Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Арістотель - Нікомахова етика (Переклад Віктора Ставнюка) : КНИГА ПЕРША

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Арістотель - Нікомахова етика (Переклад Віктора Ставнюка):КНИГА ПЕРША

 

загрузка...

1094а 1 (І). Вважається, що всяке мистецтво (ή τέχνη(1)) і всяке вчення(2) (ή μέθοδος), так само як дія (ή πράξις) і свідомий вибір (ή προαίρεσίς(3)), прагнуть до певного блага; тому вдало визначали благо (ταγαθόν) як те, до чого все прагне(4). Одначе в цілях виявляється деяка відмінність, тому що одні з них - це діяльності (α'ι ένέργειαι), інші ж - деякі окремі від них [5] результати (τα έργα). Коли певні цілі (τέ -λη τινά) існують окремо від дій (παρατάς πράξεις), тоді результатам природно бути краще [відповідних](5) діяльностей. Оскільки ж дій (ή πράξις), мистецтв (ή τέχνη) і наук (ή επιστήμη) багато, то й цілей виникає багато: у лікарському мистецтві - це здоров'я, у кораблебудуванні - корабель, у військовому мистецтві - перемога, у мистецтві господарському ·- багатство (6 πλούτος). Деякі з них підлягають одному якомусь умінню (ή δύναμις(6)), подібно до того [10] як мистецтво виготовляти вуздечки й усе інше з кінської збруї піддягає мистецтву правити кіньми, а саме воно, як і всяка дія у військовій справі, підлягає військовому мистецтву, і таким же чином інші [мистецтва] підлягають іншим; в усіх випадках цілі керівників (τα των αρχιτεκτονικών τέλη) усіх [мистецтв і наук] [15] є переважними (εστίν α'ιρετώτερα) у порівнянні з цілями підлеглих: цих же бо останніх домагаються задля перших. При цьому байдуже, чи самі діяльності виступають цілями дій (τα τέλη των πράξεων), а чи цілі - це щось інше, від них окреме, як у випадку з названими вище науками.

(1) У круглих дужках наводяться грецькі відповідники перекладених термінів.

(2) Текст від 1194а1 до 1195а13 є своєрідним вступом, у якому Арістотель заявляє про предмет свого розгляду. У 1194а 1-18 заявляється, що кожна людська діяльність має певну ціль. Оскільки ж діяльностей багато, то багато виникає й цілей, причому, одні з них є керівними, а інші досягаються задля перших. Найвищою ж метою (1194а18-1094b12) є досягнення блага властивого і найвищого, пізнанням якого і займається керівна з наук, а саме політика, тобто наука про державу: вона ж бо встановлює, які з наук потрібні в державах (εν ταΐς πόλεσι), а також які науки і в якому обсязі повинен вивчати кожний.

(3) Мистецтво (ή τέχνη), вчення (ή μέθοδος), дія, вчинок (ή πράξις) і свідомий вибір (ή προα'νρεσίς) - чотири аспекти, до яких зводиться вивчення політики. Термін ή μέθοδος сходить до Платона і перекладається тут як "вчення", хоча може означати і "дослідження" і "метод, спосіб дослідження". У давньогрецькій мові ή πρδξ'ις може означати і дію, і справу, і будь-який вияв людської енергії взагалі: вчинок, творчість, словом - практику; оскільки й політика належить не до науки-теорії, науки-софії, а є радше наукою практичною, то зрозуміло, що саме її предметом і має бути вивчення практичних дій людини. Див. про це також: СЕ. - Т. 7. - С. 277 прим. 2.

(4) НВБ вважає, що тут маються на увазі Платон і Евдокс Кнідський, які розглядали благо як мету науки та мистецтва, на відміну від Арістотеля, для якого такою метою може бути як благо, так і зло (див. НВБ. - С. 692 прим. 1).

(5) У квадратних дужках наводяться коментарі, які допоможуть краще зрозуміти текст.

(6) Термін ή δύναμις означає загалом розумову здатність людини мати справу з об'єктами практичних наук (ή επιστήμη) та мистецтв (t| τέχνη), що випливає з їхньої семантичної близькості (див. про це справедливо: СЕ. - Т. 7. - С. 277 прим. 3; пор.: НВБ. -С. 693 прим. 3).

(II). Якщо ж у того, що ми робимо, є деяка ціль, бажана нам сама по собі (διαυτό), причому інші цілі бажані задля неї і [20] не всі цілі ми обираємо (αϊ ρου μεθά) задля іншої цілі (бо так ми зайдемо в нескінченність, а отже наше прагнення є марне й безглузде), то ясно, що ціль ця є благо властиве (ταγαθον(7)) і найвище (το άριστον(8)). Тож хіба пізнання (ή γνώσις) його [тобто блага] не має величезного значення для життя, і, наче лучники, що мають мішень перед собою, хіба не вірніше ми досягнемо належного (ІЬ δέον)? А коли [25] так, то треба спробувати хоча б у загальних рисах уявити собі, що це таке і до якої з наук (των επιστημών), чи до якого з умінь (των δυνάμεων), причетне. Слід, очевидно, визнати, що воно [найвище благо], причетне до найважливішої і найбільш керівної з наук (της κυριωτάτης και μάλιστα αρχιτεκτονικής(9)). А саме такою здається наука про державу, тобто політика (ή πολιτική)(10): вона ж бо встановлює, які з наук потрібні в державах (εν ταΐς πόλεσι)1094b, а також які науки і в якому обсязі повинен вивчати кожний. Ми бачимо, що найбільш шановані з умінь підлеглі цій науці, як, наприклад, уміння у військовій справі, господарюванні та красномовстві. А оскільки вона [наука про державу] користується іншими науками [як засобами], більш [5] того, законодавче визначає, що слід робити і від чого утримуватися, то її ціль включає, очевидно, цілі інших наук, а значить, ця ціль і буде властивим благом людини (τανθρώπινον αγαθόν). І навіть якщо для однієї людини благом є те ж саме, що й для держави, більш важливим і більш виповненим здається все-таки благо держави, його досягнення і збереження: адже бажаним (αγαπητον) є [благо] й однієї людини, але прекрасніше [10] і божественніше [благо] народу і держав(11). Таким чином, це вчення (ή μέθοδος), будучи, так би мовити, наукою про державу (ή πολιτική), прагне до цього [тобто до блага держави].

(7) У давньогрецькій мові TfccyaGfcv [= tb CCyctGbv] може означати благо в найширшому значенні цього слова, а саме: благо матеріальне і благо моральне - благість, блаженність, щастя тощо. Властиво, це є субстантивацією прикметника ίχγαθός, який може перекладатися як "добрий, добродійний, корисний, хороший, чеснотливий, благий". Щодо становлення соціально-етичних категорій в афінському полісі, у т.ч. і в політичному контексті, див.: Ставнюк В. В. Формування полісного устрою в Аттиці і "сінойкізм Тесея" // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. 1999. № 2. -С. 190-200, особливо прим. 20.

(8) То δίριστον субстантивація найвищої ступені порівняння від ocyocGbv.

(9) Термін Αρχιτεκτονικός означає і "архітектурний", і, у конкретних випадках, властивість "старшого майстра, керівника". Таким чином, як старший майстер визначає та направляє працю всіх інших майстрів, так і політика, тобто наука про державу, про яку йдеться далі, визначає та направляє дію всіх інших практичних наук (подібно до того, як метафізика - усіх наук теоретичних). Див. так: СЕ. - Т. 7. - С. 278 прим. 5.

(10) Термін ή πολιτική може бути перекладений як "наука про державу" лише з зауваженням всієї своєрідності розуміння держави античними еллінами. Для останніх держава (поліс) була перш за все общиною громадян, громадянською общиною. Детальніше про це див.: Ставнюк В.В. Підприємливість в контексті становлення античної грецької цивілізації / Подвижники і меценати. Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII-XVIII ст. - К., 2001. - С. 18-35.

(11) Для Арістотеля, який мислить категоріями полісного елліна, безумовним ε пріоритет інтересів колективу (общини-держави, тобто поліса, і народу), до якого належить індивід, у порівняні з інтересами самого цього індивіда. Наголошення цієї тези тим паче симптоматичне, що доба Арістотеля характеризується глибокою кризою поліса і самих полісних цінностей, зростанням індивідуалізму, який розкладає традиційну полісну, колективістську етику тощо. Намаганням подолати цю кризу, знайти вихід з неї пояснюється діяльність представників фактично всіх філософських шкіл вказаної доби, у т.ч., звичайно, і Арістотеля. Про кризу поліса див. хоча би: Фролов Е.Д. Огни Диоскуров / Факел Прометея. Очерки античной общественной мьісли. Л., 1991. - С. 166 слл.

(III). Розмірковування буде задовільним, якщо вдасться прояснити суть предмета, що підлягає [розгляду]. Адже не в усіх розмірковуваннях (о'І λόγοι), так само як і не в усіх виробах ремесла, слід домагатися точності в однаковій мірі. Що ж до [понять] прекрасного (τα καλό) і справедливого (τα δίκαια(12)), які, власне, і має на увазі наука про державу, [15] то в них міститься стільки різного і розпливчатого, що починає здаватися, неначе все це [прекрасне і справедливе] існує лише за встановленням (νόμω), а не за природою (φύσει(13)). Таку ж своєрідну розпливчастість має й вислів "блага", тому що багатьом від них [благ] буває шкода: уже ж бо загинули через багатство - одні, через мужність - інші. Тому й бажано, розмірковуючи щодо подібних предметів [20] і за подібних обставин, вказати приблизно і в загальних рисах на істину (ταληθές), а розмірковуючи про те, що стосується більшості випадків і їм супутніх обставин, і висновки розповсюдити лише на них. Таким же чином слід сприймати і кожне наше окреме висловлювання; адже людині освіченій (6 πεπαιδευμένος) властиво домагатися точності [25] для кожного роду [предметів] у тій мірі, в якій це допускає природа предмета (ή του πράγματος φύσις). Однаково [безглуздим] здається як задовольнятися правдоподібними розмірковуваннями математика, так і вимагати від ритора чітких доказів.

(12) Тсс біксисс краще перекладати саме як "справедливе", а не правосудне, хоча воно може застосовуватися і для позначення здатності "правильно, справедливо судити, розсуджувати, міркувати тощо".

(13) Протиставлення того, що існує за природою (φύσει), і того, що існує за людськими встановленнями (νόμόρ), ε принциповим для всієї кризової доби в історії грецької полісної цивілізації. Воно корениться значною мірою в спекуляціях софістів V ст. до Р.Х., але найбільше поширюється впродовж часів життя Арістотеля.

Кожний тим часом вірно судить (κρίνει) про те, у чому досвідчений, і саме для цього він чеснотливий судця (αγαθός κριτής).1095а Таким чином, [чеснотливий] у чомусь одному є й освіченим відносно цього одного, а [чеснотливий] взагалі - освічений всебічно.

Ось чому юнак -- непідходящий слухач науки про державу: адже він недосвідчений у життєвих справах, а з них [виходять] і з ними [пов'язані наші] [5] розмірковування (о'І λόγοι). Крім того, підвладний пристрастям, він буде слухати даремно і без користі, тоді як мета [даного вчення] не пізнання, а вчинки (ου γνώσις αλλά, πράξις). Ι немає значення, роками молода людина, чи вона юна вдачею, бо не від віку буває цей недолік, а від того, що живуть по пристрасті (κατά, πόβος) і [по пристрасті ж] прагнуть усякої [мети]. Таким [людям] пізнання [10] марне, так само як і нестриманим (τοις ακρατέσιν), але для тих, чиї прагнення і вчинки узгоджені з розсудом (κατ06 λόγον), знати подібні [речі] буде вкрай корисно.

Тож вважатимемо, що про слухача, про спосіб доказу і про сам предмет для вступу сказано досить.



2 (IV). Оскільки всяке пізнання (ή γνώσις) і всякий свідомий вибір (ή προαίρεσίς) спрямовані до того чи іншого блага, [15] повернімося знову до наших розмірковувань: до чого, за нашим визначенням, прагне наука про державу і що є найвищим з усіх благ, здійснюваних у вчинках.

Стосовно назви погоджуються майже всі, причому як більшість, так і люди витончені (о'І χαρίεντες(14)) називають [найвищим благом] щастя (ή ευδαιμονία), а під благоденством (το ευ ζην) і благополуччям (το ευ πράττειν) мають на увазі те ж саме, що й під щасливим життям [20] (το ευδαιμονεΐν). Але в питанні про те, що є щастя, виникає розбіжність, і більшість дає йому інше визначення, ніж мудреці (о'І σοφο'ΐ).

(14) Маються на увазі платоніки, див.: НВБ. - С. 694 прим. 12.

Дійсно, для одних щастя - це щось наочне й очевидне, скажімо задоволення (ή ηδονή), багатство (о πλούτος) чи пошана (ή τιμή): у різних людей різне; а часто [навіть] для однієї людини щастя - то одне, то інше: адже, захворівши, [люди бачать щастя] у здоров'ї, збіднівши - у багатстві, а знаючи за собою неуцтво [25] (ή άγνοια), захоплюються тими, хто розмірковує про що-небудь велике і таке, що перевищує їхнє [розуміння].

Деякі вважали(15), що крім цих численних благ є й деяке інше - благо саме по собі (καθ' αυτό), яке виступає для всіх цих [благ] причиною, завдяки котрій вони - блага.

Марна справа, очевидно, обговорювати всі думки (δόξαΐ), досить обговорити найбільш поширені [30] або ж ті, що мають якісь підстави (Ь λόγος). Ми не повинні забувати, що ті розмірковування (λόγοι), які ведуть від начал (από των αρχών), і ті, які приводять до начал (επί τός αρχάς), різняться між собою. Адже й Платон задавався цим питанням і дошукувався, від начал чи до начал [іде] шлях [розмірковувань] - як на стадіоні 1095b, біжать або від атлотетів до кінця [стадіону], або навпаки(16) . Починати, звичайно, треба з відомого (από των γνωρίμων), а воно буває двох видів: відоме нам і відоме безвідносно (απλώς). Так що й нам все-таки належить починати з відомого нам. Ось чому, щоб стати гідним слухачем [розмірковувань] [5] про прекрасне (περί καλών) і справедливе (περί δικαίων), та й взагалі про предмети державної науки (περί των πολιτικών), треба бути вже добре вихованим у своїх звичках (τοις εθεσιν). Дійсно, начало [тут] - це те, "що" [дано] (το δτι), і, якщо це досить очевидно, то не виникне потреби ще й у "чому" (το διότι). Така [вихована] людина або має начала [тобто принципи], або легко може їх набути.

А той, кому не дано ні того, ні іншого, нехай послухає Гесіода:

Той всенайкращий, хто сам здатен про все розсудити,

Добрий і той, хто порадникам гарним завжди довіряє.

Той, хто ж розважити сам не в змозі, ні взяти до серця

Інших поради, - з людей найнерозумніший муж(17).



3 (V). Але продовжимо розмірковування з того місця, звідки ми відволіклися(18). Очевидно, небезпідставно благо [15] і щастя уявляють собі, виходячи із [власного] способу життя. Відповідно більшість, тобто люди вельми грубі (φορτικώτατοί), [розуміють під благом і щастям] задоволення (την ηδονήν), і тому для них бажане життя, сповнене насолод. Адже існує три основні способи життя(19): по-перше, щойно згаданий, по-друге, державний (Ь πολιτικός) і, по-третє, споглядальний (5 θεωρητικός).

(15) Тобто Платон і його послідовники.

(16) Атлотети - розпорядники і судді на змаганнях з бігу. Вони, серед іншого, визначали переможця і вручали йому нагороду, атлон.

(17) Hes. Ergg. 293,295-297. Тут і далі по тексту переклад мій.

(18)Тобто з 1095а30.

(19) Учення про три способи життя сходить до натурфілософів і Піфагора (див. про це особливо: Iamb. V. Pyth. 58-59). Див. також деталізований коментар: НВБ. - С. 695 прим. 22.

І ось багато людей, свідомо обираючи тваринний [20] спосіб життя (βοσκημάτων βίον), повністю виявляють свою ницість (ανδραποδώ-δεις φαίνονται), однак знаходять виправдання в тому, що багато могутніх людей (οι εν ταΐς έξουσίαις) уподібнюються у своїх пристрастях Сарданапалу(20).

Люди витончені і діяльні (ο'ι χαρίεντες καΐ πρακτικοί) [розуміють під благом і щастям] пошану(21), а мета державного способу життя (του πολιτικού βίου) майже це і є. Але й таке здається дуже поверховим у порівнянні з шуканим (του ζητουμένου) [благом]. Дійсно, вважається, що почесті [25] більше залежать від тих, хто їх надає, ніж від того, кому їх надають, а в благу ми вгадуємо щось внутрішньо властиве і невідчужуване. Крім того, почестей, здається, домагаються через бажання пересвідчитись у власній доброчесності. Тому й домагаються пошани у людей розсудливих і знайомих і притому пошани за доброчесність (έπ' αρετή). Ясно, таким чином, [30] що для таких доброчесність краще [ніж почесті]. Можливо, її навіть краще можна собі уявити певною метою державного способу життя. Але, виявляється, з цією метою не цілком співпадає й вона. І дійсно, володіти доброчесністю можна, як здається, і під час сну чи все життя проводячи в бездіяльності, а 1096а також бідуючи і зазнаючи найбільших нещасть. Але того, хто так живе, навряд чи хтось назве щасливим, хіба тільки відстоюючи положення [свого вчення]. Але годі про це. Адже про це достатньо вже було сказано в творах для широкого кола (εν τόΐς εγκυ-Κλίοις)(22).

(20) Сарданапал - легендарний ассірійський цар, який в уявленнях еллінів (а потім і римлян) уособлював зніжений спосіб життя. Епітафія на його могилі широко цитувалася в античній літературі і обговорювалася у філософських дискусіях. Серед іншого, вона неодноразово і в різних варіантах згадується в "Бенкетуючих софістах" Афінея: εσθιε, πίνε, παίζε· ως ταλλα τούτου ουκ βξια του αποκροτήματος (Athen. Soph. Deipn. 12.39.36-12.39), буквально: "їж, пий, утішайся, оскільки все інше не варте лускоту пальців".

(21) ή τιμή означає "честь, почесті, пошану" і виступає в Арістотеля нагородою за доброчесність, ή όφετή (так у : СЕ. - Т. 7. - С. 280 прим. 11); тут краще розуміти саме "пошану", а не "честь".

(22) Під "творами для широкого кола" перекладачі та коментатори зазвичай розуміють "популярні" твори як самого Арістотеля, так і інших авторів - не перипатетиків. Див. особливо: НВБ. - С. 695 прим. 21; Ra. - 1096а прим. 1.

Третій спосіб життя - споглядальний (о θεωρητικός). Ми розглянемо [5] його в належному місці(23).

Користолюбець (о χρηματιστής) - неначе підневільний, і багатство - це, звичайно, не шукане благо, бо воно корисне задля чогось іншого. Тому-то названі раніше [задоволення й почесті] можна вважати радше цілями, бо вони бажані самі по собі. Але виявляється, і вони не цілі, хоч на користь того, [що вони цілі], сказано багато слів. [10] Отже, облишмо це.



4 (VI). Краще, все-таки, розглянути [благо] як загальне [поняття] (το καθόλου) і перейти до питання, у якому значенні про нього говорять, хоча саме таке дослідження й викликає незручність, тому що ідеї (τα είδη) ввели близькі [нам] люди (φίλοι άνδρες)(24). I все ж, мабуть, і краще і належно задля порятунку істини відмовитися навіть [15] від своїх близьких, особливо якщо ми філософи. Адже хоч і те і інше дороге [нам], священний обов'язок (δσίον) - істину шанувати більше.

Основоположники (οι κομίσαντες) цього вчення (ή δόξα) не створили ідей (ή Ιδέα), всередині яких визначалося б первинне (το πρότερον) і вторинне (το ύστερον); саме тому не створили вони ідею чисел(25). Що ж до блага, то воно визначається [в категоріях] [20] суті (εν τω τι), якості (εν τω ποιώ) і відношення (kv τω προς τ'ι), а тим часом існуюче саме по собі (το καθ' αυτό), тобто суть (η ουσία), по природі первинніше за відношення (останнє є схожим на паросток, на вторинну властивість сущого (του δντος)), а значить, загальна ідея (κοινή Ιδέα) для [всього] цього неможлива.

(23) Див.: 1177а12-1178а1; 1178а22; 1179а32.

(24) Мається на увазі перш за все Платон. Детальніше щодо цього див.: НВБ. - С. 695 прим. 25.

(25) Пор.: Ra. - 1096а прим. 5, де наголошується запозичення цього вчення від піфагорійців з Південної Італії; пор. також деталізований коментар: НВБ. - С. 695 прим. 26.

І ось якщо "благо" (ταγαθόν) має стільки ж значень, скільки "буття" (το δν) (так, у категорії суті благо визначається, наприклад, як бог і [25] розум, в категорії якості, наприклад, - як доброчесність (α'ΐ άρεται), в категорії кількості (εν τω ποσω) - як міра (το μέτριον), в категорії відношення - як корисне (το χρήσιμον), в категорії часу (εν χρόνω) - як своєчасність (καιρός), в категорії місця (kv τόπω) - як зручне розташування(26) тощо), то ясно, що "благо" не може бути чимось всезагальним (κοινόν τι καθόλου) і єдиним (εν). Адже тоді воно визначалося б не у всіх категоріях, а тільки в одній.

Далі, оскільки [30] для [всього], що об'єднується однією ідеєю, існує й одна наука, то й для всіх благ існувала б тоді якась одна наука. Насправді ж наук багато, навіть [для благ, що підпадають] під одну категорію (ή κατηγορία). Так, наприклад, благо з точки зору своєчасності, якщо мова йде про війну, визначається наукою військовою, а якщо мова йде про хворобу - лікарською; або благо з точки зору міри в харчуванні [визначається] лікарською наукою, а в тілесних навантаженнях - гімнастикою.

Може виникнути питання: що ж усе-таки [35] хочуть сказати, [додаючи] "саме-по-собі" (αύτοέκαστον) до окремого [поняття], коли насправді 1096b "людина сама по собі" (αύτοανθρωπος) і "людина" - одне й те ж поняття, а саме - [поняття] "людина". Дійсно, у тій мірі, в якій мова йде про людину, ["людина" і "сама по собі людина"] не розрізнюються між собою, а якщо так, то ["благо саме по собі" і "окреме благо"] також не розрізнюються саме як блага. До того ж [благо саме по собі] не буде благом у більшій мірі, [ніж окреме благо], навіть через те, що воно вічне, коли вже довговічний предмет (το πολυχρόνιον) не біліший [5] недовговічного (το έφημέρον).

Здається, переконливіше розмірковують піфагорійці, поміщаючи єдине (το εν) в один ряд із благами; їм, очевидно, слідував і Спевсіпп(27). Але це має стати предметом окремого розмірковування(28).

(26) Властиво - ή δίαιτα, що означає і середовище чи місце проживання, і сприятливий клімат тощо.

(27) Спевсіпп був племінником і учнем Платона, а після смерті останнього впродовж 347-339 pp. до Р.Х. очолював Академію. Учення про числа Спевсіпп трактував саме в дусі піфагорійців.

(28) Арістотель детально про це говорить у "Метафізиці". Див.: НВБ. - С. 696 прим. 29; пор.: Ra. - 1096b прим. 2; СЕ. - Т. 7. - С. 281 прим. 17.

Деякий сумнів щодо сказаного виникає тому, що думки [платоніків] мали на увазі не всяке [10] благо: як відповідні одній ідеї визначаються блага, привабливі і бажані самі по собі; те ж, що їх створює, або якось охороняє, або перешкоджає тому, що їм вороже, визначається як благо через цю [віднесеність], тобто в іншому значенні. Тому ясно, що про "благо" тут говориться в двох смислах: одні блага - це блага властиві (ταγαθά), а інші - як засоби для перших. А тому, відділивши [15] блага самі по собі від допоміжних, подивимося, чи можна визначати перші як такі, що об'єднані однією ідеєю. Які ж блага можна вважати благами самими по собі? Чи ті, яких домагаються, хоч би до них нічого більше не додавалося, скажімо, розсудливість (το φρονεΐν), зір, якісь задоволення і почесті? Дійсно, навіть якщо ми домагаємося їх через щось інше, все одно їх можна відносити до благ самих по собі. Чи, може, ніщо інше, крім ідеї [блага самого по собі], не [20] є [благом самим по собі]? Але ж тоді ідея (το είδος) ця буде безглуздою. Якщо ж і ті [названі вище блага] належать до [благ самих по собі], то в усьому цьому поняття (Ь λόγος) блага взагалі повинно буде виявлятися як тотожне, подібно до того як поняття білизни тотожно для снігу і білил. Тим часом поняття (ο'ι λόγοι) шани, розсудливості і задоволення саме як блага є різними і не співпадають [25] одне з одним. Отже, "благо" як щось загальне, об'єднане однією ідеєю, не існує.

У якому ж тоді значенні кажуть "блага"? Принаймні, не схоже, щоб [різні речі] випадково називалися однаково. Чи не в тому річ, що всі блага походять з одного [джерела] або служать чомусь одному? Чи ж, радше, [вони благами називаються] по аналогії? Подібно до того як зір у тілі, розум у душі, і ще що-небудь у чомусь іншому.

Однак, зараз ці [питання] все-таки слід [30] полишити, адже уточнювати їх властивіше іншій [частині] філософії. Це ж стосується і всього, що пов'язане з "ідеєю": дійсно, навіть якщо й є якесь одне благо, яке спільно виявляє себе [в різних речах], або ж деяке окреме саме по собі благо, то ясно, що людина не могла б ані здійснити його у вчинку (πρακτόν), ані здобути (κτητόν); а ми зараз [35] шукаємо саме таке.

Може здатися, що краще було б знати це 1097а [благо саме по собі], якщо мати на увазі ті блага, які можна здобувати і здійснювати: адже беручи його за зразок, ми краще будемо знати, щ? блага для нас, а знаючи це, зуміємо їх добитися. Хоч цей аргумент (о λόγος) і виглядає переконливим, він, мабуть, суперечить [досвіду] наук. [5] Всі вони прагнуть до певного блага і намагаються знайти бракуюче (το ενδεές), однак не торкаються пізнання [блага] самого [по собі]. А втім, незрозуміле, як це жоден майстер не знає такої суттєвої підмоги і не намагається її знайти. Однак і неможливо собі уявити, яка користь буде ткачеві чи теслі для їхнього мистецтва, якщо вони знають саме це благо [саме по собі], чи яким чином, збагнувши цю ідею, [10] лікар стане кращим лікарем, а воєначальник -· кращим воєначальником. Адже очевидно, що лікар розглядає здоров'я не так, [тобто не взагалі], а з точки зору здоров'я людини і, швидше навіть, здоров'я "ось цієї" [людини], бо він лікує кожного нарізно. Будемо вважати, що про це сказано досить.



5 (VII). Повернімося тепер знову до шуканого блага (το ζητούμενον αγαθόν): чим воно могло б бути? Здається, що воно різне для різних дій і мистецтв: одне благо для лікарського мистецтва, інше - для військового і подібним же чином - для всіх інших [мистецтв]. Що ж тоді взагалі благо для кожного з них? Може, те, задля чого все робиться? Для лікарського мистецтва [20] - це здоров'я, для військового - перемога, для будівельного - будинок, у різному-різне, а для всякого вчинку і свідомого вибору - це ціль (το τέλος), тому що саме задля неї всі роблять (πραττουσι) усе інше. Тому, коли щось із того, що робиться (τι των πρακτών), є ціллю, то воно й буде благом, здійснюваним у вчинку (το πρακτόν αγαθόν), а якщо таких цілей декілька, то відповідно й благ декілька.

Отже, навіть обравши інший шлях (μεταβαίνων), розмірковування (Ь λόγος) приходить до того ж самого; слід [25], одначе, постаратися прояснити це ще більше.

Оскільки цілей декілька, а ми вибираємо з них якусь певну (наприклад, багатство, флейти і взагалі знаряддя) як засіб для іншого, то ясно, що не всі цілі довершені (τέλειος(29)). Найвище ж [благо] уявляється чимось довершеним. Отже, якщо існує тільки якась одна довершена ціль, то вона й буде шуканим благом [30], якщо ж цілей декілька, то [шукане благо] - найдовершеніша з них. Ціль, яку переслідують саму по собі, ми вважаємо більш довершеною, ніж [ту, до якої прагнуть] задля іншого, причому ціль, яку ніколи не обирають як засіб для іншого, вважаємо більш довершеною, ніж цілі, які обирають <як> самі по собі, так і як засоби для іншого, а безумовно довершеною (απλούς τέλειον) називаємо мету, що обирається завжди сама по собі і ніколи як засіб для іншого. Вважається, що перш за все такою метою є щастя (ή ευδαιμονία):1097b його ж бо ми завжди обираємо задля нього самого і ніколи задля чогось іншого, тоді як шану (ή τιμή), задоволення (t| ηδονή), розум (Ь νους) і всяку доброчесність (f] αρετή) ми обираємо як задля них самих (бо кожне з цих [благ], нехай з нього навіть і нічого не випливає, ми б усе-таки вибрали), так і задля щастя, оскільки [5] вони уявляються нам засобами досягнення щастя (εύδαιμονήσειν). Щастя ж ніхто не обирає ані задля цих [благ], ані задля чогось іншого.

(29) Τέλειος (від το τέλος-мета, ціль, кінець) означає довершений, повний, кінцевий, такий, що відповідає меті, тощо.

Здається, те ж саме станеться, якщо вийти з самодостатності (εκ της αΊ)ΤΧΧρκεί(χς), тому що довершене благо вважається самодостатнім (αύταρκες). Поняття самодостатності ми застосовуємо не до однієї людини, яка веде самотнє життя, але до людини разом з батьками, дітьми, [10] дружиною і взагалі всіма близькими і співгромадянами, оскільки людина - за природою [істота] суспільна(30). Але тут слід встановити певні межі: дійсно, якщо розширювати [поняття суспільства] до предків, нащадків і до друзів наших друзів, то доведеться зайти в нескінченність (ε'ις άπειρον). Але це слід розглянути в належному місці(31). [Тут] ми вважаємо самодостатнім те, що одне [15] тільки робить життя гідним вибору (α'ίρετον) і таким, в якому не бракує нічого, а таке ми і вважаємо щастям. Крім того, [ми вважаємо, що щастя] гідне вибору найбільше з усіх [благ], але в той же час не стоїть в одному ряду з іншими - інакше ж бо щастя було б більш гідним вибору з [доданням навіть] найменшого з благ, тому що доданням породжується перевага в благах, а більше з благ [20] завжди більш гідне вибору (α'ίρετώτερον). Отже, щастя як мета дій - це, очевидно, щось довершене і самодостатнє.

(30) Я тут приймаю традиційний переклад як "суспільна", оскільки термін πολιτικός походить від слова поліс, яке в першу чергу означає не державу,! а саме колектив, общину, громаду - громадянський колектив.

(31) Див. 1100а10-Ь19, 1169b16-22, а можливо й 1170b20-1171а20.



6. Втім, називати щастя найвищим благом (το άριστον) здається чимось загальновизнаним, але неодмінно слід [при цьому] ясніше (έναργέστερον) визначити ще й його суть (τί εστίν). Можливо, так станеться, якщо взяти до уваги призначення (το έργον) [25] людини, бо, подібно до того як у флейтиста, скульптора і всякого майстра, та й взагалі [у тих], у кого є якесь призначення і заняття (ή πράξις), властиве благо (τ&γαθον) і досконалість (το ευ) укладені, здається, у їхній справі (εν τω έργω), так само, мабуть, і в людини [взагалі], якщо тільки для неї існує якесь [визначене] призначення. Але хіба ж то можливо, щоб у теслі і взуттьовика було певне призначення і заняття, а в людини [30] не було б жодного, і щоб вона за природою була неробою? Чи подібно до того, як для ока, руки, ноги і взагалі кожної з частин [тіла] виявляється певне призначення, так і в людини [взагалі] можна передбачити крім всього цього певне призначення? Тоді що б це могло бути? Дійсно, життя здається [чимось] загальним [як для людини, так] і для рослин, а шукане [нами] властиве тільки людині [το ίδιον].1098а Таким чином, треба виключити з розгляду життя з точки зору живлення і зростання (ή θρεπτική και ή αυξητική ζωή). Наступним буде життя з точки зору почуття (α'ΐσθητίκή), але й воно з усією очевидністю те загальне, що є і в коня, і в бика, і у всякої живої істоти.

Залишається, таким чином, якесь дійове (πρακτική) життя наділеної здатністю судження істоти (του λόγον έχοντος). При цьому одна його [частина] - покірна розсуду, а друга [5] - наділена ним і мислить. Хоч і таке життя визначається двояко, слід вважати його саме діяльністю (ή ενέργεια), тому що це значення, очевидно, головніше.

Якщо ж призначення людини - діяльність душі, узгоджена з розсудом чи не без участі розсуду, (причому ми стверджуємо, що призначення людини по роду (τω γένει) тотожне призначенню [людини] доброчесної (σπουδαίος(32)), як тотожне призначення кіфариста і доброчесного [10] кіфариста, і це вірно для всіх [взагалі випадків], а перевага по доброчесності (κατάτην όρετήν) - це [лише] додаток до призначення (προς το έργον) (так, призначення кіфариста - грати на кіфарі, а призначення доброчесного кіфариста - грати добре), якщо це так, (ει δ' ούτως), <то ми вважаємо, що призначення людини - деяке життя, а життя це - діяльність душі і вчинки за участю розсуду (μετά λόγου), [призначення ж] доброчесного мужа - здійснювати це добре (ευ) і [15] правильно (καλώς), адже кожна [справа] робиться добре, якщо її виконують згідно з властивою їй доброчесністю (κατά την ο'ι-κε'ιαν αρετήν); якщо все це так(33)>, то людське благо являє собою діяльність душі (ψυχής ενέργεια) згідно доброчесності, а якщо доброчесностей декілька-то згідно найкращої і найбільш довершеної. При цьому - впродовж всього життя. Адже одна ластівка не робить весни і один [теплий] день також; подібним же чином ні за один день, ні за короткий час не стають блаженними і щасливими [20].

(32) Σπουδοάος - полісемантичний термін, похідний від дієслова σπουδάζω, важкий для буквального перекладу. Взагалі має відтінки ретельності, старанності, наполегливості, прагнення чи пошуки, розшукування чогось тощо - синонімічне латинському studeo; пор. звичний для нас зараз термін студент, що з'явилося в руслі латинської традиції, і спудей - принципово зорієнтоване на традицію грецьку.

(33) Щодо тексту, взятого в кутові дужки, немає спільної думки: одні коментатори вважають його інтерпольованим, інші - властиво Арістотелевим.



7. Отже, нехай це й буде попереднім описом [найвищого людського] блага, адже спершу треба, напевно, дати загальний нарис, а вже потім - опис детальний. Здавалося б, усякий може розвинути і розробити те, для чого є гарний попередній опис, та й час у таких справах винахідник і добрий помічник; звідси й успіхи [25] в мистецтвах: всякий може додати те, чого бракує.

Слід, однак, пам'ятаючи сказане раніше, не шукати точності у всьому однаково, але в кожному випадку узгоджуватися з предметом, який підлягає [розгляду, і домагатися точності] у тій мірі, у якій це властиво даному способу дослідження (τη μεθόδω). І дійсно, по-різному займаються прямим кутом (την 6ρθήν(34)) тесля і [30] геометр, адже першому він потрібен з такою [точністю], яка корисна для справи, а другому [треба знати] його суть чи якості (τί εστίν ή ποιόν τι), бо він споглядач істини (θεατής τάληθοΰς). Подібним же чином слід робити і в інших [випадках], щоб другорядне не стало більшим від самої справи.

Не слід також для всього однаково дошукуватися 1098b причини (ή α'ΐτ'ια), але досить у певних випадках правильно вказати, що дано (το δτΐ), як і в зв'язку з началами, бо що дано (το δτι) - те перше (το πρώτον) і начало (ή (Χρχ,ή). З начал одні осягаються через наведення (επαγωγή), інші - почуттям, ще інші - завдяки деякому привчанню (έθισμώ τιν'ι), а інші ще якось інакше. Слід намагатися "переслідувати" (μετιέναι(35)) [5] кожне [начало] тим шляхом, який відповідає його природі, і потурбуватися про правильне виділення [начал]: адже вони [начала] мають величезний вплив на все подальше. Дійсно, начало - це, очевидно, більше половини всієї [справи](36) і завдяки [началу] з'ясовується багато що з шуканого.

(34) Чи "прямою лінією".

(35) "Переслідувати" - платонівська "мисливська" метафора. Див.: НВБ. - С. 698 прим. 46.

(36) Зазвичай прислів'я стверджує, "начало - половина діла". Тут Арістотель фактично перефразовує його, у тому смислі, що "начало" є відправною точкою дедуктивного розмірковування, сходячи в цьому до Гесіода, у якого теж стверджується, що "половина більша ніж усе" (πλέον ήμισυ παντός. Hes. Ergg. 40). Пор.: НВБ. - С. 698 прим. 47; пор. також: Ra. - 1098а прим. З, де, щоправда, невірно, вказано посилання на Гесіода.



8 (VIII). Досліджувати це [начало, тобто щастя] слід виходячи не тільки з умовиводу (εκ του συμπεράσματος) [10] і передумов [нашого] визначення, але й з того, що про [це] кажуть. Адже все, що є, узгоджується з істиною, а між брехнею й істиною швидко виявляється розбіжність.

Отже, блага розділяють на три види: так звані зовнішні (τα έκτος), ті, що стосуються душі (τα περί ψυχήν) і ті, що стосуються тіла (τα περί σώμα), причому ті, що стосуються душі ми називаємо благами у властивому значенні слова і [15] головними, а душі, на нашу думку, стосуються саме дії душі і її діяльності.

Таким чином, виходить, що наше визначення [найвищого блага і щастя] вірне, принаймні воно узгоджується з тим переконанням, яке і древнє, і співпадає з судженнями філософів.

[Це визначення] вірне ще й тому, що метою воно називає відомі дії і діяльності, бо тим самим метою [20] виявляється одне з благ, що стосуються душі, а не одне з благ зовнішніх.

З [нашим] визначенням узгоджується і та [думка], що щасливий благоденствує (ευ πρόατειν) і живе благополучно (ευ ζην), бо щастям ми вище ледве не назвали деяке благоденство (ε^ϋπραξία) і благополуччя (ευζωία).



9. Здається, все, що зазвичай знаходять у щасті, - все це присутнє в [даному нами] визначенні.

Одним здається, що щастя - це доброчесність (ή αρετή), інші - розсудливість (ή φρόνησις), треті - якась мудрість (ή σοφία), а [25] ще інші - все це [разом], або що-небудь з цього одне в поєднанні із задоволенням чи не без задоволення; є, [нарешті], і такі, що включають [у поняття щастя] і зовнішній достаток (ή εκτός εύετηρία). Одні з цих переконань широко поширені і висловлюються древніми, інші ж поділяються небагатьма (ολίγοι), але знаменитими мужами. Розумно ж [вважати], що ніхто з них не помиляється цілком, а в чомусь одному чи навіть в основному всі вони мають рацію (κατορθοΰν).

[30] Наше визначення (5 λόγος), отже, співзвучне з думкою тих, хто визначає щастя як доброчесність чи як якусь певну доброчесність, тому що саме їй і властива діяльність, узгоджена з доброчесністю. Дуже важливо (οί) μικρόν) й розрізняти, у чому полягає найвище благо (το άριστον): у володінні [доброчесністю] чи в [її] застосуванні, у складі душі (εν έξει) чи в діяльності. Бо буває, що наявний склад душі не звершує 1099а нічого благого- скажімо, коли людина спить чи якось інакше не діє, - а при діяльності це неможливо, бо вона з необхідністю передбачає дію, причому успішну. Подібно до того як на олімпійських змаганнях вінки отримують не найкрасивіші і найсильніші, а ті, що беруть участь у змаганнях [5] (бо перемагає хтось із них), так і в житті прекрасного і благого досягають ті, що здійснюють вірні вчинки. І навіть саме по собі життя для них приносить задоволення (Ь βίος ... ηδύς). Адже задоволення відчувають у душі, а тим часом кожному те приносить задоволення, любителем чого він називається. Так, любителеві коней - кінь, любителеві видовищ - видовища [10], і подібним же чином справедливе (τα δίκαια) - тому, хто любить справедливість, а тому, хто любить доброчесність, - взагалі все, що відповідає доброчесності. Тому в більшості людей задоволення (тос ηδέα) борються одне з одним, адже це такі задоволення, які існують не за природою (το μη φύσει). Для тих же, хто любить прекрасне, задоволеннями є задоволення за природою, а такими є вчинки, що відповідають доброчесності (α'ΐ κατ' άρετήν πράξεις), отже, вони приємні і подібним людям, і [15] самі по собі. Життя цих людей, звичайно, анітрохи не потребує задоволення, наче якоїсь прикраси, але містить задоволення в самому собі. До сказаного слід додати: не є чеснотливим (αγαθός) той, хто не радіє прекрасним вчинкам, адже ні справедливим ніхто не назвав би того, хто не радіє справедливому, [20] ні щедрим (ελευθέριος) того, хто не радіє щедрим вчинкам; подібним же чином - і в інших випадках. А якщо так, то вчинки, що відповідають доброчесності, будуть приносити задоволення самі по собі. Більш того, вони ще й добрі (αγαθαί) і прекрасні (καλα'ΐ), причому і те і інше - щонайбільше, якщо тільки вірно судить про них доброчесна людина (Ь σπουδαίος), а вона судить так, як ми вже сказали.

Щастя (ή ευδαιμονία), таким чином, -- це найвище, найпре-красніше і найприємніше (ήδιστον) благо [25], причому все це нероздільне, всупереч відомому делоському напису:

Справедливість - прекрасна, // бути здоровим - ще краще, Все ж, чого палко бажаєш, - // те найприємніше нам(37).

Адже все це заразом притаманне найкращим діяльностям [30], а ми стверджуємо, що щастя й є цими діяльностями, чи однією з них, найкращою.

Однак виявляється, що [для щастя] потрібні, як ми сказали, і зовнішні блага, бо неможливо або важко здійснювати прекрасні вчинки, не маючи для цього жодних засобів (αχορήγητον όντα(38)). Адже багато вчинків здійснюється, немовби за допомогою знарядь, за допомогою друзів, багатства і політичного впливу (6ict πολιτικής δυνάμεως(39)),1099b а позбавлення іншого, - наприклад благородного походження, хорошого потомства, краси, - затьмарює (ρυπα'ινουσι) блаженство. Бо навряд чи щасливим є потворний на вид, поганого походження, самотній [5] і бездітний; а ще менше [можна бути щасливим], якщо діти та друзі огидні чи були добрі, але померли. А тому, як ми вже сказали, для щастя, очевидно, потрібні ще й такого роду сприятливі обставини (της τοιαύτης ευημερ'ιαι). Саме тому деякі ототожнюють з щастям талан (ή ευτυχία), тоді як інші - доброчесність (ή αρετή).

(37) Напис на пропілеях храму Лето на Делосі. Подібні ж гноми були накреслені на пропілеях інших храмів Еллади (серед іншого - у Дельфах). Варіант такої гноми див.: Theogn. Eleg. I. 255; Soph. Fr. 356 (Radt); Plato. Gorg. 451e. (НВБ. - C. 698 прим. 52).

(38) Саме слово &χορήγητος походить від терміну ή χορηγία, який позначав одну з найбільш важливих полісних літургій (тобто повинностей громадянина на користь усієї громадянської общини). Виконуючи обов'язки хорега, багатий громадянин мусив на власний кошт споряджати хори для полісних свят і процесій, постановку театральних вистав, фінансувати і матеріально забезпечувати всі ці заходи. Згодом, за часів Арістотеля, термін хорегія набуває значення підтримки взагалі, допомоги, забезпечення чи постачання, а також і сам предмет допомоги чи забезпечення: провіант, екіпіровка, взагалі матеріальні засоби для реалізації якогось заходу. Пор. також: НВБ. - С. 698 прим. 53.

(39) Російський переклад "впливу в державі", як пропонує НВБ, не є точним. Намагання по всьому тексту перекладати πολιτικός як "державний" привносить у переклад, на наш погляд, певну штучність і вимушеність. Зміст цього терміну набагато ширший, πολιτικός може стосуватися і громадянина, подіта (і тоді він означає "громадянський"), і держави чи, точніше, громадянської общини (і тоді він означає "державний, суспільний, політичний"). У даному випадку, безумовно, мається на увазі не "вплив у державі", а саме вплив державний, суспільний, політичний.

(40) Зазвичай перекладачі звертають увагу на своєрідність терміну щастя - евдаймонія (tl ευδαιμονία), букв.: "благодемонія". Як справедливо вказують Дж. Реале \u1044Д. Антісері, у цьому понятті міститься сподівання людини чи народу в цілому на те, що його внутрішня цінність співпаде із зовнішньою ситуацією. Легко угледіти в цьому понятті релігійний фон у виді ідеї заступництва доброго демона, який роздає матеріальну нагороду доброчесним (Дж. Реале, Д. Антисери. Западная философия от истоков до наших дней. -Санкт-Петербург, 1994. - С. 286).



10 (IX). У зв'язку з цим ставлять питання: чи є щастя результатом навчання, привчання або ще [10] якоїсь вправи, а чи з'являється воно як деяка божественна частка(40) або випадково.

Звичайно, якщо взагалі існує якийсь дар богів людям, то розумно допустити, що і щастя дарується богами, тим паче що це найкраще з людських благ. Але дане питання, можливо, належить радше іншому дослідженню; проте ясно, що, навіть коли щастя не [15] посилається богами, а з'являється як результат доброчесності і якогось навчання або вправи, воно все-таки є часткою найбожественніших речей, бо нагородою і метою доброчесності уявляється найвище благо і щось божественне і блаженне (θείον τι και μακάριον).

У той же час [щастя] - це щось спільне для багатьох (πολύκοΐνον), адже завдяки певному навчанню і старанності (ή επιμέλεια) воно може належати всім, хто [20] не скалічений для доброчесності. А якщо бути щасливим так краще, ніж випадково, то розумно визнати, що так і бувають [щасливими], коли вже узгодженому з природою (τα κατά φύσΐν) властиво мати стан найпрекрасніший з можливих, так само як і узгодженому з мистецтвом і з усякою причиною, а особливо - <узгодженому> з причиною найкращою(41). Ввіряти ж випадку найбільше й найпрекрасніше було б дуже [25] помилково.

Досліджуване питання (το ζητούμενον) проясняється і з нашого визначення [щастя], бо сказано, що щастя - це своєрідна (7ТОІОС τις) діяльність душі, узгоджена з доброчесністю (ψυχής ενέργεια κατ' ορετήν)(42). Що ж до інших благ, то одні з них дані як щось необхідне [для щастя], а інші за своєю природою є допоміжними (τα σύνεργα) і корисними знаряддями.

Це, очевидно, узгоджується зі сказаним спочатку: адже ми вважали метою науки [30] про державу (της πολιτικής τέλος) найвище благо (το άριστον), тому що саме вона [ця наука] найбільше виявляє турботи (επιμέλειαν ποιείται) для того, щоб зробити громадян певної якості, тобто добрих і таких, що здійснюють прекрасні вчинки (ποιήσαι πρακτικούς των καλών).

Таким чином, ми розумно не називаємо щасливим ні бика, ні коня, ні іншу тварину, адже жодне з них ПООа не матиме нічого спільного з такою діяльністю. З тієї ж причини і дитина не є щасливою, бо за віком вона ще не придатна для таких вчинків (ούπω πρακτικός των τοιούτων), а кого з дітей так називають, тих вважають блаженними, сподіваючись на майбутнє. Адже для щастя, як ми вже сказали, потрібна і довершена доброчесність (αρετή τελεία), [5] і довершене життя (τε-λείος βίος). А впродовж життя трапляється багато змін і мінливість долі, і може статися, що найквітучішу людину під старість спіткає велике нещастя, як розповідається в троянських оповідях про Пріама(43); того ж, хто пізнав подібну мінливість долі і кінчив [так] злощасно, щасливим не вважає ніхто.

(41) Тобто з розумом людини. Детальніше див.: НВБ. - С. 699 прим. 56.

(42) Див.: 1098а15-20.

(43) Пріам - міфічний цар Трої, якому судилося пережити її розквіт і занепад. Ставши свідком взяття Трої ахейцями, він шукає порятунку біля олтаря Зевса Геркея, де й був убитий Неоптолемом.



11 (X). [10] Може, тоді взагалі нікого не слід вважати щасливим, доки він живе, а треба, по Солону, "споглядати кінець" (τέλος όράν)(44)? Якщо ж дійсно визнати таке, то чи не стає щасливою [людина] лише після того, як помре? Чи це все-таки безглуздо в усіх відношеннях, а особливо для нас, коли ми визначаємо щастя як деяку діяльність? Якщо ж ми не називаємо [15] померлого щасливим і Солон мав на увазі не це, а те, що безпечно (όοσφαλώς) визнати людину блаженною можна лише тоді, коли вона вже поза злом і нещастям, то й у цьому випадку [міркування буде] дещо спірним.

Адже вважається, що для померлого існує деяке зло і благо, якщо це так для [того] живого, котрий нічого не [20] відчуває(45); це, наприклад, честь і ганьба, а також благополуччя і нещастя дітей і взагалі нащадків. Але й це ставить важке питання (ή όσίορ'ΐα). Дійсно, можна допустити, що в людини, яка прожила в блаженстві до старості і відповідним чином (κατέλ λόγον) померла, відбуваються численні зміни, пов'язані з його нащадками, причому одні з [25] нащадків добрі і добилися гідного життя, а в інших все навпаки. Ясно також, що нащадки можуть бути в різній мірі спорідненими з предками. Однак було б і безглуздо, якби померлий переживав зміни разом [з нащадками] і ставав то щасливим, то знов злощасним; проте безглуздо й допустити, що [доля] нащадків ні в чому і ні на [30] якому відрізку часу не впливає на предків(46).

Слід, одначе, повернутися до поставленого раніше питання: можливо, з його допомогою буде уяснене (сш θεωρηθεΐη) й питання, що досліджується тепер(47). Дійсно, якщо належить "споглядати кінець" і тоді тільки вважати ту чи іншу людину блаженною, причому не як блаженну нині, а тому, що вона була блаженною раніше, то як уникнути безглуздя: якщо людина щаслива [35], то стверджувати це, зважаючи на її стан, не буде істиною, оскільки живі не визнаються щасливими через [можливі] зміни і оскільки під щастям розуміють ПООЬ щось постійне і в жодному разі не схильне до змін, тоді як часто долі [людей] плетуть мережива довкола них? Адже ясно, що, якщо стежити [5] за мінливістю долі, тоді одну і ту ж людину ми будемо називати то щасливою, то знову злощасною, оголошуючи щасливого якимось хамелеоном і хиткою спорудою(48). То ж може, стежити за мінливістю долі зовсім не вірно? Адже хороше чи погане (το ευ ή κακώς) залежить не від них (хоч без них, як ми вже сказали, людське життя не обходиться); для щастя ж [10] головне - діяльності, узгоджені з доброчесністю, а протилежні діяльності - для того, що щастю протилежне.

(44) Див. Hdt. I. 30-32: Солон відвідує Креза, царя Лідії, споглядає всі його багатства, але відмовляється назвати його щасливим, оскільки щасливою можна назвати тільки людину, що й життя своє скінчила без нещастя: людина ж бо - іграшка випадку, і в кожній справі слід мати на увазі його кінець, чим вона закінчиться.

(45) Тобто якщо наша оцінка його життя як щасливого чи, навпаки, нещасного зміниться. Це не означає, однак, що померлий відчуває якось, що трапляється з його нащадками і страждає через це. Пор.: Ra. - 1 ЮОа прим. 2; НВБ. - С. 699 прим. 59.

(46) Детально про 'дискусійність питання щодо загробного життя і блаженства після смерті див.: НВБ. - С. 699 прим. 60.

(47) "Поставлене раніше питання" - 1 ЮОа 10 (Може, тоді взагалі нікого не слід вважати щасливим, доки він живе, а треба, по Солону, "споглядати кінець "); "питання, що досліджується тепер" - 11 ООаІ 8,21 (тобто, чи і снує для померлого деяке зло і благо?).

(48) Зазвичай слова про хамелеона і хитку споруду вважаються напівцитатою невідомого поета.

На користь нашого визначення говорить і вирішення щойно розглянутого питання (το νυν διαπορηθέν). Дійсно, жодній з людських справ не властива така ґрунтовність, як діяльностям, узгодженим з доброчесністю, адже ці діяльності явно більш постійні, ніж [навіть заняття] науками; [15] найцінніші ж із них ті, що більш постійні, тому що саме в них і притому безперервно проходить життя блаженних людей. У цьому, мабуть, причина того, що вони не йдуть у забуття (μη γ'ινεσθαι περί αυτάς λήθην). Таким чином, щасливий буде володіти шуканим (το ζητούμενον) і впродовж усього життя залишиться щасливим, бо завжди чи майже в усьому він буде чинити і розмірковувати [20] згідно доброчесності, а мінливість долі переноситиме прекрасно і в усіх відношеннях пристойно, як [це робить] людина істинно чеснотлива (αληθώς αγαθός) і "бездоганно квадратна" (τετράγωνος άνευ ψόγου)(49).

Оскільки випадковостей трапляється багато і вони різні по значенню, то ясно, що незначні щасливі випадки, так само як і нещасливі, не впливають на життя [25] вирішальним чином. Але якщо важливі й численні [обставини] виявляються сприятливими, вони зроблять життя більш блаженним (бо і самі вони за своєю природою сприяють прикрасі [життя], і скористатися ними можна гарно й дбайливо (καλή КОСІ σπουδαία), а випадки, навпаки, несприятливі утруднюють і затьмарюють блаженство (το μακάριον), - бо і приносять печалі (λύπας), і перешкоджають багатьом [30] діяльностям). Однак і за таких [обставин] етична краса (το καλόν) продовжує сяяти всякий раз, коли людина легко зносить численні і великі нещастя - і не від нечутливості, а по властивому їй благородству і величі душі (μεγαλόψυχος).

(49) Слова поета Сімоніда, цитовані і Платоном (Plato. Prot. 339b).

Якщо ж дійсно, як ми вже сказали, діяльності - головне в житті, то ніхто з блаженних не може стати злощасним, тому що він ніколи [35] не скоїть огидних і поганих вчинків (τα μισητά και τα φαΰλα). Адже ми вважаємо, що істинно чеснотлива і ІІОІа розсудлива людина вміло переносить всю мінливість долі і завжди здійснює найпрекрасніші з можливих у цьому випадку вчинків, подібно до того як доблесний (αγαθός) воєначальник використовує наявне в нього військо найкращим для ведення війни способом, а добрий (αγαθός) взуттьовик з отриманих [5] шкір [завжди] робить найкращі сандалі, і так само всі інші майстри. А якщо це так, то щасливий (Ь ευδαίμων) ніколи не стане злощасним, хоч, звичайно, він не буде блаженним (μακάριος), якщо йому випаде доля Пріама. Принаймні, його життя не строкате і не легко піддається змінам, тому що важко [10] буде позбавити його щастя і [він позбавляється його] не від випадкових невдач, але від великих і численних [нещасть], а після таких [нещасть] він не стане за короткий строк (εν όλίγω χρόνω) знову щасливим, якщо ж все-таки стане, то за деякий довгий і виповнений строк (fev πολλω τινί και τελείω), досягши за цей час великого і прекрасного.

Що ж заважає назвати щасливим того, хто діє [15] згідно довершеної доброчесності (κατ' αρετήν τελε'ιαν) і хто достатньо забезпечений зовнішніми благами, причому не впродовж якогось певного часу (μη τον τυχόντα χρόνον), але впродовж повного життя (τέλειον β'ιον)? Можливо, слід додати: "того, що так прожив і відповідно помер", оскільки майбутнє нам неясно, а щастя ми вважаємо метою в усіх відношеннях довершеною [і к

| Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170