Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Британ В.Т., Бруй Т.О., Висоцький О.Ю. та ін. - Культурологія : Предмет культурології

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Британ В.Т., Бруй Т.О., Висоцький О.Ю. та ін. - Культурологія:Предмет культурології

 

загрузка...

1. Культурологія як система знання.
2. Поняття та сутність культури: діяльносний підхід.
3. Структура, форми та функції культури.
4. Контекстуалізація (типологія) культури.
5. Основні культурологічні концепції та школи.
1
Термін «культура» виник в епоху Античності, у Давньому Римі. Латинською мовою означав оброблення, освіту, розвиток. Спочатку цей термін використовувався для визначення процесу обробки грунту. Давні греки розуміли його як свою відмінність від варварських народів. У середньовіччі культурою вважали прагнення ідеалу, бездоганності -релігійної - у Європі, особистої - на Сході. У Новий час цей термін стали вживати, визначаючи ступені виховання, освіти, інтелекту, спроможність дотримання норм етики та етикету, сукупність художньої та творчої діяльності. У Новітній час до нього також додали стиль, метод та рівень досконалості, які досягаються в опануванні тієї чи іншою галуззю знання чи діяльності, вміння, процес творення й розподілу матеріальних та духовних цінностей, їх використання.
З цього витікає, що поняття «культура» неоднозначне, полісемантичне, багатозмістовне. Проте завжди воно стосується людини, її діяльності, змін у природних об’єктах під впливом людини. Тобто культура (у початковому значенні - «оброблене») відрізняється від «натури», від природного, «дикого». Тому цим терміном можна назвати все те, що відрізняє людину від інших біологічних істот, штучний світ, створений людиною, - від природного.
Культура є предметом пізнання з моменту виникнення філософії. Оформлення культурологічного знання як окремого та відмінного від інших сфер гуманітарної думки відбулося в Новий час. Це пов’язано з філософськими концепціями історії Д. Віко, Й.Г. Гердера, Г.В.Ф. Гегеля. Термін «культурологія» вперше з’явився в працях американського вче-ного Леслі Уайта («Наука про культуру», «Еволюція культури», «Поняття культури»). Значний вплив на розвиток культурології мали З. Фрейд, О. Шпенглер, К.Г. Юнг, Е. Фромм, М. Вебер, А. Тойнбі, К. Ясперс, М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр, К. Леві-Стросс, Й. Гейзінга, М. Бердяєв, М. Данилевський, С. Лосєв та інші.
Культурологія є наукою про культуру, про її сутність, закономірності існування, рух та розвиток, засоби її осягання, людську значущість у штучному світі культури та в системі «природа-суспільство». Це інтегрована галузь наукового знання, яка виникла на перетині таких наук, як історія, археологія, етнографія, антропологія, психологія, соціологія, філософія, релігієзнавство, мистецтвознавство, філологія, історія науки тощо.
Культурологія вивчає:
- факти та явища культури;
- матеріальні та нематеріальні носії культури;
- закономірності світового культурного процесу;
- особливості національних культурних процесів;
- передумови та фактори, які керують культурними інтересами та потребами людей;
- створення, зберігання та передачу культурних цінностей від покоління до покоління;
- культурно-історичні типи людської життєдіяльності;
- особливості, досягнення, процеси та тенденції соціально-історичного розвитку людства.
Відкриваючи загальні основи різних фактів культури у їх взаємодії, можна виділити головне у нескінченній різнобарвності явищ культури. Цими універсаліями є: соціальна організація життя, яка визначає індивідуальне людське буття; світобачення людини; прояв світобачення у зовнішніх формах культури.
Тому культурологію можна назвати метатеорією, ключем до історії людства. Її вивчення дозволяє через пізнання світобачення, світосприйняття, свідомості, ментальності людей та народів зрозуміти механізм історичного розвитку. Знання такого механізму дозволить не тільки краще розуміти минуле, а й ретельно й своєчасно аналізувати процеси сьогодення, які відбуваються в соціокультурному середовищі, передбачати майбутнє.
Підсумком вивчення студентом курсу «Культурологія» є:
- вміння пояснювати феномен культури, її роль у людській життєдіяльності;
- уявлення про засоби накопичення, зберігання та передачі базисних цінностей культури;
- значення форм та типів культур, основних культурно-історичних центрів та регіонів світу, закономірностей їх функціонування та розвитку;
- розуміння місця вітчизняної культури в системі світової культури;
- формування та обгрунтування власної думки щодо таких суттєвихкультурологічних питань, як: змінюваність людини протягом культурних епох, переваги соціального чи біологічного у людині тощо.
2
Культура є унікальною характеристикою людської життєдіяльності. Тому вона дуже різноманітна у своїх конкретних проявах. Можна говорити про комуникативну, інформаційну культуру, культуру праці, культуру політичну, моральну культуру, культуру міста, села, особистості, родини, виробничого колективу тощо. У кожної культури є своя специфіка: національна, териториальна, історична. Культурний рівень, фактори, що впливають на нього, його крітерії визначають можливості приєднання до тієї чи іншої культурної діяльності різних людських спільнот. У їх середовищі відбувається культурна діяльність індивідів. Ця діяльність має характер відтворювання. Сутністю, головним змістом та призначенням культури є процес суспільного відтворювання та розвитку людини як суб’єкта різноманітної соціальної діяльності.
Інакше кажучи, кожен окремий індивід лише тоді вважається «культурною людиною», коли він володіє засобами користування досягненнями суспільства, у якому живе. Суспільне виробництво є й умовою, й передумовою діяльності людини. Культура є своєрідним принципом зв’язку суспільства та індивіда, засобом його входження в соціальне життя. Здатність користуватися тим, що створило та накопичило суспільство, оволодіння засобами цього користування характеризують процес культивування людини.
Відтворення діяльності відбувається за історично завданими підвалинами - схемою, алгоритмом, кодом, матрицею, каноном, парадигмою, еталоном, стереотипом, нормою, традицією тощо. Саме наявність деяких схем, що йдуть від покоління до покоління та зумовлюють зміст і характер діяльності та свідомості, дозволяє визначити сутність культури як транслятора діяльності, акумулятора історичного досвіду. Культура виступає у вигляді послідовних правил діяльності, які передаються від минулого до сьогодення, від створеного - до майбутніх дій.
Культура складається з трьох аспектів: соціокультурної діяльності людини, наслідків цієї діяльності та ступеня розвитку особистості.
Соціокультурна діяльність людини містить у собі економічну, політичну, художню, релігійну, наукову, моральну, правову та інші сфери. Ці види діяльності притаманні культурі у всі часи, однак форми та засоби соціокультурної діяльності, рівень розвитку неоднакові в різних культурах та епохах. Вони можуть вдосконалюватися чи змінюватися.
Розвиток особистості відбувається виключно внаслідок соціокультурної діяльності в межах тієї чи іншої культури. Рівень розвитку особистості визначається ступенем засвоєння нею культурних цінностей, принципів, норм, ідеалів, навичок та регуляторів. Особистість одно-часно виступає і як суб’єкт культурної творчості (створює культуру), і як об’єкт культурного впливу (засвоює культуру). Тобто людина створює культуру, а культура створює людину.
Біологічна одиниця виду Homo sapiens стає людиною лише залучаючись до культури. Приклади справжніх, а не казкових Мауглі завжди трагічні. Людська дитина, що випадково залишила культурне середовище, вже ніколи не повернеться до світу людей, не оволодіє мовою та навичками спілкування. Культура всмоктується немовлям зі спілкування у людському середовищі. Завдяки цьому відбувається засвоєння навичок контактів з подібними до себе, дій з предметами, форм вираження емоцій, вміння розмовляти.Тобто культура - це людське в людині, це ступінь, міра формування, розвитку реалізації соціальних (сутністних) сил людини в її різноманітній діяльності, культура - це все те, що робить людину людиною.При цьому «усе» вміщує в себе природні об’єкти, предмети, створені людьми, духовні явища. Відомий ро-сійський культуролог В.В. Сільвестров зазначив, що «культура загально визнано висловлює те, що визначає людську історію як саме людську, - ту таємницю її спадкоємництва, якої немає в жодному іншому процесі» (Сильвестров В.В. Философское обоснование теории и истории культуры.- М.,1999).
Культура є універсальним засобом творчої самореалізації людини. Ця самореалізація відбувається через осягання смислу, через прагнення пізнати та затвердити смисл людського життя в його відношенні до смислу всього сущого. В основі смислового світу знаходиться так звана смислова домінанта культури - світовідчуття людини, яке визначає характер усіх інших відношень людини до світу, усіх інших культурних форм.
Актуальність та збереження культурних форм відображено в понятті «цінність». Цінність - це позитивна чи негативна значущість об’єктів навколишнього світу для людини, соціальної групи, суспільства в цілому, що визначена не їх особистими властивостями, а їх включенням у сферу людської життєдіяльності, інтересів, потреб, соціальних відносин. Цінності відповідають уявленням людини та суспільства про добро та зло, чарівне та потворне, про справедливість, честь, гідність тощо. Ціннісні орієнтири існують у суспільстві у вигляді комплексу рухливої си-стеми, яка регулює життєдіяльність людини. Ця система складається з таких цінностей:
- матеріальних (речі, що необхідні для життєдіяльності);
- вітальних (фізичне та психологічне здоров’я);
- соціальних (безпека, комфорт, добробут, благополуччя);
- політичних (свобода, громадянські права);
- моральних (добро, честь, справедливість);
- релігійних (віра, вірування, атрибути культу);
- художньо-естетичних (твори мистецтва, уявлення про чарівне, красиве, високе).
Наслідки соціокультурної діяльності - матеріальні та духовні - виступають як певні досягнення - цінності. Значення цінностей культури зумовлюється інтересами та потребами людини й суспільства. Зміна потреб, норм, ідеалів передбачає зміну системи цінностей, знеці-нення старих та створення нових.
Згідно з думкою відомого російського історика та географа Л.М. Гумільова, етноси можуть вижити, якщо тільки пристосуються до ландшафту, природних та кліматичних умов, у межах яких вони мешкають.
Одним народам, щоб вижити потрібно весь час щось винаходити та розвиватися технічно. Іншим для виживання ні в якому разі не потрібно нічого винаходити.
Природне розмаїття на території, яку займає етнос призводить до відповідної різноманітності стереотипів поведінки та засвоєння людьми різних видів діяльності, до вміння швидко пристосовуватися до будь-яких змін. А одноманітність середовища, коли люди ЖИВУТЬ тривалий час у тій самій місцевості за незмінних природних умов (весь рік - літо, чи, навпаки, літо не відрізняється від зими), створює певну стійку монотонну специфіку життя.
Тайговому мисливцю немає сенсу винаходити плуг. Мисливство базується на використанні природних ресурсів без накопичення надлишків. Мисливська спільнота не може перейти на більш високий ступінь господарювання через свій саморозвиток, адже в її членів немає потреби відмовлятися від мисливства чи рибальства.
Умовою переходу до іншої діяльності в центрах самостійного розвитку є вичерпання природних ресурсів. Уже потім спілкування мисливців з племенами, що живуть у принципово інших умовах та мають у наслідок іншого природокористування інші продукти - землеробські та скотарські, зумовило потребу в цих продуктах. Африканці, наприклад, переходили до більш складних видів діяльності тільки під впливом культурних народів.
У землеробській спільноті зміни в діяльності людей можуть викликатися не тільки природним розмаїттям. Вони відбуваються завдяки змінам у середовищі мешкання, які викликані саме людською діяльністю. Наприклад, вичерпання верхніх шарів грунту потребує більш глибокоїобробки землі. Це тягне за собою подальший суспільний та технічний розвиток: появу плуга, використання великої рогатої худоби як тяглової сили.
Підвищення рівня виробничих сил, поява якісних відмінностей у продукції, що виробляється, виводять культурні племена з географічної ізоляції. Раніше тісний контакт з сусідніми племенами був чреватий залученням конкурентів на свою територію, тепер він викликаний корисним з усіх боків обміном надлишками. Діяльнісні зв’язки із сусідами приз-водять до встановлення зручних шляхів сполучення.
Тобто фактор простору, географічного середовища мешкання визначає як розвивалося суспільство в часі. Природа впливає на швидкість та напрям такого руху. Людство єдине, людина анатомічно, фізіологічно та психологічно однакова. Природні умови місцевості, у яких вона розвивається, зумовлюють стереотипи відношення людини до себе, до природи та суспільства. Ці стереотипи, освячені традицією і складають культуру, що відрізнить членів одного етносу від іншого.
Отже культура є сукупністю наслідків суспільно-творчої життєдіяльності людини, до якої входять цінності, суспільні відносини та зразки поведінки, соціальні інститути, комплекс світоглядних уявлень людини про світ, себе та суспільство.
3
Культура є соціально-прогресивною творчою діяльністю людства в усіх сферах буття та свідомості. Вона існує як єдність процесів опредмечення, (створення цінностей, норм, знакових систем) та розпредмечуваня (засвоєння культурного доробку). Проте розгляд культури як єдності, цілосності не виключав виділення різних сфер культури, до яких належать: сама людина та ступінь її окультуреності, предметний світ та форма інституціональних зв’язків.
Людина та ступінь її окультуреності, досягнутий індивідом та суспільством у цілому, характеризується наявністю певних професійних та соціальних шарів, груп, інститутів. Тут треба зауважити, що культура - невід’ємний бік життя суспільства, вона невід’ємна від людини як соціальної істоти. Не може бути суспільства без культури. Тому буденне розуміння культури, з яким ми зустрічаємося, коли говоримо: «Це некультурна людина, їй невідомо, що таке культура», - невірно з філософського погляду. Говорячи так, ми, як правило, маємо на увазі, що людина, про яку йде мова погано вихована чи недостатньо освічена. З філософського погляду людина завжди культурна, адже вона соціальна істота, а суспільство, як би слабко розвинуто воно не було, не існує без культури.
Предметний світ (світ артефактів) містить все створене людиною - матеріальне та духовне (твори мистецтва, наука, література, виробництво, релігія, філософія тощо).
Форма інституціональних зв’язків відображає переклад суб’єктивної діяльності індивідів в об’єктивний план. Тут мова йде не про те «що» виробляє етнос, не про те «хто» виробляє, а головне - «як виробляють». І це «як» характеризує засіб засвоєння дійсності, технологічний досвід, прийоми та засоби отримання інформації та передачі її від покоління до покоління.
Складність та різноманітність людської життєдіяльності зумовлюють складність структури культури як цілісного феномену. Прийнято поділяти культуру на матеріальну та духовну згідно з характером виробництва та використанням, проте межі між ними часто умовні, штучні і завжди рухливі
Матеріальна культура - це сукупність засобів виробництва й матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку, їх розподіл та споживання чи використання, це рівень розв’язання екологічних проблем і виживання людства на землі. Вона охоплює процес та результати матеріальної діяльності (засоби виробництва, знаряддя праці, виробничі відносини, види діяльності тошо) та носії матеріальних цінностей (архітектурні споруди, засоби комунікації, транспорт, речі побуту тощо). Тобто матеріальна культура спрямована суто на забезпечення та розвиток життєдіяльності.
Духовна культура - це сукупність понять, які пов’язані з філософським терміном «дух». Він означає нематеріальне начало, відмінне від матеріального начала світоіснування і його уявлення. Духовна культура є вираженням сутнісних рис людини (світобачення, моральність, виховання, освіта, право, наука, релігія, мистецтво, інтелект, прагнення до краси, добра, досконалості тощо). Вона відбиває потребу людини у творчості - діяльності, яка народжує щось якісно нове, чого ніколи не було раніше. Творчість як діяльність є неповторною за характером здійснення та результатом, оригінальною і може бути індивідуальною, колективною та суспільно-історичною.
Проте поділ на матеріальну та духовну культуру є умовним. Предмети матеріальної культури є результатом духовної діяльності, духовна культура реалізується за допомогою матеріальних засобів. Видатні досягнення сучасної техніки, мікроелектроніки, медицини тощо - це результат розвитку людського інтелекту, науки, пізнання світу. Духовні цінності можуть мати матеріальні носії (книги, фільми, картини тощо). Духовне виробництво пов’язане з науково-технічним рівнем відображення дійсності, його цінності виступають як знаряддя регулювання суспільними свідомістю та розвитком.
Структуростворюючим фактором культури є людина. Вона - творець усіх артефактів та певною мірою сама являє собою артефакт. З одного боку, людина є частиною природи, біологічною істотою, що вижила внаслідок еволюції природи. З іншого боку, вона є істотою со-ціальною й духовною, що живе і діє як творець, носій і споживач духовних цінностей. Саме активність людини - біологічної та соціальної істоти - призводить до потреби творити, мріяти, що відбивається на усьому світі культури (матеріальної та духовної) і природи.
Одними з провідних інститутів у структурі культури є світобачення, ментальність, мораль, наука та мистецтво.
Світобачення в широкому значенні - це уявлення людини про світ, його сутність та будову. На первісних етапах розвитку людства уявлення про світ відбувалося у формі міфа. Міф з грецької мови mithos- перекладається як слово, сказання, переказ. Як форма світобачення міф образно-емоційно відображає світ, у якому людина існує.
Релігійне світобачення відображає потребу людини покладатися на більш могутню за неї істоту - Бога, відчувати зв’язок з сутносними основами буття. Релігія з латинської religio - значить зв’язок. Усі розвинуті релігії - монотеїстичні і орієнтовані на моральні цінності, що уособлює в собі Бог.
Філософія - теоретичне світобачення, абстрактне осмислення світу за допомогою загальних понять (буття, природа, матерія, дух, ідея, розвиток тощо). Виникнення й поширення філософії є свідоцтвами подолання міфологічного ставлення людини до світу.
Ментальність (від лат. mens - розум, мислення, душевний стан)- глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості та несвідоме, що наслідується людьми від попередніх поколінь. Це сукупність настанов, очікувань, схильностей, передумов, з якими індивід, соціальна група, суспільство в цілому діють, мислять, сприймають світ певним чином.
Мораль - внутрішній регулятор, що визначає поведінку людини, її ставлення до себе та до інших. Мораль як форма культури з’являється коли людина стає автономним індивідом. Мораль базується на уявленнях про добро, зло, місце людини у світі та суспільстві, обов’язок по відношенню до інших людей, совість, почуття сорому, честі тощо.
Наука - предметне вивчення світу. Відмінність від філософії - у локальності характеру наукового знання, конкретності предмету вивчення. Виникнення та розвиток науки спричинені трудовою діяльністю, практичним опануванням людиною світу. Обсяг наукових питань зростає прямо пропорційно до обсягу накопиченого знання.
Мистецтво - потреба людини в образно-символічному вираженні та переживанні найбільш значущих, емоційно напружених моментів свого життя. Життєві реалії, час, простір, емоції у ньому концентруються, перетворюються на художній образ, що узагальнено реалізує прояви людської духовності в русі та розвитку.
Культура - складне та багатопланове утворення, її структура ускладнюється у процесі людської життєдіяльності. Кожен з її елементів має певне смислове навантаження, може змінюватися та вдосконалюватися.
Формами буття культури визначаються більш- меньш сфокусовані осередки її формування та споживання. Висока культура - витончені мистецтво та література, класичні зразки яких створюються й використовуються переважно елітою суспільства. До народної культури належать казки, фольклор, пісні, міфи, які існують завдяки усному їх повторенню переважно бідними шарами населення. Продукти кожної з цих культур скеровані на сприйняття певною публікою, і ця тенденція дуже стійка.
З появою засобів масової інформації (радіо, телебачення, друкованих видань, магнітофонів тощо) відбулося розмивання меж між високою та народною культурами. Виникла масова культура. Її продукти не мають класових чи релігійних ознак, стандартизовані та розповсю-джені серед широкої публіки.
У всіх суспільствах існує багато угруповань, що мають різні цінності та традиції. Система норм та зразків, що відрізняє угруповання від решти суспільства, є субкультурою. Вона формується під впливом таких умов як соціальне походження, етнічна приналежність, релігія та місце проживання.
Іноді угруповання активно прагне виробити норми та цінності, які будуть протиставлятися основним зразкам панівної культури. На підставі таких норм та цінностей формується контркультура. Наприклад, відома контркультура - богема, а найбільш яскравий її зразок - хіппі. Цінності контркультури е конфліктними в суспільстві при зіткненні з панівною культурою. Проте вони можуть проникати одночасно стаючи менш привабливими для контр-культури і менш загрозливими для панівної.
Кожна з форм буття культури відбиває ставлення людини до світу, через яке людина створює світ та саму себе. Кожна культура відкривається як неповторний Всесвіт, віддзеркалюючи певне ставлення людини до того, що її оточує.
Світ, у якому існує людина, є складною системою «природа-суспільство». Культура забезпечуе рух та діяльність цієї системи на всіхрівнях її функціонування завдяки своїм функціям. Саме функції культури відбивають ту роль, що відіграється культурою в житті суспільства.
Людинотворча ФУНКЦІЯ може бути визнана головною функцією культури, оскільки людина формується, лише залучаючись до СВІТУ культури. З цією функцією пов’язані та визначені нею всі інші.
Перетворююча функція забезпечує засвоєння та перебудову світу і є засобом розвитку людського суспільства як особливого, відмінного від природи утворення.
Пізнавальна функція відбиває прагнення кожної людини та кожного суспільства створити власне бачення картини світу, встановити смисл та значення явищ природи, артефактів та зв’язків між ними. Пізнання - професійне, художнє, релігійне, моральне тощо - є необхідним елементом такої діяльності.
Спілкувальна функція створює певну систему комунікацій, що забезпечують обмін та взаємодію між учасниками культурного процесу. Соціалізація людини, інтеграція суспільства відбувається внаслідок того, що людині пропонуються норми, зразки, алгоритми спілкування, які відрізняються від поведінки тварин.
Оціночна функція поділяє дії людини на позитивні та негативні, прогресивні та консервативні. Вона забезпечує створення ідеалів, еталонів, що формують цілі життєдіяльності людини, методи та крітерії оцінки.
Керувальна (нормативна) функція полягає в появі загально визнаних норм людського буття, які керують життєдіяльністю суспільства. Норми, що створені культурою (етикет, шаблони поведінки тощо), є основою взаємодії та взаєморозуміння людей у суспільстві, вони забезпечують сприйняття та пізнавання культурних форм, регламентують їх використання.
Трансляційна функція забезпечує процес культурної спадкоємності в різних формах історичного процесу. Вона є засобом передачі досвіду від покоління до покоління і відображається в здатності суспільства закріплювати результати соціокультурної діяльності, накопичувати, систематизувати, зберігати та транслювати сукупний досвід людства.
Рекреативна функція дозволяє людині відновлювати свої духовні сили, шляхом відвідування театрів, стадіонів, храмів, карнавалів тощо проводити психологічне розвантаження, «профілактику» свого душевного стану.
Звісно, усі ці функції культури не існують як незмінні, окремі, послідовні чи паралельні. Вони активно взаємодіють і саме тому забезпечують культуру як процес, що постійно перебуває в динаміці та русі.
4
Культура реалізує людські творчість та свободу, тому форми культури та культурного розвитку дуже різноманітні.
Таке розмаїття не випадкове. Універсальність родового поняття -культура - проявляється в кожному з його видів. Тому, коли ми говоримо про будь-який вид (тип чи аспект) культури, перед цим треба чітко визначити ракурс розгляду - контекст.
Під культурним контекстом слід розуміти цілісне культурне утворення певного періоду, народності, соціуму тощо. Воно зумовлене низкою факторів -георгафічних, економічних, світоглядних, релігійних, професійних чи якихось інших. На підставі цих факторів формуються особливості світобачення, мислення, ставлення до основних принципів буття - життя та смерті, природи, людини, суспільства. Згідно з ними кожна культурна форма має свою, обумовлену контекстом і зрозумілу завдяки йому систему цінностей.
Культурні контексти визначають v межах:
- певних епох (наприклад, антична культура, новочасна культура);
- суспільно-економічних формацій (наприклад, рабовласницька культура, феодальна культура);
- етнічних та національних спільнот (наприклад, арабська культура. слов’янська культура, японська культура);
- соціальних спільнот (наприклад, культура міста, культура села);
- регіональних спільнот (наприклад, афро-американська культура);
- релігійних спільнот (наприклад, християнська культура, мусульманська культура);
- діяльності людей у конкретних сферах життя (наприклад, політична культура, моральна культура, художньо-естетична культура);
- способу життєдіяльності окремого індивіда, соціальної групи, суспільства в цілому (наприклад, культура особистості, культура класу, культура первісного суспільства).
Кожен з культурних контекстів не виключає інших, а доповнює їх, конкретизує, робить змістовнішими та більш зрозумілими. Адже дозволяє зосередитися на різних ракурсах вивчення культури, зробити власний висновок з приводу того, чи змінюються людина протягом часу існування людства, чи змінюються тільки культурні контексти?
Якщо ми аналізуємо життєдіяльнісний контекст культури, то зосереджуємося на конкретному культурному рівні, його критеріях, факторах, можливостях залучання до культурної діяльності. Розглядаючисоціальний контекст, ми увагу звертаємо на ступінь культурного запиту й можливість його задоволення та розвитку в людей різних за віком, статтю тощо. Контекст епохи дозволяє широко подивитися на сутність, структуру історичних типів, видів, їх взаємозв’язок, вплив тощо.
Людина реалізує свої думки та почуття за допомогою знаків - символів культури. Ці символи зрозумілі лише у своєму - суспільному, історичному, релігійному тощо - контексті. Саме через них для нашої свідомості відкриваються смисли, що живуть у глибинах душі та слу-гують зв’язком людей у загальнолюдській єдності відчування світу та самих себе.
5
Залежно від того, яке значення міститься у понятті «культура», визначають якісно відмінні концепції осмислення та вивчення цього феномену.
Онтологічні концепції розглядають культуру як зміст соціального життя, як штучний світ, створений людством.
В аксіологічних концепціях культуру розглядають як цінносно-смислову основу діяльності, поведінки та спілкування людей.
У гносеологічних концепціях культура - це пам’ять, досвід людства.
Антропологічні концепції розглядають культуру як втілення сутності людини, її ментальності, своєрідності ставлення до світу та життя.
Існує чимало ідей та теорій, без яких неможливо уявити собі сучасну культурологію. Проте видатних, таких, що ЗУМОВИЛИ розвиток науки про культуру небагато, їх ми й розглянемо.
Культура - реалізація Світового розуму. Розвиток культури від філософії, релігії та мистецтва до державних форм вперше було проаналізовано як закономірний процес Г.В.Ф. Гегелем (1770- 1831). У працях «Філософія історії», «Історія філософії», «Філософія права». «Естетика» створено картину розвитку культури, виявлено її надіндивідуальні закономірності. За думкою вченого, культура є реалізацією Світового Розуму чи Світового Духу. Все, що робить людина, - це втілення цілей Світового Духу, шо диригує історією. Різноманітність куль-турних форм, якісні відмінності національних культур - це ступені розгортання Світового Духу.
Культура - це «Над-Я». З.Фрейд (1856-І939), засновник психоаналізу, визначив напрям культурологічної думки двадцятого століття. Одне з центральних питань фрейдизму - стосунки між Людиною та Культурою. У праці «Незадоволення культурою» йдеться про змен-шеннялюдського щастя пропорційно до прогресу культури. За думкою Фрейда, людські Імпульси несвідомого потрапляють під цензуру культури - «Над-Я». Культура пригнічує людську агресивність, блокуючи інстинкти, що викликають психічні хвороби. Психічний розвиток людства є біологічно детермінованим процесом переключення («сублімації») забо-ронених - сексуальних чи агресивних - бажань на творчу енергію. Первісні бажання відбиваються у сновидіннях, міфах, казках, які є колективними символами -типовою загальнолюдською Нормою реагування на реальні події історії людства.
Особистість вища за культуру. М.О. Бердяєв (1874-І943) вважав, що вільна творча особистість є справжнім творцем культури та стоїть вище за культуру. Культура протистоїть особистості, сковуючи її свободу. Це може бути благом, а може бути й драмою. Благо, якщо культура захищає від свавілля творчої особистості. Драма, якщо вільний дух творчої людини та символічні форми культури, у яких цей дух повинен існувати, знаходяться в протиріччі.
Культура-гра. Й.Гейзінга (І872-І945) в роботі «Людина граюча» сформулював концепцію «культури-гри». Він вважав, що вся культурна творчість є грою: і поезія, і музика, і мораль, і людська думка, і всі можливі форми культури. Гра виникає раніше за культуру: головні риси гри існують ще в поведінці тварин. Саме гра виконує культуроформуючу функцію, адже людина перш ніж щось створити «грає» цей процес. Цілі епохи «грають» у втілення ідеалу. Наприклад, епоха Ренесансу «грала» у відродження ідеалів античності. У процесі культурного розвитку елементи гри асимілюють (сакральна сфера, право, політика тощо).
Ідеї Гейзинги розвивають Х. Ортега-і-Гассет та С. Фінк. Перший протиставляє «живу» спонтанну культуру гри масовій культурі. Другий вважав, що ігрове начало проходить крізь все життя людини і обумовлює спосіб усвідомлення буття. Гра є одним з чотирьох головних феноменів людського буття разом зі Смертю, Працею та Любов’ю.
Архетипи - носії культури. К.Г. Юнг (1875-I961) відкрив первісні культурні джерела несвідомого. Культурне несвідоме народилося на зорі історії людства в колективному психологічному досвіді. Носіями колективного несвідомого вчений вважав архетипи (від грец. arche- начало і typos - образ). Це образи, мотиви, першосмисли, що знаходяться в основі загальнолюдської символіки (сновидінь, міфів, казок, художньої уяви), давній відомий чи невідомий текст, з якого беруть початок наступні письмові пам’ятки, гіпотетично реконструйована чи фактично закріплена мовна форма, з якої виходять продовження (індоевроп. mater - для загальнослов., mati, рос. - «мать», укр. - «мати», лат. mater). Найдавніша форма психічного досвіду - міф, тому всі архетипи так чи інакше пов’язані з міфологічними образами чи переживаннями. Міф лежить в основі душі людини, надає людині відчуття єдності й гармонії з природою, з космосом. У кризові періоди розвитку суспільства, коли особистість відчуває дисгармонію зі світом, людина повертається до міфу, до несвідомих архетипів. Звідси зокрема інтерес до «мильних опер», серіалів. Тобто міф - форма ментальної терапії. За Юнгом, душа, хоча й має архаїчне походження, може жити в злагоді з культурою. Шлях до цього йде через архетипи добра, які магічною силою захистять людину. Культура повинна не боротися з несвідомим, а вступати з ним у діалог, адже вона є втіленням несвідомих основ душі.
Вісь світової історії. К. Ясперс (1883-1969) у роботі «Смисл та призначення історії» розглянув єдине походження людства та єдину всесвітню історію як зміну чотирьох значних періодів розвитку культури. У «прометеївську епоху» формується людина та основи її буття. 3’являються мова, знаряддя праці, опановується вогонь. В епоху «великих культур давності» з’являються писемність та технічна раціоналізація господарства. В «осьовий час» («епоху духовної основи людського буття») відкриваються поняття особистості, інтелекту, мораль-ности. Культурні досягнення давніх Китаю, Індії, Персії,Палестини, Греції у 8-2 ст.ст. до н.е. дають поштовх, що розвивав людську цивілізацію до 18-го століття. У «науково-технічну епоху» складаються принципово нові технології, винаходять нові джерела енергії, закла-даються підвалини для «нового осьового часу» - часу дійсного становлення людини.
Локальні цивілізації. М.Я. Данилевський (1822-85), С. Шпенглер 0880-1936), А.Д. Тойнбі (1889-1975) бачили культурно-історичний світ, якщо його взяти в цілому, розсипом локальних цивілізацій, практично ніяк не пов’язаних між собою та непроникних одна до одної. Вони стверджували, що не існує єдиної всесвітньої історії, а є лише історія культур-цивілізацій, кожна з яких має замкнений характер, історія розуміється як існування та зміна різних культур. В основі такої думки - ідея самобутності розвитку кожної країни чи народу, незіставності регіо-нів (наприклад. Сходу та Заходу). За основні вихідні посилки в культурно-цивілізаційному підході беруться духовні цінності, релігія, діяльність інтелектуальної еліти тощо. Кожна з культур-цивілізацій проходить періоди виникнення, розквіту, старіння та загибелі.
Культурні системи. У роботі П.С. Сорокіна (1899-1 968) «Соціальна та культурна динаміка» історичний процес представлений як процес розвитку культури. Культура є сукупністю УСЬОГО, що створило чи визнало суспільство на тій чи іншій стадії свого розвитку. Під час цьогорозвитку суспільство створює різні культурні системи - пізнавальні, релігійні, етичні, естетичні, правові,- які об’єднуються в систему більш високого рангу (надсистему).
Структура, що регулює діяльність людини. Одне з провідних місць v сучасній культурології посідає структуралізм. Його основні ідеї розроблені у роботах К. Леві-Стросса (нар. 1908), Ж. Дерріда (нар. 1930), М.П. Фуко (1926-84). Структуралісти вивчають культуру за допомогою природознавчих, формальних, математичних, комп’ютерних методів. Вони досліджують форми, у яких відбувається культурна діяльність людини (загальнолюдські універсаліі, схеми, закони, інтелект тощо). Ці форми отримують поняття «структура». Структура є сукупністю відносин, які є стійкими протягом тривалого історичного періоду чи в різних регіонах світу. Структури діють як несвідомі механізми, що регулюють духовно-творчу діяльність людини.
Розвиток культурологічних концепцій та шкіл відбиває перехід сучасної свідомості від рефлексивних форм до дескріптивних. Абстракцію змінює опис, символіку - систематизація. Критика підвалин та роздумів про культуру та її кризу перетворюється на обговорення проблем функціонування культури, моделювання та проектування культурних процесів.

| Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170