Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРИРОДА ПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ : 2. Поняття та склад правопорушення

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

ПРИРОДА ПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ:2. Поняття та склад правопорушення

 

загрузка...

Норми права – це міра, що направлена на волю людей і визначає поведінку людей, що вимагаються державою. Ці норми не повинні бути порушені ні самою державою, ні її органами, ні приватними особами – підданими держави. Правопорушення – це поведінка особи, яка суперечить велінням права, являється невідповідним до встановлених правом приписів. Так як всі норми права, якщо вони навіть не встановлені державою, проте приниклі санкцією державної влади, то розвинуте суспільство бере на себе проблему про можливе запобігання правопорушень, так і про поновлення порушених прав.
На противагу соціальним законам в науковому розумінні, які вказують, як повинні вчиняти люди, - закони, що видаються державною владою чи норми права, вказують на те, як повинні діяти люди. хоча вони й можуть діяти інакше. Тому наукові закони не знають винятків, проте норми права в практичному житті часто порушуються. Норми права в практичному житті часто порушуються. Норми права являються тією реальною загрозою, яка стримує протиправну поведінку членів суспільства. За висловом Хропатюка: “Саме забезпечене правове спілкування було би те, в якому всякий примусовий апарат був би лишнім. Проте тут виникає парадокс: якщо би щезла думка про здійснення правопорушень, не було би правового спілкування”.
Правопорушення виражається завжди і тільки в діях індивіда. Під поняттям дія ми розуміємо таке вираження волі, яке направлене на деякі зміни в зовнішньому світі. Момент волі є необхідним для поняття про дії. При відсутності волі не можна вважати дією те, що здійснює людина в стані гіпнозу, хоча з зовнішньої сторони здається, що це дія цієї людини.
З іншої сторони, стан волі, що не виражається в зовнішніх вимірах, також не підпадає під поняття дія. Так, не можна признати дією внутрішню боротьбу мотивів, що переживає людина, яка хоче будь-яких змін в оточуючому світі, наприклад, задумує злочин чи обдумує заповіт.
Правопорушення, як дії, бувають 2 видів: у вигляді здійснення правопорушення, чи в вигляді бездіяльності (навмисного не вчинення певних дій). В першому випадку індивід здійснює ті протиправні вчинки, яких він не повинен був вчиняти. наприклад: вбиває людину, розриває документ. В іншому випадку, тобто бездіяльність полягає в тому, що людина розуміє наслідки протиправних вчинків, проте свідомо їх допускає, наприклад, не являється до відбування військової служби, наслідком чого стає виникнення правопорушень у сфері проходження військової служби, не платить своїм кредиторам.
Правопорушення – це дія протиправна. Правопорушення завжди представляє собою порушення норм об’єктивного права, а іноді і суб’єктивних прав. Протиправність правопорушення заключається в тому, що поведінка людини суперечить тим приписам, які вимагаються об’єктивним правом. Порушити закон – значить його перейти, тобто перейти за кордон можливого, дозволеного. Людина здійснює те, що норма об’єктивного права забороняє робити, чи протиправно опускає (минає) те, що норма об’єктивного права наказує робити.
Беручи до уваги дане рішення співвідношення між об’єктивним і суб’єктивним правом, необхідно сказати, що порушення суб’єктивного права є так би мовити посиланням на порушення об’єктивного права, проте порушення об’єктивного права не завжди супроводжується порушенням суб’єктивного права. Коли особа краде чужу річ, вона діє одночасно проти суб’єктивного права власника і об’єктивного права держави.
Якщо правопорушення є дія протиправна, то правопорушення немає там, де дії людини не залишаються в кордонах дозволеного об’єктивним правом, хоча при цьому були порушені законні інтереси іншої людини, забезпечені наданим йому суб’єктивним правом. Немає правопорушення, за винятком протиправності, в випадках виконання службових обов’язків, реалізації свого права, необхідної оборони, стан крайньої необхідності. З точки зору того, чиї інтереси порушуються чи зачіпаються при цьому, здійснюється так, ніби порушення його права, тому що вмішуються в сферу його інтересів, які він привик вважати охоронюваним суб’єктивним правом. Проте з точки зору об’єктивного права, яке допускає таке порушення, правопорушення немає, а існує тільки порушення інтересів.
Проте крім вищенаведеного, можна сказати, що існують й інші випадки, коли можна говорити про відсутність правопорушення.
1. Правопорушення немає, коли інтереси людини, що охороняються правом від посягання з боку інших осіб, порушуються особою, яка виконує свої службові обов’язки.
2. Правопорушення немає, коли інтереси, охоронювані правом від посягань з боку інших осіб, порушуються за згодою самого заінтересованого. З точки зору тих, які в правопорушенні вбачають порушення суб’єктивного права, всяке вторгнення в сферу чужих охоронюваних інтересів втрачає характер правопорушення, як тільки існує згода потерпілого.
3. Правопорушення не існує й тоді, коли інтереси осіб, охоронювані правом взагалі від посягань зі сторони інших осіб, порушуються особою, яка знаходиться в стані необхідної оборони. Під необхідною обороною розуміється порушення охоронюваних законом інтересів нападаючої особи потерпілою.
4. Правопорушення немає й у тому випадку, коли інтереси людини, охоронювані правом загалом від посягань з боку інших осіб, порушуються особою, що знаходиться в стані крайньої необхідності. Під станом крайньої необхідності розуміється рятування своїх власних інтересів за рахунок чужих інтересів від загрози чи непереборної сили. Наприклад: рятуючись від душевнохворої людини, особа ховається за іншу людину, яка і попадає під удар психічнохворого.
Стан необхідної оборони відрізняється від стану крайньої необхідності тим, що в першому випадку порушуються інтереси третіх осіб, а в другому – інтереси нападаючої особи.
Вирішуючи питання про те, наскільки момент вини являється доречним в понятті правопорушенні, необхідно розпочати з поняття вини. Якщо виною назвати відповідальність за здійснене протиправне діяння, то все зводиться до того: чи встановлена відповідальність за дані дії чи ні. Якщо закон встановив відповідальність, значить вина передбачається; якщо відповідальності не встановлено, як наслідок – немає і вини, тому немає і самого правопорушення.
Отож, протиправна поведінка, як вид правової поведінки, являється антиподом правомірної поведінки. Як уже зазначалось, протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має анти правову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.
З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Її шкідливість виявляється в тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовах існування людини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти – правопорушення характеризуються свідомо-вольовим характером і здійснюються тільки дієздатними суб’єктами.
Шкідливість юридичних фактів – подій і правопорушень вимірюється кількістю суспільних зв’язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. Причому можливі три варіанти: 1) один юридичний факт негативно впливає на велику кількість зв’язків між людьми; 3) юридичний факт вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства; 3) юридичний акт заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині.
Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. В формально-юридичному аспекті протиправність – це порушення у нормативно-правових документах. Сутністю правопорушення є свавілля суб’єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб’єктів. Правопорушення характеризується невиконанням забороняючи норм у формі дій чи бездіяльності. Не вважається правопорушенням невикористання суб’єктивного права, тому що можливість його реалізації залежить від власного розсуду суб’єкта.
Отже, правопорушення – це винна поведінка право дії індивіда, яка заперечує нормам права, спричиняє шкоду другим особам і тягне за собою юридичну відповідальність, визначеними ознаками. які відрізняють його від порушень не правових правил поведінки.
1. Правопорушення – це така поведінка людини, яка виражається в дії, або не дії. Правопорушення не можуть бути думки, почуття, помисли, тому що вони не регулюються правом.
2. Правопорушення – це поведінка людини, яка заперечує нормам права. Тому правопорушення можна назвати протиправною поведінкою.
Дії, узгоджені з правом, допущені правом, не можуть розглядатися як правопорушення. Правопорушення поширюється на інтересах других осіб, які знаходяться під захистом закону. Однак, не всі інтереси людини охороняються законом, тому їх порушення не може бути завжди протиправним. Сутністю правопорушень складається з поведінки, яка заперечує нормам права, які походять від держави, навіть тоді, коли її наказ не завжди співпадає з позначеними громадськими інтересами. В протилежному випадку, існування організованого цивілізованого суспільства немислимо. Тому закони правової держави допускають і забезпечують інститути необхідної оборони, крайньої необхідності і інші.
3. Правопорушенням являється тільки винна поведінка суб’єктів права. Протиправна поведінка являється правопорушенням тільки в тому випадку, коли в дії, або не дії правопорушника існує вина, тому, що особа свідомо здійснила правопорушення, і в цей момент, розумно користувалася своїми діями.
Вина – це психічне відношення правопорушника до протиправної поведінки. Розрізняються дві форми вини: умисел і небезпека.
Умисел (умисна вина) має місце тоді, коли особа, яка здійснює правопорушення, передбачає і бажає прихід суспільно шкідливих наслідків своєї поведінки.
Небезпека, як форма вини, буває двох видів:
1) самонадійність, коли особа передбачить суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки. але розраховує на можливість уникнути їх;
2) необережність, коли особа не уявляє суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки, але може і мусить їх передбачити.
4. Правопорушення являє собою, поведінку, яка спричинила шкоду суспільству, державі і громадянам. Вона приносить збитки політичним, трудовим, особистим правам і свободам громадян, економічним інтересам організації.
5. Правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника мір державної діяльності.
Всі правопорушення по степені їх існування небезпеки поділяються на два види: проступки і злочини.
Проступки – це таке правопорушення, яке характеризується меншою ступінню суспільної безпеки, по схожості з злочином і поширюється на окремі сторони правового порядку, який існує в суспільстві. До них відносять дисциплінарні, адміністративні і громадські правопорушення.
Різні проступки здійснюються в залежності від сфери цих суспільних відносин, якими здійснюється шкода в результаті протиправної поведінки.
Дисциплінарні проступки – це правопорушення, яке здійснюється в сфері службових відносин і порушують, головним чином, порядок відносин підлеглості по службі. Дисциплінарні проступки поширюються на обов’язків порядок діяльності колективів людей: робочих, службових, військово службових та ін. – послаблюючи трудову, службову, військову дисципліну.
Адміністративні проступки – правопорушення, яке здійснюється в сфері суспільного порядку, на порушення в області виконуючої і розпорядної діяльності органів держави, не зв’язаних з здійсненням службових обов’язків. Адміністративними проступками є, наприклад, порушення правил протиправної безпеки, санітарної гігієни, безбілетний проїзд.
Громадські проступки – це правопорушення, які здійснюються в сфері особистих і неособистих, цілісних, які представляють для людини духовну цінність. Громадські правопорушення виражаються в нанесені організаціям чи громадянам великої шкоди, яка виникла через невиконання обов’язків по договору, в розповсюдженні відомостей, зазіхаючи на честь і здійснюють більш тяжку шкоду особі, державі, суспільству. Злочини зазіхаються на державу, суспільство, особистість і право громадян. У відповідності з спільною теорією права, структура правопорушень складається з об’єкта, суб’єкта, суб’єктивної і об’єктивної сторони.
Юридичний склад правопорушень – це система ознак правопорушення, які необхідні і достатні для настання юридичної відповідальності.
В юридичний склад входять:
1) суб’єкт правопорушень (праводієздатні, фізичні особи чи соціальні організації, які скоїли дану дію);
2) об’єкт правопорушень (це те, на що посягає правопорушення; родовим об’єктом виступають громадські відносини, життя, здоров’я, честь і гідність і т.д.);
3) суб’єктивна сторона правопорушень (сукупність ознак, які характеризують суб’єктивні відносини особи до своєї діяльності і її наслідків), тут головною категорією виступає вина, під якою розуміють психічне відношення особи до здійсненої нею протиправної дії.
Виділяють дві форми вини:
1) навмисну;
2) необережну.
Навмисна вина в свою чергу може бути прямою, коли особа розумію громадсько-небезпечний характер своїх дій передбачає неухильність настання, і коли особа розуміє суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачає можливість настання шкідливих наслідків не бажає, та свідомо допускає настання вказаних до закону наслідків, тому що відноситься до них байдуже.
Необережність теж має дві форми:
- легковажність – коли особа передбачає суспільно-небезпечні наслідки своєї поведінки, але не достатньо на це причин, само надією розраховує можливість попередження;
- необережність – коли особа не передбачає суспільно-небезпечних наслідків своєї поведінки, хоча при необхідності передбаченості, повинна їх передбачити.
3) об’єктивна сторона правопорушення – сукупність внутрішніх ознак, які характеризують дане правопорушення до якого відносять:
а) дію;
б) протиправність (формальні аспекти);
в) шкідливий результат (змістовний аспект);
г) причина і зв’язок між дією і шкідливим результатами.
Правопорушення являють собою особливу різновидність поведінки людей і інших суб’єктів суспільних відносин. Законом регулюються тільки поступки, їх дії або бездіяльність. Не можуть регулюватися нормами права думки людей, або певні риси характеру.
Правопорушення – це перш за все діяння (дії, або бездіяльність). Воно відрізняється від права і від правомірної поведінки наступними ознаками:
1. Це суспільно-небезпечне діяння. Усі правопорушення є суспільно-небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи природні права, або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоди людям, природі, державі. Шкода буває різною: матеріальна, моральна, іноді дуже небезпечна, коли здійснюється посяганням на життя чи здоровя людини, на державу небезпеку тощо. У зв’язку з тим, кримінальні злочини є найбільш соціально-небезпечним серед усіх правопорушенням. Наприклад, крадіжка особистого чи державного майна наносить шкоду особі, або державі.
2. Правопорушення – це протиправне діяння. Усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства, чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві.
Вони можуть виявитись в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, хуліганство тощо). В окремих випадках правопорушення вчиняється в результаті бездіяльності, коли на об’єкта покладені юридичні обов’язки, передбачені законом, а він не виконує їх в результаті чого наноситься шкода, або створюється соціальна небезпека. Наприклад: на охоронника покладається обов’язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконує своїх обов’язків і трапилось розкрадання майна. Тому “дія” і “бездіяльність” охоплюється одним поняттям – діяння.
3. Правопорушення – це винне без діяння. Воно не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутим до юридичної відповідальності. Вина – це психологічне відношення особи до своїх протиправних дій. Вона має об’єктивну і суб’єктивну сторону. Особа іноді може визначити свою вину у вчинені правопорушення, а іноді не визнає її. В таких випадках вина доказується державними органами, або позивачем по цивільних справах.
4. Правопорушення – це юридично-карне діяння. Караність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушень і встановлює міри юридичної відповідальності. У зв’язку з цим всі правопорушення природних прав людини, які юридичної не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування аналогії права і аналогії закону, в тих галузях права, де вона не зображена.
5. В окремих випадках правопорушення, особливо в кримінальних злочинах, необхідно встановити причинний зв’язок між протиправними діями і наслідками, які настали. Якщо такого причинного зв’язку, не буде встановлено, то не можна і ставити питання про наявність складу правопорушень. Наприклад: громадянка В. під час суперечки із своїм начальником штовхнула його в двері, в результаті чого начальник був негайно доставлений в лікарню і через кілька годин помер. Слідчі органи кваліфікували дії громадянки В. по ст.206 чи 2 КК України, незважаючи на те, що наступили важкі наслідки.
Було встановлено, що причиною зв’язку між діями громадянки В. і наслідками не було. Якщо б був причинний зв’язок, то її дії можна було кваліфікувати по ст.94 – як вбивство.
Таким чином, правопорушення – це соціально-небезпечне, або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізичної чи юридичної особи), яке передбачене чинним законодавством і за яке встановлюється юридична відповідальність.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170