Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фінансовий менеджмент (КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ) : УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

Фінансовий менеджмент (КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ):УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ

 

загрузка...

4.1. Політика управління оборотними активами
Цілеспрямоване управління оборотними активами підприємства визначає необхідність попередньої їхньої класифікації.
Управління оборотними активами підприємства зв\'язано з конкретними особливостями формування його операційного циклу. Операційний цикл являє собою період повного обороту всієї суми оборотних активів, у процесі якого відбувається зміна окремих їхніх видів.
На першій стадії грошові активи (включаючи їхні субститути у формі короткострокових фінансових вкладень) використовуються для придбання сировини і матеріалів, тобто вхідних запасів матеріальних оборотних активів.
На другій стадії вхідні запаси матеріальних оборотних активів у результаті безпосередньої виробничої діяльності перетворюються в запаси готової продукції.
На третій стадії запаси готової продукції реалізуються споживачам і до настання їхньої оплати перетворяться в дебіторську заборгованість.
На четвертій стадії інкасована (тобто оплачена) дебіторська заборгованість знову перетвориться в грошові активи (частина яких до їхнього виробничого зажадання може зберігатися у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень).
Найважливішою характеристикою операційного циклу, що істотно впливає на обсяг, структуру й ефективність використання оборотних активів, є його тривалість. Вона включає період часу від моменту витрати підприємством коштів на придбання вхідних запасів матеріальних оборотних активів до надходження грошей від дебіторів за реалізовану їм продукцію.
Принципова формула, по якій розраховується тривалість операційного циклу підприємства, має вигляд:
ПОЦ = П0так + ПОМЗ + ПОГП + ПОДЗ,
де ПОЦ — тривалість операційного циклу підприємства, у днях; П0так — період обороту середнього залишку грошових активів (включаючи їхні субститути у формі короткострокових фінансових вкладень), у днях; ПОМЗ — тривалість обороту запасів сировини, матеріалів і інших матеріальних факторів виробництва в складі оборотних активів, у днях; ПОГП — тривалість обороту запасів готової продукції, у днях; ПОДз — тривалість інкасації дебіторської заборгованості, у днях.
У процесі управління оборотними активами в рамках операційного циклу виділяють дві основні його складові: 1) виробничий цикл підприємства; 2) фінансовий цикл (або цикл грошового обігу) підприємства.
Виробничий цикл підприємства характеризує період повного обороту матеріальних елементів оборотних активів, використовуваних для обслуговування виробничого процесу, починаючи з моменту надходження сировини, матеріалів і напівфабрикатів на підприємство і закінчуючи моментом відвантаження виготовленої з них готової продукції покупцям.
Тривалість виробничого циклу підприємства визначається по наступній формулі:
ППЦ = ПОсм + ПОНз + ПОгп,
де ППЦ — тривалість виробничого циклу підприємства, у днях; ПОСМ — період обороту середнього запасу сировини, матеріалів і напівфабрикатів, у днях; ПОНЗ — період обороту середнього обсягу незавершеного виробництва, у днях; ПОГП — період обороту середнього запасу готової продукції, у днях.
Фінансовий цикл (цикл грошового обігу) підприємства являє собою період повного обороту коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за отримані сировину, матеріали і напівфабрикати, і закінчуючи інкасацією дебіторської заборгованості за поставлену готову продукцію.
Тривалість фінансового циклу (або циклу грошового обігу) підприємства визначається по наступній формулі:
ПФЦ = ППЦ + Під3-ПОКЗ)
де ПФЦ — тривалість фінансового циклу (циклу грошового обігу) підприємства, у днях; ППЦ — тривалість виробничого циклу підприємства, у днях; ПОдз — середній період обороту дебіторської заборгованості, у днях; ПОКЗ — середній період обороту кредиторської заборгованості, у днях;
Розглянемо систему формування окремих циклів звертання оборотних активів підприємства на конкретному прикладі.
Приклад: Визначити тривалість операційного, виробничого і фінансового циклів підприємства виходячи з наступних даних: середній період обороту запасів сировини, матеріалів складає 25 днів; середній період обороту незавершеного виробництва складає 8 днів; середній період обороту запасів готової продукції складає 19 днів; середній період обороту дебіторської заборгованості становить 20 днів; середній період обороту грошових активів складає 3 дні; середній період обороту кредиторської заборгованості становить 16 днів.
Підставляючи значення цих показників 8 вищенаведені формули, одержимо:
1. Тривалість операційного циклу підприємства = 25 = 8+19 +20+ 3 = 75 днів.
2. Тривалість виробничого циклу підприємства = 25 + 8+ 19 = 52 дня.
3. Тривалість фінансового циклу підприємства = 52 + 20- 16 = 56 днів.
Політика управління оборотними активами являє собою частина загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, раціоналізації й оптимізації структури джерел їхнього фінансування.
Політика управління оборотними активами підприємства розробляється по наступних основних етапах:
1. Аналіз оборотних активів підприємства в попередньому періоді.
2. Визначення принципових підходів до формування оборотних активів підприємства.
Теорія фінансового менеджменту розглядає три принципових підходи до формування оборотних активів підприємства — консервативний, помірний і агресивний.
Консервативний підхід до формування оборотних активів передбачає не тільки повне задоволення поточної потреби у всіх їхніх видах, що забезпечує нормальний хід операційної діяльності, але і створення високих розмірів їхніх резервів на випадок непередбачених складностей у забезпеченні підприємства сировиною і матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції, затримки інкасації дебіторської заборгованості, активізації попиту покупців і т.п. Такий підхід гарантує мінімізацію операційних і фінансових ризиків, але негативно позначається на ефективності використання оборотних активів — їхньої оборотності і рівні рентабельності.
Помірний підхід до формування оборотних активів спрямований на забезпечення повного задоволення поточної потреби у всіх видах оборотних активів і створення нормальних страхових їхніх розмірів на випадок найбільш типових збоїв у ході операційної діяльності підприємства. При такому підході забезпечується середнє для реальних господарських умов співвідношення між рівнем ризику і рівнем ефективності використання фінансових ресурсів.
Агресивний підхід до формування оборотних активів полягає в мінімізації усіх форм страхових резервів по окремих видах цих активів. При відсутності збоїв у ході операційної діяльності такий підхід до формування оборотних активів забезпечує найбільш високий рівень ефективності їхнього використання. Однак будь-які збої в здійсненні нормального ходу операційної діяльності, викликані дією внутрішніх або зовнішніх факторів, приводять до істотних фінансових утрат через скорочення обсягу виробництва і реалізації продукції.
3. Оптимізація обсягу оборотних активів.
4. Оптимізація співвідношення постійної і перемінної частин оборотних активів.
5. Забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів.
6. Забезпечення підвищення-рентабельності оборотних активів.
7. Забезпечення мінімізації втрат оборотних активів у процесі їхнього використання.
8. Формування принципів фінансування окремих видів оборотних активів.
9. Формування оптимальної структури джерел фінансування оборотних активів.
Політика управління оборотними активами одержує своє відображення в системі розроблених на підприємстві фінансових нормативів. Основними з таких нормативів є:
• норматив власних оборотних активів підприємства;
• система нормативів оборотності основних видів оборотних активів і тривалості операційного циклу в цілому;
• система коефіцієнтів ліквідності оборотних активів;
• нормативне співвідношення окремих джерел фінансування оборотних активів і інші.
4.2. Управління запасами
Ефективне управління запасами дозволяє знизити тривалість виробничого і всього операційного циклу, зменшити поточні витрати на їхнє збереження, визволити з поточного господарського обороту частина фінансових коштів, реінвестуючи них в інші активи. Забезпечення цієї ефективності досягається за рахунок розробки і реалізації спеціальної фінансової політики управління запасами.
Політика управління запасами являє собою частина загальної політики управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації загального розміру і структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат по їхньому обслуговуванню і забезпеченні ефективного контролю за їхнім рухом.
Розробка політики управління запасами охоплює ряд послідовно виконуваних етапів робіт, основними з яких є
1. Аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у попередньому періоді. Основною задачею цього аналізу є виявлення рівня забезпеченості виробництва і реалізації продукції відповідними запасами товарно-матеріальних цінностей у попередньому періоді й оцінка ефективності їхнього використання. Аналіз проводиться в розрізі основних видів запасів.
2. Визначення цілей формування запасів. Запаси товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів, можуть створюватися на підприємстві з різними цілями:
а) забезпечення поточної виробничої діяльності (поточні запаси сировини і матеріалів);
б) забезпечення поточної збутової діяльності (поточні запаси готової продукції);
в) нагромадження сезонних запасів, що забезпечують господарський процес у майбутньому періоді (сезонні запаси сировини, матеріалів і готової продукції) і т.п.
У процесі формування політики управління запасами вони відповідним чином класифікуються для забезпечення наступної диференціації методів управління ними.
3. Оптимізація розміру основних груп поточних запасів. Така оптимізація зв\'язана з попереднім поділом усієї сукупності запасів товарно-матеріальних цінностей на два основних види — виробничі запаси (запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів) і запаси готової продукції. У розрізі кожного з цих видів виділяються запаси поточного збереження — постійно обновлювана частина запасів, формованих на регулярній основі і рівномірно споживаних у процесі виробництва продукції або її реалізацій покупцям.
Для оптимізації розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується ряд моделей, серед яких найбільше поширення одержала „Модель економічно обґрунтованого розміру замовлення\" [Economic ordering quantity — EOQ model]. Вона може бути використана для оптимізації розміру як виробничих запасів, так і запасів готової продукції.
Розрахунковий механізм моделі EOQ заснований на мінімізації сукупних операційних витрат по закупівлі і збереженню запасів на підприємстві. Ці операційні витрати попередньо розділяються на двох груп: а) сума витрат по розміщенню замовлень (включающих витрати по транспортуванню і прийманню товарів); б) сума витрат по збереженню товарів на складі.
Розглянемо механізм моделі EOQ на прикладі формування виробничих запасів.
З одного боку, підприємству вигідно завозити сировина і матеріали як можна більш високими партіями. Чим вище розмір партії постачання, тим нижче сукупний розмір операційних витрат по розміщенню замовлень у визначеному періоді (оформленню замовлень, доставці замовлених товарів на склад і їхньому прийманню на складі). Графічно це може бути представлене в такий спосіб (мал. 1.).

Сума операційних витрат по розміщенню замовлень при цьому визначається по наступній формулі:

де ОЗрз — сума операційних витрат по розміщенню замовлень; ОПП — обсяг виробничого споживання товарів (сировини або матеріалів) у розглянутому періоді; РПП — середній розмір однієї партії постачання товарів; Ср3 — середня вартість розміщення одного замовлення.
З іншого боку, високий розмір однієї партії постачання товарів викликає відповідний ріст операційних витрат по збереженню товарів на складі, тому що при цьому збільшується середній розмір запасу в днях обороту (період їхнього збереження). З урахуванням цієї залежності сума операційних витрат по збереженню товарів на складі може бути визначена по наступній формулі:

де ОЗХТ— сума операційних витрат по збереженню товарів на складі;
РПП — середній розмір однієї партії постачання товарів; Сх — вартість збереження одиниці товару в розглянутому періоді.
Таким чином, з ростом середнього розміру однієї партії постачання товарів знижуються операційні витрати по розміщенню замовлення і зростають операційні витрати по збереженню товарних запасів на складі підприємства (і навпаки). Модель EOQ дозволяє оптимізувати пропорції між цими двома групами операційних витрат таким чином, щоб сукупна їхня сума була мінімальною.
Математично Модель EOQ виражається наступною принциповою формулою:

де РПП0 — оптимальний середній розмір партії постачання товарів (EOQ); ОПП — обсяг виробничого споживання товарів (сировини або матеріалів) у розглянутому періоді; Срз — середня вартість розміщення одного замовлення; Сх — вартість збереження одиниці товару в розглянутому періоді.
Відповідно оптимальний середній розмір виробничого запасу визначається по наступній формулі:

де П30— оптимальний середній розмір виробничого запасу (сировини, матеріалів); РПП0— оптимальний середній розмір партії постачання товарів (EOQ).
Розглянемо механізм використання Моделі EOQ на конкретному прикладі:
Приклад. Річна потреба У визначеному Виді сировини, що визначає обсяг його закупівлі, складає 1000 усл. ден. eg. Середня вартість розміщення одного замовлення складає 12усл. ден. eg., а середня вартість збереження одиниці товару — 6 усл. ден. eg. Підставляючи ці дані в Модель EOQ, одержуємо:

Оптимальний середній розмір виробничого запасу сировини складе при цьому:

При таких показниках середнього розміру партії постачання і середнього розміру запасу сировини операційні витрати підприємства по обслуговуванню запасу будуть мінімальними.
4. Оптимізація загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів. Розрахунок оптимальної суми запасів кожного виду (у цілому і по основних групах їхньої номенклатури, що враховується,) здійснюється по формулі:
Зп = (Нтх х 00) + Зсх + Зцн,
де Зп — оптимальна сума запасів на кінець розглянутого періоду; Нтх — норматив запасів поточного збереження в днях обороту; ОБ0 — одноденний обсяг виробництва (для запасів сировини і матеріалів) або реалізації (для запасів готової продукції) у майбутньому періоді; Зсх — планована сума запасів сезонного збереження; Зцн — планована сума запасів цільового призначення інших видів.
5. Побудова ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.
4.3. Управління дебіторською заборгованістю
Політика управління дебіторською заборгованістю являє собою частина загальної політики управління оборотними активами і маркетинговою політикою підприємства, спрямованої на розширення обсягу реалізації продукції і цієї заборгованості, що полягає в оптимізації загального розміру, і забезпеченні своєчасної її інкасації.
Формування політики управління дебіторською заборгованістю підприємства (або його кредитної політики стосовно покупців продукції) здійснюється по наступних основних етапах:.
1. Аналіз дебіторської заборгованості підприємства в попередньому періоді.
2. Формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції.
Консервативний (або твердий) тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Помірний тип кредитної політики підприємства характеризує типові умови її здійснення відповідно до прийнятої комерційної і фінансової практики й орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу. Агресивний (або м\'який) тип кредитної політики підприємства пріоритетною метою кредитної діяльності ставить максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, не зважаючи на високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції.
Визначаючи тип кредитної політики, варто мати на увазі, що твердий (консервативний) її варіант негативно впливає на ріст обсягу операційної діяльності підприємства і формування стійких комерційних зв\'язків, у той час як м\'який (агресивний) її варіант може викликати надмірне відволікання фінансових коштів, знизити рівень платоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати по стягненню боргів, а в остаточному підсумку знизити рентабельність оборотних активів і використовуваного капіталу.
3. Визначення можливої суми фінансових коштів, інвестованих у дебіторську заборгованість по товарному (комерційному) і споживчому кредиті. При розрахунку цієї суми необхідно враховувати плановані обсяги реалізації продукції в кредит; середній період надання відстрочки платежу по окремих формах кредиту; середній період прострочення платежів виходячи зі сформованої господарської практики (він визначається за результатами аналізу дебіторської заборгованості в попередньому періоді); коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни реалізованої в кредит продукції.
Розрахунок необхідної суми фінансових коштів, інвестованих у дебіторську заборгованість, здійснюється по наступній формулі:

де Идз — необхідна сума фінансових коштів, інвестованих у дебіторську заборгованість; ОРК— планований обсяг реалізації продукції в кредит; Кс/ц — коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції, виражений десятковим дробом; ППК— середній період надання кредиту покупцям, у днях; ПР — середній період прострочення платежів по наданому кредиті, у днях.
4. Формування системи кредитних умов. До складу цих умов входять наступні елементи: • термін надання кредиту (кредитний період); • розмір наданого кредиту (кредитний ліміт); • вартість надання кредиту (система цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію); • система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов\'язань покупцями.
Вартість надання кредиту характеризується системою цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію. У сполученні з терміном надання кредиту така цінова знижка характеризує норму процентної ставки за наданий кредит, що розраховується для зіставлення в річному вирахуванні. Алгоритм цього розрахунку характеризується наступною формулою:

де ПСК— річна норма процентної ставки за наданий кредит; ЦСН — цінова знижка, надана покупцеві при здійсненні негайного розрахунку за придбану продукцію, у %; СПк — термін надання кредиту (кредитний період), у днях.
5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту.
6. Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості.
7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.
Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, використовуваними в даний час, є: • факторинг; • облік векселів, виданих покупцями продукції; • форфейтинг.
Факторинг являє собою фінансову операцію, що полягає в поступці підприємством-продавцем права одержання коштів по платіжних документах за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії — „фактор-компании\", що приймають на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягують з підприємства-продавця визначену комісійну плату у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її оплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у термін до тре» днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої оплати боргових вимог по платіжних документах (звичайно в розмірі від 70 до 90% суми боргу в залежності від фактора ризику). Інші 10-30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу повертається підприємству-продавцеві після повного погашення суми боргу покупцем).
Ефективність факторингової операції для підприємства-продавця визначається шляхом порівняння рівня витрат по цій операції із середнім рівнем процентної ставки по короткостроковому банківському кредитуванню. Методику здійснення такого порівняння розглянемо на наступному прикладі:
Приклад: Визначити ефективність факторингової операції для підприємства-продавця по наступним даним: підприємство продало банкові право стягнення дебіторської заборгованості на суму 6000 усл. ден. eg. на таких умовах: комісійна плата за здійснення факторингової операції стягується банком у розмірі 2% від суми боргу; банк надає підприємству-продавцеві кредит У формі попередньої оплати його боргових вимог У розмірі 75% від суми довга-процентна ставка за наданий банком кредит складає 20% у рік; середній рівень процентної ставки на ринку грошей складає 25% у рік.
Виходячи з цих даних у першу чергу визначимо додаткові витрати підприємства по здійсненню факторингової операції. Вони складають:

Разом витрати — 7020 усл. ден eg. З урахуванням розрахованої суми додаткових витрат визначимо їхній рівень стосовно додатково отриманих грошових активів. Він складе:

Зіставляючи отриманий показник із середнім рівнем процентної ставки на ринку грошей ми бачимо, що здійснення факторингової операції для підприємства-продавця більш вигідно, чим одержання фінансового кредиту на період оплати боргу покупцем продукції.
Облік векселів, виданих покупцями продукції, являє собою фінансову операцію по їхньому продажі банкові (або іншому фінансовому інститутові, іншому суб\'єктові, що хазяює,) по визначеній (дисконтної) ціні, встановлюваної в залежності від їхнього номіналу, терміну погашення й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Зазначена операція може бути здійснена тільки з перекладним векселем.
Облікова (дисконтна) ціна векселя визначається по наступній формулі:

де УЦВ — облікова (дисконтна) ціна векселя на момент його продажу (обліку банком);
НС— номінальна сума векселя, що підлягає погашенню
векселедавцем у передбачений у ньому термін; Д — кількість днів від моменту продажу (обліку) векселя до моменту його погашення векселедавцем; УСВ — річна облікова вексельна ставка, по якій здійснюється дисконтирование суми векселя, %.
Приклад: Визначити облікову (дисконтну) ціну векселя при наступних умовах: номінальна сума векселя, що підлягає погашенню векселедавцем — 1000 усл. ден. eg.; вексель підлягає облікові за два місяці до його погашення векселедавцем; річна облікова вексельна ставка складає 30%.
Підставляючи ці дані у вищенаведену формулу, одержимо:

Форфейтинг являє собою фінансову операцію по рефінансуванню дебіторської заборгованості по експортному товарному (комерційному) кредиті шляхом передачі (індосаменту) перекладного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди. Банк (факторинговая компанія) бере на себе зобов\'язання по фінансуванню експортної операції шляхом виплати за врахованим векселем, що гарантується наданням авалю банку країни імпортера. У результаті форфетирования заборгованість покупця по товарному (комерційному) кредиті трансформується в заборгованість фінансову (на користь банку). По своїй суті форфейтинг з\'єднує в собі елементи факторингу (до якого підприємства-експортери прибігають у випадку високого кредитного ризику) і обліку векселів (з їх індосаментом тільки на користь банку), форфейтинг використовується при здійсненні довгострокових (багаторічних) експортних постачань і дозволяє експортерові негайно діставати грошові кошти шляхом обліку векселів. Однак його недоліком є висока вартість, тому підприємству-експортерові варто проконсультуватися з банком (факторингової компанією) ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість уключити витрати по форфейтинговой операції у вартість контракту.
8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості. Критерієм оптимальності розробленої і здійснюваної кредитної політики будь-якого типу і по будь-яких формах наданого кредиту, а відповідно і середнього розміру дебіторської заборгованості по розрахунках з покупцями за реалізовану їм продукцію, виступає наступна умова:
Д30---> ОПдр > ОЗдз + ПСдз,
де Д30 — оптимальний розмір дебіторської заборгованості підприємства при нормальному його фінансовому стані; ОПдр — додатковий операційний прибуток, одержуваний підприємством від збільшення продажу продукції в кредит; ПРО3д3 — додаткові операційні витрати підприємства по обслуговуванню дебіторської заборгованості; ПСдз — розмір утрат коштів, інвестованих у дебіторську заборгованість, через несумлінність (неплатоспроможності) покупців.
4.4. Управління грошовими активами
Розмір залишку грошових активів, яким оперує підприємство в процесі господарської діяльності, визначає рівень його абсолютної платоспроможності (готовність підприємства негайно розрахуватися по усіх своїх невідкладних фінансових зобов\'язаннях), впливає на тривалість операційного циклу (а отже і на розмір фінансових коштів, інвестованих в оборотні активи), а також характеризує у визначеній мері його інвестиційні можливості (інвестиційний потенціал здійснення підприємством короткострокових фінансових вкладень).
Основною метою фінансового менеджменту в процесі управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства. У цьому одержує свою реалізацію функція грошових активів як засобу платежу, що забезпечує реалізацію цілей формування їхнього операційного, страхового і компенсаційного залишків.
Поряд з цією основною метою важливою задачею фінансового менеджменту в процесі управління грошовими активами є забезпечення ефективного використання тимчасово вільних коштів, а також сформованого інвестиційного їхнього залишку.
З позицій форм нагромадження грошових авуарів і управління платоспроможністю підприємства його грошові активи підрозділяються на наступні елементи: • грошові активи в національній валюті; • грошові активи в іноземній валюті; • резервні (з позиції забезпечення платоспроможності) грошові активи у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень.
У процесі формування політики управління варто врахувати, що вимоги забезпечення постійної платоспроможності підприємства визначають необхідність створення високого розміру грошових активів, тобто переслідують мети Максимізації їхнього середнього залишку в рамках фінансових можливостей підприємства. З іншого боку, варто врахувати, що грошові активи підприємства в національній валюті при їхньому збереженні в значній мірі піддані втраті реальної вартості від інфляції; крім того, грошові активи в національній і іноземній валюті при збереженні утрачають свою вартість у часі, що визначає необхідність мінімізації їхнього середнього залишку. Ці суперечливі вимоги повинні бути враховані при розробці політики управління грошовими активами, що у зв\'язку з цим здобуває оптимизационный характер.
Політика управління грошовими активами являє собою частина загальної політики управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації сукупного розміру їхнього залишку з метою забезпечення постійної платоспроможності й ефективного використання в процесі збереження. Розробка політики управління грошовими активами підприємства включає наступні основні етапи.
1. Аналіз грошових активів підприємства в попередньому періоді. Основною метою цього аналізу є оцінка суми і рівня середнього залишку грошових активів з позицій забезпечення платоспроможності підприємства, а також визначення ефективності їхнього використання.
2. Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства. Така оптимізація забезпечується шляхом розрахунків необхідного розміру окремих видів цього залишку в майбутньому періоді.
Потреба в операційному (трансакционном) залишку грошових активів характеризує мінімально необхідну їхню суму, необхідну для здійснення поточної господарської діяльності. Розрахунок цієї суми ґрунтується на планованому грошовому обігу по операційній діяльності (відповідному розділі плану надходження і витрати коштів) і кількості оборотів грошових активів. Для розрахунку планованої суми операційного залишку грошових активів використовується наступна формула:

де ТАК0— планована сума операційного залишку грошових активів підприємства; ПООД — планований обсяг грошового обігу (суми витрати коштів) по операційній діяльності підприємства; КОда — кількість оборотів середнього залишку грошових активів у плановому періоді.
Приклад: Визначити плановану суму операційного залишку грошових активів підприємства виходячи з наступних даних: відповідно до плану надходження і витрати коштів на майбутній рік обсяг грошового обігу по операційній діяльності передбачений у розмірі 300 тис. усл. ден. ед.; кількість оборотів середнього залишку грошових активів у попередньому році склало 24. На плановий період цей показник залишений без змін.
Підставляючи ці дані У вищенаведену формулу, одержимо: планована сума операційного залишку коштів =12,5 тис. усл. ден. eg.
Розрахунок планованої суми операційного залишку грошових активів може бути здійснений і на основі звітного їхнього показника, якщо в процесі аналізу було встановлено, що він забезпечував своєчасність здійснення всіх платежів, зв\'язаних з операційною діяльністю підприємства. У цьому випадку для розрахунку використовується наступна формула:

де ТАК0 — планована сума операційного залишку грошових активів підприємства; ДАф — фактична середня сума операційного залишку грошових активів підприємства в попередньому аналогічному періоді; ПООД— планований обсяг грошового обігу (суми витрати коштів) по операційній діяльності підприємства; ФООД — фактичний обсяг грошового обігу (суми витрати коштів) по операційній діяльності підприємства в попередньому аналогічному періоді; КОда — кількість оборотів середнього залишку грошових активів у плановому періоді.
Приклад: Доповнимо показники попереднього приклада наступними даними: операційний залишок грошових активів складав у середньому 11 тис. усл. ден. eg; фактичний обсяг грошового обігу по операційній діяльності склав у звітному році 262 тис. усл. ден. eg.
Підставляючи ці дані у вищенаведену формулу, одержимо: планована сума операційного залишку коштів 12,6 тис. усл. ден. eg.
У практиці закордонного фінансового менеджменту застосовуються і більш складні моделі визначення середнього залишку грошових активів.
Найбільше широко використовуваної в цих цілях є Модель Баумоля, що перший трансформував для планування залишку коштів раніше розглянуту Модель EOQ. Вихідними положеннями Моделі Баумоля є сталість потоку витрати коштів, збереження всіх резервів грошових активів у формі короткострокових фінансових вкладень і зміна залишку грошових активів від їхнього максимуму до мінімуму, рівного нулеві.
Математичний алгоритм розрахунку максимальних і середнього оптимальних розмірів залишку коштів відповідно до Моделі Баумоля має такий вигляд:

де ДАмак— оптимальний розмір максимального залишку грошових активів підприємства; ТАК — оптимальний розмір середнього залишку грошових активів підприємства; Р0 — витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення коштів; Пд — рівень втрати альтернативних доходів при збереженні коштів (середня ставка відсотка по короткострокових фінансових вкладеннях), виражений десятковим дробом; ПОдо — планований обсяг грошового обігу (суми витрати коштів).
Приклад: необхідно визначити на основі Моделі Баумоля середній і максимальний розмір залишків коштів на основі наступних даних: планований річний обсяг грошового обігу підприємства складає 225 тис. усл. ден. eg.; витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення коштів складають 100 усл. ден. eg.; середньорічна ставка відсотка по короткострокових фінансових вкладеннях складає 20%.
При цих умовах розмір максимального і середнього залишків грошових активів підприємства складе:

3. Диференціація середнього залишку грошових активів у розрізі національної й іноземної валюти.
4. Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів. Основним методом регулювання середнього залишку грошових активів є коректування потоку майбутніх платежів (перенос терміну окремих платежів по завчасному узгодженню з контрагентами).
5. Забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових активів.
6. Побудова ефективних систем контролю за грошовими активами підприємства.
4.5. Управління фінансуванням оборотних активів
Політика фінансування оборотних активів являє собою частина загальної політики управління його оборотними активами, що полягає в оптимізації обсягу і складу фінансових джерел їхнього формування з позицій забезпечення ефективного використання власного капіталу і достатньої фінансової стійкості підприємства.
Розробка політики фінансування оборотних активів здійснюється по наступних основних етапах.
1. Аналіз стану фінансування оборотних активів {підприємства в попередньому періоді.
2. Формування принципів фінансування оборотних активів підприємства. Відповідно до теорії фінансового менеджменту існує три принципових підходи до фінансування різних груп оборотних активів підприємства.
Консервативний підхід до фінансування оборотних активів припускає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу повинні фінансуватися постійна частина оборотних активів і приблизно половина перемінної їхньої частини. Друга половина перемінної частини оборотних активів повинна фінансуватися за рахунок короткострокового позикового капіталу. Така модель (тип політики) фінансування оборотних активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства (за рахунок мінімального обсягу використання короткострокових позикових коштів), однак збільшує витрати власного капіталу на їхнє фінансування, що за інших рівних умов приводить до зниження рівня його рентабельності.
Помірний (або компромісний) підхід до фінансування оборотних активів припускає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу повинна фінансуватися постійна частина оборотних активів, у той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу — весь обсяг перемінної їхньої частини. Така модель (тип політики) фінансування оборотних активів забезпечує прийнятний рівень фінансової стійкості підприємства і рентабельність використання власного капіталу, наближену до середньоринкової норми прибутку на капітал.
Агресивний підхід до фінансування оборотних активів припускає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу фінансується лише невелика частка постійної їхньої частини (не більш половини), у той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу — переважна частка постійної і вся перемінна частини оборотних активів. Така модель (тип політики) створює проблеми в забезпеченні поточної платоспроможності і фінансової стійкості підприємства. Разом з тим, вона дозволяє здійснювати операційну діяльність з мінімальною потребою у власному капіталі, а отже забезпечувати за інших рівних умов найбільш високий рівень його рентабельності.
3. Оптимізація обсягу поточного фінансування оборотних активів (поточних фінансових потреб) з обліком формованого фінансового циклу підприємства. Така оптимізація дозволяє виявити і мінімізувати реальну потребу підприємства у фінансуванні оборотних активів за рахунок власного капіталу і приваблюваного фінансового кредиту (у довгостроковій або короткострокової його формах).
Розрахунок прогнозованого обсягу кредиторської заборгованості підприємства в майбутньому періоді здійснюється по наступній формулі:
КЗП = (КЗТ + КЗВН - КЗПР) * (1 + Тр),
де Кзп-прогнозує обсяг кредиторської заборгованості підприємства; КЗТ — середня фактична сума кредиторської заборгованості підприємства по товарних операціях в аналогічному попередньому періоді; КЗВН — середня фактична сума внутрішньої кредиторської заборгованості (кредиторської заборгованості інших видів) підприємства в аналогічному попередньому періоді; ДО3ін — середня фактична сума простроченої кредиторської заборгованості підприємства (усіх видів) в аналогічному попередньому періоді; Тр— планований темп приросту обсягу виробництва продукції, виражений десятковим дробом.
4. Оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів підприємства. При визначенні структури цього фінансування виділяють наступні групи джерел: • власний капітал підприємства; • довгостроковий фінансовий кредит; • короткостроковий фінансовий кредит; • товарний (комерційний) кредит; • внутрішня кредиторська заборгованість підприємства.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170