Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урбаністика - Осітнянко : Вступ

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Урбаністика - Осітнянко:Вступ

 

загрузка...

Чому виникли міста? Чому процес урбанізації носить глобальний характер? Які тут діють сили? Питання, на які не має однозначних відповідей, Дійсно, легше шукати відповіді на ці питання у волі особистостей і їхньому головному мотиві — допитливості, пізнанні, спілкуванні, комунікації, чим разом із М. Вебером сказати, що “місто є поселення, у якому діє ринок”.
Зупинимося на тому, що так чи інакше вже досліджено.
1. Перша, так називана “доіндустріальна структура” господарства, характеризується тим, що більшість населення зайнято в галузях агрокультури — сільському й лісовому господарстві, рибальстві, полюванню, візництві і так далі. При цьому вважається, що в основному дане населення живе в селах, де торгівля носить не регулярний характер, у той час як міста являють собою адміністративні центри або військові фортеці. Ринкові відносини знаходяться на периферії матеріального життя людства. Але як це відноситься до проблеми розвитку міста. По-перше, села не менше різноманітні, чим міста; поселення древніх єгиптян і парцели римських орендарів — колонів, франко-німецька марка, південнослов\'янська задруга, російська община, хутора і ферми, що з\'явилися пізніше, являють собою різні форми поселень. Головне в тому, що їхня своірідність обумовлена тієї технікою й технологією, що була їм доступна — навіть відмінність римського плуга від німецького визначало деяку іншу форму землеволодіння й організації господарського життя; не говорячи вже про своєрідність іригаційного землеробства в Древньому Єгипті. По-друге, уявлення про те, що усілякі форми поселень діляться тільки на міста й села, більш ніж умовно. (Куди, наприклад, віднести в такому випадку кочові народи, що, як показав Л. Н. Гумилев, не поступалися у своєму культурному розвитку своїм осілим сусідам?) Вілла римського рабовласника являв собою товарне господарство, орієнтований на міський ринок, точно так само, як пізніше — господарства українських поміщиків і німецьких юнкерів; у цьому відношенні дані поселення ніяк не можна віднести до сіл. У той же час перші бурги — фортеці, призначені, зокрема, для захисту сільських жителів від набігів чужаків, навряд чи можна віднести до міст у власному змісті слова — постійно діючих ринків, де здійснювався б нормальний, день у день повторюваний товарообмін, там не було. Узагалі питання про форми поселень в економічній теорії тісно пов\'язаний із проблемою просторової організації господарства. При переході до другої (індустріальної) структури вважається, що більшість населення зайнято в промисловості і живе в містах, у той час як села являють собою специфічну форму поселень для ведення сільського господарства; але це досить грубе наближення. У сільському господарстві США в даний час зайнято приблизно 3 % працюючих; уявити собі “американське село” досить важко. Проте, для кожної галузі характерно своєрідний розподіл виробничих потужностей по території, цей розподіл, у першу чергу, залежить від розташування ринків збуту, джерела сировини й можливостей розміщення виробництв, що комплексують, у відповідних географічних точках. Для кожного регіону, таким чином, з\'являються своєрідні “галузеві сорочки”, як називав такі територіальні структури видатний радянський економіст і географ И. М. Маергойз. Поселення нафтовиків і шахтарів, робітників лісового господарства, робітників, що обслуговують атомні станції, відрізняються помітною специфікою, що накладається відповідною галуззю. Крім того, постійна міграція, особливо в районах інтенсивного освоєння, — природний процес в індустріальній системі; він доповнює, по вираженню Й. Шумпетера, процес постійної “відтворюючої руйнації”, без якої не може розвиватися сучасна економіка. Вважати “мігрантів” людьми без коренів, без культурних цінностей і сформованих (хоча і дуже гнучких) стереотипів поводження — така точка зору, очевидно, може підлестити зарозумілості деяких читачів товстих літературних часописів, але не має відношення до реальності. Усі сьогоднішні поселення України включені в суспільний поділ праці в сучасній індустріальній системі й у цьому відношенні є урбанізованими територіями. Більш того, сучасні “села” давно вже зштовхуються з “чисто міськими” проблемами — значний свинарський комплекс завдає шкоди навколишньому середовищу, мабуть, побільше, чим інший хімічний комбінат, а хуліганство, здирства й бійки в розрахунку на тисячу населення тут можуть виявитися вище, чим у місті. Сьогоднішня “колгоспне село” відрізняється від сільської общини не менше, чим італійці від древніх римлян; утім, і про теперішнє місто можна сказати те ж саме. Перехід до третьої, постіндустріальній структурі господарства, що почався в найбільше розвитих країнах, характеризується переходом більшості зайнятих у сферу послуг і залишає питання про територіальну структуру розміщення продуктивних сил відкритим. Д. Белл, очевидно, одним із перших писав про “антиурбаністичні революції”, що пов\'язані зі зміною характеру праці — із розвитком сучасних комунікацій робота усе частіше переміщається на дім; робочі місця конструктора, викладача, юриста, фінансиста, будучи включені у обчислювальні мережі відповідних підприємств, дозволяють їм менше бувати в “суспільних місцях”. Сьогоднішнє виробництво усе рідше потребує присутності великих мас робітників у загальних помешканнях; частка промислового пролетаріату в загальному числі зайнятих у США скорочується з кінця п\'ятидесятих років. Як це позначиться в кінцевому рахунку на формі розселення? Важко сказати щось певне, крім того, що для України — це питання не актуальне.
2. Проблеми регіонів, міст і галузей у загальній економічній теорії прийнято відносити до мезоекономічних; існує цілий ряд економічних дисциплін, у рамках яких ведеться їхнє дослідження. Для студентів міського будівництва загальні принципи, на яких засновується рішення відповідних територіальних проблем, давалися в курсах економічної теорії, урбаністики 1, не говорячи вже про додаткові курси для тих, хто вибрав для себе відповідну спеціалізацію. Головне в тому, що при досягнутому рівні диференціації наук нема рації намагатися зібрати воєдино цивільне і господарське право, фінанси і кредит, планування, устрій комунальних мереж, ТЕЦ і очисні спорудження, цивільну оборону і багато, багато інших складових міського життя у єдиний підручник. Окремі ж поділи у відповідних навчальних курсах, природно, присутні. І місто, і регіон відрізняються від національних економік тим, що це відкриті системи, де “входи” можуть бути більше “виходів” і навпаки.
3. Еволюцію міста (Урбанізованої території) у сучасній індустріальній системі можна уявити як результат взаємодії декількох значних підсистем — населення, виробництва (включаючи некомерційні організації соціальної сфери), просторових зв`язків (включаючи комунальні мережі й спорудження), природно-техногенного середовища, в якому все це відбувається. Уперше такий підхід був реалізований в імітаційній моделі міста, побудованої Дж. Форрестером. Проте еволюція українських міст відрізнялося від еволюції, наприклад, американських міст, що пов\'язано із загальними особливостями економічних систем, у рамках яких розвивалися ці міста. Уведемо деякі визначення. Будемо називати “розвитком міста” таке положення, при якому кількість одиниць житла і його загальної площі, а також обсяг послуг некомерційних організацій (“безкоштовних” суспільних благ) збільшуються швидше, чим кількість жителів і загальна кількість робочих місць. При цьому значення останнього параметра приблизно відповідає кількості міських жителів у працездатному віці; змушене безробіття відсутнє. Комфортність проживання в такому місті зростає, що викликає переїзд у нього усе нових і нових жителів. Під “зростанням міста” розуміється положення, коли кількість жителів і робочих місць росте швидше, чим кількість одиниць житла й обсяг наданих суспільних благ. Місто стає усе менше зручний для життя, але усе ще притягальний для переїзду в нього (хоча б наявністю високооплачуваних робочих місць на нових підприємствах). Для радянських міст узагалі було найбільше характерним саме це положення, поряд із стагнацією. Під “стагнацією міста” розуміється положення, коли розрив між кількістю робочих місць і кількістю одиниць житла й обсягом суспільних благ досягає такого розміру, що приріст населення за рахунок міграції наближається до нуля. Цим положення стагнації міста в адміністративній системі розподіли ресурсів значно відрізнялося від положення міста в капіталістичній економіці, для котрого характерно перевищення кількості одиниць житла над кількістю робочих місць, що визначає наявність великого числа безробітних у такому місті. Якщо абстрагуватися від переїздів, здійснюваних у розрахунку на принципово інший рівень комфорту, пов\'язаний з обсягом наданих суспільних благ, механізм яких був однаковий в обох економічних системах, то в радянській економіці люди мігрували, в основному, у пошуках житла, у капіталістичної — у пошуках роботи. Нарешті, під “спадом міста” розуміється положення, при якому дискомфортність життя в ньому, що викликається поганими житловими умовами і низьким рівнем наданих суспільних благ, доповнюється скороченням робочих місць, викликаючи безробіття. Ці положення можна розуміти також, як звичайні фази еволюції міста. На першому етапі освоєння міської території (якщо абстрагуватися від помилок планування й будівництва) спостерігається одночасне запровадження великої кількості одиниць житла і робочих місць — користуючись уведеним вище визначенням, можна говорити про розвиток міста. Нарощування обсягів житлового будівництва залучає усе нових переселенців, що заповнюють тимчасове житло — гуртожитки, бараки. Місто швидко переходить у фазу зростання. Виникає добре відомий вітчизняним економістам, що займалися територіальними проблемами, розрив між виробничою (робочими місцями в комерційних підприємствах) і соціальною інфраструктурою. Поступово будівництво житла сповільнюється. Це відбувається в силу цілого ряду причин: відсутності вільної землі під забудову, зростання питомої ваги старого житла в обсязі житлового фонду, старіння основних фондів підприємств, що, у свою чергу призводить до зниження можливостей фінансування будівництва житла. Місто вступає у фазу стагнації. Нарешті, подальше старіння фондів порушує питання про закриття підприємств. Місто виявляється перед перспективою занепаду. Механізм еволюції міста, досліджуваний Дж. Форрестером, характеризується перевищенням темпу зростання житла над темпом зростання робочих місць. При цьому діє такий причинно-слідчий зв\'язок: високорентабельні робочі місця — високі прибутки міських жителів — попит на комфортабельне житло — зростання пропозиції житла. Високий темп зростання житла пояснюється тим, що воно належить до кінцевих благ, призначеним для особистого споживання, на відміну від виробничих (до яких, наприклад, належать основні фонди підприємств). Виробничі блага мають вартість остільки, оскільки вони сприяють зростання виробництва кінцевих благ; на жаль, цей хрестоматійний економічний принцип постійно порушується в економічній системі, де домінує адміністративний розподіл ресурсів. У радянських же містах зазначений причинно-слідчий зв\'язок був відсутній: якщо не взяти до уваги невеличкі обсяги будівництва кооперативного житла, то одержання квартир громадянами в загальному випадку ніяк не було пов\'язано з розміром їхніх прибутків — діяв розподіл житла “у порядку черги”. Зростання доходів городян і збільшення попиту на житло не викликало зростання пропозиції; обсяг останнього тут регулювався іншими причинами. У добавок житло є “предметом розкоші” — але не в узвичаєному обивательському змісті, а в дуже спеціальному, прийнятому в економічній теорії — попит на такі товари є ненасиченим, у відмінність, скажемо, від попиту на “предмети першої необхідності”, таких, як хліб. Тому навіть якби, кожна середньостатистична родина й одержала би окрему квартиру до 2000 року, це не набагато б знизило гостроту житлової проблеми; швидше за все, окремі реальні сім\'ї мали б по декількох квартир, у той час як інші продовжували жити на “ліжко-місцях” у гуртожитках. У цьому відношенні перехід від адміністративного розподілу житла до ринку житла представляється необхідним. Проблеми, що встали сьогодні перед українськими містами, багато в чому є слідством економічної реформи, міська економіка, як і національна, є перехідною. Багато в чому механізми еволюції наших міст уже починають нагадувати описані Форрестером, проте інерція старої системи також дає про себе знати. Скажемо, у старій ціні праці — зарплаті, що одержували радянські трудящі, — ніяк не враховувався цілий ряд життєво необхідних благ, включаючи житло, і тепер положення залишається тим же самим, якщо не гірше (про погіршення дозволяє судити та обставина, що гарантована Законом мінімальна заробітна плата продовжує залишатися в декілька разів нижче фізіологічного мінімуму). А адже повноцінне функціонування ринку праці неможливо без ринку житла. У чому ж полягають економічні причини зростання міст і їхнього спаду? Чи можна запобігти переходові міста в останню фазу еволюції, знаючи ці причини?
Головною економічною причиною зростання міст є економія на витратах, що виникає в результаті наближення постачальників до споживачів їхньої продукції й послуг, включаючи і комунальні послуги. Ця ж причина, у кінцевому рахунку, і обмежує зростання міст — якщо масштаби міста починають перевищувати якийсь розмір, виникають транспортні пробки, складності з видаленням сміття й очищення стоків, водопостачанням і інші трудності, що призводять до подорожчання розміщення тут нових виробництв. Відсутність нових робочих місць призводить до припинення зростання міста. На жаль, це тільки початок аналізу проблеми; якщо місто знаходиться в стані стагнації, одне тільки розміщенням у ньому додаткових підприємств запобігти занепаду міста може далеко не завжди. Та й яких підприємств? Навряд чи місту, що знаходиться в положенні спаду, може серйозно допомогти відкриття декількох нових магазинів і ресторанів, розрахованих на обслуговування міських жителів; необхідні нові підприємства, що утворюють місто, ті, що поставляють свою продукцію за межі міста і тим самим, даючи роботу частини міських жителів, дозволяють їм одержувати прибутки. Тільки останні, перетворюючись у попит, дозволяють процвітати власникам магазинів і ресторанів, виробникам побутових послуг і власникам хлібопекарень, будівельникам і лікарям. Старіння фондів підприємств, що утворюють місто, і, як слідство, поступове зниження рентабельності цих підприємств є однією з головних складових прийдешнього спаду; звичайно, погіршення їхні положення може бути викликано не тільки такими “природними” причинами, як вік, але і помилками керівництва, загальним погіршенням кон\'юнктури. У той же час, якщо розглядати молоде місто, то розміщувані в ньому нові виробництва, як правило, мають “великий запас тривкості” — у них реалізовані не тривіальні технічні рішення — адже вкладаються великі фінансові засоби, тому кон\'юнктурні утруднення, звичайно, носять тимчасовий характер, на відміну від процесів матеріального й морального зносу основних фондів. Проте, повторюся, навіть розміщення в старому місті, що знаходиться в стані занепаду, нових виробництв саме по собі не може вирішити його проблеми. Так, якщо основну частину населення міста складають пенсіонери (у цьому випадку роль своєрідного “ чинника, що утворює місто”, що визначає попит на послуги інфраструктури, є одержувана ними пенсія), на нових робочих місцях просто нікому буде працювати. Причому, приїзд нових робітників у це місто може виявитися неможливим через відсутність житла — наявне зайнято пенсіонерами, а будівництво нового неможливо, скажемо, через обмеженість міських земель. Демографічна структура — ще один доданок, багато в чому визначає стан міста. Скажемо, такі мегаполіси, як Київ, що мають негативний природний приріст, давно могли б прийти в стан спаду, якби не міграція, що покращує їхнє положення. Міграція — найважливіший чинник, що впливає на еволюцію сучасних міст. Випливає також обмовитися, що не можна оцінювати старіння населення якось однозначно, у відриві від того, із яким містом ми маємо справу — скажемо, робота в північних містах або мегаполісах людей у молодому й середньому віці з наступним переїздом у південні малі й середні міста — природний процес, за рахунок якого розвиваються південні міста в багатьох країнах; люди, що переїжджають у них, для того, щоб забезпечити стійкий попит на товари, послуги і суспільні блага, вироблені міською інфраструктурою. Проте і це не усе. Вище вже говорилося, що для того, щоб місто нормально функціонувало, необхідно, щоб новим міським жителям було куди переїжджати. Це, у свою чергу, тісно пов\'язано з регулюванням квартплати і плати за комунальні послуги, а також із ставками податку на майно фізичних осіб — у випадку, коли останні вартісні показники сильно відриваються від реального рівня орендної плати й цін на квартири, міський бюджет недоодержує необхідні йому засоби, а різниця присвоюється не тільки агентствами по операціях із нерухомістю, але і кримінальними структурами. Хтось з англійських економістів сказав, що розмір збитку, нанесеного британським містам фіксованою квартирною платою, не поступається руйнаціям, що мали місце під час Другої світової війни. Підняти квартирну плату в українських містах заважають, утім, дві обставини — загальна політика уряду в галузі регулювання зарплати і дивне почуття соціальної справедливості, відповідно до котрого плата за 1 квадратний метр не залежить від якості житла. Дешеве муніципальне житло, програма будівництва якого здійснювалася один час у США, може, як показав Дж. Форрестер, перетворити міста в “пастки для безробітних” — виникає розрив між прибутками міських жителів, що знижуються внаслідок нерентабельності підприємств, що утворюють місто, і наявністю вільного дешевого житла, що важко кинути, переїжджаючи в інше місто в пошуках роботи. В остаточному підсумку житло старіє, перетворюючись у нетрі, у яких живуть безробітні.
Обмеженість міських земель також звужує “можливості для маневру” муніципалітетів — для того, щоб виділити землю під розміщення нових підприємств, як правило, доводиться чимось жертвувати; часто в жертву приносяться лісопаркові приміські зони. Оточення міста поясом дачних ділянок, звичайно, сприяє тому, щоб місто перестає рости, далеко не вичерпав свій потенціал — і не тільки у відношенні нових підприємств, але і розширення своєї житлової забудови. Таким чином, уникнути погіршення якості міського життя, узагалі говорячи, надзвичайно важко. Підприємства стають нерентабельними, населення старіє, будинки старіють, земля дорожчає. З кожною із цих проблем, взятій по окремості, здавалося б, можна справитися; проте, справа в тому, що зазначені процеси мають різну тривалість і тенденцію взаємно посилювати один одного. Як правило, міські влади не звертають увагу на поступове збільшення потребуючого капітального ремонту й реконструкції житлового фонду, більш стурбовані нарощуванням обсягів будівництва житла; коли ж будинки зі старого фонду починають переходити в аварійний, уже занадто пізно — місто не має у своєму розпорядженні необхідну кількість засобів, щоб швидко розселити цей будинок і не припустити утворення нетрів. Усе це відбувається на фоні важкого фінансово-економічного положення підприємств, що у свою чергу знижує надходження в бюджет, районних диспропорцій, коли в однім кінці міста не вистачає шкіл, а в інше вони недовантажені, але не вистачає ліжко-місць у лікарнях. У довершення усього починають рватися інженерні мережі, причому зростання аварій після закінчення нормативних термінів амортизації йде по експоненті. (Утім, через п\'ять — десять років роботи в такій ситуації міські службовці й населення поступово звикнуть до цього і їм починає здаватися, що “завжди так було”.)
Місто — складна система, а такі системи мають неприємні щодо управління ними властивості: контрінтуітивність, інерційність, резистентність стосовно адміністративних нововведень. Якби можна було, уподібнивши місто підприємству, оцінювати його керівників по зростання його прибутковості, а також збільшенню продуктивності робітників, що, у свою чергу, давало б підставу на виплату їм більшої заробітної плати, усе було б просто. Проте справа складається зовсім не так. Ціль міської влади в загальному випадку — намагатися утримати (або повернути) місто у фазу розвитку; причому ця довгострокова ціль може вступати в протиріччя з тактичними задачами — наприклад, із бажанням перемогти на місцевих виборах, що може перешкоджати приймати непопулярні заходи по збільшенню квартплати або переоцінці житла (що через збільшення інвентаризаційної вартості призведе до зростання податку на майно фізичних осіб). У добавок далеко не кожна програма, продиктована здоровим глуздом, спроможна при її реалізації дійсно призвести до оздоровлення міста (властивість контрінтуітивності). Утім, характеристика методів управління й прогнозування еволюції міста буде розглядатися в наступних дисциплінах.

| Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170