Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Алан. А. Мілн - Вінні-Пух (Переклад: Леоніда Солонька) : Пригода перша, у якій ми знайомимося з Вінні-Пухом та не тими бджолами

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Алан. А. Мілн - Вінні-Пух (Переклад: Леоніда Солонька):Пригода перша, у якій ми знайомимося з Вінні-Пухом та не тими бджолами

 

загрузка...

Перед вами звичайний плюшевий ведмедик.

Як бачите, він спускається сходами слідком за своїм другом Крістофером Робіном, головою донизу, і перелічує східці власною потилицею: бум, бум, бум! Іншого способу долати східці він поки що не знає. Правда, часом йому здається, що коли б на хвильку перестати бумкати й гарненько подумати, то можна було б знайти якийсь інший спосіб. Та саме подумати йому, на жаль, і ніколи.

Так чи не так, але ось він уже зійшов униз і готовий з вами познайомитися:

- Війні-Пух!

Коли я вперше почув його ім'я, то дуже здивувався і сказав:

- А я гадав, він хлопчик.

- Він і є хлопчик,- сказав Крістофер Робін.

- То чому ж ти називаєш його Вінні?

- Я не називаю.

- Невже?

- Авжеж. Він не Вінні, він Вінні-Пух. Розумієш?

- Еге, тепер розумію,- швиденько погодився я. [6]

Іноді, коли Вінні-Пух прибумкає з Крістофером Робіном донизу, він любить у щось погратися, але ще більше він любить посидіти тихенько біля вогню й послухати казку. От і цього вечора...

- А як із казочкою? - спитав Крістофер Робін.

- Що з казочкою? - спитав я.

- Ну, ти міг би розповісти Вінні-Пухові казочку? Йому дуже хочеться!

- Може, й міг би,- сказав я.- Тільки якої ж йому хочеться і про що?

- Гарної і про нього. Він же, знаєш, таке ведмежа!

- Та знаю, знаю!

- То розкажи, татусю, будь ласка, - попросив Крістофер Робін.

- Гаразд, спробую.

- І я спробував...



Колись, давно-давно,- здається, минулої п'ятниці - у Лісі жив собі самотній Вінні-Пух.



- Мабуть, йому, однісінькому, там було дуже страшно? - спитав Крістофер Робін.

- Ніскілечки! - буркнув хтось баском.



Одного разу Вінні Пух пішов на прогулянку й забрів на галявину, що була посеред самого Лісу. А посеред самої галявини ріс височенний [7] дуб, а з-посеред самого дуба долинало голосне дзижчання: жжжжжжж!

Вінні-Пух сів під дубом на траву, обхопив голову лапами і став думати-гадати.

Спершу він подумав так:

"Оте жжжжжж! - то недарма. Саме жикання ні з того ні з сього не візьметься. Коли є жикання - це означає, що хтось для чогось жикає. Дуб жикати не може. Значить, жикає хтось інший. А навіщо тобі жикати, якщо ти не бджола? Отже, жикають бджоли. По-моєму, так!"

Далі він ще подумав, подумав і сказав сам до себе:

- А для чого на світі бджоли? Щоб робити мед! По-моєму, так!

Тут він підвівся і сказав:

- А для чого на світі мед? Щоб я його їв! По-моєму, тільки так!

І з цими словами він подерся на дерево. Він ліз, ліз і ліз і, поки все ліз та ліз, по дорозі мурмотів собі пісеньку, яку сам щойно склав:

I ведмедики, й ведмеді
Люблять мед і все на меді.
Жжи!Жжи!Жжи!
Чому це так, скажи?

От він видерся ще трохи вище... і ще трохи вище... а далі ще зовсім-зовсім трішечки вище. [8] І на цей час йому в голові забриніла інша пісенька:

От якби ведмедики,
От якби
Та були всі бджолами!
(Трим-би-би!)
Тоді б вони свої хати
Перестали витягати
На дуби.
Би!
І тоді — коли б це
Та якби —
Бджоли були нами!
(Трим-би-би!)
Лазити б не треба
Трохи не до неба —
На дуби!
Би!

Правду кажучи, Пух уже добряче стомився, через те й пісенька вийшла трохи жалісливою. Але йому залишилось дертися зовсім-зовсім-зовсім небагато: ну, тільки стати на оцю гілочку - і...

Трррісь!!!

- Рятуйте! - крикнув Пух, пролетівши три метри донизу і бемцнувшись об іншу гілку.

- Ех, навіщо я... - пробурмотів він, пролетівши наступних п'ять метрів і бемцнувшись об третю гілку... [9]

- Та я ж не хотів робити ніякої шко... - спробував він пояснити, пролетівши ще метрів із сім догори ногами і бемцнувшись об четверту гілку,- я ж тільки хотів...

- Звісно, краще було б не... - тільки й устиг вимовити Пух, почоломкавшись лобом та спиною ще із шістьма гілками.

- А все через те, - нарешті зізнався він, коли ще тричі перекувицьнувся догори п'ятами, побажав усього найкращого найнижчій гілляці і шугнув у саму середину колючого-преколючого малинового куща, - все через те, що я дуже люблю мед. Рятуйте!

Пух виповз із куща, повисмикував з носа трохи колючок і знов почав думати. І перш за все він подумав про Крістофера Робіна.



- Про мене? - схвильовано перепитав Крістофер Робін, не вірячи такому щастю.

- Авжеж, про тебе.

Крістофер Робін нічого не сказав, але очі його все круглішали й круглішали, а щоки все рожевіли та рожевіли.



Отож Вінні-Пух і подався до свого друга Крістофера Робіна, що жив у тому самому Лісі, тільки в іншому місці, за зеленими дверима.

- Доброго ранку, Крістофере Робіне, - сказав Вінні-Пух. [10]

- Доброго ранку, Вінні-Пуше,- сказав Крістофер Робін.

- Цікаво, чи нема в тебе часом повітряної кульки?

- Повітряної кульки?

- Еге. Я оце саме йшов і думав: "Чи нема часом у Крістофера Робіна повітряної кульки?" Мені було просто цікаво знати.

- А для чого тобі повітряна кулька? - спитав Крістофер Робін.

Вінні-Пух озирнувся довкола й, упевнившись, що ніхто не підслуховує, приклав лапу до рота й прошепотів страшним голосом:

- Мед!

- Та хто ж ходить по мед із повітряними кульками?

- Я ходжу! - сказав Пух.

А трапилося так, що саме напередодні Крістофер Робін був на вечірці у свого друга Паця і там усім гостям роздавали повітряні кульки. Крістоферові Робіну дісталася велика зелена кулька, а одному з Кроликових Родичів та Знайомих приготували велику-превелику синю кульку. Але той Родич і Знайомий не взяв її, бо сам був такий малий, що його не взяли в гості. Отож Крістоферові Робіну довелося вже - так тому й бути - прихопити додому обидві кульки - і зелену, і синю.

- Яка тобі більше до вподоби? - запитав Крістофер Робін Вінні-Пуха.. [11]

Пух згріб голову в лапи й глибоко задумався.

- Так отож,- сказав він.- Якщо ти полюєш на мед із повітряною кулькою, найголовніше, щоб бджоли тебе не помітили. Отже, якщо кулька буде зелена, вони можуть подумати, що то гілочка з листям, і не помітять тебе, а якщо кулька буде синя, вони можуть подумати, що то просто клаптик неба, і також тебе не помітять. Тепер питання: у що вони швидше повірять?

- А самого тебе вони не помітять під кулькою? - поцікавився Крістофер Робін.

- Може, помітять, а може, й ні,- сказав Вінні-Пух.- Хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам?

Він подумав ще хвильку й додав:

- Я прикинуся маленькою чорною хмаркою. Тоді вони не здогадаються.

- Коли так, тоді тобі треба взяти синю кульку,- сказав Крістофер Робін.

На тому й погодилися.

Друзі взяли з собою синю кульку, а Крістофер Робін, як завжди (просто так, для годиться), почепив на плече свою рушницю, і вони пішли.

Вінні-Пух найперше завернув до однієї знайомої калюжі й добряче викачався в калюжі, щоб стати зовсім-зовсім чорним, як справжня хмарка. По тому вони почали надувати кульку, тримаючи її удвох за мотузочку, і, коли кулька роздулася так, що здавалося, ось-ось [12] лусне, Крістофер Робін раптом випустив мотузочку з рук.

Вінні-Пух плавно злетів у небо й зупинився саме де треба - біля верхівки бджолиного дерева, тільки трохи збоку.

- Ураааа! - закричав Крістофер Робін.

- Що, гарно? - відгукнувся згори Вінні-Пух.- Ну, на кого я схожий?

- На ведмедя, що летить на повітряній кульці,- відповів Крістофер Робін.

- А на хмарку? - стривожено запитав Вінні-Пух,- на чорну маленьку хмарку в синьому небі хіба не схожий?

- Не дуже.

- Ну, нічого, звідси, мабуть, усе здається інакшим. А потім, я ж казав,- хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам.

Як на те, не було ані найменшого вітерцю, що підігнав би Пуха до дерева, і ведмедик нерухомо завис у повітрі. Він міг нюхати мед, міг дивитися на мед, але дотягтися до меду - гай-гай! - ніяк не міг.

Урешті Вінні-Пух не витримав:

- Крістофере Робіне! - голосно прошепотів він.

- Що таке?

- Бджоли начебто щось запідозрили!

- Що саме?

- Не знаю. Але, по-моєму, вони гудуть якось підозріло! [13]

- Може, їм здається, що ти хочеш забрати в них мед?

- Може. Хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам?

Вінні-Пух помовчав ще трохи і знову гукнув:

- Крістофере Робіне!

-Що?

- У тебе вдома є парасолька?

- Аякже!

- Тоді я тебе дуже прошу: принеси її сюди і ходи з нею під деревом, а сам увесь час зиркай на мене та примовляй: "Ов-ва-ва! Здається, збирається на дощ!.." Гадаю, бджоли тоді нам краще повірять. З ними так тільки й треба чинити!

Крістофер Робін подумки засміявся: "Ех ти, дурненьке ведмежа",- та вголос цього не сказав, бо дуже любив Вінні-Пуха.

І подався додому по парасольку.



- О, нарешті! - загукав Вінні-Пух, щойно Крістофер Робін повернувся. - А я вже почав непокоїтися. Я помітив, що бджоли загули вже й зовсім підозріло!

- Розкрити парасольку чи не треба? - спитав Крістофер Робін.

- Треба. Тільки хвильку почекай. Діяти - то діяти напевне. Головне зараз - обманути бджолину королеву. Ти її бачиш звідти?

-Ні. [14]

- Шкода. Ну, гаразд, ходи з парасолькою туди-сюди і примовляй: "Ов-ва-ва! Здається, збирається на дощ!.. Еге ж, збирається на дощ!" А я робитиму своє: буду співати Пісню Пуха-Хмаринки... Отож почали!

Крістофер Робін почав ходити туди-сюди та примовляти, що збирається на дощ, а Вінні-Пух заспівав ось якої пісеньки:

Пух-Пампух — легенький, як пух,
летить в небеса. Але й краса!..
Та ні! То не Пух: це Хмарка, це пух
летить в небеса... Але й краса!..
Я Хмарка чудова,
різнокольорова,
лечу в небеса! Ой!.. Оса!..
Тобто бджола...

Бджоли, як на диво, загули ще підозріливіше! Деякі з них навіть вилетіли з гнізда й почали кружляти навколо Хмарки, коли вона заспівала другий куплет пісеньки, а одна бджілка навіть посиділа хвильку на Хмарчинім носі й одразу шугнула геть.

- Крістофере - ой! - Робіне! - закричала Хмарка.

- Що таке?

- Я думав, думав і нарешті все зрозумів. Це не ті бджоли! [15]

-Тану?

- Зовсім не ті! І вони, певно, й мед не той роблять!

- Невже?

- Авжеж! І краще мені спуститися додолу.

- А як? - спитав Крістофер Робін.

Саме над цим Вінні-Пух досі й не думав. Якщо випустити з лап мотузочку, він упаде і знову бумкне. Такий вихід йому не подобався.

Отож Вінні-Пух подумав-подумав, а тоді "сказав:

- Крістофере Робіне, ти мусиш поцілити в кульку з рушниці. Рушниця твоя при тобі?

- Аякже! - сказав Крістофер Робін.- Тільки якщо я вистрілю в кульку, вона зіпсується!

- А якщо ти не вистрілиш, то зіпсуюся я! - вигукнув Вінні-Пух.

Тут уже Крістоферові Робіну нічого було робити: він дуже ретельно прицілився в кульку і вистрілив.

- Ой! - скрикнув Пух.

- Хіба я не влучив? - спитав Крістофер Робін.

- Не те щоб зовсім не влучив,- сказав Вінні-Пух,- а тільки не влучив у кульку.

- Пробач, будь ласка,- сказав Крістофер Робін і вистрілив знову.

Цього разу він не схибив і поцілив саме в кульку. Повітря повільно почало виходити з неї, і Вінні-Пух тихо поплив на землю. [16]

Проте лапки, в нього так затерпли, поки він висів, тримаючись за мотузочку, що понад тиждень вони стирчали догори і Пух не міг ними поворухнути. І коли на ніс йому сідала муха, він мусив її здмухувати: пухх! пухх! І можливо, - хоч я в цьому не певен, - можливо, саме через те його й прозвали Пухом.



- Казочці кінець? - спитав Крістофер Робін.

- Цій казочці кінець. Та є ще й інші.

- Про Пуха і про мене?

- І про Паця, і про Кролика, і про всю компанію. Хіба ти не пам'ятаєш?

- Певна річ - пам'ятаю, тільки от коли хочу згадати - враз забуваю...

- Ну, наприклад, як Пух із Пациком ловили Слонопотама...

- А вони його спіймали?

- Ні.

- Де їм! Пух же зовсім дурненький. А я його спіймав?

- Про це й мовиться в казці.

Крістофер Робін кивнув.

- Розумієш,- сказав Крістофер Робін,- сам я все-все пам'ятаю, а от Пух забув, і йому страшенно кортить послухати знову. Бо тоді це справжня казка, а не так собі.

- І я такої ж думки. [17]

Крістофер Робін глибоко зітхнув, узяв ведмедика за задню лапку й попрямував до дверей, тягнучи Пуха за собою.

На порозі він обернувся і сказав:

- Ти прийдеш подивитися, як я купаюсь?

- Охоче,- відповів я.

- А Пухові не дуже боліло, коли я влучив у нього з рушниці?

- Ані трішечки.

Крістофер Робін кивнув і вийшов, а за хвилину я почув, як Вінні-Пух піднімається сходами - бум, бум, бум! [18]

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170