхом. Ясно, Пуше?"

Пух, якому було зовсім не ясно, сказав: "Угу". - Потім двічі кивнув головою і повторив: "Звичайним, шляхом. Ага, угу". - І почвалав у гості до свого друга Паця - дізнатися, що він про це думає.

У Паця саме гостював Кролик. І вони почали міркувати усі троє.

- Мені ось що не до душі,- сказав Кролик.- Ми собі живемо тут - ти, Пуше, і ти, Пацику, і я - і раптом...

- Ще Іа,- сказав Пух.

- Ще Іа - і раптом...

- І ще Сова,- сказав Пух.

- І ще Сова - і раптом ні сіло ні впало...

- Так, так, а ще ж Іа,- сказав Пух.- Я трохи не забув про нього! [74]

- Ми собі живемо тут,- повторив Кролик дуже повільно та голосно,- усі-всі ми - і раптом ні сіло ні впало ми прокидаємося одного ранку, і що ми бачимо? Ми бачимо якусь Чужинську Тварину серед нас! Тварину, про яку ми ніколи ні сном ні духом не знали! Тварину, яка носить своїх дітей у кишені! Казна-що! Уявіть, коли б це мені заманулося тягати в кишенях своїх родичів! Скільки б мені знадобилося кишень?

- Шістнадцять,- сказав Паць.

- Сімнадцять, здається... Авжеж! - сказав Кролик.- Та ще одну для носовичка. Отже, всього - вісімнадцять. Вісімнадцять кишень в одному костюмі! Та я просто заплутався б!

Тут усі вмовкли й довго-довго думали про кишені.

Нарешті Пух, який увесь цей час напружено морщив лоба, сказав:

- По-моєму, їх п'ятнадцять.

- Чого, чого? - спитав Кролик.

- Кажу, що їх таки п'ятнадцять.

- П'ятнадцять чого?

- Твоїх родичів.

- А до чого тут мої родичі?

Пух потер кінчик носа й сказав, що йому здалося, ніби Кролик говорив про своїх родичів.

- Хіба? - сказав Кролик, знизавши плечима.

- Авжеж, говорив... [75]

- Ну, гаразд, Пуше, облишмо родичів,- нетерпляче сказав Паць.- Питання стоїть так: що нам робити з Кенгою?

- А-а, ясно,- сказав Пух.

- Найліпше,- сказав Кролик,- найліпше буде зробити таке: взяти й викрасти Крихітку Ру, а потім його сховати, і коли Кенга запитає: "Де ж це моя Крихітка Ру?", ми скажемо: "Ага!"

- Ага! - сказав Пух, надумавши потренуватися.- Ага! Ага!

- По-моєму,- сказав він трохи згодом,- по-моєму, ми можемо сказати "ага", навіть не викрадаючи Крихітки Ру.

- Пуше,- поблажливо сказав Кролик,- у тебе й справді в голові сама тирса!

- Я знаю,- винувато промовив Пух.

- Ми скажемо "ага" так, щоб Кенга зрозуміла, що ми знаємо, де її Крихітка Ру. Таке "ага" означає: "Ми тобі скажемо, де Крихітка Ру, якщо ти пообіцяєш піти з нашого Лісу й ніколи не повертатися". А тепер помовчте: я хочу подумати! - сказав Кролик.

Пух подибав у куточок і став учитися такого "Ага!", про яке казав Кролик. Іноді йому здавалося, що воно виходить саме таке, а іноді - що зовсім не таке.

"Мабуть, тут усе залежить від вправ,- думав Пух.- Цікаво, чи й Кенга повинна робити такі вправи, щоб нас зрозуміти?" [76]

- Я ось про що хотів запитати,- сказав Паць, неспокійно соваючись на місці,- Я оце мав розмову з Крістофером Робіном, і він сказав, що Кенга, між іншим, вважається Одним із Найлютіших Звірів. Сам я не боюся звичайних лютих звірів, але всі знають, що коли в Одного з Найлютіших Звірів забрати дитину, то цей звір стає такий лютий, як Двоє Найлютіших Звірів. І тоді вже казати "Ага!" буде, мабуть, досить безглуздо.

- Пацю,- промовив Кролик, діставши олівця і послинивши його,- ти страшенний боягуз, ти не маєш ані краплі хоробрості!

- Важко бути хоробрим,- сказав Паць і тихенько зашморгав носом,- коли ти є лише таким Малесеньким Пацем.

Кролик, який тим часом почав щось квапливо писати, на хвильку відірвався від роботи і сказав:

- От саме завдяки тому, що ти такий малесенький, ти скоро будеш у найбільшій пригоді.

Паць так зрадів, що він буде в пригоді, що враз і думати забув про будь-які страхи. А коли Кролик сказав, що Кенги бувають люті лише взимку, а в усі інші пори року вони - Найсумирніші Створіння, Паць ледве міг усидіти на місці, так йому закортіло потрапити в пригоду.

- А як же я? - засмутився Пух.- Виходить, я зовсім не буду в пригоді? [77]

- Не журися, Пуше,- утішив його Паць.- Може, якось іншим разом...

- Без Пуха,- урочисто сказав Кролик, загострюючи олівця,- пригода взагалі буде неможлива.

- Ого! - сказав Паць, силкуючись не показати свого розчарування.

А Пух знову почалапав у куток і гордо сказав собі подумки: "Без мене взагалі неможливо! От я, так я!"

- А тепер слухайте всі! - сказав Кролик, скінчивши писати.

Пух та Паць сіли й приготувалися слухати уважно-уважно - аж роти пороззявляли!

І ось що їм прочитав Кролик:

ПЛАН,
як викрасти Крихітку Ру.

1. По-перше. Кенга бігає швидше за кожного з нас, навіть за мене.

2. Ще найпопершіше. Кенга не зводить очей із Крихітки Ру, якщо він не застебнутий у неї в кишені геть на всі ґудзики.

3. Отже. Якщо ми хочемо викрасти Крихітку Ру, нам треба виграти час, бо Кенга бігає швидше за кожного з нас, навіть за мене (див. параграф 1).

4. Ідея. Якщо Ру вискочить із Кенжиної кишені, а Паць туди вскочить, то Кенга не помітить різниці, бо Паць - це всього лиш Малесенький Паць.

5. Такий самий, як і Крихітка Ру. [78]

6. Але Кенга неодмінно має глянути в інший бік, щоб не помітити, як Паць вскочить до неї в кишеню.

7. Дивись параграф 2.

8. Ще одна ідея. Та коли Пух заговорить до неї і говоритиме дуже переконливо, вона може на мить відвернутися.

9. І тоді я зможу втекти з Ру.

10. Дуже швидко.

11.1 Кенга спочатку нічого не помітить, а помітить уже згодом.

Кролик гордо прочитав усе це вголос, і, коли він закінчив, деякий час усі мовчали. Тільки Паць усе відкривав та закривав рота, але не міг промовити й слова. Нарешті, йому пощастило видушити з себе захриплим голосом:

- А тоді?

- Що тоді?

- Ну, коли Кенга помітить, що то не Ру?

- Тоді ми всі разом скажемо: "Ага!"

- Усі втрьох?

- Еге.

- Ого!

- А що тебе турбує, Пацю?

- Нічого,- сказав Паць.- Якщо ми всі троє скажемо "Ага!", тоді все гаразд... Якщо ми всі троє скажемо "Ага!",- сказав Паць,- тоді я не турбуюся,- додав він.- Але мені б не хотілося казати "Ага!" самому. Бо воно дуже погано вийде... До речі,- поцікавився він,- ти цілком певен у тому, що ти казав про зиму? [79]

- Про зиму?

- Ну, про те, що Кенги найбільше лютують у січні та лютому?

- А-а! Так, так, це напевне. Ну, Пуше, тобі ясно, що ти маєш робити?

- Ні,- сказав Пух.- А що я маю робити?

- Та лише одне: говорити й говорити з Кенгою, щоб вона нічого не помічала.

- Ага! А про що говорити?

- Про що хочеш.

- Може, почитати їй вірші чи щось таке?

- Так, так, саме вірші,- сказав Кролик.- Блискуча думка! А тепер - гайда!

І вони всім гуртом подалися шукати Кенгу.

Кенга й Ру тихо-мирно бавилися на піщаній галявці.

Крихітка Ру робив свої вправи в пісочку: він стрибав у висоту, стрибав у довжину і стрибав навіть у глибину, тобто вчився падати в мишачі нірки й вилазити з них, а Кенга хвилювалася і щохвилини примовляла:

"Ну, любий мій, оце ще разочок стрибни, та й час додому".

І ось цієї миті з-за пагорба й вигулькнув не хто інший, як сам Вінні-Пух.

- Добрий день, Кенго! - сказав він.

- Добрий день, Пуше.

- Диви, як я стрибаю! - пропищав Крихітка Ру і впав у надцяту мишачу нірку.

- Привіт, Ру, маленький мій друже! [80]

- А ми оце збираємося додому,- сказала Кенга.- Добрий день, Кролику. Добрий день, Пацю.

Кролик та Паць, які тим часом теж вигулькнули з-за пагорба, тільки з іншого боку, й собі сказали "Добрий день" та "Привіт, Ру", а Ру запросив їх поглянути, як він стрибає...

Отож вони стояли й дивилися.

І Кенга дивилася також...

- Послухай-но, Кенго,- сказав Пух, після того як Кролик підморгнув йому вдруге.- Цікаво знати, чи любиш ти вірші?

- Не дуже,- сказала Кенга.

- Та ну! - сказав Пух.

- Ру, любий мій, оце ще разочок стрибни, та й час додому!

Запала коротка мовчанка.

Ру шугонув ще в одну мишачу нірку.

- Ну, чого ж ти, давай,- голосно прошепотів Кролик, прикриваючи рота лапкою.

- До речі, про вірші,- сказав Пух.- Я оце по дорозі сюди склав такого собі віршика. Ну ось такого... Кхи, кхи... Хвилиночку...

- Та невже? - сказала Кенга.- Ру, любий мій...

- Віршик тобі сподобається,- сказав Кролик.

- Ти його полюбиш,- кувікнув Паць.

- Тільки слухай уважно,- порадив Кролик.

- Аби нічого не прослухати,- кувікнув Паць. [81]

- Гаразд, гаразд,- сказала Кенга, та, на жаль, вона й далі не зводила очей із Крихітки Ру.

- То про що ж у ньому йдеться, Пуше? - сказав Кролик.

Пух легенько відкашлявся й почав:

У ПОНЕДІЛОК я гуляв
І довго думав та гадав:
"Чому так любо сонце гріє,
Коли хурделиця не віє?"

А у ВІВТОРОК - хуга, сніг,
І я подумав, як на гріх:
"Чому це сонечко не сяє,
Коли хурделиця гуляє?"

У СЕРЕДУ я вийшов з хати -
Став дощик з неба накрапати.
"Навіщо дощ,- подумав я,-
Коли в калюжах вся земля?"

А у ЧЕТВЕР пішов я в Ліс.
Ого! Мороз шипа за ніс!
Отут би сонце припекло,
А сонце взяло і втекло...
П'ЯТНИЦЮ...

- Ду-у-же, дуже мило! - сказала Кенга, не чекаючи розповіді про те, що сталося в п'ятницю.- Ну, Ру, оце вже останній-останній разочок стрибни, мій любий, та й час додому. [82]

Кролик непомітно підштовхнув Пуха ліктем у бік.

- До речі, про вірші, - квапливо сказав Пух.- Ти коли-небудь звертала увагу на оте дерево - он там, праворуч?

- Де? - сказала Кенга й далі дивлячись на Крихітку Ру.- Ну, серденько Ру...

- Та ондечки, праворуч,- сказав Пух і показав за спину Кенги.

- Ні,- сказала Кенга.- Ну, серденько Ру, а тепер, любий, стрибай у кишеню та й підемо додому.

- Ні, ти обов'язково подивися на оте дерево - он там, праворуч,- сказав Кролик.- Ру, хочеш, я тебе підсаджу? - І він узяв Крихітку Ру на лапки.

- А на тому он дереві сидить пташинка,- сказав Пух.- Чи, може, то рибинка?

- Авжеж, то сидить пташинка,- сказав Кролик,- якщо вона, звичайно, не рибинка.

- То не рибинка, то пташинка! - кувікнув Паць.

- Так воно і є, - сказав Кролик.

- Цікаво, а то шпачок чи дрізд? - спитав Пух.

- У тому вся й штука,- сказав Кролик,- чи то дрізд, чи, може, шпачок?

І тут нарешті Кенга озирнулася. І саме тієї миті Кролик голосно-преголосно сказав:

- Ру, на місце! [83]

І на місце, тобто в кишеню Кенги, вскочив Паць, а Кролик міцно притис до себе Крихітку Ру і дременув з ним що було духу.

- Куди ж це Кролик подівся? - спитала Кенга, знову повернувши голову.- Ну як, любий Ру, все гаразд?

Пацик із дна Кенжиної кишені пропищав щось голосом Ру.

- Кроликові довелося піти,- сказав Пух.- Мабуть, він згадав про якусь дуже пильну справу. Зненацька й раптово.

- А Паць?

- А Паць, мабуть, теж згадав про якусь дуже пильну справу. Зненацька й раптово.

- Ну, гаразд, ми пішли додому,- сказала Кенга.- До побачення, Пуше!

Три велетенських стрибки - стриб! стриб! стриб! - і Кенга зникла з очей.

Пух подивився їй услід:

"Хотів би я отак стрибати! - подумав він.- І чого то одні вміють, а інші не вміють? Яка несправедливість!"

Кенга й справді чудово стрибала, та були хвилини, коли Пацикові хотілося, щоб вона стрибала не так чудово.

Раніше він часто, вертаючись додому з далекої прогулянки в Лісі, мріяв стати пташкою і вміти літати; але тепер, коли Паць у Кенжиній кишені підлітав, як м'яч, у голові йому стрибала думка: [84]

Якщо це зве ве
\ / \
ве \
веться
в них літа та
\ / \
та \
тати, —
я пташкою
не хо хо
\ / \
хо \
хочу
ста а а ти — ти!
\ / \ / \ /
а а а


- УУУУУУУУ! - казав Паць, злітаючи високо в повітря. А опускаючись донизу, він казав:

-Ух!

І йому довелося цілу дорогу, аж до самісінької Кенжиної домівки: казати: "Ууууууу-ух!", "Ууууууу-ух!", "Ууууууу-ухГ

Звісно, вдома, щойно Кенга розстебнула свою кишеню, вона одразу помітила, що її підманули. Спершу вона ледь не злякалася, та наступної миті збагнула, що лякатися нічого: бо ж вона була цілком певна, що Крістофер Робін нікому не дозволить скривдити Крихітки Ру.

"Ну, гаразд,- сказала вона сама собі подумки,- якщо вони такі, то й я буду така. Тільки тепер не вони з мене, а я з них покепкую!"

- Ну, любий мій Ру,- сказала Кенга, витягнувши Паця з кишені,- час нам спатки. [85]

- Ага! - сказав Паць, силкуючись вимовити це "ага!" якомога краще. Але після такої Стрибастої Подорожі "ага!" вийшло не дуже вдале, і Кенга, мабуть, не зрозуміла, що воно мало означати.

- Спершу цюпці-люпці,- сказала Кенга веселим голосом.

- Ага! - повторив Паць, тривожно нишпорячи очима й шукаючи друзів. Та друзів тут не було. Кролик сидів у себе вдома й любесенько грався із Ру, відчуваючи, що з кожною миттю все дужче й дужче любить Крихітку Ру, а Пух, якому враз заманулося стати Кенгою, ще й досі стрибав на піщаній галявці посеред Лісу.

- Не знаю, як краще,- сказала Кенга ніби в глибокій задумі,- може, сьогодні тобі зробити холодну ванну? Адже ти дуже любиш холодну водичку, га, любий мій Ру?

Паць, який узагалі не терпів ніяких ванн, затремтів від обурення й, зібравши усю свою хоробрість, рішуче сказав:

- Кенго! Я бачу, настав час поговорити відверто!

- Який же ти смішненький та дурненький, любий мій Ру,- сказала Кенга, наливаючи у ванну воду.

- Я не Ру! - голосно сказав Паць.- Я Паць!

- Так, любий, так,- лагідно сказала Кенга. - Хіба я заперечую? Бач, яке розумне - [86] і голосок уже навчилося підбирати - ну чисто тобі Паць! - вела вона далі, дістаючи з полиці великий брусок жовтого мила. - Ну, чим ти мене ще потішиш?

- Хіба ти не бачиш? - зарепетував Паць.Очей у тебе немає чи що? Подивися ж на мене!

- Та я дивлюся, любий мій Ру, дивлюся, - сказала Кенга суворо.- А от ти, бачу, забув ся, що я тобі вчора казала про блазнювання. Якщо ти будеш викаблучуватися й далі, мов той Паць, то, коли виростеш, станеш схожим на Паця, і тоді про це дуже-дуже пожалкуєш. А тепер - гайда у ванну і не дратуй мене, бо ти мене знаєш!

Не встиг Паць навіть зойкнути, як уже опинився у ванні.

Кенга заходилася щосили терти його великою кудлатою мочалкою.

- 0-йо-о-о-й! - верещав Паць.- Відпусти мене! Я ж Паць!

- Не роззявляй рота, серденько, бо наковтаєшся мила,- сказала Кенга.- От бач! Що я тобі казала?

- Ти... ти... ти це зумисне зробила,- забулькотів Паць, тільки-но спромігся заговорити.

Але нараз рота йому затулила мочалка.

- Отак, мій любий, отак, коханий, хоч тепер помовч,- сказала Кенга, але за хвилину вона вже витягла Паця з ванни і дбайливо витерла м'яким рушником. [87]

- А тепер,- сказала Кенга,- вип'єш свої ліки і можеш спатки.

- Я-я-я-які ще ліки? - пробелькотів Паць.

- Риб'ячий жир, щоб ти виріс великий та сильний, моє серденько. Адже ти не хочеш бути таким малесеньким, як Паць, не хочеш? Ото ж бо!

У цей час хтось постукав у двері.

- Прошу, - сказала Кенга, і до кімнати увійшов Крістофер Робін.

- Крістофере Робіне! Крістофере Робіне! - жалісно загукав Паць.- Скажи Кензі, хто я такий. Вона весь час каже, що я - Крихітка Ру! А я зовсім не Крихітка Ру, правда?

Крістофер Робін оглянув Паця дуже ретельно і похитав головою.

- Авжеж, ти не Ру,- сказав він.- Я щойно бачив Ру в гостях у Кролика. Вони там собі граються.

- От тобі й маєш! - сказала Кенга.- Ну хто ж міг знати! І як це я могла помилитися?

- Ага, ага! Бачиш! - заторохтів Паць.- Чия правда? Я ж казав, що я - Паць! От!

Крістофер Робін знову похитав головою.

- Ні, ти не Паць,- сказав він.- Паця я знаю чудово, і він зовсім іншого кольору.

Паць намірився був сказати, що все це через купання, та вчасно збагнув, що, мабуть, цього не слід говорити. Він роззявив рота, щоб сказати щось інше, і в цей час Кенга засунула [88] йому в рот ложку з ліками, а тоді ніжно поплескала по спині й сказала, що риб'ячий жир дуже-дуже смачний, коли до нього гарненько звикнеш.

- Я знала, що це не Паць,- сказала Кенга потому.- А все ж, цікаво, хто це такий?

- Мабуть, це один із Пухових родичів,- припустив Крістофер Робін,- скажімо, дядько або племінник, або ще там хтось.

- Атож, так воно, мабуть, і є, - погодилася Кенга і сказала, що треба йому дати якесь ім'я.

- Можна назвати його просто Пухтик,- сказав Крістофер Робін. - Або скорочено - Генрі Пухтик.

Та, тільки-но діставши таке чудове ім'я, новоспечений Генрі Пухтик випручився з обіймів Кенги і скочив на долівку. На його щастя, Крістофер Робін не причинив дверей.

Ніколи за все своє життя Генрі Пухгик-Паць не бігав так швидко, як тепер. Він летів, мов на пожежу, мигочучи п'ятами, і не оглядався й не зупинявся аж до своєї хатки. Лише за сотню кроків від власних дверей він сповільнив біг і решту шляху котився по пилюці, щоб знову набрати свого звичного кольору, такого милого та приємного...

Отак Кенга й Крихітка Ру зосталися жити в Лісі. І щовівторка Крихітка Ру на цілий день ішов у гості до свого щирого друга Кролика, [89] а Кенга проводила свій щовівторок зі своїм щирим другом Пухом, навчаючи його стрибати, а Паць щовівторка гостював у свого давнього щирого друга Крістофера Робіна.

І всім було страшенно весело. [90]

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170