Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Арістотель - Нікомахова етика (Переклад Віктора Ставнюка) : КНИГА ДРУГА

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Арістотель - Нікомахова етика (Переклад Віктора Ставнюка):КНИГА ДРУГА

 

загрузка...

1 (І). 1103а [14] Таким чином, за наявності доброчесності двох [видів], як мислительної, [15] так і етичної, мислительна виникає і зростає головним чином завдяки навчанню (εκ διδασκαλίας), і саме тому потребує досвіду та часу, а етична (t| ηθική) народжується звичкою (εξ έθους), звідки й отримала назву: від зтос при невеликій зміні [букви](1).

(1) Тобто зміні ε на η; έθος "звичка" та ήθος "норов, характер" (звідки походять терміни "етичний, моральний тощо") - однокореневі слова.

Звідси ясно, що жодна [20] з етичних доброчесностей не народжується в нас за природою, бо все природне не може привчатися (εθίζεται) до чого б то не було. Так, наприклад, камінь, який за природою падає вниз, не привчиш підійматися вгору, привчай його, підкидаючи вгору, хоч тисячу разів; а вогонь не [привчиться рухатися] вниз, і ніщо інше, маючи за природою певний [образ існування], не привчиться до іншого.

Отже, не від природи і не всупереч природі існують у нас доброчесності, але придбати їх для нас [25] природно, завдяки ж привчанню (δια του έθους) ми в них удосконалюємося.

Далі, [все] те, чим ми володіємо за природою, ми отримуємо спочатку [як] його можливості (τας δυνάμεις τούτων), а вже потім здійснюємо насправді (τάς ενεργείας αποδίδομεν). Це пояснює приклад з відчуттями (επί των αισθήσεων). Адже не від частого вглядування чи вслухування ми отримуємо відчуття [зору та слуху], а [30] зовсім навпаки: маючи відчуття, ми ними скористалися, а не те щоб скориставшись- знайшли. А ось доброчесності ми набуваємо, здійснивши (ενεργήσαντες) [щось] раніше, так само як і в інших мистецтвах. Адже коли щось потрібно робити, пройшовши навчання (μαθόντας ποιεΐν), то вчимося ми, роблячи це (ποιοΰντες μανθάνομεν); наприклад, будуючи будинки, стають будівничими, а граючи на кіфарі - кіфаристами. Подібним же чином, ІЮЗЬ діючи справедливо, ми стаємо справедливими (δίκαιοι), розсудливо - розсудливими (σώφρονες), а мужньо - мужніми (ανδρείοι).

Засвідчується (μαρτυρεί) це й тим, що відбувається в державах (εν τοις πόλεσίν): адже законодавці (νομοθέταΐ), привчаючи [до законів] громадян (τους πολίτας), роблять їх добрими (αγαθούς), і таке бажання всякого [5] законодавця; а хто не досягає успіху [в привчанні] - не досягає мети, і цим відрізняється добрий державний устрій (αγαθή πολιτεία) від державного устрою поганого (πολιτείας φαύλης).

Далі, всяка доброчесність, так само як і [всяке] мистецтво, і виникає і знищується з одного й того ж і завдяки одному й тому ж. Адже граючи на кіфарі, стають і добрими (αγαθοί) і поганими (κακοί) кіфаристами. Відповідним же чином (άνάλογον) - [добрими й поганими] будівничими [10] і всіма іншими [майстрами], адже, добре будуючи, стануть добрими архітекторами, а будуючи погано - поганими. Якби це було не так, то не було б потреби і в навчанні, а всі так би й народжувалися добрими або поганими [майстрами].

Так само і з доброчесністю: адже, вступаючи в ділові стосунки [15] з людьми, одні з нас стають людьми справедливими (δίκαιοι), а інші несправедливими (οδικοί); діючи ж серед небезпек і привчаючись до страху чи до відваги, одні стають мужніми, а інші - боязкими. Те ж стосується і потягів (περί τας επιθυμίας), і гніву: одні стають розсудливими й витриманими, інші - розбещеними й [20] гнівливими, тому що поводяться по-різному. Одним словом, [повторення] однакових вчинків породжує [відповідні етичні] устої (αϊ έξεις).

Тому-то й треба визначити якості діяльностей (τας ενεργείας ποιας): відповідно до їх відмінностей розрізняються й устої. Так що зовсім не мало, а дуже багато, можливо навіть усе, залежить від того, до чого саме привчатися [25] з самого дитинства (εκ νέων).



2 (II). Таким чином, оскільки нинішні [наші] заняття не існують, як інші(2), задля споглядання (адже ми проводимо дослідження не для того, щоб зрозуміти, що таке доброчесність, а щоб стати чеснотливими (αγαθοί), інакше від них не було б жодної користі), остільки необхідно уважно розглянути те, що стосується вчинків, а саме - як [30] потрібно їх здійснювати (πώς πρακτέον αύτας); вони ж бо, як ми вже сказали(3), є визначальними, і від того, які вони, залежать устої.

(2) Маються на увазі математика, фізика і теологія - дисципліни, які не мають на меті отримання якоїсь певної користі (Див.: НВБ. - С. 701 прим. 4; пор.: СЕ. - Т. 7. -С. 288 прим. 4)

(3)Див.: 1101а31-Ь25.

Отже, чинити згідно з вірним судженням (κατά τον ορθόν λόγον πρόίττείν) - це загальне правило (το κοινόν), і ми приймемо його за основу, а поговоримо про нього пізніше, як і про те, що таке вірне судження (Ο Ορθός λόγος) і як воно співвідноситься з іншою доброчесністю(4).

1104а Умовимося, однак, заздалегідь, що давати будь-яке [визначення] вчинкам краще в загальних рисах і не точно (τύπψ και ουκ ακριβώς), згідно із сказаним на початку, що [точність] визначень необхідно співвідносити з предметом (κατά την ύλην)(5). Адже в усьому, що пов'язане з учинками та їхньою користю (τα συμφέροντα), немає нічого раз і назавжди встановленого, [5] так само як і [в питаннях] здоров'я. Якщо таким є визначення загального (του καθόλου λόγου), то ще більш неточні визначення окремого (Ь περί των καθ' έκαστα λόγος). Адже окремі випадки не може передбачити жодне мистецтво і відомі прийоми [ремесла]; навпаки, ті, що здійснюють вчинки, завжди повинні самі мати на увазі їхню доцільність і своєчасність, так само як це вимагається від лікарського мистецтва чи від [10] мистецтва кораблеводіння (της κυβερνητικής).

І все ж, хоч це й так, слід спробувати зарадити справі. Передусім слід уяснити собі те, що вони [доброчесності] за своєю природою такі, що недостача (ή ένδεια) і надлишок (ή υπερβολή) їх гублять, так само як ми це бачимо на прикладі тілесної сили та здоров'я (адже для неочевидного слід користуватися очевидними прикладами. [15] Дійсно, для тілесної сили згубні і надмірні заняття гімнастикою, і недостатні, подібно до того, як питво і їжа при надлишку і недостачі гублять здоров'я, тоді як все це в міру (τα σύμμετρα) і створює його, і збільшує, і зберігає. Так само і з розсудливістю, і з мужністю, і з іншими доброчесностями. [20] Хто всього уникає, усього боїться, нічому не може протистояти - той стає боязким, а хто нічого взагалі не боїться й іде на все - [той стає] сміливцем. Так само і вкушаючи від усякого задоволення і від жодного не утримуючись, стають розбещеними, а сторонячись, як неотесані (οι αγροΐκοί(6)), усякого задоволення, - якимись нечутливими (αναίσθητος τις). [25] Отже, надлишок (ή υπερβολή) і недостача (ή έλλείψις) згубні для розсудливості і мужності, а середина (ή μεσότης) - благотворна(7).

(4) Детальніше щодо використання Арістотелем висловів "згідно з вірним судженням" і "вірне судження" див.: НВБ. - С. 701 прим. 6.

(5) Див.: 1094b13.

(6) Неотесані (о'І ocypoiKOl) - буквально "сільські, селюки" - характерний прояв народженої ще за часів ранньої класики дихотомії "поліс - місто", за якої полісне, властиво громадянське життя зосереджується саме в місті, з усіма його принадами і умовностями, тоді як сільські жителі персоніфікують неотесаність і грубість, стаючи постійним об'єктом кепкування в т.ч. і в новоаттичній комедії.

(7) Характерна для Арістотеля з його пієтетом перед Солоном і створеним ним політичним устроєм апологія "серединності". Детальніше щодо "серединності" у Арістотеля див.: НВБ. - С. 702-703 прим. 7.

Але доброчесності не тільки виникають, зростають і гинуть завдяки одним і тим же [діям] і через одні і ті ж [дії], але й діяльності [згідно доброчесності] будуть залежати від них же. Так буває і з іншими [30] речами, більш очевидними, наприклад з тілесною силою: її створює щедре харчування і заняття важкою працею, а справиться з цим найкраще, очевидно, сильна людина (Ь Ισχυρός). І з доброчесностями так. Адже утримуючись від задоволень, ми стаємо розсудливими, а стаючи такими, здатні найкраще від них утримуватися. Так і з мужністю: привчаючись 1104b зневажати небезпеки і не відступати перед ними, ми стаємо мужніми, а ставши такими, найкраще зможемо протистояти небезпекам.

(III). Ознакою [тих чи інших етичних] устоїв слід вважати породжуване справами задоволення чи [5] страждання (ηδονή ή λύπη). Адже той, хто, утримуючись від тілесних задоволень, радіє (χαίρων) цьому, той розсудливий (σώφρων), а хто засмучується - розбещений (ακόλαστος); так само як той, хто з радістю протистоїть небезпекам чи принаймні не страждає від цього - мужній, а страждає [від цього] - боязкий. Адже етична доброчесність позначається в задоволеннях і стражданнях: бо якщо погані вчинки [10] ми скоюємо задля задоволення, то й від прекрасних вчинків ухиляємося через страждання.

Ось тому, як говорить Платон, з самого дитинства треба спонукати (δει ήχθαΐ) до того, щоб радіти і страждати належному (Οίς δει); саме в цьому полягає правильне виховання (Ορθή παιδεία)(8).

(8) Див.: Plato. Legg. 653a-c, 641b, 644a, 636de; Rp. 401e-402a.

Далі, якщо доброчесності пов'язані зі вчинками і пристрастями, а всяка пристрасть і всякий вчинок супроводжуються задоволенням або стражданням, то [15] вже тому, мабуть, властива доброчесність пов'язана із задоволеннями та стражданнями. На це вказують і покарання (oil κολάσεις), бо це своєрідні ліки (ιατρεΐαι τινές), а ліки за своєю природою протилежні [захворюванню].

Крім того, як ми сказали раніше, всякий склад душі (πάσα ψυχής έξις) виявляє себе [20] по відношенню до того і в зв'язку з тим (προς ταΰτα και περί ταΰτα), що здатне поліпшувати його і погіршувати: стають-бо поганими (φαύλοι) через задоволення і страждання, коли їх домагаються і уникають, причому або не того, чого належить, або не так, як належить, або [невірно] в якомусь ще значенні. Ось чому доброчесність визначають навіть як деяку безпристрасність (ή απάθεια)(9) [25] і безтурботність (ή ηρεμία). Але це [визначення] не годиться, тому що не вказується як, коли і за яких ще обставин [належить бути такими].

Отже, основоположне [визначення таке]: [етична] доброчесність (ή αρετή) - це здатність чинити найкращим чином [у всьому], що стосується задоволень і страждань, а зіпсутість (ή κακία) - це її протилежність. Це ж, виявляється, очевидно, ще й з [30] наступного. Три [речі] ми обираємо і трьох уникаємо: перші три - це прекрасне, корисне і доставляюче задоволення, а другі протилежні цьому - ганебне, шкідливе, доставляюче страждання; у всьому цьому чеснотливий (Ь αγαθός) чинить правильно (κατορθωτικός εστίν), а поганий (Ь δε κακός) помиляється (αμαρτητικός εστίν), причому головним чином у зв'язку із задоволенням. Адже саме воно є загальним [35] для живих істот і супроводить [нас] у всьому тому, що підлягає обранню 1105а: адже і прекрасне, і корисне також здаються такими, що приносять задоволення.

Крім того, [почуття задоволення] з дитинства виховується в нас і зростає разом з нами, і тому важко позбутися цієї пристрасті, якою пронизане [все] життя. [Так що в наших] вчинках мірилом нам служать (κανονίζομεν τός πράξεις) - одним більше, іншим менше - [5] задоволення і страждання. Тому всі наші заняття повинні бути присвячені цьому: адже для вчинків дуже важливо, добре (ευ) чи погано (κακώς) насолоджуються (χαίρειν) і страждають (λυπεΐσθαι).

Крім того, як сказав Геракліт, із задоволенням боротися важче, ніж з шалом (θυμφ)(10), а мистецтво і доброчесність завжди народжуються там, де важче, [10] адже в цьому випадку досконалість (το ευ) вартує більшого. Так що ще й тому із задоволеннями та стражданнями пов'язано все, з чим мають справу і доброчесність, і наука про державу; дійсно, хто добре (ευ) справляється [із задоволенням і стражданням], буде чеснотливим (αγαθός), а хто погано (κακώς) - поганим (κακός). Отже, домовимося, що [етична] доброчесність має справу із задоволеннями і стражданнями, і що вона зростає [15] завдяки тим вчинкам, завдяки яким вона виникла, але вона гине, якщо цих вчинків не робити, і що діяльність її пов'язана з тими ж вчинками, завдяки яким вона виникла.

(9) Вважається, що вжитий тут Арістотелем термін Τ] 5θΐαθεΊα - безпристрасність, вивільнення від пристрастей та емоцій - сходить до Спевсіппа, племінника та учня Платона, котрий очолював Академію після смерті останнього. Однак, як етичний ідеал він формулюється дещо пізніше, з появою стоїчної філософії.

(10) Мається на увазі цитата з Геракліта, яка наводиться у Фрагментах Дільса-Кранца за Плутархом (DK 22 В 85): θυμών μάχεσθαι χαλεπόν δ γαρ ΐα> θέληι, ψυχής ώνείταν. В україномовному перекладі А. Тихолаза "З серцем боротися важко: бо чого жадає, те купує ціною душі" (Див.: ТихолазА.Г. Геракліт. - К., 1995.-С. 104-105;тамже див. аналіз можливостей перекладу θυμός. Детальніше див.: Фрагменти ранних греческих философов. Ч. 1. - М., 1989. - С. 233-234. Пор. до цього також: НВБ. - С. 703 прим. 12.



3 (IV). Можливо, хтось запитає, що ми маємо на увазі, стверджуючи, неначе справедливими треба ставати, діючи справедливо, а розсудливими -діючи розсудливо: адже якщо діють справедливо та розсудливо, то вже і справедливі, і розсудливі [20], так само як ті, хто займається граматикою і музикою, суть граматики і музиканти.

Чи, може, і в мистецтвах все не так? Дійсно, можна зробити щось грамотно і випадково, і по чужій підказці, але [істинним] граматиком буде той, хто, роблячи щось грамотно, робить це як граматик, тобто згідно з [25] граматичним мистецтвом, що міститься в ньому самому (ενаіжо).

Більш того, випадок з мистецтвами не схожий на випадок з доброчесностями. Досконалість (το ευ) мистецтва - у самих його витворах, бо досить того, щоб вони володіли певними якостями; але здійснюване згідно доброчесності не тоді справедливе [30] чи розсудливе, коли воно має ці якості, а коли [саме це] здійснення має певну якість: по-перше, воно свідоме (ε'ΐδώς), по-друге, якщо воно обрано (προαιρούμενος) і обрано задля нього самого, і, по-третє, воно упевнене (βεβαίως) і стійке (αμετακίνητους). Ці умови, за винятком самого 1105b знання (το εϊδέναι), не беруться до уваги (ου συναριθμεΐται) при опануванні (προς το έχειν) іншими мистецтвами. А при опануванні доброчесністю знання означає мало чи й зовсім нічого (θΙ)δέν ή μικρόν), тоді як інші умови - багато, навіть усе, коли вже [справедливість і розсудливість] народжуються при частому повторенні справедливих і [5] розсудливих вчинків.

Отже, вчинки (τα πράγματα) називаються справедливими і розсудливими, коли вони такі, що їх могла б здійснити розсудлива людина, а справедливий і розсудливий не той, хто [просто] здійснює такі [вчинки], але хто здійснює їх так, як роблять це люди справедливі і розсудливі.

Так що вірно сказано, що завдяки справедливим вчинкам (εκ του τα δίκαια πράχτειν) людина стає [10] справедливою, а завдяки розсудливим - розсудливою: без таких вчинків (εκ δε του μη πράττειν ταΰτα) годі й сподіватися стати чеснотливим (αγαθός). Однак у більшості своїй люди (о'І πολλοί) нічого такого не роблять, а вдаються до розмірковування і думають, що, займаючись філософією, стануть таким чином доброчесними (σπουδαίοι). Щось подібне роблять для недужих ті, що уважно слухають лікарів, але нічого з їхніх розпоряджень [15] не виконують. Бо так само як тіла при такому лікуванні не будуть здорові, так і душа тих, хто так філософствує.



4 (V). Після цього слід розглянути, що таке доброчесність (] αρετή). Оскільки [20] в душі бувають три [речі] - пристрасті (τα πάθη), здатності (α'ι δυνάμεις) і устої (α'ι έξεις), то доброчесність, очевидно, співвідноситься з однією з цих трьох речей. Пристрастями, [або переживаннями], я називаю потяг (ή επιθυμία), гнів (ή οργής), страх (Ь φόβος), відвагу (το θάρσος), заздрість (Ь φθόνος), радість (ή χαρόί), любов (ή φιλία), ненависть (το μίσος), тугу (Ь πόθος), заздрість (6 ζήλος), жалість (5 έλεος) - узагалі [все], чим супроводжується задоволення (ή ηδονή) чи страждання (ή λύπη). Здатності - це те, завдяки чому ми вважаємося підвладними цим пристрастям (παθη-τίκοί), завдяки чому нас [25] можна, наприклад, розгнівати, чи примусити страждати, чи розжалобити. Етичні устої, [чи склад душі], це те, внаслідок чого ми добре чи погано (ευ ή κακώς) володіємо [своїми] пристрастями, наприклад гнівом: якщо [гніваємося] шалено (σφοδρώς) або мляво - то володіємо погано, якщо тримаємося середини - то добре. Точно так і з усіма іншими пристрастями.

Отже, ні доброчесності (άι άρεταί), ні вади (άι κακ'ιαι) не суть пристрасті, тому що [30] за пристрасті нас не називають ні доброчесними, ні поганими, за доброчесності ж і вади називають, а також тому, що за пристрасті нас ні хвалять, ні гудять (адже не хвалять за страх і не гудять за гнів взагалі, але за якийсь [певний]). 1106а А ось за доброчесність і вади ми гідні і похвали, і осуду.

Крім того, гніваємось і боїмося ми не навмисно (απροαιρέτως), а доброчесності -· це, навпаки, деякий свідомий вибір (προαιρέσεις τινές), або вони його передбачають (оіж άνευ προαιρέσεως). До того ж, у зв'язку з пристрастями кажуть [5] про рухи [душі], а в зв'язку з доброчесностями й вадами - не про рухи, а про якісь схильності (ου κινεΐσθαι αλλά διακεΐσθαί πως). Тому-то доброчесності - це не здатності: адже нас не вважають ні чеснотливими (αγαθοί), ні поганими (κακοί) за здатність взагалі що-небудь витерпіти (πάσχειν), і нас не хвалять за це і не засуджують. Крім того, здатності в нас від природи, а добрими чи поганими [10] за природою ми не буваємо. Раніше ми вже сказали про це. Оскільки ж доброчесності - це не пристрасті і не здатності, то виходить, що це устої.

Отже, що є доброчесність по родовому поняттю (τω γένει) сказано.



5 (VI). Одначе, треба не тільки сказати, що доброчесність - це [етичні] устої, але й [сказати], [15] які вони. Таким чином, слід сказати, що всяка доброчесність і надає досконалості тому, доброчесністю чого вона є, і додає досконалості справі, що виконується ним. Так, наприклад, доброчесність ока робить доброчесним (σπουδαίος) і око і його справу (το έργον), бо завдяки доброчесності ока ми добре бачимо. Подібним чином і доброчесність коня робить коня доброчесним (σπουδαίος), [20] добрим (αγαθός) для перегонів, для верхової їзди та для протистояння ворогам на війні.

Якщо так воно є в усіх цих випадках, то й доброчесність людини - це, мабуть, такий склад [душі], при якому відбувається становлення доброї людини і при якому вона добре виконує свою справу. Яка це справа, ми вже сказали(11), а крім того, [25] це стане ясним, коли ми розглянемо, яка природа доброчесності.

(11) Див.: 1104а10-27.

Отже, у всьому безперервному і ділимому можна взяти частини великі, менші і рівні, причому або по відношенню один до одного, або по відношенню до нас; а рівність (το ίσον) - це деяка середина (μέσον τι) між надлишком і недостачею.

Я називаю серединою речі (του πράγματος μέσον) [30] рівновіддалене від обох країв, причому ця [середина] одна і для всіх однакова. Серединою ж по відношенню до нас я називаю те, чого не є ні надмірно, ні недостатньо; така середина не одна і не однакова для всіх. Так, наприклад, якщо десять багато, а два мало, то шість приймають за середину: адже наскільки шість більше двох, настільки ж менше десяти, а це і є [35] середина по арифметичній пропорції (κατά την άριθμητικήν αναλογία ν)(12).

Але не слід розуміти (ληπτέον) так середину по відношенню до нас. Адже якщо їжі на десять мін багато, а на 1106bдві - мало, то наставник у гімнастичних вправах (Ь αλε'ιπτης) не замовлятиме [їжі] на шість мін, тому що й цього для даної людини може бути [дуже] багато або [дуже] мало. Для Мілона(13) цього мало, а для початківця - багато. Так і з бігом і боротьбою. Тому надлишку і недостачі всякий [5] знавець (πάς επιστήμων) уникає, шукаючи середини і обираючи для себе [саме] її, причому середину не самої речі, а середину для нас.

(12) Це, радше, арифметична професія.

(13) Мілон з Кротону - знаменитий борець, який в період з 532 по 516 pp. до Р.Х. 6 разів перемагав на Олімпійських іграх і 25 разів на інших святах.

Якщо ж усяка наука успішно здійснює свою справу (τ6 έργον) таким ось чином, тобто прагнучи до середини [10] і до неї ведучи свої результати (τέχ έργα) (звідки звичай говорити про справи, виконані досконало, "ні відняти, ні додати", маючи на увазі, що надлишок і недостача згубні для досконалості (το ευ), а дотримування середини - рятівне, причому добрі (αγαθοί) майстри, як ми стверджуємо, працюють з оглядкою на це [правило]), то й доброчесність, яка, так само як [15] природа, і точніше і краще мистецтва будь-якого [майстра], буде, мабуть, попадати в середину.

Я маю на увазі (λέγω) етичну доброчесність (την ήθικήν), бо саме вона позначається на пристрастях і вчинках, а тут і виникає надлишок, недостача і середина. Так, наприклад, у страху і відвазі, у потягу, гніві і жалю, [20] і взагалі в задоволенні і в стражданні, можливе і "більше" і "менше", а і те і інше - не добре (ОІЖ ευ). Але все це - в належний час, за належних обставин, відносно належного предмета, задля належної мети і належним чином - є середина і найкраще (άριστον), що якраз і властиво доброчесності.

Точно так і в вчинках буває надлишок, недостача і середина. Доброчесність проступає у пристрастях [25] і вчинках, а в цих останніх надлишок - це огріх і недостачу [теж не похвалять], тоді як середина похвальна і успішна; а і те і те прираховують до доброчесності.

Доброчесність, таким чином, є деяке дотримування середини (με-σότης τις); принаймні, вона існує остільки, оскільки її досягає.

Додамо до цього, що погрішувати (άμαρτάνείν) можна багатьма способами (бо зло (το κακόν), як образно висловлювалися [30] піфагорійці, належить безмежному (του απείρου), а благо (το αγαθόν) - конечному (του πεπερασμένου)(14)), тоді як чинити правильно (κατορθουν) можна тільки одним-єдиним способом (недаремно перше легке, а друге важке, адже легко хибити, важко влучити). У цьому, отже, причина тому, що надлишок і недостача властиві зіпсутості (της κακίας), а дотримування середини - доброчесності.

[35] Кращі ж бо люди прості, багатогранний порок(15)

(14) Щодо специфіки висвітлення поглядів піфагорійців Арістотелем див. особливо: Жліудь Л.Я. Пифагор й его школа. - Л., 1990. - С. 165-174, з необхідною літературою.

(15) Цитата з невідомого автора.



6. Таким чином, доброчесність є свідомо обираний склад (ή έξις προαιρετική) [душі], що полягає у дотримуванні середини по 1107а відношенню до нас, причому [середини,] визначеної таким судженням, яким визначить її розсудлива людина (о φρόνιμος). Середина знаходиться між двома [видами] зіпсутості, один з яких - від надлишку, другий - від недостачі. А ще й тому [доброчесність означає дотримування середини], що як у пристрастях, так і в [5] учинках вади переступають належне або в бік надлишку, або в бік недостачі, доброчесність же [уміє] знаходити середину і її обирає.

Саме тому по суті (κατά την οϋσ'ιαν) і по поняттю (κατά τον λόγον), що визначає суть її буття, доброчесність є дотримування середини, а з точки зору вищого блага (κατά το άριστον) і досконалості (κατά το ευ) - дотримування вершини (άκρότης).

Однак не всякий вчинок і не всяка пристрасть допускає середину, бо в деяких [пристрастей] у самій назві [10] виражена погана якість (φαυλότης), наприклад: злорадство (t| επιχαιρεκακ'ια), безсоромність (t| αναισχυντία), заздрість (ή φθόνος), а з учинків - перелюбство (ή μοιχεία), крадіжка (ή κλοπή), людиновбивство (ή ανδροφονία). Все це і подібне цьому вважається поганим саме по собі, а не за надлишок чи недостачу, а значить, у цьому ніколи не можна чинити правильно, [15] можна тільки погрішувати (αμαρταυειν); і "добре" або "не добре" неможливо в таких [речах; наприклад, неможливо] перелюбствувати з ким, коли і як слід; взагалі здійснювати який би то не було з таких [вчинків]-значить погрішувати. Будь це не так, можна було б очікувати, що в несправедливих вчинках, боягузтві, розпусті можливі середина, надлишок і недостача [20], адже тоді було б можливо принаймні дотримування середини в надлишку і в недостачі, а також надлишок надлишку і недостача недостачі. І подібно до того як не існує надлишку розсудливості і мужності, тому що середина тут - це якась вершина, так і [в названих вище вадах] неможливе ні дотримування середини, ні надлишок, ні недостача, але, коли так чинять, [25] погрішують. Адже взагалі-то, неможливе ні дотримування середини в надлишку і недостачі, ні надлишок і недостача у дотримуванні середини.



7 (VII). Треба не тільки дати загальне визначення [доброчесності], але й узгодити його з кожним [її] окремим [виявом]. Дійсно, у тому, що [30] стосується вчинків, загальні визначення дуже широкі, окремі ж ближчі до істини: адже вчинки - це все окремі випадки, і [визначення] повинні узгоджуватися з ними. Тепер це слід представити на наступній таблиці.

Отже, мужність (η ανδρεία) - це дотримування середини 1107b між страхом (Ь φόβος) і відвагою (ή θάρρη); назви для тих, у кого надлишок безстрашності (ή αφοβία), немає (як і взагалі багато що не має імені), а хто надто відважний - сміливець (Ь θρασύς), хто надто жахається і недостатньо відважний - боягуз (Ь δειλός).

У зв'язки із задоволеннями (περί ήδονάς) і стражданнями [5] (περί λύπας) (страждання маються на увазі не всі, у меншій мірі і <не в тому ж значенні>, [що задоволення]), дотримування середини - це розсудливість (ή σωφροσύνη), а надлишок - розбещеність (ή ακολασία). Люди, яким би не вистачало [чутливості] до задоволень, навряд чи існують; саме тому для них не знайшлося назви, то ж нехай вони будуть "нечутливі" (ο'ι αναίσθητοι).

Що стосується давання (ή δόσις) майна і його придбавання (ή λήψΐς), то дотримування в цьому середини - [10] щедрість (ή έλευθεριότης), а надлишок і недостача - марнотратство (t| ασωτία) і скупість (t| ανελευθερία). Ті, у кого надлишок, і ті, у кого недостача, чинять при [даванні і придбаванні] протилежним чином. Дійсно, марнотратник (Ь άσωτος) надмірно витрачає і недостатньо придбаває, а в скупого надлишок у придбаванні і недостача у витратах. Звичайно, зараз ми даємо визначення [15] в загальному вигляді і в основних рисах, і цим тут задовольняємося, а згодом ми дамо [всьому] цьому більш точні визначення(16).

З відношенням до майна пов'язані і інші схильності (ос'І διαθέσεις). Дотримування середини тут - пишність (ή μεγαλοπρέπεια) (пишний адже не те ж, що щедрий: перший виявляй себе у великому, другий - у малому), а надлишок тут - несмак і банальність [20] (ή άπειροκαλία καΐ ή βαναυσ'ια) і недостача - дріб'язковість (ή μικροπρέπεια). Ці [вади] відрізняються від тих, що співвідносяться із щедрістю, а чим саме, буде сказано нижче(17).

(16) Див.: 1119b19-1122а16.

(17) Див.: 1122а20-29, 1122b10-18.

По відношенні до честі (ή τιμή) і безчестя (ή όαΐμ'ΐα) дотримування середини - це величавість (f] μεγαλοψυχία), надлишок іменується якоюсь бундючністю (ή χαυνότης), а недостача - приниженістю (ή μικροψυχ'ια).

Подібно до того як, за нашим судженням, щедрість співвідноситься з пишністю, відрізняючись <від неї> тим, що має справу з незначними речами (περί μικρό), так і [25] якась інша схильність співвідноситься з величавістю, оскільки величавість пов'язана з високою честю, а ця схильність - з невисокою. Адже можна прагнути до честі стільки, скільки належить, а також більше чи менше, ніж належить, і той, чиї прагнення надмірні, - честолюбний (φιλότιμος), чиї недостатні - нечестолюбний (αφιλότιμος), той же, хто дотримується середини (Ь μέσος), [30] не має назви (ανώνυμος). Не мають назви і [відповідні] схильності (α'ι διαθέσεις), за винятком честолюбства (ή φιλοτιμία) у честолюбця. Звідси випливає, що крайнощі (о'І άκροι) присуджують собі найменування проміжку і ми іноді називаємо того, хто тримається середини, честолюбним, а іноді нечестолюбним і хвалимо то 1108а честолюбного, то нечестолюбного.

З якої причини ми так робимо, буде сказано згодом(18), а зараз поміркуємо про інші схильності застосованим тут способом (κατά τον ύφηγημένον τρόπον).

(18) Див.: 1108b11-26, 1125Ш-18.

Можливий надлишок, недостача і дотримування середини у зв'язку з гнівом (περί την οργή), причому відповідні [5] схильності, очевидно, безіменні; і все ж, називаючи витриманою (πράος) людину, що тримається в цьому середини, називатимемо дотримування середини рівністю (πραότης), а з людей крайнощів той, у кого надлишок, нехай буде гнівливим (οργίλος), і його вада гнівливістю (όργιλότης), а у кого недостача - якимсь негнівливим (αόργητός τις), і його недолік - негнівливістю (αοργησία).

Існують ще три [види] дотримування середини, в одному вони подібні, в іншому - різні. Всі вони стосуються [10] взаємин [людей] за допомогою слів і вчинків (περί λόγων και πρόίξεων κοινωνία ν); а відмінності їхні в тому, що один [вид] пов'язаний з правдою (ταληθές) в словах і вчинках, а два інших-із задоволенням (το ηδύ); це стосується як розваг, так і [взагалі] всього, що буває в житті. Тому слід сказати і про це, щоб краще зрозуміти, що дотримування середини [15] похвально в усьому, а крайнощі і не похвальні, і не правильні, але гідні [лише] осуду. Звичайно, і тут здебільшого немає назв, а тому слід спробувати, як і в усьому іншому [раніше], і тут створити імена задля ясності викладу і простоти засвоєння.

Отже, що стосується правди (το αληθές), [20] то нехай той, хто тримається середини (Ь μέσος), називається, так би мовити, правдивим (αληθής τις) а дотримування середини - правдивістю (ή αλήθεια), перекручення у бік перебільшення - хвастощами (ή αλαζονεία) а його носій хвальком (Ь άλαζών), у бік же применшення - удаванням (ή ειρωνεία) а <його носій> удавальником (Ь ειρων).

По відношенню до задоволень у розвагах (εν παίδια) той, що тримається середини - дотепний (Ь ευτράπελος), а його схильність - дотепність (ή ευτραπελία), надлишок [25] - це блазенство (ή βωμολοχία), а в кім воно є - блазень (о βωμολόχος), той же, кому не вистачає, - це якийсь неотесаний (αγροικός τις), а склад [його душі] - неотесаність (ή αγροικία). Про інші задоволення в житті [скажемо], що приємний для нас-друг (Ь φίλος) і дотримання середини - дружелюбність (ή φιλία), а хто перебирає міри (Ь υπερβάλλων) [у ній], але не задля чогось, - догідник (Ь αρεσκος), якщо [ж він перебирає міри] задля власної вигоди, то він підлабузник (Ь κόλαξ), у кого ж у цьому відношенні недостача (Ь ελλείπων) [30] і хто в усьому неприємний, той якийсь сварливий і буркотливий (δύσερίς τις και δύσκολος).

Дотримування середини можливе і у виявах пристрастей (εν τοις παθήμασι), і в тому, що пов'язане з пристрастями (περί τα πάθη); так сором (ή αιδώς) - не доброчесність, сором'язливий (Ь α'ιδήμων) же заслуговує похвали. І, звичайно, один у названих речах тримається середини, у іншого ж надлишок сорому, наприклад у боязкого (Ь καταπλήξ), який усього соромиться. Якщо ж [35] людині не вистачає сорому, або його немає зовсім, вона безсоромна (αναίσχυντος), тоді як той, що тримається середини, - сором'язливий.

1108b Праведний гнів (ή νέμεσίς) - це дотримування середини в порівнянні із заздрістю і злорадством (ή επιχαιρεκακία); це все пов'язане із стражданням і задоволенням від того, що відбувається з навколишніми. Схильний до праведного гніву (о νεμεσητικός) страждає, коли бачить того, хто благоденствує незаслужено, а в заздрісного в цьому надлишок, і його [5] все примушує страждати; що ж до злорадного (Ь έπιχαιρέκακος), то він настільки позбавлений здатності страждати, що радіє [чужій біді]. Але про це доречно буде сказати і в іншому місці.

Що ж до справедливості (ή δικαιοσύνη), оскільки це слово не однозначне (ούχ απλώς λέγεται), то після розбору вищеназваних [доброчесностей] ми скажемо про ту і іншу, в якому значенні кожна представляє собою дотримування середини. Це ж стосується і доброчесностей розсуду [10] (περί των λογικών αρετών)(19).

(19) Зазвичай це речення виключається у перекладах, оскільки мислительні, інтелектуальні доброчесності Арістотель ніде не називає λογικα'ι έχρετα'ι, а крім того він не розглядає їх такими, що задовольняють умовам дотримування середини.



8 (VIII). Отже, існують три схильності, дві належать до вад (одна - внаслідок надлишку, друга - внаслідок недостачі) і одна до доброчесності (внаслідок дотримування середини); усі ці [схильності] у відомому значенні протилежні одна одній, бо крайні (α'ι ακραι) протилежні і середній, і одна одній, а [15] середня - крайнім. Адже так само як рівне (το ίσον) в порівнянні з меншим більше, а в порівнянні з більшим менше, так і серединні склади (α'ι μέσαι έξεις) [душі] мають надлишок у порівнянні з недостачею і недостачу в порівнянні з надлишком як у пристрастях, так і у вчинках. Так, мужній здається [20] сміливцем у порівнянні з боягузом і боягузом - у порівнянні зі сміливцем.

Подібним чином і розсудливий у порівнянні з нечутливим - розбещений, а в порівнянні з розбещеним - нечутливий, і щедрий у порівнянні із скупим - марнотратник, а перед марнотратником - скупий.

Тому-то люди крайнощів (οι άκροι) відштовхують того, хто тримається середини (τον μέσον), до протилежної від себе крайності і мужнього боягуз називає сміливцем, [25] а сміливець - боягузом; аналогічно [чинять] і з іншими. Так виходить, що, хоч [схильності] одна одній протилежні, крайнощі в найбільшій мірі протилежні не середині, а одна одній, подібно до того як велике далі від малого і мале від [30] великого, ніж [те і інше] від того, що [знаходиться] рівно між ними (αμφω του Ίσου). Крім того, деякі крайнощі здаються дещо подібними середині, як, наприклад, сміливість - мужності або марнотратство - щедрості. Крайнощі ж не мають одна з одною жодної схожості, а найбільш віддалене визначається як протилежне, і, отже, більш [35] протилежне те, що більш віддалене. Середині ж в одних 1109а випадках більш протилежне те, у чому недостача, а в інших - те, у чому надлишок; скажімо, мужності більш протилежна не сміливість, у якій надлишок, а боягузтво, у якому недостача; і навпаки, розсудливості не так протистоїть нечутливість (ή αναισθησία), у якій присутня якась недостатність (ή ένδεια), як розбещеність [5], у якій надлишок.

Це відбувається з двох причин, [і] одна [з них міститься] в самому предметі (εξ αί)τοΰ του πράγματος). Адже оскільки одна з крайнощів ближча до середини і більш схожа з нею, то ми протиставляємо її не середині, а, скоріше, протилежній [крайності]; наприклад, оскільки мужності (τη ανδρεία) більш подібною і [10] близькою здається сміливість (ή θρασύτης), а більш несхожим - боягузтво, то її [сміливість] ми протиставляємо більше [мужності]: адже те, що більше відстоїть від середини, здається і більш протилежним.

Отже, це і є одна з причин, [що міститься] в самому предметі. Інша ж [міститься] у нас самих, бо, чим більш ми схильні до чого б то не було, тим більше [15] це виявляється протилежним середині. Наприклад, ми самі за природою більш схильні до задоволень, й тому ми сприйнятливіші до розбещеності, ніж до скромності (ή κοσμιότης) Так що ми вважаємо більшою протилежністю середині те, до чого [в нас] більша прихильність (ή έπίδοσις). І ось з цієї причини розбещеність, будучи надмірністю (υπερβολή οΰσα), протилежніша розсудливості [ніж нечутливість].



9 (IX). [20] Отже, про те, що етична доброчесність полягає у дотримуванні середини і в якому значенні, і що це є дотримуванням середини між двома вадами, одна з яких полягає в надлишку, а інша - у недостачі, і що доброчесність є такою через досягнення середини як у пристрастях, так і у вчинках, - про все це сказано досить.

Ось чому важко бути доброчесним. А значить, [25] у кожному [окремому випадку] середину знайти важко, як і середину кола не всякий [визначить], а той, хто знає, [як це робити]. Подібним же чином, і гніватися для всякого легко, як і легко [роз]дати і розтратити гроші, а ось витрачати на те, що треба, стільки, скільки треба, коли, задля чого і як треба, здатний не всякий, і це не легко. Недаремно досконалість (ТО ευ) і рідкісна, і похвальна, і [30] прекрасна. А тому, цілячи в середину, передусім належить триматися подалі від того, що більше протистоїть середині, як і Каліпсо радить:

Геть від диму і хвиль корабель ти маєш відвести(20).

Адже в одній із крайнощів погрішність більша, а в іншій - менша, і тому, коли вже досягти середини вкрай важко (δαφως χαλεπόν), треба, як кажуть, "у другому плаванні [35] обрати найменше із зол"(21), а це найкраще 1109b зробити тим способом, який ми вказуємо. Ми повинні стежити за тим, до чого ми самі схильні, адже за природою всі [схильні] до різного; дізнатися ж до чого - можна по виникаючому в нас задоволенню і стражданню. І треба відтягнути самих себе у протилежний [5] бік, тому що, далеко відводячи себе від гріха (αμαρτάνείν(22)), ми досягнемо середини, що і роблять, наприклад, виправляючи кривизну дерев.

(20) Нот. Od. XII. 219.У тексті, що дійшов до наших часів, ці слова належать самому Одіссеєві.

(21) Зазвичай ця фраза Арістотеля розуміється як прислів'я, смисл якого полягає у тому, щоб "взятися за весла, коли вщухає вітер".

(22) Звідси пізніша етимологія грецького перекладу новозаповітного терміну, що означає гріх (див. новогрецький словник) в Novum Testamentum. Matt. 1.21.2-1.21.3: αίιτος γαρ σώσει του λαόν αύτοΰ ίχπ6 των αμαρτιών αυτών.

Понад усе слід у всьому остерігатися задоволення і насолоди (το ηδύ КОСІ την ήδονήν), тому що про ці речі ми судимо надто упереджено. А значить, саме те, що зазнали від Єлени старійшини [троянського] народу (δημογέροντες), і нам треба зазнати від задоволення і за [10] всіх обставин повторювати їхні слова, бо якщо, подібно до них, ми зможемо віддалити від себе задоволення, то менше будемо здійснювати погрішувати.

Словом, так вчиняючи, ми, щоб сказати лише найголовніше, найкраще зуміємо досягти середини. Це, одначе, важко, і особливо - в кожному окремому випадку: не просто ж бо визначити, як, через кого, через [15] що і скільки часу потрібно, [наприклад], гніватися. Дійсно, ми іноді хвалимо тих, у кого недостатньо гніву, і називаємо їх стриманими (πράους), а іноді несамовитим (τους χαλεπα'ινοντας) даємо інше ім'я, [нарікаючи їх] істинними мужами (όί,νδρώδείς). Але на осуд заслуговує не той, хто ледь відійде від досконалості, у бік більшого чи меншого, а той, хто відходить далеко, бо [20] таке не залишається непоміченим. Не легко дати визначення тому, до якої межі і до якого ступеню [порушення міри] заслуговує на осуд, і це стосується всього, що належить до того, що почуттєво сприймається; а все це - окремі випадки, і судять про них, керуючись почуттям.

Таким чином, ясно, принаймні, що серединний склад у всіх випадках заслуговує на похвалу і що [25] потрібно відхилятися в одних випадках до надлишку, а в інших - до недостачі, бо так ми найлегше досягнемо середини і досконалості.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170