Одного разу, коли Крістофер Робін, Вінні-Пух та Паць сиділи рядком і вели тиху розмову, Крістофер Робін проковтнув те, що було в нього в роті, й сказав ніби між іншим:

- Чуєш, Пацику, а я сьогодні бачив Слонопотама.

- Що ж він робив? - спитав Паць.

- Та просто так, кудись слонопотамив,- відказав Крістофер Робін.- По-моєму, він мене не помітив.

- Колись і я з одним здибався,- сказав Паць.- І по-моєму, то був саме він. А може, й не він. Хтозна.

- І я одного якось бачив,- озвався Вінні-Пух, хоча сам собі подумав: "Цікаво, який же він є, отой Слонопотам?"

- От тільки рідко вони трапляються,- недбало зауважив Крістофер Робін.

- А надто зараз,- докинув Паць.

- А надто саме о цій порі року,- підтримав друзів Вінні-Пух.

Отак вони поговорили про се та про те, а тоді Пухові й Палеві настав час збиратися додому.

Вони пішли разом. [44]

Спочатку, поки вони чалапали вузенькою стежкою, що в'юнилась понад Дрімучим Пралісом, обидва мовчали. Та коли вони підійшли до струмка і, підтримуючи один одного, по камінцях перебралися на той бік, а далі рушили лікоть у лікоть поміж зарослів вересу, між ними виникла така Глибокодумна Розмова:

- Розумієш, Пуше, як це цікаво! - казав Паць.

- Я й сам так подумав: дуже цікаво,- бубонів Вінні-Пух.

- Та знаєш, Пуше, треба поміркувати ще,- казав Паць.

- Твоя правда, Пацю, бо про це я на хвильку й забувся,- відповідав Вінні-Пух.

І ось саме тоді, коли вони наблизилися до Шести Сосен, Пух озирнувся довкола й, упевнившись, що їх ніхто не підслуховує, сказав глибоким урочистим голосом:

- Пацю, я щось надумав.

- Що ж ти надумав, Пуше?

- Я надумав зловити Слонопотама!

Сказавши це, Вінні-Пух кілька разів кивнув головою. Він чекав, що Паць скаже: "Ти що?", або "Що ти!", або "Пуше, не може бути!", або дасть іншу корисну пораду, проте Паць не сказав нічого.

Щиро кажучи, Пацеві було трохи прикро, що не йому першому стрельнула в голову така чудова думка. [45]

- Я хочу спіймати його в пастку,- сказав Пух, хвильку почекавши.- Це мусить бути дуже хитра пастка, і коли б ти, Пацику, мені допоміг...

- Пуше,- сказав Паць, ураз повеселівши, і знову відчув себе цілком щасливим,- ти мій друг, і я тобі допоможу.

А далі він сказав:

- А як ми це зробимо?

І Пух сказав:

- Ось у цьому і вся штука - як?

І вони сіли, щоб разом обміркувати все до дрібниць.

Перше, до чого додумався Пух,- це викопати Глибоченну Яму, а потім Слонопотам піде гуляти і впаде в цю Яму, а вони...

- Чого? - спитав Паць.

- Що - чого? - спитав Пух.

- Чого він туди впаде?

Пух почухав лапкою кінчик носа і сказав, що дуже просто - ну, піде Слонопотам гуляти, почне наспівувати пісеньку та поглядати на небо, чи не збирається там на дощ, от і не помітить Глибоченної Ями, поки не звалиться в неї, а тоді вже буде пізно!

Паць сказав, що це, безперечно, дуже хитра пастка. Та що, коли дощ уже йтиме?

Пух знову почухав кінчик носа і сказав, що, коли дощ уже йтиме, Слонопотам може подивитися на небо, аби дізнатися, чи скоро він [46] ущухне,- от він знов-таки й не помітить Глибоченної Ями, поки не беркицьнеться в неї!.. А тоді вже буде пізно!

Паць сказав, що тепер усе зрозуміло і, на його думку, це просто-таки Найхитріша Пастка.

Пухові наче медом губи помазали, так йому стало приємно від похвали товариша. І він відчув, ніби Слонопотама все одно що вже спіймано.

Треба було тільки обдумати ще одну річ: де саме викопати ту Глибоченну Яму?

Паць сказав, що найліпше викопати яму перед самісіньким носом Слонопотама, якраз перед тим, коли він у неї беркицьнеться!

- Але ж він тоді побачить, як ми її будемо копати,- сказав Пух.

- Не побачить! Адже він дивитиметься на небо!

- А раптом він для чогось зиркне вниз?- сказав Пух.- І про все здогадається...

Він надовго задумався і врешті зажурено мовив:

- Не так усе це просто, як спершу гадалося. Мабуть, через те Слонопотами і попадаються так рідко...

- Мабуть, тому,- сказав Паць.

Вони зітхнули й підвелися. Тоді повитягали один з одного трохи колючок і знов посідали. І весь цей час Пух бубонів: "От коли б я вмів по-справжньому думати!" [47]

Вінні глибоко вірив, що Слонопотама зловити можна, тільки треба, щоб сам ловець мав у своїй голові справжній розум, а не соснову тирсу... .

- Уяви собі,- звернувся він до Паця,- ніби ти намірився зловити мене. Як би ти це зробив?

- Ну, - сказав Паць, - я зробив би так: викопав би яму, поставив туди горщика з медом, а ти почув би запах меду, поліз у яму, а я...

- Щира правда, я поліз би по мед і в яму,- схвильовано сказав Пух,- тільки дуже обережно, щоб не забитися, і взяв би горщика і спершу облизав самі тільки вінця, немовби там уже немає меду. А далі, розумієш, відійшов би трохи набік і подумав трішки, а далі повернувся б і став лизати із самої середини горщика, а далі...

- Ну, годі, годі, заспокойся. Головне - ти був би в пастці, і я б тебе зловив. Так от, перш за все треба подумати: що люблять Слонопотами? По-моєму, жолуді, га? А в нас зараз багато... Пуше, та ж прокинься нарешті!

Пух, який тим часом поринув у солодкі мрії про мед, від несподіванки аж підскочив на місці і заявив, що мед принадливіший за жолуді. Паць був іншої думки, і вони мало не посварилися, та Паць вчасно змикитив, що коли вони кластимуть у пастку жолуді, то ці [48] жолуді доведеться збирати йому, Пацеві, а коли вони порішать на меді, то Пухові буде зовсім неважко принести мед із власного буфета. Через те він сказав: "Гаразд, нехай буде мед!" саме в ту мить, коли Пух подумав так само і зібрався було промовити: "Гаразд, нехай будуть жолуді!"

- Мед, то й мед,- повторив для певності Паць і наморщив чоло, ніби з цим уже покінчено.- Я копатиму яму, а ти - гайда по мед.

- Згода,- сказав Пух і перевальцем почвалав лісовою стежкою.

Прийшовши додому, він підсунув до буфета стілець, видерся на нього і взяв з горішньої полиці великий-превеликий глек із медом. На глекові було написано "МЕТ", та щоб не лишалося ніяких сумнівів, Вінні-Пух зняв із нього паперову покришку й зазирнув усередину. Там справді було щось дуже схоже на мед!

- Однак це ще не певно,- сказав Пух.- Пригадую, мій дядько якось казав, ніби одного разу бачив точнісінько такого кольору сир.

Пух устромив язичок усередину й добряче лизнув.

- Так,- сказав він,- це мед. Сумніви зайві. І меду, я б сказав, від денця - по самі вінця. Якщо, звичайно,- сказав Пух,- якщо ніхто не вкинув на дно глека шматок сиру - ну просто так, жартома. Хіба трохи заглибитися далі? Ну просто так - перевірити... Ану ж як [49] Слонопотами не люблять сиру... скажімо, як я... Ох! - він глибоко зітхнув.- Ні, ні, все чесно. До самого денця - чистісінький мед!

Остаточно впевнившись у цьому, Пух поніс глека до пастки, і Паць, визирнувши із Глибоченної Ями, спитав:

- Приніс?

І Пух відповів:

- Аякже! Тільки глечик трохи неповний.

Він передав мед Пацеві, а той, заглянувши в глек, сказав:

- От тобі й маєш! Оце в тебе все, що залишилося?

І Пух відказав:

- Так.

Бо воно й справді було так.

Паць поставив глека на дно Ями, тоді виліз ізвідти, і вони пішли додому.

- Ну, Пуше, на добраніч,- сказав Паць, коли вони підійшли до Пухової хати.- А завтра о шостій ранку ми зустрінемось біля Сосен і подивимося, скільки Слонопотамів утрапило до нашої пастки.

- До шостої, Пацю! А мотузка в тебе знайдеться?

- Ні. А для чого тобі мотузка?

- Щоб відвести їх додому,- сказав Пух.

-А-а-а! Я гадав, Слонопотами йдуть на свист.

- Одні йдуть, а інші не йдуть. За Слонопотамів ручатися не можна. Ну, на добраніч! [50]

- Бувай здоров!

І Паць потрюхав до своєї хатки, біля якої була дошка з написом "Стороннім В", а Вінні-Пух почав укладатися спати.

За кілька годин, коли ніч тишком-нишком уже тікала геть. Пух зненацька прокинувся від якогось млосного відчуття. У нього вже бувало раніше подібне відчуття, і він знав, що воно означає: йому хотілося їсти.

Пух почалапав до буфета, видерся на стілець, понишпорив на полицях і не знайшов там нічого.

- Дивно,- подумав він.- Я ж знаю, що там у мене стояв глечик із медом. Повнісінький глечик, із медом по самі вінця, і на ньому ще було написано "МЕТ", щоб я, бува, не помилився. Дивно, дуже дивно.

І він почав ходити з кутка в куток по кімнаті, розмірковуючи, куди ж міг подітися глек, і бурмотів собі під ніс пісеньку. Ось таку:

Куди ж це мед мій запропав?
В буфеті повен глек стояв!
Втекти від мене він не міг -
У нього ж бо немає ніг!
Не міг чкурнути він у ліс,
Бо мед - то не кабан;
У річку теж він не поліз,
Він що - Слонопотам? [51]
I звісно, мед - це вам не птах,
Не пурхне в небеса.
А все ж пропав він... Ох-ах-ах!
Оце вже чудеса!

Він пробурмотів цю пісеньку тричі підряд і раптом усе пригадав. Адже він сам одніс глека до Хитрої Пастки на Слонопотамів!

- Ой, ой, ой! - сказав Пух.- Ось що трапляється, коли надто піклуєшся про Слонопотамів!

І він знову вклався в ліжко.

Проте сон йому наче рукою зняло. Що дужче він силкувався заснути, то гірше це в нього виходило.

Пух спробував лічити овець,- іноді це чудовий спосіб швидко заснути,- але тепер він зовсім не допомагав.

Тоді Пух узявся лічити Слонопотамів, та виявилося, що це ще гірше, бо кожен Слонопотам, якого він лічив, одразу ж накидався на його, Пухів, глек із медом і вилизував усе до краплини!

Кілька хвилин Пух лежав і мовчки терпів муки, та коли п'ятсот вісімдесят сьомий Слонопотам облизав свої ікла і буркнув вдоволено сам до себе:

"Чудовий мед, кращого я ніколи й не куштував",- Пух не витримав.

Він скочив із ліжка, вибіг із хати і помчав навпростець до Шести Сосен. [52]

Сонце ще ніжилось у ліжку, але над Дрімучим Пралісом небо прозоріло, ніби попереджаючи, що сонечко вже прокидається і ось-ось вислизне з-під ковдри. У передранкових сутінках Сосни виглядали журними й самотніми; Глибоченна Яма здавалася ще глибшою, ніж насправді, а глек із медом, що стояв на дні, був зовсім примарний, неначе тінь.

Та коли Пух опинився поруч із глеком, його ніс миттю відчув мед, і Пухів язик сам вистромився з рота і став жадібно облизувати губи.

- От біда! - сказав Пух, тицьнувшись писком у глек.- Слонопотам майже все з'їв!

Далі, трохи подумавши, він додав:

- Ох, ні, то ж я сам з'їв! Я й забув.

На щастя, з'їдено було не все. На самому денці лишилося ще трішечки меду, тож Пух засунув голову в глек і заходився лизати...

Тим часом прокинувся й Паць. А прокинувшись, він одразу ж сказав: "Ох!" Далі набрався духу й додав: "Ну, що ж!" А далі вже геть хоробро закінчив: "Так тому й бути!"

Та насправді він почував себе не дуже хоробро, і йому аж серце заходило в п'яти, бо в голові стугоніло страшнюче слово - Слонопотам!

"Який він із себе, той Слонопотам?

Невже злющий, як сто вовків?

Чи йде він на свист? І якщо йде, то чого? [53]

А поросят він їсть чи ні?

І якщо їсть, то чи всіх підряд?

І якщо він такий ласий до поросят, то, може, він усе ж не зачепить поросятка, в котрого є дідусь на ім'я Стороннім Вільям?"

Бідолашний Паць не знав відповіді на жодне з цих питань... а йому ж за годину вперше в житті належало зустрітися зі Слонопотамом!

"Правда, поруч буде Пух, а вдвох воно завжди не так страшно, як одному... Стоп! А що, як Слонопотами ласі не тільки до поросят, а й до ведмедів?!. Може, прикинутися, - думав Паць, - ніби мені розболілася голова, і не йти до Шести Сосен?.. Але ж - раптом сьогодні буде дуже гарна погода і ніякий Слонопотам не потрапить у пастку, а він, Паць, цілісінький ранок без діла вилежуватиметься в ліжку? Що ж робити?.."

І тут Пацеві сяйнула блискуча думка. Зараз він піде тихесенько до Шести Сосен, обережно-обережно зазирне в Пастку й погляне: є там Слонопотам чи немає? Якщо Слонопотам є, то він, Паць, повернеться додому й ляже у ліжко, а якщо Слонопотама немає, то він, Паць, звісно, не лягатиме!..

І Паць пішов.

Спершу він думав, що ніякого Слонопотама там не буде; далі завагався: ні, мабуть-таки, буде; а коли наблизився до Пастки, то вже зовсім упевнився, що Слонопотам таки попався, [54] бо на власні вуха почув, як той щосили слонопотамить.

- Ой мамо, ой ріднесенька! - сказав Паць.

Йому закортіло швидше втекти. Але він не міг. Коли він уже підійшов так близько, то треба хоч краєчком ока глянути на живого Слонопотама. І от Паць обережно-обережно підповз до Ями і зиркнув униз...

А Вінні-Пух, вилизавши мед, увесь цей час тільки те й робив, що намагався витягти голову з глека - і ніяк не міг! Що дужче він трусив головою, то глек міцніше на неї налазив.

Пух кричав "Мамо!", кричав "Тату!", кричав "Ой рятуйте!" і навіть просто: "Ой, ой, ой!", та це не допомагало, тільки голос його гув, як із порожньої бочки.

Він спробував бемцнути глеком об що-небудь, та оскільки не бачив, об що треба бемцати, то це не допомагало. Він намагався вилізти з Ями, але оскільки не бачив нічого, крім пітьми в глекові, то й із цього нічого не виходило.

Нарешті, вкрай змучившись, він задер голову разом із глеком до неба і жалібно заволав...

І саме цієї миті Паць зазирнув у Яму!

- Ґвалт! Рятуйте! - зарепетував Паць.- Слонопотам, страшний Слонопотам!

І він так чкурнув, аж замиготіли його п'яти. На бігу він усе кричав та кричав: [55]

- Рятуйте! Ґвалт! Слонастий Страшнопотам!.. Ґвалтастий Рятупотам!.. Рятастий Ґвалтопотам!

Так він кричав і миготів п'ятами, аж поки добіг до будиночка Крістофера Робіна.

- Що там скоїлося, Пацю? - спитав Крістофер Робін, який щойно прокинувся і саме збирався вставати з ліжка...

- Рят!.. Ґлавт! - сказав Паць, який так захекався, що ледве міг вимовити слово.- Рятам... Ґвалтам... Слонопотам!

-Де?

- Отам,- сказав Паць, махнувши лапкою.

- Який же він?

- Стр-р-р-рашний! З Отакенною Головою! Ти такої ніколи не бачив, Крістофере Робіне... Ну, така велика, така велика, як... як не знаю що!.. Ну, як, приміром... приміром... як глек!

- Гаразд,- сказав Крістофер Робін, узуваючи чоботи.- Я мушу на нього подивитися. Ходімо.

Певна річ, із Крістофером Робіном Паць нічого не боявся. І вони пішли...

- Чуєш, чуєш? Це він! - наполохано прошепотів Паць, коли вони наблизились до Ями.

- Та щось нібито чую,- сказав Крістофер Робін.

Вони чули стукіт. То бідолашний Вінні натрапив, зрештою, на якийсь корінь і силкувався розбити глека. [56]

- Он! Он! - прошепотів Паць.- Ой, як страшно! - і він міцно вчепився Крістоферові Робіну за руку.

Та що це?! Крістофер Робін раптом голосно засміявся. Він сміявся, аж за живіт брався... сміявся, аж по землі качався.

І доки він сміявся, Слонопотамова голова добряче луснулася об корінь.

Трах! - глек розлетівся на черепки.

Бах! - і з'явилася голова Вінні-Пуха!

І лише тоді Паць зрозумів, який же він був смішний. І йому стало так соромно, що він чкурнув навпрошки додому й ліг у ліжко, бо в нього й справді заболіла голова.

А Крістофер Робін та Вінні-Пух пішли разом поснідати.

- Ох ти, дурненький мій ведмедику! - сказав Крістофер Робін.- Як же я тебе люблю!

- А я тебе! - сказав Вінні-Пух. [57]