загрузка...
Поняття “інтелектуальної власності” виникло в процесі тривалої (починаючи з ХVII ст.) практики юридичного закріплення за певними особами їх прав на результати інтелектуальної діяльності в сфері науки, виробництва, мистецтва, літератури тощо. В науковий обіг цей термін увійшов у середині 50-их років нашого століття.
У загальновживаному розумінні інтелектуальна власність – це право на результати розумової діяльності людини у науковій, художній, виробничій та інших сферах діяльності. Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) до неї входять права на:
- літературні, художні та наукові твори;
- виконавчу діяльність акторів, звукозапис, радіо- та телевізійні передачі;
- винаходи у всіх галузях людської діяльності;
- наукові відкриття;
- промислові зразки;
- товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування та комерційні позначення.
Істотною особливості права інтелектуальної власності порівняно з правом власності на традиційні об’єкти є те, що це власність на об’єкти творчого походження.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності.
Специфіка володіння духовними благами полягає також у первинності психічного володіння щодо матеріального.
Під час переходу суспільства до ринкових відносин інтелектуальна власність стає предметом купівлі-продажу і передачі у заставу, об’єктом вкладу до статутного капіталу, страхування тощо.
В Україні об’єкти права інтелектуальної власності записані в Законі України “Про власність” від 26 березня 1991 р. Складовими інтелектуальної власності є промислова власність, авторське право та суміжні права.
Об’єктом права інтелектуальної власності громадян являється винахід (корисна модель) – результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об’єктом винаходу України може бути: продукт і спосіб, що відповідають умовам патентоспроможності.
Значення кожного об’єкта визначається його місцем у фінансово-господарській діяльності підприємства.
|
