В одного царя було три сини. А сам цар був такий старий та немічний, що вже й не чув і не бачив добре. Але якось йому приснилося, що десь у світі є місто, а в тому місті криниця, а в криниці вода, не звичайна - цілюща: хто в ній скупається, той одразу помолодіє і буде знову бачити й чути, як перше. І він, щойно прокинувся вранці, зараз же покликав до себе синів, розповів їм про свій сон і сказав:

- Діти мої, не пошкодуйте ні праці, ні коштів - знайдіть ту криницю. Заради молодості й здоров'я мені й царства не жаль. Хто дістане мені ту цілющу воду, тому я віддам свій престол.

Найстарший син підступився до батька та й каже:

- Дайте мені, тату, корабель, та грошей доволі, та кілька слуг, подамся у світ - може, десь-таки знайду я цілющу воду.

Дав йому батько все, що треба, і поблагословив у дорогу. Поплив найстарший син морем цілющої води шукати. Отак плив та й плив і заплив до чужої країни. Як тільки він причалив до берега, тамтешній цар зразу послав своїх посланців, щоб вони покликали власника корабля до нього в палац.

Коли царевич прийшов до нього, цар почав розпитувати його про те, хто він, звідки пливе, куди простує. Але царевич відповів бундючно: він, мовляв, царський син і ніхто не має права його про таке питати. Це страшенно розлютило царя, і він звелів царевича та його людей забити в кайдани й кинути, до в'язниці, а корабель та гроші забрати до царської казни. Цареві слуги так і зробили. [187]

Марно старий батько чекав бодай звістки від найстаршого сина. Ось уже й рік минув, а від нього - ні слуху, ні духу, мов у воду канув. Тоді середній син підступився до батька та й каже:

- Нема мого брата з мандрів, не повертається додому. Тож дайте, тату, й мені корабель, та грошей доволі, та кілька слуг, подамся я шукати криницю з цілющою водою.

Дав йому батько все, що треба, і поблагословив у дорогу. Поплив середній син морем. Довго так плив і нарешті дістався до тої країни, де його старший брат був ув'язнений. Тільки він причалив до берега, тамтешній цар одразу послав своїх посланців, щоб вони покликали господаря корабля до нього в палац.

Коли царевич прийшов, цар почав так само розпитувати його, хто він, звідки пливе, куди простує. Але царевич, як і його старший брат, відповідав погордливо: він, мовляв, царський син і ніхто не має права його про таке питати. Це дуже розгнівило царя, й він звелів царевича та його людей забити в кайдани й кинути до в'язниці, а все добро забрати до царської казни. Цареві слуги так і зробили.

Знову минув рік. І від середнього сина ні слуху, ні духу, невідомо, чи живий він, чи загинув. Тоді підступився до батька найменший син та й каже:

- І один мій брат поїхав, і другий - та жоден не повернувся. Що будемо робити? Дайте й мені, тату, корабель, та грошей і коня, та кілька слуг, подамся у світ. Може, мені пощастить знайти цілющу воду та братів моїх розшукати.

Дав йому батько все, як і першим двом, і благословив у дорогу. І найменший син вирушив морем шукати цілющої води своєму [188]старому батькові. Не день, не два він отак плив та й доплив до країни, де його обидва старші брати у в'язниці світом нудили. Тільки царевич причалив до берега, тамтешній цар одразу послав своїх посланців, щоб вони покликали його в палац.

Коли він прийшов до царя, той почав так само, як і старших братів, розпитувати його про те, хто він, звідки пливе, куди простує. А царевич спокійно й чемно пояснив, що батько в нього старий та немічний, не чує й не бачить добре. І йому, тобто батькові, приснився сон, що десь у світі є місто, а в ньому - колодязь з водою, не простою - цілющою: скупаєшся в ній - відразу помолодієш та знову будеш добре бачити й чути. Розповів цареві й про те, що його старші брати ще раніше попливли морем цілющої води шукати, але й досі не повернулися. Тепер він вирушив у дорогу: може, йому поталанить десь ту воду знайти.

Цар вислухав його уважно та й каже:

- Не буду затримувати тебе, їдь, куди надумав, щасливої тобі дороги. А коли назад повертатимешся, то не обмини моєї домівки. Я вже теж у літах - то хотів би, якщо знайдеш цілющу воду, скупатися в ній, може, помолодію.

Провів він царевича до корабля, і той поплив далі. Довго так плив і нарешті приплив до якоїсь високої гори. Тут він зійшов на берег, сів на коня та й поїхав сушею. Отак їдучи, побачив: під горою, спершись на костур, стоїть старий чоловік і дивиться на море. Привітався царевич до нього й запитав, чи він часом не знає, де те місто, у якому є цілюща вода.

- Ні, не знаю,- відповів дідусь.- Але ти піднімися на оцю гору, там живе мисливець, ще старіший за мене. Він пташину мову знає, то, може, щось і чув про те місто. [189]

Поїхав царевич крутою стежкою понад проваллями на високу гору. Виїхав на вершину, а там сивий, як голуб, мисливець на камені сидить, у небо дивиться. Привітався царевич до нього та й каже:

- Я чув, що ви пташину мову знаєте, можете з птахами розмовляти. А вони ж звідусіль новини приносять. То, може, ви чули щось про місто з цілющою водою?

Мисливець відповів, що про таке місто не чув нічого. А втім, треба ще в птахів поспитати: вони по всіх усюдах літають, для них ні кордонів, ні перепон нема, то, може, десь таке диво й бачили.

Скликав мисливець усе птаство й запитав, чи хто-небудь не бачив міста, у якому є цілюща вода.

- Ні, не бачили,- в один голос відповіли птахи.

Засмутився царевич, похилив у зажурі голову. Аж тут маленька пташка обізвалася:

- Може, престарий орел щось про те місто знає. Його тут нема. Він уже не може літати, через те й залишився в лісі.

Зрадів царевич, подалися вони вдвох із мисливцем до престарого орла. Той сидів у лісі, важко опустивши крила. Мисливець запитав його, чи він часом не бачив десь міста, у якому є цілюща вода.

Орел на те відповів:

- Лише один раз, відколи я живу, мені доводилося пролітати над ним. А щоб дістатися до цілющої води, треба взяти з собою дванадцять печених баранів, два віники й один мотузок.

І орел розповів, що вхід до цього міста охороняють дванадцать страшних левів. Стоять вони в брамі на мосту, і як тільки хтось поткнеться [190] на міст, ці леви накидаються на нього й умить роздирають. А щоб вони пропустили в місто, треба кожному дати печеного барана. А в місті дві служниці з вулиць сміття руками згрібають - вони так і пориваються чорними пазурищами видерти людині очі. Щоб власкавити їх, треба їм дати віники. Трохи далі служниця косою витягає воду з криниці - поливав місто. їй треба дати мотузок, то й-не буде чіплятися. Але й це ще не все:/воду €рати потрібно якраз в обідню пору, коли цариця спить найміцнішим сном і нічого не чує, бо інакше лиха не минути. А як зачерпнув з криниці води цілющої - тікай мерщій і не оглядайся!

Коли царевич почув це, він узяв орла на сідло до себе й помчав чимдуж на корабель. І поплив далі морем. Чимало днів отак плив і все орла годував, щоб він сили набрався. Аж раптом перед ним знову гораї якась вирослаї

Орел тоді і каже:

- Я полечу подивлюся, що Who й як.

Піднявся орел під самісінькі хмари, покружляв над містом, роздивився добре~-й-вернувся назад на корабель.

- Вирушати завтра,- порадив він,- треба рано-раненько, щоб до обіду вже бути біля міської брами.

Наступного дня, щойно взялося на світ, вони встали, хутенько зібралися й рушили в дорогу, а до обіду були вже під містом. Тут царевич роздав слугам усе, що треба, і повів їх до міської брами. Тільки ступили вони на міст, а їм назустріч - дванадцать страшенних левів з роззявленими пащами. Але слуги скоріше кинули кожному печеного барана, і леви, допавшись до їжі, уже не звертали уваги на подорожніх. [191]

У місті дві служниці згрібали сміття руками. Як побачили чужинців, то так і кинулися їм до очей. Та слуги скоріше дали кожній по вінику, й вони заспокоїлися.

Пішов царевич зі слугами далі й побачив колодязь. А з нього служниця витягала косою воду. Тільки помітила їх, так і приснула люттю. Але вони їй кинули мотузок, і вона дала їм спокій. Тоді слуги, не гаючись, набрали цілющої води з криниці й понесли на корабель. А царевич тим часом до палацу подався, щоб на царицю глянути. Зайшов туди й бачить: спить вона міцним, непробудним сном. Царевич підкрався навшпиньки до неї, поцілував її, зняв з правої руки перстень - та й швидше назад. Сіли на корабель він та його слуги й попливли додому.

Коли вони були вже далеко, цариця пробудилася, оглянулась і все зрозуміла. Вискочила зі своєї кімнати та й до служниці, яка воду набирала :

- Ти сяка й така, стільки років вірно служила мені, а тепер зрадила!

Служниця на те відповіла їй:

- Я стільки років служу тобі, і ти ніколи не дала мені мотузка воду витягати, а він, тільки прийшов, одразу дав.

Тоді цариця кинулась до тих служниць, які сміття згрібали, та й ну кричати на них:

- Ви сякі й такі, стільки років вірно служили мені, а тепер зрадили!

Служниці стали оправдовуватися:

- Ми стільки років тобі вірно служимо, і ти нам ніколи не дала віника, а він, тільки прийшов, одразу дав.

Нарешті цариця побігла до левів і теж почала дорікати їм: [192]

- Ви сякі й такі! Що ви наробили? Стільки років вірно служили мені, а тепер зрадили!

А леви їй відповіли:

- Ми стільки років тобі служимо, і ти нас ніколи як слід не нагодувала, а він, тільки прийшов, дав кожному печеного барана.

Цариця не мала чого сказати на це, бо все-таки сама була винна.

А царевич після довгих мандрів знову приплив до країни, де були ув'язнені його брати, не забув про те, про що його просив тамтешній цар. А цар, коли почув, що царевич приїхав, вийшов йому назустріч, привітав його й запитався насамперед:

- Ну як? Знайшов те, що шукав?

- Аякже,- відповів царевич.- Знайшов і везу.

- То давай,- каже радісно цар,- спробуємо, чи справді та вода чародійна.

Викупався він - і став молодий та здоровий, ніби йому було всього-на-всього двадцять років. Розвеселився цар та й каже:

- Ти мені зробив приємність, то й я тобі зроблю. Твої обидва брати, щоб ти знав, у мене, живі й здорові. Вони не вміли так чемно, як ти, поводитися, неґречно говорили зі мною, то я й затримав їх, а тепер віддаю тобі.

І вивів до нього обох. Царевич зрадів незмірно, що знову побачив своїх братів, живих та здорових. А цар повернув їм обидва кораблі і всі гроші, що забрав, відпустив їхніх слуг, ще й дав на дорогу всього, що треба. І брати, щасливі та раді, поїхали додому - кожний на своєму кораблі.

Але старшим братам стало заздрісно, що не вони везуть батькові цілющу воду. І, змовившись, вони підкупили слуг, що були на кораблі найменшого брата. Ті перелили цілющу [193] воду в їхні бочки, а натомість набрали звичайної води з моря.

Коли приїхали додому, батько не знати як зрадів, що сини повернулися. Ледве діждався їх:

- Живі та здорові, дітки мої? То пощастило вам знайти цілющу воду?

Старші сини вихопилися наперед:

- Пощастило, знайшли. Тільки нехай наш менший брат спершу дасть свою воду, а потім уже ми свою.

Слуги швиденько принесли воду, що її привіз наймолодший брат. Батько скупався в ній - і нічого: який був немічний, такий і залишився.

Тоді він каже до старших:

- Дайте-но й свою воду, побачу, яка вона.

Старші брати мерщій принесли свою воду, батько скупався в ній - і помолодів та знову став добре бачити й чути. Він тоді й каже найменшому синові:

- Ти нічого не знайшов, а привіз мені звичайної води з моря ще й одурити мене хотів. Коли ж ти такий, то йди собі, забирайся від мене куди собі хочеш.

Пішов царевич з дому й найнявся до одного селянина пасти овець.

Тим часом цариця, у якої царевич набрав цілющої води та персня з правої руки зняв, надумала розшукати того сміливця. От вона налаштувала корабель, сіла на нього й попливла морем. Довго вона пливла й нарешті допливла до того міста, звідки був той царевич. Тут вона причалила до берега, розіпнула намет у полі та й написала цареві листа:

- Пришли до мене того чоловіка, який набрав цілющої води з моєї криниці. [194]

Цар послав найстаршого сина. Той приїхав до царициного намету, цариця привітала його та й питав:

- Ти набрав цілющої води з мові* криниці?

- Так, я,- відповідав він. Тоді цариця стала допитуватися:

- А ще що взяв?

- Більше нічого.

- Таки нічого?

- Ні, нічого не взяв.

Розгнівалася цариця, доторкнулася долонею до його щоки - аж два зуби йому випали - та й каже:

- Іди передай своєму батькові, нехай пришле до мене того чоловіка, що набрав цілющої води з моєї криниці.

Коли той повернувся додому й розповів усе, як було, батько скоріше послав середнього сина. Приїхав середній син до царициного намету, цариця привітала його та й питав:

- Ти набрав цілющої води з моєї криниці?

- Так, я,- відповів царевич. Тоді цариця запитала:

- А ще що взяв?

- Більше нічого.

Вона так само доторкнулася долонею до його щоки - аж два зуби йому випали - та й каже:

- Забирайся з-перед моїх очей! Та скажи своєму батькові, нехай пришле до мене того чоловіка, який набрав цілющої води з моєї криниці. Якщо ж не пришле, то зруйную ваше міста

Тоді цар звелів розшукати наймолодшого сина. Довго гінці шукали його і нарешті знайшли в одному селі, де він пас овець. Царевич спочатку не хотів іти з ними, казав, що це не він, але коли гінці пригрозили, що все одно заберуть його з собою, то погодився. Зібрався [195]швиденько й пішов до батька. А батько обняв його, обтер сльозу та й каже:

- Сину, рятуй нас, бо царство гине. Уклонився наймолодший син батькові й відповів :

- Та хіба я що? Давайте коня, то поїду до тої цариці, гадаю, що все гаразд обійдеться.

Поїхав наймолодший син до цариці. Тільки-но увійшов до намету, як цариця й питає його:

- Ти набрав цілющої води з моєї криниці?

- Так, я,- відповів він.

- А ще що взяв?

Дістав він персня й показав їй.

- Так, це ти,- підтвердила цариця, обняла його й поцілувала.

Відразу вони поїхали удвох до батька і попросили, що він благословив їх. Батько благословив їх, справив їм гарне весілля і ще за свого життя віддав царство наймолодшому синові, бо переконався в тому, що це саме він дістав йому цілющої води. А старших синів прогнав за те, що вони до брехні вдалися, аби царство собі забрати. Правду ото люди кажуть: на брехні далеко не заїдеш.