Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРИРОДА ПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ : 3. Причини виникнення правопорушень

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

ПРИРОДА ПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ:3. Причини виникнення правопорушень

 

загрузка...

Юридичний норми, як веління, направлені на свідому волю людини. Проте суспільство, яке складається з широкого кола осіб різних за своїми переконаннями і свідомістю, не завжди може забезпечити своїми приписами додержання норми і догм чинного законодавства.
Особи, що протиправно здійснюють своє поведінку, не дотримуючись встановлених норм вчиняють правопорушення. Переважно правопорушення здійснюються заради досягнення відомих цілей, до здійснення яких людину штовхають її особисті інтереси, переконання, нерідко це збіг обставин, дуже часто це просте незнання норм чинного законодавства, яке веде до вчинення протиправних дій. Як свідчать соціологічні дослідження правопорушення не виникали б у такій кількості, коли б не існувало в державі стільки нормативних актів, які повністю регулюють всі правовідносини, що виникають, то, як це не парадоксально, але менше було б і вчинюваних злочинів. Це явище можна пояснити тим, що свідомість рецидивних злочинів полягає в тому, що чим більша і важча кара за правопорушення і злочин, тим більший азарт його вчиняти.
Створюючи закони, необхідно враховувати свідомість, якщо не всіх членів суспільства, то хоча б більшості. Припущення, що всі члени даного суспільства чи держави мають однаково правові переконання, що виражені в офіційних законах держави не правдиве, оскільки, якщо члени суспільства мали одинакові правові переконання, вони б без усякого примусу стали виконувати їх. Проте ми не знаємо ні в минулому, ні в сучасний період ні одного суспільства чи держави, в якій би не здійснювались правопорушення і в якій би не існували міри відповідальності за вчинені правопорушення.
Оскільки правопорушення існують в будь-якій державі, будь вона з найдовершенішою системою законодавчих норм і найпідпорядкованішою системою державних органів, покликаних сприяти правопорядку і законності, то межею кожної держави є виявлення причин правопорушень, дослідження їх характеру. мети вчинення, для того, щоб можна було вжити заходів для попередження їх виникнення, оскільки загальновідомим є вислів, що попередити злочин чи правопорушення набагато простіше, ніж розкрити його і притягнути винну особу до відповідальності.
Отже, причини правопорушень – це ті явища соціальної дійсності, які викликають або полегшують скоєне правопорушень. Причини правопорушень за загальним правилом в теорії права поділяють на основні і неосновні.
Основними причинами виникнення правопорушень, вважаються ті причини, яким належить визначальна роль в цьому процесі. Це, наприклад: суперечність чинного законодавства основним правам людини, суттєві вади, недоліки чинного законодавства.
До неосновних можемо віднести ті явища об’єктивної реальності, які полегшують вчинення правопорушень. Сюди можна віднести недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, неналежний контроль за додержанням правил дорожнього руху та ін.
За суб’єктивним ставленням особи, тобто за свідомим чи несвідомим розумінням і сприйняттям особи всі причини виникнення правопорушень поділяють на об’єктивні і суб’єктивні.
Об’єктивні – це явища, які існують незалежно від волі і свідомості людини і спричиняють виникнення правопорушень. Наприклад: економічна криза, низький рівень життя людей, недоліки в роботі державних органів.
Суб’єктивні – це ті явища, що входять до складу індивідуальної свідомості людини і спричиняють споєння правопорушень. Наприклад, незнання особою вимог закону, її негативне ставлення до закону, неправильне розуміння закону.
Для того, щоб краще зрозуміти й усвідомити причини правопорушень, на мій погляд буде доречним зупинитися на життєвих причинах, фактах, що ведуть до правопорушення і як результат зроблений висновок про способи їх усунення.
Однією з основних причин виникнення правопорушень, яка дуже часто характерна на сучасному етапі існування суспільства є суттєві вади, недоліки чинного законодавства. Цю причину можна пояснити так: в умовах переходу держави до правової держави, дуже часто зустрічається колізія норм одних нормативно-правових актів іншим, і особа, співставляючи свої дії і вчинки у відповідності до норм одного закону і діючи в межах, визначених ним, може порушити і переступити межі і приписи іншого законодавчого акту, і цим самим здійснити правопорушення.
Не менш поширеною серед основних причин – виникнення правопорушень в суперечність чинного законодавства правом людини. Це означає, що документально всі права задекларовані в тих чи інших нормативно-правових актах, а в реальному житті вони не реалізовуються. Так, наприклад, в Конституції України, закріплено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Проте держава на даний момент таке право закріпила, а методи його реалізації не забезпечила. Більша частина людей в Україні перебуває зараз за межею зубожіння і нерідко для того, щоб роздобути “достатнє” харчування, одяг, йде на шлях злочинності, нерідко примушуючи себе переступати в собі людську гідність. Парадоксально, не правда? Право закріплене, а люди щоб скористатися конституційним правом скоюють в “найкращому” випадку правопорушення, а деколи фінал може бути ще страшнішим – вчинення тяжких злочинів.
Також до вчинення правопорушень приводить халатне ставлення до своїх службових обов’язків. Дуже часто на практиці буває так, що одна особа працівник, який несе відповідальність за майно підприємства, у разі пошкодження, знищення чи крадіжки цього майна, неналежним чином веде облік і охорону матеріальних цінностей, а інша особа, яка в “певний час опинилася в доречному місці” користається нагодою і вчиняє правопорушення.
Також аналогічною за своїм змістом до попередньої причини виникнення правопорушень є неналежний контроль за додержанням правил дорожнього руху та ін.
На даний етап, коли Україна перебуває на етапі переходу до справжньої правової держави, спостерігається складне економічне становище, як в цілому держави, так і кожного конкретно взятого члена суспільства. В умовах, коли коштів в держбюджеті недостатньо, то мінімальні видатки, які б забезпечили нормальне функціонування усіх громадян, в сфері народного господарства, підприємства існує безладдя, не забезпечуються громадяни робочими місцями, а якщо хтось з них і працює, то не одержує зарплати, та це, як наслідок, приводить до порушення норм законів. Свідомість осіб в цьому випадку спирається на фразу: “Коли держава сама встановлює закони і порушує їх, то чому ми не можемо порушити їх, що “заробити” таким чином собі і своїй сім’ї на кусок хліба?” А й справді, важко не погодитися з такою думкою. Адже жива людина піде на все, щоб забезпечити собі мінімум для прожиття. про це навіть свідчить теорія Абра хама Маслоу, яка полягає в тому, що найнижчою потребою людини в складній ієрархії потреб є фізіологічні потреби, для задоволення яких людина може переступити будь-які межі, приписи, догми.
Також в умовах економічної нестабільності, коли не працюють цілі заводи, фабрики, підприємства, а майно їхнє стоїть бездоглядне, особи, які мають певний доступ до цих матеріальних цінностей, дуже часто здійснюють правопорушення, порушуючи приписи законодавчих актів.
Також вчинення правопорушень громадянами зумовлене недоліками в роботі державних органів, їхніх структурних підрозділів, метою яких є донесення до свідомості норм-заборон, приписів законодавчих актів, проведення лекцій для широких мас населення. Дуже часто буває й так, що самі працівники державних органів, нехтуючи своїми посадовими повноваженнями, обов’язками та приписами спричиняють такі психологічні умови, що громадяни не витримуючи психологічного тиску, вчиняють ті чи інші правопорушення. Тому, на мій погляд, адміністрація державних органів повинна досить прискіпливо і професійно підходити до питання визначених осіб, які приймаються на роботу в відповідні органи, досліджувати їхні особисті характерні риси, особливості психіки й темпераменту.
Також до вчинення правопорушень призводить, як уже зазначалося вище, низький рівень життя людей, їхня неспроможність в складних умовах забезпечувати собі нормальний рівень для існування.
Всі вище наведені причини правопорушень є основними серед усіх наявно існуючих у суспільстві причин.
Також не менш важливими і суттєвими є набір інших причин. Найхарактерніші з них можна охарактеризувати.
Дуже поширеною причиною виникнення правопорушень є незнання особою чинного законодавства. В наш час майже 60% осіб, які проживають на території України (як свідчить статистика) є малоосвіченими і мало право свідомими в сфері права.
Специфіка правової свідомості полягає в тому, що вона сприймає, а потім і втілює життєві реалії через призму справедливого, праведного, вільного. Вона вимагає встановлення загальнообов’язкових норм поведінки. Правосвідомість окреслює кордони правового і не правового, правомірного і протиправного. Вона потребує юридичних мір для забезпечення права.
Правова свідомість здійснює вплив на поведінку людей разом з нормами права, поряд з ними, а інколи і в суперечності з ними. З деякою впевненістю можна говорити, що для більшої частини людей нормативом поведінки служить саме правосвідомість, оскільки вони не знають конкретних нормативно-правових приписів, ніколи не стикалися з правовими актами. Проте тут легко впасти в іншу крайність, а саме – недооцінити роль законодавства в формуванні правосвідомості. Причому не обов’язково напряму.
При реалізації права громадянами правосвідомості довіряють менше, оскільки велика загроза відхилення їх від норми в силу особистої заінтересованості. Більше того, набирає реальної загрози негативна роль правосвідомості через їх нерозвинутість, відсталість, дезорієнтацію на соціальні цінності.
Отож, для того, щоб протистояти виникненню правопорушень, державі необхідно вжити заходів для підняття правосвідомості і правової культури громадян. формування державної правосвідомості загалом тісно пов’язане з подоланням вузько зрозумілих, національних і регіональних інтересів. В центрі усієї політики державі необхідно ставити громадян як духовно вільних, творчих особистостей, які потребують допомоги і захисту з боку держави.
Слід сказати, що через низьку правосвідомість і правову культури виникають і інші причини, що зумовлюють скоєння правопорушень. Адже інколи, через неправильне розуміння і тлумачення правових норм, особи хоч і не бажають вчиняти правопорушення, проте в силу свого неправильного розуміння порушують правові приписи.
Однією з причин виникнення правопорушень є також, на мій погляд, недостатнє приділення часу для виховання батьками неповнолітніх. Адже такі особи, як ніхто інший підпадають під негативні впливи, а це приводить до того, що спочатку скоюють дрібні правопорушення, які з часом можуть перерости у щось більш серйозніше.
Також я вважаю, що однією з причин виникнення правопорушень є нестабільність в законодавстві держави. Коли одні закони за короткий проміжок часу змінюються іншими, доповнюються різними поправками, то дуже важко пересічним громадянам слідкувати, аналізувати і застосовувати в практиці всі вимоги. Оскільки співставляючи свої вчинки з правовими приписами законодавчих норм, особи можуть тим самим порушувати новітні норми, приписи, закони.
Тому кожній державі необхідно поставити за ціль сформувати стійку систему правових норм, яка б була ну якщо й не досконала, то хоча б відповідала явищам, що відповідають дійсності.
Також я вважаю, що заборон в державі не повинно бути дуже багато, тому що в суспільній свідомості існує певний кордон сприйняття правових норм, заборон і санкцій за правопорушення. Надмірна кількість заборон може призвести до того, що серед заборон, без яких і можна було б обійтись, загубляться дійсно необхідні заборони. Крім того, коли заборон дуже багато, практично неможливо не карати за кожне правопорушення і тому складається уява, що їх можна безнаказанно порушувати.
З цієї ж причини не можна кожну заборону супроводжувати надмірно строгою санкцією; окрім того, що це неминуче призведе до знецінення загрози державним примусам, невідповідність правопорушень і санкцій спричинить несприятливі соціальні наслідки: якщо однаково строго караються різні за ступінню порушення, у порушника немає стимулу стримуватися від діянь більш небезпечних. До того ж надмірно строга кара за правопорушення може викликати співчуття суспільства до покараного, породжувати широку недовіру до справедливості законодавця. а також надмірно часте пом’якшення покарання судами при вирішенні конкретних справ, що негативно відбивається на авторитеті закону. Проте й недостатньо строгі санкції неефективні: якщо за ухилення від сплати податків чи за причинення в результаті підприємницької діяльності шкоди природі встановлені відносно невисокі штрафи, недостатній стимул для зупинення протиправної поведінки. Міри примусу, передбачені санкцією, повинні сприяти охороні і відновленню правопорядку, виправленню і перевихованню правопорушника. Покарання і штраф повинні бути відповідно строгими для даного виду правопорушень, достатнім для їх попередження. Це відповідність визначається практикою, статистикою, власним розумінням.
Отож, з вищенаведеного можна зробити висновок. що найбільш важливою проблемою боротьби з правопорушеннями являється їх попередження, усунення причин і умов, що породжують шкідливі і небезпечні для суспільства наслідки. Правопорушення неможливо викорінити, борячись безпосередньо з ними, проте суттєво зменшити їх кількість можливо і необхідно. Очевидно, що число шкідливих і небезпечних для суспільства діянь самітно збільшилася б, якщо би вони були незаборонені, чи якщо б за них були встановлені неефективні санкції чи якщо, на кінець, правові заборони можна було порушувати безкарно.
По своєму змісту міри, передбачені санкціями, повинні мати за ціль перевиховання правопорушників, попередження споєння нових правопорушень ними чи ін. особами. усунення причин правопорушень. Ця ціль реалізовується в процесі застосування і реалізації санкцій, тобто в відношенні юридичної відповідальності за правопорушення.
В.О.Котюк виділяє ще й теорії причин злочинності. Серед них він відзначає соціологічну теорію причин злочинності, до яких входять:
1) теорія науково-технічної революції;
2) вчення Є.Сатерленда про диференціальні асоціації (різні зв’язки);
3) теорія соціальної дезорганізації (аномії);
4) теорія багатофакторності;
5) класова теорія.
Серед біосоціальних теорій причин злочинності найбільш розповсюдженною є теорія небезпечного стану, фрейдистські (психоаналітичні) теорії, теорія психопаталогічних причин, спадкові теорії, теорії конституціональної схильності, расові теорії.
Підводячи підсумок, можна сказати, що існують різні причини і умови злочинності і правопорушень – як соціальні, так і біологічні, психологічні, ідеологічні, економічні і політичні та інші причини і умови. І завжди слід пам’ятати, що правильне і точне встановлення причин правопорушення – невід’ємна умова їх профілактики і зменшення.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170