За своєю суттю приватизація - це процес перетворення у приватну вла¬сність будь-якої іншої форми власності (як державної, так і колективної) або рух через послідовну зміну форм господарювання від державної власності до приватної. Приватизація - складова роздержавлення, що полягає у переході об’єктів державної власності у приватну і колективну форми власності. Приватизація - складний і неоднозначний процес, який має бути забезпечений відповідною законодавчою базою. Приватизація в Україні здійснюється на основі законів і постанов, прийнятих Верховною Радою України, а також указів Президента України.
Провідне місце в реформуванні земельних правовідносин посідає приватизація земель.
Жоден із зазначених вище нормативних актів не дав чіткого визначення процесів роздержавлення та приватизації земель. Це створило ситуацію, коли по-різному здійснюються не тільки наукові, але й практичні (в тому числі нормативно-правові) тлумачення них процесів. Так, зокрема, з пп. 3 та 5 Постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію земель» випливає, що роздержавлення — це процес передачі земель у колективну власність сільськогосподарських підприємств, а приватизація — це передача цих же земель у приватну власність їх членів. Термін «роздержавлення», будучи запозиченим із процесу приватизації майна державних підприємств (де він, до речі, мав інше значення, а саме — об\'єднував два етапи демонополізації державної власності: корпоратизацію та приватизацію майна державних підприємств), набув, таким чином, обмеженого значення, хоча навіть з термінологічної точки зору роздержавлення мало б означати перехід земель державної власності в інші форми власності. Такий підхід до розуміння терміна «роздержавлення земель сільсько¬господарського призначення» підтримувався і у юридичній літературі.
Визначення приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій як передача їх із державної власності у приватну власність громадян можна було б вважати правильним, якби не встановлений законодавством механізм її здійснення. Він передбачає не безпосередню передачу земель у приватну власність громадян, а включає такі етапи:
1) роздержавлення земель сільськогосподарських підприємств і організацій;
2) паювання земель сільськогосподарських підприємств і організацій;
3) виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Отже, терміни «роздержавлення» і «приватизація» земель згідно з чинним законодавством у сфері земельної реформи набули співвідношення як частина і ціле, тобто роздержавлення, яке за змістом є категорією більш широкою, стало етапом приватизації земель сільськогоспо¬дарських підприємств і організації.
Чинне законодавство не обмежує приватизацію лише передачею у колективну і приватну власність земель сільськогосподарських підприємств і організації. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок» (п. 1—2) розуміє під нею передачу земельних ділянок громадянам України, наданих їм для ведення особистого підсоб¬ного господарства, будівництва і обслуговування житлових будинків і господарських будівель (присадибні ділянки), садівництва, дачного і гаражного будівництва, — безоплатно один раз, про що обов\'язково робиться місцевими радами відмітка у паспорті або документі, що його замінює.
В той же час приватизацією, по суті, є передача земель державної власності громадянам України із земель запасу та інших передбачених законом джерел (наприклад, резервного фонду).
Однією з характерних ознак цього процесу є безоплатність відчуження земель державної форми власності, а також особлива підстава виникнення відносин власності на землю — юридичний склад, що включає прийняття рішення радою або уповноваженим нею органом про передачу земельної ділянки у приватну власність, відведення її в натурі (на місцевості), видача та реєстрація державного акта на право приватної власності на землю.
Отже, під впливом законодавства про приватизацію земель державної форми власності та їх платного відчуження в юридичній літературі сформувалися два основні підходи до визначення цього процесу.
По-перше, приватизація в широкому розумінні як процес передачі земельних ділянок із власності держави у власність фізичних та недержавних юридичних осіб. Таке визначення склалось під впливом роздержавлення та приватизації державного майна і державного житло¬вого фонду, що було обумовлено перш за все Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду, яка у ч. 1 п. 1.6 визначила роздержавлення та прива¬тизацію як платне придбання державного майна, включивши до останнього і землю. Можливо, саме цей документ (до речі, із законодавчо не визначеним юридичним статусом) вплинув на розширене тлумачення приватизації земель і сприяв створенню зазначених законодавчих колізій.
По-друге, приватизація у вузькому розумінні як процес безоплатної передані частини земель державної власності у власність громадян та їх колективів.
Деколи під приватизацією розуміють спеціальний різновид земельних про¬цесуальних правовідносин, у яких за допомогою активної діяльності їх суб\'єктів проводиться безоплатна передача земельних ділянок із державної власності у приватну власність громадян тау колективну власність їх об\'єднань з метою створення умов для її ефективного використання в результаті здійснення земельної реформи в Україні.
Коло суб\'єктів отримання земель в ході приватизації (у вузькому розу¬мінні) згідно з чинним законодавством обмежується громадянами України та їх колективами сільськогосподарських напрямів діяльності. До них також слід додати об\'єднання власників будинків, які згідно з чинним законодавством реєструються і набувають статусу юридичних осіб. Право одержання ними земельних ділянок у власність передбачено Положенням про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або у спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків5. Спостерігаємо ще одну колізію між земельним законо¬давством та підзаконним нормативним актом. У той же час це Положення, встановивши нового суб\'єкта приватизації земель, на відміну від згаданих вище указів Президента України, дотри¬мується принципу безоплатної їх передачі, а також основних етапів його здійснення та їх документального забезпечення.
Реалізація правовідносин з приватизації земельних ділянок тісно пов\'язана із спеціальною правосуб\'єктністю громадян України та їх об\'єднань. Всі інші фізичні особи не можуть бути суб\'єктами приватизаційних земельних правовідносин. Водночас, хоча суб\'єктами приватизації є виключно громадяни України, в ролі суб\'єктів таких правовідносин, поряд з ними, можуть виступати відповідні ради народних депутатів або їх виконавчо-розпорядчі органи (у разі делегування останнім вказаних функцій), землевпорядні та контролюючі органи інші заінтересовані особи.
Отже, особливості суб\'єктного складу дають можливість розглянути декілька процедур приватизації земель в Україні:
І. Отримання земельних ділянок у власність громадянами України із земель запасу, крім для цілей ведення селянського (фермерського) господарства (повна процедура).
ІІ. Приватизація громадянами України земельних ділянок, наданих їм у користування (скорочена процедура).
III. Приватизація громадянами земельних ділянок для зайняття селянським (фермерсь¬ким) господарством.
IV. Приватизація землі громадянами через колективні форми власності, яка в свою чергу може відбуватись у таких процесуально-правових формах:
1) передача землі в колективну власність сільськогосподарським підприємствам;
2) передача земельних ділянок у власність для спорудження житлових будинків;
3) передача прибудинкових територій у власність об\'єднанням власників будинків.
Аналіз чинного законодавства та практики його застосування дозволяє виділити такі основні характеризуючі ознаки приватизації земель:
а) приватизацією є сукупність послідовних і взаємопов\'язаних дій, спрямованих на виникнення права колективної та приватної власності на землю шляхом перерозподілу земельного фонду;
б) привати¬зація передбачає безоплатну передачу земель у приватну або колективну власність;
в) частина земель передається громадя¬нам України або спеціальним сільськогосподарським об\'єднанням громадян;
г) передача земель провадиться виключно за рішенням відповідних рад народних депутатів;
д) передача зе¬мель провадиться тільки одноразово для кожного виду земле¬користування з відповідними записами у документі, що посвідчує громадянство особи;
е) обов\'язковим є юридичне посвідчення права власності на землю у Державному акті на право власності;
ж) реєстрація Державного акта на право власності на землю здійснюється у реєстраційних документах (відповідних рад народних депутатів.
Отже, з огляду на викладені обставини можна вивести наступне теоретичне визначення - приватизація земель — це юридичне визначена про¬цедура (процес, порядок), за якої реалізується матеріальна й процесуальна правосуб\'єктність осіб, спрямована на виникнення права приватної чи колективної власності громадян на землю.
Іншими словами, приватизація — це спеціальний різновид земельно-процесуальних правовідносин, за якими за допомоги активної діяльності їх суб\'єктів здійснюється перерозподіл земельного фонду України та виникає право приватної власності громадян і колективної власності їх об\'єднань на земельні ділянки. Характерною особливістю цих правовідносин є те, що вони за своїм походженням відносяться до категорії абсолютних, тобто повноваження щодо набуття права відповідної форми власності належать законодавчо визнаним суб\'єктам, а всі інші особи зобов\'язані утримуватись від порушення цих повноважень, відповідні ради народних депутатів повинні здійснити комплекс організаційно-технічних, правових та інших юридичне значний дій щодо юридичного посвідчення вказаних повноважень громадян та їх об\'єднань стосовно індивідуально відособлених земель них ділянок.
Вказаним земельно-процесуальним правовідносинам притаманні всі ознаки правовідносин: підстави виникнення, зміни і припинення, наявність суб\'єктивного складу та змісту.
Об\'єктом приватизації є всі землі в межах території України. Об\'єктами конкретних приватизаційних земельних право відносин можуть бути, переважно, земельні ділянки резервного фонду, віднесені відповідними радами до таких, що підлягають перерозподілу та наступній передачі у приватну й колективи власність.
Зміст цих правовідносин складає низка прав і обов\'язків юридичне визначених фізичних і юридичних осіб.
Відповідно із законом приватизація має здійснюватися безоплатно, але гарантії щодо цього практично проігноровані, оскільки розробка проектів відводу здійснюється у різних регіонах комерційними землевпорядними структурами за рахунок осіб, які приватизу¬ють земельні ділянки.
Очевидно, що матеріальні і процесуальні права найменш врегульовані у чинному законодавстві, а це є реальною пере¬шкодою на шляху реформування земельних правовідносин.
Припинення земельних приватизаційних правовідносин здійснюється на підставі сукупності юридичних фактів, які юридичне фіксуються видачею Державною акта на право влас¬ності і його реєстрацією у відповідній раді народних депутатів. Отже, будь-які інші форми придбання чи набуття права власності на землю не можуть розглядатися як приватизація і підлягають регулюванню іншими актами законодавства (купівлі-продажу, дарування, обміну тощо).
В.І. Андрейцев саме до таких (неприватизаційних) земельних правовідносин відносить придбання земельних ділянок у зв\'язку з так званою «прива¬тизацією» об\'єктів незавершеного будівництва, автозаправ¬них станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню, та придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підпри¬ємницької діяльності. Правове регулювання таких правовідносин започатковано відповідними указами Президента України, в яких йдеться саме про продаж земельних ділянок громадянам та юридичним осо¬бам України різними органами виконавчої влади. Юридичною підставою набуття права власності на таку земельну ділянку є договір купівлі-продажу.
|
