Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО - І. І. Дахно : ПАТЕНТНЕ ПРАВО

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО - І. І. Дахно:ПАТЕНТНЕ ПРАВО

 

загрузка...

12.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
ТА ОСНОВНІ ТЕРМІНИ
12.1.1. Міжнародно-правові акти
Патентне право регулює правовідносини у зв'язку зі створенням і ви¬користанням об'єктів так званої промислової власності. Згідно з Конвен¬цією від 14 липня 1967 р., яка заснувала Всесвітню організацію інтелек¬туальної власності (Convention Establishing World Intellectual Property Organization, далі — ВОІВ), розрізняють такі основні види об'єктів про¬мислової власності:
• винаходи (inventions) в усіх сферах людської діяльності;
• наукові відкриття (scientific discoveries);
• промислові зразки (industrial designs);
• товарні знаки (trade marks), знаки обслуговування (service marks), фірмові найменування (trade names) та комерційні позначення (commercial indісations).
Україна—учасниця Конвенції про заснування ВОІВ. Паризька кон¬венція з охорони промислової власності (Paris Convention for the Pro¬tection of Industrial Property), укладена 20 березня 1883 р., серед об'єктів промислової власності називає ще й корисні моделі (utility models). Те, що у Конвенції від 14 липня 1967 р. має назву "комерційні позначення", у Паризькій конвенції називається "вказівка джерела або назва поход¬ження" (indication of source or appellations of origin). Паризька конвенція передбачає придушення недобросовісної конкуренції (repression ofun-
158
fair competition). Конвенція від 14 липня 1967 р. у зв'язку з цим говорить про "захист від недобросовісної конкуренції".
Зазначений перелік об'єктів промислової власності не вважається ви¬черпним, оскільки Конвенція від 14 липня 1967 р. поширюється і на інші права щодо інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літера¬турній та художній сферах. Україна бере участь у Паризькій конвенції з 25 грудня 1991 р. Потрібно зазначити, що поняття "інтелектуальна власність" ширше, ніж поняття "промислова власність". Інтелектуальна власність окрім промислової охоплює права, що стосуються літератур¬них, художніх і наукових творів; виконавчої діяльності митців, звукоза¬пису, радіо- та телевізійних передач.
Останнім двом групам прав у курсі лекцій присвячується окрема тема. Перша група цих прав відома як авторське право — копірайт (co¬pyright), друга — суміжні права (related rights, neighbouring rights). Отже, схематично інтелектуальну власність можна зобразити так:
Інтелектуальна власність
Промислова власність
Копірайт
Суміжні права
У сфері промислової власності Паризька конвенція є своєрідним "ве¬тераном".
Паризька конвенція передбачає, що держави-члени можуть укладати між собою окремі спеціальні угоди. Ці угоди можуть охоплювати певні аспекти промислової власності. Зрозуміло, що згадані спеціальні угоди мають узгоджуватися з нормами Паризької конвенції і не суперечити їй. Країни — учасниці Паризької конвенції утворюють Паризький cоюз з охорони промислової власності. Станом на 15 січня 2001 р. учасницями Паризької конвенції стали 160 держав.
Паризька конвенція порівняно невеликий документ, що складається з 38 статей. Основні норми Конвенції стосуються національного режиму, права пріоритету та загальних правил. Ці норми будуть розглянуті дещо пізніше у прямому їх зв'язку з нормами законодавства України. У світі існують також інші міжнародно-правові акти:
1. Договір про патентну кооперацію (Patent Cooperation Treaty). Ук¬ладений у Вашингтоні 19 червня 1970 р. Відомий як Договір "пі-сі-ті". Переглядався у 1979 і 1984 р.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1977 р. цей договір було ратифіковано. Щодо СРСР він набув чинності 29 березня 1978 р. (у деяких джерелах вказується 1 червня 1978 р.). Україна — учасниця Договору з 25 грудня 1991 р.
159
2. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. (Madrid Agreement Concerning the International Registration of Marks) та Протокол від 28 грудня 1989 р. до неї. Україна бере участь в Угоді з 25 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон Украї¬ни "Про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків" від 1 червня 2000 р. № 1763-ІІІ. У Законі міститься застереження такого змісту:
"Строк про повідомлення про відмову в охороні буде становити 18 місяців, а у випадку, коли відмова в охороні може бути результатом заперечення проти надання охорони, то про таку відмову може бути по¬відомлено після закінчення 18 місяців" (Офіційний вісник України. — 2000. — № 23).
3. Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, вказівок походження товарів (Madrid Agreement for the Repression of False or Deceptive Indications of Source of Goods). Укладена у Мадриді у 1891 р.
4. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (Budapest Treaty on the International Recognition of the Deposit of Microorganisms for the Purposes of Patent Procedure) від 28 квітня 1977 р. та Інструкція до нього від 31 січня 1981 р. Україна приєдналася до Договору та Інструкції відпо¬відно до Закону України від 1 листопада 1996 р. № 474/96-ВР. Договір набрав чинності 31 січня 1981 р., для України — 2 липня 1997 р.
5. Лісабонська угода про найменування місць походження і їх між¬народну реєстрацію (Lisbon Agreement for the Protection ofAppelations of Origin and their International Registration). Укладена у 1958 р.
6. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (Hague Agreement Concerning the International Deposit of Industrial Designs). Укладена в 1925 р.
7. Локарнська угода про встановлення Міжнародної класифікації промислових зразків (Locarno Agreement Establishing an International Classification for Industrial Designs). Укладена в італійському місті Ло-карно в 1968 р.
8. Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (Nice Agreement Concerning the International Classi¬fication of Goods and Services for the Purposes of the Registration of Marks). Укладена у французькому місті Ніцца 15 червня 1957 р. Зміни до неї вносилися 28 вересня 1979 р. Україна приєдналася до Угоди згідно із За-
160
коном України "Про приєднання України до Ніццької угоди про Міжна¬родну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків" від 1 червня 2000 р. № 1782-ІІІ (Офіційний вісник України. — 2000. — № 23).
9. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (Strasbourg Agreement Concerning the International Patent Classification). Укладена у французькому місті Страсбурзі у 1971 р.
10. "Віденська угода про встановлення міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків" (Vienna Agreement Establishing an International Classification of the Figurative Elements of Marks). Укладена в 1973 р.
11. Найробійський договір про охорону олімпійського символу (Nai¬robі Treaty on the Protection of the Olympic Symbol). Укладений у столиці Кенії Найробі 26 вересня 1981 р. У березні 1998 р. Президент України підписав Указ про приєднання України до Договору. З 20 грудня 1998 р. Договір набрав чинності стосовно України.
12. "Європейська патентна конвенція" (Convention on the Grant of European Patents). Укладена у Мюнхені (ФРН) 5 жовтня 1973 р. на кон¬ференції, в якій узяла участь 21 держава. Україна не є стороною цієї Конвенції.
13. Договір про Закон щодо товарного знака (Trademark Law Treaty). Прийнятий на Дипломатичній конференції 27 жовтня 1994 р. Верховна Рада України ратифікувала Договір Законом від 13 жовтня 1995 р. № 380/95-ВР. Договір набрав чинності для України з 1 серпня 1996 р.
14. Угода про пов'язані з торгівлею аспекти прав інтелектуальної власності, зокрема торгівлю контрафактними товарами (Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, Including Trade in Counterfeit Goods — TRIP). Трапляється і дещо інша абревіатура Угоди англійською мовою — TPIPS. Угода була укладена в рамках VIII (Уруг¬вайського) раунду переговорів ГАТТ (GATT) у квітні 1994 р. у марок¬канському місті Маракеш. Вона є однією з опор Світової організації тор¬гівлі (СОТ), у діяльності якої Україна участі поки що не бере.
15. Євразійська патентна конвенція. Офіційне підписання відбулося 9 вересня 1994 р. у Москві на засіданні Ради глав країн СНД. Україна є учасницею Конвенції.
16. Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин (Inter¬national Convention for the Protection of New Varieties of Plants). Укладе¬на 2 грудня 1961 р. Україна приєдналася до Конвенції відповідно до За¬кону України від 2 червня 1995 р. № 209/95-ВР.
161
Радянський Союз приєднався до Паризької конвенції відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 8 березня 1965 р. № 148. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 вересня 1968 р. було ратифіковано Стокгольмський акт Паризької конвенції про охорону промислової влас¬ності і Конвенцію, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності. Заявою Прем'єр-міністра України від 26 серпня 1992 р. була підтверджена чинність на території України Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реє¬страцію знаків та Вашингтонського договору про патентну кооперацію.
12.1.2. Законодавство СРСР
Протягом останнього періоду існування Радянського Союзу у сфері промислової власності були чинними такі основні нормативні акти:
• Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропо¬зиції. Затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 21 серп¬ня 1973 р. № 584.
• Положення про промислові зразки. Затверджене наказом Держав¬ного комітету Ради Міністрів СРСР у справах винаходів і відкрит¬тів від 8 червня 1981 р. № 539.
• Положення про товарні знаки. Затверджене наказом Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах винаходів і відкриттів від 8 січня 1974 р.
Зазначені акти містили дефініції відкриття, винаходу, промислового зразка, товарного знака.
"Відкриттям …. визнається встановлення невідомих раніше законо¬мірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що об'єктивно існу¬ють, які вносять докорінні зміни у рівень пізнання".
"Винаходом визнається нове і таке, якому притаманні суттєві відмін¬ності, технічне рішення у будь-якій галузі народного господарства, со¬ціально-культурного будівництва або оборони країни, що дає позитив¬ний ефект".
"Промисловим зразком визнається нове художньо-конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, яке відповідає ви¬могам технічної естетики, придатне до здійснення промисловим спосо¬бом і дає позитивний ефект".
"Товарні знаки — це зареєстровані у встановленому порядку позна¬чення, що слугують для відрізнення товарів певних підприємств від од¬норідних товарів інших підприємств. Товарні знаки можуть бути словес¬ними, зображувальними, об'ємними та іншими".
162
Корисна модель була невідома радянському законодавству.
Існувало також "Положення про правову охорону нових сортів рос¬лин в СРСР". Воно було затверджене наказом Міністерства сільського господарства СРСР від 13 серпня 1980 р. № 225. Новий сорт сільсько¬господарської культури мав бути "константним і однорідним". Поняття "сорт" поширювалося також на гібрид сільськогосподарської культури чи іншої вирощуваної рослини, нову батьківську форму (самозапилену лінію) — компонент нового гібриду сільськогосподарської культури, нову породу (лінію) та гібрид тутового шовкопряда.
Відповідно до зазначених актів було встановлено такі види охорон¬них документів:
• для відкриття — диплом;
• винаходу — авторське свідоцтво (author's certificate) чи патент;
• промислового зразка—свідоцтво або патент;
• товарного знака (знака обслуговування) — свідоцтво (certificate);
• нового сорту—свідоцтво.
Авторське свідоцтво (свідоцтво) означало, що виключні права на від¬повідний винахід, промисловий зразок, новий сорт передавалися дер¬жаві. Пріоритети на право авторства зберігалися за відповідним винахід¬ником (дизайнером).
Свого часу Радянському Союзу довелося докласти чимало зусиль для того, щоб світова спільнота визнала авторське свідоцтво як документ, рівнозначний патенту.
Авторське свідоцтво — це форма охоронного документа, пристосова¬на до соціалістичної командно-адміністративної економіки. Намагання перевести економіку на рейки ринкового розвитку зумовили необхід¬ність прийняття Радянським Союзом у 1991 р. законодавства, згідно з яким подальше видання авторських свідоцтв припинялося. Власником відповідних винаходів і промислових зразків мала бути конкретна юри¬дична або фізична особа, а не держава. Щоправда, передбачалося ство¬рення державного Фонду винаходів.
За часів колишнього СРСР правова охорона об'єктів промислової власності регулювалася законодавством федерального рівня. Цивільний кодекс Української РСР, прийнятий 18 липня 1963 р., містив розділ V "Право на відкриття" і розділ VI "Право на винахід, раціоналізаторську пропозицію і промисловий зразок". Норми цих розділів були скороче¬ною "калькою" чинних союзних нормативно-правових актів.
У ст. 1 Закону СРСР "Про винаходи в СРСР", прийнятого 31 травня 1991 р., передбачалося, що об'єктами винаходів могли бути пристрій,
163
спосіб, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин, а також застосування відомого раніше пристрою, способу, речовини, штаму за новим призначенням. Критеріями патентоспроможності були новизна, винахідницький рівень та промислова придатність.
Закон СРСР "Про промислові зразки" було прийнято 10 липня 1991 р. Промисловим зразком вважалося "художнє і художньо-конструк¬торське рішення", що визначає зовнішній вигляд виробу. Промислові зразки можуть бути "об'ємними (моделі), площинними (малюнки) або комбінованими".
Закон СРСР "Про товарні знаки і знаки обслуговування" від 3 липня 1991 р. фіксував: "Товарний знак і знак обслуговування — це позначен¬ня, здатні відповідно відрізняти товари і послуги певних юридичних осіб чи громадян від однорідних товарів і послуг інших юридичних осіб і громадян".
Зазначеним законам СРСР не судилося набрати чинності, бо СРСР зник зі світової арени.
12.1.3. Законодавство незалежної України
Упродовж дев'яти місяців у незалежній Україні у сфері правової охо¬рони промислової власності існував правовий вакуум. Президент Украї¬ни Л. Кравчук Указом від 18 вересня 1992 р. № 497/92 затвердив "Тим¬часове положення про правову охорону об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні". Воно було скомпоноване з трьох згаданих Законів СРСР з промислової власності.
Верховна Рада України 15 грудня 1993 р. прийняла три закони:
• "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі";
• "Про охорону прав на промислові зразки";
• "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".
Винаходом (корисною моделлю), згідно з першим із зазначених за¬конів, вважався результат творчої діяльності людини у будь-якій галузі технології. Корисною моделлю є так званий малий винахід, тобто конст¬руктивне виконання пристрою. Корисною моделлю не може бути речо¬вина, спосіб, штам тощо. Промисловий зразок є результатом творчої діяльності людини у сфері художнього конструювання. Знак—це позна¬чення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.
Верховна Рада України прийняла 1 червня 2000 р. Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"» № 1771-III (Офіційний вісник України. — 2000. — № 26).
164
Тепер винаходом вважається "технологічне (технічне) вирішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності)".
В Україні спеціально стосуються промислової власності і такі закони:
1. Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мік¬росхем" від 5 листопада 1997 р. містить, зокрема, такі визначення:
"Інтегральна мікросхема — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схе¬ми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становлять основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення".
"Топографія інтегральної мікросхеми—зафіксоване на матеріально¬му носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними".
Законом України "Про внесення змін і доповнень до деяких законо¬давчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності" від 28 лю¬того 1994 р. статті 517, 520, 521, 522 та 523 Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р. було об'єднано в одну і викладено в такій редакції:
"Стаття 517. Законодавство України про охорону прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг
Майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що ви¬никають у зв'язку із створенням і використанням винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, регулюються законами України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", цим Кодексом та іншими актами законодавства України".
Зрозуміло, що простий перелік у Цивільному кодексі від 18 липня 1963 р. недосконалих законів не можна вважати взірцем законотвор¬чості.
2. Закон України "Про охорону прав на зазначення походження то¬варів" від 16 червня 1999 р. У ст. 1 зазначеного Закону містяться, зокре¬ма, тлумачення таких термінів:
"Просте зазначення походження товару — будь-яке словесне чи зоб¬ражувальне графічне позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару".
"Кваліфіковане позначення походження товару — термін, що охоп¬лює (об'єднує) такі терміни:
- назва місця походження товару;
165
- географічне зазначення походження товару".
"Назва місця походження товару— назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного гео¬графічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природ¬ними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором".
"Географічне зазначення походження товару—назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цьо¬го географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характе¬ристики, в основному зумовлені характерними для даного географічно¬го місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора".
"Географічне місце — будь-який географічний об'єкт з офіційно виз¬наченими межами, зокрема, країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо".
"Видова назва товару — застосовувана в назві товару назва геогра¬фічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, яка зго¬дом стала загальновживаною в Україні як позначення (назва) певного виду товару безвідносно до конкретного його походження".
3. Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" від 21 квітня 1993 р. став першим Законом в Україні у сфері промислової власності. Він містить, зокрема, таке визначення: "Сорт—це штучно відібрана су¬купність рослин у межах одного і того ж ботанічного таксону з прита¬манними їм біологічними ознаками і властивостями, що характеризують їх спадковість, яка має принаймні одну відмінність від відомих сукупно¬стей рослин того ж ботанічного таксону і може вважатися єдиною з точ¬ки зору придатності для відтворення сорту. Категорія сорту — клон, лінія, гібрид, популяція".
Сподіваємося, що наведений матеріал допоможе скласти належне уявлення про колишнє і нинішнє правове поле України у сфері промис¬лової власності.
166
12.2. МАТЕРІАЛЬНІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВА ІНОЗЕМЦІВ
12.2.1. Національний режим
Розглянуто досить широкий перелік міжнародно-правових актів у сфері правової охорони об'єктів промислової власності. У переважній більшості цих актів свого часу брав участь СРСР, а нині їх стороною є і Україна. Це означає, що як колишній СРСР, так і Україна сьогодні при розробці законодавства у цій сфері неодмінно враховують власну участь у відповідних міжнародних актах. У міжнародному приватному праві норма міжнародного договору, як відомо, прямо не застосовується, а трансформується у норму національного законодавства. Така трансфор¬мація, по суті, може бути автоматичною, оскільки ст. 9 Конституції Ук¬раїни встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'яз¬ковість яких надана Верховною Радою України, вважаються частиною національного законодавства України. Отже, патентне законодавство Ук¬раїни перебуває під великим впливом матеріально-правових і колізійних норм міжнародних договорів у сфері промислової власності. Наявний класичний взаємозв'язок норм міжнародного публічного і міжнародного приватного права.
Однією з основних у Паризькій конвенції є норма про національний (територіальний) режим. Це означає, що іноземцям (іноземним громадя¬нам і юридичним особам, особам без громадянства та з подвійним (по¬трійним тощо) громадянством) надаються такі самі права, як і націо¬нальним фізичним та юридичним особам.
Наприклад, у п. 7 Положення про відкриття, винаходи і раціоналіза¬торські пропозиції від 21 серпня 1973 р. було зафіксовано: "Іноземні громадяни — автори винаходів і раціоналізаторських пропозицій, а та¬кож їх правонаступники (у тому числі юридичні особи) користуються правами, передбаченими цим Положенням та іншими актами Союзу РСР і союзних республік, нарівні з громадянами (юридичними особами) СРСР”.
До речі, патент № 1 у дореволюційній Росії було видано у 1812 р. французькому винахіднику. А саме того року цар Олександр І воював з імператором Наполеоном.
У п. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" у редакції від 1 червня 2000 р. зазначається: "Іноземні особи та
167
особи без громадянства мають рівні з особами України права, передба¬чені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України".
Наведене положення з національного законодавства є відображенням прагнення України як держави-члена надавати громадянам інших дер¬жав — членів Паризької конвенції таку саму охорону, що й власним гро¬мадянам. Іншими словами, Конвенція базується на принципі взаємного надання національного режиму.
Правова охорона, що надається Конвенцією, також поширюється і на громадян держав, що не беруть участі у Конвенції. Однак за умови, що вони проживають або мають дійсне (а не фіктивне) промислове або тор¬говельне підприємство на території держави — члена Конвенції.
12.2.2. Пріоритет і його роль як іноземного юридичного факту
Стаття 15 "Пріоритет" Закону України "Про охорону прав на винахо¬ди і корисні моделі" від 15 грудня 1993 р. сформульована так:
"1. Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий же винахід (корисну модель) протягом 12 місяців від дати подання поперед¬ньої заявки до Установи чи до відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, якщо на попе¬редню заявку не заявлено пріоритет.
2. Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох місяців від дати подання заявки до відомства подає заяву про пріо¬ритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та її ко¬пію, якщо ця заявка була подана в іноземній державі — учасниці Па¬ризької конвенції про охорону промислової власності. У межах цього строку зазначені матеріали можуть бути змінені. Якщо ці матеріали по¬дано несвоєчасно, право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.
Строки, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, пропущені заявником через непередбачені і незалежні від нього обставини, можуть бути продовжені на 2 місяці з дати закінчення зазначеного строку за умови сплати відповідного збору. Порядок продовження таких строків встановлюється Установою.
За необхідності Установа може зажадати переклад попередньої заяв¬ки українською мовою. Переклад повинен надійти до Установи протягом 2 місяців від дати одержання заявником запиту Установи. Якщо пере¬клад не надійде у зазначений строк, то право на пріоритет вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.
168
Строк надходження перекладу попередньої заявки може бути продов¬жений до 6 місяців від дати одержання запиту Установи. За продовжен¬ня строку сплачується збір.
3. Щодо заявки у цілому чи окремого пункту формули винаходу (ко¬рисної моделі) може бути заявлено пріоритет кількох попередніх заявок. При цьому строки, початковою датою яких є дата пріоритету, обчис¬люється від найбільш ранньої дати пріоритету.
4. Пріоритет поширюється лише на ті ознаки винаходу (корисної мо¬делі), які зазначені у попередній заявці, пріоритет якої заявлено.
5. Якщо деякі ознаки винаходу (корисної моделі) відсутні у формулі винаходу (корисної моделі), що викладена у попередній заявці, то для надання права пріоритету достатньо, щоб в описі попередньої заявки були точно вказані ці ознаки.
6. Якщо за попередньою заявкою діловодство в Установі не заверше¬но, то з надходженням заяви про пріоритет згідно з пунктом 2 цієї статті по¬передня заявка вважається відкликаною в частині, на яку заявлено пріо¬ритет.
7. Пріоритет заявки, що виділена з попередньої на пропозицію Уста¬нови або за ініціативою заявника до прийняття рішення про видачу па¬тенту (деклараційного патенту) або рішення про відмову у його видачі (виділена заявка), встановлюється за датою подання до Установи по¬передньої заявки, з якої її виділено, або, якщо за попередньою заявкою заявлено пріоритет, — за датою цього пріоритету за умови, що суть ви¬находу за виділеною заявкою не виходить за межі змісту попередньої за¬явки на дату її подання".
Право пріоритету Паризька конвенція передбачає не лише щодо ви¬находів та корисних моделей, а й щодо промислових зразків та товарних знаків. Для двох останніх об'єктів промислової власності термін, про¬тягом якого можна скористатися правом пріоритету, становить шість місяців.
Питання, пов'язані з пріоритетом заявки на промисловий зразок, ре¬гулюються ст. 13 Закону України "Про охорону прав на промислові зраз¬ки", а з пріоритетом товарного знака—ст. 9 Закону України "Про охо¬рону прав на знаки для товарів і послуг".
Користуючись правом пріоритету, заявник на підставі правильно оформленої першої заявки, яка була подана в одній з країн — учасниць Конвенції, може клопотати про одержання охорони на відповідний об'єкт у будь-якій іншій державі-учасниці. Пріоритет — надзвичайно важлива річ. Він означає, що час перетину заявником фінішної стрічки
169
визначається в усіх країнах-учасницях за датою першого перетину. Цей пільговий термін у патентознавстві відомий як "конвенційний пріори¬тет". Наступні заявки в інших країнах на ці ж об'єкти промислової влас¬ності визначаються як такі, що подані на дату подання першої заявки. Іншими словами, згадані наступні заявки матимуть пріоритет (звідси і походить поняття "право пріоритету") щодо тих заявок, які подаються чи могли б подаватися іншими особами протягом зазначених термінів на такі ж винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, зна¬ки обслуговування.
Практичне значення права пріоритету полягає в тому, що заявник, який бажає одержати охорону у кількох країнах, не обов'язково мусить подавати негайно і одночасно заявки у цих країнах. Йому надається час подумати, зорієнтуватися і протягом шести чи 12 місяців подати заявки в тих країнах, які його цікавлять.
Наступні заявки, що базуються на першій заявці, не можуть бути виз¬нані недійсними у результаті дій, що трапилися чи могли б трапитися протягом періоду конвенційного пріоритету. Такими діями могли б бути, наприклад, публікація відомостей про винахід чи його відкрите викори¬стання "для необмеженого кола осіб".
Можливо, саме з огляду на конвенційний пріоритет Паризька конвен¬ція чинна так довго. Якби конвенційного пріоритету не було, то заяв¬лений для патентування у певній державі винахід не був би у точному розумінні слова "новим", і його можна було б вважати непатентоспро-можним в іншій державі. До того ж, оскільки одночасно запатентувати винахід у кількох державах—справа непроста, то норма про конвенцій¬ний пріоритет відповідає інтересам заявників з країн — учасниць Кон¬венції.
Патентування, зокрема закордонне, — досить дорогий процес. Він потребує значних інтелектуальних і матеріальних затрат на складання заявки, її переклад, сплату послуг патентних повірених і мита тощо. Протягом періоду конвенційного пріоритету іноземний заявник може визначити економічну доцільність патентування.
За час конвенційного пріоритету можна ретельно підготувати зая¬вочні матеріали згідно з вимогами країн, до патентних відомств яких планується подання заявок.
Українські закони з промислової власності та підзаконні акти до них теж містять складні вимоги до заявок. Заявку потрібно складати україн¬ською мовою, що не є простою справою, особливо для іноземця.
170
Пільга щодо конвенційного пріоритету особливо приваблива для фізичних і юридичних осіб, які активно займаються патентуванням влас¬них об'єктів промислової власності за кордоном.
У ст. 11 Паризької конвенції передбачається також так званий вистав¬ковий пріоритет. Він означає, що винаходи, корисні моделі, промислові зразки і товарні знаки охороняються від моменту розміщення експоната на виставці за умови подання у майбутньому протягом певного терміну (який не може перевищувати зазначеного раніше) заявки на одержання патенту чи реєстрацію товарного знака. Якщо пізніше потрібно буде право пріоритету, то патентне відомство відповідної країни вестиме від¬лік часу від дати розміщення експоната на відповідній міжнародній вис¬тавці, що відбувалася на території однієї з країн — членів Паризького союзу.
У ст. 13 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" та у ст. 9 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" другі частини сформульовані ідентично. У них зазначається, що пріори¬тет промислового зразка (знака), використаного в експонаті, що демон¬струвався на офіційних або офіційно визнаних міжнародних виставках на території держави — учасниці Паризької конвенції про охорону про¬мислової власності, можна встановлювати за датою відкриття виставки, якщо заявка надійшла до установи протягом шести місяців від зазначе¬ної дати.
Отже, з погляду науки міжнародного права подання іноземцем заяв¬ки патентній установі України з клопотанням про встановлення пріори¬тету попередньої заявки може розглядатися як юридичний факт. Такий заявник є суб'єктом, а те, стосовно чого він клопоче про надання охо¬ронного документа (патенту), вважається об'єктом.
12.2.3. Трансформація загальних норм міжнародних договорів у норми національного патентного законодавства України
Паризькою конвенцією встановлено принцип незалежності один від одного патентів, виданих у різних країнах-учасницях. Це означає, що ви¬дача чи невидача патенту на певний винахід, корисну модель, промисло¬вий зразок не зобов'язує інші держави автоматично видавати чи не вида¬вати відповідний патент. Патент не може бути визнаний недійсним в одній чи кількох країнах з огляду на те, що його було визнано недійсним в іншій чи інших країнах. Немає згадки про таку залежність і в патент¬ному законодавстві України.
171
Терміни чинності патенту на той самий об'єкт промислової власності є незалежними. Тобто, наприклад, Україна не зобов'язана припиняти дію виданого нею патенту на тій підставі, що термін його чинності закінчив¬ся в іншій державі — учасниці Конвенції. І такої ув'язки немає у патен¬тному законодавстві України.
Конвенція визнає за винахідником право бути названим у патенті. Відповідна матеріально-правова норма відображена у ч. 5 ст. 8 Закону України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" та ч. 4 ст. 7 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки". У них зазна¬чається, що винахіднику або автору промислового зразка належить пра¬во авторства, яке є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково, а в ч. 6 ст. 12 та ч. 5 ст. 11 відповідних законів зазначаєть¬ся, що винахідник або автор промислового зразка має право вимагати, щоб його не згадували як такого в будь-якій публікації установи, зокре¬ма у відомостях про заявку чи патент.
Конвенція дає можливість державам-учасницям запроваджувати при¬мусові ліцензії. Така норма спрямована на запобігання зловживанням, що можуть виникнути з огляду на патентну монополію. Наприклад, трапляється, що власник патенту взагалі не використовує або ж викори¬стовує недостатньо об'єкт промислової власності, що набув правової охорони, не надає ліцензій на використання відповідного об'єкта іншим особам.
Для того щоб компетентні державні органи видали примусову ліцен¬зію, необхідно, щоб через три-чотири роки у разі невикористання чи не¬достатнього промислового застосування об'єкта зацікавлена особа пода¬ла відповідну заявку про видачу їй примусової ліцензії. Якщо ж власник патенту обгрунтує невикористання чи недостатнє використання свого об'єкта поважними чинниками, то згідно з Конвенцією зацікавленій осо¬бі відмовляють у видачі примусової ліцензії.
Якщо винахід, корисна модель, промисловий зразок не використову¬ються в Україні протягом трьох років починаючи від дати публікації ві¬домостей про видачу патенту або від дати, коли їх використання було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність їх використовувати, у разі відмови власника патенту від укладення ліцен¬зійного договору може звернутися до суду (арбітражного суду) із заявою про надання їй дозволу на використання відповідного об'єкта промислової власності.
Якщо власник патенту не доведе, що факт невикористання чи недос¬татнього використання об'єкта промислової власності зумовлений по-
172
важними причинами, суд (арбітражний суд) виносить рішення про на¬дання дозволу заінтересованій особі, строк дії дозволу, розмір та поря¬док виплати винагороди власнику патенту.
Конвенція передбачає також анулювання (тобто скасування) патенту. Анулювання використовують тоді, коли видача примусової ліцензії є не¬достатнім заходом для запобігання зловживанням. Діловодство, спрямо¬ване на анулювання патенту, можна розпочинати лише через два роки після дати видачі першої примусової ліцензії.
Такого анулювання патенту в українському законодавстві немає. Наше законодавство передбачає захід, що одержав назву "примусове відчуження прав". Це означає, що Кабінет Міністрів України виходячи із суспільних інтересів і за умови воєнного та надзвичайного стану має право дозволити використання запатентованих винаходу, корисної мо¬делі, промислового зразка без згоди власника патенту на умовах невик-лючної ліцензії, але з виплатою йому відповідної компенсації.
Кабінет Міністрів України 29 липня 1994 р. прийняв постанову № 516 "Про порядок видачі дозволів на використання запатентованого винахо¬ду (корисної моделі) або запатентованого промислового зразка без згоди власника патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації".
Якщо продаж запатентованого виробу чи виробу, що виготовляється за допомогою запатентованого способу, підлягає забороні чи обмежен¬ням згідно з національним законодавством, то Конвенція не визнає це як підставу для визнання патенту недійсним. Патентне законодавство Ук¬раїни про таку ситуацію нічого не говорить. Немає жодної згадки про те, як діяти у зазначеній ситуації.
Реєстрація товарного знака в одній із держав — учасниць Конвенції не залежить від можливої його реєстрації у будь-якій іншій країні-учас-ниці. Припинення дії чи анулювання реєстрації товарного знака в одній із держав-учасниць не має жодних правових наслідків на чинність реєст¬рації знака в інших державах-учасницях. Такої ув'язки немає і в законо¬давстві України. Якщо товарний знак належним чином зареєстрований у країні його походження (чи було подано заявку на таку реєстрацію), то його мають приймати для реєстрації і охороняти за його первісним виг¬лядом в інших державах-учасницях за умови дотримання заявником пе¬ріоду конвенційного пріоритету. Про відповідну норму українського за¬конодавства вже згадувалося.
Конвенція передбачає випадки, коли держави-учасниці мають право відмовляти у реєстрації товарних знаків. У ст. 6 "Підстави для відмови у наданні правової охорони" Закону України "Про охорону прав на зна-
173
ки для товарів і послуг" детально перелічуються відповідні чинники. Цей перелік співзвучний зі ст. 6 Паризької конвенції.
Конвенція передбачає, що коли згідно із законодавством певної краї¬ни використання зареєстрованого товарного знака обов'язкове, то відпо¬відна реєстрація може бути анульована лише після "розумного терміну". При цьому реєстрація анулюється лише за умови, що власник охоронно¬го документа не може подати доказів, які б виправдовували його без¬діяльність. Стаття 17 "Обов'язки, що випливають із свідоцтва" Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" сформульова¬на так: "Власник свідоцтва повинен добросовісно користуватися вик¬лючним правом, що випливає із свідоцтва.
Якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання знака було припинено, будь-яка особа має право звернутися до суду (арбітражного суду) із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва. При вирішенні цього питання суд (арбітражний суд) може взяти до уваги подані власником свідоцтва докази того, що знак не використовується з незалежних від нього при¬чин".
Промислові зразки повинні охоронятися у кожній державі-учасниці. Конвенцією встановлено, що їх правова охорона не може бути визнана недійсною на тій підставі, що вироби, в яких застосовуються промислові зразки, не виготовляються у цій країні.
У ст. 8 Конвенції зафіксовано, що фірмові найменування охоро¬няються у кожній державі-учасниці без обов'язкової подачі заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є вони частинами товарних знаків. Конвенція передбачає, що будь-який продукт, незаконно позначений то¬варним знаком чи фірмовим найменуванням, підлягає арешту у разі його імпорту у країни Паризького союзу, в яких цей знак чи фірмове наймену¬вання має право на охорону. Конвенція вимагає накладення арешту і в країні, де було здійснено незаконне маркування.
Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" пе¬редбачає лише цивільно-правову відповідальність за порушення прав власника свідоцтва на товарний знак. Існує також кримінальна відпо¬відальність за порушення законодавства у сфері товарних знаків. Адмі¬ністративна відповідальність згідно зі ст. 1643 Кодексу України "Про адміністративні правопорушення" передбачає накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів гро¬мадян із конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва та сировини чи без неї.
174
Щодо зазначення місць походження товарів Конвенція передбачає, що держави-учасниці вживатимуть відповідних заходів проти прямого чи опосередкованого використання неправдивих зазначень походження продукту чи неправдивих зазначень особи виробника, промисловця чи тор¬гівця.
За винятком положень Стокгольмського акта 1967 р., яких повинні дотримуватися всі держави, Конвенція надає країнам-учасницям широ¬ке "поле для маневрів" у сфері національного законодавства з промисло¬вої власності. Суверенітет держави може поширюватися на визначення критеріїв патентоспроможності винаходів, корисних моделей, промисло¬вих зразків, встановлення терміну чинності патентів та кола об'єктів, на які поширюється патентування. Держави — члени Паризького союзу мають право самостійно вирішувати — видавати патенти після пере¬вірки заявки по суті з метою встановлення новизни винаходів чи без такої перевірки, тобто обмежитися лише формальною експертизою. В Україні стосовно промислових зразків і корисних моделей здійснюють лише формальну експертизу. Формальну експертизу здійснюють і в разі видачі так званих коротких (деклараційних) патентів на винаходи.
Країни — учасниці Конвенції мають право вирішувати питання про те, як набувається право на товарний знак: шляхом де-факто використан¬ня чи через реєстрацію. Україна використовує процедуру реєстрації. Країни-учасниці можуть також самостійно вирішувати—реєстрації то¬варного знака повинна передувати експертиза по суті чи здійснювати відповідну реєстрацію без експертизи. Україна є прихильником експер¬тизи по суті заявленого позначення.
Механізм Паризької конвенції про охорону промислової власності передбачає подання заявки на видачу охоронного документа у кожній країні-учасниці. Заявники з кожної країни-учасниці, які бажають одер¬жати охоронні документи України, повинні подавати до Києва на кожний об'єкт окремі заявки. Заявники, які бажають однією заявкою охопити крім інших держав і Україну, можуть скористатися процедурою Вашин¬гтонського договору про патентну кооперацію (РСТ).
У Вашингтонському договорі передбачено подання міжнародної за¬явки (international application). Таку заявку подають до національного патентного відомства держави-учасниці, громадянином якої є заявник або у якій він проживає. Якщо заявник є громадянином або живе у дер¬жаві — учасниці Європейської патентної конвенції, то згадану заявку можна подавати до Європейського патентного відомства. В окремих ви¬падках заявку подають до штаб-квартири ВОІВ (Женева, Швейцарія).
175
Заявник у міжнародній заявці зазначає держави—члени Паризького союзу, у яких його заявка була б чинною. Відповідні патентні відомства згідно з термінологією договору називають "вибрані відомства" (elected offices).
Насамперед здійснюють попередній пошук "попереднього рівня тех¬ніки" (preliminary prior art search). Право виконувати такий пошук нада¬но патентним відомствам Австралії, Австрії, Російської Федерації, США, Швеції, Японії. Таке право має також Європейське патентне ві¬домство. У результаті попереднього пошуку складається перелік доку¬ментів, які необхідні при здійсненні експертизи, і "Звіт про міжнародний пошук". "Звіт" містить висновок про можливість видачі патенту у дер¬жавах, що становлять інтерес для заявника. Серед них може бути й Ук¬раїна. Вивчивши "Звіт", заявник приймає рішення про доцільність по¬дальшого процесу патентування. Якщо міжнародна заявка не знімається, то ВОІВ публікує її разом із "Звітом". Заявку і "Звіт" надсилають (is for¬warded) до "вибраних відомств" з метою визначення її патентоспромож¬ності відповідно до національного законодавства.
Дата подання міжнародної заявки вважається чинною датою (effective date) подання заявки у країні (країнах), що становить інтерес для заявни¬ка. Заявник може заявити клопотання про виконання міжнародної попе¬редньої експертизи (international preliminary examination). "Висновок про міжнародну попередню експертизу" готують патентні відомства Ав¬стралії, Австрії, Великої Британії, Російської Федерації, США, Швеції, Японії та Європейське патентне відомство. У "Висновку" йдеться про попередню і необов'язкову думку про патентоспроможність заявленого винаходу.
Основні переваги процедури Вашингтонського договору про патент¬ну кооперацію такі:
1. Порівняно з процедурами поза межами Договору заявник має на 8-18 місяців більше часу для роздумів про доцільність подання клопо¬тання щодо одержання правової охорони в інших країнах, а також для призначення патентних повірених у кожній країні, підготовки необхід¬них перекладів заявки та сплати національного мита (в Україні — це збори на користь Патентного відомства).
2. Якщо міжнародна заявка відповідає встановленим Договором ви¬могам, то заявнику гарантується, що вона не буде відхилена за формаль¬ними підставами у жодному з "вибраних відомств". Патентні відомства країн патентування (України у тому числі) теж мають значні переваги —
176
вони звільнюються від здійснення повторної експертизи за формальними ознаками.
3. На підставі "Звіту про міжнародний пошук" заявник може дійти досить обгрунтованого висновку про можливість одержання патентів на власний винахід у державах, що його цікавлять. "Висновок про між¬народну попередню експертизу" допомагає правильно оцінити власні шанси.
4. З огляду на наявність "Звіту про міжнародний пошук" та "Виснов¬ку про міжнародну попередню експертизу" значно скорочується (або ж стає непотрібною) робота патентних відомств.
Договір не вносить змін до національних критеріїв патентоспромож¬ності, але сприяє істотному скороченню дублювання зусиль на складан¬ня та подання заявок до кількох країн.
Процедура РСТ має переваги при зарубіжному патентуванні вина¬ходів у кількох країнах одночасно. Українські заявники за процедурою РСТ одержують охоронні документи у зарубіжних країнах, а іноземні за¬явники — в Україні. Якщо іноземний заявник бажає одержати патент лише в Україні, то йому доцільніше скористатися процедурою Паризької конвенції.
Для заявників України функції міжнародного пошукового органу і органу міжнародної попередньої експертизи виконують Науково-дослід¬ний інститут державної патентної експертизи (Російська Федерація) та Європейське патентне відомство.
Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" у ре¬дакції від 1 червня 2000 р. містить ст. 14 "Міжнародна заявка" такого змісту:
"1. Міжнародна заявка приймається до розгляду за національною процедурою за умови надходження її до Установи не пізніше 1 місяця, а у разі проведення міжнародної попередньої експертизи — не пізніше 31 місяця від дати пріоритету.
Переклад міжнародної заявки українською мовою і документ про сплату збору за подання заявки повинні надійти разом із заявкою або протягом 2 місяців після зазначених строків.
Строк надходження перекладу міжнародної заявки і документа про сплату збору може бути продовжений до 6 місяців від дати надходження міжнародної заявки. За продовження строку сплачується збір.
2. Установа надсилає заявнику повідомлення про прийняття міжна¬родної заявки до розгляду за умови виконання вимог частини першої цієї статті.
177
3. Якщо принаймні одну із зазначених у частині першій цієї статті умов не виконано у встановлений строк, заявка не приймається до розг¬ляду, про що заявнику надсилається повідомлення.
4. Установа публікує в своєму офіційному бюлетені визначені нею відомості про міжнародну заявку, прийняту до розгляду.
5. Міжнародна заявка розглядається в Установі згідно із цим Зако¬ном".
Розглянемо механізм Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р. та Протоколу 1989 р. до неї.
1. Спочатку заявник реєструє знак (подає заявку на реєстрацію знака до свого національного відомства з товарних знаків).
2. Потім заявник подає заявку на міжнародну реєстрацію через згада¬не національне відомство.
3. Міжнародне бюро ВОІВ здійснює міжнародну реєстрацію і публі¬кує повідомлення про це. Потім повідомляє про таку реєстрацію держа-вам-учасницям, щодо яких заявник виявив зацікавлення. Серед них може бути і Україна.
4. Кожна із зазначених держав має право протягом півтора року зая¬вити про неможливість надання знаку правової охорони на своїй тери¬торії, зазначивши підстави для відмови. Якщо заявник зацікавлений в одержанні правової охорони на власний знак у такій країні, то він про¬довжує обстоювати власні права у патентному відомстві цієї країни чи її судових органах.
5. Якщо ж протягом 18 місяців не надходить заперечення від держа¬ви, на яку заявник хотів би поширити міжнародну реєстрацію, то заявка набуває сили національної реєстрації.
Процедура Угоди містить для заявників такі вигоди:
• для кількох країн подається лише одна заявка;
• у заявці використовується лише одна мова (французька);
• мито сплачується лише один раз (Міжнародному бюро ВОІВ);
• реєстрацію поновлюють один раз на 20 років.
Процедура Угоди вигідна і для національних відомств з товарних знаків. По-перше, завдяки їй зменшуються обсяги робіт. По-друге, ві¬домства одержують від ВОІВ частину мита.
Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вво¬дять в оману, вказівок походження товарів (1891 р.) передбачає, що на всі товари, які містять неправдиву або таку, що вводить в оману, вказів¬ку походження, яка прямо чи опосередковано вказує на одну з країн-учасниць або на місце в ній як на країну чи місце походження, на-
178
кладається арешт у разі ввезення або ж таке ввезення забороняється. Можуть також застосовуватися інші заходи та санкції щодо такого вве¬зення.
Угода забороняє використовувати позначення рекламного змісту, здатні ввести громадськість в оману щодо джерела походження товару у зв'язку з продажем, демонстрацією чи пропозицією товарів до продажу.
Лісабонська угода про найменування місць походження і їх міжна¬родну реєстрацію (1958 р.) спрямована на забезпечення охорони найме¬нувань місць походження, тобто географічної назви країни, району чи місцевості, яку використовують для позначення виробу, що походить з цієї країни, якість і особливості якого пояснюються виключно чи в ос¬новному географічним середовищем, включаючи природний і людський чинники. Якщо порівняти Мадридську і Лісабонську угоди, то можна помітити, що перша бореться з наслідками, а друга спрямована на запо¬бігання неправдивим чи оманливим вказівкам.
Норми зазначених угод знайшли відображення у ст. 23 і 24 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів". Наведе¬мо їх офіційний виклад.
"Стаття 23. Порушення прав на використання зазначення поход¬ження товару
1. Порушення прав на використання зазначення походження товару є використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазна¬чення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місця поход¬ження товару.
2. Будь-яке посягання на права власника свідоцтва на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару тягне за собою відповідальність згідно з законами.
3. Порушенням прав власника свідоцтва на використання зареєстро¬ваного кваліфікованого зазначення походження товару є:
а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення поход¬ження товару особою, яка не має свідоцтва на право його використання;
б) використання зареєстрованого зазначення географічного поход¬ження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походжен¬ня товару або географічне зазначення його походження використовуєть¬ся у перекладі або супроводжується словами "вид", "тип", "стиль", "мар¬ка", "імітація" тощо;
в) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення поход¬ження товару або подібного до нього позначення для відмінних від опи-
179
саних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих влас¬тивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазна¬чення або є неправомірним використанням його репутації;
г) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення поход¬ження товару як видової назви.
4. Не вважається порушенням прав власника свідоцтва:
а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення поход¬ження товару, передбачене пунктами "б" і "в" частини п'ятої статті 17 цього Закону, будь-якою особою, яка на законних підставах придбала по¬значений цим кваліфікованим зазначенням походження товар у власника свідоцтва і повторно вводить його в обіг;
б) використання кваліфікованого зазначення походження товару осо¬бою, яка не має свідоцтва про право на його використання, але добросо¬вісно його використовувала до дати реєстрації. Якщо ця особа протягом дванадцяти місяців від дати реєстрації кваліфікованого зазначення по¬ходження товару не подасть до Відомства заявки на одержання права на використання цього зазначення, подальше його використання вважаєть¬ся порушенням прав власника свідоцтва.
Стаття 24. Відповідальність за порушення права на використання кваліфікованого зазначення походження товару
1. Порушення права на використання кваліфікованого зазначення по¬ходження товару тягне за собою цивільну, адміністративну або кримі¬нальну відповідальність згідно із законом.
2. При ввезенні на митну територію України товару, позначеного з порушенням прав законних користувачів (власників свідоцтва) права на використання зазначеного походження, цей товар може бути тимчасово затримано в порядку, встановленому законом.
3. Власник свідоцтва на використання зазначення походження має право вимагати від порушника:
а) припинення дій, що порушують права або створюють загрозу по¬рушення;
б) вилучення з обігу товару з неправомірним використанням зазна¬чення походження;
в) вилучення з товару чи його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походження, а при неможливості цього — знищення товару;
г) відшкодування витрат, включаючи неодержані доходи;
180
д) відшкодування збитків у розмірі не більше, ніж отриманий поруш¬ником прибуток;
е) вжиття інших передбачених законами заходів, пов'язаних із захис¬том прав на зазначення походження товару.
4. Власник свідоцтва має право звернутися до суду з позовом про припинення порушення та відшкодування заподіяної шкоди".
Згідно зі ст. 74 Митного кодексу України імпорт в Україну та експорт з неї товарів, що порушують права інтелектуальної власності, забороне¬ний. Відповідна заборона міститься і в ст. 17 Закону Української РСР "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р.
Деяким з названих у підрозділі "Джерела права та основні терміни" міжнародно-правовим актам притаманні переважно публічно-правові функції (наприклад, класифікація винаходів, промислових зразків, то¬варних знаків). Такі акти не розглядаємо за браком місця і рекомендуємо самостійно ознайомитися з ними в патентознавчій літературі, в тому числі створеній автором.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Поняття "промислова власність".
2. Поняття "інтелектуальна власність".
3. Суміжні права.
4. Міжнародні договори з охорони промислової власності.
5. Трактування винаходу, промислового зразка, товарного знака, відкриття, сорту рослин радянським законодавством.
6. Види охоронних документів, що існували в СРСР.
7. Закони України з промислової власності.
8. Як український законодавець розуміє об'єкти промислової власності?
9. Перший у незалежній Україні нормативно-правовий акт з охорони промис¬лової власності.
10. Що означає національний режим у сфері промислової власності?
11. Роль пріоритету у сфері промислової власності.
12. Конвенційний та виставковий пріоритети.
13. Поняття "автономністьпатентів".
14. Поняття "примусове відчуження прав".
15. Переваги Вашингтонського договору про патентну кооперацію.
16. Механізм Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р.
181

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170