Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підходи до розробки маркетингової стратегії по залученню інвестицій : Факторний аналіз впливу на інвестиційну політику держави

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Підходи до розробки маркетингової стратегії по залученню інвестицій:Факторний аналіз впливу на інвестиційну політику держави

 

загрузка...

Постає загальнодержавне питання – як поліпшити інвестиційний клімат та структурну якість інвестицій? Щоб знайти відповідь на це питання потрібно проаналізувати та дослідити всі існуючі фактори впливу на інвестиційні інструменти.
В дослідженні факторів, що існують на українському ринку і які впливають на інвестиційний процес краще всього скористатись запропонованою М. Портером концепцією чотирьох головних детермінант конкурентних переваг країни. Вони такі:
 фактори виробництва, у тому числі природні ресурси та створені фактори (інфраструктура, кваліфікована робоча сила тощо);
 умови попиту (обсяг і характер попиту на товари та послуги з боку місцевих споживачів);
 існування споріднених та підтримуючих галузей (наявність чи відсутність національних постачальників та споріднених галузей, які конкурентноздатні в міжнародному масштабі);
 стратегія фірм, структура та конкуренція (внутрішньо-національна конкуренція фірм та умови створення і управління фірмами). (17, С. 93)
Детермінанти складаються з факторів, диференціювати які по рівню значущості дуже важко. Фактори можуть бути як позитивні так і негативні, проблема вся полягає у складності визначення якості факторів та рівня їх впливу на економіку з часом. Факторний відбір теж значно впливає на вибір стратегії, а значить і на загальний економічний розвиток. Деякі американські автори відбір та оцінку факторів називають підприємливістю. Тому можна запропонувати приблизне визначення та розташування факторів при розробці маркетингової стратегії.
Так, наприклад, до загально прийнятих позитивних факторів української економіки відносять:
 значні запаси корисних копалин, 25% світових запасів чорноземів;
 високий рівень кваліфікації багатьох професійних категорій працівників та низький рівень заробітної плати;
 концентрована система науково-дослідних і проектно-конструкторських закладів та експериментальних баз;
 наявність виробничих фондів;
 вигідне транспортне положення.
До негативних факторів:
 низький попит на українську продукцію, відсутність стимулів до підвищення продуктивності та якості продукції;
 відсутність або слабка внутрішня конкуренція;
 несприятливий інвестиційний клімат;
 фрагментарність промислових структур, як спадок від СРСР.
(5)
Як бачимо, такий факторний підхід має право на життя, але , на мою думку, не відповідає сучасним умовам. Наведені фактори свідчать про сприйняття проблеми інвестування деякими українськими економістами, через сировинно - ресурсну концепцію.
Але, починаючи з 1981 року, різко пішли униз світові ринкові ціни на сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. Так само різко скоротився й обсяг продажу цих товарів, У вісімдесятих роках ціни на сировину в порівнянні з цінами на промислову продукцію впали на найнижчий коли-небудь, зафіксований рівень - навіть нижче, ніж під час Великої депресії тридцятих років. До кінця вісімдесятих років залишилося лише два великих ринки збуту харчових продуктів: Японія і Радянський Союз. Навіть Індія, що століттями страдала від хронічного голоду, тепер стала експортувати сільськогосподарську продукцію; Китай, у свою чергу, теж став майже цілком забезпечувати себе продовольством. (8, C. 171)
Альтернативним твердженням може бути те, що на міжнародному ринку при впровадженні проекту в дію, вибір підприємства не залежить від місця його розташування, сировинних ресурсів чи національної приналежності його власника; вирішальним чинником є те, на якому підприємстві собівартість продукції, є найнижчою. Залежність собівартості виробництва складається з декількох складових в тому числі і ціни енергозабезпечення, бо воно визначає частково валютний курс країни. Валютні курси сьогодні енергозалежні. Зниження пропорції прямої робочої сили, як фінансового елементу, в частці вартості товару знижує значення вартості заробітної плати на кінцеве рішення, тому заробітна плата хоч і впливає на вартість продукції, але не на наскільки, щоб бути вирішальним фактором.
Глобальний підхід до вироблення кінцевого інвестиційного рішення дає змогу проаналізувати всі варіанти, що спроможні вплинути на компанію в майбутньому.
Сьогодні можна говорити про ринок пропозицій на розміщення підприємств, за який уряд України та підприємницькі структури повинні вести боротьбу. Вільний капітал завжди можна знайти на світових фінансових ринках і його можна перелити з однієї країни до іншої без проблем, мобільність ресурсів поширюється i на спеціалістів та менеджмент. Існує ряд міжнародних програм по наданню інвестицій, їх тільки потрібно розрізняти за якісним змістом. Так, Датський інвестиційний фонд для країн Центральної та Східної Європи (ДІФЦСЄ) здійснив у 1996 році капіталовкладення в 171 проект в 14 країнах: Бєларусь (3), Болгарія (3), Хорватія (2), Чехія (19), Естонія (5), Угорщина (10), Латвія (12), Литва (15), Польща (77), Румунія (3), Росія (14), Словаччина (5), Словенія (1), Україна (1). Шведський фонд “Сведфунд Інтернешнл АБ” (Swedfund International AB) знаходиться у 100% власності МЗС Швеції і здійснює іноземні інвестиції головним чином до країн, що розвиваються, а також, останнім часом, до країн Центральної та Східної Європи, або шведське агентство співробітництва в цілях міжнародного розвитку (СІДА), яке може суттєво стимулювати розвиток відносин між Швецією та Україною. (9, С.20-21) Уряд ФРН додатково збільшив на 2 млн. дойчмарок Німецько - Український фонд, призначений для кредитування малого та середнього підприємництва України. Фонд уже надав понад 600 кредитів на загальну суму майже 22 млн. ДМ. (4, С.2)
Прикладом вдалих науково-промислових пропозицій на зовнішній ринок можуть бути авіаційна та космічна галузі України, які зацікавили ряд іноземних фірм. Наприклад група “Сибірський алюміній”, щоб прийняти участь в українських розробках підписала з самарським авіаційним заводом “Авіакор”, який уже готується до організації серійного будування військово-транспортних літаків Ан-70, угоду на інвестицію 40 мільйонів доларів.
Таким чином “Сибірський алюміній” розраховує отримати доступ не тільки до розробок КБ ім. Антонова, а й до розробок Інституту ім. Патона та дніпропетровського “Південмашу”, ВАТ “Мотор-Січ” які можна виділити як такі, що тісно співпрацюють з авіаційно - космічним виробництвом. До цієї групи потрібно ще додати ВАТ “Миколаївський глиноземний завод” 36% якого акцій група вже контролює та Українську Національну алюмінієву корпорацію, яка сьогодні забезпечує металом вище згадані проекти з української сторони. Тоді стає зрозумілим, що підписання контракту є не чим іншим як конкурентною боротьбою за ринок. Потрібно відмітити, що на вартість металу, наприклад, в авіабудуванні припадає біля 5-6 процентів загальної вартості літака. Можна собі тепер тільки уявити яка ведеться конкурентна боротьба, як навколо випуску самого літака, так і за поставку комплектуючих до нього.
Зацікавленість “Сибірського алюмінію” до українських виробників можна пояснити ще й такими факторами. Латинська Америка зацікавлена в придбанні літаків КБ ім. Антонова. В небі Перу, Колумбії, Венесуели, Мексики вже літає біля півсотні літаків цього КБ. Літаки своєю невибагливістю зарекомендували себе добре в цьому регіоні. Правда, ці літаки були продані вже такими, що були в експлуатації. Федеральне управління Мексики вже розглядає питання про офіційний дозвіл на експлуатацію українських літаків в небі Мексики. До цього слід додати, що літак Ан-70 розглядається, як реальний претендент на прийняття в свій склад збройними силами деякими країнами. Таким чином проект є досить перспективним і в ньому мають бажання прийняти участь фірми з різних країн – Росії, Німеччини та Франції.
Авіакомпанія “Авіалінії Антонова” другий рік працює на внутрішньому ринку США виконуючи замовлення на перевезення великовантажних частин ракет та супутників інших вантажів літаками Ан-124-100 “Руслан”. За замовленнями корпорації “Boeing” виконано за два роки 20 рейсів, Lockheed Martin уже на стадії проектування враховує можливості транспортування великовантажних елементів літаками \"Руслан\", що свідчить про конкурентоспроможність літаків та стабільність замовлень в майбутньому, а значить можливі інвестиції в проекти українських авіабудівників. В тому числі і у виробників комплектуючих до цих літаків з метою створення корпоративної структури з метою мінімізації витрат фінансових ресурсів.
До позитивних факторів, як в авіабудівній галузі, так і в усій економіці України потрібно віднести початок на АНТК ім. Антонова робіт по створенню власної мережі технічного обслуговування літаків за межами держави, що дасть змогу контролювати умови експлуатації, забезпечувати більш якісне технічне обслуговування літаків розроблених АНТК ім. Антонова. Першим такий центр може бути відкрито в Лесото. Причиною вибору місця розташування центру є те, що африканський регіон, разом з Південною Америкою, є найбільшим покупцем “Анів”. На африканському континенті експлуатується більше 150 “Анів”.
Привабливою також є участь в міжнародному проекті “Морський старт”. Космічна галузь, як не парадоксально, із-за своєї капіталоємності є дуже консервативною галуззю. Вона надає переваги добре перевіреним технологіям, що спричиняє до жорсткої конкурентної боротьби за замовлення.
Після невдалого пуску української ракети “Зеніт” з 12 супутниками на борту у вересні 1998 року, Україна втратила замовлення на вивід в космос 36 супутників системи “Глобал Стар”. Аварія “Зеніту” сталась внаслідок виходу з ладу обох російських комп’ютерів на борту ракети (один з них працював у режимі “гарячого резерву”) відповідальних за програму запуску ракети. Після аварії, Росія запропонувала здійснювати запуски ракет цього типу під іншою назвою “Зеніт–2”, як російсько-український проект. Крім цього, після невдалого пуску “Зеніту”, Україна втратила іще одну позицію – будівництво під Києвом станції слідкування, яка в комплексі з групою супутників повинна була забезпечувати дешевий міжнародний абонентський зв’язок в радіусі 5000 кілометрів. Цю ситуацію можна по різному прокоментувати, але реальністю є наслідки аварії ректи.
Приймаючи участь у міжнародних космічних проектах українські господарчі структури мають в 100 раз більше коштів, ніж від державного забезпечення. За роки незалежності 49 українських ракет на замовлення міжнародних організацій вивели на орбіту 70 космічних апаратів. Зрозуміло, що є комерційні таємниці, реальні розміри прибутків від цієї справи можна тільки собі уявити. Зарубіжні експерти висловили слушну думку: коли б Україна пішла прагматичним шляхом (уміємо робити ракети – і все), то не мала б вона не лише нинішніх успіхів, а й самих ракет. Космічна галузь України відмовилась від такої стратегії, і керується стратегією активної участі у всіх, навіть найфантастичніших проектах. І ось результат, за приблизними розрахунками, уже в недалекому майбутньому вкладена у розвиток космонавтики одна гривня починає обертатись цілою сотнею.
Фантастичним можна назвати пуск “Зеніта – 3SL” з плаваючого космодрому “Одисей”, коли автоматика підготувала ракетоносій допуску без безпосередньої участі людей. За 2,5 години до старту весь обслуговуючий персонал покинув плаваючий космодром. “Одисей” і перейшов на командне судно. Командне судно відійшло на 5 кілометрів, а автоматичні системи заправили ракету паливом і виконали інші підготовчі роботи.
В цьому міжнародному проекті українська космічна галузь має 15 відсотків від загальної вартості проекту. Таким чином можна вважати, що Україна повноцінно ввійшла у світовий ринок космічних послуг, може виконувати любі замовлення на ракети – носії. Сьогодні може запропонувати на ринок декілька типів ракетоносіїв – “Циклон”, “Зеніт – 3SL”, “Дніпро”, що свідчить про конкурентоспроможність галузі.
Сьогодні в розпорядженні Національного космічного агентства України 17 держпідприємств і наукових установ, а також 7 відкритих акціонерних товариств. Спільний проект України з Росією може запропонувати 150 ракетоносіїв “Дніпро” на міжнародний ринок. Це конверсійний проект стратегічних ракет СС-18 (“Сатана”). Ця ракета, в своєму військовому варіанті, практично невразлива: стійка до високих радіаційних полів (може бути запущена після ядерного нападу). Проектувалась та будувалась в Дніпропетровську, тому тут її переоснащують для виконання мирних космічних програм. Модернізація та використання її для запуску в космос з корисним вантажем виявилось у двічі дешевше ніж створення нової ракети для виконання подібних задач.
Українська космічна галузь вже отримала 70 млн. доларів інвестицій приймаючи участь у міжнародному проекті “Морський старт”. Існує попереднє багаторічне замовлення на виготовлення понад 30 ракетоносіїв, підписано реальні контракти на 16 запусків ракет.
В консорціум “Морський старт”, крім дніпропетровського КБ “Південне” і ПО “Південмаш”, входять американський “Боїнг”, російський РКК “Енергія» і норвезька компанія “Кварнер”. Генератором ідеї була американська корпорація “Боїнг”.
Прибутки українських підприємств космічної галузі цілком залежать від їх комерційної діяльності, потужність НВО “Південмаш” дає змогу будувати до 100 ракет щорічно, що дає змогу зберегти потенціал космічної галузі та отримувати інвестиції для її подальшого розвитку.
На сьогодні Україна бере участь у трьох великих міжнародних проектах крім конверсійного проекту “Дніпро” та “Sea Launch” (“Морський старт”), ще й в “Global star”. За деякими підрахунками ринок ракетоносіїв на найближчі 5 років оцінюється в 30 млр. доларів.
Перспективним є проект застосування стратегічних бомбардувальників Ту-160 для виведення на орбіту корисних вантажів. Таким чином крім ракетно – космічних комплексів, що існують в Росії, Казахстані та США може з’явитись мобільний космічний комплекс в Україні. Тим більше, що в Україні є можливості та персонал здатний обслуговувати даний тип літаків.
Тому за один елемент цього ланцюга - ВАТ “Миколаївський глиноземний завод” точиться боротьба декілька років серед іноземних фірм. Крім “Сибірського алюмінію” в цій боротьбі приймає участь офшорна група “Trans World Group”. Вони між собою іноді ведуть не зовсім коректну боротьбу за це підприємство.
Для української економіки дуже важливо – хто стане переможцем в цій боротьбі. Чи, чисто фінансовий посередник, чи ВАТ “Миколаївський глиноземний завод” стане структурною одиницею спеціалізованого виробника алюмінію.
Справа в тім, що в сучасних економічних умовах світова економіка складається з двох сегментів - «реальної» економіки товарів і послуг і символічної економіки до якої входить фінансовий ринок. Це підтверджує і остання фінансова криза, що розпочалась в Південній Кореї і яка мало позначилась на діяльності безпосередніх виробників.
Фінансові угоди, що укладаються на глобальному ринку, не служать виконанню чисто економічних функцій. Вони виконують чисто фінансові функції. Ці грошові потоки по-своєму є раціональними, але вони не є приводним ременем для економічного розвитку. Вони відслідковують символічні процеси, наприклад, передбачення урядових рішень щодо процентних ставок центрального банку або обмінного курсу валют, податкових ставок, державного дефіциту і державних позик, або оцінюють політичний ризик.
Щоб обслуговувати символічну економіку існує специфічна структура елементами якої в Україні, крім офіційних фінансових установ, є також підпільні конвертаційні центри.
Діяльність міжнародних фінансових посередників ми уже спостерігали на прикладі пенсійних фондів. Так, на українському енергетичному ринку, під час приватизації “ОБЛЕНЕРГО” іноземні пенсійні фонди скуповували їх акції і тут же їх перепродували по значно вищим цінам. Діяльність фінансового посередника направлена на одну мету – отримати негайно максимальний прибуток. Тому пенсійні фонди які власне кажучи, в економічному змісті, є «інвесторами» найчастіше діють як звичайні «спекулянти». Їх не хвилює ні саме підприємство, ні його благополуччя. У відсутність, яких би то не було механізмів проти дії з боку менеджменту підприємства, «спекулянт» незмінно одержує верх і здійснює операцію по покупці контрольного пакету акцій або навіть всього акціонерного капіталу компанії - і занадто часто відразу розоряє прекрасно діючий до цього концерн з тільки однією метою негайно отримати прибуток для своїх власників.
Як бачимо стратегія яка за мету ставить активну участь в міжнародних проектах здатна зацікавити інвесторів, інша справа як з цими інвесторами треба поводитись. Для кожного випадку повинна бути своя технологія.
Таким чином головне полягає втому, щоб ініціювати ідею і донести її до зацікавлених структур і точними розрахунками показати її реальність та вигідність та вміти визначити реальну мету інвестора.
Нині кордони між більшістю країн світу майже цілком втратили своє економічне значення вони служать тільки політичним інтересам. Таким чином, поділ праці існує не лише всередині однієї держави, а й у світовому масштабі. Для входження в світову структуру поділу праці треба подолати нормативно - правові протиріччя і бар\'єри психологічного характеру.
Наприклад, існування подвійного оподаткування в торгово-економічних відносинах між Україною та Росією привело до того, що товарообіг між країнами у лютому 1999 року склав 54,6 процентів по відношенню до лютого 1998 року. Розв’язання таких протиріч на міжнародному рівні суттєво могло б поліпшити внутрішню економічну напругу.
Участь в реалізації міжнародних проектів приносить крім гарантованих доходів ще й можливість перейняти досвід організації та управління іноземними компаніями, точніше їхніх філіалів в різних країнах. Внаслідок цього українські підприємства будуть втягнуті в існуючу світову структуру кооперованих підприємств. Кожний новий проект має свою структуру управління. Причому центр управління такого проекту не залежить від традиційного розташування головної штаб-квартири корпорації, а залежить від того де була ініційована ідея.
Для входження в світову систему зовнішньоекономічних зв\'язків стратегічно важливо крім структурної економічної перебудови, сприяти підготовці і перепідготовці спеціалістів, котрі надають, символічно - аналітичні послуги. Що дає можливість, кінцевий продукт цієї діяльності зробити більш прибутковим, ніж початковий. В США такі спеціалісти становлять п\'яту частину населення, яка одержує близько половини всього національного доходу. Ці спеціалістів вирішальним чином впливають на прибутки своїх компаній, тому їхні заробітки є високими порівняно з зайнятими рутинною працею або в секторі послуг. Сьогодні велике значення має не кількість поставленої на ринок сировини чи навіть якоїсь продукції у міжнародному поділі праці, а скільки додаткової вартості, спеціалістів символічно - аналітичної праці, можуть додати до глобального продукту. (12) Саме додаткова вартість цікавить інвесторів, її величина.
Тому при факторному аналізі потрібно завжди враховувати фактор зовнішнього середовища який може мати як позитивний так і негативний напрямок дії. Найбільш складною проблемою є визначення сумарного фактору, вектор якого визначає загальний напрямок дії.
Факторний підхід дає змогу зрозуміти мотиваційну поведінку іноземних інвесторів. Мотиваційна поведінка визначається направленістю та величиною інвестиційних міжнародних потоків, що утворюються під дією зовнішніх та внутрішніх факторних сил. З іншого боку потрібно враховувати традиційність країн, потенційних експортерів інвестицій, яка має інертність у своїй направленості.
Вивчення поведінки інвестора, його інвестиційних мотивацій, дає можливість розробити програму необхідних спонукальних дії направлених на інвестора. Ця задача є дуже багатоплановою, її розв’язання вимагає проведення економічних, психологічних, соціологічних, політологічних та інших досліджень із застосуванням сучасних методів обробки їх результатів, у тому, числі системного аналізу та математичного моделювання. (14, С.32)
До потенційних експортерів інвестицій в першу чергу відносять промислово розвинуті країни. Вирішальним макроекономічним показником їх інвестиційних можливостей є загальний економічний стан, на який значно впливають міжнародні фактори. Велике значення мають також інвестиційні стратегії, які застосовують країни-експортери. Наприклад, Японія сповідує стратегію експортувати будь - що і завжди; Німеччина і Франція дотримуються політики приблизної рівноваги між експортом та імпортом.
У останні роки як експортери капіталу заявили себе Південна Корея, Тайвань, Китай, країни Близького Сходу. Серед нових експортерів інвестицій потрібно виділити Південну Корею, як країну з вираженою агресивною маркетинговою стратегією.
Характерно, що на відміну від практики 70-80-тих років, коли експорт капіталу спрямовувався у країни, що розвиваються, у наш час набуває поширення експорт капіталу у промислово розвинуті країни (наприклад, Тайвань близько 60% інвестицій експортує в США). (5)
Країни, що мають розвинені ринкові умови, мають і потужний економічний потенціал, який робить їх найбільш привабливими для інвестицій. Така переоцінка пріоритетів у спрямуванні інвестиційних потоків сталась після переоцінки пріоритетності факторів, коли фактор сировини уступив свій пріоритет фактору економічного розвитку. До країн з найбільшим економічним потенціалом належать - Японія, США, Франція, Німеччина, Великобританія. Із усього обсягу експорту прямих зарубіжних інвестицій більше 95% припадає саме на країни з розвиненою ринковою економікою. Географія розподілу прямих зарубіжних інвестицій досить широка, майже 80% інвестицій розподіляються між самими розвиненими країнами, решта спрямовується у країни, що розвиваються та держави з перехідною економікою. (33, C. 12.)
Тому такого великого значення потрібно надавати іміджу країни, як вона позиціонується на міжнародному рівні. Нажаль, при цьому потрібно виходити з невтішних порівняльних прогнозів економічного розвитку України за основними макроекономічними показниками, які безпосередньо впливають на формування інвестиційного клімату. Про, що сповіщають експертні оцінки “Сентрал юропієн економік ревю”, які передбачають падіння економіки в Україні до 6 останніх позицій у рейтингу економік країн. Так аналітичні прогнози “Економік Інтелідженс Юніт” за 1997 р. вказували, що із 24 країн з перехідними економіками лише у двох буде економічне падіння - в Таджикистані (-5%) та Україні (-1%). У цілому Україна серед європейських постсоціалістичних країн сприймається як країна з найбільшим ризиком. (16, С.59-70)
Великою проблемою є складання державного бюджету, який ніяк не стане Законом. Наслідком таких маніпуляцій є постійний дефіцит бюджету та зростання податків. Господарчі структури, стикаючись з проблемою неспроможності сплачувати занадто високі податки та проблемою вилучення податковими органами оборотних коштів в рахунок заборгованості, зупиняють свою господарську діяльність, переходять на бартер або в тінь, скорочується валовий внутрішній продукт та обсяги виробництва промислової продукції. (Рис.2)


Наслідком такого державного господарювання є зростання безробіття. Така господарська діяльність призвела до загального зростання заборгованості господарських структур, іншими словами до збереження та поглиблення кризових умов.
З метою подолання негативних тенденцій було запроваджено приватизацію господарських структур, з надією, що таким чином вдасться подолати кризові явища в економіці. Але приватизовані підприємства не дали очікуваних результатів, навпаки, під дією зовнішніх та внутрішніх факторів вони самі стали значними боржниками.
Таким чином можна зробити висновок, що важливим фактором є місія господарчої структури. Наприклад, промислові групи Бельгії та Франції є менш пристосовані для завоювання конкурентних переваг, по скільки вони визначили своєю стратегічною концепцією – управління фінансовими потоками, в той час, як американські ТНК пріоритетним стратегічним напрямком для себе визначили управління каналами збуту. Тому є негативним фактором намагання іноземних фінансових структур, в тому числі і російських, інвестувати в українську економіку спекулятивний капітал. Про такі намагання свідчать портфельні інвестиції без будь яких стратегічних виробничих планів.
З короткого аналізу можна зробити висновок, що покладатись на фінансову підтримку за рахунок портфельних інвестицій, особливо в умовах підвищеного ризику дуже небезпечно. Потрібно розраховувати на внутрішній потенціал України. Про це свідчить і досвід західних корпорацій.
Підприємства з іноземними інвестиціями, на які покладались надії як на стимуляторів розвитку та підйому української економіки, орієнтуються в своїй діяльності на виробництво або збут товарів які знаходяться на етапі зрілості або спаду, відповідно теорії життєвого циклу товару. Таким чином вони не виконують покладеної на них надії у питанні створення та розвитку секторів економіки (кластерів) з потужними конкурентними позиціями, хоча поряд з цим вони виконують позитивну роль у боротьбі з безробіттям.
Проблемою є також фактичне дублювання сировинної направленості, традиційної для України, структури експортної діяльності спільними підприємствами, що не стимулює до зростання експорту та імпорту науковомісткої продукції та послуг. Тенденція до посилення фіскальної політики державної влади на експортно-імпортні операції має значний вплив на цей процес. Нажаль цей інструмент держава не завжди вдало застосовує.
З України “відпливають уми” та винаходи за умов відсутності законодавчої, податкової та інвестиційної підтримки венчурного бізнесу органами державної влади. Припинити відплив “умів” може створення умов швидкого росту виробництва та заробітної плати на підприємствах за рахунок впровадження винаходів та нових форм управління виробництвом. Тут доцільно згадати, про загальний нігілізм українських управлінців щодо застосування законодавства, яке при своїй недосконалості все-таки направлене на стимулювання структурної перебудови економіки країни та надає можливості до більш активного пошуку шляхів виходу з кризи. Я не маю на увазі податкову систему.
Стан української економіки не є безнадійним, крім космічної галузі та перспективних проектів у авіабудуванні можна навести інші приклади.
Навіть без підтримки держави українська економіка доводить свою здатність до зростання. Якщо звернутись до харчової промисловості, то кондитерська, пивоварна, тютюнова, алкогольна та безалкогольна галузі в тій чи іншій мірі успішно борються з іноземними виробниками за свої ринки, але, нажаль, без допомоги держави. Держава не маючи відповідного стратегічного маркетингового плану, проводить неефективну політику по відношенню до національного виробника та по відношенню до міжнародних факторів, що впливають на внутрішній ринок. Так, алкогольна галузь за рахунок підняття акцизних ставок на алкоголь за серпень – жовтень 1998 року зупинила своє виробництво. На український ринок алкогольних товарів хлинув потік контрабандних та сурогатних товарів. Бюджет країни втратив, за різними підрахунками, від 500 млн. до 1 мільярда гривень. Національне виробництво виживає тільки за рахунок підтримки національним споживачем. Прикладом може бути пивоварна галузь, яка 100% хмелю для своїх потреб імпортує, в той час, як поліська аграрна зона могла б забезпечити повністю хмелем українських пивоварів і навіть експортувати його.
Харчова галузь є традиційною для української економіки. (рис. 3)



У 1995 році експорт продукції цією галуззю склав 979,4 млн. доларів, а імпорт - 273,5 млн. доларів, прямі інвестиції в галузь становили 108,4 млн. доларів. (24, С. 354.) В 1996 році - експорт вже склав 1408,0 млн. доларів, імпорт 845,0 млн. доларів (25, С.329), прямі інвестиції 166,6 млн. доларів. (25, С.334) За перший квартал 1998 р. частка харчової галузі в загальному обсязі експорту становила 11,03%, імпорту 4,8% (18, С.7).
Ці показники відомі іноземному інвестору і тому він, щоб не втратити потенційно привабливий ринок, бере участь в його розвитку. Агропромисловий комплекс, який є постачальником сировини для харчової галузі знизив за останні роки виробництво своєї продукції.
Агропромисловий комплекс при відповідній модернізації і структурній перебудові міг би допомогти у конкурентній боротьбі з іноземними виробниками національному виробнику харчових продуктів. Нажаль на цьому етапі розвитку сільське господарство не змогло в повній мірі підтримати харчову галузь. (рис.4)


Джерело: Україна за роки незалежності (Аналітичний огляд за 1991-1997 роки)–К.: 1998, С.179.

Іноземні інвестори відчуваючи це, від блокування національного сільськогосподарського виробника переходять до іншої стратегії, пропонуючи йому співпрацю в розвитку та забезпеченню всім необхідним агропромислового комплексу для того, щоб утриматись на нашому ринку харчових продуктів. Цей фрагмент взаємозалежності між національними галузями демонструє як на внутрішньому ринку точиться боротьба за споживача, як іноземний виробник може змінювати тактику і стратегію в боротьбі за ринок.
Потрібно відмітити, що традиційні галузі, до яких відносяться - сільське господарство, харчова галузь, при постійній модернізації є більш стабільними та прибутковими ніж галузі високотехнічні з якими пов’язаний, наприклад, венчурний бізнес.
Так, наприклад, до останнього часу для залучення інвестицій пріоритетними в Україні були визначені фондомісткі галузі з значним терміном обігу капіталу, в той час, як в існуючих кризових умовах реалізація довгострокових проектів має високий потенційний ризик, що не є привабливим для інвесторів. Тому така інвестиційна стратегія не дала очікуваних результатів. Визначення пріоритетними галузями легкої та харчової промисловості з більш коротким терміном обігу капіталів робить Україну більш привабливою для інвесторів, але не вирішує всіх проблем.
Розв\'язання проблеми кризи повинно бути комплексним. Найбільш придатним засобом для створення комплексного плану виходу з кризи може бути маркетинговий план. Маркетинг, як галузь знань, за мету ставить поряд з дослідженням розвитку ринкових відносин, недопущення кризових явищ. Тому в розвинених країнах поряд з державним регулюванням великого значення надається ринковим заходам упередження кризових явищ, які проводять самі господарські структури, та громадські об’єднання. Таке поєднання заходів і є комплексом антикризових заходів. Для України, як країни реципієнта, важливим фактором у комплексному плані повинен бути якісний аналіз інвестиційних потоків. Якісний аналіз та оцінка інвестиційних потоків дає змогу оцінити наскільки пропоновані інвестиції є гарантованими, яке відношення вони мають до міжнародного спекулятивного капіталу, їхній рівень очікування прибутку та інфляції. Якісна оцінка також важлива при аналізі структури капіталу господарчої структури.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170