Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

О. Ю. ВИСОЦЬКИЙ - УКРАЇНСЬКІ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИ ТА ЕСЕРИ: ДОСВІД ПЕРЕМОГ І ПОРАЗОК : ВИСНОВКИ

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

О. Ю. ВИСОЦЬКИЙ - УКРАЇНСЬКІ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИ ТА ЕСЕРИ: ДОСВІД ПЕРЕМОГ І ПОРАЗОК:ВИСНОВКИ

 

загрузка...

Дослідження проблеми спільного й особливого у діяльності УСДРП і УПСР у 1900-1920 роках, яка є надто значущою у контексті осмислення досві¬ду українського державотворення, особливостей і долі Української революції, місця та ролі у ній українських соціалістичних сил, дозволило зробити наступні висновки.
Виникнення на початку ХХ сторіччя у Наддніпрянській Україні націо¬нальної соціал-демократії та есерівщини було природним продовженням та по¬дальшим розвитком українського національного руху на його політичному етапі. Становлення української соціал-демократії й есерівщини відбувалося у результаті взаємодії ідейної традиції українського національного відродження, для якої було притаманним надавати національному питанню «соціальне зву¬чання», з соціально-визвольними ідеями з Росії та Західної Європи. Насліду¬вання традицій українського національного руху Наддніпрянщини українською соціал-демократією й есерівщиною багато в чому визначило схожість їх націо¬нальних програм. Помітний вплив на формування національно-політичних по¬глядів українських соціал-демократів і есерів справила ідейно-політична спад¬щина М.Драгоманова. Але вона не отримала цілісного сприйняття, зокрема не було приділено належної уваги питанню прав людини як основоположної цін¬ності у суспільно-перетворюючій практиці, що стало однією з можливих причин поразки українських соціалістичних сил у революційних подіях 1917-1920 років.
Специфіка раціоналізації, системного оформлення під впливом соці¬ально-визвольних ідей з Росії та Західної Європи, стихійно-соціалістичної свідомості, до якої українська наддніпрянська інтелігенція прийшла в умовах політичного безправ’я через захоплення національною культурою та співчуття народним інтересам, визначила відмінності у соціально-політичних і економічних поглядах українських соціал-демократів і есерів. Так, під впливом переважно німецької соціал-демократії й у результаті поступового відходу цілої низки наддніпрянських революціонерів від народницьких позицій, успадкованих від попередніх поколінь українського національного руху, склалася українська соціал-демократія, що у грудні 1905 року прийняла назву УСДРП. Дещо пізніше вірні народницьким переконанням наддніпрянські революційні діячі під впливом російської соціалістично-революційної політичної концепції започаткували український есерівський рух. У лютому 1907 року було проголошено заснування УПСР, але її діяльність як партії, по суті, розпочалася лише у квітні 1917 року.
Корінні ідеологічні відмінності між українською соціал-демократією й есерівщиною головним чином полягали у поглядах на рушійні сили соціального перевороту і тактику соціально-визвольного руху. Якщо соціал-демократи робили ставку на український пролетаріат як найбільш революційний клас внаслідок відсутності у нього, на відміну від інших класів, приватновласницьких інтересів і в силу його більшої придатності на роль творця соціалістичного суспільства, то українські есери, подібно до російського неонародництва, схильні були ототожнювати інтереси всіх працюючих класів, хоча головну роль у революційних перетвореннях відводили все ж наддніпрянському трудовому селянству як найбільш українському та найчисленнішому трудовому класу. У питанні політичної стратегії, українські соціал-демократи були прихильниками поступового просування суспільства до соціалізму, в той час як українські есери у своїй більшості виступали за якнайшвидше перетворення суспільства на соціалістичних засадах шляхом як реформ, так і революційних заходів.
З розгортанням революційних подій у 1917 році УСДРП і УПСР увійшли у фазу активної реалізації свого ідейного потенціалу, ставши найвпливовішими партіями Української Центральної Ради. На основі даних голосування з важливих, гострих питань діяльності УЦР з’ясовано, що альянсу (тандему) УСДРП і УПСР в добу Центральної Ради не існувало, оскільки ці партії відрізнялися одна від одної типами політичної свідомості. Якщо для УСДРП був близьким послідовно реформаційний шлях, то УПСР тяжіла до революційного підходу щодо суспільних перетворень. Незважаючи на найбільшу чисельність фракції УПСР в УЦР та переважаючий вплив цієї партії серед українського населення, що красномовно продемонстрували вибори до Всеросійських та Українських установчих зборів, ефективне проведення партією українських есерів в УЦР свого курсу було утруднено через політичну малодосвідченість її кадрового складу, насамперед порівняно з УСДРП. Саме внаслідок більшої політичної досвідченості і кращої підготовленості своїх діячів УСДРП відігравала визначальну роль у формуванні політики УЦР у 1917 році. У руках українських соціал-демократів фактично знаходився Генеральний секретаріат, а у Малій раді завдяки своїй поміркованості діячі УСДРП легше знаходили союзників серед інших поміркованих елементів, зокрема українських соціалістів-федералістів, успішно протидіючи радикалізму українських есерів. Лише з початку лютого 1918 року, коли був ухвалений есерівський кабінет міністрів та збільшена чисельність фракції УПСР у Малій раді пропорційно до чисельності її фракції у Великій раді, українська есерівщина здобула місце провідної політичної сили у визначенні політики УЦР. Проте, проводячи неефективну внутрішню політику, УЦР на той момент опинилася заручницею як зовнішніх чинників, так і втрати зв’язків з українськими масами.
Зі встановленням влади гетьмана П.Скоропадського українські соціал-демократи та праві українські есери створили їй легальну опозицію. Вірно оцінивши залежність існування гетьманської влади від військової підтримки Центральних держав та зігравши визначну роль в об’єднанні всіх демократичних національних сил під гаслом боротьби «за законну владу на Україні» навколо УНС, українські соціал-демократи та праві українські есери зуміли використати момент послаблення німецько-австрійського впливу на внутрішньо-політичну ситуацію в Україні, щоб підняти антигетьманське повстання та знову заявити про свої права на керівництво Українською революцією.
На ґрунті неуспішності політичної практики УСДРП та УПСР у добу УЦР, після її поразки діяльність обох партій ускладнилася розкольницькими явищами. Розколи у середовищі як українських соціал-демократів, так і есерів були результатом кризи їх ідеологій, які не дозволяли у революційних умовах забезпечити ефективну реалізацію політичних цілей УСДРП і УПСР. Після розколів партійна більшість як УСДРП, так і УПСР залишилася за правими соціалістами. Саме права українська соціал-демократія та есерівщина у добу Директорії виступили головними політичними силами українського революційного руху.
Унаслідок нездатності української есерівщини грати самостійну політичну роль у добу Директорії, слабкості політичної підготовки її кадрової бази порівняно з українською соціал-демократією, курс політики УНР протягом кінця 1918-1919 років у більшій мірі залежав від тактичної лінії УСДРП, ніж від політичних настанов УПСР. Як і в період УЦР, у добу Директорії позиція української соціал-демократії щодо суспільних перетворень була поміркованішою у порівнянні з українською есерівщиною. Через це позиція українських есерів, яка допускала організацію влади за трудовим принципом та більше відповідала очікуванням революційно настроєних мас, залишилася нереалізованою, що, у свою чергу, сприяло віддаленню цих мас від проводу УНР, тим самим зумовивши у кінцевому рахунку поразку українських соціалістів. УСДРП, не маючи такої широкої опори серед українського населення, як УПСР, замість забезпечення собі активної підтримки революційних мас через залучення їх до державотворчого процесу, що означало б неминуче зменшення її політичного впливу, у боротьбі за реалізацію національного і соціального аспектів Української революції ставку робила на військову силу. Саме їй УСДРП надавала набагато більшого значення, ніж підтримці УНР серед наддніпрянського населення. Проте, усвідомлюючи все-таки важливість завоювання симпатій народних мас до відстоювання УНР, керівники УСДРП намагалися сприяти цьому завдяки проведенню активної політики щодо задоволення соціальних інтересів робітників та селян, тим більше, що це передбачалося ідеологією партії. Але внаслідок реформістського підходу, неналагодженості системи місцевої влади, безконтрольності дій військових комендатур на місцях зусилля українських соціалістів у цьому напрямку не дали суттєвих результатів.
Узагальнюючи досвід політичної і соціально-економічної діяльності УСДРП і УПСР, відзначимо їх суттєвий внесок у розвиток демократичних традицій українського державотворення. Водночас зазначимо, що підхід українських соціалістів до суспільного реформування з національно-класових, а не з загальнолюдських позицій, в умовах України не мав великого політичного потенціалу насамперед у питаннях об’єднання всіх соціальних сил у боротьбі за ідеали справді демократичного та справедливого суспільства.
Використання досвіду політичної діяльності УСДРП і УПСР є досить значимим у контексті соціально-політичної ситуації в сучасній Україні та передбачає, що лише на основі визнання пріоритетності прав людини може бути успішною суспільно-перетворююча практика будь-якої політичної сили і забезпечений стійкий соціально-економічний, демократичний та гуманістичний розвиток української держави.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170