Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО - І. І. Дахно : АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНІ ПРАВА

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО - І. І. Дахно:АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНІ ПРАВА

 

загрузка...

13.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВ
ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
У цьому розділі розглянемо два зазначені у заголовку блоки прав, що стосуються інтелектуальної власності. Якщо простежити вітчизняні історичні корені правового регулювання у цій сфері, то ниточка приве¬де нас до нормативно-правового акта Російської імперії від 20 березня 1911 р. за назвою "Положення про авторське право". Це Положення за¬позичило нагромаджений Європою досвід з правової охорони авторсь¬ких прав (згадаймо, що в Англії Статут Анни з'явився ще в 1709 р.). Фахівці зазначають, що "міцність" охорони авторських прав у Росії по¬ступалася європейській.
Після жовтня 1917 р. більшовицька концепція націоналізації була по¬ширена і на інтелектуальну сферу. Радянське авторське право містило положення про можливість примусового викупу державою авторського права. Автори були позбавлені права давати чи не давати дозволу на пуб¬лічне виконання їх творів, у тому числі за допомогою технічних засобів (кіно, радіо, телебачення тощо). Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 р. не передбачав охорони суміжних прав. У цьому Кодексі авторському праву було відведено розділ ІV "Авторське право". Розділ містив ст. 472-513. Наводимо їх перелік.
Стаття 472. Твори, на які поширюється авторське право. Стаття 473. Твори, випущені у світ.
Стаття 474. Авторське право на твори, випущені у світ на території СРСР і за кордоном.
182
Стаття 475. Права автора.
Стаття 476. Охорона недоторканності творів і імені автора при його житті.
Стаття 477. Охорона авторських прав на твори, випущені під псевдонімом або анонімно.
Стаття 478. Охорона недоторканності твору після смерті автора.
Стаття 479. Співавторство.
Стаття 480. Авторське право юридичних осіб.
Стаття 481. Авторське право на твір, створений в порядку виконання службо¬вого завдання.
Стаття 482. Авторське право організації на періодичні і інші видання.
Стаття 483. Авторське право на кінофільми, радіо- і телевізійні передачі.
Стаття 484. Авторське право укладачів збірників.
Стаття 485. Використання твору автора іншими особами.
Стаття 486. Переклад твору на іншу мову.
Стаття 487. Авторське право перекладача.
Стаття 488. Право автора на винагороду за використання його твору в перекла¬ді на іншу мову.
Стаття 489. Використання твору без згоди автора і без сплати авторської вина¬городи.
Стаття 490. Використання твору без згоди автора з виплатою авторської вина¬городи.
Стаття 491. Використання твору для особистої потреби.
Стаття 492. Авторське право особи, яка використала чужий твір для створення нового.
Стаття 493. Строк дії авторського права.
Стаття 494. Спадкування авторського права.
Стаття 495. Строк дії і спадкування авторського права на колективний твір.
Стаття 496. Строк дії авторського права, що належить організаціям.
Стаття 497. Захист авторського права.
Стаття 498. Викуп авторського права державою.
Стаття 499. Оголошення твору надбанням держави.
Стаття 500. Авторський договір і його типи.
Стаття 501. Види авторських договорів про передачу твору для використання.
Стаття 502. Форма авторського договору.
Стаття 503. Типові авторські договори.
Стаття 504. Розмір винагороди авторові за авторським договором.
Стаття 505. Передача і схвалення твору.
Стаття 506. Обмеження використання третіми особами твору, на який укладено договір.
Стаття 507. Обов'язок організації використати твір.
Стаття 508. Відповідальність автора за порушення договору.
Стаття 509. Відповідальність організації за порушення договору.
183
Стаття 510. Перехід права власності на твір образотворчого мистецтва, створе¬ний за замовленням.
Стаття 511. Охорона інтересів громадянина, зображеного в творі образотвор¬чого мистецтва.
Стаття 512. Право використання виконаних за замовленнями архітектурних, інженерних та інших технічних планів.
Стаття 513. Авторський ліцензійний договір про надання права використати твір шляхом перекладу на іншу мову або переробки.
Сподіваємося, що зазначений перелік створює достатнє уявлення про коло питань, які регулювалися Цивільним кодексом.
Якщо у сфері винаходів, відкриттів, промислових зразків і товарних знаків за радянських часів існували окремі спеціальні комплексні норма¬тивно-правові акти (зазначені у попередньому розділі), то у сфері ав¬торського права їх практично не було. Поодинокі нормативні акти стосу¬валися окремих питань авторського права, наприклад гонорару. Закони з промислової власності з'явилися в СРСР лише за останній рік його існу¬вання. Окремого ж закону про авторське право в СРСР ніколи не було. Обходилися згаданим розділом Цивільного кодексу. Його зміст був іден¬тичним у всіх республіках. Прямо іноземного елемента стосувалася ст. 474. Вона була сформульована так:
"Авторське право на твір, уперше випущений в світ на території СРСР, або не випущений у світ, але такий, що знаходиться на території СРСР у будь-якій об'єктивній формі, визнається за автором і його спадко¬ємцями незалежно від їх громадянства, а також за іншими правонаступни¬ками автора
Авторське право визнається також за громадянами Української РСР і інших союзних республік, твори яких уперше випущено в світ або зна¬ходяться в будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, а так само за їх правонаступниками.
За іншими особами авторське право на твір, уперше випущений в світ або такий, що знаходиться в будь-якій об'єктивній формі на тери¬торії іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних дого¬ворів СРСР. У цих випадках факт випуску твору в світ на території іно¬земної держави визначається згідно з положеннями відповідного міжнародного договору.
За іноземними правонаступниками авторів — громадян Української РСР і інших союзних республік авторське право визнається на території Української РСР у випадках передачі їм цього права в порядку, встанов¬леному законодавством Союзу РСР".
184
Чи створювалося законодавство СРСР з авторського права в ізоляції від світової спільноти? Певна річ, ізоляція не була цілковита. Радянський Союз був учасником Всесвітньої конвенції про авторське право (Uni¬versal Copyright Convention). Ця Конвенція була розроблена під егідою ЮНЕСКО і підписана на конференції в Женеві 6 вересня 1952 р. У Кон¬венції беруть участь близько 90 країн світу. Серед них є й такі, що не на¬лежать до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх тво¬рів (Berne Convention for the Protection of Literary and Artistic Works) від 9 вересня 1886 р. Бернська конвенція — масовіша. Для СРСР Женевсь¬ка конвенція у редакції 1952 р. діяла від 27 травня 1973 р. Україна стала учасницею Бернської конвенції 25 жовтня 1995 р. Верховна Рада Украї¬ни прийняла Закон від 31 травня 1995 р. № 189/95-ВР про приєднання до Бернської конвенції.
Як одна з держав — правонаступниць колишнього СРСР Україна продовжила членство у Всесвітній конвенції про авторське право від¬повідно до постанови Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. № 3794-ХІІ.
У колишньому СРСР назва Женевської конвенції перекладалася як "Всесвітня" (а не просто "Загальна" чи "Універсальна"), тому що СРСР був учасником саме цієї Конвенції і не брав участі у Бернській конвенції. До речі, остання належить до компетенції іншої спеціалізованої агенції ООН — Всесвітньої організації інтелектуальної власності.
Якщо проаналізувати Женевську і Бернську конвенції, то можна дійти висновку, що Женевська конвенція містить небагато матеріально-правових норм і віддає перевагу колізійним нормам. Це означає, що вона часто відсилає розв'язання того чи іншого питання до національного за¬конодавства країн. Іншими словами, Женевська конвенція менше обме¬жує свободу дій власті держав-учасниць щодо розробки і запроваджен¬ня такого законодавства, якого б їм хотілося.
Бернська конвенція, навпаки, віддає перевагу матеріально-правовим нормам, що нерідко не до вподоби законодавцям окремих країн світу. Запеклі опоненти часів "холодної війни" США і СРСР належали до Же¬невської конвенції, але не були учасниками Бернської.
Всесвітня конвенція не має зворотної сили, Бернська — має. Образ¬но кажучи, властям країн планку Бернської конвенції подолати складні¬ше, ніж планку Женевської конвенції.
У ст. 5 Бернської конвенції передбачається, що автори — громадяни будь-якої країни-учасниці мають в інших країнах-учасницях щодо влас¬них творів (як опублікованих, так і не опублікованих) права, які нада-
185
ються нині чи будуть надані у майбутньому відповідними законами цих країн власним громадянам, а також права, спеціально передбачені Кон¬венцією.
Така сама охорона надається авторам — громадянам держав, що не беруть участі у Конвенції, щодо їх творів, уперше опублікованих в одній з країн-учасниць чи одночасно в зазначеній країні і країні-учасниці. Бернська конвенція у редакції 1971 р. передбачає надання охорони гро¬мадянам країн-учасниць і тоді, коли їх твори вперше опубліковані поза територією країн-учасниць.
Щодо неопублікованих творів Бернська конвенція надає правову охо¬рону створеним авторами країн-учасниць.
Верховна Рада СРСР 31 травня 1991 р. прийняла "Основи цивільно¬го законодавства Союзу РСР і республік", які містили розд. ІV "Авторсь¬ке право". Наводимо перелік статей цього розділу.
Стаття 134. Твори, на які поширюється авторське право.
Стаття 135. Права автора.
Стаття 136. Дія авторського права на території СРСР.
Стаття 137. Термін дії авторського права.
Стаття 138. Використання твору автора іншими особами.
Стаття 139. Авторський договір.
Стаття 140. Службові твори.
Стаття 141. Права виконавців, творців звуко- і відеозаписів, організації ефірно¬го мовлення (суміжні права).
Стаття 142. Дія прав виконавців, творців звуко- і відеозаписів, організацій ефі¬рного мовлення.
Стаття 143. Захист прав авторів, виконавців, творців звуко- і відеозаписів, орга¬нізацій ефірного мовлення.
"Основи" розширили коло об'єктів, що охороняються, продовжили термін чинності авторського права до 50 років від дати смерті автора (раніше цей термін відповідно до Женевської конвенції становив 25 ро¬ків), запровадили охорону суміжних прав. Авторських прав іноземців в СРСР прямо стосувалася ст. 136.
Невдовзі після прийняття "Основ" СРСР дезінтегрувався, Україна стала незалежною.
Верховна Рада України першого скликання часів незалежності прий¬няла Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. №3792-ХІІ. Закон Російської Федерації про авторське право і суміжні права було прийнято раніше — 9 липня 1993 р. Маємо вагомі підстави вважати, що український і російський законодавці створювали
186
свої закони, спираючись на модельний закон, запропонований Всесвіт¬ньою організацією інтелектуальної власності. З огляду на це обидва за¬кони дуже схожі між собою.
Країни СНД 24 вересня 1993 р. уклали в Москві Угоду про співробіт¬ництво у галузі охорони авторського права і суміжних прав.
До міжнародно-правових актів у сфері суміжних прав також нале¬жать:
1. Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення — Римська конвенція (International Convention for the Protection of Performers, Producers of Phonograms and Broadcasting Organisations—Rome Convention). Укладена у Римі 26 жов¬тня 1961 р. Набула чинності 18 травня 1964 р. Україна ще не приєднала¬ся до цієї Конвенції.
2. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від неза¬конного відтворення їх фонограм — Женевська конвенція (Convention for the Protection of Producers of Phonograms Against Unauthorized Duplication of Their Phonograms — Geneve Convention). Укладена у Же¬неві 29 жовтня 1971 р. Верховна Рада України 15 червня 1999 р. прийня¬ла Закон №738-ХІV про приєднання до цієї Конвенції і вона набрала чинності для України 18 лютого 2000 р.
3. Конвенція про поширення сигналів, що несуть програми, які пере¬даються через супутники, — Брюссельська супутникова конвенція (Convention Relating to the Distribution of Programmes Carrying Signals Transmitted by Satellite — Brussel Satellite Convention). Укладена у Брюс¬селі 21 травня 1974 р. Україна не є учасницею Конвенції.
У вітчизняному законодавстві охорону суміжних прав уперше було запроваджено, як уже зазначалося, в "Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік" від 31 травня 1991 р. Нині в Україні джерелом права є Закон "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р., чинні міжнародні угоди, учасницею яких є Україна. Після при¬єднання України до інших, а також нових міжнародних конвенцій у цій сфері джерелом права стануть і вони.
Слід зазначити, що ст. 54 Конституції України сформульована не зов¬сім вдало. Складається враження, що свобода творчості та права на інте¬лектуальну власність поширюються лише на громадян:
"Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різ¬ними видами інтелектуальної діяльності.
187
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом..."
Однак потрібно мати на увазі і ст. 26 Конституції, якою встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на за¬конних підставах, мають такі самі права і обов'язки, що й громадяни Ук¬раїни.
Ознайомившись з правовим полем України, поглянемо, який простір у ньому відведено іноземному елементу.
13.2. ТРАНСФОРМАЦІЯ НОРМ
МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ
З АВТОРСЬКОГО ПРАВА
ТА СУМІЖНИХ ПРАВ У НОРМИ
НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
УКРАЇНИ
У ст. 5 "Твори, що охороняються" Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. міститься перелік, що охоп¬лює тринадцять видів (груп) творів. Чотирнадцяту позицію названо як "інші" і запроваджено законодавцем, очевидно, на той випадок, коли з'являться нові види творів.
Згаданий перелік охоплює:
1) літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічно¬го або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні про¬грами тощо);
2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
3) музичні твори з текстом і без тексту;
4) драматичні (правильніше було б драматургійні. —Авт.), музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу;
5) аудіовізуальні твори;
6) скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва;
7) твори архітектури;
8) фотографії;
9) твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спе¬ціальним законом про промислову власність;
188
10) ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури та інших галузей науки;
11) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 наведеного пере¬ліку, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
12) переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів і об¬робки фольклору (похідні твори) без заподіяння шкоди охороні оригі¬нальних творів, на основі яких створено похідні твори;
13) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші скла¬дові твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору, ко¬ординації або впорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охороні тво¬рів, що входять до них.
Перелік літературних, художніх і наукових творів у ст. 2 Бернської конвенції викладено менш стисло і послідовно, ніж у розглядуваному Законі України. Конвенційний перелік охоплює:
• книги (books), брошури (pamphlets) та інші письмові твори (writings);
• лекції (lectures), адреси (addresses), проповіді (sermons) та інші ро¬боти (works) такої ж суті (nature);
• драматургійні (dramatic) або драматургійно-музичні (dramatic-musical) роботи;
• хореографічні (choreographic) роботи та пантоміму (entertainments in dumb show);
• музичні композиції (musical compositios) зі словами чи без слів;
• кінематографічні роботи (cinematographic works), до яких нале¬жать і роботи, що відображуються способом, аналогічним кінема¬тографії;
• креслярські (drawing), малюнкові (painting), архітектурні (archi¬tecture), скульптурні (sculpture), граверні (engraving) і літографічні (lithography) роботи;
• фотографічні (photographic) роботи і роботи, що відображуються способом, аналогічним фотографії;
• роботи прикладного мистецтва (works of applied art);
• ілюстрації (illustrations), карти (maps), плани (plans), ескізи (sket¬ches) та тривимірні роботи, що стосуються географії, топографії, архітектури чи науки;
• переклади (translations), аранжування (arrangements) музичних та інших переробок (alterations) літературних та художніх творів;
189
• підбірки (collections) літературних художніх робіт: енциклопедії (encyclopedias), антології (antologies).
Порівнюючи Закон України "Про авторське право і суміжні права" і Бернську конвенцію, можна дійти висновку, що українському законо¬давцеві відомі всі об'єкти авторського права, які знає міжнародне право. Закон України було прийнято до формального приєднання України до Бернської конвенції. Проте він загалом відповідає їй. Детальний розгляд трансформації норм Бернської та Всесвітньої конвенцій у норми націо¬нального законодавства України виходить за межі цього розділу. Тут ос¬новну увагу сконцентровано на іноземному елементі, бо без нього не бу¬ває міжнародного приватного права.
Бернській і Всесвітній конвенціям притаманні такі основні прин¬ципи:
• національний режим;
• автоматична охорона;
• незалежність охорони.
Національний режим Женевської конвенції означає, що опублікова¬ним роботам фізичних і юридичних осіб (nationals) будь-якої Договірної Держави (Contracting State) і роботам, уперше опублікованим у цій Дер¬жаві, надається у кожній Договірній Державі така сама охорона, яку кож¬на Держава надає роботам власних осіб, уперше опублікованим на влас¬ній території.
Принцип автоматичної охорони полягає в тому, що національний ре¬жим охорони не вимагає виконання будь-яких формальностей. Охорона творові надається автоматично (фактом створення твору) і не залежить від його реєстрації, депонування та інших дій. Порівняймо: якщо жінка народила дитя, то самим фактом народження вона утвердила себе його матір'ю.
Згідно з принципом незалежності охорони надання авторського пра¬ва у країні-учасниці не залежить від існування відповідного права у країні походження твору.
Зазначене проілюструємо на Законі України "Про авторське право і суміжні права".
"Стаття 8. Сфера дії Закону
Охорона, передбачена цим законом, надається
1) авторам незалежно від громадянства і постійного місця проживан¬ня, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але знаходять¬ся в об'єктивній формі на території України;
190
2) авторам, твори яких вперше опубліковані в іншій країні та протя¬гом 30 днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадян¬ства і постійного місця проживання автора;
3) авторам, які є громадянами України або мають постійне місце про¬живання на території України, незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори.
Авторам, незалежно від громадянства, твори яких вперше опубліко¬вані або не опубліковані, але вони знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави, надається охорона відповідно до міжнародних договорів України.
Чинність цієї статті поширюється і на інших осіб, що мають авторсь¬ке право".
Отже, український закон авторське право завжди і скрізь визнає за громадянином України чи його правонаступником. Авторське право ав-тора-іноземця визнається з певними застереженнями. Потрібно, щоб твір уперше було опубліковано в Україні або не пізніше 30-денного пе¬ріоду після його першої публікації за кордоном. Якщо ж твір іноземця ще ніде і ніколи не публікувався, то необхідно, щоб такий твір перебу¬вав в Україні в об'єктивній формі, інакше йому не буде надано правової охорони. А це означає, що з правового погляду твір буде досить безза¬хисним. Зробимо важливе застереження — йдеться про ситуацію, коли Україна і держава іноземця не пов'язані угодами, у тому числі і багато¬сторонніми (приклад—Бернська конвенція). Двостороння чи багатосто¬роння міжнародна угода долає територіальний характер авторських прав і до чужого починають ставитися, як до свого.
Що ж стосується авторського права, то в Україні нині існують дві ве¬ликі групи творів іноземних авторів, уперше опублікованих за кордоном. До першої групи належать передусім твори, що були вперше опубліко¬вані у країнах — членах Женевської конвенції після приєднання до неї (27 травня 1973 р.) колишнього Радянського Союзу; твори, що підпада¬ють під дію Бернської конвенції, тобто такі, що були вперше опубліко¬вані після приєднання до неї України (25 жовтня 1995 р.).
Під охорону підпадають також твори, на які поширюється дія укладе¬них СРСР та Україною двосторонніх та багатосторонніх угод із зарубіж¬ними країнами про взаємну охорону авторських прав.
Другу групу творів іноземців становлять такі, що не підпадають під охорону. Наприклад, твори Марка Твена, Чарльза Діккенса та інших ав¬торів, що померли понад 50 років тому. Кожен видавець має право віль¬но їх публікувати і продавати.
191
Правовий режим творів іноземців першої групи визначається як пра¬вилами відповідної міжнародної угоди (конвенції), так і правилами ук¬раїнського законодавства. Якщо міжнародна угода (конвенція) містить відповідні матеріально-правові норми, то вони й застосовуються. Якщо ж таких норм немає, то згідно з принципом національного режиму зас¬тосовуються матеріально-правові норми українського законодавства.
Коротко ознайомимося з трьома згаданими у підрозділі "Джерела та їх характеристика" міжнародними конвенціями, що стосуються суміж¬них прав.
У ст. 2 Римської конвенції зафіксовано, що національний режим озна¬чає правовий режим, який надається внутрішнім законодавством Дого¬вірної Держави, у якій запитується правова охорона:
"a) виконавцям, які є її громадянами, щодо здійснюваних на її тери-торії виконань, їх передачі в ефір чи першого запису;
b) виробникам фонограм, які є її громадянами, щодо фонограм, вперше записаних чи вперше опублікованих на її території;
c) організаціям мовлення, штаб-квартири яких розміщені на її тери¬торії, щодо передач в ефір, здійснюваних за допомогою передавачів, роз¬міщених на її території".
Згідно зі ст. 4 Римської конвенції держави-учасниці зобов'язані нада¬вати виконавцям національний режим за умови дотримання однієї з та¬ких умов:
"a) виконання має місце в іншій Договірній Державі;
b) виконання включено у фонограму, що охороняється відповідно до статті 5 Конвенції;
c) виконання, яке не є записаним на фонограму, поширюється шля¬хом передачі в ефір, яка охороняється відповідно до ст. 6 Конвенції".
Умови надання національного режиму виробникам фонограм зафік¬совані у п. 1 ст. 5 Конвенції:
"a) виробник фонограм є громадянином іншої Договірної Держави (критерій громадянства виробника);
b) перший запис звуку здійснено в іншій Договірній Державі (кри¬терій місця першого запису);
c) фонограма вперше опублікована в іншій Договірній Державі".
У п. 2 цієї статті зазначається: якщо фонограму вперше опубліковано у державі, яка не є учасницею Конвенції, але протягом тридцяти днів її також опубліковано у Договірній Державі (одночасна публікація), то вона розглядається як така, що опублікована в Договірній Державі.
192
Умови надання національного режиму організаціям мовлення сфор¬мульовані у ст. 6 Конвенції:
"a) штаб-квартира організації мовлення знаходиться в іншій Дого¬вірній Державі;
b) передача в ефір виконана за допомогою передавача, розташова¬ного в іншій Договірній Державі".
У ст. 2 Женевської конвенції від 29 жовтня 1971 р. передбачається, що кожна держава-учасниця зобов'язується охороняти інтереси вироб¬ників фонограм, які є громадянами інших держав-учасниць, від вироб¬ництва копій фонограм без згоди виробника і від ввезення таких копій щоразу, коли згадані виробництво чи ввезення здійснюються з метою поширення серед публіки, а також від поширення цих копій серед пуб¬ліки.
Згідно зі ст. 2 Брюссельської супутникової конвенції кожна Договір¬на Держава бере на себе зобов'язання вживати відповідних заходів для запобігання поширенню на власній території або з неї будь-якого сигна¬лу, що несе програми, будь-яким органом поширення, для якого не при¬значається сигнал, переданий на супутник, чи такий, що проходить через нього.
Тепер розглянемо, як у Законі України "Про авторське право і суміж¬ні права" від 23 грудня 1993 р. сформульовані суміжні права у зв'язку з іноземним елементом.
"Стаття 32. Критерій для надання охорони суміжних прав
1. Права виконавців охороняються відповідно до цього Закону, якщо:
1) виконання вперше мало місце на території України;
2) виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється згідно з цією статтею;
3) виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу ор¬ганізації мовлення, що охороняється згідно з цією статтею.
2. Права виробників фонограм охороняються відповідно до цього За¬кону, якщо:
1) виробник є громадянином України або юридичною особою з офі¬ційним місцезнаходженням на території України;
2) фонограму вперше опубліковано на території України або опублі¬ковано на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі;
3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні.
3. Права організацій мовлення охороняються цим Законом, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійсню¬ють передачі з передавачів, розташованих на території України.
193
4. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняють¬ся відповідно до міжнародних договорів України".
Отже, вітчизняному законодавцеві доведеться чимало попрацювати у розробці механізму правової охорони суміжних прав іноземців в Україні.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Як охоронялися права авторів у колишньому СРСР?
2. Чи був у СРСР закон про авторське право?
3. Як охоронялися за радянських часів авторські права іноземців в Україні?
4. Відмінності між Бернською конвенцією та Женевською конвенцією від 1952 р.
5. Коли в СРСР уперше було передбачено охорону суміжних прав?
6. Коли в Україні було прийнято спеціальний закон з авторського права?
7. На які авторські твори в Україні поширюється правова охорона?
8. Основні принципи Бернської конвенції та Женевської конвенції від 1952 р.
9. Чи завжди і скрізь визнає український Закон авторські права за громадяна¬ми України?
10. Чи поширюється ст. 8 Закону України "Про авторське право і суміжні пра¬ва" на громадян держав — учасниць Бернської конвенції про охорону ху¬дожніх і літературних творів?
11. Які твори в Україні підпадають під дію Бернської конвенції?
12. Положення Римської конвенції від 26 жовтня 1961 р.
13. Що передбачає Женевська конвенція від 29 жовтня 1971 р.?
14. Основні положення Брюссельської супутникової конвенції.
194

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170