Всього книг:

139

Останнє оновлення:

 2012-02-24 10:46:24

 

Реклама

 




 

 

Наші Друзі

rozvAGA!info - Приколи,фото,дівчата,он-лайн ігри,форум,телепрограма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО - І. І. Дахно : МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ

Електронна бібліотека. Художня та наукова література.

 

 

 

МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО - І. І. Дахно:МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ

 

загрузка...

11.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Зовнішньоекономічні зв'язки неможливі без виконання міжнародних розрахунків. За радянських часів, коли існувала державна монополія на зовнішню торгівлю, розрахунки з соціалістичними країнами здійснюва¬лися за допомогою клірингу. Для розрахунків з фірмами капіталістичних країн залучали документарний акредитив. Існують такі основні форми міжнародних комерційних розрахунків:
• акредитив;
• інкасо товарних документів;
• банківський переказ.
У міжнародних контрактах часто міститься "валютне застереження". У ньому йдеться про те, що при зміні курсу валюти платежу сума плате¬жу переглядається пропорційно до зниження чи збільшення курсу валю¬ти. Зустрічаються одно- і двосторонні застереження (відповідно страху¬вання ризику продавця або покупця; страхування ризику і покупця, і продавця). Опосередковано валютне застереження використовують тоді, коли валюта ціни товару і валюта платежу не збігаються. Пряме валют¬не застереження застосовують, коли зазначені валюти однакові. Застере¬ження називають за назвою валюти — "доларовим", "стерлінговим" тощо. Мультивалютне застереження означає, що ціна товару і сума пла¬тежу, виражені в якійсь валюті, прив'язуються до кошика валют. "Закон валюти боргу" часто використовують як колізійну прив'язку.
Міжнародне торговельне право у сфері міжнародних розрахунків ко¬ристується такими актами:
140
Кредитні розрахунки
1. Типовий закон Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (UNCITRAL, ЮНСІТРАЛ) про міжнародні кредитні перекази. Затверд¬жений на 25-й сесії ЮНСІТРАЛ 14 травня 1992 р. Відомий як доку¬мент AICN.9IXXVCRP. У Add/13.
2. Керівництво Міжнародної торговельної палати щодо міжнародно¬го міжбанківського переказу коштів і компенсації (публікація Міжнарод¬ної торговельної палати, м. Париж, 1990 р.).
3. Правове керівництво ЮНСІТРАЛ про електронний переказ коштів (1987 р.).
Акредитив
1. Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів. Під¬готовлені Міжнародною торговельною палатою. Перша редакція Правил була опублікована в 1933 р., а наступні — у 1953, 1962, 1974, 1983 і 1993 р. Остання редакція відома також як "Публікація Міжнародної тор¬говельної палати № 500".
Міжнародна торговельна палата є міжнародною громадською, а не міждержавною організацією, тому названий документ має рекоменда¬ційний характер і не має статусу міжнародного договору. Проте цей до¬кумент у межах звичаю можна розглядати як джерело міжнародного приватного права.
2. Керівні зауваження до стандартних форм документарного акреди¬тиву. Документ Міжнародної торговельної палати № 416.
3. Стандартні заявки на документарний акредитив та керівні заува¬ження для заявників на акредитив. Документ Міжнародної торговельної палати №416 "А".
Інкасо
Уніфіковані правила з інкасо (редакція 1995 р.). Набрали чинності 1 січня 1996 р. Документ Міжнародної торговельної палати № 522. По¬переднім документом вважаються Міжнародні правила з інкасо (редак¬ція 1978 р.). Набрали чинності з 1 січня 1979 р. Публікація Міжнародної торговельної палати № 322.
141
Банківські гарантії
Уніфіковані правила з договірних гарантій. Опубліковані в 1978 р., документ Міжнародної торговельної палати № 325.
Примірні зразки для випуску договірних гарантій. Опубліковані в 1983 р., документ Міжнародної торговельної палати № 406.
Уніфіковані правила для гарантій за першою вимогою. Опубліковані в 1991 р., документ Міжнародної торговельної палати № 458.
Примірні зразки для випуску гарантій за першою вимогою. Опублі¬ковані в 1991 р., документ Міжнародної торговельної палати № 503.
Банківські гарантії у міжнародній торгівлі. Документ Міжнародної торговельної палати № 547.
Векселі
1. Конвенція ООН про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (United Nations Convention on International Bills of Exchange and International Promisory Notes). Відома ще як "Нью-Йорк-ська конвенція" за місцем укладення 9 грудня 1988 р. Конвенцію розро¬била UNCITRAL.
2. Конвенція, що має за мету вирішення деяких колізій законів про переказні і прості векселі. Укладена у Женеві 7 червня 1930 р.
3. Конвенція про уніфікований закон з переказних і простих векселів. Укладена у Женеві 7 червня 1930 р.
Верховна Рада України законами від 6 липня 1999 р. відповідно № 827-XIV і 826-XIV приєднала Україну до зазначених вище двох Же¬невських конвенцій.
4. Конвенція про гербовий збір щодо простих і переказних векселів. Укладена у Женеві 7 червня 1930 р.
Зазначені Женевські конвенції 1930 р. відомі як "вексельні". Вони були прийняті під егідою Ліги Націй.
5. "Переказний вексель" (2-ге вид.). Документ Міжнародної торго¬вельної палати № 531.
Чеки
1. Конвенція, що має за мету вирішення деяких колізій законів про чеки. Укладена у Женеві 19 березня 1931 р.
2. Конвенція про уніфікований закон про чеки. Укладена у Женеві 19 березня 1931 р.
142
3. Конвенція про гербовий збір щодо чеків. Укладена у Женеві 19 бе¬резня 1931 р.
4. Конвенція про міжнародні чеки. Укладена у рамках UNCITRAL у 1988 р.
Внутрішнє законодавство України
Іноземну валюту на території України справедливо можна розгляда¬ти як один з видів (форм) іноземного елемента, а саме як об'єкт. Інозем¬на валюта перебуває в Україні у чужому для неї правовому полі. З погля¬ду вітчизняного правопорядку іноземна валюта є для нього чужа. Отже, зазначені валюта і поле взаємно чужі. Співвідношення між гривнею та іноземною валютою визначає валютний курс.
Оскільки за радянських часів фізичні та юридичні особи в Україні не вступали у валютні обмінні операції, а також в інші операції з іноземною валютою, то і в підручниках з міжнародного приватного права не роз¬глядалася іноземна валюта у контексті вітчизняного правового поля. З метою усунення такого ігнорування і виявлення відображення цього питання в законодавстві перелік джерел цієї теми містить підбірку нор¬мативно-правових актів, що стосуються іноземної валюти на теренах України.
Серед вітчизняних джерел права у зв'язку з розглядуваною темою слід зазначити такі:
1. Закон України "Про банки і банківську діяльність". Прийнятий Верховною Радою Української РСР 20 березня 1991 р. № 873-ХІІ.
2. Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в інозем¬ній валюті". Прийнятий Верховною Радою України 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР. Закон спрямовувався на те, щоб валютна виручка не осіда¬ла за кордоном, а негайно зараховувалася на валютні рахунки резидентів в уповноважених банках України. Ефективність дії цього Закону не ко¬ментуватимемо.
3. Указ Президента України "Про заходи з упорядкування розрахун¬ків за договорами, що укладаються суб'єктами підприємницької діяль¬ності України" від 4 листопада 1994 р. № 566/94.
Згідно з п. 1 Указу розрахунки за зовнішньоекономічними договора¬ми необхідно виконувати відповідно до названих "Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів" та "Уніфікованих правил з інкасо". Пункт 5 Указу зобов'язував Кабінет Міністрів протягом двох тижнів опублікувати ці Правила в газеті "Урядовий кур'єр".
143
Відповідно до п. 6 Указу Кабінет Міністрів України повинен був про¬тягом місяця разом з Національним банком України затвердити "Поло¬ження про типові платіжні умови зовнішньоекономічних контрактів" та "Положення про захисні застереження до договорів, що передбачають розрахунки в іноземній валюті".
4. Порядок переміщення валюти через митний кордон України. Зат¬верджений наказом Національного банку України та Митного комітету України від 14 березня 1993 р.
5. Інструкція про безготівкові розрахунки в господарському обороті України (Інструкція № 7). Затверджена постановою Правління Націо¬нального банку України від 2 серпня 1996 р. № 204.
6. Порядок застосування іноземної валюти у страховій діяльності. Затверджений постановою Правління Національного банку України від 23 вересня 1996 р. № 245 (дод. 7), реєстраційний № 39.
7. Порядок надання уповноваженим банкам індивідуальних ліцен¬зій на вивезення банкнот іноземних держав і спеціальних дозволів на ввезення банкнот іноземних держав та бланків чеків. Затверджений по¬становою Правління Національного банку України від 9 липня 1997 р. № 227.
8. Класифікатор іноземних валют. Затверджений постановою Прав¬ління Національного банку України від 4 лютого 1998 р. № 34 (Офіцій¬ний вісник України. — 1998. — № 7).
9. Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях. Затверджене постановою Правління Національного банку Ук¬раїни від 26 березня 1998 р. № 118 (Офіційний вісник України. — 1998. —№15).
10. Правила використання готівкової іноземної валюти на території України. Затверджені постановою Правління Національного банку Ук¬раїни від 26 березня 1998 р. № 119 (Офіційний вісник України. — 1998. —№15).
11. Інструкція про порядок відкриття та функціонування кодових ра¬хунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) у іноземній та націо¬нальній валюті України. Затверджена постановою Правління Національ¬ного банку України від 9 листопада 1998 р. № 469 (Офіційний вісник України. — 1998. — № 47).
12. Положення про міжбанківські розрахунки за операціями, що здійснюються із застосуванням банківських платіжних карток міжнарод¬ної платіжної системи Visa International. Затверджене постановою Прав-
144
ління Національного банку України від 20 листопада 1998 р. № 490 (Офі¬ційний вісник України. —1998. — № 50).
13. Положення про управління ризиками і формування та викорис¬тання страхових фондів для забезпечення проведення міжбанківських розрахунків за операції, що здійснюються із застосуванням банківських карток міжнародної платіжної системи Visa International. Затверджене постановою Правління Національного банку України від 20 листопада 1998 р. № 490 (Офіційний вісник України. — 1998. — № 50).
14. Положення про виконання міжбанківських розрахунків через розрахунковий банк за операції, що здійснюються із застосуванням бан¬ківських платіжних карток міжнародної платіжної системи Visa Interna¬tional. Затверджене постановою Правління Національного банку Украї¬ни від 20 листопада 1998 р. № 490 (Офіційний вісник України. — 1998. — №50).
15. Правила бухгалтерського обліку уповноваженими банками Ук¬раїни обмінних операцій в іноземній валюті та банківських металах. Затверджені постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 1998 р. № 520 (у редакції постанови Правління Національно¬го банку України від 16 грудня 1998 р. № 520, у редакції постанови Правління Національного банку України від 7 грудня 2000 р. № 471). Зареєстровані у Міністерстві юстиції України 26 грудня 2000 р. за № 950/5171. Код нормативного акта 17485/2000 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 52).
16. Інструкція про відкриття банками рахунків у національній та іно¬земній валюті. Затверджена постановою Правління Національного бан¬ку України від 18 грудня 1998 р. № 527 (Офіційний вісник України. — 1999.—№1).
17. Інструкція про порядок закриття діючих анонімних валютних ра¬хунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) або трансформації цих рахунків у інші рахунки. Затверджена постановою Правління Національ¬ного банку України від 23 грудня 1998 р. № 540 (Офіційний вісник Ук¬раїни. — 1998. — № 52).
18. Тимчасові правила одержання валюти за переказами з-за кордону в євро та чеками у євро. Затверджені постановою Правління Національ¬ного банку України від 6 квітня 1999 р. № 174 (Офіційний вісник Украї¬ни. — 1999. — № 17).
19. Положення про порядок надання індивідуальних ліцензій на пра¬во відкриття юридичними особами — резидентами України рахунків в іноземних банках. Затверджене постановою Правління Національного
145
банку України від 5 травня 1999 р. № 221 (Офіційний вісник України. — 1999. —№20).
20. Положення про операції банків з векселями. Затверджене по¬становою Правління Національного банку України від 28 травня 1999 р. № 258 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 25).
21. Постанова Правління Національного банку України "Про розра¬хунки між резидентами за векселями, вираженими в іноземній валюті" від 14 червня 1999 р. № 285 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 25).
22. Постанова Правління Національного банку України "Про врегу¬лювання порядку здійснення іноземними інвесторами інвестицій в Ук¬раїну" від 20 липня 1999 р. № 356 (Офіційний вісник України. — 1999. —№32).
23. Інструкція про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здій¬снення інвестицій за кордон. Затверджена постановою Правління Націо¬нального банку України від 16 березня 1999 р. № 122 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 17).
24. Порядок встановлення і використання офіційного обмінного кур¬су гривні до іноземних валют. Затверджений постановою Правління На¬ціонального банку України від 18 березня 1999 р. № 129 (Офіційний віс¬ник України. — 1999. — № 11).
25. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України. Затверджені постановою Правління Національного бан¬ку України від 18 березня 1999 р. № 127 (Офіційний вісник України. — 1999. —№12).
26. Інструкція про порядок здійснення контролю і отримання ліцен¬зій за експортними, імпортними та лізинговими операціями. Затвердже¬на постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 р. № 136 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 22).
27. Порядок розпорядження валютними цінностями (крім цінних па¬перів), дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням органогенно¬го утворення та напівдорогоцінним камінням, що переходять у власність держави. Затверджений постановою Правління Національного банку України від 31 березня 1999 р. № 153 (Офіційний вісник України. — 1999. —№18).
28. Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні. Затвердже¬на постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 1999 р. № 621. Зареєстрована у Міністерстві юстиції України 27 січня
146
2000 р. за № 53/4274. Код нормативного акта 14218/2000 (Офіційний віс¬ник України. — 2000. — № 5).
29. Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських доку¬ментів і платіжних карток через митний кордон України. Затверджена постановою Правління Національного банку України від 12 липня 2000 р. № 283. Зареєстрована у Міністерстві юстиції України 28 липня 2000 р. за № 452/4673 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 31).
30. Положення про порядок надання фізичним особам—резидентам України індивідуальних ліцензій на відкриття рахунків за межами Украї¬ни та розміщення на них валютних цінностей. Затверджене постановою Правління Національного банку України від 2 листопада 2000 р. № 431. Зареєстроване у Міністерстві юстиції України 20 листопада 2000 р. за № 839/5060 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 5).
31. Положення про порядок надання індивідуальних ліцензій на ви¬користання іноземної валюти на території України як засобу платежу членами І А ТА та агентами авіапідприємств—членів І А ТА. Затверджене постановою Правління Національного банку України від 3 листопада 2000 р. № 435. Зареєстроване у Міністерстві юстиції України 20 листопа¬да 2000 р. за № 840/5061 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 47).
32. Правила здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти. Затверджені постановою Правління Національного банку України від 17 січня 2001 р. № 18. За¬реєстровані в Міністерстві юстиції України 1 лютого 2001 р. за № 99/5290 (Офіційний вісник України. — 2001. — № 6).
33. Положення про порядок здійснення операцій з чеками в інозем¬ній валюті на території України. Затверджене постановою Правління На¬ціонального банку України від 29 грудня 2000 р. за № 520. Зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 лютого 2001 р. за № 152/5343. Код нор¬мативного акта 17893/2001 (Офіційний вісник України. — 2001. —№ 8).
Зазначений перелік не можна вважати вичерпним, а відповідне поле — стабільним. Зміни відбуваються так швидко, що за ними можна встежити лише за допомогою комп'ютеризованої бази даних.
Сподіваємося, що перелік виявиться корисним як з пізнавального, так і з практичного погляду. Зокрема, він може знадобитися для само¬стійної роботи. Особливо доречним є вивчення іноземної валюти у курсі "Міжнародне приватне право", якщо вона не вивчається іншими дисцип¬лінами.
147
11.2. МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТНИЙ ПЕРЕКАЗ
Міжнародний кредитний переказ — це форма розрахунків, яка здійснюється відповідно до договору, згідно з яким банк переказодавця виконує за винагороду від імені та за дорученням особи, яка має рахунок у цьому банку, переказ коштів до іншого банку (банку бенефіціара) на користь особи, зазначеної у дорученні (бенефіціара).
Міжнародний кредитний переказ складається з ланцюжка етапів.
1. Переказодавець дає банку, у якому має рахунок, доручення викона¬ти переказ.
2. Банк переказодавця дає доручення про переказ банку-посереднику.
3. Банк переказодавця або банк-посередник дає доручення про пере¬каз банку бенефіціара.
4. Банк бенефіціара зараховує кошти на рахунок бенефіціара, який бенефіціар має у цьому банку.
Пояснимо зазначені етапи детальніше. На першому етапі переказода¬вець дає доручення шляхом заповнення стандартної банківської форми. Доручення може даватися як у паперовій, так і в електронній формі.
Здебільшого платіжне доручення переказодавця приймається його банком до виконання, якщо переказодавець на своєму рахунку у цьому банку має відповідні кошти. Трапляються випадки, коли згідно з догово¬ром між переказодавцем і банком можливе виконання доручення за від¬сутності належних коштів на рахунку переказодавця, тобто відбувається кредитування банком свого клієнта. Мовою банкірів таке кредитування називають овердрафтом, або контокорентним рахунком.
Перший етап закінчується у момент видачі банком переказодавця банку-посереднику або банку бенефіціара платіжного доручення згідно з вказівкою переказодавця.
Якщо між банком переказодавця і банком бенефіціара немає прямих кореспондентських зв'язків, то потрібні послуги банку-посередника. Після одержання доручення від банку переказодавця банк-посередник видає доручення банку бенефіціара або іншому банку-посереднику, дот¬римуючись доручення банку переказодавця.
Цей етап міжнародного кредитного переказу вважається закінченим у момент видачі банком-посередником банку бенефіціара чи іншому банку-посереднику платіжного доручення згідно з вказівкою переказо¬давця.
Між банком переказодавця і банком бенефіціара можуть існувати прямі кореспондентські зв'язки. У такому разі кредитні розрахунки ви¬конуються без посередників.
148
Прийняттям (акцептом) платіжного доручення банком бенефіціара на користь свого клієнта (бенефіціара) завершується міжнародний кредит¬ний переказ. Банк бенефіціара стає боржником свого клієнта у розмірі акцептованого банком доручення. Механізм міжнародного кредитного переказу описано у загальних рисах. Це означає, що задля спрощення не розглядалися такі питання:
- у яких випадках приймається доручення переказодавця, а в яких не приймається;
- коли банк-посередник відмовляється від акцепту доручення банку переказодавця, а коли не відмовляється;
- за яких умов банк бенефіціара приймає (акцептує) переказ, а за яких не приймає.
Платіжне доручення може бути змінене або відкликане переказодав-цем або банком-відправником лише у разі, якщо відповідне доручення фактично не виконане. Одержавши повідомлення про зміну платіжного доручення, банк-відправник або банк-одержувач виконує відповідне до¬ручення згідно з внесеними до нього змінами. Сторони міжнародного кредитного переказу можуть домовитися, що доручення не підлягає змі¬ні чи відкликанню.
Міжнародному кредитному переказу, як і будь-якому іншому кон¬тракту, властиві ризики. Основні з них такі:
• ризик неплатежу покупця (тобто відмова покупця переказувати кошти за вже одержаний товар з огляду на неплатоспроможність, непорядність тощо);
• ризик держави покупця (зокрема з огляду на валютне регулю¬вання);
• курсовий ризик (у зв'язку зі зміною курсу валюти контракту);
• ризик неплатежу постачальника (є дзеркальним відображенням згаданого ризику неплатежу покупця).
11.3. АКРЕДИТИВ
Акредитив — це договір, за яким банк-емітент за дорученням особи, яка має рахунок у цьому банку (наказодавець акредитиву), чи від свого власного імені бере зобов'язання при наданні особою, на користь якої має виконуватися платіж (бенефіціаром), документів чи виконанні пев¬них умов, визначених договором між наказодавцем акредитиву та бан-ком-емітентом, або виконати платіж, або ж зарахувати чи акцептувати
149
переказні векселі, або ж надати повноваження іншому банку (авізуючому банку) виконати платіж, або ж зарахувати чи акцептувати переказні век¬селі.
Акредитиви бувають відкличні і невідкличні. Відкличні акредитиви за дорученням наказодавця змінюються або відкликаються банком-емітен-том без попереднього повідомлення про це бенефіціара. Невідкличний акредитив не можна змінювати або відкликати без згоди бенефіціара.
Підтвердженими називають акредитиви, щодо яких авізуючий банк гарантує виконання за невідкличним акредитивом. Якщо зазначений банк такої гарантії не дає, то відповідний акредитив має статус непідтвердже-ного.
Поняття "накритий акредитив" відповідає ситуації, коли банк-емі-тент перераховує кошти авізуючому банку на весь термін дії акредитива. "Ненакритий акредитив" наявний тоді, коли банк-емітент дозволяє авізу¬ючому банку списувати всю суму відповідного акредитива з рахунка банку-емітента в авізуючому банку.
Подільні акредитиви мають місце, коли бенефіціару надається право на часткове виконання акредитива при наданні бенефіціаром документів, що засвідчують часткове виконання його зобов'язань перед наказодавцем.
Переказний акредитив передбачає, що бенефіціар має право давати вказівку авізуючому банку про повний чи частковий переказ акредитива іншій особі. Непереказний акредитив передбачає його виконання лише щодо бенефіціара.
Револьверний акредитив поновлюється сторонами протягом певного терміну чи обумовлену кількість разів. Невідновлюваний акредитив при¬пиняється у зв'язку з його виконанням.
Револьверний акредитив поділяється на кумулятивний і некумулятив-ний. Кумулятивним називають акредитив, коли невикористані суми поточного акредитива додаються до наступного. Некумулятивні акреди¬тиви не передбачають додавання невикористаних сум до нових акреди¬тивів.
Основні форми акредитивів:
• платіж під надані бенефіціаром документи;
• акцепт переказного векселя під надані бенефіціаром документи;
• облік переказного векселя під надані бенефіціаром документи;
• платіж у розстрочку.
Доручення наказодавця про відкриття акредитива має містити ви¬черпні дані щодо його виконання (зокрема про документи бенефіціара, що відповідають умовам акредитива, термін відкриття акредитива тощо).
150
Якщо банк-емітент при відкритті акредитива діє від власного імені, то після відкриття акредитива наказодавець не має права давати цьому банку вказівки не виконувати акредитив. Банк-емітент визначає авізую-чий банк відповідно до вказівок наказодавця чи самостійно. Авізуючий банк повідомляє бенефіціара про доручення щодо акредитива. Бенефі-ціар надає банку належні документи для виконання акредитива. Авізую¬чий банк може відхилити такі документи, якщо вони не відповідають умовам акредитива. Про таку відмову авізуючий банк повідомляє бене¬фіціара та банк-емітент. Якщо недоліки усуваються, то авізуючий банк виконує відповідний акредитив. Банк-емітент може дати авізуючому банку вказівку про виконання акредитива незважаючи на недоліки.
Невідкличний акредитив не може змінюватися без спільної згоди банку-емітента і авізуючого (підтверджувального) банку (якщо він має місце) і бенефіціара.
Акредитив вважається однією з найбезпечніших форм міжнародних розрахунків з погляду як наказодавця (платника), так і бенефіціара (одержувача). Але ризики має і акредитив. Так, можуть надаватися не¬відповідні документи, акредитив може відкликатися, банк-емітент може не платити, у державі можуть змінюватися валютні правила, а курси ва¬лют — коливатися.
11.4. ІНКАСО
Договір з інкасо — це такий договір, коли особа, яка має право вима¬гати здійснення платежу (довіритель), доручає банку, в якому вона має рахунок (банку-ремітенту), передати особі, яка має зобов'язання викона¬ти платіж чи акцепт переказного векселя (платнику), надіслати через банк платника (банк, що його представляє) документи за умови одер¬жання платежу чи акцепту переказного векселя.
Банк-ремітент може залучати до виконання інкасового доручення, окрім банку, що представляє платника, інші банки. За інкасових операцій довіритель відправляє товари на адресу банку, що представляє платни¬ка, з вказівками про те, що товари перебувають у виключному розпо¬рядженні банку до платежу чи акцепту платником переказного векселя.
Розрізняють два види розрахунків з інкасо — чисте інкасо та доку¬ментарне інкасо. За чистого інкасо надаються лише суто фінансові до¬кументи (переказні та прості векселі, чеки тощо). За документарного ін¬касо залучаються також комерційні документи (про право власності, відвантажувальні тощо).
151
Форми інкасо:
• одержання платежу (простого і переказного векселя, чека, платіж¬ної розписки тощо);
• видача комерційних документів під платіж з боку платника;
• видача комерційних документів під акцепт переказного векселя;
• видача комерційних документів на інших умовах. До основних етапів операцій з інкасо належать такі:
• довіритель дає інкасове доручення банку-ремітенту;
• банк-ремітент видає доручення інкасуючому банку (в тому числі банку, що представляє платника);
• банк, що представляє платника, виконує інкасове доручення;
• довірителю переказуються гроші або передається акцептований вексель.
Якщо платник не виконує платежу або не акцептує переказного век¬селя, банк, що його представляє, зобов'язаний негайно повідомити про це банк-ремітент, а останній інформує довірителя і запитує у нього вка¬зівки щодо подальших дій.
Довіритель або банк-ремітент можуть змінювати чи відкликати інка¬сове доручення, якщо відповідно банк-ремітент чи банк, що представляє платника, одержують доручення про зміну чи відклик інкасового дору¬чення до його фактичного виконання банком-ремітентом чи банком, що представляє платника.
Інкасові операції також мають ризики. Наприклад, покупець не спла¬тить акцептованого векселя. Товар може зіпсуватися чи буде втрачений, якщо надійде до місця призначення раніше, ніж відповідні комерційні документи.
11.5. БАНКІВСЬКА ГАРАНТІЯ
Банківська гарантія є одним з найпоширеніших способів забезпечен¬ня зобов'язань у сфері міжнародної торгівлі. Особа, на прохання якої на¬дається банківська гарантія, називається принципалом. Бенефіціаром на¬зивають особу, зазначену у банківській гарантії як таку, на вимогу і на користь якої банк-гарант здійснює платіж. Банк-гарант видає гарантію, тобто бере на себе зобов'язання, що при настанні обумовлених обставин він виконає платіж на користь зазначеної у гарантії особи.
Гарантія — досить широке поняття. Воно поширюється на якість то¬вару, обов'язок однієї особи відповідати перед кредитором іншої за ви¬конання нею своїх зобов'язань. Поняття "гарантія" часто вживається як
152
синонім терміна "поручництво" ("порука"). Гарантію можна розглядати і як самостійне та незалежне зобов'язання банку щодо забезпечення ви¬конання зобов'язань іншої особи. З класичним поручництвом банківську гарантію об'єднує те, що як гарант, так і поручитель повинні виплачува¬ти обумовлену суму у разі невиконання зобов'язань третьою особою. Гарантія відрізняється від поручництва тим, що зобов'язання гаранта (банку) не залежать від зобов'язань принципала. Банк, що надає гаран¬тію, не має права пред'являти бенефіціару гарантії вимоги, які може пред'являти боржник, зобов'язання якого забезпечуються гарантією. Обсяг зобов'язань банку може не збігатися з обсягом зобов'язань борж¬ника. До того ж банківське зобов'язання є лише грошовим. Дійсність га¬рантійного зобов'язання не залежить від дійсності зобов'язань основ¬ного боржника. Банківська гарантія не може бути субсидіарною (тобто додатковою). Це означає, що банк не може вимагати від бенефіціара, щоб він спочатку пред'явив вимоги до боржника, а вже потім до банку. Банківська гарантія вважається надійнішим способом забезпечення зо¬бов'язань, ніж традиційне поручництво.
Банківська гарантія не має спеціального регулювання у національно¬му законодавстві майже всіх країн світу. Є лише поодинокі винятки.
Суть банківської гарантії полягає не у виконанні зобов'язань гаран¬том замість боржника. Така гарантія є певною компенсацією за невико¬нання чи неналежне виконання зобов'язань принципала.
Банківська гарантія може бути як такою, що не підлягає відкликан¬ню, так і відкличною. Невідклична гарантія не може змінюватися без згоди бенефіціара. Права бенефіціара за цією гарантією, як правило, не передаються іншій особі. Гарант несе зобов'язання лише відповідно до умов, передбачених у договорі банківської гарантії.
Договори гарантії найчастіше укладаються у формі гарантійного ли¬ста. Цей лист надсилається безпосередньо бенефіціару. Інколи адресатом є банк, у якому бенефіціар має рахунок. У листі чітко зазначається дата закінчення терміну гарантії.
Розрізняють такі види банківських гарантій:
• тендерна (конкурсна) (гарант компенсує збитки, завдані відповід¬ним учасником тендера);
• виконання (забезпечує охорону інтересів імпортера, покупця або замовника);
• повернення авансу (сплаченого покупцем або замовником);
• оплати (заборгованості експортера за поставлений товар, виконану роботу, надану послугу тощо);
153
• митна (використовується для оплати митних платежів, зокрема, при тимчасовому ввезенні або транзиті товарів);
• судова (передбачає забезпечення судових витрат);
• забезпечення позову (якщо на майно накладається арешт, то, пред'явивши гарантію, відповідна особа може використовувати це майно за своїм розсудом);
• коносамента (передбачає виконання зобов'язань перевізником ван¬тажу).
Якщо гарантія надається безпосередньо банком, що бере на себе зо¬бов'язання, то таку гарантію називають прямою.
Опосередкована (непряма) гарантія має ще й третю назву—зустріч¬на. Вона означає, що банк, до якого звернулися за гарантією, переадре¬совує її банку-кореспонденту.
Контргарантія — це своєрідна ланцюжкова гарантія, за якої певний банк повторює гарантійне зобов'язання іншого банку.
Нарешті, консорціумна гарантія—це така, за допомогою якої група осіб забезпечує зобов'язання цієї групи шляхом одержання головним гарантом консорціуму відповідних банківських гарантій від учасників групи.
11.6. ВЕКСЕЛІ ТА ЧЕКИ
Законодавство України містить кілька дефініцій векселя. Зокрема, у ст. 21 "Основні характеристики векселів" Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18 червня 1991 р. зазначається: "Век¬сель — цінний папір, що посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити при настанні терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві). Випускаються такі види векселів: простий, переказний..."
Дефініція чека міститься у ст. 34 "Чек" "Основ цивільного законодав¬ства Союзу РСР і республік" від 31 травня 1991 р.: "Чеком визнається цінний папір, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження чекодавця банку сплатити тримачеві чека вказану у ньому суму.
Чек має бути пред'явлений до оплати протягом терміну, встановлено¬го законодавством".
Міжнародне приватне право до чеків та векселів тривалий час засто¬совувало принцип формальності. Він означав: за відсутності принаймні одного реквізиту із встановлених законодавством такий цінний папір
154
визнавався недійсним. Принцип формальності перешкоджав широкому використанню векселів і чеків у сфері міжнародної торгівлі. Кожна дер¬жава встановлювала свої вимоги до векселя та чека. Так, вексель, належ¬но оформлений у певній державі, міг бути нічим не вартим папірцем в іншій.
З огляду на зазначене постала потреба уніфікувати вимоги до чеків та векселів. Таке завдання було виконане Женевськими вексельними кон¬венціями 1930 р. та Женевськими чековими конвенціями 1931 р.
Женевські конвенції не містять дефініції векселя. Конвенція про уні¬фікований закон з переказних і простих векселів передбачила обов'яз¬кові реквізити векселя, встановила вимоги до його складання і форми, індосаменту, акцепту, авалю, платежу, протесту проти неакцепту чи не¬платежу, посередництва. Отже, цю Конвенцію можна вважати матеріаль¬но-правовою. Друга Конвенція є переважно колізійною. Вона враховує застосування до вексельних відносин національного законодавства різ¬них держав. Основною колізійною прив'язкою цієї Конвенції є закон місця виконання зобов'язань.
Втім, спираючись на Женевські конвенції, задовільної уніфікації век¬сельного законодавства країн світу досягти не вдалося. Окремі країни (у тому числі колишній СРСР) врахували норми Конвенцій у своєму національному законодавстві. Країни, у яких домінує англосаксонська система права, продовжували спиратися на положення англійського за¬кону 1882 р. про векселі.
Згадана у підрозділі "Джерела права" Конвенція ООН 1988 р. мала за мету запровадити єдиний засіб платежу і кредиту для міжнародного тор¬говельного обороту. Конвенція спрямована на подолання відмінностей між двома провідними вексельними системами світу. Зазначена Конвен¬ція є переважно матеріально-правовою.
Коротко про Женевські чекові конвенції. "Конвенція про уніфікова¬ний закон про чеки" встановила обов'язкові реквізити чека, порядок його складання та форму, порядок передачі чека, його пред'явлення та платежу за ним. Регламентовано також правовідносини у зв'язку з регресом за неоплату чека. Встановлено, що таке "перекреслений чек", "розрахунковий чек" тощо. Ця Конвенція містить матеріально-правові норми. Колізійна конвенція про чеки виконує завдання, аналогічні від¬повідній конвенції про векселі.
155
11.7. МІЖНАРОДНІ НЕТОРГОВЕЛЬНІ РОЗРАХУНКИ
Міжнародні неторговельні розрахунки поділяють на такі види:
• платежі на утримання за кордоном дипломатичних і консульських представництв;
• внески за членство у міжнародних організаціях;
• плата за навчання громадян в іноземних державах;
• аліменти, пенсії, спадкові кошти;
• обмін національної валюти на іноземну;
• перекази заробітної плати на батьківщину іноземцями-заробітча-нами тощо.
На ввезення, перевезення, вивезення валюти поширюються митні правила.
Інструкція про порядок переведення пенсії громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які прожи¬вають в Україні була затверджена постановою Правління Пенсійного фонду України від 12 квітня 1994 р. № 3-7.
Переказ пенсій здійснює Пенсійний фонд України через Державний експортно-імпортний банк України. Переказування пенсії за кордон та виплата пенсії іноземним пенсіонерам на території України здійснюєть¬ся щоквартально у валюті тієї країни, де проживає пенсіонер, якщо інше не передбачено угодами. Пенсії переказують з дня припинення їх випла¬ти в Україні. Пенсії громадянам, які тимчасово виїжджають з України до інших країн, не переказуються. Поштові та банківські витрати, пов'язані з переказуванням пенсій, провадяться за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Міжнародний кредитний переказ.
2. Поняття "акредитив".
3. Предмет договору з інкасо.
4. Чисте інкасо та документарне інкасо.
5. Банківські гарантії та їх застосування.
156
6. Поняття векселя.
7. Поняття чека.
8. З якою метою у 1988 р. було укладено Конвенцію ООН про міжнародні век-
селі?
9. Поняття "міжнародні неторговельні розрахунки".

Попереднє питання | Змiст | Наступне питання

 

Увага!

1. Всі книги та матеріали належать їх авторам.
2. Призначені для приватного перегляду.
3.Будь-яке комерційне використовування їх категорично заборонене.

 

 


Content-Pro | 2006-2015

Контакти:

317197170