Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО - І. І. Дахно : МІЖНАРОДНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС І НОТАРІАЛЬНІ ДІЇ

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО - І. І. Дахно:МІЖНАРОДНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС І НОТАРІАЛЬНІ ДІЇ

 

загрузка...

17.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Наведемо перелік найважливіших джерел, що стосуються зазначеної теми:
1. Розділ VI "Цивільні процесуальні права іноземних громадян і осіб без громадянства. Позови до іноземних держав, судові доручення і рі¬шення іноземних судів. Міжнародні договори" Цивільного процесуаль¬ного кодексу України. Верховна Рада Української РСР прийняла Кодекс 18 липня 1963 р. Він набрав чинності з 1 січня 1964 р. До Кодексу зага¬лом і до його розд. VI зокрема неодноразово вносилися зміни та допов¬нення. У розд. VI немає жодної статті, яка б не зазнала змін та допов¬нень.
2. Закон України "Про нотаріат". Прийнятий Верховною Радою Ук¬раїни 2 вересня 1993 р.
3. Арбітражний процесуальний кодекс України. Верховна Рада Ук¬раїни прийняла Закон 6 листопада 1991 р.
4. Консульський статут України. Затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94.
5. Конвенція про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ. Укладена в Мінську в межах СНД 22 січня 1993 р.
6. Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р. Набрала чинності 1 серпня 1988 р. Україна приєдналася до Конвенції відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 лип¬ня 1993 р. № 3382-ХІІ. Для України Конвенція чинна з 1 квітня 1994 р.
233
7. Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових до¬кументів у цивільних або комерційних справах. Укладена 15 листопада 1965 р. у Гаазі. Україна приєдналася до Конвенції згідно із Законом Ук¬раїни "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних спра¬вах" від 19 жовтня 2000 р. № 2052-ІІІ (Офіційний вісник України. — 2000. —№46).
8. Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах. Укладена 18 березня 1970 р. у Гаазі. Україна при¬єдналася до Конвенції згідно з Законом України "Про приєднання Украї¬ни до Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або ко¬мерційних справах" від 19 жовтня 2000 р. № 2051-ІІІ (Офіційний вісник України. — 2000. — № 46).
9. Конвенція з питань цивільного процесу (1954 р.).
10. Міжнародні двосторонні договори України і зарубіжних країн про правову допомогу та правові відносини.
17.2. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ
Міжнародний цивільний процес з погляду нашої дисципліни — це комплекс процесуальних дій, пов'язаних із захистом прав іноземних фі¬зичних та юридичних осіб у судових та арбітражних органах України.
Міжнародний цивільний процес охоплює такі поняття:
• визначення підсудності у справах, що виникають з цивільних, сі¬мейних та трудових правовідносин, у яких бере участь іноземний елемент;
• процесуальне становище іноземних фізичних та юридичних осіб;
• процесуальне становище іноземної держави та її дипломатичних і консульських представництв;
• встановлення змісту іноземного права;
• звернення до іноземних судів з дорученнями про вручення доку¬ментів та виконання певних процесуальних дій;
• виконання доручень іноземних судів;
• визнання та виконання (у тому числі і примусове) іноземних судо¬вих рішень;
• виконання нотаріальних дій;
• визнання іноземних арбітражних (третейських) угод;
• розгляд спорів міжнародним комерційним арбітражем;
• примусове виконання рішень іноземного арбітражу.
234
На сучасному етапі розвитку світової цивілізації законодавці різних країн уже звикли до використання у своїх судах у певних випадках іно¬земного матеріального права. А от до процесуального права їх ставлен¬ня ревниве. Вони використовують власні, а не чужі процесуальні норми. Трапляється, що в якійсь країні певна норма вважається процесуальною, а в іншій — матеріальною. У таких випадках відповідний суд трактує цю норму за власним розсудом, тобто, вважаючи її, наприклад, матеріаль¬ною, належно використовує її при розв'язанні спору. В Україні, наприк¬лад, позовна давність належить до матеріального права, а в Англії—до процесуального.
У міжнародному приватному праві різних країн світу застосовують такі основні принципи визначення підсудності:
• громадянство сторін спору (у деяких країнах достатньо, щоб лише позивач був громадянином відповідної держави);
• поширення правил внутрішньої територіальної підсудності на справи з іноземним елементом;
• присутність відповідача.
Нерідко держави світу передбачають виключну підсудність власних судів щодо тієї чи іншої категорії справ. Найчастіше це справи, що сто¬суються земельних ділянок та будинків, тобто нерухомого майна. Відо¬ма міжнародному приватному праву факультативна підсудність може у певних випадках бути множинною, тобто справа підлягає компетенції судів більш як двох держав.
Угоди суб'єктів міжнародного приватного права, що встановлюють підсудність, називають пророгаційними. Вони визначають, суд (арбіт¬раж) якої країни буде компетентним розглядати спори. Пророгаційною угодою можна вибрати компетентний суд, але не можна змінити його ре¬чову або функційну компетенцію.
Судові органи різних держав світу здійснюють контакти кількома способами. Найпростішим є спосіб, коли суд однієї держави звертається безпосередньо до суду іншої держави. Судові доручення також можуть передаватися через центральні органи юстиції. Два названі способи передбачає Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р. Процитуємо відповідну статтю:
"Стаття 3. Порядок зносин
1. В справах, що охоплюються цим Договором, установи юстицій зносяться між собою за посередництвом центральних органів, якщо інше не передбачено цим Договором.
235
2. В розумінні цього Договору центральними органами є: з боку Ук¬раїни — Міністерство юстиції та Генеральна прокуратура, а з боку Рес¬публіки Польщі — Міністерство юстиції.
3. Центральні органи можуть домовитися, що установи юстиції До¬говірних Сторін зносяться між собою безпосередньо".
У світі використовують також дипломатичний канал за таким лан¬цюжком: власний суд — власне Міністерство закордонних справ — власне посольство (консульство) у відповідній країні — Міністерство за¬кордонних справ відповідної країни—суд відповідної країни.
Окремі країни для виконання судових доручень використовують спе¬ціальних уповноважених, що проживають в іноземних державах.
17.3. ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВА
ІНОЗЕМЦІВ ТА ІНОЗЕМНОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ
Ознайомимося з нормами чинного законодавства України, що стосу¬ються зазначених прав іноземних громадян, осіб без громадянства, іно¬земних юридичних осіб та іноземної держави. Ознайомлення розпочне¬мо з Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р., а саме зі статей, присвячених цьому аспекту (ст. 423,424,4241, 425). Процитуємо їх:
"Стаття 423. Цивільні процесуальні права іноземних громадян, іноземних підприємств і організацій
Іноземні громадяни мають право звертатись до судів України і кори¬стуються цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України.
Іноземні підприємства і організації мають право звертатись до судів України і користуються цивільними процесуальними правами для захи¬сту своїх інтересів.
Законодавством України можуть бути встановлені відповідні обме¬ження щодо громадян, підприємств і організацій тих держав, в яких до¬пускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав грома¬дян, підприємств або організацій України.
Стаття 424. Цивільні процесуальні права осіб без громадянства
Особи без громадянства мають право звертатись до судів України і користуються цивільними процесуальними правами нарівні з громадяна¬ми України.
Стаття 4241. Підсудність судам України цивільних справ по спо¬рах, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадян-
236
ства, іноземні підприємства і організації, а також по спорах, в яких хоча б одна з сторін проживає за кордоном
Підсудність судам України цивільних справ по спорах, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприєм¬ства і організації, а також по спорах, в яких хоча б одна з сторін прожи¬ває за кордоном, визначається законодавством України.
Стаття 425. Позови до іноземних держав. Дипломатичний імуні¬тет
Пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Ук¬раїні, можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів від¬повідної держави.
Акредитовані в Україні дипломатичні представництва іноземних дер¬жав та інші особи, зазначені у відповідних законах і міжнародних дого¬ворах України, підлягають юрисдикції суду України в цивільних справах лише в межах, що визначаються нормами міжнародного права або між¬народними договорами України.
В тих випадках, коли в іноземній державі не забезпечується Україні, її майну або представникам України така ж судова недоторканність, яка, згідно з цією статтею, забезпечується іноземним державам, їх майну або представникам іноземних держав в Україні, Кабінетом Міністрів Украї¬ни або іншим управомочним органом може бути приписано щодо цієї держави, її майна або представника цієї держави застосування відповід¬них заходів".
У ст.1 "Право на звернення до арбітражного суду" Арбітражного процесуального кодексу України зазначається:
"Підприємства, установи, організації, в тому числі колгоспи, індиві¬дуальні, спільні підприємства, міжнародні об'єднання організацій Украї¬ни та інших держав, а також інші юридичні особи, незалежно від форм власності майна та організаційних форм, мають право звертатися до ар¬бітражного суду згідно з встановленою для нього підвідомчістю госпо¬дарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів … "
Іноземному елементу відведено місце і в ст. 38 "Розгляд спорів, що виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності" Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. У цій статті, зокрема, встановлено:
"Спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяль¬ності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами
237
України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними угодами України".
Стаття 3 "Угоди про порядок розгляду спорів, пов'язаних із здійснен¬ням господарської діяльності", яка була укладена у Києві між держава¬ми — членами СНД 20 березня 1992 р., сформульована так:
"Суб'єкти господарювання кожної з держав — учасниць Співдруж¬ності Незалежних Держав користуються на території іншої держави — учасниці Співдружності Незалежних Держав правовим і судовим захис¬том своїх майнових прав і законних інтересів, рівним з суб'єктами гос¬подарювання іншої держави.
Суб'єкти господарювання кожної держави — учасниці Співдружнос¬ті Незалежних Держав мають на території інших держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав право безперешкодно звертатися до судів, арбітражних (господарських) судів, третейських судів і інших органів, до компетенції яких відноситься вирішення справ, вказаних у статті 1 цієї Угоди, можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії".
Питання цивільної процесуальної правоздатності іноземних фізич¬них та юридичних осіб перебувають також у полі зору Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримі¬нальних справ від 22 січня 1993 р. У ч. 1 і 2 ст. 1 зафіксовано:
"2. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно зверта¬тись до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні і кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, подавати позови та здійс¬нювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що і громадяни даної Договірної Сторони.
3. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірної Сторони".
Стаття 2. "Звільнення від сплати мита і відшкодування витрат" зазна¬ченої Конвенції передбачає:
"1. Громадяни кожної з Договірних Сторін і особи, що проживають на її території, звільняються від сплати і відшкодування судових і нота¬ріальних мит і витрат, а також користуються безплатною юридичною до¬помогою на тих самих умовах, що і власні громадяни.
2. Пільги, передбачені у пункті 1 цієї статті, поширюються на всі процесуальні дії, що здійснюються за даною справою, включаючи вико¬нання рішення".
238
17.4. ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ
Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. цьому аспекту присвячував ст. 426 та 427. Стаття 428 є загальною як для Кодек¬су, так і для його шостого розділу. Ознайомимося із зазначеними статтями.
"Стаття 426. Виконання судових доручень іноземних судів і звер¬нення судів України з дорученнями до іноземних судів
Суди України виконують передані їм в установленому порядку дору¬чення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій (вру¬чення повісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертизи і огляду на місці тощо), за винятком випадків, коли:
1) виконання доручення суперечило б суверенітетові України або за¬грожувало б безпеці України;
2) виконання доручення не належить до компетенції суду. Виконання доручень іноземних судів про проведення окремих проце¬суальних дій провадиться на основі законодавства України.
Суди України можуть звертатися до іноземних судів з дорученням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок зносин судів Украї¬ни з іноземними судами визначається законодавством України і міжна¬родними договорами України.
Стаття 427. Виконання в Україні рішень іноземних судів і арбіт¬ражних судів
Порядок виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражних судів визначається відповідними міжнародними договорами України. Рішення іноземного суду або арбітражного суду може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту набрання рішенням законної сили.
Стаття 428. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про цивільне судочинство, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору".
У проекті Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. зазначені аспекти, на наш погляд, опрацьовано краще. У цьому можна пересвідчи¬тися, процитувавши відповідні статті з цього проекту.
"Глава 116. Визнання та виконання рішень іноземних судів
Стаття 1620. Чинність рішень іноземних судів на території України
1. Рішення іноземних судів, що за своїм характером не потребують виконання, визнаються чинними в Україні, якщо немає заперечення про-
239
ти такого визнання, яке має бути подане у письмовій формі до будь-якого суду України.
2. У разі наявності заперечень рішення іноземного суду підлягають визнанню в порядку судового засідання, після того як суд України вста¬новить, що:
1) рішення іноземного суду набуло чинності у державі свого поход¬ження;
2) справа не належить, згідно із законом України, до виключної ком¬петенції судів або інших органів України;
3) відповідач у справі не був позбавлений можливості судового захи¬сту, а якщо він недієздатний—мав можливість залучити до участі у справі процесуального представника;
4) у судах України не ведеться провадження у справі між тими сами¬ми сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яке було розпочате раніше, ніж справа, рішення в якій підлягає виз¬нанню.
Стаття 1621. Виконання рішень іноземних судів
1. Рішення іноземних судів підлягають виконанню в Україні, якщо міжнародна угода, укладена Україною з відповідною іноземною держа¬вою, передбачає виконання судових рішень.
2. Клопотання позивача або іншої зацікавленої особи про виконання рішення іноземного суду розглядається судом України у відкритому су¬довому засіданні. Суд дає дозвіл на виконання іноземного судового рі¬шення після встановлення, що:
1) рішення підлягає виконанню в країні свого походження;
2) рішення відповідає вимогам, встановленим у п. 2 статті 1620 цьо¬го Кодексу".
Перейдемо до Конвенції СНД про правову допомогу і правові від¬носини з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р. П'ять її статей безпосередньо стосуються розглядуваного питання. Про¬цитуємо ці статті.
"Стаття 51. Визнання і виконання рішень
Кожна з Договірних Сторін на умовах, передбачених цією Конвен¬цією, визнає і виконує такі рішення, винесені на території іншої Дого¬вірної Сторони:
а) рішення установ юстиції з цивільних і сімейних справ, включаю¬чи затверджені сторонами мирові угоди з таких справ і нотаріальні акти щодо грошових зобов'язань;
б) рішення судів з кримінальних справ про відшкодування шкоди.
240
Стаття 52. Визнання рішень, що не вимагають виконання
1. Винесені установами юстиції кожної з Договірних Сторін рішен¬ня, що вступили в законну силу, які не вимагають за своїм характером виконання, визнаються на території інших Договірних Сторін без спеці¬ального провадження, якщо:
а) установи юстиції запитуваної Договірної Сторони не винесли ра¬ніше з цієї справи рішення, яке вступило в законну силу;
б) справа згідно з цією Конвенцією, а у випадках, що нею не перед¬бачені, згідно із законодавством Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане, не належить до виключної компе¬тенції установ юстиції цієї Договірної Сторони.
2. Положення пункту 1 цієї статті стосуються і рішень з опіки і пік¬лування.
Стаття 53. Клопотання про дозвіл примусового виконання рішення
1. Клопотання про дозвіл примусового виконання рішення подається до компетентного суду Договірної Сторони, де рішення підлягає вико¬нанню. Воно може бути подане і до суду, який виніс рішення у справі за першою інстанцією. Цей суд надсилає клопотання суду, компетентному винести рішення за клопотанням.
2. До клопотання додаються:
а) рішення або його завірена копія, а також офіційний документ про те, що рішення вступило в законну силу і підлягає виконанню, чи про те, що воно підлягає виконанню до вступу в законну силу, якщо це випливає із самого рішення;
б) документ, з якого випливає, що сторона, проти якої було винесене рішення, яка не взяла участі у процесі, була належним порядком і своєчасно викликана до суду, а у випадку її процесуальної не¬дієздатності була належним чином представлена;
в) документ, що підтверджує часткове виконання рішення на момент його пересилання;
г) документ, що підтверджує угоду сторін у справах з договірної під¬судності.
3. Клопотання про дозвіл примусового виконання рішення і прикла¬дені до нього документи забезпечені завіреним перекладом на мову за¬питуваної сторони або на російську мову.
Стаття 54. Порядок визнання і примусового виконання рішень 1. Клопотання про визнання і дозвіл примусового виконання рішень, передбачених у статті 51, розглядаються судами Договірної Сторони, на території якої має бути здійснене примусове виконання.
241
2. Суд, що розглядає клопотання про визнання і дозвіл примусового виконання рішення, обмежується встановленням того, що умов, перед¬бачених цією Конвенцією, дотримано. У випадку, коли умов дотримано, суд виносить рішення про примусове виконання.
3. Порядок примусового виконання визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої має бути здійснене примусове ви¬конання.
Стаття 55. Відмова у визнанні і виконанні рішень У визнанні передбачених статтею 52 рішень і у видачі дозволу на примусове виконання може бути відмовлено у випадках, якщо:
а) відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої винесено рішення, воно не вступило у законну силу або не підля¬гає виконанню, за винятком випадків, коли рішення підлягає вико¬нанню до вступу в законну силу;
б) відповідач не взяв участі у процесі внаслідок того, що йому або його уповноваженому не було своєчасно і належним чином вруче¬но виклик до суду;
в) у справі між тими ж сторонами про той же предмет і за тією ж під¬ставою на території Договірної Сторони, де має бути визнано і ви¬конано рішення, було вже раніше винесено рішення, що вступило у законну силу, або є визнане рішення суду третьої держави, або якщо установою цієї Договірної Сторони було раніше порушено провадження у даній справі;
г) згідно з положеннями цієї Конвенції, а у випадках, нею не перед¬бачених, згідно із Законодавством Договірної Сторони, на тери¬торії якої рішення має бути визнано і виконано, справа стосується виключно компетенції її установи;
д) відсутній документ, що підтверджує угоду сторін у справі дого¬вірної підсудності;
е) закінчився термін давності примусового виконання, передбачений законодавством Договірної Сторони, суд якої виконує доручення".
Розглянемо, як визнання та виконання судових рішень регламенту¬ються двосторонніми міжнародними договорами України. Для прикладу візьмемо ст. 52 "Договору між Україною і Республікою Польща про пра¬вову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних спра¬вах" від 27 травня 1993 р. Зауважуємо, що ця стаття не єдина з цього питання. Загалом розд. VІІ Договору визнанню і виконанню рішень при¬свячує ст. 48,49, 50, 51, 52 і 53.
242
"Стаття 52. Порядок визнання і виконання рішення
1. Визнання і виконання рішення належить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і вико¬нане.
2. При розгляді справи суд обмежується перевіркою виконання умов, передбачених статтями 50 і 51.
3. Для визнання і виконання рішення застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і вико¬нане; це стосується також форми клопотання про визнання і виконання рішення. До положення про визнання і виконання належить додати його копію і копії додатків для вручення учасникам справи.
4. Якщо на території тієї Договірної Сторони, суд якої виніс рішення, виконання рішення відкладено внаслідок поновлення справи або внас¬лідок розгляду справи щодо скасування або зміни рішення, що набрало законної сили, на території іншої Договірної Сторони відкладається справа про визнання і виконання або справа про виконання рішення.
5. Розглядаючи справу про визнання і виконання рішення, суд може зажадати від сторін пояснень. Цей суд може також звернутися до суду, який виніс рішення, відносно представлення додаткових пояснень".
Ознайомимося з текстами двох законів України, згаданих у підрозділі "Джерела права".
У Законі № 2051-ІІІ від 19 жовтня 2000 р. зафіксовано:
"Верховна Рада України постановляє:
Приєднатися від імені України до Конвенції про отримання за кордо¬ном доказів у цивільних або комерційних справах, укладеної 18 березня 1970 р. у м. Гаага, з такими заявами і застереженнями:
1) Україна заявляє, що:
відповідно до статті 2 Конвенції центральним органом України є Міністерство юстиції України;
відповідно до статті 4 Конвенції судові доручення, які підлягають ви¬конанню згідно з розділом І Конвенції, повинні бути складені українсь¬кою мовою або супроводжуватися перекладом українською мовою;
відповідно до статті 8 Конвенції представник судової влади запитую¬чого органу Договірної Держави може бути присутнім під час виконан¬ня судового доручення, якщо можливість такої присутності підтвердже¬но згодою Міністерства юстиції України;
відповідно до статті 23 Конвенції Україна не буде виконувати судові доручення, направлені з метою здійснення відомої в країнах загального права процедури виявлення в ході попереднього слухання документів;
243
2) відповідно до статті 33 Конвенції Україна робить такі застере¬ження:
Україна цілком виключає застосування на її території положень гла¬ви ІІ Конвенції, за винятком статей 15,20,21 та 22".
Коротким є і текст Закону України від 19 жовтня 2000 р. № 2052-ІІІ.
"Верховна Рада України постановляє:
Приєднатися від імені України до Конвенції про вручення за кордо¬ном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, укладеної 15 листопада 1965 р. у м. Гаага, з такими заявами і застереженнями:
1) до статті 2 Конвенції:
Центральним органом України є Міністерство юстиції України;
2) до статті 6 Конвенції:
органами, компетентними складати підтвердження про вручення до¬кументів, є Міністерство юстиції України та його територіальні управ¬ління юстиції;
3) до статті 8 Конвенції:
вручення судових документів через дипломатичних або консульських агентів іншої держави на території України може здійснюватися лише громадянами держави походження цих документів;
4) до статті 9 Конвенції:
органом, компетентним отримувати документи, які передаються кон¬сульськими каналами або, якщо цього вимагають надзвичайні обстави¬ни, дипломатичними каналами, є Міністерство юстиції України;
5) до статті 10 Конвенції:
Україна не використовуватиме на своїй території способів передачі судових документів, передбачених статтею 10 Конвенції;
6) до статті 15 Конвенції:
якщо виконано всі умови, зазначені у частині другій статті 15 Кон¬венції, суддя незалежно від положень частини першої статті 15 Конвен¬ції може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтверд¬ження про вручення або безпосередню доставку документів;
7) до статті 16 Конвенції:
звернення про оскарження не буде розглядатися в Україні, якщо воно направлено після закінчення одного року з дати винесення рішення".
244
17.5. НОТАРІАЛЬНІ ДІЇ
У ст. 1 "Поняття нотаріату. Органи і посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії" Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ встановлено:
" … Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консуль¬ські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодав¬ством, — на дипломатичні представництва України … "
Стаття 38 "Нотаріальні дії, вчинювані консульськими установами Ук¬раїни" зазначеного Закону містить великий перелік консульських нота¬ріальних дій:
"Консульські установи України вчиняють такі нотаріальні дії:
1) посвідчують угоди (договори, заповіти, доручення та ін.), крім договорів про відчуження та заставу жилих будинків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, іншого неру¬хомого майна, що знаходиться в Україні;
2) вживають заходів до охорони спадкового майна;
3) видають свідоцтва про право на спадщину;
4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;
5) засвідчують вірність копій документів і виписок з них;
6) засвідчують справжність підпису на документах;
7) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;
8) посвідчують факт, що громадянин є живим;
9) посвідчують факт знаходження громадянина в певному місці;
10) посвідчують тотожність громадянина з особою, зображеною на документах;
11) посвідчують час пред'явлення документів;
12) приймають у депозит грошові суми і цінні папери;
13) вчиняють виконавчі надписи;
14) приймають на збереження документи;
15) вчиняють морські протести.
Законодавством України можуть бути передбачені й інші дії, що вчи¬няються консульськими установами України".
Зазначений перелік повністю відтворено у ст. 44 Консульського ста¬туту України. Ця стаття закінчується такою фразою: "Порядок вчинення нотаріальних дій консулом визначається законодавством України про державний нотаріат, цим Статутом та іншими законодавчими актами України. Положення про порядок вчинення нотаріальних дій консулом
245
затверджується Міністерством юстиції України і Міністерством закордон¬них справ України".
Консульським нотаріальним діям присвячені також ст. 45-50, 52-53 Консульського статуту України. Процитуємо названі статті:
"Стаття 45. Нотаріальні дії вчиняються у приміщенні консульської установи України. В окремих випадках нотаріальні дії можуть бути вчи¬нені поза зазначеною установою.
Стаття 46. Консул, який вчиняє нотаріальні дії, зобов'язаний дотри¬мувати таємниці вчинюваних нотаріальних дій.
Довідки про вчинені нотаріальні дії і документи видаються відповід¬но до законодавства України про державний нотаріат.
Стаття 47. Нотаріальні дії вчинюються в день пред'явлення всіх не¬обхідних для цього документів, сплати консульського збору, відшкоду¬вання фактичних витрат.
Вчинення нотаріальних дій може бути відкладено при необхідності витребування додаткових відомостей або направлення документів на експертизу, а також на інших підставах, передбачених законодавством України.
Стаття 48. Нотаріально посвідчувані угоди, а також заяви чи інші до¬кументи підписуються в присутності консула, який вчинює нотаріальні дії. Якщо угоду, заяву чи інший документ підписано за відсутності кон¬сула, то особа, яка підписала такий документ, повинна особисто підтвер¬дити, що документ підписаний нею.
Консул, який вчинює нотаріальні дії, зобов'язаний роз'яснювати гро¬мадянам України їх права та обов'язки, попереджувати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій з тим, щоб юридична необізнаність та інші подібні обставини не могли бути використані їм на шкоду.
Стаття 49. Консул не може вчинювати нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені своєї (свого) дружини (чоловіка), її (його) і своїх родичів по прямій лінії.
Стаття 50. Нотаріальне діловодство в консульській установі ведеться тією ж мовою, якою ведеться діловодство консульської установи.
Коли особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство в консульській установі, текст доку¬ментів, що оформлюються, повинен перекласти їй консул, який вчинює нотаріальну дію або відомий консулові перекладач.
Стаття 52. Якщо вчинення нотаріальних дій суперечить законодав¬ству України, консул відмовляє у вчиненні такої дії.
Консул не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства України, або мають за
246
своїм змістом завдати шкоди інтересам України, або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян.
На прохання особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, їй повинні бути викладені причини відмови і роз'яснено порядок її оскаржен¬ня".
У ст. 50. "Оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні" Закону України "Про нотаріат" встановлено:
"Скарги на неправильне вчинення нотаріальних дій або відмову у їх вчиненні консульською установою розглядаються в порядку, встановле¬ному Консульським статутом України … "
Завершуючи ознайомлення з Консульським статутом, процитуємо його ст. 53. У ній зазначається: "При вчиненні нотаріальних дій відпо¬відно до законодавства України, міжнародних договорів, в яких беруть участь Україна і держава перебування, застосовуються норми іноземно¬го права.
Консул приймає документи, складені відповідно до вимог іноземно¬го права, і вчинює посвідчувальні написи у формі, передбаченій інозем¬ним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України".
Аналогічно законодавець регулює вчинення нотаріальних дій на те¬риторії України.
Стаття 98 "Застосування іноземного права" Закону України "Про но¬таріат" має такий зміст:
"Нотаріуси відповідно до законодавства України, міжнародних дого¬ворів застосовують норми іноземного права.
Нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іно¬земного права, а також вчинюють посвідчувальні написи за формою, пе¬редбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законо¬давству України".
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Поняття "міжнародний цивільний процес".
2. Чому законодавці світу прихильніше ставляться до іноземного матеріально¬го права, ніж до процесуального?
3. Основні принципи визначення підсудності, відомі міжнародному приватному праву.
247
4. Пророгаційна угода.
5. Поняття "виключна підсудність", "факультативна підсудність", "множинна підсудність".
6. Можливі способи зносин між судовими органами різних країн.
7. Чи можна до українського суду подати цивільний позов, наприклад, на СШАчиНАТО?
8. Як в Україні виконуються доручення іноземних судів?
9. Чи дозволяє Україна виконувати рішення іноземних судів на своїй тери¬торії?
10. Відмінності порядку визнання і виконання судових рішень, передбаченого Договором між Україною і Польщею та Конвенцією СНД.
11. Які нотаріальні дії вчиняють консули України за кордоном?
12. Як і коли нотаріуси України застосовують норми іноземного права при вчи¬ненні нотаріальних дій?

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170