Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО - І. І. Дахно : ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО - І. І. Дахно:ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ

 

загрузка...

14.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Найважливіші джерела права, що стосуються цієї теми:
1. Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р.
2. Закон України "Про зайнятість населення" у редакції Закону Ук¬раїни «Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населен¬ня"» від 21 листопада 1997 р. № 665/97-ВР.
3. Кодекс законів про працю (далі — КЗпП) України. Кодекс було прийнято 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До Кодек¬су неодноразово вносилися зміни і доповнення, зокрема до таких статей:
Стаття 8. Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав.
Стаття 81. Співвідношення міжнародних договорів про працю і зако¬нодавство України.
4. Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства доз¬волу на працевлаштування в Україні. Затверджений постановою Кабіне¬ту Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 44).
5. Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном та контроль за їх дотриманням. Затверджена наказом Ліцензійної палати України і Державного центру зайнятості від 22 люто¬го 1999 р. № 19/15. Зареєстрована у Мін'юсті України 6 квітня 1999 р. за № 215/3508. Код нормативного акта 7273/1999 (Офіційний вісник Украї¬ни. — 1999. — № 15).
195
6. Двосторонні договори України про працевлаштування та соціаль¬ний захист працівників. Відповідні договори або протоколи Україна ук¬лала, наприклад, з Молдовою (1993 р.), Польщею (1994 р.), Російською Федерацією (1993 р.), Вірменією (1995 р.), Білоруссю (1995 р.), Литвою (1995 р.), Латвією (1995 р.), Чехією (1997 р.). Зазначені та інші угоди ре¬гулюють широке коло питань, зокрема порядок оформлення трудового договору, обсяг контрактних прав та обов'язків, в'їзд працівників та чле¬нів їхніх сімей на територію держави працевлаштування, перебування та виїзд з неї, соціальне (зокрема пенсійне) забезпечення, обчислення тру¬дового і фахового стажу, правовий статус вивільнюваних працівників, оподаткування трудових доходів осіб, переказ зароблених коштів на те¬риторію держави, з якої вони прибули, тощо.
7. Багатосторонні конвенції у сфері праці та рекомендації міжнарод¬них міжурядових організацій.
Справжньою "кузнею" міжнародної нормативної діяльності є Міжна¬родна організація праці (МОП). Вона була створена у 1919 р. під егідою Ліги Націй. Після завершення Другої світової війни МОП стала підві¬домчою Організації Об'єднаних Націй і нині має статус її спеціальної агенції. За роки діяльності МОП у її межах було укладено сотні конвенцій. Кілька десятків з них стосуються праці лише моряків-іноземців. З юри¬дичного погляду конвенції МОП використовують цікавий прийом — вони дозволяють державам-членам "порушувати" конвенції, якщо націо¬нальне трудове законодавство встановлює більш сприятливі, на думку працівника, трудові норми.
Верховна Рада України ратифікувала законами або постановами (їх номери і дати подано у дужках) такі конвенції МОП:
1. "Про мінімальні норми на торговельних суднах" від 20 жовтня 1976 р. № 147 (14 липня 1993 р. № 3387-ХІІ). Набрала чинності 28 лис¬топада 1981 р., для України —17 березня 1995 р.
2. "Про приміщення для екіпажу на борту судна (додаткові положен¬ня)" від 30 жовтня 1976 р. № 133 (14 липня 1993 р. № 3388-ХІІ). Набра¬ла чинності 27 серпня 1991 р., для України — 24 лютого 1994 р.
3. "Про тристоронні консультації (міжнародні трудові норми)" від 1 червня 1976 р. № 144 (17 грудня 1993 р. № 3732-ХІІ). Набрала чин¬ності 16 травня 1978 р., для України — 16 травня 1995 р.
4. "Про безробіття" від 29 жовтня 1919 р. № 2 (4 лютого 1994 р. № 3931-ХІІ). Набрала чинності 14 липня 1921 р., для України —16 трав¬ня 1995р.
196
5. "Про сприяння колективним переговорам" від 19 червня 1981 р. № 154 (4 лютого 1994 р. № 3932-ХІІ). Набрала чинності 11 серпня 1983 р., для України — 16 травня 1995 р.
6. "Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця" від 22 червня 1982 р. № 158 (4 лютого 1994 р. № 3933-ХІІ). Набрала чин¬ності 23 листопада 1985 р., для України — 16 травня 1995 р.
7. "Про скасування примусової праці" від 25 червня 1957 р. № 105 (5 жовтня 2000 р. № 2021-ІІІ).
8. "Про заборону та негайні заходи щодо найгірших форм дитячої праці" від 17 червня 1999 р. № 182 (5 жовтня 2000 р. № 2022-ІІІ).
Україна також приєдналася до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 р. Конвенція набрала чинності, в тому числі для України, 7 квітня 1997 р.
14.2. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ
За радянських часів багато громадян СРСР працювали за кордоном. Вони перебували там у відрядженнях, тобто їхні трудові відносини регу¬лювалися "законом держави, з якої відряджено працівника" Цех loci dele-gationis). Чимало іноземців працювали на території СРСР, зокрема на лісозаготівлях у Комі АРСР та на Далекому Сході. На них теж поширю¬валося зазначене правило, тобто законодавство, наприклад, Народної Республіки Болгарії регулювало трудові відносини болгар, які працюва¬ли на території СРСР, законодавство Корейської Народно-Демократич-ної Республіки — відповідно північних корейців.
Верховна Рада СРСР 26 січня 1991 р. прийняла "Основи законодав¬ства Союзу РСР та республік про зайнятість населення", які містили ст. 11 "Право громадян на професійну діяльність за кордоном" такого змісту:
"Громадяни мають право на професійну діяльність за кордоном в пе¬ріод тимчасового перебування за кордоном. Порядок захисту прав і інте¬ресів таких громадян, а також умови надання їм посередницької допомо¬ги визначаються законодавством Союзу РСР".
Отже, вперше за радянських часів для радянських громадян було встановлено можливість працевлаштування за кордоном. Зазначені "Основи" не містили жодних вказівок про працевлаштування іноземних громадян в СРСР. Про складність зазначеної проблеми можна уявити, ознайомившись з частиною книги "Лише один рік" дочки Й. Сталіна— Світлани Алілуєвої, у якій вона описує тернистий шлях працевлашту-
197
вання свого чергового чоловіка — індійця на посаду перекладача у Москві.
Серед підгалузей міжнародного приватного права саме у сфері трудо¬вих відносин спостерігається рішуче "обмеження волі сторін". Умови праці іноземців великою мірою визначаються публічно-правовими вка¬зівками. У сферу трудових відносин держави світу втручаються значно більше, ніж в інші сфери, що регулюються міжнародним приватним пра¬вом.
Практично кожна держава світу провадить політику, спрямовану на те, щоб саме її громадяни на її території були першочергово забезпечені роботою. Окремі країни світу встановлюють щорічні квоти для в'їзду іноземних працівників. Багато країн світу видають в'їзну візу тоді, коли іноземець має дозвіл на роботу у відповідній державі.
Чимало країн мають спеціальне законодавство, що регулює трудо¬ві відносини на спільних підприємствах, у вільних економічних зонах тощо.
У багатьох державах світу основним джерелом регулювання трудо¬вих відносин є трудові кодекси. До таких держав належить і Україна, що має окремий КЗпП. У цивільних кодексах окремих держав містяться нор¬ми трудового права. У багатьох країнах трудове законодавство містить вказівки про поширення на трудові відносини норм цивільного права.
Колізійний принцип застосування закону країни місця роботи є ос¬новним у законодавстві багатьох держав планети.
У сучасному європейському колізійному праві автономія волі сторін не визнається, якщо вона позбавляє працівника захисту, що надається йому імперативними нормами закону, який би застосовувався у разі від¬сутності вибору.
Чинне законодавство України містить норми, що регулюють працю як іноземців в Україні, так і українських громадян за кордоном. Далі ми розглянемо ці норми.
14.3. ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ ТА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗА КОРДОНОМ
Звернімо передусім увагу на Основний Закон нашої держави. Кон¬ституція України не містить норм прямої дії, які регулюють трудові від¬носини з іноземним елементом в Україні. У Конституції йдеться лише
198
про працю та соціальний захист громадян України. Процитуємо відпо¬відні статті:
"Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підго¬товки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб … " (витяг зі ст. 43).
"Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працез¬датності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обста¬вин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом … " (витяг зі ст. 46).
У Законі України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. розглядуваної теми стосуються такі статті:
"Стаття 8. Право на трудову діяльність
Іноземці мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством Украї¬ни та міжнародними договорами України.
Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працюва¬ти на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.
Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визна¬чений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.
Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства Украї¬ни призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.
Стаття 9. Право на відпочинок
Іноземці мають право на відпочинок нарівні з громадянами України.
Стаття 11. Право на соціальний захист
Іноземці мають право на соціальний захист, в тому числі на одержан¬ня пенсії та інших видів соціальної допомоги відповідно до законодав¬ства України та міжнародних договорів України.
У разі коли для призначення пенсії потрібен певний стаж роботи, іно¬земцю на підставах і у порядку, встановлених законодавством України і
199
міжнародними договорами України, може зараховуватися стаж роботи за кордоном".
Стаття 8 "Право громадян на працевлаштування" Закону України "Про зайнятість населення" у редакції від 21 листопада 1997 р. у час¬тині, що стосується іноземного елемента, сформульована так:
"Іноземці і особи без громадянства, що прибули в Україну на визна¬чений термін, отримують право на трудову діяльність лише за наявності у них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зай¬нятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
У випадку використання праці іноземців і осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятидесятикратному розмірі неопо¬датковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти направляються в державний фонд сприяння зайнятості населення".
Для регулювання трудових відносин громадян, які працюють за ме¬жами власних держав, вітчизняне законодавство використовує колізійну прив'язку "закон держави місця роботи":
"Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підпри¬ємствах, в установах України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнарод¬ними договорами України" (ст. 8 КЗпП України у редакції Закону Украї¬ни "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Прийня¬тий Верховною Радою України 8 червня 2000 р. № 1807-ІІІ) (Офіційний вісник України. — 2000. — № 27).
Наказом Міністерства праці України від 5 грудня 1993 р. № 27 було затверджено "Тимчасове положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволу на працевлаштування в Україні". До ньо¬го Міністерство праці кілька разів вносило зміни.
Кабінет Міністрів України 1 листопада 1999 р. прийняв постанову № 2028, якою було затверджено "Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні". У п. 2 постанови зазначалося, що вона набирає чинності з 1 січня 2000 р. По¬станова не містила вказівки про скасування зазначеного вище “Тимчасо¬вого положення". Оскільки юридична сила акта Уряду вища за норма¬тивно-правовий акт міністерства, то вважатимемо, що з 31 грудня 1999 р. "Тимчасовий порядок" втратив чинність на користь постійного
200
"Порядку". Основні положення "Тимчасового порядку" Міністерства праці майже дослівно відображено у "Порядку" Кабінету Міністрів. Ознайомимося з цим нормативно-правовим актом.
"ПОРЯДОК
оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні
1. Дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцю або особі без грома¬дянства (далі — іноземець), який має намір займатися в Україні трудовою діяль¬ністю, за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності викорис¬тання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними дого¬ворами України.
Дія цього Порядку поширюється також на іноземців, які направлені закор¬донним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українським та іноземним суб'єктами гос¬подарської діяльності.
2. Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та іноземні суб'єкти господарської діяльності, що діють на те¬риторії України (далі — роботодавець), можуть використовувати працю іно¬земців лише за наявності у них дозволів на працевлаштування, якщо інше не пе¬редбачене міжнародними договорами України.
Приймати іноземців можуть платники збору до державного фонду сприяння зайнятості населення, зареєстровані у місцевих центрах зайнятості.
3. Роботодавці, які запрошують іноземців з метою працевлаштування, забез¬печують своєчасне роз'яснення їм прав, свобод та обов'язків, передбачених за¬конодавством, ведуть відповідний облік цих осіб, а також несуть відповідаль¬ність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування в Україні.
4. Дозвіл на працевлаштування оформляється і видається Державним цент¬ром зайнятості Мінпраці (далі — Державний центр зайнятості) або за його до¬рученням відповідними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, об¬ластей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприємстві, в установі, організації, які запросили іноземця на певну посаду (за фахом).
5. Для отримання дозволу роботодавцем подаються до відповідного центру зайнятості такі документи:
заява (у довільній формі);
обгрунтування необхідності використання праці іноземців і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності;
копія контракту між іноземним та українським суб'єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено);
201
копія статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарської діяльності, засвідчені в установленому порядку;
список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народ¬ження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі;
копія проекту контракту роботодавця з працівником — іноземним громадя¬нином;
документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений в уста¬новленому порядку, який посвідчує право представника роботодавця представ¬ляти його інтереси у центрі зайнятості;
копії документів про освіту або кваліфікацію;
довідка органу державної податкової служби про сплату роботодавцем пе¬редбачених законодавством податків та зборів;
квитанція про внесення плати за розгляд заяви.
Рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмову в ньому приймається у термін не пізніше 30 днів з дня одержання зазначених вище до¬кументів.
Про прийняте рішення відповідний центр зайнятості письмово повідомляє заявника.
6. Дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземцям, які постійно про¬живають в Україні, та іншим іноземцям у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України.
7. Дозвіл працевлаштування видається, як правило, на термін до одного року. Цей термін може бути продовжено. Для цього роботодавцю необхідно звернутися у зазначеному в пунктах 4 і 5 порядку до відповідного центру зайня¬тості не менше ніж за місяць до закінчення попереднього терміну дії дозволу на працевлаштування. Максимальний термін безперервного перебування іноземця в Україні на підставі отриманих дозволів на працевлаштування не може переви¬щувати 4 років.
Після не менше ніж шестимісячної перерви іноземець може знову отримати дозвіл на працевлаштування в Україні у зазначеному в пунктах 4 і 5 порядку.
Продовження терміну дії дозволу на працевлаштування є підставою для звернення до органів внутрішніх справ щодо продовження терміну перебування в Україні.
8. Незалежно від стану на ринку праці та тенденцій його розвитку дозвіл на працевлаштування не видається, якщо:
у поданих для видачі дозволу документах містяться відомості, що супере¬чать вимогам законодавства та міжнародних договорів України;
контрактом передбачаються умови праці іноземців гірші, ніж громадян Ук¬раїни, які працюють за аналогічним фахом;
виявлено факти подання іноземцем або роботодавцем свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;
іноземець має намір зайняти посаду або займатися трудовою діяльністю, яка відповідно до законодавства пов'язана з належністю до громадянства України;
202
встановлено наявність фактів порушення іноземцем законодавства України під час перебування на її території;
від дати попередньої відмови іноземцю в оформленні візи минуло менше од¬ного року.
9. За розгляд заяви про надання дозволу на працевлаштування та продов¬ження терміну його дії з роботодавця справляється плата в розмірі десяти нео¬податковуваних мінімумів доходів громадян, кошти від якої спрямовуються на відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням цієї роботи.
10. Дострокове розірвання контракту з роботодавцем, зазначеним у дозволі на працевлаштування, з його ініціативи, а також з ініціативи або вини іноземця, встановлення факту повідомлення ними неправдивих відомостей у документах на отримання дозволу, визнання особи згідно із законодавством небажаною для перебування в Україні тягне за собою анулювання дозволу на працевлаштуван¬ня. Про дострокове розірвання контракту роботодавець протягом трьох робочих днів повинен повідомити відповідний центр зайнятості та орган внутрішніх справ.
11. Роботодавець протягом трьох робочих днів з дати початку та припинен¬ня роботи іноземця письмово повідомляє центр зайнятості про цю дату та забез¬печує реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному органі внутрішніх справ.
12. По закінченні кварталу, в якому працював іноземець, роботодавець пови¬нен повідомити відповідний орган державної податкової служби про отримані доходи та утримані податки на загальних підставах за формою № 8-ДР.
13. Якщо іноземець не став до роботи у передбачений контрактом термін з причин, що згідно із законодавством не є поважними, роботодавець протягом трьох робочих днів повинен письмово повідомити про це відповідний центр зайнятості та орган внутрішніх справ. У такому разі, а також у випадку, перед¬баченому пунктом 8 цього Порядку, іноземець підлягає видворенню з України.
Іноземець, який оформився на роботу без дозволу на працевлаштування, підлягає видворенню з України.
Видворення іноземця здійснюється органами внутрішніх справ у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. № 1074 "Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзит¬ного проїзду через її територію".
14. Відповідно до статті 8 Закону України "Про зайнятість населення" у разі використання праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості з підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному роз¬мірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення.
15. Центри зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя проводять обстеження підприємств, установ та організацій стосов¬но з'ясування можливостей забезпечення ними необхідних умов перебування і
203
діяльності іноземців, аналізують ефективність використання їх праці протягом терміну дії дозволу на працевлаштування і у разі необхідності інформують Дер¬жавний центр зайнятості.
16. Відмова у видачі дозволу на працевлаштування може бути оскаржена до Державного центру зайнятості або до суду.
17. Бланки дозволу на працевлаштування виготовляються на замовлення Державного центру зайнятості у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 283, і є документами суворого обліку.
Для здійснення контролю за станом обліку, зберігання, використання бланків дозволів на працевлаштування та знищення зіпсованих бланків у поряд¬ку, що визначається Державним центром зайнятості, у відповідних центрах зай¬нятості щокварталу проводиться комісійна перевірка.
18. Порядок обліку і зберігання бланків дозволів на працевлаштування та знищення зіпсованих бланків визначається Державним центром зайнятості.
Відповідні центри зайнятості подають до Державного центру зайнятості один раз на місяць звіт про оформлення дозволів на працевлаштування інозем¬ців, а також про використання бланків дозволів на працевлаштування за вста¬новленою Державним центром зайнятості формою.
19. Після закінчення терміну дії дозвіл на працевлаштування повертається роботодавцем до відповідного центру зайнятості".
Певну специфіку мають трудові відносини іноземних громадян, які працюють у представництвах міжнародних організацій, що розміщують¬ся на території України. Умови їх праці визначаються міжнародними угодами та внутрішніми правилами відповідних організацій. Такі прави¬ла передбачають застосування законодавства місця виконання роботи або законодавства країни працівника-іноземця.
Ознайомимося коротко з працевлаштуванням громадян України за кордоном.
Згідно зі ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення" громадя¬нам України надається право на трудову діяльність під час їх тимчасово¬го перебування за кордоном. Згадана ст. 8 КЗпП України передбачала, що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, ре¬гулюються законодавством держави працевлаштування (наймання) пра¬цівника та міжнародними договорами України.
Чимало українських громадян працюють нині за кордоном і заробля¬ють, хто чим уміє... Засоби масової інформації часто повідомляють про нелегальну і легальну трудову міграцію з України та про проблеми, що виникають у зв'язку з цим. Право зарубіжних країн про працю іноземців спеціально не розглядаємо з огляду на те, що воно є сферою міжнарод-
204
ного приватного права відповідних держав, а не міжнародного приватно¬го права України.
Слід пам'ятати, що на громадян України, яких відряджають для ро¬боти за кордон, поширюється законодавство України. Посередництво у працевлаштуванні громадян України за кордоном — це діяльність, що потребує ліцензування на території нашої держави.
Принагідно зазначимо, що широкий спектр трудових відносин врегу¬льовують дво- та багатосторонні договори України, і якщо вітчизняний закон "мовчить" (тобто має "прогалину") або суперечить міжнародному договору України, вирішального значення набуває саме міжнародний до¬говір.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Коли вперше радянський законодавець передбачив право громадян на про¬фесійну діяльність за кордоном?
2. Чому у сфері трудових відносин законодавці світу встановлюють обмеження щодо "автономії волі сторін"?
3. Джерела права, що регулюють трудові відносини з іноземним елементом у країнах світу.
4. Який колізійний принцип щодо трудових відносин переважає у законодавстві світу?
5. Чи містить Конституція України норми про трудові права іноземців?
6. Чи на всіх іноземців у сфері трудових відносин поширюється в Україні на¬ціональний режим?
7. Умови отримання іноземцями дозволу на працевлаштування в Україні.
8. Основні норми, що стосуються праці найманих працівників-іноземців згідно з чинним законодавством України.
205

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170