Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В.П. НАГРЕБЕЛЬНИЙ - ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ : ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ПОНЯТТЯ ФIНАНСОВОГО ПРАВА

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

В.П. НАГРЕБЕЛЬНИЙ - ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ:ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ПОНЯТТЯ ФIНАНСОВОГО ПРАВА

 

загрузка...

Важливою необхідною складовою механізму соціального управління є фінансова діяльність держави. Це проявляється в тому, що акумульовані в ході цієї діяльності фінансові ресурси спрямовуються в галузі економіки, соціальну та інші сфери з урахуванням пріоритетності заходів, що фінансуються, на певних етапах розвитку країни, її зовнішніх та внутрішніх умов. При цьому держава та місцеві утворення беруть на себе забезпечення тих необхідних суспільних послуг, які не можуть бути предметом приватного підприємництва.
Здійснення ефективної фінансової діяльності держави є необхідним фактором для проведення справедливої соціальної політики, яка в умовах переходу до ринкової економіки потребує усунення негативних наслідків останньої. За допомогою фінансової діяльності створюється матеріальна основ, необхідна для функціонування органів державної влади й управління, правоохоронних органів, забезпечення обороноздатності й безпеки держави. Фінансова діяльність держави впливає й на розвиток відносин між державою та місцевим самоврядуванням.
Здійснення фінансової діяльності держави потребує правового врегулювання прав, обов'язків та відповідальності суб'єктів, які беруть участь у цій діяльності. В цьому і полягає призначення фінансового права: за допомогою його норм фінансова система приводиться до дії і використовується державою. Галузь фінансів і окремі її сторони зачіплюють норми і інших галузей права. Однак саме у сферу фінансового права ця область підпадає в цілому, хоча на різні елементи фінансової системи його норми розповсюджуються не в однаковій мірі. Це зумовлено тим, що до предмету фінансового права відносяться державні фінанси. З іншими елементами фінансової системи ця галузь права пов'язана остільки, оскільки регулює відносини, пов'язані з акумуляцією коштів до грошових фондів держави й органів місцевого самоврядування, а також використання цих коштів. Слід зазначити, що внаслідок здійснення фінансової діяльності державою, окрім фінансових виникають й інші суспільні відносини, наприклад, трудові, цивільні тощо, які регулюються іншими галузями права. Дія ж фінансового права розповсюджується лише на фінансові правовідносини.
Основним об'єктивним критерiєм подiлу права на окремi галузi, як відомо, є матерiальний змiст тих суспiльних вiдносин, якi регулюються правовими нормами цих галузей, тобто предмет правового регулювання. За прийнятою у вітчизняній юридичній науці концепцією, основним критерієм для розмежування галузей права є предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, які регулюються нормами певної галузі права.
Проблема визначення галузей права є досить актуальною і дискусії щодо цього питання тривають давно. Беззаперечно, що у системі права найбільш складним утворенням є галузь права, і, незважаючи на різноманітність думок щодо критеріїв поділу права на галузі, переважна більшість дослідників визнає домінуючу роль серед таких критеріїв предмет і метод правового регулювання. Причому головне місце серед них відводиться предмету, а метод визнається похідним від особливостей предмета правового регулювання. На думку Д.М. Лук’янця, при характеристиці галузей права як відносно цілісних утворень слід враховувати не лише предмет і метод правового регулювання, а й відношення галузі до відповідної функції права, а зв’язок між галузями виводити виходячи із генезису правового регулювання. Враховуючи це, автором виділено три генетичних рівні системи права, а саме: системоутворюючий, методоутворюючий і предметний. Стосовно фінансового права, автора зазначає, що воно є предметною галуззю права. Особливістю предметних галузей є те, що основним критерієм їх виділення є суто предмет правового регулювання і на цьому рівні практично збігатимуться галузь права і галузь законодавства. Причому галузь фінансового законодавства являтиме зовнішню форму предметної галузі фінансового права. Д.М. Лук’янець запропонував здійснювати класифікацію предметних галузей за різними критеріями, зокрема: характеристики суб’єктів правовідносин (банківське право, сімейне право), об’єкт правовідносин (фінансове право, земельне право), зміст правовідносин (господарське право, підприємницьке право).
За загальним уявленням предметом правового регулювання будь-якої галузі права є суспільні відносини, які регулюються цією галуззю. Таким чином, предмет фінансового права - це сукупність суспільних відносин, які складаються у сфері фінансової діяльності держави. Ця дiяльнiсть є об'єктивною за своєю сутнiстю, являє собою процес планомiрного утворення, розподiлу, перерозподiлу i використання централiзованих i децентралiзованих фондiв грошових коштiв, що забезпечують виконання державою своїх завдань i функцiй. В цих вiдносинах завжди виявляється владно-органiзуюча роль держави у розподiлi i перерозподiлi нацiонального доходу, тому вони мають владно-майновий (грошовий) характер. В фiнансових вiдносинах iнтереси держави представляють органи, надiленi нею владними повноваженнями.
Для визначення предмету регулювання і встановлення меж фінансового права слугують певні критерії, головним з яких є те, що ця галузь права регулює організаційні суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави, а норми фінансового права завжди пов’язані з регулюванням відносин з приводу виконуваних в процесі фінансової діяльності держави розподільчої, контрольної і стимулюючої функцій при розподілі суспільного продукту та національного доходу в грошовій формв.
За своїм змістом ці відносини є досить різноманітними, що зумовлено складністю і багатоланковістю фінансової системи, її зв'язком зі всіма структурами суспільного виробництва і розподілу, із різними сторонами життєдіяльності суспільства й держави. Також різноманітним є і коло учасників фінансових відносин: держава в особі уповноважених нею органів, адміністративно-територіальні утворення, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи, юридичні та фізичні особи. Отже, предмет фінансового права пов'язаний не тільки з державними фінансами, а й з місцевими (муніципальними) фінансами і враховує їх поділ на централізовані та децентралізовані.
Виключення відносин, що виникають у процесі фінансової діяльності місцевих утворень (органів місцевого самоврядування) суперечило б принципу єдності фінансової системи й вимозі щодо проведення в державі єдиної фінансової кредитної та грошової політики. Зазначені відносини об'єднує з відносинами, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, їхній публічний характер.
Найбільш повне уявлення щодо структури та предмету фінансового права дає класифікація відносин, що складають його предмет за різними підставами. Серед фінансових відносин, які є предметом фінансового права можна виділити такі групи:
- відносини, що виникають між державою та її адміністративно-територіальними одиницями в особі уповноважених органів представницької та виконавчої влади, які виникають у зв'язку з розподілом фінансових ресурсів держави;
- між фінансовими й податковими органами, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями - з іншого, із приводу виконання фінансових зобов'язань перед державою, муніципальними утвореннями, розподілу між ними або витрачанням державних та місцевих грошових коштів;
- між державними (місцевими) фінансово-кредитними органами у зв'язку з утворенням, розподілом та використанням державних (місцевих) грошових фондів і ресурсів (бюджетних, позабюджетних, кредитних, страхових);
- відносини між державними, в тому числі казенними, та комунальними підприємствами, установами, організаціями, з одного боку, та їх, вищестоящими державними (місцевими) органами - з іншого, у зв'язку з розподілом та використанням у відповідних галузях народного господарства та соціальних сферах бюджетних чи кредитних ресурсів, а також власних коштів підприємств, організацій, установ;
- відносини між фінансово-кредитними органами держави, з одного боку, та юридичними й фізичними особами - з іншого, у зв'язку з утворенням і розподілом державних кредитних ресурсів та централізованих страхових фондів;
- відносини між фінансово-кредитними органами держави, з одного боку, та юридичними й фізичними особами - з іншого, у зв'язку із виконанням останніми обов'язків щодо внесення платежів до державних та місцевих грошових фондів.
Наведена класифікація, здійснена за суб'єктивним складом відносин, але можливі класифікації й за іншими ознаками, наприклад, за змістом фінансових відносин, за методами фінансової діяльності тощо. Різномаїття підходів щодо класифікації фінансових відносин поглиблює уявлення щодо предмета фінансового права.
Залежно від функцій фінансової діяльності, предмет фінансового права складають відносини, що виникають в процесі:
- акумуляції грошових коштів до державних та місцевих грошових фондів;
- розподілі державних або місцевих грошових коштів;
- використанні державних чи місцевих ресурсів;
- здійсненні фінансового контролю;
- емісії грошових знаків.
Залежно від інституційної належності виділяються такі відносини:
- бюджетні;
- відносини, що виникають в процесі діяльності державних чи місцевих позабюджетних фондів;
- відносини з приводу утворення державних чи місцевих доходів;
- відносини з приводу здійснення державних чи місцевих утворень;
- відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності підприємств, установ та організацій;
- податкові;
- кредитні;
- страхові;
- відносини з приводу грошового обігу і розрахунків;
- відносини, що виникають в процесі валютного регулювання.
За економічним критерієм, відносини, що складають предмет фінансового права поділяють на фінансові та нефінансові. Фінансовими є відносини, які опосередковують рух грошових коштів і мають характерні ознаки фінансів (наприклад, відносини з бюджетного регулювання, стягненню податків тощо). Нефінансовими є відносини, внаслідок функціонування яких не відбувається руху грошових коштів, однак ці відносини є основою фінансових і спрямовані на виникнення, зміну чи припинення фінансових відносин (наприклад, встановлення податків, затвердження кошторису, прийняття рішення про місцевий бюджет тощо).
Розгляд фінансових відносин за групами свідчить, що при усьому своєму різноманітті вони мають загальний основний зміст, а саме: спрямованість на утворення, розподіл і використання державних та місцевих грошових коштів (фінансових ресурсів). Природно, що ці відносини виникають при участі та безпосередньому впливу держави і в межах чинного законодавства – органів місцевого самоврядування.
Держава забезпечує планомірність акумуляції грошових коштів та їх спрямування згідно планів і програм в економіку, соціальну сферу та інші потреби суспільства. Вона повинна організовувати цю діяльність, дотримуючись правил та вимог правових норм.
З огляду на вищевикладене, можна зазначити, що у фiнансових вiдносинах виступають державні та місцеві органи, господарськi органiзацiї рiзних форм власностi, громадськi органiзацiї, об'єднання громадян, окремi громадяни, на яких покладаються обов'язки щодо внесення платежiв до державних та місцевих грошових фондів або цiльового використання асигнувань, що вiдпускаються з фондiв коштiв. Як правило, держава уповноважує управляти фiнансовою дiяльнiстю утворенi для цього органи (фiнансовi та кредитнi).
Фiнансовим правом регулюються тiльки органiзацiйно-майновi вiдносини, що випливають з владної дiяльностi держави в особi уповноважених її органiв із приводу створення, розподiлу i використання нею фондiв коштiв. У цих вiдносинах завжди проявляється владно-органiзуюча роль держави в розподiлi i перерозподiлi внутрiшнього валового продукту i нацiонального доходу, оскiльки данi вiдносини мають владно-майновий (грошовий) характер.
Таким чином, важливими рисами, що складають предмет фінансового права, є те, що вони:
- існують в сфері фінансової діяльності з метою утворення необхідних суспільству грошових фондів, тобто мають організаційний характер;
- в цих відносинах приймають участь уповноважені державою органи, наділені відповідними владними повноваженнями стосовно інших суб’єктів відносин, тобто вони мають владний характер;
- об’єктом відносин завжди є гроші або грошові зобов’язання, пов’язані з утворенням і використанням грошових фондів, тобто ці відносини мають грошовий характер.
Зазначені особливості дозволяють виділити з великого кола грошових відносин ті, що за своїм змістом є фінансовими. Це зумовлено тим, що не всi грошовi вiдносини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями, є фiнансовими. Частина з цих вiдносин регулюється iншими галузями права. Фінансовае ж право регулює відносини, що виникають у зв’язку з рухом публічних грошових фондів.
Регулювання відносин, пов’язаних з рухом публічних грошових фондів, припускає певний фінансово-правовий аспект даного процесу. Він визначається низкою обставин:
- фінансові правовідносини спрямовані на мобілізацію публічних грошових фондів;
- зібрані кошти спрямовуються на забезпечення функцій і завдань держави і органів місцевого самоврядування;
- визначають умови виникнення, зміни і припинення грошових відносин;
- забезпечують функції державних органів у сфері фінансової діяльності.
Для фiнансового права властивим є рiзноманiтнiсть та складнiсть об'єкту правового регулювання. Це обумовлено багатоланцюговістю i динамiчнiстю самої фiнансової системи, її зв'язку з усiма структурами суспiльного виробництва. У виникненнi i реалiзацiї фiнансових правовiдносин завжди особливу роль вiдiграє держава. Вона забезпечує планомiрнiсть i безперервнiсть акумуляцiї фiнансових ресурсiв, найбiльш доцiльне їх застосування в iнтересах суспiльства, послiдовний контроль за правильним їх використанням.
Нормами фiнансового права закрiплюються:
- загальнi принципи i форми фiнансової дiяльностi держави,
- методи акумуляцiї коштiв до державних грошових фондiв,
- види обов'язкових платежiв, що використовуються для формування цих фондiв,
- порядок отримання i використання державних грошових коштів,
- джерела утворення фiнансових ресурсiв державних пiдприємств, органiзацiй, установ;
- порядок отримання та використання державних та місцевих грошових коштів тощо.
Реалізуючі цю діяльність держава, у свою чергу, також повинна дотримуватися правил і вимог права. Інакше неминучі колізії надбудови й базису, негативні наслідки для суспільства й держави.
Фiнансове право регулює вiдносини, що виникають при:
- встановленi бюджетної системи,
- розподiлу доходiв та видаткiв мiж її ланками,
- складаннi, розглядi, затвердженнi, виконаннi бюджету та звiту про його виконання,
- збираннi податків та обов'язкових платежiв з пiдприємств, органiзацiй рiзних форм власностi, а також населення,
- фiнансуваннi та кредитуваннi,
- державному страхуваннi, державних позиках та органiзацiї ощадної справи,
- регулюваннi грошової системи, розрахунках та валютних операцiях.
Врегульовуючи ці відносини, норми фінансового права закріплюють права та обов'язки державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та громадян.
Чіткість правового регулювання фінансових відносин важлива не тільки для забезпечення належної організованості роботи державних органів та органів місцевого самоврядування, але й для дотримання інтересів держави, адміністративно-територіальних утворень, а також громадян, підприємств, організацій, установ, і в кінцевому рахунку – для виконання державою своїх функцій.
Таким чином, фiнансовим правом регулюються тiльки органiзацiйно-майновi вiдносини, що виникають з владної дiяльностi держави в особi повноважних органiв, щодо утворення i використання нею фондiв коштiв.
Отже, предмет фінансового права складають суспільні відносини, що виникають в процесі діяльності держави та місцевих утворень (адміністративно-територіальних одиниць) щодо планомірного утворення (формування), розподілу й використання грошових фондів (фінансових ресурсів) з метою реалізації завдань держави.
Однак при виділенні галузі права необхідно брати до уваги не тільки предмет правового регулювання, оскільки це призведе до виділення численної кількості галузей права, а й особливий галузевий режим правового регулювання. Якщо предмет регулювання – матеріальна ознака розмежування правових норм на галузі права, то особливий юридичний режим – це юридична ознака кожної галузі права. І якщо підходити з практичних міркувань до поняття галузі права, то особливий юридичний режим має найсуттєвіше значення. До елементів такого режиму С.С. Алексєєв відносить метод правового регулювання, особливі юридичні засоби правового регулювання, принципи правового регулювання і наявність самостійної галузі законодавства.
Отже, іншою ознакою вiдмежування однiєї галузi вiд iншої, є метод правового регулювання, тобто сукупнiсть засобiв впливу на учасникiв фiнансово-правових вiдносин, якi характеризуються юридичними фактами, із якими пов'язуються виникнення фiнансових правовiдносин, правовим статусом їх суб'єктiв та розподiлом прав i обов'язкiв мiж ними, видами санкцiй за порушення приписiв держави i порядком їх, застосування. Iнакше, кажучи, пiд методом фiнансово-правового регулювання розуміється органiчна система прийомiв i способiв безперервного правового впливу на поведiнку учасникiв фiнансових вiдносин, на характер взаємозв'язкiв мiж ними. Саме поняття предмета й методу правового регулювання дають характеристику будь-якої галузі права, включаючи й фінансове.
Основним методом фiнансово-правового регулювання є метод владних приписiв. За своєю структурою це органiчно цiлiсна система безперервного впливу на учасникiв фiнансових правовiдносин із метою реалiзацiї ними своїх функцiй. Вона уособлює в собі цілісність юридичних фактів, з якими пов'язане виникнення фінансових правовідносин, правовий статус їх суб'єктів, розподіл прав і обов'язків між ними, види санкцій за порушення приписів правової норми й порядок їх застосування. Цей метод притаманний адмiнiстративному праву. Але на вiдмiну вiд адмiнiстративних правовiдносин учасники фiнансово-правових відносин взагалі позбавленi права оперативної самостiйностi. Їх права i обов'язки точно визначенi законодавством, а санкцiї фiнансово-правових норм завжди мають каральний характер. Для фiнансового права властива нерiвнiсть сторiн, але це не виключає можливостi оскаржити дiї органу, надiленого владними повноваженнями, одержати вiдстрочку або розстрочку платежу. Однак подання прохання про вiдстрочку, розстрочку чи подання скарги не призупиняє стягнення аж до самого моменту прийняття уповноваженим на це органом вiдповiдного рiшення відносно прохання, за винятком окремих випадків.
Метод фінансово-правового регулювання, припускаючи нерівність суб’єктів і забезпечуючи надзвичайне становище і роль держави, виявляється у владних розпорядженнях, наказах одним суб’єктам з боку інших, що представляють державу та органи місцевого самоврядування. Владність як зміст методу фінансово-правового регулювання має особливості, які і реалізуються в імперативних розпорядженнях у галузі фінансової діяльності:
- перевага у фінансово-правовому регулюванні позитивних зобов’язань. Держава, видаючи владні розпорядження, зобов’язує суб’єктів до їх виконання, причому нерідко в однозначній формі;
- метод владних розпоряджень виступає як імперативний, коли суб’єкти фінансового права виконують обов’язок відповідно до норм законів і підзаконних актів (права є похідними від обов’язків);
- регулює підстави виникнення правовідносин, виходячи з того, що за наявності певного юридичного факту суб’єкт права зобов’язаний вступити у це відношення і виходити з розпорядження закону, а не власної волі;
- даний метод характеризується юридичною нерівністю суб’єктів, коли одні з них володіють однобічними юридично-владними повноваженнями щодо інших суб’єктів, тоді як останні не мають адекватних повноважень стосовно керуючих суб’єктів. На цьому базується основа правосуб’єктності, коли у керуючих суб’єктів вона складається переважно з прав, а у зобов’язаних – в основному з обов’язків і похідних від них прав.
Специфiка методу владних приписiв проявляється у самому змiстi конкретних правовiдносин, в колi органiв, уповноважених державою на владнi дiї. За своїм змiстом цi приписи стосуються порядку i розмiрiв стягнення податкiв, платежiв i внескiв до бюджету, позабюджетних фондiв; напрямкiв використання державних коштiв; порядку i розмiрiв їх використання i т.д. Вiн сприяє планомiрному наповненню державного бюджету, цiльовому розподiлу i використанню державних фiнансових ресурсiв у вiдповiдностi із визначеними державою пріоритетами, розробленими програмами i планами.
Метод владних приписiв реалiзується i пiд час формування державою своїх ресурсiв за рахунок платежiв добровiльного характеру: державних позик, лотерей тощо. Держава встановлює умови проведення державної внутрiшньої позики, проведення лотерей, якi не можуть бути змiненi за угодою сторiн i є обов'язковими для суб'єктiв, що вступили у цi вiдносини.
Відмінності основного методу регулювання фінансових правовідносин яскраво проявляються і в переліку державних органів, які уповноважені давати владні приписи суб'єктам фінансових відносин. В силу встановленого розподілу компетенції між державними органами основну частину таких приписів видають органи, що спеціально створені для управління державними фінансами. Учасники фінансових відносин, яким ці органи адресують свої розпорядження, в переважній більшості випадків перебувають у взаємозв'язку з цими органами і залежні від них тільки по лінії фінансової діяльності. Проте це не виключає правового регулювання фінансових відносин методом владних приписів і по вертикалі. В цілому для фінансово-правового регулювання найбільш характерним є використання владних приписів саме у функціональних взаємовідносинах з органами спеціального управління фінансами держави.
Крiм методу владних приписiв, у фiнансово-правовому регулюванні застосовуються й iншi методи, а саме: метод субординацiї, метод погодження, метод рекомендацiй. Вони набувають все бiльшого застосування, що обумовлено ускладненням суспiльних взаємозв'язкiв, зростанням рiвня самостiйностi суб'єктiв фiнансових вiдносин. Але найчастiше цi методи застосовуються не самостiйно, а в тому чи iншому поєднанi з основним методом фiнансово-правового регулювання - методом владних приписiв і доповнюють його.
Метод субординації формує централізоване, імперативне регулювання, яке зверху до низу здійснюється на владно-імперативних засадах. Статус суб'єктів, їхнє становище в правовідносинах насамперед характеризується субординацією або підпорядкованістю.
Наступним елементом галузевого режиму регулювання є наявність окремої галузі законодавства, про яку мова буде йти у окремому розділі. До елементів цього режиму відносяться також і принципи фінансового права. У загальній теорії права з незначними відмінностями однозначно трактується поняття принципів права. Ними є керівні ідеї, що характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві. З одного боку, принципи права виражають закономірності права, а з іншого – являють собою найбільш загальні норми, що діють в усій сфері правового регулювання і розповсюджуються на усіх суб’єктів. Принципи права визначають напрями вдосконалення правових норм, виступаючи в якості керівних ідей для законодавця. Завдяки принципам, правова система адаптується до найважливіших інтересів і потреб людини і суспільства, стає сумісною з ними. Поділ правових принципів на загальноправові, міжгалузеві та галузеві, їх взаємопроникнення та взаємозв’язок виступає предметом нормативно-правового закріплення.
Наступним елементом юридичного режиму визначають особливі юридичні засоби регулювання, які стосуються способів виникнення прав і обов’язків, засобів юридичного впливу, способів захисту прав, процедурно-процесуальних форм тощо. Фінансове право використовує сукупність таких юридичних засобів.
В юридичній літературі існують різні визначення поняття фінансового права як галузі права.
Фінансове право - це самостiйна галузь публiчного права, що регулює суспiльнi вiдносини у сферi мобiлiзацiї, розподiлу i використання централiзованих i децентралiзованих фiнансових ресурсiв держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань i функцiй.'
В деякій мірі інший підхід до визначення фінансового права як галузі права спостерігається у Н.І. Хімічевої, яка розширює це визначення, включаючи і місцеві фінанси. Фінансове право – це сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі створення, розподілу і використання грошових фондів (фінансових ресурсів) держави і органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх, завдань.
Можна також визначити фiнансове право як систему або сукупнiсть правових норм, що регулюють фiнансове господарство держави.
Фінансове право України перебуває у стадії формування, на яке впливають різні чинники, зокрема, наявність залишків минулої системи (наприклад, фіскальний ухил), основ теперішнього (внутрішня незбалансованість, суперечливість норм), тенденції розвитку (рівність суб’єктів права усіх форм власності, посилення матеріальної відповідальності за правопорушення в галузі фінансів), нові економічні та політичні умови держави. Останнє поки що проявляється переважно у формі напрямків та тенденцій у розвитку фінансового права України. В його розвитку можна виділити такі найбільш суттєві напрямки:
1. Зміни фінансово-правових норм, що зумовлені переходом економіки до ринкових відносин. Тепер ці норми базуються на принципі рівності прав суб’єктів незалежно від форми власності і відповідно до цього – їх фінансових зобов’язань перед державою і регіональними утвореннями, прав на захист їх законних інтересів, самостійності господарюючих суб’єктів тощо. Слід також відзначити і спрямованість фінансово-правових інститутів на стимулювання виробництва, використання їх для регулювання економіки тощо.
2. Посилення матеріальної (фінансової) відповідальності за правопорушення у фінансовій сфері. Це стосується також і відповідальності державних органів, які здійснюють фінансову діяльність.
3. Спрямованість фінансово-правового регулювання на встановлення більшого розмаїття в методах фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Разом із тим у них ще переважує фіскальна сторона.
4. Фінансове право повинно відображати розвиток в Україні місцевого самоврядування. Зміни, що відбуваються в його нормах, спрямовані на розширення самостійності місцевого самоврядування й сфери їх правового регулювання. Органи місцевого самоврядування мають право приймати нормативні акти, які регулюють фінансові відносини на території їхнього юрисдикції.
5. Фінансово-правові норми, які закріплюють повноваження державних органів у галузі фінансів, повинні відображати конституційний принцип поділу влади в галузі фінансів.
Зазначені тенденції, на наш погляд, набудуть свого подальшого розвитку, незважаючи на те, що вони потребують свого поглиблення та закріплення. При цьому потрібно враховувати й те, що розвиток фінансового права в цілому повинен відповідати нормам міжнародного права та сприяти створенню фінансової основи для їх реалізації, утвердженню прав і свобод людини.

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170